Ласкаво просимо

Цю статтю присвячено українському радіомистетву; зокрема, досліджується історія національної радіоп"єси та проблема впливу її на вітчизняну аудиторію.

This artiсle is devoted by problem of the ukrainian broadcasting art; in particular, made research by the ukrainian radio drama history and the ukrainian radio drama influence on the national audiense.

Науковою проблемою, яка досліджується у статті, є можливість використання радіодраматугргії для досягнення певної суспільно корисної мети.

Огляд літератури дає досить об'єктивне уявлення про стан досліджуваного питання: на українському грунті воно вивчено недостатньо з об'єктивних причин. Знищення національної оригінальної радіодраматургії у добу "розстріляного відродження" призвело до руйнації вітчизняної радіоп"єси як жанру. Донедавна її не існувало як мистецького явища (попри окремі спроби ентузіастів відродити оригінальне радіомистецтво бодай у художньо-документальних формах). Тому провідний український дослідник радіомистецтва Ю. Бараневич [2] змушений був у своїх гіпотетичних припущеннях спиратися на іноземний досвід. Значний внесок у вивчення теми зробили російські дослідники Т. Марченко [5], І. Попов [7], Ю. Архипов [1]. Їхнім працям притаманне міждисциплінарне розкриття теми; водночас, акцент у їхніх дослідженнях робиться на традиційних методах мистецтвознавства; вони теж не мали можливості експериментальної перевірки своїх припущень.

Загальноісторичні аспекти репресій проти співробітників національного радіомовлення 30-х рр. розглядалися В. Миронченком  [6] та В. Кузиком [4].

Методологічно окреслене у статті питання досліджувалося на матеріалі
Бі-Бі-Сі соціологами групи "Глазго" [14]. Дані про історію національного оригінального радіомистецтва, а також практичних аспектів його відродження є науковим надбанням авторів статті [9-13].

Науковий внесок авторів розподіляється таким чином: І. Хоменку
належить історична складова дослідження, В. Фоменку — загальнометодологічна у частині, що стосується конкретної практики сучасного радіомистецтва; спільним надбанням є дані щодо проектів "Пам"ятаймо" ("Зв"язок часів") та створеного у співавторстві серіалу радіофантастики. Спільною також є остаточна інтерпретація результатів.

Відомий письменник А. Синявський вважав, що не варто переоцінювати дидактичну роль мистецтва. Це — так. Адже адекватність розуміння талановитого твору залежить не тільки від автора, а й від того, хто сприймає твір. Тому — "нам не дано предугадать, как наше слово отзовётся." Антифашист Б. Брехт не винен у тому, що деякі його творчі знахідки, прийоми так званого "епічного театру" використовували націонал-соціалісти у своїх культових церемоніях. Так само не був би винен Сервантес, якби хтось побачив у "Дон-Кіхоті" заклик до безпосередньої дії та запалив млин.

Але є мистецький напрям, що в різних країнах ефективно допомагає людям зорієнтуватися у навколишньому світі, не тільки підказуючи готові "рецепти існування" (хоча саме в цьому полягає мета створення так званих "радіосеріалів соціальної адаптації"), а й спонукаючи кожного краще зрозуміти себе. Це мистецтво виховує смак. Робить людину інтелектуально й емоційно досконалішою. Зрештою, у скрутні часи дає приклад нонконформізму, являє собою зразок протидії примітивній неправдивій пропаганді (чи то агресивній і теж неправдивій рекламі). Йдеться про оригінальну радіоп`єсу.

Нещодавно виповнилося 70 років від дня прем'єри першої української радіоп'єси. Вітчизняне радіомистецтво народилося лихого 1933 р. І тоді ж — загинуло, залишивши по собі тільки пам'ять слухачів і тавро несправедливого обвинувачення у шкідництві та націоналізмі.

"Uber alles" ("Понад усе") — так називалася вистава, яку поставив за власним сценарієм драматург і режисер Всеукраїнського радіокомітету О. Димінський. За всіма ознаками це була саме радіодрама, а не пристосований до мікрофонних вимог сценічний твір. Багато в чому вона випереджала технічні можливості часу. Окремі прийоми (поепізодний монтаж, трансляція акторської гри та звукового оформлення з різних студій) не втратили актуальності досі.

Дія "Uber alles" відбувалася в Німеччині [15]. Але тема її — непотрібність талановитого винахідника Брауна суспільству — виходила за межі конкретної державної належності.

Вдалий початок (а вистава, за оцінками сучасників, виявилася однією з найкращих вітчизняних радіопрограм) дав імпульс новим творчим пошукам. До кінця 1933 року на хвилі Всеукраїнського радіокомітету прозвучало понад двадцять оригінальних радіодрам (без інсценівок і адаптацій сценічних п'єс). У ефір почав виходити перший вітчизняний радіосеріал для дітей, науково-фантастична епопея "Клуб завойовників світу". До її створення було залучено найкращих дитячих письменників [3].

Страта оригінального радіомистецтва була безжальною та блискавичною. Обвинувачення у формалізмі переросли в інші, ще страшніші (націоналізм, шкідництво). Людям, що писали для радіо, судилася доля Езопа, вони заплатили високу ціну за право бути чесними у безчесні часи. Така історична закономірність. На відміну від кіно, літератури, театру, серйозна радіодраматургія у жодній країні не стала засобом брехливої пропаганди, знаряддям інформаційного тоталітаризму.

У нацистській Німеччині імперська палата у справах культури Третього рейху забороняла радіомистецтво як неарійське [1]. Російських радіодраматургів обвинувачували у формалізмі. У США часів "полювання на відьом" особисто шеф ФБР Едгар Гувер започаткував переслідування радіописьменників, назвавши їх "таємними комуністами" [7]. Спроби висловити — хоча б на рівні прихованих алегорій — правду, яка суперечить єдиній офіційній істині, завжди й повсюди оплачувалися митцями дорого.

Однак навіть на тлі доль таких знаменитих і гнаних владою радіодраматургів, як Б. Брехт і С. Рафаельсон, доля українця О. Димінського вражає. Він ніби грався з вогнем — кожною передачею наближаючи невідворотне.

"Uber alles" (прозорий натяк на трагедію інженерів, які проходили у справі промпартії); "Мамед" (перша вітчизняна радіоп'єса, що порушує непросту проблему міжнаціональних відносин)... Нарешті, "Я перекладаю". У цій радіодрамі він піднявся до рівня оруеллівської сатири. Вона й стала для О. Димінського фатальною. Останнє, що відомо про нього, — звільнений "без права працювати в українській радіосистемі", звинувачений у шкідництві [8].

Писати п'єси для радіо було офіційно заборонено. Відтоді тривалий час репертуар національного радіотеатру поповнювався лише творами, які пройшли "ідеологічне ліцензування", тобто, інсценівками опублікованої прози чи адаптаціями сценічних вистав.

Сьогодні національна радіокомпанія повертається до оригінальних драматичних радіопроектів. Популярний у сучасній Європі жанр "акустичної п'єси", радіодрами, хершпілю приходить і в наш ефір. Автори цієї розвідки створюють як сценаристи дві радіосерії. Перша — цикл фантастичних п`єс, традиційного для світового радіомистецтва хронометражу (20 — 30 хвилин), що виходить в ефір двічі на тиждень. Одну серію проекту — радіоп'єсу "Втікач" — було номіновано на здобуття премії "Приз Європа" (2003), вона пройшла попередній відбір у Берліні (де змагалися представники 38 європейських радіокомпаній, що надали 600 зразків радіопродукції), потрапила до двох десятків кращих європейських радіодрам.  Друга серія — цикл драматичних етюдів під умовною назвою "Зв'язок  часів" ("Пам`ятаймо"). Це — невеликі драматичні етюди, побудовані на історичному матеріалі. Інсценовані епізоди минулого, тривалістю 3-4 хвилини. За жанром проект є соціальною рекламою. Мета його — не відшукати  "позитив" там, де його не має, а переконати слухача: "Час не обирають. Але решта — залежить від нас". Переконати на конкретних прикладах, що залишитися людиною можна за будь-яких обставин. Хоч герої та — сюжети різні, творча домінанта у авторів — одна: писати так, щоб потім не соромно було слухати. Хоч би як не змінювалася кон`юнктура. І цю мету поділяють усі, хто працює разом з нами над згаданими програмами.  

(Віддамо належне керівникам радіокомпанії В. Набруску, А. Табаченку й Л. Доценку, а також письменникові і фахівцю з художнього мовлення Ю. Зосенку: вони відкрили першу програму радіо для радіодраматургічних експериментів — як зробили це в 30-ті рр. керівники Всеукраїнського радіокомітету О. Карпеко та Б. Мамонтов).

Однак не слід забувати, що "континент радіомистецтва" ми відкриваємо вдруге. Початок було покладено сімдесят років тому. Він був трагічним, але гідним.

Висновок, який можна зробити на підставі ретроспективного і експериментального дослідження радіомистецтва, засвідчує, що об'єктивно радіодраматургію можна використати з метою досягнення певного суспільно корисного ефекту, але тільки, тоді, коли ця мета не домінуватиме над власне художньою складовою частиною твору. Саме художність визначатиме характер і потужність впливу радіо вистави на аудиторію.

1. Архипов Ю. Биография и характер юного жанра // Концерт для четырёх голосов. Радиопьесы. — М.: Искусство. — 1972. — С.5—25.

2.Бараневич Ю. Жанры радиовещания. (Проблемы становления, формирования, развития).К.–Одесса: Вища школа, 1978.—196 с.

3.Владко В. Діти слухають радіо // Радіомовлення, слухання, техніка, аматорство. — 1933. —№16. — С.579.

4. Кузик В. Справа радіокомітету // Музика.—1994.—№3.—С.22—25.

5. Марченко Т. А. Радиотеатр: страницы истории и некоторые проблемы. — М.: Искусство, 1970. — 221с.

6.Миронченко В. Я. Основи інформаційного радіомовлення: Підручник.—К.: ІЗМН, 1996.— 440 с.

7.Попов И. А. Радиодрама в США // Падение города: Сб. амер. радиопьес. — М.: Искусство. — 1974. — С. 5—20.

8. Руденко М. Бити націоналістичну контрабанду у радіомовленні // Радіомовлення, слухання, техніка, аматорство. — 1934. — № 3. — С. 37— 38.

9. Хоменко І. Драма жанру (маловідомі сторінки з історії радіомистецтва) // Сіверянський літопис.—2000.—№ 5.— С. 105—114.

10. Хоменко І. Оригінальна радіодрама у пострадянському ефірному просторі // Нові тенденції розвитку ЗМІ в посттоталітарний період.—К.: Центр вільної преси.-1999.— С. 220—222.

11. Хоменко І. Оригінальна радіодрама як засіб соціального прогнозування// Актуальні питання масової комунікації.-2000.—№1.— С. 30-33.

12.Хоменко І. Функціональні можливості оригінальної радіоп'єси: лінгвістичний аспект // Стиль і текст.— 2000.—№?1.— С. 32—41.

13. Хоменко І., Як бути чесним у безчесні часи // Людина і влада.-2000. — № 5-6.— С. 98-100

14. Eldridge J., Kitzinger J., Williams K. The BBC: The struggle for Public Servicle Broadcasting // Eldridge J., Kitzinger., Williams K. The Mass Media and Power in Modern Britain.-Oxford University Press, 1997.-P. 45-59.

15. Uber alles // Радіомовлення, слухання, техніка, аматорство. — 1933. — № 5-6. — С.192-193.

© Хоменко І.А., Фоменко В., 2005