Ласкаво просимо

На сьогоднішній деньДержавним комітетом інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України зареєстровано майже 500 періодичних видань для дітей. Щоправда, ця цифра відображає всі видання, що були будь-коли зареєстровані (ті, що припинили своє існування з реєстру не знімаються). Та все ж чимала кількість їх і нині виходить друком. У передплатному каталозі України налічується 121 найменування газет та журналів для маленьких читачів. Вони відрізняються за тематикою (тут маємо навчальні, пізнавальні, ігрові, розвивальні, літературні, довідкові та— розважальні видання); за віковою ознакою читачів (для малят, дошкільнят, молодших школярів, підлітків); за гендерними характеристиками (для хлопчиків та дівчаток), а також за мовою. Тут варто зазначити, що українськомовних видань у передплатному каталозі України на 2005 р. — 77, російськомовних — 29, англомовних — 13. Тобто маємо видання на всі смаки і запити. Але чи насправді це так? Чи всі періодичні видання з огляду на тематику та мову мають право потрапляти до дитячих рук?

Не зважатимемо на тематичний аспект — це питання для окремого дослідження. Розглянемо тільки зріз мовної проблематики газет і журналів для дітей.

Та для початку варто обумовити специфіку періодики для дітей. А вона полягає в тому, що будь-яке журнальне чи газетне видання розраховане на конкретну вікову категорію та має враховувати ряд психологічно-педагогічних настанов навчального, пізнавального та художнього планів [1].

Українську періодику для дітей сьогодні можна класифікувати так: для дошкільнят, для молодшого шкільного віку, для підлітків.

Для дошкільнят — це пізнавально-ігрові видання ("Пізнайко (від 3 до 6 років)", пізнавально-художні ("Веселочка", "Малятко", "Добрик"), розважально-ігрові ("Розмалюймо", "Чарівна казка"), навчально-ігрові ("Абетка", "Букварик", "Буковинки-веселинки").

Періодичні видання для молодшого шкільного віку здебільшого містять пізнавально-навчальні та ужитково-розвивальні матеріали. До них, зокрема, належать такі газети та журнали, як "Веселка", "12+", "Абракадабра", "Граємо в англійську", "Велика дитяча газета", " Країна знань", "Велика перерва", "Я сам(а)", "Веселі уроки", " Школяр" тощо, а також ряд видань розважально-ігрової тематики: "Пізнайко", "Професор Крейд", "Аліса", "Апельсин", "Весела газета для дітей СКАНВОРД", "Казкові кросворди", "Класні кросворди", "Котя" та ін. А ще видання літературно-художнього спрямування: "Джміль", "Дивосвіт", "Казковий вечір", "Планета легенд".

Видання для підлітків відрізняються тим, що тематичний спектр цієї періодики звужується, а проблематика висвітлення стає глибшою, змістовнішою. Це видання літературно-художні, пізнавально-навчальні та пізнавально-розважальні.

Серед періодики для дітей можна вирізнити такі групи видань: загальногуманітарного змісту ("Однокласник", "Світ дитини" та частково "Соняшник" і "Барвінок"); природничої проблематики ("Яблунька", "Юний натураліст", "Паросток"); науково-популярні ("Юний моделіст-конструктор", "Юний технік України") та точних наук ("У світі математики", "Світ фізики") тощо.

З огляду на мову варто назвати видання, які орієнтуються на підвищений інтерес до англійської та пристосовуються до двомовної ситуації в Україні. Так, журнали "Однокласник" і "Аліса" виходять українською та російською мовами, "Соняшник" — українською та англійською, а "Пізнайко", "Весела перерва", "Веселі уроки", "Добрик" — трьома: українською, англійською та російською.

Найперша проблема більшості видань для дітей, що чітко визначилися за віковими групами, — це неграмотне відображення змісту видання саме для цієї конкретної вікової групи. По-перше, використання у викладі матеріалу лексичних одиниць, незрозумілих для даної групи читачів. По-друге, складна за стилістично-синтаксичними показниками побудова речень з використанням дієприкметникових та дієприслівникових зворотів. А найгірше — це безліч суржикових утворень, калькованих лексем з російської мови (русизмів) та росіянізмів (тобто слів та мовних зворотів, побудованих за зразком російських мовних форм) [2].

Найчастіше на такі недогляди натрапляємо в пізнавально-ігрових виданнях. На них припадає понад 50 відсотків усіх помилок.

Наступну проблемну групу становлять пізнавально-ігрові та перекладні видання. На них припадає близько 35 відсотків помилок від загальної кількості. Це переважно строкатість лексичних утворень, що не відповідає заявленій віковій групі. Тут лексика викладу тісно пов'язана з рубрикаційною тематикою. Отже, слід говорити ще й про неграмотне добирання рубрик у виданнях, а також велику групу калькованих лексеми (зокрема, в перекладних виданнях) та росіянізмів. Майже 15 відсотків помилок припадає на всі інші періодичні видання для дітей.

Найдовершенішими щодо мовної культури можна вважати видання навчально-літературної тематики. Їх небагато — "Малятко", "Барвінок", "Веселка", "Веселочка", "Школяр", "Юний моделіст-конструктор", "Юний технік України" , "Соняшник", "Однокласник", "Яблунька" та ін.

Щоб видання працювало на всебічний розвиток дитини й зокрема на формування її мовних навичок, варто в розробці його концепції враховувати певні аспекти як психологічно-педагогічного плану, так і змістово-зображального. Так, по-перше, слід дотримуватися єдності всіх елементів інформаційного комплексу видання, яка взаємозбагачувала б і повноцінно виражала зміст; по-друге, має бути особливий підхід до ілюстративного матеріалу, який супроводжує текст, адже це — графічна розповідь, що допомагає дитині швидше й повніше осмислити текст (це особливо важить у виданнях для найменших, які ще не вміють самостійно читати, а сприймають зміст через розповідь або читання дорослих), при цьому смислові навантаження вербального та візуального центрів тексту мають збігатися; по-третє, треба дбати про розгалуженість жанрово-видових аспектів видання — казки (літературні, фольклорні, наукові тощо); оповідання, легенди, міфи, вірші (у тому числі вірші-іграшки, плутанки, забавлянки й ін.); загадки, пізнавально-освітні матеріали, розвивальні та інтелектуально-розважальні завдання тощо; по-четверте, слід зважити на сприйняття різних літературних жанрів різними віковими категоріями дітей; по-п'яте, дотримання основних умов розуміння тексту найменшими реципієнтами [3].

Якщо періодичне видання підготовлено зі знанням усіх цих рекомендацій, а також з урахуванням соціальних потреб і читацьких запитів сучасного юного та маленького читача, якщо редакційний колектив подбав про дотримання вимог стосовно розумових та психологічних характеристик конкретної вікової групи, то такі видання стануть постійним комунікативно-інформаційним каналом, що збагачує та розвиває мовні навички дитини, забезпечує безперервний зв'язок між навчальним та самоосвітнім процесами і вестиме маленького читача шляхом самовдосконалення. Адже періодичне видання значно швидше, ніж книжкове, відгукується на події довколишнього життя, може зосереджуватися на актуальних для дітей проблемах, а тому є надзвичайно дієвим засобом прилучення юних читачів до послідовного і постійного читання. А це якраз і спонукає до формування стійких навичок спілкування та мовлення.

1. Огар Е. І. Дитяча книга: проблеми видавничої підготовки: Навч. посіб. — Львів: Аз-Арт, 2002. — С. 58 — 62.

2. Бондаренко Т. Г. Інтерфереми і росіянізми як наслідок міжнародних контактів на лексичному рівні // Наукові записки Інституту журналістики. — К., 2002. — Т. 9. — С. 106 — 111.

3. Кіт Н. О. Особливості конструктивно-композиційного вирішення журналу для дошкільників: єдність у різноманітності // Наукові записки Інституту журналістики. — К., 2003. — Т. 10. — С. 84 — 88.

© Вернигора Н.М ., 2005