Ласкаво просимо

Стаття присвячена розгляду комунікативно-прагматичного аспекту інтерв'ю як жанру газетно-журнальної публіцистики. Визначено основні стратегії і тактики поведінки комунікантів, вербальні і невербальні засоби їх реалізації.

Ключові слова: інтерв'ю, прагматика, комунікативна стратегія, комунікативна тактика.

The article deals with the examination of interview as a gender of news-paper-magazine publications from communicative and pragmatic point of view. The author determines the main strategies and tactics of speakers behavior, verbal and non-verbal means of it realization.

Key words: interview, pragmatics, communicative strategy, communicative tactic.

Журналістський твір будь-якого жанру — це комунікативно-психологічне явище, складний акт мовної комунікації. Це переконливо засвідчено у загальнотеоретичних працях М. Феллера, В. Різуна, К. Серажим та ін. У мовознавчій терміносистемі з'явилося багато словосполучень з "комунікативним ядром". Текст — це одиниця комунікативного акту, комунікативна подія, він має комунікативну спрямованість (ціленастанову), значущість, комунікативну структуру, що випливає з комунікативної мети (задуму, мотиву, смислу, інтенції/ наміру), включає комунікативні стратегії і тактики.

У загальному підході до розуміння структури публіцистичного тексту комунікативна стратегія "полягає у такому розгортанні тези (основної думки), за допомогою якого не лише можна якнайкраще розкрити зміст, а й вплинути на ситуацію" [1]. Вибір загального композиційного типу, прийомів подання фактів, їхнє висвітлення, загальна тональність твору — усе це пов'язано з комунікативною спрямованістю тексту. "Комунікативна стратегія, — зазначає К. Серажим, — зумовлюється цільовою настановою й відображається у плані або в тезах підготовленого мовленнєвого твору" [1].

Комунікативна стратегія залежить і від жанру журналістського тексту, домінування в ньому раціонально-логічних чи емоційно-риторичних типів структур, а отже, окреслення певних композиційно-стилістичних параметрів. Комунікативні стратегії активно проявляються в діалогічному мовленні, а серед журналістських жанрів — в інтерв'ю "як специфічному типу вербальних інтеракцій". "Вирізняється воно тим, — наголошує Ю. Третяк, — що реалізується водночас і як міжособистісне контактне спілкування співбесідників (інтерв'юера та респондента), і як опосередковане дистантне спілкування з масовим адресатом" [2, 339]. Комунікативно-прагматичний аспект інтерв'ю (а ширше — діалогічного мовлення) досліджували  Н. Заігріна,  Т. Попова, Г. Ейгер, І. Шевченко, А. Романов та ін. [3]. Ю. Третяк досліджує дискурсивні стратегії  інтерв'юера в особливому публіцистичному жанрі — інтерв'ю-презентації. Зокрема науковець виділяє глобальну стратегію, яка підпорядковує всю композиційну побудову інтерв'ю; реалізують цю глобальну стратегію допоміжні стратегії, що залежать від різноманітних чинників (теми, учасників та ін.), а допоміжні стратегії втілюються у цілій низці мовленнєво-поведінкових тактик. Отже, комунікативною стратегією інтерв'ю вважаємо "впорядковану спрямованість мовних ресурсів на виконання немовного завдання спілкування в мовленнєвій події [2, 340], тобто когнітивний план спілкування, за допомогою якого реалізується комунікативне завдання. Засобами реалізації стратегій є тактичні ходи як "комплекс прийомів когнітивного, семантичного, риторичного, прагматичного планів".

Мета статті — виявити особливості комунікативних стратегій сучасного інтерв'ю як інваріантної одиниці, узагальнити форми їхньої реалізації як вербальні складники комунікативного процесу.

Будь-який текст, а тим більше журналістський, — це "слово для справи" (вислів В. Різуна). Його основна стратегія — вплив, причому вплив на масового адресата, "невизначену множину". Специфіка подання інформації і творення тексту в інтерв'ю — мінімум два учасники. Інтерв'ю — це трибуна для двох. Головним інформатором у процесі спілкування є респондент, але головним стратегом, від кого залежить якість, повнота і ступінь інформативності матеріалу, —  інтерв'юер.

Основна початкова стратегія — репрезентація інтерв'ю, привернення уваги читача. Вона реалізується на рівні видання і автора матеріалу вербальними і невербальними засобами. Передусім інформативно-пошукову функцію виконують постійні рубрики (Діалоги; Діалоги про вічне; Інтерв'ю "Поступу"; Десь на дивані; Пряма мова; Зустрічі; Інтерв'ю; Актуальне інтерв'ю; Ексклюзив та ін.), початкові типові мовні структури ( Розмова з ...,), заголовок-номінація респондента (Лесь Танюк:" Сперечаються не за мову, а за Україну!" (П. — 2005. — 18?січ.). Привертають увагу фото (чи фоторяд) респондента, виділені графічно актуальні вислови з бесіди, додаткові семіотичні способи організації тексту (колір, шрифт, малюнок тощо).

Головним структурно-композиційним елементом, що провокує зацікавлення до інтерв'ю, на нашу думку, є неординарний заголовок (не менш важливим компонентом матеріалу є також фотографія).

Практика номінації респондента у заголовку — одна із продуктивних сучасних форм самого заголовка у газетних матеріалах. Усе ж стратегія привернення уваги не реалізується самим лише власним ім'ям. Темовидільну роль відіграє саме права частина заголовка. Вона має кілька типових виявів. Наприклад, декларування власної позиції: Святослав Вакарчук: "Я не хочу виходити на політичні барикади — мене туди штовхає життя"; Сергій Ківалов: "Я не хотів би навіть теоретично розглядати можливість визнання виборів нееігітимними"(ДТ. — 2004. — 23 жовт.); Тарас Петриненко: "Я не хочу бути символом!" (Е. — 2005. — 4-6 лют.); Ірина Меркушина:"Я симпатизую тим людям, які працюють" (П. — 2005. — 2 лют.); Юрій Луценко:"Я буду цивільним міністром — без регалій, лампасів і усяких брязкалець" (Е. — 2005. — 8-9 лют.); декларування емоційного стану, почуттів: Віталій Кличко: "Я не боюся ані Вільямса, ані Льюїса" (П. — 2004. — 21-28 жовт.); Дмитро Павличко: "Я не почуваюся героєм" (Е. — 2004. — 5-7 листоп.); Регімантас Адомайтіс: "У житті я зовсім не такий" (Е. — 2005. — 13-20 січ.); Ігор Шурма: "Після виборів відчув полегшення" (П. — 2005. — 9 лют.); Олег Тягнибок: "Не шкодую абсолютно ні про що" (ЛГ. — 2005. — 9лют.); декларування твердження — філософської думки, поради, афористичного вислову тощо: Розмова з Юрієм Іваночком і Зеновією Івасівкою.."Бережеш своє здоров'я — бережеш гроші" (ЛГ. — 2004. — 28 жовт.); Микола Гриценко: "Якби українці частіше підтримували людей, своїх по духу, — вони давно були б найщасливішою нацією" (Д. — 2005. — 13 січ.); Олесь Ульяненко: "Ми живемо в суцільній тіні..." (ПіК. — 1999. — 1-7 лип.); Геннадій Москаль: "Той хто хоче потрапити в Європу, не може оминути Україну" (ЛГ. — 2005. — 9 лют.); Диригент Роман Ревакович: "У культурі мусить бути більше консонансу" (П. — 2004. — 2 листоп.); Єжи Гоффман: "Кіно — дуже дорога забавка"; Інна Богословська: "Нам слід навчитися слухати" (П. — 2005. — 28 лют.); Мирослав Попович: "Національна держава — це нормальний спосіб існування нації" (ПіК. — 2000. — 18-24 лют.); Олег Рудницький: "Корупція, як і проституція, — вічна" (П. — 2005. — 7 лют.); Олександр Ткаченко: "Суспільне телебачення — історичний виклик вітчизняній журналістиці" (Д. — 2005. — 4 лют.); емоційно-експресивні речення: Станіслав Ніколаєнко:"Вчитися будемо по-новому" (Е. — 2005. — 17-24 лют.); Антоній Радомський: "Українці, об'єднуйтеся!"(ЛГ. — 2005. — 25 лют.); Оксана Забужко: "Жінки перемагають!" (Е. — 2005. — 3-10 лют).

Привернення уваги в політичному інтерв'ю часто відбувається за рахунок поєднання у заголовку двох номінацій — власних назв політиків, наприклад: Віктор Пинзеник: "Прем'єра вибере Ющенко" (П. — 2005. — 11 січ.); Володимир Зубанов: "Янукович підвів багатьох" (П. — 2005. — 3-9 лют.); Юрій Каравацький: "Я готовий свідчити проти Медведчука" (П. — 2005. — 2 берез.); Станіслав Ніколаєнко: "Ми не підтримаємо Януковича" (П. — 2004. — 2 листоп.); особливо, якщо при цьому є елемент гумору: Юлія Тимошенко: "Янукович нагадує мені повітряну кулю, яка швидко здувається" (П. — 2005. — 18-19 січ); Ірина Хакамада: "Через Тимошенко треба було б пересадити пів-Росії" (П. — 2005. — 10-16 лют.). Однаково притягальну функцію виконує звичайний вислів респондента, який несе цікаву інформацію, наприклад: Донатас Боніоніс: "Богдан Ступка — мій давній друг" (Е. — 2005.27 січ.— 3 лют.); Євгенія Кононенко: "Африка вражає літературними талантами"  (П. — 2004. — 27 жовт.); Вадим Павленко: "В Іраку я перший раз у житі заплакав" (Е. — 2005. — 13-20 січ.); або, навпаки, несподівані за змістом речення, розгадка яких міститься у самому тексті, наприклад: Михайло Сендак: "У державі панує анархія" (ЛГ. — 2004. — 28 жовт.); Сергій Ковальов: "Ми всі виросли з однієї шинелі — сталінської..." (Е. — 2004. — 7-14 жовт.); Всеволод Нестайко: "Я народився між сторінками книжки" (Е. — 2005. — 20-27 січ.); Іван Марчук: "Мені завжди бракувало гарної жінки поруч" (Е. — 2005. — 18-19 січ.); Вадим Мулерман: "Серце моє належить не Росії, а Україні"; Роман Віктюк: "Ми б зустрілися на моїй зірці, зірці Романа Віктюка" (Е. — 2005. — 1-2 лют.); Ярослав Грицак: "Не хочу виглядати фаховим ідіотом" (П. — 2005. — 13 — 19 січ.); Василь Вовкун: "Мої постановки, як квіти кактуса" (П. — 2005. — 8 лют.); Юрій Покальчук: "Насправді час вертикальний" (ПіК. — 1999. — 3-9 верес.). Частіше останній тип заголовків властивий інтерв'ю із творчими особистостями.

Стратегічно важливим компонентом усього тексту інтерв'ю є зачин. Він може мати характер підзаголовків, текстових врізок, авторського вступу (передмови). У деяких виданнях жанр інтерв'ю має стале оформлення. Наприклад, у "Львівській газеті" воно має такий вигляд: інформація, з ким ведеться розмова, його посада, вислів-цитата, врізка, вступ, власне бесіда. Наприклад: Розмова із Глєбом Павловським, керівником фонду ефективної політики (Москва, Росія): "Я не бажаю пані Тимошенко опинитися в ситуації пана Жванії" (ЛГ. — 2005. — 4 лют.); Розмова з Романом Безсмертним, віце-прем'єр-міністром, керівником Ради "Народного союзу "Наша Україна": "Коли бачу, як службовці підстрибують від переляку, тоді починаю розуміти, що є віце-прем'єром" (ЛГ. — 2005. — 10 берез.). У газеті "Експрес" інтерв'ю анонсує невелика інформація, що стоїть над заголовком, наприклад: "Патріарх УПЦ КП Філарет переклав Біблію українською мовою. "З греко-католиками нас об'єднує дуже багато" (Е.  — 2004. — 28 жовт. — 4 листоп.); Відомий український співак презентував альбом "помаранчевих" пісень. Олег Скрипка: "Ми повертаємось до того, з чого починали" (Е. — 2005. — 1-2 берез.). Такі додаткові компоненти стимулюють інтерес до інтерв'ю. Стратегії зацікавлення читача служать і винесені поза текст, виділені іншим шрифтом окремі інтригуючі вислови респондента (2-3), але це можуть собі дозволити ті жукрналісти, які дають інтерв'ю на цілу сторінку. Дослідження цих своєрідних врізок (не завжди вдалих) може засвідчити певні закономірності, але це не є предметом розгляду. Великі за обсягом інтерв'ю для легшого сприйняття розподіляють на кілька частин, даючи їм підзаголовки. Окремими блоками можуть іти інформаційні довідки (автобіографічні, творчі, фахові, статистичні) залежно від теми інтерв'ю і передусім — особи респондента. Тактичним ходом можна вважати однакові запитання, які в кожному інтерв'ю ставлять до іншого респондента. Творчі особистості відповідають по-різному, і саме зіставлення їхніх думок викликає інтерес у читача. Наприклад, певний час в інтерв'ю з письменниками у "ПіКу" ставилися запитання: "На яке запитання є відповідь...?", "На яке запитання немає відповіді...?". Однаковим у кінці було питання: "Ваше бачення майбутнього", "Прогноз на futurum", "Ваше бачення перспектив" тощо. Метою зацікавити читача зумовлені підзаголовки такого типу: "Художник Іван Марчук розповів "Експресові" про кохання, еміграцію і відпочинок" (Екс.2005.18-19 січ.).

Ключові теми інтерв'ю, мотивація наміру, комунікативна мета, характер самого інтерв'ю — всебічне ознайомлення з творчою людиною, її діяльністю, виявлення особистого ставлення до чогось чи партійної позиції, реакція на подію, пояснення причини, бачення майбутнього, виявлення концепції діяльності — усе це автор інтерв'ю намагається вмістити у текстовій препозиції. Ось можливі підсумкові конструкції таких вступів: Про це і не тільки — в інтерв'ю..; ... люб'язно погодився прокоментувати своє бачення проблеми...; ... про тенденції в перекладі, концепцію вишколу перекладачів розповіла...; Про навчання, сьогоднішню виставку та співпрацю наша розмова з...; Про це ми поговоримо з філософом і письменницею...; Про те, що відбувається за кулісами... в ексклюзивному інтерв'ю...; Кореспондент вирішив розпитати про це однокурсника...; У цьому переконалась наша кореспондентка; Розповісти про своє бачення цієї гри спеціально для "Поступу" погодився...; Про особливості української корупції та боротьбу з хабарництвом розповідає...; Позицію останнього щодо ключових питань створення в Україні системи суспільного мовлення ми й пропонуємо сьогодні вашій увазі; Про це та інше запитав начальника...; Своїм баченням цієї проблеми поділився...; Як вдалося цього досягти — в інтерв'ю з ...; Про подробиці цього та плани на новій посаді — в розмові з...; Про нововведення ми розмовляли з ... та ін.

Важливими параметрами інтерв'ю як комунікативної одиниці є мета спілкування, учасники спілкування і тема спілкування. Мета спілкування, може бути сформульована вже в зачині до інтерв'ю. Стратегії і тактики мовленнєвої поведінки інтерв'юера залежать від характеру особиреспондента (статусу, посади, соціальних характеристик, особистісних якостей тощо), від теми спілкування, що, так чи інакше, уособлює цей респондент. Усі згадані параметри взаємозв'язані між собою.

Основна вимога до журналіста, який бере інтерв'ю, — високий ступінь готовності до нього, що передбачає знання достатньої інформації про особу, подію, накреслення ключових елементів бесіди, чітке визначення теми і адресата. Це сприяє вдалому добору запитань, веденню розмови у правильному річищі, ефективності структури, вибору досконалих тактичних ходів. Деколи бесіда відбувається між двома особами одного фаху (письменниками, лікарями, спортсменами), однак один із них виконує роль журналіста. Загалом завдання інтерв'юера: максимально сприяти самовираженню респондентаособистості; максимально стимулювати розмірковування респондента-експерта (знавця, ключової фігури, зацікавленої особи, учасника тощо); максимально залучити читача до ситуації-обговорення, "створити ефект присутності читача при бесіді". Цьому підпорядковані такі стратегії (користуємося уже відомими формулюваннями): стратегія представлення і формування уявлення про особистість; стратегія виявлення позиції (ставлення, компетенції, оцінки тощо); стратегія включення читача в бесіду. У зв'язку з цим автор-інтерв'юер так моделює свою мовленнєву поведінку, щоб певною мірою передбачити мовленнєву поведінку респондента, тобто передбачити характер інформації; обсяг інформації, емоційно-оцінну напругу, обумовити наступні ходи та ін. Важливим є й формат інтерв'ю, широко— чи вузькотематичний аспект обговорення, стиль текстового продуцента.
Розкриття особистості відбувається експліцитними чи імпліцитними засобами і залежить від ступеня обізнаності з нею читачів. Найперше це роблять у зачині. Текст зачину "активізує у свідомості читача модель сприйняття особистості респондента, задає ракурс її (особистості) розгляду, стимулюючи тим самим інтерес читацької аудиторії" [2, 342]. Часто, окрім фактуальної інформації, цей абзац містить і суб'єктивно-модальну інформацію, яка настроює читача на певну емоційну хвилю. Наведемо приклади: "Не буду співати дифірамби після інтерв'ю зі згаданим талановитим співрозмовником, натомість процитую те, що про нього пишуть на Заході... В царині української історії одним із найблискучіших науковців є Ярослав Грицак" (П. — 2005. — 13-19 січ.); "Він — один із найпопулярніших молодих гравців "Що? Де? Коли?". А команда, яку очолює Олесь Мухін, нині одна з найтитулованіших" (Е. — 2005. — 13-20 січ.); "Здається, все життя відомої львівської біатлоністки Ірини Меркушиної підпорядковується одному принципу: "Прорвемось" (П. — 2005. — 2 лют.); "Співак і композитор Тарас Петриненко не належить до числа тих, кого розкручують в ефірах, але від цього його авторитет у суспільстві не меншає" (Е. — 2005. — 4-6 лют.); "До Юлії Тимошенко в Україні ставлення неоднозначне. Її люблять і ненавидять, панічно бояться і вважають кумиром" (Е. — 2005. — 18-19 січ.); "На центральні телеканали Олег Тягнибок потрапляє не часто, але майже завжди це супроводжує скандал" (ЛГ. — 2005. — 9 лют.); "Нинішній гість "Газети" — не яскравий політик і не акула великого бізнесу. Але за те, що він зробив, заслуговує значно більшого, ніж просто грошей та високого статусу. Рей Араліні — американець італійського походження, йому 40 років" (ЛГ. — 2005. — 10 лют.) та ін. Автор інтерв'ю дає влучні характеристики сам (вживає оцінні означення, перифрази) або використовує цитату респондента для його самооцінки: "Неканонічний", "розкольник", "заборонений у служінні" (Патріарх УПЦ КП Філарет); "новоспечений опозиціонер" (Ігор Шурма); "блискучий режисер" (Єжи Гоффман); "несподіваний розкольник, ключова постать штабу Януковича" (Валерій Коновалюк); "російська Юлія Тимошенко, демократка, революціонерка, красуня, політик ХХІ століття" (Ірина Хакамада); "оптиміст, донжуан, але не Казанова, мрійник" (художник Тарас Беняк); "педант, патріот, денді, еґоцентрист, божевільно щирий, співак, композитор, танцюрист, режисер, актор, звукорежисер і ді-джей" (Олег Скрипка); "Не знаю, як в Україні, та таких людей, як я, в Росії немає," — без натяку на зарозумілість сказав нашому кореспондентові Анатолій Карпов" (Е. — 2005. — 3-10 лют.); "Про себе говорить, що він — людина віруюча й ніколи не грішив. Відповіді Лозинського часто нагадують відповіді мера, так само самовпевнено він оцінює здобутки міської влади" (ЛГ. — 2005. — 21 лют.).

Будь-який тип інтерв'ю розкриває респондента як особистість (політика, економіста, адміністратора, митця, спортсмена) через його ставлення до подій, явищ, інших людей. Інтерв'ю можна оцінити і з емоційно-психологічного боку: позитивна чи негативна в ньому інформація, дружній чи конфронтаційний характер має розмова, чи впевнений у собі співрозмовник, наскільки відкрита й чесна його позиція тощо. Але якщо формування уявлення про особистість є основною стратегією цього інтерв'ю, то запитання до респондента повинні максимально сприяти виявленню такої інформації. Ця інформація може бути втілена у відповідях на прямі запитання, що стосуються діяльності, біографії, сімейного стану, особистих якостей, інтересів тощо, та у відповідях на запитання, які прямо не стосуються респондента, але є достатніми аргументами для того, щоб читачі сформували свою думку про нього. Порівняймо: Ви поміркований?; Чим займаєте свій час?;; Не маєте бажання стати генералом?; Чи не шкодуєте, що віддали "без бою" крісло міністра?; Важко бути людиною-символом?; Скільки ви отримуєте? та: Як би ви оцінили рівень суперників?; Як ви оцінюєте еліту?; Зараз багато всіляких рейтингів, людей року, віку та вічності... Як ви ставитесь до цього?; Люди змінилися, чи не здається вам?; Кажуть, шоу-бізнес побудований на брехні... Як ви ставитеся до цього?; Як ви думаєте, яке покоління підростає в таких умовах? Зовсім інший характер запитань в інтерв'ю, яке розкриває нам особистість через подію. Наприклад, в інтерв'ю з фортепіанною зіркою Етеллою Чуприк після її участі в концерті, присвяченому інавґурації Президента (П. — 2005. — 3—9 лют.): Як відбувалися київські репетиції? Як ви дали раду з текстом? Що відчували перед концертом? Який там був інструмент? Бачили обличчя в залі? Маєте сатисфакцію від того виконання? та ін. Звичні запитання все ж дали змогу розкрити читачеві характер непересічної людини-митця ("Коли граю, я щаслива, бо можу без слів молитися до Бога").

Стратегія стимулювання розмірковувань реалізується в інтерв'ю з людьми, які мають у своєму активі багато інформації, — добре, високо, чітко, безпосередньо проінформованими (наприклад, політиками, ученими, письменниками). У такому  разі інтерв'юер частіше використовує мотивовані запитання, які обов'язково мають опору-передісторію, засвідчують певною мірою обізнаність у темі та ерудицію самого журналіста, або іноді — лише натяк на запитання, що є своєрідним інтелектуальним стимулом. Наприклад: "На мою думку, національний етнос — перший рівень для художника, його коріння. А потім треба зростати далі — до неба" (Д. — 2005. — 11 берез.); "Мирослав Маринович якось сказав, що Ви давно вийшли "за межі галицької провінційності". Чи не тому Вам  (як історику передусім) нерідко закидають комплекси національної неповноцінності "рутенського походження" (ви ж бо галичанин), національного самоїдства..." (П. — 2005. — 13-19 січ.). Вигідною тактикою є мотивація й відповіді: у запитанні є альтернатива, цілий ряд для вибору варіанта відповіді, свідоме заперечення. Наприклад: "Вже маємо десятиліття. Чимало, щоб будувати майбуття... але загальне враження, що нічого не відбувається" (ПіК. — 2000. — 11-17 лют); "Є два варіанти, чому це зробили: або ви комусь із них дуже насолили... або вас просто використали, аби напакостити... Ви до якого схиляєтесь?" (ЛГ. — 2005. — 9 лют.); "Чого бракує красному письменству на перетині тисячоліть: читача, видавця, продавця чи яскравої індивідуальності?" (ПіК. — 2000. — 14-20 січ.); "Багато польських режисерів працюють за кордоном. Це пов'язано саме з космополітизмом кіно чи це якась духовна, а може — матеріальна потреба?"(ЛГ. — 2004. — 28 жовт.). У запитаннях журналістів часто є "вербальні прагматичні маркери", "значущі компоненти авторської стратегії побудови" [4], роль яких виконують стратегічно важливі за семантикою дієслова, наприклад: Чим можна пояснити...?; Як ви прокоментуєте...?; Як так сталося...?; Чи можна пояснити...?; Чи бачите вихід...?; Чи можна сподіватися...?; Як би ви проаналізували...?; Як ви вважаєте/гадаєте..?; Як ви оцінюєте...?; Чим ви керувалися...?; Що ви думаєте про...? та багато ін.
Дуже обережно треба говорити про застосування в жанрі інтерв'ю маніпулятивних стратегій і тактик, які навіть на рівні  міжособистісного спілкування можуть зашкодити розбудові інтерв'ю. Не йдться про вплив на масову аудиторію [5]. Маніпуляція може здійснюватися вербальними і невербальними засобами, зосереджуватися у структурних елементах, негативно оцінній лексиці, провокативних запитаннях, красномовних мовчазних запитаннях (?!), наполегливо тенденційних повторах, підступних наївно-простих запитаннях, аналогіях і натяках та ін. За винятком запитань, невдало сформульованих (Проблема в журналістах?; Як відзначатиме річницю акції "Україна без Кучми"?), не зовсім пов'язаних із темою (Що скаже Богові Валерій Шевчук?), нетактовних (Скільки ви отримуєте? А прем'єр-міністр?; Чи дошкуляли травми?; Неважко так жити: ви тут, а ваші — у США?; А гроші за це не пропонувала?), матеріалізованого у тексті чи структурі інтерв'ю маніпулятивного наміру не виявлено. Очевидно, ці стратегії можуть бути наявні в різних за сферою впливу, політичними платформами виданнях, які борються за вплив на масову свідомість.

Стратегія включення читача в бесіду досягається створенням ефекту його присутності при розмові. Це відбувається за допомогою вживання публіцистичного "ми",  динаміки розмови (простих запитань: Як?, Чому?, Де?), залучення читачів до формулювання запитань (Наших читачів цікавить...; Читачі хочуть дізнатися...), інтимізації спілкування (докладного опису ситуації мовлення, емоційного стану респондента, його таємниць, побуту тощо: Бачу у вас на столі ноутбук; Ви живете через поріг із сином і навіть кіт один на дві сім'ї...; Надворі весна, пора кохання. Серце ваше вільне для кохання?; Чого ви більше боїтеся?; реплік в дужках: Усміхається; Сміється; Здивовано та ін.).
Зауважимо, що на інтернет-сторінках одночасно можна знайти "Правила спілкування в інтерв'ю", які визначають стратегію поведінки респондента і дають йому відповідь на запитання "Що очікують від вас ЗМІ?". Знання цих "золотих правил" корисне для обох сторін.

Глобальна стратегія жанру (інформація, вплив), допоміжні стратегії із розгалуженими тактиками — це не лише технічний бік інтерв'ю. Вміння реалізувати їх вербальними та невербальними засобами забезпечить якість жанру та досягнення "інформаційного комфорту" (вислів Н. Непийводи) для читачів. Тому подальше докладне дослідження цих стратегій — потреба часу.

1. Серажим К. С. Структура публіцистичного тексту: загальні підходи до текстологічного аналізу // Наукові записки Інституту журналістики — 2002. — Т. 1.— С.106.

2.Третяк Ю. Ю. Дискурсивні стратегії інтерв'юера, орієнтовані на масового адресата, в публіцистичному жанрі інтерв'ю-презентації на сторінках французького літературного журналу "LIRE"// Мова і культура. — К., 2003. — Вип. 6.

3.Заигрина Н. А. Лингвостилистические особенности печатного интервью как типа текста: Автореф. дис. ... канд. филол. наук. — М., 1988; Попова Т. И. Телеинтервью в коммуникативно-прагматическом аспекте. — СПб., 2002; Ейгер Г. В., Шевченко И. С. Принципы моделирования речевых актов // Вісн. Харків. нац. ун-ту. — 2000. — №500; Романов А. А. Коммуникативная инициатива говорящего в диалоге // Текст как структура. — М., 1992.

4. Козловська Г. Б. Форми реалізації прагматичного аспекту інформування в газетному повідомленні про погоду // Мовні і концептуальні картини світу: Зб.наук.пр. — К., 2002. — № 7.— С. 235.

5. Дмитрук О. В. Маніпулятивні прийоми у сучасних ЗМІ // Там само. — С. 143-150.

Список скорочень:
П — "Поступ";
ЛГ — "Львівська газета";
ДТ — "Дзеркало тижня";
Е — "Експрес";
ПіК — "Політика і культура";
Д — "День".

© Cтанкевич-Шевченко А., 2005