Ласкаво просимо

Розглянуто типологію сучасної політичної афористики за характером референції, статусом прецедентності, іллокутивною силою, ступенем дейктичності та функціональною орієнтацією.

It is considered the typology of the modern political aphorism studies according to the character of reference, precedential status, illocution force, discourse degree as well as functional orientation.

Загальновідомим є той факт, що належність тексту до певної предметної сфери, жанру, стилю тощо виявляється у своєрідності лексики та фразеології, які використовується в ньому. Інкорпорація мови в той чи інший конкретний вид діяльності — це одна зі складових процесу формування окремого типу дискурсу. І саме через задіяність у конкретні дискурсні моделі реалізується спеціалізація мовних засобів щодо того чи іншого типу діяльності.

Вербальним виявом політики є політичний дискурс. У сучасній мові неважко виділити цілу низку лексичних засобів, що тяжіють до функціонування саме в політичному дискурсі, — так звану функціонально-політичну лексику (докладніше розглянуто в [1]). Це питання, на жаль, у сучасній науці фактично ще не висвітлено (виняток становлять хіба що праці T.J. Taylora [2], в яких запропоновано принципи кодування автором когнітивної складності тексту, що ґрунтуються, здебільшого, на врахуванні абстрактної лексики і навіть синтаксису).

Значний пласт у сучасному дискурсі українських видань становлять політична лексика і фразеологія, що відображають чи не весь спектр політичного життя і політичної боротьби останніх років. У цьому семіотичному просторі політичного дискурсу значне місце посідає афористика, яка фіксує у своїй семантиці великий обсяк знань, що відображають досвід буття Homo politicus. Політичну афористику можна розглядати як мовні рефлекси політичної комунікації, як культурний слід, що залишає в мові той чи інший активно діючий агент політичної комунікації; це вислови політичних діячів, широковживані фрази та вислови, які стали популярними і тому відтворюваними, які увійшли до фонду прецедентних висловлювань тієї чи іншої лінгвокультури.

Отже, спробуємо здійснити типологію сучасної української політичної афористики за кількома підставами і характером референції, статусом прецедентності, іллокутивною силою, ступенем дейктичності та функціональною орієнтацією. Актуальність такого дослідження зумовлена відсутністю наукового осмислення цього важливого мовного феномену, який сьогодні бурхливо розвивається.

Критерій прецедентності уможливлює широкий підхід до афористики, аналог якому знаходимо у праці Є. М. Верещагіна та В. Г. Костомарова [3]. Автори включають до мовних афоризмів такі типи одиниць:
1) прислів'я та приказки;
2) крилаті вислови, "короткі цитати, образні вислови, вислови історичних осіб";
3) заклики, девізи, гасла та "інші крилаті фрази, які виражають певні  філософські, соціальні, політичні погляди"; 
4) суспільно-наукові формули.   

Відтворюваність політичної афористики дає підстави розглядати її як знаковий феномен. Політична афористика становить особливу підсистему знаків політичного дискурсу, план змісту яких є множиною суджень про політику. У плані вираження ці одиниці можуть бути як предикативними (тобто містити згорнуте судження), так і непредикативними. Щодо цього ми дотримуємося погляду В. В. Красних, згідно з яким у функціонуванні предикативних та непредикативних прецедентних висловлювань немає суттєвої різниці [4].

Підсистема афористики — неоднорідна, але структурована множина. У межах політичної афористики виділяють такі жанри: власне афоризм, прислів'я, максима, заголовок, гасло, девіз, програмна заява, фраза-символ, індексальна фраза.

Мета цієї статті визначити специфіку категоризації знань про політичний світ у жанрах афористики, що передбачає становлення типології цих жанрів і, власне, з'ясування їх змістових і функціональних особливостей.

У роботі пропонуються такі змістові параметри, за якими структурується підсистема політичної афористики і в якій проявляється специфіка її жанрів: характер референції, статус прецедентності, іллокутивна сила, ступінь дейктичності, функціональна орієнтація.

Типологія афористики за характером референції. За цим параметром виділяються три групи політичної афористики:

1) універсальні загальновживані вислови, до яких належать такі  жанри, як прислів'я, афоризм, максима. Сфера їхньої референції не обмежена у часовому, просторовому чи подієвому плані:
"Демократія — це безособова диктатура" (Дмитро Корчинський); "Мертві сорому не мають" (Святослав І Хоробрий); "Якщо підступності не буде краю, то доведеться битися" (Богдан Хмельницький).
Універсальну семантику мають і окремі гасла та девізи: "Борітеся -поборете!" (Тарас Шевченко);

2) вислови із частковою референцією, які асоціюються і з конкретною подією, конкретною країною чи конкретним політиком. До цієї групи належать такі жанри, як гасло, девіз, заголовок,  програмна заява,  пам'ятна фраза. Розглянемо приклади: Справа здобуття української державності — це справа нації української, а не якогось класу чи партії (Симон Петлюра); Будемо мочити чеченців у сортирах! (Володимир Путін).

Розширення референції цих висловлювань малоймовірне: у першому випадку йдеться саме про Україну, а не про якусь іншу країну. У другому — вислів викликає асоціації з образом російського президента та "чеченським" питанням, вирішення якого було одним із пунктів його передвиборної програми;

3) до проміжного типу належить жанр фрази-символу; йдеться про вислови, що є символом прецедентної ситуації. З одного боку, такі вислови відсилають до конктретної прецендентної ситуації, а з іншого, переосмислюючись, стають узагальнюючими знаками певного класу політичних ситуацій. Наведемо приклади: коробка від ксерокса (під час однієї із передвиборних кампаній у Росії в такій коробці були знайдені незаконні гроші на агітацію одного із кандидатів ? "використання чорного налу під час виборів"); Плівки Мельниченка (аудіоматеріали, оприлюднені майором Мельниченком, в яких йдеться про причетність президента та вищих посадових осіб до багатьох кримінальних злочинів ? "незаконні прослуховування").

Розглянемо диференціальні ознаки висловлювань з універсальною референцією (табл. 1):
Афоризм визначається як узагальнена думка, виражена у лаконічній, художньо загостреній формі. Основними ознаками афоризму вважаються стислість, узагальнення, глибина думки, влучна виразність та несподіваність суждень (момент парадоксальності) та обов'язкова цитатність (авторство).

Авторство афоризму не завжди достовірне, наприклад, вислів "Іду на Ви " приписують князю Святославу І Хороброму.

Образність — факультативна ознака афоризму [5]. Для афоризму важливі алюзія та натяк: адже головна прагматична мета афоризму як  жанру поставити особу, що його сприймає, перед фактом, "істинність", якого можна встановити лише шляхом здогаду — через знання таких відомостей про світ, яких людина не може не мати, але лише в тому разі, коли вона достатньо освічена, ерудована.

Наприклад, наведене нижче висловлювання лідера блоку "За Єдину Україну" Володимира Литвина зрозуміє тільки той, хто має певний життєвий досвід та знання історії: “Я не розглядаю того, щоб мене сьогодні, як колись у 1964 році Брежнєва, провели на посаду тому, що не могли визначити лідера. Тоді знайшли тимчасову фігуру, а ця тимчасова фігура затрималася на величезний період на вищих владних щаблях.”

Зміст прислів'я, на відміну від афоризму, більш тривіальний, у ньому немає парадоксальності; прислів'я завжди образне і дидактичне, претендує на істинність. Що ж до афоризму, то дидактичність є його необов'язковою ознакою і притаманна таким його різновидам, як сентенція та максима, що можуть бути й авторськими, й анонімними.

Оскільки між сентенцією та максимою немає принципової відмінності обидві становлять моралістичні вислови морального, етичного характеру, у нашому дослідженні ми надаємо перевагу терміну "максима", позаяк він має ще одне значення, принципово важливе для інтерпретації політичного дискурсу:

"правила поведінки, принцип, яким людина керується у своїх вчинках".
Політична максима є судженням, яке містить узагальнення певного політичного досвіду, з огляду на етичні та стратегічні принципи політичної боротьби. Максимі не властиві образність, парадоксальність, несподіваність суджень та особлива виразність форми.

За структурою судження виділяються два різновиди максими:
— максима у настановчій формі містить експліцитний (зовнішній) модус повинності (наказовий спосіб чи модальні слова): "Шукайте правди в своїй громаді" (Симон Петлюра);
— максима у констатуючій формі містить імпліцитний (внутрішній) модус повинності, який виявляється у результаті розкриття умовиводу наслідку. Інакше кажучи, це констатація факту, з якого можна зробити висновок про те, що щось має або не має бути:
"Безнадійним є бунт одиниці, що не хоче прийняти расових традицій" (Юрій Липа) ? "одиницям потрібно коритися загальним традиціям";
"Немає епохи, яка не здавалася б сучасникам перехідною" (Володимир Державин, філософ, перекладач) ? "кожна епоха є перехідною";
"Нам не можуть імпонувати малі армії, малі концепції й малі люди" (Михайло Колодзинський, військовий діяч, публіцист) ? "все маленьке не для нас, нам потрібні масштаби".

Серед констатуючих максим значне місце займають дефініція та тлумачення. Наприклад: "Націоналізм — це не програма, націоналізм — це постріли" (Дмитро Корчинський).

Прислів'я в політичному дискурсі можна поділити на дві групи:
а) прислів'я загальномовного пареміологічного фонду, які за характером свого змісту (закономірністю соціальних відносин, людської поведінки) можуть бути застосовані до інтерпретації “Маємо те, що маємо (відомий вислів Леоніда Кравчука), "Ліс рубають, скалки летять " (народна мудрість). Політична реальність у цих прислів'ях виступає як вторинний референт;
б) власне політичні прислів'я, що виникли під час політичної комунікації і від самого початку відображали політичну реальність, яка в них є первинним референтом, хоч для її відображення вживаються образні засоби: "Єднаймося, бо ми того варті; Язикатий — знахідка для шпигуна".

Політичне прислів'я може виникати як перефразування традиційного прислів'я або відомої цитати, наприклад: "Хто знає, той знайде" ("Хто шукає, той знайде" — Біблія).

Д. Німмо і Дж. Комбс убачають міфологічність політичного прислів'я у відсутності логічного обґрунтування виражених у ньому узагальнень: як і інші міфологеми політичного дискурсу, вони "виконують функцію допоміжного засобу, який дає змогу просто і спокійно пояснити складні політичні реалії" [6].

На наш погляд, якість міфологічності має, насамперед, передбачити фантомність денотату, а відсутність логічного обґрунтування слід було б точніше визначити як "аксіоматичність". Ця властивість, характерна також для максими, пов'язана з дидактичністю і передбачає відчуття суб'єктом мовлення незаперечності свого авторитету.

Таблиця 1
Диференційні ознаки афористики універсальної референції

Типологія афористики за статусом прецедентності і ступенем текстової автономності. Як прецедентне висловлювання, політична афористика завжди співвідноситься з прецедентним феноменом, прецедентним текстом та/чи прецедентною ситуацією [7]. Статус прецедентності (тобто з яким прецедентним феноменом співвідноситься) корелює зі ступенем текстової автономності. За цими критеріями розрізняємо такі типи політичної афористики (табл. 2):

а) висловлювання, які є прецедентними текстами і мають автономний текстовий статус (афоризми, прислів'я, максими і гасла як лінгвокультурні тексти малих форм);
б) висловлювання, що відсилають до прецедентних текстів. Вони можуть бути або уривком, вилученим із корпусу тексту (програмні заяви, гаслаи, індексальні фрази), або конститутивною структурною частиною певного тексту (заголовок чи девіз);
в) висловлювання, які не є ні текстом, ні частиною тексту, а лише відсилають до прецедентних ситуацій, — фрази-символи.

Зупинимося більш докладно на специфіці жанрів афористики з неавтономним текстовим статусом.
Заголовок розглядається в лінгвістиці тексту як основний актуалізатор текстового концепту. Він виступає у ролі передтексту і виконує прогнозуючу функцію з опорою на тезаурус читача. "Завдання заголовка як першого знаку твору: привернути увагу читача, встановити контакт з ним, спрямувати його очікування-прогноз" [8]. Заголовок — назва політичного блоку, програми чи курсу, як правило, має іллоктивну силу обіцянки або заклику і нерідко містить у собі слова-гасла чи  фрази,  наприклад:   "Комуністи переможуть — Україна виграє" — передвиборча програма Комуністичної партії України, "За подолання бідності" — перший пункт передвиборної програми блоку "За Єдину Україну".

Девіз визначається як короткий вислів, що виражає мету, ідеали,
керівну ідею поведінки або діяльності всієї нації чи соціальної групи [9; 10].
Девіз зазвичай виступає у ролі підзаголовка, і його можна розглядати як частину єдиного підзаголовного комплексу "назва+девіз". За змістом і прагматичними характеристиками девіз близький до програмної заяви, фактично це програмна заява в певній текстовій позиції — позиції епіграфа (суть епіграфа — пояснення задуму автора у зв'язку з його політичною позицією). Наприклад, один із лідерів "Яблука" у своїй статті "Натуральна політична сила" про політичний курс партії в газеті "БИП!" (він є її засновником) використав як епіграф, гасло цього політичного об'єднання: "Об партію "Яблуко" будь-яка влада зламає зуби". Ще одним прикладом може стати епіграф до книги Левка Лук'яненка "Що далі?": "Яким би не було ярмо, воно завжди приносить менше страждання тому, хто мириться з ним, аніж тому, хто противиться йому."

Коли мова йде про девіз організації, то текст, до якому дається девіз, становить певний надтекст — сукупність текстів, створених певним груповим суб'єктом політики. Девіз може стосуватися і віртуального надтексту, який сприймається як сукупність суджень, що становлять ідеологію певної групи: "Не Україна для нас, а ми для України" (одне із гасел УПА, вислів приписують Дмитру Мирону-Орлику).

Фрази-символи, що відсилають до прецедентної політичної ситуації, є знаками тропеїчного (переважно метонімічного) характеру. Як правило, вони мають як часткову, так і загальну референцію. Фрази-символи можуть обмежуватися лише частковою референцією, наприклад, "шведи під Полтавою" (поразка військ короля Карла XII під Полтавою), однак, і в цьому разі також спостерігаємо репрезентацію цілого за частиною.

У корпусі політичної афористики маємо і висловлювання змішаного статусу прецедентності.

Таблиця 2
Типологія афористики за статусом прецедентності
Типологія афористики за іллокутивною силою. Оскільки у кожному типі прецедентного висловлювання реалізується той чи інший мовний акт, який має певну іллокутивну силу, то комунікативно-цільовий аспект висловлювання є важливим параметром диференціації жанрів політичної афористики.

Для афористики в цілому характерна кумулятивна функція — фіксація колективного досвіду людей. Політична афористика, як уже зазначалося, фіксує різноманітні аспекти політичного досвіду. За характером відображення цього досвіду, у корпусі політичної афористики можна виділити дві групи:
o висловлювання, які відображають рефлективний аспект політичного дискурсу, спрямовані на осмислення політичного досвіду, його оцінювання та передавання іншим членам колективу (навчання). Рефлективний аспект політичного дискурсу представлений у таких мовних актах, як констативи, декларативи, евалюативи, які реалізуються у жанрах афоризму, прислів'я, максими, фрази-символи.
o висловлювання, що відображають діяльнісний аспект політичного дискурсу. Вони призначені для втягнення в політичну діяльність і керівництва поведінкою суб'єктів політики, тому в них переважають регулятивні та експресивні мовленнєві акти. До цієї групи належать девізи, гасла, програмні заяви.
Зупинимося на диференціальних ознаках другої групи жанрів.

Інтенція девізу, як уже було зазначено, — виразити керівну ідею, надихнути, спрямувати на досягнення мети-ідеалу.

Програмна заява як різновид політичної афористики становить декларацію намірів, їі інтенція — визначити мету політичної боротьби, свою політичну позицію. Наприклад, першим пунктом у передвиборній програмі блоку "За Єдину Україну" стоїть: "За подолання бідності", що свідчить про те, що саме це є головною метою об'єднання.

Формально програмна заява дуже схожа на максиму, вона нерідко містить експліцитно виражений модус обов'язковості. Так, наприклад, фраза з агітаційного листка кандидата до районної ради Г. Супіханова: "31 березня вибори". "Час приймати рішення", містить заклик до народу не ігнорувати важливу політичну подію, прийти на вибори і проголосувати за достойного кандидата. Основна відмінність програмної заяви від максими полягає саме у вираженні цільового та інтенціонального аспекту політичної діяльності.

Програмні заяви політика з часом пов'язуються з його ім'ям, входять до асоціативної зони семантики політичного антропоніма та фіксуються культорологічними словниками. Як приклад, наведемо висловлювання з агітаційного ролика блоку "Наша Україна": "Не словом, а ділом", використане з метою донести до виборця основний принцип роботи керівництва блоку.

Гасло і девіз виявляють схожість у пропозиційному ракурсі: обидва містять формулювання керівної ідеї, мети діяльності. Принципова відмінність гасла від девізу полягає в його зверненні (закличності); гасло є регулятивом, тимчасом як девіз — експресивом. Для гасел характерні такі типи регулятивних мовних актів: заклики, обіцянки, вимоги, погрози.

Директивність (висловлення керівної ідеї) і спонукальність — основні диференційні ознаки гасла, що відрізняють його від програмної заяви та максими, в яких або констатуються принципи, або декларуються мета та наміри, але не міститься заклику до дії. Хоча бувають і винятки. Наприклад, гасло партії "Нова генерація": "Це наші діти. Вони житимуть в країні, яку ми збудуємо. За нову генерацію!" не тільки констатує наміри лідерів блоку, показує основну аудиторію, на яку спрямована робота партії, а й закликає народ замислитися над майбутнім своїх дітей.

У передвиборних гаслах, що ввійшли до політичної афористики, директивність звичайно виражена імліцитно, зокрема обіцянкою, як, наприклад, передвиборне гасло Комуністичної партії України: "Комуністи переможуть — Україна виграє" (імплікація — голосуючи за КПУ, ви допоможете своїй країні).

Варто зазначити, що для багатьох висловлювань-гасел характерна поліфукціональність, тому заголовок, гасло, девіз та програмна заява нерідко збігаються за формою або пересікаються інтенціонально. Заголовок може містити програмну заяву (наприклад, "За подолання бідності" — перший пункт виборної програми блоку "За Єдину Україну") або надихаючий заклик ("За світле майбутнє!" — з агітаційного матеріалу кандидата в депутати до Верховної Ради В. Щелкунова). Гасло може водночас бути і програмною заявою, наприклад, "Багаті люди на багатій землі" (блок "За Єдину Україну"). Програмна заява, як і висловлення основної ідеї, може складати зміст девізу, наприклад: "Порядність, професіоналізм, патріотизм — Україні" — девіз Партії промисловців (ПППУ). Такий синкретизм одиниць політичної афористики корелює з проявами міжрівневого ізоморфізму кліше щодо змісту [11; 12].

Типологія афористики за ступенем дейктичності. Сучасна лінгвістика традиційно виділяє такі типи дейксису: особистий (рольовий), просторовий, часовий, соціальний (вказівка на соціальний статус учасників комунікації) та дейксис дискурсу. На відміну від перших чотирьох видів дейксису, спрямованих на позамовну дійсність, дейксис дискурсу орієнтовано на внутрішню організацію тексту (дискурсу). Він забезпечує семантичну зв'язність і є одним із виявів метакомунікації.

Під дейксисом дискурсу зазвичай розуміють звернення до якогось фрагмента дискурсу щодо певної точки відліку в системі координат конкретного дискурсивного процесу [13]. У випадку прецедентних висловлювань, ми маємо справу з особливим різновидом дискурсивного дейксису, оскільки система координат перебуває не в дискурсі як комунікативному процесі, а в його семіотичному просторі, який включає тезаурус прецедентних текстів. Дейктичність прецедентних висловлювань забезпечує не стільки внутрішню організацію сучасного комунікативного процесу, скільки його семантичну глибину.

Виходячи з відмінностей жанрів політичної афористики за ступенем прецедентності, моемо вважати, що дейксис дискурсу притаманний лише тим з них, які містять посилання на прецедентні тексти. Отже, висловлювання, які посилаються на прецедентні ситуації, а не на тексти, або мають автономний текстовий статус (фраза — символ, афоризм, прислів'я, гасло, максима) не є носіями дискурсивної дейктичності.

У межах жанрів політичної афористики, які містять посилання на прецедентні тексти, подальша диференціація відбувається за ознакою сигніфікативної глибини. Цей критерій пов'язує дейксис дискурсу з парадигматичним дейксисом. Парадигматичний дейксис, орієнтований на позамовну дійсність, зазвичай протиставляють номінації. Одним із критеріїв протиставлення семіологічних класів номінативних або неномінативних знаків є наявність або відсутність денотативного і сигніфікативного аспектів: дейктики вважаються сигніфікативно дефектними, неповноцінними одиницями [14].

Критерій сигніфікативної глибини дає змогу розмежувати два типи жанрів політичної афористики:
— висловлювання, які поєднують дейктичність з сигніфікативною повнотою, сигнифікат яких становить судження, що відображає політичні реалії з відносним ступенем глибини (заголовок, девіз, програмна заява);
— висловлювання з гіпертрофованою дейктичністю, сигніфікат яких не має, як правило, безпосереднього зв'язку зі сферою політики, тобто є "пустим" з погляду відображення політичних реалій. Така характеристика стосується індексальної фрази.

Індексальна, або пам'ятна фраза, не містить глибокого судження, не узагальнює політичний досвід, не показує наміру, заклику або основної ідеї. Вона виконує функцію суто відсилання, ремінісцентну. Це — крилатий вислів, що відсилає до відомого політичного тексту, який асоціюється зі знаковою політичною подією, або до ідіолекту певного політика, котрий можна розглядати як специфічний різновид надтексту.

Наприклад, фраза "Декларація проти себе” В. Литвина апелює до декларації, підписаної партіями та блоками "Наша Україна", КПУ, СНУ, БЮТ, в якій йдеться про програш влади на виборах.

Висловлювання А. Кінаха: "Уряд не буде розмінною монетою в брудних політичних іграх" — відсилає до виступу М. Томенка, де він заявляє про наміри блоку "Наша Україна" поставити "своїх" людей на керівні посади в Кабінеті Міністрів.

Фраза Віктора Ющенко "Я у Вінниці" апелює до оприлюдненої телефонної розмови між Віктором Ющенком та Олександром Омельченком.

У цілому за параметром "ступінь дейктичності" у політичній афористиці виділяються три типи висловлювань:
— висловлювання з нульовою дейктичністю та сигніфікативною повнотою (афористика, що відсилає до прецедентної ситуації або має автономний текстовий статус);
— висловлювання, що поєднують сигніфікативну повноту та дискурсивну дейктичність (афористика, яка містить посилання на прецедентні тексти);
— сигніфікативно "пусті" висловлювання з максимальним ступенем дейктичності.

Функціональна типологія афористики. Афористика, так само як і інші типи знаків політичного дискурсу, корелює з базовою функціональною тріадою, яка структурує його семіотичний простір: у підсистемі афористики виділяються знаки інтеграції, орієнтації та агональності.

До знаків інтеграції належать заголовки, девізи, програмні заяви і гасла, інтенція яких полягає в об'єднанні та натхненні прихильників однієї ідеї. В інтегруючих висловлюваннях особливого значення набуває експліцидна констатація єдності за допомогою лексем об'єднання: "Наша сила в єдності, ми переможемо! Будемо разом! Єднаймося, бо ми того варті".

Фатика інтеграції домінує у висловлюваннях, що містять здравиці, проголошення величі, вираження лояльності: "Я — патріот своєї святої землі, свого героїчного краю, своєї могутньої Батьківщини, і готовий сперечатись з кожним, хто не поділяє мого ставлення (В. Малишев, начальник комітету Верховної Ради).

До знаків орієнтації належать два типи одиниць політичної афористики:
а) висловлювання, які сприяють ідентифікації політичного лідера;
б) висловлювання, які дають змогу орієнтуватися в завданнях і принципах політичної боротьби.

Афористика першого типу — це індексальні фрази, що виконують функцію мовленнєвої характеристики політика. Вони малоінформативні з погляду відображення політичної реальності та служать сигналом-міткою, за якою цей політик легко пізнається в дискурсі. Пам'ятні фрази стають ідентифікуючими мовленнєвими позначками політика або внаслідок частої повторюваності, або за рахунок того, що становлять ненавмисні мовленнєві курйози, які миттєво підхоплюються публікою, політиками та політичними журналістами: "Потрібно розділяти політику та енергетику (міністр енергетики С. Єрмілов), Я схожий на курку, яка гребе від себе і не має хапального рефлексу" (голова Президентської адміністрації В. Литвин).

Різновидом індексальної фрази є жарт. На відміну від мовленнєвих курйозів, де комічний ефект мовцем не планується, для мовного жанру характерна свідома настанова на комічний ефект. Жарт у мові політика використовується в межах стратегії солідарності з метою привернення уваги аудиторії та позитивної самопрезентації (Дивіться, я свій хлопець!): "Коли парламент йде у відпустку, я — щаслива людина" (Л. Кучма), "Ситуативна більшість у парламенті буде. Чия? Українська" (І. Плющ), "Два бардаки країна не витримає" (Л. Кучма про причини одночасного проведення виборів до місцевих рад та до Верховної Ради).

Ідентифікуючу функцію виконують також улюблені вислови політиків. На відміну від індексальних фраз, які є продуктом мовленнєвої творчості самих політиків, це — стійкі вислови, вже існуючі в мові, переважно, прислів'я, які вживає політик. Такі вислови формують у свідомості публіки певний стереотип сприйняття його особитості та сприяють створенню його іміджу. Так, часто повторюваний А. Кінахом вислів "Коли політику женуть у двері, вона лізе у вікно" показує, що він розуміє: проблеми країни неможливо вирішити, минаючи політичні баталії.

Другий тип орієнтаційної афористики містить вислови в проективній, дидактичній і стратагемній функціях. Вони ніби відповідають на запитання: Які завдання? Що треба робити? Як діяти? Як досягти мети? Якими принципами керуватися?

Проективна функція становить формулювання мети та завдання політичної діяльності. Цю функцію реалізують переважно програмні заяви та гасла-заклики: "Народ, який не платить своїй армії, дорого заплатить чужій" (А. Кінах), "Політика і бізнес — несумісні. Коли в парламенті не буде мільонерів — країна стане на ноги" (О. Мороз), "Не словом, а ділом" ("Наша Україна"), "Незалежність — це не прапор, герб і гімн, це — конкуретноспроможна економіка" (А. Кінах).

Дидактична функція політичної афористики реалізується здебільшого максимами та прислів'ями, в яких постулюються етичні норми і принципи політичної діяльності, наприклад: "Немає нічого дорожчого, ніж дешевий чиновник" (А. Кінах).

Стратегемна функція політичної афористики полягає у формулюванні рекомендацій щодо максимально ефективних шляхів досягнення мети. Під стратегемою розуміють "поведінковий регулятив", пов'язаний з рекомендацію, попередженням чи оцінкою людських дій щодо їхньої ефективності у плані досягнення успіху в ситуаціях боротьби, конкуренції, конфлікту тощо. Наприклад: "Бізнес та депутатство несумісні. Треба прибрати з парламенту мільонерів, тоді влада почне виражати інтереси народу" (О. Мороз); "У нас немає міцності й часу для того, щоб зволікати. Час припинити розмови, та тяжко працювати" (А. Кінах).

До атональних ознак належать висловлювання, які відображають акціональний аспект політичного дискурсу, призначений для залучення до політичної діяльності та керування поведінкою суб'єктів політики. Іллокутивна сила

директивності характерна для девізу, гасла, програмної заяви, серед яких переважають мовленнєві акти, заклики та вимоги.

Атональність цих жанрів афористики полягає в тому, що вони використовуються як інструмент політичної боротьби безпосередньо під час політичних акцій. Наприклад: "Шляхом до Європи!" (Л. Кучма); "Вгору до процвітання, або нікуди" (В. Ющенко).

Іншим виявом атональності афористики є використання її як засобу аргументації в політичній полеміці. Виділяють такі прийоми інтертекстуального вживання афористики як засобу аргументації:

1) цитування як апеляція до авторитету для підтвердження своєї ідеї: "На виборчих дільницях перш за все варто пам 'ятати слова класика "Ти знаєш, що ти — людина, ти знаєш про це, чи ні?"" (М. Бродський, лідер партії "Яблуко");

2) цитування з критичним коментарем (експліцитне вираження оцінки): "Хіба можна чекати серйозних реформ у соціальній сфері від людини, для якої народ маленькі українці?" (народний депутат Майко про термін "маленький українець", використаний В. Ющенком);

3) цитування з іронічним коментарем (імпліцитне вираження оцінки):
"У народі кажуть — маємо те, що маємо. О-так і в Україні зараз" (Л. Кравчук);

4) імпліцитне посилання (алюзія) з деформаціями прецедентного тексту, комічне (іронічне) обігрування з метою "м'якої" мовленнєвої агресії. Метою такої агресії може бути дифамація політичного опонента шляхом розвінчування його голосних заяв: "Нехай відзвітують, що вони зробили, крім того, як красиво виглядали на телебаченні" (Л. Кучма про заяви блоку "Наша Україна" щодо позитивів роботи уряду В. Ющенка).

Іронічна алюзія активно застосовується у гаслах протесту: "Є блок "ЗаЄдУ". Час створювати блок "За випивку". А тамада вже є" (голова обласної організація партії "Батьківщина" І. Седельник; обігрується абревіатура назви (та гасла) блоку "За Єдину Україну").

Об'єктом агресії може бути не тільки особа конкретного політика, а й політичні концепти: "Нова програма, яку вигадав уряд — жалюгідна спроба залишитись на коні" (народний депутат Ю. Єхануров). У цьому випадку деформація класичного політичного афоризму реалізує інтенцію його десакралізації;

5) цитування з конструюванням псевдоцитати за аналогією: "Поки він працюватиме для маленьких українців, ми зробимо їх великими" (народний депутат С. Терьохін про відомий вислів В. Ющенка "маленький українець");

6) посилання-антитеза, суть якої полягає у вираженні скепсису щодо
ідеї опонента, у формулюванні своїх ідей через заперечення ідей супротивника: "Я наполягаю на тому, що Україна ніколи не вклонятиметься "сестрі", яка обдирає її до нитки" (В. Медведчук заперечує заяву народного депутата Грача про необхідність "вклонитися сестрі Росії").

Тактика антитези при цитуванні може використовуватися для досягнення ефекту фасцінації. Парадоксальність заперечення ідеї, вираженої в класичному афоризмі, неминуче привертає увагу до нестандартно мислячого політика: "Я не погоджуюсь з тим, що лаконічність — сестра таланту. Мало говорити про інтереси держави, отже, не думати про неї взагалі" (народний депутат О. Лавринович).

Підсумовуючи огляд функціонального аспекту політичної афористики, покажемо варіанти деталізації загальних семіотичних функцій у підсистемі афористики (схеми 1, 2).

Схема 1. Функціональна типологія політичної афористики

Схема 2. Функції політичної афористики
Отже, між функціональними типами знаків та відповідними типами жанрів існує певна кореляція. Оскільки визначальною ознакою жанру є його інтенція, між знаками та жанрами спостерігається функціональне узгодження. Так інтегруючі знаки тяжіють до епідейктичних жанрів, де домінує фатика інтеграції. Знаки агресії природним способом реалізуються у жанрах атональної спрямованості. Щодо знаків орієнтації, то вони, через свою нейтральність та потенційну амбівалентність, становлять інформативну основу будь-яких жанрів.

 

1. Серажим К. С. Лексика та фразеологія політичного дискурсу // Наукові записки Інституту журналістики — К., 2001. — Т. 5 (жовтень-грудень). — С. 70-72.

2.Taylor T.J., Cameron D. Analysing Conversation: Rules and Units in the structure of talk. — Oxford; N.Y. etc., 1987. — 361 p.

3.Верещагин Е.М., Костомаров В. Г. Лингвострановедческая теория слова. — М.: Русский язык, 1980. — 320 с.

4. Красных В. В. Система вариативных рядов собственно вопросительных предложений в русском й шведском языках: Дисс. ... канд. филол. наук. — М., 1992. — 178с.

5. Тряпицьта Е. В. Образная точность текста // Языковая личность: жанровая речевая деятельность: Тез. докл. науч. конф. — Волгоград: Перемена, 1998. — С. 223-228.

6.Nimmo, Combs. Author in text and discourse. — Manchester,— 1980. — P. 145.

7.Segerstecit C. Political language // Language. — N. Y., 1997. — P. 96-100

8. Культура парламентской речи. — М.: Наука, 1994. — 203 с.

9. Обуховский К. Особенности отражения в тексте ориентировочной деятельности // Психолингвистика текста: Сб. научн. тр. — Минск, 1976. — С. 138-149.

10. Weaver C.A., Marines S., Fletcher C.R. (eds.) Discourse Comrehension // Honor of Walter Kintsch. — Hilisdale, 1995. — P. 49-58.

11. Штерн І.Б. Вибрані топіки та лексикон сучасної лінгвістики: Енцикл. словник. — К.: "АртЕк", 1998. -335с.

12.Рождественский Ю.В. Языковая практика й теория языка. — М.: МГУ, 1974.-404с

13. Макаров М.Г. Коммуникативная структура текста. — Тверь: ТГУ, 1990. — 253с.

14. Стецула І.В. Політичний дискурс засобів масової комунікації: трансформація прагмалінгвістичних параметрів функціонування (на матеріалі української преси): Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.01.10 — журналістика — К., 1995. — 20 с

© Cеражим К.С., 2005