Ласкаво просимо

Досліджується трансформація жанру анекдоту в новітньому фольклорі.

Ключові слова: анекдот, народна сміхова культура, фольклорні твори

Фольклорні жанри у ХХ ст. трансформуються, більшість з них взагалі зникає,  залишаючись лише у вигляді усних історичних пам'яток. Проте можна без перебільшення сказати, що у ХХ і ХХІ ст. залишився єдиний найпопулярніший фольклорний жанр — анекдот. Він є чи не єдиним жанром розвинутої у минулому сміхової культури українського народу, у ньому знаходять своє специфічне віддзеркалення всі більш-менш значущі події суспільного життя.

Актуальність статті, на нашу думку, полягає в тому, що в науковий  контекст уперше вводяться фольклорні матеріали, породжені суспільно-політичними подіями листопада-грудня  2004 р.; аналізується їх світоглядна та естетична  природа, а також особливості архітектоніки. Мета роботи — дослідити зв'язок новітніх за концепцією і каналами поширення творів з архетипами європейської культури. Об'єктом статті є анекдоти як жанрове утворення, що функціонує у новітньому фольклорі.

"Анекдоти, — зазначає один із видатних  дослідників українського фольклору Філарет Колесса, — це коротенькі, звичайно гумористичні оповідання, приклади й дотепи з побутовим характером... зосереджуються на якомусь одному спостереженні, жарті, грі слів, звороті мови, прізвищі..." [1, 135]. Анекдоти, як і взагалі сміхова культура українського народу, приваблювали багатьох дослідників, серед яких чільне місце М. Костомаров, І. Франко, С. Єфремов, О. Потебня та ін.

У минулому столітті анекдот став безпомилковим барометром  громадських настроїв і певним чином сам формував суспільну думку, особливо яскраво і повно це виявилось у радянські часи.[2; 3; 4].

Серед наукових досліджень останніх років з цієї тематики варто зазначити дисертацію І. Кімакович "Традиційний анекдот у контексті сміхових явищ української культури", де наголошується, що в становленні анекдоту важливу роль відіграли середньовічні різновиди розповідних жанрів: новели, фацеції, фабльо, шванки, фрашки та ін. Дослідниця цілком слушно вважає, що "особливими прикметами  традиційного анекдоту є фабульність... "внутрішня настановка" на достовірність... багатоплановість змісту та діалогічний характер викладу... Поетика анекдоту ситуативно зумовлена та підпорядкована його функціям у комунікативному процесі" [5, 5-6].

За роки незалежності України переважно розвивався побутовий анекдот; політичні події  у свідомості людей були відсунуті на другий план, відповідно, і політичні діячі не змогли стати персонажами анекдотів. Розвиткові побутового анекдоту, на нашу думку, сприяв і той факт, що кожна окрема особистість і весь народ був штучно ізольований від здійснення процесу управління державою, тому й реальні політичні процеси не так глибоко торкалися безпосереднього життя людей. Ми приєднуємося до думки деяких дослідників письмового тексту в кризові періоди існування держави, нації або народу, які вважають, що повноцінне функціонування тексту можливе лише тоді, коли текст торкається не лише інформативно-раціональної сфери сприйняття, а й знаходить свій відгук в емоційно-експресивному аспекті [6].

Президентські вибори 2004 р., які стали переломним моментом в історії України та етапом у формуванні національної свідомості, породили безліч жартів і анекдотів, в яких коментувались, іронічно загострювались, сатирично висміювались суспільно-політичні події, ситуації та їх учасники. Власні спостереження над цими процесами дають нам можливість  розглянути події другої половини 2004 р., користуючись теоретико-методологічними засадами сміхової культури, основні положення якої розвинуті в книзі російського вченого М. М. Бахтіна "Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса" [7]. Об'єктом аналізу є фольклорні жанри, зокрема анекдоти, що публікувались   на шпальтах газет, у листівках, з'являлись на інтернет-сайтах.

хідністю змін,  пафосом оновлення,  і пов'язане, за словами вченого, з "кризовими, переломними моментами у житті природи, соціуму і людини" (Тут і далі переклад наш. — А. Б.) [12]. Характеризуючи зміни, що відбуваються під час карнавального дійства у психології народу, вчений зазначав: "... Панує особлива форма вільного фамільярного контакту між людьми, розділеними у звичайному... житті нездоланними бар'єрами майнового, службового, сімейного і вікового становлення... Людина нібито народжується для нових, суто людських стосунків. Відчуження тимчасово зникало" [7, 13]. Атмосфера, яка панувала на майдані Незалежності у Києві в листопаді-грудні 2004 р. характеризувалася саме тим єднанням і доброзичливістю, про які неодноразово писали в засобах масової інформації українські та закордонні журналісти, психологи, соціологи, політики тощо [8; 9; 10; 11]. Це вільне та невимушене спілкування стало основою для народної творчості, дії її функцій та механізмів, а саме: того, що слово, жарт, народжений однією людиною, підхоплюється масами, модифікується, уточнюється, набуває іронічного переосмислення, яке іноді протилежне тому сенсу, який було вкладено в нього від самого початку. У контексті листопада-грудня 2004 р. це сталося з "наколотими апельсинами", "американськими валянками", котом Леопольдом тощо.

Одним із визначальних чинників виникнення сміхової народної культури М. М. Бахтін уважав її свідоме протиставлення офіційній культурі з її серйозністю, тяжінням до стабільних, інертних форм. Даючи характеристику офіціозу, М. М. Бахтін написав слова, які, на нашу думку, є актуальним визначенням українських реалій: "Ця стара влада і стара правда виступають з претензіями на абсолютність... Тому всі представники старої правди і старої влади похмурі та серйозні, не вміють і не хочуть сміятися... у своїх ворогах вбачають ворогів вічної істини... Пануюча влада і пануюча правда не бачать себе у дзеркалі часу... І представники старої влади і старої правди з найсерйознішим виглядом і в серйозних тонах дограють свою роль у той час, коли глядачі вже давно сміються" [7, 236].

Драматичні українські події листопада-грудня репрезентують архетипізовані у свідомості народу форми, висміюючи "застарілу" серйозність, нездатність адаптуватися до часу, відсутність реакції на його виклики у представників офіційних правлячих кіл. Водночас, М. М. Бахтін наголошує на тому, що навіть  так звана стара влада все одно викликає страх, який, у свою чергу, може бути подоланий сміхом. "Серйозність, —  вважає вчений, — офіційна, авторитарна, пов'язана з насиллям, заборонами, обмеженнями. У такій серйозності завжди наявний елемент страху... Сміх ... передбачав перемогу над страхом" [7, 101].

Якщо провести аналогію з ситуацією в Україні, то можна дійти висновку, що сміхова культура стала засобом для розчинення страху суспільства перед владними органами, а також перед перспективою кримінально-олігархічного  панування. Неможливість на перших етапах протистояти цій системі в політичному плані  дістала цілком виразне розв'язання у народній творчості. Вважаємо, що імпульсом для виникнення величезної кількості анекдотів — саме цей жанр став найпоширенішим на той час — був факт падіння провладного кандидата від кинутого в нього яйця. Смішна ситуація —  сильний та високий чоловік, наділений величезною владою в державі, падає від яйця —  класичний сюжет  комедії дель арте, драми, яка у середньовічній Європі розігрувалась на ярмаркових або карнавальних майданчиках, неодмінно на площі при великому скупченні народу. Ця подія може розглядатися як експозиція, за якою неодмінно мусила йти зав'язка:  за вже архітипізованими формами вона вимагала продовження і розвитку, які й дістала в жанрі анекдоту. Більшість з них з'явилась  в інтернеті [12], також вийшла газета "Факт",  логотип якої є пародією на популярне видання "Факты", дві шпальти якого присвячені анекдотам, пов'язаним зі згаданим сюжетом, остання —  пародії на політичну рекламу, всім відомому біг-борду з гаслом "Тому що..."

Варто зазначити, що пародія розглядається М. М. Бахтіним як неодмінний атрибут народної карнавальної культури: "Середньовічна пародія... менш за все спрямована на щось негативне... сміх так само універсальний, як і серйозність: він спрямований на світову цілісність, на історію, на суспільство, на світогляд" [7,94]. В українському фольклорі пародія теж займає величезне місце. Відомі пародійні пісні, казки, драматичні твори тощо. Більшість анекдотів мали відверто пародійну форму,  наведемо кілька прикладів.

Пародії на офіційне повідомлення, які найчастіше передають засоби масової інформації: " Верховна Рада України внесла зміни в Кримінальний кодекс. До КК додана стаття для українських чоловіків, що передбачає необхідність отримання права на зберігання, носіння і використання яєць". Піддається пародійному висміюванню також й свідомо неправдива інформація, що поширювалась у ЗМІ: Новини російського телебачення: "Сьогодні Прем'єр-міністр України був підступно застрілений яйцем"; Заява прес-служби МВС: "На допиті студент з Івано-Франківська сказав, що зумисне впродовж року мастив яйце зубною пастою "Блендамед". В останньому випадку пародія на офіційне повідомлення державної структури доповнюється пародійною алюзією на відому рекламу. Пародії піддається інформація з галузі культури: "Новини кінематографа: "Росія висунула на "Оскара" перший російський блокбастер  "Ночной Дозор". Україна вирішила не відставати від північної сусідки і висунула на "Оскара"  незалежний український фільм "Яичный позор"  у номінаціях  "Найкраща чоловіча роль", "Найкраща продюсерська робота", "Найкращі спецефекти". Рима "дозор — позор" створює сміховий ефект, який нівелює значущість "новин кінематографа", а також знижує імідж кандидата в президенти, роблячи його образ одним із надбань масової культури і тим самим викидаючи його з царини серйозної політики.
М. М. Бахтін вважає, що цим засобом досягається "пародійне руйнування застарілих ідеологічних смислових зв'язків між речами та явищами...", оскільки саме таким чином народ звільнюється від віджилих світоглядних догм [7; 511].

Варто зазначити, що концептуальні особливості пародій-анекдотів полягає у свідомій спробі зниження, відкриття  справжніх, а не декларованих засад тих осіб, що мають владу, а іноді й у гротескній загостреності

Більшість дослідників народної культури вважає, що репертуар анекдотів складається з оповідань, породжених дійсністю, а сміховий ефект виникає від зіткнення, переосмислення, контамінації  реалій і вигаданих фактів, які цілком можливі у ситуативному контексті. Такі тенденції можна спостерігати й на прикладах новітнього фольклору: "Студент: " Побився об заклад з хлопцями на пиво, що кину яйцем у Януковича. Хлопці, не зрозумів — де пиво?"

Перший і, єдиний виступ дружини прем'єра на телебаченні також викликав низку анекдотів. "Витяг з історії хвороби. Унікальний випадок у психіатрії. Стверджує, що бачила, як наколоті апельсини і обкурені банани танцювали під музику "Оранжевое небо"  на майдані Незалежності". Своєрідне продовження  розвитку даного образу —  ще один жарт: "Андрій Данилко подав до суду на мадам Янукович за несанкціоноване використання сценічного образу Вєрки Сердючки". Характерною концептуальною особливістю фольклорних творів є те, що вони допомагають створити комічний образ не лише цієї жінки, а й самого провладного кандидата, підкреслити марність його прагнень зайняти місце, що пов'язане з рівнем його освіти, культури, внутрішніми потенціями, відсутністю моральних якостей, які висуває народ до лідера.

В анекдотах формується образ  "смішного страховиська" (М. М. Бахтін), оскільки в народній свідомості осміювання страху — одна з форм боротьби з ним. На цьому також наголошує дослідник фольклору ХХ ст. М. Чорнописький, який проаналізував безліч політичних анекдотів перших років радянської влади. Цілком реальний страх перед можливістю кари — навіть смертної — за сам факт записування або розповіді анекдоту не міг зупинити прагнення народу створювати комічні історії, в яких піддавалися осміюванню "подвійні стандарти", брехливість, цинічність і виняткова жорстокість влади. "Комічне, — зазначав М. Чорнописький,— ґрунтується на зображенні абсурдної облудності самої ідеології імпербільшовизму, карикатурності поведінки і вчинків "вождів" [6, 10].

Вважаємо, що проілюструвати вищесказане може такий анекдот:
–          Алло, люба! Вітай мене, я переміг на виборах!
–          (Дружина, радісно) Ой, чесно?
–          Так хоч ти мене не підколюй!

Гра слів, контамінаційне тлумачення слова  "чесно" у даному контексті створює комічний ефект завдяки несподіваній кульмінації цього діалогу.

Варто додати, що  у далекому минулому й на початку ХХ ст. комічний ефект створювався на невідповідності офіційної ідеології  пануючої верхівки  усталеним принципам і філософсько-етичним засадам  народу. По суті, ця традиція наявна і на початку ХХІ ст. Спроба призначити лідером української нації людину з кримінальним минулим викликала обурення, яке, крім соціально-політичних форм і яскравих публіцистичних виступів, мало своє відображення у сміховій культурі. Низка анекдотів, у яких розвінчується штучно створений образ "лідера", слугує саме цій меті:
–          Чули, Янукович знову сяде?
–          Чому?
–          Тому що послідовний.

І ще один анекдот з цієї ж тематики: "Після призначення президентом Януковича у школах уведуть дві державні мови: українську і феню"(тобто, жаргон криміналітету).”

Героєм анекдотів, присвячених прем'єру, став і чинний на той час президент. Характерно, що  у сміховому контексті він має другорядну роль, оскільки вістря народної сатири за законами сміхової культури може бути спрямоване лише на чітко визначену персону. До речі, нам невідомі жарти або анекдоти, в яких піддавався б іронічному або сатиричному осмисленню образ Л. Кучми. Персонажем анекдотів, і то другорядним, він став лише тоді, коли загострилась суспільно-політична ситуація і народ був поставлений перед вибором. Прикладами, які, на нашу думку, свідчать про "прив'язку" у народній свідомості діючого на той час президента до прем'єра, можуть бути такі анекдоти: "Дзвонить Кучма по мобільнику Януковичу, а йому у відповідь: "Абонент находится временно вне зоны". Каламбур у даному випадку викликаний контамінацією понять "зона охоплення мобільної мережі" та "зона" як місце, де утримуються засуджені. Такого ж плану контамінація спостерігається й у такому анекдоті: ”— Чим відрізняється президент Кучма від прем'єр-міністра Януковича? — У принципі, нічим. Тільки президент хоче на третій термін, а прем'єр — ні”.

Уведення в сучасний контекст масової культури — кінематографа, політичної реклами тощо, як ми вже зазначали, знижує  постаті політичного Олімпу, тим самим висміюючи їх, зводячи до  персонажів "віртуальної реальності", яка створюється засобами масової інформації.
–          Тому що... —  сказав прем'єр і замислився.
–          Ми — бригада! — додав президент.

Визначення "бригада", яке у споживача продуктів масової культури чітко асоціюється з відомим російським серіалом — одою представникам кримінального світу, вказує на злочинність дій персонажів, на факт засудження їх у свідомості народу та іронічного осмислення вчинків, поведінки, ідеології представників владної верхівки. Цей анекдот, як й інші, спростовує "опозиційність"  провладного кандидата, легко і жартома викриваючи демагогію "старої влади". Каламбур є одним із найпоширеніших засобів створення анекдотичної ситуації. Взагалі гра словами і підтекстами є засобом  народної  іронії, мабуть, одним із найбільш тонких і вишуканих. Саме тому він перейшов в арсенал літературної традиції.

Анекдоти, як й інші жанри сміхової культури, відкидають усякі  мовні табу; особливо часто в комічному фольклорі українського та й багатьох інших європейських народів трапляються слова і поняття, які зазвичай відносять до  "матеріально-тілесного низу". Таких анекдотів досить багато, наведено кілька прикладів, щоб окреслити  поетику, концептуальні особливості та наголосити на їх семантичній варіативності. Символіка біло-голубого прапора — гомосексуалісти здаються.

Звернення до брутальних порівнянь і ризикованих жартів цілком вкладається у межі мовностилістичних особливостей анекдотів, проте ці поняття не відіграють самодостатньої ролі, а лише загострюють сатиричне вістря, яке присутнє у гротескному реалізмі сміхової народної культури. Згідно з концепцією М. М. Бахтіна, слова і поняття, що означають матеріально-тілесний низ, це своєрідний захист від мовної цензури і самоцензури, вимушеної "мови Езопа" і водночас феномен народного комізму, своєрідна гра, сутність якої полягає в тому, що зад намагається зайняти місце голови, а голова, у свою чергу, заду. Таким чином, явища суспільного життя, символи і постаті офіціозу, які мусять викликати страх, в анекдотах знижуються і розвінчуються саме за допомогою понять матеріально-тілесного низу. Наведемо, на нашу думку, найяскравіший приклад того, як у народній творчості віддзеркалюється архетипічний зв'язок  "голова — зад":
"Їде Янукович по селу на "Мерседесі", раптом збиває стару бабцю. Зупиняється, допомагає їй піднятися, вибачається, дає 100 доларів. Бабця дякує, пробачає.
Янукови:. Бабусю, на тобі ще 100 доларів — і проголосуй за мене.
Бабця: Є, ні, Янукович, ти ж мене в ж... вдарив, а не в голову."

Але "матеріально-тілесний низ"  не завжди є поняттям суто реалістичним. У свідомості народу він набуває символу світобудови,  близький до поняття пекла, всесвітнього жаху, яким для пересічного українця був шлях до кримінально-олігархічної зони : "Ющенко кличе в Європу, Янукович тягне в ж..."

Народна сміхова культура характеризується динамічністю і амбівалентністю, а носіям фольклорних жанрів, тобто тим, хто створює та розповідає анекдоти, не властиві сталі світоглядні позиції. Сміючись з того, що відживає й уходить у минуле, з того, що у буденному, не карнавальному житті викликає страх, носії фольклору іронізують і з себе. Треба зазначити, що іронія й самоіронія є однією з визначальних рис саме українського фольклору. Це можна проілюструвати численними жартівливими козацькими піснями, побутовим селянським фольклором, в якому іронізують над деякими рисами національного характеру тощо. Ми не вважаємо, що в цьому є ознака комплексу меншовартості або неповаги до нації. Навпаки, розглядаємо іронію як  своєрідну кореляцію поведінки окремої особистості й народних мас. Самоіронія спостерігається і в новітньому фольклорі.

"2015 рік. Двадцять п'ятий тур переголосування. Ющенко перемагає Януковича  з розривом у 0,98 %."
На тему виборів, що так затяглися у часі, є ще один анекдот:
" — З Майдану не підемо до інавгурації Ющенка, —  заявили мешканці наметового містечка
У відповідь мер Києва О.Омельченко заклав новий житловий масив і відкрив кілька дитячих садочків."

Невизначеність, сумні реалії, страх перед майбутнім, яке на той час  уявлялось у  негативному світлі, знайшли своє вирішення в іронічних жартах, спрямованих як на себе, так і на народного президента, але їх зовсім небагато. Думаємо, це можна пояснити тим, що період невизначеності був нетривалим. Проте  нам не відомі анекдоти, персонажами яких були б представники опозиційної на той час верхівки — соратники В. Ющенка. Яскраві особистості, з цілком визначеним іміджем, вони, за логікою, могли б бути персонажами — сподіваємося, позитивними — фольклору. Цього не сталося.

Не використовували комічні жанри і політтехнологи штабів провладного кандидата, принаймні нам не відомі таки спроби. У передвиборчих перегонах з боку "біло-блакитних"  не було не лише анекдотів, а й політичних шаржів, комічних телевізійних роликів, жартів, памфлетів, фейлетонів тощо. Це, на нашу думку, є ще одним аргументом на користь істинності концепції М. М. Бахтіна щодо акцентованої серйозності офіційної влади. Вчений вважає, що у даному контексті серйозність є ознакою догматизму, застиглого світогляду, який протиставляється амбівалентності, динамізму, схильності до гри народної сміхової культури.

Усе викладене вище дає нам підстави зробити певні висновки. Так, уважаємо, що політичні події листопада-грудня 2004?р. в Україні, які глибоко торкнулися свідомості народу, дали імпульс для розвитку фольклорних жанрів, зокрема анекдотів. Їх створенню передували  певні чинники: добровільне зібрання великої кількості людей в одному місці — на Майдані (М. М. Бахтін вживає термін -"культура площі" ), які є одночасно творцями і розповсюджувачами фольклорних творів; об'єднання  проти  чітко окреслених дій офіційної влади; протест проти осіб, спосіб життя яких суперечить світоглядним засадам суспільства; іронічне ставлення до офіціозу, а також до свідомо неправдивої інформації тощо. Засобами поширення анекдотів та жартів є традиційні для народної культури певні особи, безіменні та невизначені, які й не потребують ідентифікації, проте у ХХІ ст. до них додалися газети, листівки, Інтернет, навіть SMS, що передаються мобільними телефонами.

У новітніх за значенням і змістовим наповненням  анекдотах наявні всі архетипізовані століттями форми: фабульність, діалогічність, реалістичність і гротескність, багатоплановість тощо. Для  них характерна певна образна структура і концептуальні особливості, означені контрастним забарвленням, що ґрунтується на споконвічному конфлікті добра і зла, яким воно є у народній свідомості. Анекдоти іронічно і сатирично забарвлені, сміховий ефект найчастіше виникає від зіткнення реальної ситуації з вимислом і домислом. Домінуючою метою  анекдоту є не запекла боротьба на "знищення", як це властиво, наприклад, памфлету, навпаки, анекдотичні ситуації спрямовані на висміювання, іронію і утвердження певних світоглядних засад, які були сформовані у народній свідомості. На нашу думку, механізми формування української сміхової творчості майже повністю відповідають теорії середньовічного карнавалу, викладеній у монографії М. М. Бахтіна, тому й можемо говорити про загальні фольклорні та світоглядні  засади, які архетипізовані у свідомості носіїв європейської культури.

1. Колесса Ф. Українська усна словесність. — Л., 1938. — 643 с.

2.Березовський І. Невмирущі творіння народної мудрості // Мудрий оповідач. — К. : Вид-во АН УРСР, 1962. — 240 с.

3.Чорнописький М. Фольклорна політична сатира 20-х років ХХ століття у записах Сергія Єфремова. — Л., 2001. -170 с.

4. Сницарчук Л. Українська сатирично-гумористична преса Галичини 20-30-х рр. ХХ ст. Історико-функціональний аспект та інтерпретаційні особливості. — Л., 2001. — 240 с.

5. Кімакович І. Традиційний анекдот у контексті сміхових явищ української культури. — Автореф. дис. ... канд. філол. наук. — К.,1996.

6.Робер Р. Письменный текст в период революционных перемен //www. russ.ru /ist sovr/ other — lang /200101122 rober.htm

7.Бахтин М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. — М.: Художественная литература, 1990. — 543 С.

8. Окара А. Золотое сияние оранжевой, революции или Как архистратиг Михаил заступился за Украину// Зеркало недели. — 2004. — 25 дек.

9. Полищук Ю. Это сладкое слово "свобода" // Вечерние вести. -7 дек.

10. Тимошенко Ю. Майдан був як храм // Наша віра. — 2005, січ.

11. Сверстюк Є. Лист у минуле // Наша віра. -2005, січ. № 1 (201),

12.www.nepokora.com.ua

© Бойко А.А ., 2005