Ласкаво просимо

У статті розглядається гендерний аспект дослідження текстів літератури для дітей через лексико-граматичний зріз мови.

Ключові слова: гендер, література для дітей, лексико-граматичні форми

An article considers the gender aspect of reserch of children's literature texts by means of lexico-grammatical cut of the language.

Key words: gender, children literature, lexico-gammatikal forms.

Мова — не просто засіб комунікаці. Мова віддзеркалює навколишній світ, культуру і водночас формує у людини, яка нею користується, певне бачення того, як влаштований цей світ і яким він має бути. Набір слів, які ми використовуємо, передаються від покоління до покоління, не є нейтральним. За кожним словом стоїть предмет, річ чи поняття й ставлення до нього. Дитина, яка пізнає світ через книжку, отримує ключ до розуміння й оцінки усього, що відбувається, і користується ним протягом усього життя.

В основі гендерного дослідження білоруського автора О. Першая [1] лежить вияв мовного сексизму та дискримінації за ознакою статі в мові сучасного соціального простору. Зокрема, дослідивши комплекс мовних гендерний стереотипів, він визначив, що вони складаються з "чоловічих" та "жіночих" рис, соціальних очікувань певних ознак та дій жінками від чоловіків та чоловіками від жінок.

Відомий український мовознавець О. Пономарів [2] звернув увагу на ненормативне використання назв професій чоловічого роду, коли йдеться про жінок, у сучасному мовленні. Він зазначає, що утворення жіночих відповідників до професій чоловічого роду є природною властивістю слов'янських мов, тому і нашій мові немає жодного сенсу цієї властивості позбуватися.

Категорія роду в українській мові вважається лексико-граматичною, бо, крім граматичних ознак, враховуються ще й семантичні (поділ на статі, за віком) [3, 118]: дід — баба, хлопчик — дівчатко.

Іменники, як відомо, бувають трьох родів: чоловічого, жіночого, й середнього. У назв неістот належність до одного з них невмотивована, поділ тут відбувається за формальними ознаками. Тобто, скажімо, ялина — жіночого роду, бо має закінчення на -а (як жінка), дуб — чоловічого, оскільки має нульову флексію [2]. Тут береться до уваги тільки граматична ознака.

Відповідно, неістоти жіночого роду: паляниця, скрипочка, хмара, груша, весела загадка-пустунка, стара лялька, мереживна парасолька, синенька іспанська шапочка; чоловічого: п'ятак, кожушок, явір, човник, борщ, палац, крихітний ліхтарик, блакитний бант тощо.

Для назв істот (людей і тварин) ознака роду здебільшого є підставою для розрізнення за статтю, а рід розрізняється лексично і граматично, наприклад: внук — внучка, чоловік — жінка, розбійник — розбійниця, королевич — королівна, брат — сестра, крук — ворона, олень — олениця, цап — козочка, бобриха — бобер, собачка Жучка — песик Шарик.

До середнього роду належать назви істот та неістот, як, наприклад: маля, дитятко, ягня, гусеня, дівчатко, курчатко, телятко, поросятко, жовте ведмежатко, гумове каченя,  тхорятко.

Проте, у творах ми зусрічаємо несумісність родів, а саме чоловічий рід  дуже часто вживають, коли йдеться про істоту середнього роду і навпаки. Такі помилки знаходимо в казках Г. Циферова "Про двох курчат" та "Телятко". Головні герої — ще зовсім малі звірята, курчата та телятко (середнього роду) і відповідно всі дієслова тут теж середнього роду (курчатко відповіло, запитало, зосталося, пасло китів; телятко стрибало, сказало, вирушило, постукало, запечалилось, заплющило очі, заснуло)

Але середній рід автор чомусь плутає із чоловічим:
Курчатко звертається до курчатка: — От бачиш, — сказав спритний старший брат, — якби ти не роздумував довго, то все було б добре [4].
Ведмедик говорить до телятка: — Ні, мій братику, хоча я й ходжу багато, а вчорашнього дня, вибачай, не зустрічав [4].

Або ця ж помилка в іншому творі — "Казка про розумне мишенятко" С. Маршака (переклад українською Г. Бойка):
"Я — звірятко,
Ти — звірятко,
Мишеня я,
Ти — тхорятко,
Ти хитрун
Та спритник я
Черга вийти з гри -
Моя!" [5].

Для тварин, особливо дрібних, стать яких не має значення, у мові людей використовують однакові назви самців і самиць. Вони мають рід, що вирізняється тільки граматичними показниками. Наприклад: мишка, горобець, зайчик, риба, окунь, щука. Хоча за авторським задумом дрібні тварини та комахи можуть виконувати гендерні ролі й набувати яскраво виявлених статевих рис, які й відносять їх до певного граматичного роду. Так, у К. Чуковського всі герої-комахи "Мухи-Цокотухи" мають певну стать: Муха-Цокотуха золотиста чепуруха, кузочки-сестрички, тіточка-бджола, лютий павучок-старичок, коник стрибунець хоробрий молодець, крихітний комарик, жуки рогаті — мужики вусаті [6].

Проте в одній з аналізованих книжечок, де говориться про дрібних тварин, знаходимо невідповідність роду:
"Горобцям привезла по три пуди зерна,
По два пуди зерна їх сусідам — синичкам" [7].
Синички (в однині — синичка) — невеликі пташки, стать яких не має значення, але через те, що слово має закінчення -а, то відносимо його до жіночого роду. Отже, слід вживати "їх сусідкам".

Або ж інший приклад:
"Водою їхали пани,
Убрані в срібні жупани;
Хоч жупани — лата на латі,
Панам радіють в кожній хаті" [8].
Відгадка цієї загадки — риби (в однині — риба), а отже, відноситься до жіночого роду. Тож у тексті загадки має бути використано пані, а не пани.

Іменники так званого спільного роду в контексті бувають лише одного якогось роду — чоловічого чи жіночого. До них належать іменники, що закінчуються на -а: розбишака, нахаба. У цьому разі рід визначається за синтаксичним зв'язком іменника з іншими словами — за допомогою форм прикметників, займенників, дієслів, тобто контекстуального оточення: він кинувася на розбишаку кота; товаришувати з нахабою лисицею.

Спостерігається хитання в граматичному роді іменників: сусід — сусіда, зал — зала, змій — змія, птах — птиця. Переважно чоловічого роду слова: собака, друзяка, лелека. У середньому або чоловічому роді вживаються іменники: забудько, ледащо, хвалько.

У сучасних виданнях для малят персонаж собака має як чоловічий, так і жіночий рід. Ось у казці "Ріпка" [9] собака виступає в жіночій ролі — Жучка, а в оповіданні  "Про Білочку й Тамарочку" Л. Пантелєєва [10] — в чоловічій. А цікаво те, що діти, герої оповідання, що гралися з вівчаркою на вулиці, навмання вигадують їй кличку. Не знаючи якої собака статі (в оповіданні про це не уточняється), жодна дитина не дала жіночого імені. Прозвучали лише чоловічі — Чорний Пірат, Бармалей, Тигр, Чучело, Опудало, Розбійник, Бандит, Фашист, Людоїд [10].

Не є таємницею той факт, що у дитячих книжках переважають персонажі-чоловіки. Крім того ж існує одне джерело інформації про навколишній світ, в якому ми вживаємо "він" більше, ніж "вона", говорячи про невідому істоту чи щось неживе, навіть якщо це не чоловік.

Так, наприклад, у книзі "Про Білочку й Тамарочку" Л. Пантелєєва [10] є мініатюрний штрих-образ:
"От і пішли дівчатка на море. Почали вони гратися у пісочку. То колодязі копають, то пиріжечки ліплять, то будиночки споруджують, то чоловічків-пісковичків роблять..." [10].

Чоловічий рід ототожнюється із загальнолюдським і, виступаючи у цій якості, проголошує чоловіка як "норму світового порядку" й відштовхує жінку на другий план або ж взагалі виключає її присутність.

Читаючи далі цю ж книжку, помічаємо наявний дисбаланс — надмірне вживання займенника "він" у значенні людини невідомої статі:
" — Ми не винні. Нас обікрали.
— Хто вас обікрав?"
Дівчатка відповідають:
— Ми не знаємо. Ми в морі купались, він прийшов і вкрав весь наш одяг" [10].

І далі:
"Міліціонер, — каже мама, — стоїть на посту й охороняє нашу вулицю від злодіїв, від розбійників, від хуліганів. Пильнує, щоб ніхто не шумів, не буянив. Щоб діти під автомобілі не потрапляли. Щоб ніхто не заблукав. Щоб усі люди могли спокійно жити і працювати.
Білочка каже:
— І напевне, щоб ніхто купатися без дозволу не ходив" [10].
Чи інший приклад з цього твору (думка дівчаток, на яких показували пальцями):
"А кому б це сподобалося, якби на нього всі пальцями показували?!" [10].

Щодо статі чітко розрізняють форми чоловічого та жіночого родів у іменниках, які є назвами людей за соціальним статусом, національністю, місцем проживання, фахом, галуззю діяльності. Жіночі відповідники до іменників чоловічого роду утворюються за допомогою суфіксів -к(а), -иц(я): кравець — кравчиха, лапландець — лапландка, фін — фінка, громадянин — громадянка.

Багато з новоутворених назв професій жіночого роду мають свіий варіант в розмовній мові, наприклад, професорша, капітанша, директорша. Проте проблемою є стилістична заниженість "жіночих" варіантів назв професій порівняно з "чоловічими", які часто зневажливо характеризують жінку. Статус лікарки, значно нижчий від статуса лікаря, так само як  статус професова вищий від статуса професорки. В даному контексті слід пам'ятати, що не кожна жінка погодиться бути директоркою, а скоріше за все захоче називатися директором, щоб мати вищий статус.

Частина назв професій подають лише одну із статей, а відповідника іншої взагалі не існує в мові, а значить не існує професій, якими володіє жінка (коваль, чабан, священник) чи чоловік (нянька, покоївка). Середньостатистичний носій мови незамислюючись скаже, що є "типово чоловічі" та "типово жіночі" професії і це склалося історично. Проте за подібним розподілом людей за фахом "ховається" принцип побудови нашого суспільства, в якому за допомогою "статі" у назвах  професій говориться, ким можна і ким не можна бути чоловікові чи жінці.

Це, в свою чергу, демонструє розподіл ролей. Не випадково, що у чоловічих професіях переважають ті, що пов'язані із фізичною працею, а в жіночих — із хатньою роботою, бо це збігається із традиційним уявленням про те, що сила — атрибут чоловіка. Професії чоловічого роду (шофер, водій, медик, капітан, майор), які мають таку саму форму в жіночому, є свідченням того, що початково ці професії були суто чоловічі, і лише згодом жінкам дозволили долучатися до відповідального фаху.

Частка жіночих професій, з якими ознайомлюється дитина через матеріали книжки, припадає на сферу послуг. Для дитини зрозуміло одне: людина, яка цілий день працює, повернувшись додому, змушена готувати їжу й прибирати, справді має нижчий статус, ніж та, яка увесь день працює, але не виконує хатніх обов'язків, повертаючись з роботи.

Виникає логіче запитання: чи існує така галузь людського життя та діяльності, де не зазначалася б стать? Відповідь буде негативною. Будь-який простір чітко структурований за статевою ознакою, а стать представлена нерівномірно й нерівнозначо і тому розпізнати "чоловіче" й "жіноче" неважко. Проблема полягає не в тому, що для характеристики представників різної статі пропонуються різні стереотипи й шаблони, а в тому, що цю "різницю" ми просто не помічаємо й не сприймаємо як щось суттєве, а якщо й помічаємо, то не надаємо ніякого значання, вважаючи це природним і нормальним. Структура мови значною мірою зумовлює напрям думок мовця, детермінує його сприйняття діяльності. А мова використовує нас так само, як ми використовуємо мову.

Отже, у текстах видань для дітей присутні значні помилки, які вказують на  несумісність родів. А саме, коли йдеться про щось незначне, невагоме й дрібне, найчастіше вживають чоловічий рід. Або ж інша вада сучасних авторів: середній рід автоматично переходиться у чоловічий, незважаючи на те, що наша мова підтримує використання інших її частин (прикметників, займенників, дієслів) у формі середнього роду.

Варто зазначити одну непомітну на перший погляд, але показову рису мови — апеляцію до чоловічого роду, коли йдеться про щось невідоме. Продовжуючи думку: хтось щось зробив... мимоволі дієслово ставимо у чоловічий рід, підносячи його до загальнолюдського.

І останнє, є назви професій, яким легко можна підібрати відповідники  протилежного роду (мірошниця, чабанка), але є й такі, яким зробити це неможливо (ковалька, покоївець чи покоїв?). А що робити з такми словами, як медик, капітан? У жіночому роді вони звучать або абсурдно (медичка), або набувають іншого значення (капітанка — дружина капітана). Використання їх у формі жінка-медик, жінка-капітан призводить до неекономного використання мовних засобів.

Гендерний аналіз текстів літератури для дітей через лексико-граматичний зріз мови показав, що наша мова відображає чітко виражені статеві відносини, центром яких є чоловік. Ці відносини увічнюють маргіналізацію жінки та небажання бачити її роль. Непоміченість досвіду жінки прямо впливає на вихователів, батьків та самих дітей.

1. Першай А. Сексизм в языке. — http//www.gender.by/sexism.html

2. Пономарів О. Іменники жіночого роду в назвах за професіями // Філософсько-антропологічні студії, 2001. Спецвипуск. — К.: Стилос, 2001. — С. 183-186.

3. Сучасна українська мова: Підручник / О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін.; За ред. О. Д. Пономарева. — 2-ге вид., перероб. — К.: Либідь, 2001. — 400 с.

4. Циферов Г. М. Про двох курчат: Казка. — К.: Махаон-Україна, 2004. — 12 с.: іл.

5. Бойко Г. Ґава роззява: Вірші. — Л.: Аверс, 2001. — 12 с.: іл.

6. Чуковський К. Муха-Цокотуха: Вірш: Пер. з рос. М. Пригара. — К.: Махаон-Україна, 2004. — 12 с.: іл.

7. Вінграновський М. Іде кіт через лід: Вірші. — К.: Махаон, 2002. — 12 с.: іл. — (Серія "Прочитай мені вірш").

8. Загадки / Худ. В. Д. Старченко. — Х.: ООО "Септіма ЛТД", 2003. — 12 с.: іл.

9. Ріпка. Курочка Ряба: Казки / Худ. І. Дорошенко. — К.: Махаон-Україна, 2004. — 20 с.: іл.

10. Пантелєєв Л. Про Білочку й Тамарочку: Оповідання для дітей: Пер. з рос. В. Германа. — К.: Махаон-Україна, 2003. — 48 с.: іл. — (Серія "Малюкам про хороше").

© Шевченко Н., 2005