Ласкаво просимо

У статті досліджено втілення правописних пропозицій 1928 та 1999 рр. у мовленні сучасних українських тележурналістів.

Ключові слова: правопис, орфографічна реформа, правописні пропозиції, мовлення.

The article concentrates on the using of spelling proposals of 1928 and 1999 in speeches of modern Ukrainian TV reporters.

Key words: spelling, spelling reform, spelling proposals, speeches.

Дискусії про зміни в  українському правописі не втратили своєї актуальності: суспільство повсякчас повертається до орфографічних проблем.

Коли йдеться про зміни, то насамперед мається на увазі повернення до так званого "Харківського" правопису 1928 р., який спробував зняти проблеми між "центральноукраїнським" і "західноукраїнським" підходами до орфографії. У цьому контексті важливо знати історію українського правопису.

Умовно можна виділити чотири періоди розвитку і становлення української  орфографічної системи [1].

Перший період (ХІ-ХVІ ст.) пов'язаний з пристосованою до особливостей староукраїнської мови орфографічною традицією відомих просвітителів Кирила і Мефодія.

Другий період (ХVІ-ХVІІ ст.) відбиває вплив на староукраїнське письмо південнослов'янської орфографії.

Третій період (XVІІ — початок ХІХ ст. ) започатковано виданою 1619 р. "Граматикою" українського мовознавця і просвітителя Мелетія Смотрицького. Орфографічні норми М. Смотрицького здобули загальноукраїнське визнання.

Четвертий період починається з першої чверті ХІХ ст, коли відбулося формування нової української мови. З постанням Української Народної Республіки вийшли "Найголовніші правила українського правопису" 1918 р., які й стали основою першого загальноукраїнського правопису, що вийшов у Харкові 1928 р. і був запроваджений у практику з 1 січня 1929 р. Проте в 1933, 1946 та 1960 рр. було внесено понад 120 суттєвих "поправок" до правопису, ретельно спрямованих на наближення, точніше уподібнення української орфографії і російської [2].

Прагнучи  повернути українській мові ті природні, притаманні їй питомі елементи, які відібрано від літературної норми в радянську добу, автори "Проєкту найновішої редакції "Українського правопису" 1999 р. у написанні українських та засвоєних слів пропонують такі уточнення або модифікації [3]:

— розширити сферу вживання літери "ґ";
— відновити літеру "и" на початку незапозичених та давно засвоєних слів перед приголосними "н" і "р" (иній, инший, иржа);
— писати слово "пів" завжди окремо від сусідніх, якщо воно означає половина (пів години, пів яблука);
— писати закінчення "и" в родовому відмінку іменників четвертої відміни з суфіксом "ен" (імени, племени);
— ввести написання закінчення "и" в родовому відмінку іменників третьої відміни (радости, крови);
— відмінювати іншомовні слова на -о  (кіна, пальта, депа);
— вживати як нормативні паралельні форми (ефір-етер);
— усунути подвоєння приголосних у словах іншомовного походження (тона, нето, бруто);
— запровадити написання в словах з церковно-релігійної сфери, запозичених з грецької мови, між усіма приголосними "и" (євангелист);
— поширити "правило дев'ятки" на правопис іншомовних власних назв (Аристотель, Едип);
— вживати в загальних назвах іншомовного походження перед йотованими після губних апострофа (б'юро, б'юджет);
— в словах іншомовного походження "і" в позиції перед "о" передавати звукосполученням "йо" (йон, йонійський);
— "е" передавати через "є" (проєкт);
— писати "-ія" всередині слів іншомовного походження (артеріяльний, матеріял);
— не вживати звук "й" в окремих словах (параноя, секвоя);
— передавати іншомовний дифтонг "аu" через "ав" (авдит, авдиторія);
— писати з м'яким знаком імена по батькові (Ігорьовичу). 
Прикметно, що Правопис 1928 р. зафіксував деякі з цих пропозицій такі [4]:
— писати всередині іншомовних слів "ія" (матеріял, соціяльний);
— передавати грецьку літеру "th" згідно з вимогою через "т" (катедра, аритметика);
— писати закінчення "и" в іменниках родового відмінка третьої і четвертої відмін (радости, любови, імени);
— розширити вживання літери "ґ".

Зауважимо, що Правопис 1928 р. діє у діаспорі. Це пов'язано з тим, що "українська еміграція за кордоном та діаспора ніколи не визнавали брутальних змін 1933 р. у нормах "Українського правопису" 1928 р., через це в орфографічній практиці двох частин нації стався розкол" [5]. 

У цьому контексті слушно зазначити, що зміну у чинному Правописі пов'язують не лише з об'єктивних, а й суб'єктивних причин, як суто мовними, так і позамовними чинниками, серед останніх — намагання об'єднати всю українську націю. На нашу думку, у цій орфографічній проблемі останнє слово має належати мовознавцям. Проте, і вони на жаль поділилися на прихильників і супротивників правописних змін.

Важливе значення у контексті орфографічної реформи має праця директора Інституту української мови НАНУ В. Німчука "Проблеми Українського правопису в ХХ ст" [3], з якої читач може конспективно дізнатися, як постав і розвинувся правопис, чому потребує змін чинна його редакція та як саме автори Проєкту обґрунтовують свою концепцію. Учені вважають, що сучасні мовознавці мають право на тільки спрощувати й уточнювати правила орфографії, а й дати повнокровне життя тим елементам української мови, які в часи тоталітаризму з політичних міркувань було несправедливо й примусово витіснено на другий план чи на периферію спілкування або й зовсім заборонено [5]. Цю ж ідею обстоюють такі видатні мовознавці, як О. Пономарів, І. Вихованець, Н. Тоцька, Ю. Шевельов, І. Фаріон, М. Жулинський.

Незважаючи на доволі обґрунтовану позицію  прихильників правописних змін, серед мовознавців побутує й інша думка щодо орфографічної реформи. Як зазначає академік НАН України В. Русанівський, "наукова громадськість, насамперед філологічна, уже втомилася від упертого нав'язування їй таких орфографічних змін, які руйнують не тільки існуючий від часів Б. Грінченка український правопис, але й замахуються на саму мову" [6]. На думку академіка, правописні проблеми зовсім не такі нагальні, вони перебувають десь на периферії сучасної лінгвістики та сучасної мовної практики. 

Зауважмо, що В. Русанівський є керівником проекту "Український правопис" (2003) [7]. Разом із ним до групи авторів увійшли авторитетні мовознавці: С. Єрмоленко, Л. Шевченко, Н. Непийвода, О. Тараненко, П. Толочко, які виступають проти кардинальних змін до правопису. П. Толочко вважає, що  "жодного реформування українська літературна мова не потребує… Адже до всіх бід — економічних, соціальних, екологічних, які переживає сьогодні Україна, ми … намагаємося додати біду з реформуванням мови" [8]. Лінгвістичним аргументом на користь недоторканності нині чинних правил може слугувати й той факт, що в Україні дуже багато людей, "які здобули освіту в середній і вищій школі, виховувалися на єдиних мовних стандартах. І ці стандарти протягом півстоліття залишалися практично незмінними" [9].

Щоправда, як прихильники, так і противники орфографічної реформи пропонують не змінювати чинні норми на колишні, а впровадити функціонування паралельних варіантів. У цьому контексті слушною є думка Ніни Тоцької: "… жоден правопис не може всіх задовольнити, тому він для досягнення великої мети має бути компромісним"[10].

Водночас в аргументах прихильників ідеї повернення до норм "Харківського" правопису можна помітити певні суперечності. З одного боку, вони наголошують на узаконенні паралельних форм, а з іншого — вважають, що варіанти розхитують мовну норму. "Нам вкрай важливо якнайшвидше припинити наявне "різнонаписання" в сучасній видавничій  практиці в Україні", — наголошує М. Жулинський [11]. У праці "Проблеми Українського правопису в ХХ ст." В. Німчук зауважує, що "розхитування орфографічних правил призводить до дестабілізації всі норми літературної мови… правописні варіанти, а тим паче — різні правописні системи не дозволено навіть у найдемократичніших країнах світу" [5].

Розгляньмо, як відображаються правописні проблеми у мовленні тележурналістів.  У процесі дослідження було помічено такі тенденції:

1. Відмінювання іншомовних іменників середнього роду з кінцевим — о:
— "їздять авта", "на своєму авті" (Р. Москаленко. Факти. ІСТV);
— “2 мільйони єврів" (О. Анастасьєва. "Вікна." "СТБ");
— “станції метра" (С. Андрущенко. "Вікна." "СТБ").

2. Вживання флексії "и" у родовому відмінку однини іменників третьої відміни:
— "За участи" (Н. Мосейчук. "Час новин." "5-й канал");
— "На майдані Незалежности" (В. Доброта. "Вікна." "СТБ");
— "уклали угоду співдружности", "для більшости" (С. Коляда. "Подробиці." "Інтер").

3. Уживання  буквосполучення "ія" всередині іншомовних слів:
— "спеціяльно" (С. Андрущенко. "Вікна." "СТБ");
— "асоціяція" (Н. Соколенко. "Вікна." "СТБ").

4. Вимова звука "т" замість  "ф":
— "Атени готуються до Різдва (замість Афіни) (Р. Скрипін. "Час новин." "5-й канал");
— "Добрий день. В етері "Вікна" (Н. Якимович. "Вікна." "СТБ").

5. Уживання початкового "и" у питомих та давно засвоєних словах:
— "Більше схиляються до инших  варіантів" (О. Поліщук. "Вікна." "СТБ");
— "иноді" (І. Барановська. "Вікна." "СТБ").

6. Уживання літери "ґ":
— "оператор аґенції "Ройтерс" (Г. Баланович. "Вікна." "СТБ");
— "усе було леґітимно" (В. Лобода. "Вікна." "СТБ").

Простеживши втілення правописних пропозицій у мовленні тележурналістів, можемо зазначити функціонування варіантної норми. За нашим спостереженням, найбільш активно впроваджують правописні норми 1928 р. журналісти телеканалу "СТБ." Цей факт може свідчити про послідовне й свідоме втілення правописних пропозицій, позаяк  на інших телеканалах спостерігається випадкове слідування  правилам "Харківського" орфографічного кодексу.

З іншого боку, у мовленні журналістів "СТБ" ми також помітили вживання паралельних форм (радости — радості, спеціяльно — спеціально). На нашу думку, це пояснюється радше редакційною політикою телеканалу, яка спрямована на пропаганду "Проєкту найновішої редакції", аніж бажанням самих журналістів утілювати орфографічні новації або ж поновлення. Тож можемо говорити про штучну практику слідування правилам нової редакції "Українського правопису", які не завжди усвідомлюються як носіями мови, себто глядачами, так і самими мовниками (у нашому випадку журналістами).

З огляду на сказане вище, зазначимо, що при формуванні нового правописного кодексу слід враховувати не лише історичну доцільність, а й реальну мовну практику, наскільки ті чи інші орфографічні пропозиції наявні у живому мовленні. Однак ця тема потребує окремого дослідження.

1. Німчук В. Проблеми українського правопису ХХ — початку ХХІ ст. ст. — К., 2000.

2. Фаріон І. Правопис — корсет мови? — Л., 2004. — С. 31.

3. Німчук В. Сучасні проблеми українського правопису // Літературна Україна. -2001. — 11 січ.; Український правопис. Проєкт найновішої редакції. — К.,1999.

4. Український правопис. — Х., 1929.

5. Німчук В. Проблеми українського правопису в ХХ ст. // Український правопис. Проєкт найновішої редакції. — К., 1999;

6. Русанівський В. Ще про реальний правопис // Дзеркало тижня. -2004. — 18-24 груд.

7.Український правопис (проект). — К., 2003.

8. Толочко П. Що або хто загрожує українській мові. — К., 1998. — С. 15.

9. Єрмоленко С. Не експериментуймо з мовою! // Літературна Україна. — 1997. — 30 жовт. — С. 3.

10. Тоцька Н. Значення екстралінгвістичних факторів для формування українського правопису // Тези наукової конференції з проблем сучасного українського правопису і термінології. — К., 1997. — С. 93.

11. Жулинський М. Вірю в силу духу…// Там само. — С. 15.

12. Німчук В. Проблеми українського правопису в ХХ ст. // Український правопис. Проєкт найновішої редакції. — К. — 1999. //

© Маргалик В.., 2005