Ласкаво просимо

У статті зроблена спроба дослідити розгортання політичної боротьби напередодні виборів в опозиційній пресі України, зокрема, виділити основні стратегії та засоби, до яких удаються журналісти в описі політичних діячів та політичного життя в державі.

The author makes attempt to research the political struggle in the opposition's mass media the day before elevations. In particular, to detach the main strategies and means, which journalists use in depiction of politicians and political situation in the country.

Актуальність теми полягає в тому, що за умов демократичного суспільства політична боротьба напередодні та під час виборів виступає найкращим показником політичної зрілості всіх учасників процесу державотворення — суспільства, політичної еліти. Адже в цей час різноманітні політичні сили активізують свою діяльність — частішають публічні виступи, інтерв'ю в пресі тих чи інших політиків, лунають заяви, які за характером агресивніші, експресивніші. Політики мобілізують всі свої ресурси з тим, щоб привернути увагу громадян, завоювати їх симпатії та голоси й здобути владу.  Про сутність політичних діячів, які беруть участь у політичній боротьбі, найкраще свідчить те, на чому наголошують політики, — сварки, коли піддаються необґрунтованій критиці опоненти або обговорення основних шляхів вирішення нагальних проблем держави, коли залучається до конструктивного діалогу громадськість. На основі цього ми переконуємося, наскільки партія, політик є серйозними й досвідченими в процесі державотворення, найкраще демонструють способи ведення політичної боротьби. Її відображенням, а подекуди й активним учасником, безперечно, виступають мас-медіа, зокрема, громадсько-політична, опозиційна, партійна преса. Як слушно зауважує О. Гриценко в статті "Політична комунікація. Скільки конструктивного, а скільки деструктивного?", надто жорстке політичне протиборство демонструють партійні видання, які є ресурсом опозиційних сил, оскільки політичні партії усвідомлюють, що без власних друкованих видань вони приречені на ізоляцію [1, 78]. При цьому вона наголошує, що саме ця категорія друкованих ЗМК сприяє розширенню участі широких верств населення в політичній комунікації, мобілізуючи громадськість на конкретні дії з метою впливу на владу [1, 79].

Свій вплив, як відомо, ЗМК здійснюють, зокрема, за допомогою мови: відбувається конструювання в суспільній свідомості конкретних моделей світу, витворюються певні суспільні очікування, які відповідають  інтересам тих груп, що стоять за виданнями. Залежно від своїх цілей видання реалізують відповідні мовні стратегії, що позначаються на використаних стилістичних образних засобах. Вивченню мовних стратегій приділяє велику увагу російська дослідниця О. Іссерс. Вона наголошує, що наразі в газетах можна спостерігати доволі широкий спектр стратегій, адже політичні інтереси вимагають, по-перше, позитивної презентації партії, громадсько-політичного руху або конкретного лідера(стратегія самопрезентації); по-друге, спонукання суспільних груп до якихось дій(імперативна стратегія); по-третє, розмежування "своїх" і "чужих" (стратегія формування "свого кола") [3, 51]. І ще одна стратегія, яку виділяє Іссерс — дискредитація, тобто підрив довіри, зменшення чийогось авторитету [3, 51].
У статті досліджуються об'єднувані за оцінним спрямуванням стратегії самопрезентації та дискредитації, оскільки основними мовними стратегіями партій у передвиборний період, вочевидь, мають стати ті, що дозволяють якнайпотужніше заявити про себе, рельєфно вирізнитися з-поміж інших, а можливо, й протиставити себе тим чи іншим політичним силам, які є при владі або так само претендують на неї.

Мета дослідження — визначити, до якої із названих стратегій тяжіють видання, що підтримували опозиційні партії напередодні виборів, та через які мовні засоби вони втілюють ці стратегії.
Відповідно визначено такі завдання:
— окреслити предмет найбільшої критики опозиційних видань і таким чином з'ясувати причину, на їхній погляд, владної кризи;
— виявити через негативні згадування іншої опозиційної політичної сили одностайність/неодностайність опозиційного руху;
— за виокремленими проблемами, над розв'язанням яких збирається працювати та чи інша опозиційна сила, визначити їхню політичну сутність;
— окреслити задекларовані виданнями принципи, способи та мету боротьби опозиційної сили;
— виявити бачення певною опозиційною силою майбутніх перетворень у державі, якщо такі вербалізовано в текстах видань.

Предметом дослідження стали чотири видання опозиційного спрямування: "Комуніст", "Товариш", "Без цензури" та "Вечерние Вести". Однак треба зважати на те, що за кожним із них стоять засновники — політичні партії. Тому можна впевнено говорити про те, що ознаки комунікатора-видання притаманні й видавцеві [6, 36].

Увагу зосереджено на аналізі в текстах видань обсягу понять, що належать до:
— основних суб'єктів і об'єктів політичної боротьби, яких згадують на сторінках газет;
— проголошених принципів, способів, засобів та цілей ведення боротьби;
— головних проблем, на необхідності розв'язання яких ЗМК наголошують.

При цьому зазначимо варіативність номінацій досліджуваних понять, уживання в одному ряду з ними образних мовних засобів та оцінне ставлення комунікатора до описаного.

Хронологічні обмеження дослідження: червень 2003 р. — червень 2004 р., тобто за рік до офіційного оголошення в Україні виборчої кампанії, 3 липня 2004 р.

Частка досліджуваної лексики становила в кожному виданні загалом від 6 до 9 %. При цьому обсяг одиниць з позитивною оцінкою — від 0,5 до 4 %, з негативною — від 23 до 38 %. За твердженням О. Іссерс, саме в інформуванні про негативну оцінку реалізується стратегія дискредитації. Спробуємо скласти своєрідну градацію видань за вмістом згадок із позначкою "-" та визначимо на кого спрямована критика. Таким чином, перед нами постануть і мотиви, які спонукають ті чи інші політичні сили протистояти чинній владі та суперникам-партіям іншого спрямування.

Перше місце посідає видання "Комуніст", в якому обсяг негативних номінацій з досліджуваного лексичного пласту склав 38 %. Переважно це критика на адресу суб'єктів політичного процесу та наголошення на проблемах сьогодення. Найбільше критикують інших представників опозиції: Соціалістичну партію, блок Юлії Тимошенко та блок "Наша Україна", зокрема його лідера Віктора Ющенка (9,8 %). Його команду, прихильників називають лексемами з негативною оцінкою "націоналісти", "бандерівці", проводячи історичні паралелі; трапляється часто утворення "нашисти", яке вказує на належність до блоку "Наша Україна" і співзвучне з назвою "фашист", що є прецедентним фактом. Також трапляються утворення від прізвища лідера блоку — "ющенківець", що в контексті за визначенням уже отримує негативну конотацію:

"26 лютого, наприклад, ющенківці "зарубали" конструктивну пропозицію депутатської групи "Наш Львів". А дарма, бо йшлося про прозорість витрачання багатомільйонних коштів..."(№ 20, 12.03.04, "Тріск та амбіції у лавах нашистів");

"Прагнення до неоліберального і космополітичного Заходу дивним чином поєднується з дрімучим націоналізмом і навіть елементами нацизму у внутрішньополітичній лінії "Нашої України"(№16, 27.02.04, "Віктор Ющенко: захід і націоналізм").

До того ж лунають звинувачення його в політичній пасивності, бездіяльності, державній зраді на "догоду американцям", змовництві з "правлячим режимом" і в руйнуванні радянської влади. Причому використовується багатий арсенал образних мовних засобів: негативнооцінна лексика, епітети, фразеологізми, порівняння, тощо: "На совісті "нашистів" знищення в Україні Радянської влади і передача її в руки купців негідників і пройдисвітів. Через нашистів в українського народу відібране створене звитяжною працею кількох поколінь народне багатство"(№26, 2.04.04, ""Нашизм" не пройде"); "Вони вже не борються з чинною владою, бо в них у самих рильце в пушку. Як хижаки, вони накинулися в останній час на компартію — єдину політичну силу, яка заважає їм здійснити свої зловісні плани... "(№26, 2.04.04, ""Нашизм" не пройде").

Слід зазначити, що в порівняннях, уживаних стосовно  команди Ющенка, часто використовують експресивні агресивні образи, розраховані на виклик сильних деструктивних почуттів у читача: гніву, люті, ненависті. Як стверджує Н. Клушина в статті "Образ врага: военная риторика мирного времени", такі заяви не потребують аргументації, адже вони базуються не на фактах, а навпаки, вибудовані на  домислах  і в них допускають фальсифікацію й навіть абсурд [4]: "...коли говорять про те, щоб віддати Ющенкові владу навіть на два роки, треба усвідомлювати — ця команда відразу ж почне, як голодні вовки, терзати і розривати країну... Про Україну та її проблеми ці люди навряд чи згадають. Не може такого бути, щоб ця команда "старих младореформаторів" до обіду крала, після обіду — думала про благо України, а ввечері зі свічкою в руках молилася Богу"(№ 60, 1.08.03, П. Симоненко: "Українські вибори можуть закінчитися натовськими танками під Воронежем");

Саму фігуру Ющенка виділяють як об'єкт критики значно менше. Хоча подибуємо іронічний ярлик "месія": "Хто хотів би в жодному разі не змінювати конституцію — мовляв, прийде ось-ось месія, а потім він собі й обріже...повноваження. Вже одного разу побувавши всередині, всі ці колишні прем'єри, віце-прем'єри, банкіри, держчиновники, ненадовго випавши за жаданий хоровод, відразу ж організували своє ООО — Опозицію ображених олігархів — і розгорнули шалену діяльність за повернення втрачених благ"(№ 31, 16.04.04, "Розірвати кільце");

Стратегії дискредитації піддають і "президента" (5 %). Серед індикаторів цієї підкатегорії видання часто використовує перифрази на означення головування в чомусь: "головний реформатор", "головний бард", "головний замовник ганебного фарсу", "душитель свободи слова", "гарант":
"Ніщо не могло зупинити на цьому шляху ані прем'єр-міністра Януковича, ані головного замовника ганебного фарсу Кучму в їх нестримному бажанні будь-що "протиснути" бюджет..."(№ 95, 3.12.03, "Україні знову нав'язано бюджет грабежу і злиднів").

Президента зображують "царем", "хазяїном" становища і, відповідно, всі негативні події, що відбуваються в країні, представлені як наслідок дій самого президента: "Улюблений коник керівників незалежної України — темпи зростання економіки. Дванадцять років уже добрий десяток урядів жене його в хвіст і в гриву. Починалося, хто забув, з оспівування факту "зниження темпів падіння" української економіки. Автором-диригентом цим вокально-музичних творів незмінно виступає Л. Кучма. Партитуру-оркестровку, простіше кажучи, ноти пишуть Держкомстат і послужлива чиновницька рать" (№17, 3.03.04, "Успіхи наші великі")

Разом з тим згадують і оточення президента, яке узагальнено характеризують: "паскудники", "казнокради", "мільйонери", "старі младореформатори", "лицедії", "буржуї", "негідники", "пройдисвіти", "держиморди", наголошучи на їх прямій залежності від президента і співучасті в його згубних діях:
"...в нашій країні абсолютно всі вищі державні чиновники, покликані стояти на боці інтересів громадян, закону та права, від маківки до п'ят залежать тільки від Кучми. Щоб відпрацювати цю залежність, щоб довести свою відданість і незамінність, усі вони міцно беруться за руки і створюють кільце. Посередині кільця поставив себе так званий гарант, який нікому й нічого не гарантує" (№ 31, 16.04.04, "Розірвати кільце").

Значно менше "Комуніст" критикує прем'єр-міністра Віктора Януковича та уряд, наголошуючи на єдності останнього з президентом. Отже, цей суб'єкт державотворення не входить до об'єктів найбільшої критики видання. Можливо це пов'язано з тим, що фігуру прем'єра на той час ще не сприймають як самостійного політика. Натомість в особі президента бачать і джерело всіх нагальних проблем державотворення, яким приділяє увагу видання "Комуніст". Згадування цієї категорії сягає 20?%. Тут спостерігаємо широку варіативність яскравих емоційних номінацій, що вживають для характеристики соціальних проблем суспільства: "зубожіння", "животіння", "жебрацтво", "криза", "розруха", "розвал", "крах", "криміналізація"; політико-правових: "диктатура", "тоталітаризм", "свавілля", "безправ'я"; економічних: "розкрадання", "розтягування", "корупція" та культурних: "занепад", "деградація". Таким чином, "Комуніст" наголошує на негативних явищах сьогодення, встановлює причинно-наслідковий зв'язок між ними та представниками нинішньої влади і заявляє про виняткову спроможність саме комуністів подолати ці "проблеми".  Отже, дискредитуючи опонентів Компартії України, газета одночасно рекламує свого видавця, про що детально йтиметься нижче.

Наступне видання — газета "Вечерние вести" посідає друге місце за кількістю індикаторів досліджуваної лексики з негативною семантикою — (29 %), значна частка яких (19,9 %) звучить на адресу президента. Це іронічні номінації: "гарант", "верховный главнокомандующий", "лидер нации", "патрон", "хозяин страны", "папа", "вершитель судеб человеческих", наприклад: "...щедрый украинский хозяин в течение года выставил на обеденный стол собственную газотранспортную систему, только что построенный нефтепровод Одесса-Броды, десяток облэнерго, Керченский пролив и собственные ЕЭПнутые экономические перспективы" (№ 199, 31.12.03, "Танцы на рогах").

Трапляються також утворення з референційних одиниць: "гражданин Леонид Кучма", "ЛД", "Данилыч". А стосовно зображення дій президента помічаємо використання дієслів з різко зниженим семантичним забарвленням: "...за несколько дней до Нового года на арену цирка вылез Леонид Кучма, который собственным указом освободил Петевку от должности и назначил исполняющим обязанности еще одного эсдека. Даниловичу, по-видимому, трудно понять, что президент еще не царь, и освобождать мэров он не имеет права" (№ 199, 31.12.03, "Танцы на рогах").

За кількістю негативу "президенту" поступилися "прем'єр-міністр", "уряд" та узагальнена номінація "влада": "горе-правители", "чиновники". У називанні владних структур на сторінках газети активно використовуються метафори, порівняння, прецедентні тексти. Наприклад, журналісти проводять алюзії з епізодом із кінофільму, натякаючи на неспроможність влади будувати міцну державу й піклуватися про своїх громадян: "В фильме "Операция Ы" есть знаковый эпизод. Трус, которого играет Вицин, очнувшись в битком набитом разным добром складе, ищет туалет. Наткнувшись на пирамиду ночных горшков, он тянется за самым нижним… приблизительно так происходит и у нас в Украине. Власть, как сомнамбула, бродит в поисках удовлетворения самых примитивных потребностей. И за что бы ни взялась, все рушится. Не столько от жадности, сколько от бестолковости" (№ 164, 30.10. 03, Б. Фельдман "Словом "режим" почти все сказано").

А з іншого боку, підкреслюється відірваність представників влади від суспільства: "То, что наша верховная власть все отчетливее напоминает пришельцев с другой планеты, ни у кого уже не вызывает особых сомнений. Поскольку уровень претензий, а также аппетиты у президента и его окружения поистине космические, мы, как скромно обедающие земляне, продолжаем воспринимать этот прискорбный факт как стихийное бедствие" (№ 095, 27.06-3.07.03, "Сатурну больше не наливать").

Водночас видання спонукає до зміни влади, політичної ситуації в країні, аргументуючи тим, що саме від чиновників йде загроза суспільству. У цьому контексті знаходимо оказіональні утворення — своєрідні терміни, що базуються на обіграванні прізвищ політиків: "...сегодня пора проводить уже "декучминизацию" или "демедведчукинизацию". Потому что, по всем признакам, эта власть не будет брезговать ничем, даже саперными лопатками" (№ 059, 21.04.04, "Власть точит саперные лопатки").

Осіб, які перебувають при владі, журналісти вважають теж основним причинами всіх негараздів у країні — серед згадуваних "проблем державотворення" найчастіші  "зловживання владою" ("корупція", виникнення "олігархічних" груп, "хабарництво") і поширення "криміналітету" ("бандитизм", "злочинність"): "…сращение криминалитета с правоохранительными органами — это…основа режима Кучмы, это фундамент его власти. И в том, что сейчас милиционера от бандита отличает только то, что на первом есть погоны — это закономерный итог его президентства" (№ 127, 27.08.03, ""Майн кайф" президента Кучмы").

Як і перше видання, "Вечерние вести" порівняно менше піддають критиці фігуру Януковича. У негативному ракурсі згадують також  комуністів як силу, що не має до опозиції жодного відношення і що "пішла на співпрацю із правлячим режимом". Отже, "Вечерние вести" розрізняють політичні сили, які вважають себе опозиційними до влади, на справжню/несправжню опозицію, підкреслюючи неоднорідність самого її руху.

Третім за кількістю критичних висловлювань є видання "Без цензури" (27 % негативних згадувань). Своєрідну першість на сторінках видання серед суб'єктів політичного процесу становить узагальнене називання тих сил, які перебувають при владі. І до того ж номінації не піддають метафоризації чи словозамінам. Газета віддає перевагу усталеними назвам "влада", "чиновники", "можновладці", які вживаються серед інших концептів, що негативно характеризують загальну ситуацію в державі, проблемні моменти: "Українська влада дедалі відвертіше хоче посадити нас на потяг у протилежний бік. Його кінцева станція — авторитаризм, корупція, бідність, ізоляція" (№ 8, 27.02-4.03.04, "Україна у світі"); "Ні — диктатурі, ні — правовому свавіллю української влади!" (№ 18, 7-13.05.04, "У Харкові за останню сорочку Януковичу заарештовують людей").

Наявність "глибокої прірви" між інтересами "влади" та нагальними потребами "суспільства" видання демонструє протиставленням "влада — народ": "...з першого погляду на ці документи ставало зрозуміло, що, по-перше, економічна ситуація в державі покращується, але тільки для чиновників — прості люди цього чогось не відчувають" (№ 11, 18-25.03.04, "Політичне шулерство").

У характеристиках "влади" акценти розставлені на негативних принципах її дії: "порушення закону", "непрофесійність", "непрозорість" та "безвідподальність": "Унаслідок непрофесійності та взаємної ворожнечі чиновників ми й маємо збільшення пенсій аж на 4 гривні та зменшення мінімальної зарплати до 205 гривень" (№ 3, 23-29.01.04, "Лебідь, Рак і Щука"); "Проблема України в тому, що існуюча влада створила політичну систему, яка  дозволяє їй бути безвідповідальною" (№  27, 09.2003 "Право на демократію");"Влада відверто нарощує оберти беззаконня.  Минулої середи Україна і світ стали свідками брутального порушення закону, яке відбулося вже не за зачиненими дверима кабінетів, а привселюдно, у стінах Верховної Ради" (№ 42, 12.2003, "Опозиція проти беззаконня").

Після узагальненої номінації "влада" йде "президент", котрого зображено головним учасником та ініціатором усіх політичних подій у державі, винуватцем фактично всіх проблем, чию причетність до негативних явищ у країні не ставлять під сумнів: "Хто автори темників, здогадатися неважко. Вони сидять на Банковій. Інше питання, чи роблять вони це з відома гаранта, чи тільки з відома глави його адміністрації" (№ 13, 2-8.04.04, "Пани б'ються"); "...влада вибрала шлях консервації режиму. Для цього розіграно цілу виставу. У першій дії на сцену виходить парламентська більшість, створена за кулісами тиском і підкупом. У другій — вона розігрує внесення змін до Конституції. Заплановано і третю дію — вибори президента, після яких головний режисер і перший склад трупи залишаються на сцені" (№ 8, 27.02-4.03.04, "Україна у світі").

Треба звернути увагу на те, що номінаціям суб'єкта "президент" також характерна скупість на метафоризацію. Фактично найчастотніше порівняння — з "батьком": "...одразу після засідання Бойко поїхав у Феофанію, де просто в лікарняній палаті сказав Президенту щось на зразок "Папа, все пропало — Гайдук знає про наші гроші!". А вже реакція Папи не забарилася" (№ 40, 12.2003, "Енергетичне крісло. Олігархічні клани ініціювали черговий переділ влади — цього разу в паливно-енергетичному комплексі").

Здебільшого переважають референційні одиниці: Леонід Данилович, ЛД: "гарант", "головний розпорядник життя", "повновладний правитель".

На відміну від інших опозиційних видань, "Без цензури" найактивніше критикують Віктора Януковича та його уряд. Хоча, знов-таки якогось мовного розмаїття в номінаціях прем'єр-міністра не помічено — у більшості випадків це аргументована критика. В одному з небагатьох прикладів вживання образних засобів В. Януковича зображують несамостійною політичною фігурою, надто залежною від інших учасників політичного процесу: "...березневе рішення більшості про висунення єдиним кандидатом Віктора Януковича виявилося профанацією. Великий Дон став заручником своїх партнерів по великому парламентському бізнесу, чи то власної самовпевненості" (№ 20, 21-27.05.04, "Міф про єдиного кандидата від "більшості" розвіяно самою більшістю").

Різноманітніше в мовному плані "Без цензури" зображує уряд та команду В. Януковича. Наприклад, за допомогою літературної алюзії та фразеологізмів вказують на розрізненість уряду та протиборство в ньому: "конфлікт усередині уряду свідчить про те, що коаліційний уряд є насправді Лебедем, Раком і Щукою. У кабміні, як павуки в банці, б'ються представники різних олігархічних кланів, а страждають від суперечок звичайні громадяни" (№ 3, 23-29.01004, "Лебідь, Рак і Щука");

Серед інших суб'єктів державотворення "Без цензури", як і "Вечерние вести", критикує комуністів — їх зображують зрадниками: "Лідери  Компартії зрадили не лише своїх виборців. Узявши участь у фальшивому голосуванні, фактично поступившись вимогою виборів на пропорційній основі, вони відкрито перейшли до табору влади" (№ 42, 12.2003, "Опозиція проти беззаконня").

Доволі емоційно стримані журналісти "Без цензури" в характеристиці нагальних проблем держави найбільше наголошують на "зловживаннях", "тиску", "підкупі", "корупції", "олігархії" і що, у свою чергу, спричинює поширення "бідності", "злиденності". Саме такий логічний ланцюжок представляє видання, підсумовуючи, що однією з головних ланок у ньому є президент, прем'єр-міністр та уряд, що створили таку систему.

Найменше, порівняно з іншими опозиційними виданнями, подибуємо негативних згадувань у газеті "Товариш" (23 %), і переважно на адресу президента, уряду, парламентської більшості. Найчастіше використовують усталені називання: "можновладці", "чиновники", але є й лексеми з негативною семантикою: "пройдисвіт", "горе-реформатори". Крім того, представників влади зображують узурпаторами суспільства, котрі зневажають громадян та їхні права і свободи: "...для нашої влади людина, яка наважилася виступити з протестом, вже злочинець. А слово "демократія" може вживатися тільки з епітетом "санкціонована" (№26, 07.2003, "Велика кримінальна революція").

Мовним розмаїттям представлені іронічні номінації президента: "лідер нації", "батько", "правитель", "національний герой", "батько всієї України", "гравець", "рудий гарант", "диктатор", "гетьман". Журналісти використовують також порівняння — в зображенні глави держави проводять паралелі з міфічними героями: "Сильний і мужній, немов античний Геракл, Леонід Данилович впорався зі своїм завданням захисника народу і вивів Україну з кризи. Ура! Завдяки його діям війни не буде! Кучму — на третій термін! Такі гасла схоже найближчим часом з'являться в усіх провладних ЗМІ" (№43, 30.10-5.11.03, "Операція "Тузла", або Кучма з біноклем").

Тут також наголошують на причетності та особистій вині президента в усіх проблемах держави, одночасно категорично відкидають існування інших об'єктивних причин: "Ні, це не вади законодавства. Це навіть не вади системи влади. Це безпосередній наслідок персонального правління Президента,  створеної шляхом узурпації влади системи кругової поруки та інших "понять" кримінального світу" (№35, 4-10.09.03). За твердженнями "Товариша", завдяки президентові в країні створено таку систему, за якої поширюються такі "проблеми", як "зловживання", "злочинність", зростає рівень "бідності" серед населення, а економіка держави перебуває в "занепаді", "руїнах", "кризі", вона переживає "спад" та  "крах". Вихід з ситуації, на якому методично наголошує видання, — це "зміна" нинішньої системи влади. В постійному повторюванні цієї тези та акцентуванні на можливих негативних наслідках іншого шляху розвитку країни виражається нахил до прагматичності газети "Товариш" і, відповідно, її видавця — соціалістів: "В Україні складна політична ситуація... Суть її — загальна політична криза. Вона зводиться до боротьби двох тенденцій: до демократії, чи до авторитаризму, диктатури кланів та криміналітету" (№ 39, 2-8.10.03, "Потрібно робити реформу в самій Україні"). Журналісти підкреслюють для читачів те, що наразі існує ще шанс відмовитися від згубних дій і піти шляхом становлення цивілізованого суспільства.

У порівнянні з іншими опозиційними виданнями, у "Товариші" менше приділяють увагу критиці на адресу "прем'єр-міністра": фактично відсутні в номінаціях образні мовні засоби, наголошують переважно на характеристиці кроків уряду В. Януковича:  "Ситуація особливо загострилася на селі. Уряд Януковича спільно з кумівською більшістю у парламенті запровадив податок на сількогосподарську продукцію, вирощену на присадибних ділянках, змушує сплачувати шалені гроші за оформлення приватизації присадибних ділянок" (№ 7, 27-29.01.04, "Режим Кучми-Януковича безсоромно обкрадає пенсіонерів").  Виважено критикуючи опонентів, "Товариш" так само методично згадує соціалістів, які здатні вирішити нагальні проблеми, здійснюючи безпосередньо стратегію самопрезентації. Розглянемо її детально.

Як і в стратегії дискредитації, тут також можна визначити конкретні показники, що свідчать про активне проведення самопрезентації — це, насамперед, кількість позитивних згадувань політичної сили, яку підтримує видання, наголошення на виграшній відмінності певної партії, політичного лідера від інших суб'єктів політичного процесу. За обсягом номінацій із позначкою "+" самих видавців опозиційних газет спробуємо також скласти певну градацію газет.

Отже, активніше за інші друковані ЗМК опозиційних сил стратегію самопрезентації впроваджує газета "Товариш" — 14,6 % згадувань Соціалістичної партії та її лідера Олександра Мороза. СПУ зображують як таку політичну силу, що стоїть разом з іншими партіями в опозиції до влади, має серйозну вагу в політиці, давню історію і здатна знаходити компромісні рішення в конфліктних ситуаціях: "Саме такий, на перший погляд абстрактний, підхід дав можливість соціалістам виступити об'єднуючою силою і дав життя Меморандуму про політичну реформу, в якому представники СПУ, БЮТ, КПУ та "Нашої України" виклали своє єдине бачення політичної реформи в країні" (№ 31, 7-13.08.03, "М'яч на президентській стороні поля").

Крім того, газета акцентує на здатності СПУ активно діяти. У цьому переконуємося, виходячи з того, що після категорії "суб'єкт державотворення" найчастотнішою є "способи державотворення", тобто наголошується на необхідності діяти і розкривається яким саме чином. А саме: "рухатися вперед", тобто "змінювати" систему влади, "боротися", "розвивати" та "реформувати":  "...без зміни системи влади відбудеться лише зміна персоналій" (№ 39, 2-8.10.03, "Потрібно робити реформу в самій Україні").

Ще одним частотним "способом" є "підтримка", "забезпечення", "захист" населення:  "...в Україні не повинно бути царів — ні добрих, ні поганих. Треба встановити систему влади, підконтрольну громадянам, народу України, тобто таку систему, яка б забезпечила людям можливість впливати на владу, яка б забезпечила можливість міняти владу" (№ 34–35, 6–10.05.04, "Свято праці, весни й — боротьби!"). Великі сподівання видання пов'язує також зі "способом" — "єднання", тобто наголошує на необхідності суспільства "об'єднатися" у своїх зусиллях, діяти "разом", "співпрацювати", "консолідуватися". Менше згадок фіксуємо стосовно способу "контролю". І на останньому місці за підрахунком спосіб "рух назад". У такий спосіб "Товариш" не вбачає переваг повернення до попередньої тоталітарної системи влади, а підкреслює перспективи розвитку і удосконалення демократичної системи. Видання стверджує, що соціалісти готові діяти рішуче, перебороти всі негаразди і добитися позитивних змін у суспільстві, зробити все необхідне для подальшого підтримання досягнутих позитивних результатів. Цю стратегію втілюють за допомогою стилістичного прийому персоналізації негативних явищ:  "Переконані, нам вдасться добитися справді потрібних змін у системі влади, які здатні заблокувати подальше панування Зла у країні та забезпечити основу для зростання добробуту народу" (№ 1, 1-8.01.04, "Одна форма — дві мети").
У зображенні соціалістів також підкреслюється їхнє прагнення до підпорядковування всіх сфер життя в суспільстві основним принципам політичного процесу. Головну увагу звертають на необхідність "демократизації" влади, встановлення так званої диктатури закону, стеження за тим, щоб суспільство функціонувало справедливо: "Соціалісти як ініціатори політичної реформи усвідомлюють її значення для майбутнього країни і готові послідовно захищати свою позицію та інтереси народу в ім'я встановлення в Україні принципів демократії та справедливості" (№ 15, 24-26.02.04, "Верховенство права чи влади?").

Зазначимо також, що в "Товариші", порівняно з іншими виданнями, рідко використовують засіб протиставлення до різних суб'єктів політичного процесу. Здебільшого їх презентують як серйозну, дієву та принципову опозиційну силу, що ставить собі за "мету державотворення" досягти дотримування в країні "прав і свобод" громадян, забезпечити їхній "добробут", встановити політичну та економічну "стабільність" та зміцнити "незалежність", "самостійність" держави. Саме в такому порядку у виданні представлені цілі соціалістів.

Розглянемо видання "Комуніст", в якому інформація про позитивну оцінку власних засновників Компартії України становить 11,5 %. Комуністів  представляють як "захисників знедоленого народу" (пенсіонерів та ветеранів), як борців з найбільшим злом у світі та країні — "лібералізмом" та "диким капіталізмом", як єдину в країні силу, що здатна вирішити нагальні державні проблеми: "Єдиними, хто протягом усіх років незалежності веде послідовну і принципову боротьбу проти українського лібералізму, наскрізь просякнутого брехнею і лицемірством, залишаються комуністи" (№ 48, 16.06.04, "По кому б'є дзвін лібералізму").

При цьому наголошується на опозиційності комуністів до сил, які стоять при владі, і підкреслюється відмінність КПУ від інших представників української опозиції. Тобто "Комуніст" використовує засіб протиставлення, послуговуючись при зображенні вигідного фону для комуністів лексикою зниженого стилю з різким негативним забарвленням і відповідними агресивними метафорами, фразеологізмами, порівняннями.

Обсяг згадувань категорії "способи державотворення" в "Комуністі" є найменшим за решту досліджених газет, що дає підстави стверджувати про пасивну тактику видання, адже журналісти не приділяють великої уваги спонуканню читачів до якихось рішучих дій. У межах "способів" виділяється заклик до "єднання", причому навколо конкретної партії: "...закликаємо співвітчизників об'єднатися в протистоянні режиму разом з комуністами і віддати голоси на майбутніх президентських виборах за кандидата від Компартії. Її перемога — запорука гідного життя людей праці, запорука торжества справедливості" (№?21, 17.03.04, "Зніміть овечі шкури, панове "регіонали"").

Ще однією особливістю є те, що "Комуніст" — єдине з опозиційних видань, яке наголошує на "способі" "рух назад", проголошуючи необхідність "відновлення соціалістичного ладу" в країні, "відродження втрачених за часів Радянського Союзу зв'язків". У цьому до того ж вбачають своєрідну панацею від усіх нагальних проблем і запоруку процвітання України: "Компартія України у своїй програмі однозначно висловилася за поглиблення інтеграційних процесів у СНД, за взаємовигідне співробітництво в різних сферах як неодмінну умову подолання економічної та духовної кризи нашого суспільства" (№?3,?6.01.04, "Добиватися інтеграційного прориву в майбутнє").

На сторінках видання часто спостерігаємо ремінісценції — це своєрідна туга за радянським минулим, проведення історичних паралелей на користь тієї політичної системи, постійне нагадування її позитивних рис при фактично повному замовчуванні негативних моментів. Маленький відсоток з дослідженої лексики становлять серед усіх категорій "цілі державотворення", тобто поняття, що означають те, заради чого партія взагалі веде свою діяльність. Хоча, у порівнянні з іншими виданнями, "Комуніст" у цьому аспекті вигідно вирізняється. Найчастотнішими "цілями" зазначаються впровадження "соціалізму" та "комунізму" як головних складників ідеальної розвинутої країни, і забезпечення яких має стати першим завданням у процесі державотворення після повалення "капіталізму": "Наше суспільство було спокійне за своє майбутнє. Його розвал і тимчасова поразка соціалізму відбулися в результаті кліки Горбачова-Єльцина-Кравчука, а також підривних дій світового імперіалізму" (№ 91, 19.11.03, "Газета "День про геноцид та національне відродження українського суспільства"").

Таким чином, безпосередньо забезпечення "прав і свобод", "добробуту" громадян, "незалежність" країни, "порядок" та "стабільність" набувають вже серед "цілей" комуністів другорядного значення.

На відміну від друкованих ЗМК опозиційних сил лівого фронту, газети "Вечерние вести" та "Без цензури" менше втілюють стратегію самопрезентації, відповідно 6,1 % та 4,8 %.

Так, у виданні "Вечерние вести" стосовно блоку Юлії Тимошенко та самої лідерки знаходимо здебільшого нейтральні згадування. Позитивне зображення часто забезпечують шляхом протиставлення владним структурам: "Нынешняя власть приучила украинцев к тому, что ее жизнь практически не пересекается с жизнью простых граждан. Власть живет в совершенно ином, "приватизированном" ею мире. Задать вопрос президенту не могут даже журналисты, не говоря уже о рядовых украинцах. Совершенно другое отношение к гражданам демонстрирует блок Юлии Тимошенко" (№ 180, 27.11.03, "Юлия Тимошенко:Время нынешней верхушки закончилось").

На сторінках газети БЮТ представляється як суто опозиційна сила, причому простежується тенденція до її зображення органічним складником цього руху, а не окремим острівцем. У такий спосіб видання наголошує на однорідності опозиції і підкреслює в її характеристиці принциповість політиків: "Какой дурак, кроме честного и принципиального меньшинства в оппозиции, не согласиться наливать "Сатурну" вплоть до марта 2007 года! А затем прикарманенный Конституционный суд, половина которого назначается президентом, вполне законно выдвинет его на следующий год — до 2012 года" (№ 095, 27.06-3.07.03, "Сатурну больше не наливать").
Зазначимо, що категорія "принципи державотворення" є однією з найчастотніших у "Вечерних вестях": "…нынешняя власть окончательно прогнила и давно пора сменить ее, как призывает оппозиция, на новую — честную и ответственную" (№ 020, 11.02.04, "Здоровье отняли — компенсации не выбьешь").

Серед усіх "принципів" насамперед виділяють "законність", "демократичність" та "справедливість". Заради їхнього становлення в державі БЮТ готовий до рішучих дій за такими "способами", як "боротися", "змінювати", "реформувати" систему, "працювати" над усуненням недоліків ("рух вперед"), "забезпечувати", "гарантувати" та "захищати" ("підтримання").

З іншого боку, "Вечерние вести" мало згадують про те, на що, по ідеї, повинна бути спрямована діяльність БЮТ, згідно з її програмною концепцією ("цілі державотворення"). Ця категорія слабше представлена у виданні, у порівнянні з іншими газетами.

У тижневику "Без цензури" "цілі державотворення" також не входять до найчастотніших понять. Натомість головна увага журналістів прикута до "принципів" та "способів" державотворення. При цьому відбувається презентація блоку "Наша Україна" як такого, що активно виступає за дотримування певних принципів у процесі управління країною: "Петро Олійник переконаний, що найперше сьогодні треба забезпечити саме прозорі механізми фінансування галузі, що передбачає цілий комплекс заходів" (№ 34, 10.2003, "Чорне золото за чорний нал. Корупція та непрозоре фінансування вугільної галузі сприяють її розвалу").

Основними принципами державотворення на сторінках "Без цензури" вбачається "законність" та "демократичність". Загалом, блок та його лідера Віктора Ющенка зображують як професійну, відповідальну та наполегливу опозиційну політичну силу, яка має авторитет, довіру виборців та серйозну можливість реально впливати на політичні процеси в державі. Нерідко стратегію самопрезентації вибудовують на протиставленні до тих сил, які співпрацюють з вищим керівництвом держави: "Лише завдяки наполегливості опозиції і голосам свідомих "більшовицьких" депутатів, законопроект про заборону виселення все ж таки вдалося ухвалити" (№ 14, 9-15.04.04, "Телефонне свавілля").

До того ж блок "Наша Україна" зображують і як ініціативну та дієву силу: "...найбільша фракція парламенту звернулася до всіх інших фракцій із закликом підписати договір про спільні дії, створити коаліцію та разом провести  політичні, економічні й соціальні перетворення в країні, відповідаючи перед українським народом за їхні результати" (№ 11, 18-25.03.04, "Політичне шулерство").

Зважаючи на частотність номінацій, які належать до "способів державотворення",  констатуємо активну тактику видання. До того ж можемо назвати її й конструктивною, адже одночасно спостерігаємо на сторінках газети певну скупість на мовні одиниці з експресивним забарвленням, фразеологізми та тропи. Віддаючи перевагу нейтральній лексиці, видання наполегливо та тверезо аргументує необхідність впровадження в життя проголошених блоком "Наша Україна" "принципів", "способів" державотворення логічними фактами, а не голослівними твердженнями.

Підбиваючи підсумки зазначимо, що в політичній боротьбі передвиборної кампанії на сторінках цих видань переважає стратегія дискредитації. Тобто найбільше приділяють увагу запереченню ваги та значення політичних опонентів. Причому журналісти задовольняють потреби суспільства в психологічному стереотипі образу "ворога" державного устрою, майбутнього суспільства [4]. У книзі російських дослідників "Политическая психология" описані основні методи, якими формується цей образ:
— недовіра (все, що від нього йде, — неприйнятне: "Вся увага суспільства зосереджена на тому, як з президента (Кучми) знову роблять лідера нації" ("Товариш");
— негативне очікування (від ворога чекати чогось хорошого не можна: "Данилыч не дремлет"("Вечерние вести");
— покладання провини й ототожнення зі злом (всі біди та нещастя тільки через нього: "На совіті нашистів знищення радянської влади"("Комуніст");
— деіндивідуалізація (ворог не може мати людські риси: "Перед нами хитромудра спроба продовжити формування іміджу мудрого діяча, нібито сповненого високих дум про майбутнє України"("Товариш");
— чорно-білий підхід (друзі моїх ворогів — мої вороги) [5; 755].

Отже, кожне видання виділяє свій конкретний предмет дискредитації, що виступає своєрідним "ворогом №1" тієї політичної сили, яку представляє газета. Згадуючи про "Комуніста", ми говоримо про Комуністичну партію України, яка, з одного боку, хоч і заявляє про свою опозиційність до влади, однак, з іншого — найбільше піддає критиці ту політичну силу, яка не перебуває при владі, а саме: блок "Наша Україна". Натомість інші опозиційні сили: Соціалістична партія (газета "Товариш") та блок Юлії Тимошенко ("Вечерние вести") зосереджені якраз на викриванні непослідовних, згубних дій особи, що ототожнює владу — "президенті", а блок "Наша Україна" ("Без цензури") — на викриванні узагальненої "влади" і до того ж частіше, за інших, згадує в критичному аспекті "прем'єр-міністра". Хоча фігура прем'єра і вважається на той момент несамостійною, надто залежною від дій інших суб'єктів політичного процесу, зокрема від "президента".

Проголошений в 2003 році союз так званої  опозиційної четвірки, як показує дослідження, був доволі хитким і неодностайним. Адже кожна політична сила представляла своє власне бачення загального опозиційного руху в Україні. Комуністи відокремлювали себе від "союзників", утворюючи своєрідний острівець якоїсь контропозиції, БЮТ та соціалісти намагалися знайти шляхи консолідації зусиль  всіх опозиційних партій, аргументуючи необхідністю разом добитися зміни системи влади конституційним шляхом. Натомість "Наша Україна" з часом перейшла у відкриту конфронтацію до комуністів у відповідь на постійні "нападки" останніх і представляла опозиційній рух як союз виключно трьох сил: соціалісти, БЮТ та "Наша Україна". 

Усі представники опозиції у своїй критиці влади пов'язували саме з нею і нагальні проблеми розвитку держави. Найяскравіше такий причинно-наслідковий ланцюжок представляли комуністи, проте здебільшого їх обвинувачення звучали експресивно-голослівно, не підкріплювалися фактами і їх не супроводжували логічні пропозиції щодо того, яким конкретним шляхом можна вирішити проблеми корупції в органах державної влади, економічного та культурного занепаду. Червоною ниткою проходила скрізь усі матеріали в газеті головна пропозиція і головна мета партії — повернути владу в руки комуністичних сил та відновити радянський лад в країні. Водночас радянське минуле згадується однобоко, говорячи тільки про позитивні моменти. Таким чином, безупинно обвинувачуючи владу й інших представників опозиції в існуванні проблем, комуністи  займалися своєрідною саморекламою, використовували темний "проблемний" фон для власного вигідного зображення.

Інші представники опозиції, говорячи про проблеми в державі, підкреслювали також наявність глибокої прірви між владою та суспільством і наголошували на необхідності змінити систему з тим, щоб цю дистанцію ліквідувати і зробити владу відкритою для людей. Доволі прагматичними показали себе в цьому соціалісти, які методично проголошували тезу щодо зміни влади і наголошували на можливих негативних наслідках іншого шляху розвитку країни. Конструктивною можемо назвати критику, що звучала з боку "Нашої України", яка демонструвала у своєму дискурсі певну скупість на мовні одиниці з експресивним забарвленням, віддаючи перевагу нейтральній лексиці, фактам і логіці. Блок Юлії Тимошенко поводився експресивно, змальовуючи осіб, які перебували при владі, основними винуватцями таких проблем, як зловживання владою та поширення криміналізації всіх ланок держави та суспільства. 

На відміну від комуністів, решта представників опозиції частіше наголошувала саме на способах, якими пропонували добитися позитивних зрушень у державі, насамперед це спосіб "руху вперед", тобто заклик до змін, реформування, перебудови тощо. Це свідчить про активну тактику цих сил у їхньому залученні громадськості до політичних процесів та спонуканні до рішучих дій, спрямованих на зміну влади як таку, що відповідала б основним принципам державотворення, — законності, демократичності, справедливості та відповідальності. До речі, факти власної принциповості в державних питаннях наводили і соціалісти, і БЮТ, і "Наша Україна", наголошуючи на своїй. Комуністи також твердили про важливість дотримання основних принципів всіма учасниками політичного процесу, проте здебільшого підкреслювали факт їхнього порушення владою; а говорячи про способи дії, робили акцент на "рухові вперед", "єднанні" та "рухові назад". Тобто ця опозиційна сила спонукала до активних дій, направлених на те, щоб повернути стару систему управління державою, і в такий спосіб комуністи фактично заявляли про відсутність будь-яких позитивних зрушень в здобутті Україною незалежності та переходу від тоталітарної до демократичної політичної моделі. Сам характер спонукання можемо назвати пасивним, адже способи державотворення в дискурсі комуністів займають одне з останніх місць, на відміну від критики персоналій та політичної і економічної ситуації в країні.

Зауважимо, що у своїй критиці влади, політичної ситуації, становища суспільства і в спонуканнях до активних дій щодо зміни наявного стану речей практично всі представники опозиції мало згадують безпосередньо про власні цілі, на досягнення яких їхня діяльність мала б бути орієнтована відповідно до політичних програмних концепцій. Тому можна  говорити про те, що на тому етапі у ролі головної та єдиної мети опозиція вбачала саме здійснення змін, тобто це поняття ототожнює в собі одночасно і ціль, і спосіб дії. Необхідність змін "Наша Україна", соціалісти та БЮТ представляли у передвиборний період як головну передумову в забезпеченні, по-перше, дотримання прав і свобод громадян, по-друге, панування добробуту в суспільстві, по-третє, зміцнення незалежності та стабільності держави. При цьому "Наша Україна" та БЮТ наголошували у своїх цілях і  на важливості встановлення та підтримання порядку.

Отже, в представленні майбутніх державних перетворень, проект яких несла в собі кожна опозиційна сила, політики діяли переважно методом від зворотного: відштовхувалися від критики вад тогочасного стану держави й суспільства та доводили необхідність рішучих змін в ім'я встановлення в країні панування принципів демократичності, законності, чесності, відповідальності та професійності.

1. Гриценко О. Політична комунікація. Скільки конструктивного, а скільки деструктивного?/ Віче, — С. 76-79. — №9(138). — 2003.

2.Іванов В. Ф. Контент-аналіз: Методологія і методика дослідження ЗМК: Навч.посіб./ Наук. ред. А. З. Москаленко. — К.:ІСДО, 1994. — 112с.

3.Иссерс О. С. Паша-"Мерседес", или речевая стратегия дискредитации // Вестн. Омск. ун-та, 1997. — Вып. 2. — С. 51-54.

4. Клушина Н. Образ врага: военная риторика мирного времени/ Интернет-издание "Журналист", http://www.journalist-virt.ru.

5. Политическая психология: Учебное пособие для вузов/ Под общ. ред. А. А. Деркача, В. И. Жукова, Л. Г. Лаптева. — М.: Деловая книга, 2001. — 856с.

6.Федотова Л.Н. Контент-аналитические исследования СМИ и пропаганды: Учеб.-метод. пособие по курсу "Методики конкретно-социологческого исследования и журналистики". — М.: Изд-во Моск. ун-тa, 1988. — 77 n.

© Сугак С., 2005