Ласкаво просимо

У статті досліджується виникнення та становлення преси Криму рідною мовою, розглядаєтьсядіяльність першодрукаря І. Гаспринського.

Ключові слова: національна мова, міжетнічна злагода,релігійна мораль.

В історії культури кожного народу завжди викликала непідробний інтерес проблема виникнення преси рідною мовою. імена І. Гутенберга, Ф. Скорини та І. Федорова назавжди залишились в історії Європи. Преса національною мовою виводила культуру народу на якісно новий рівень. Історія кримських татар до теперішнього часу залишається недостатньо вивчена. Тим більше, минуле кримськотатарської преси насичене цікавими унікальними фактами в культурі тюрко-мусульманських народів.

Взагалі культура того чи іншого народу — неповторне, багатогранне явище. Це стосується й етнічних спільнот України. Згідно з постулатом, поширеним серед етнографі, той хто знає один народ, не знає жодного. І справді, знання "чужинців", особливо споріднених генетично або територіально, дають змогу краще визначити й з'ясувати роль і місце власного народу в колі інших.

Історія кримськотатарськї преси буде неповною, якщо не звернутися до джерел, до перших спроб видання періодики, які пов'язані з іменем видатного просвітника і гуманіста, національного першодрукаря І. Гаспринського (1851-1914).

20 березня 2001 р. святкувалася 150 річниця від дня народження відомого кримськотатарського просвітника й гуманіста І. Гаспринського [1] Вже за життя він був визнаним серед своїх одновірців, які називали його "дідусем нації". І. Гаспринський, великий син кримськотатарського народу, увійшов в світову історію як національний першодрукар, лідер потужного педагогічного руху, впливовий суспільно-політичний діяч, відомий письменник та сміливий мислитель. Його гуманістичні ідеї служили справі зближення насамперед тюркських та слов'янських народів. Він виступав за якнайширшу пропаганду наукових та духовних знань, розвиток народної освіти. Своїм яскравим життям та активною діяльністю І. Гаспринський безпосередньо сприяв міжетнічній злагоді, міжнаціональному взаєморозумінню, дружбі між народами. Його плідна діяльність відіграла важливу роль у формуванні багатьох аспектів культури, просвіти та національної самосвідомості ряду тюркських народів наприкінці XIX — на початку XX ст.

І. Гаспринський народився 8 (20) березня 1851 р. у селі Дерекой у родині офіцера російської армії Мустафи Алі оглу Гаспринського, який 19 квітня 1854р. успадковав дворянський титул. За часів Східної (Кримської) війни родина переїхала до Бахчисарая. Першу освіту І. Гаспринський здобув вдома та у початковій етноконфесійній школі (мектебе). Пізніше батько наполіг, аби він навчався у Сімферопольській казенній чоловічій гімназії (1861-1862). Пізніше І. Гаспринський навчався у Воронезькому військовому ліцеї, а потім у другій Московській військовій гімназії. Не закінчивши навчання, він повернувся до Криму, де склав іспити й став вчителем початкової міської школи.

У 1871 р. поїхав до Франції. З 1874 до 1875 р. він живе і працює в Туреччині. Закордонні подорожі вплинули на формування світогляду І.Гаспринського. Після навчання у Росії мандрує Європою. саме в цей час у просвітника виникла ідея реформуваня духовного життя мусульман. Ці реформи базувалися б на поєднанні науково-технічного прогресу християнських та збереженні оновлених релігійних принципів ісламських народів. До речі, саме враження від мандрів стали основою сюжетів майбутніх художніх творів І.Гаспринського.

Повернувшись до криму, він був обраний гласним (депутатом) Бахчисарайської міської думи, а з 13 лютого 1879 до 5 березня 1884 р. став на чолі органів місцевого самоврядування як міський голова. В цей час І. Гаспринський проводить кілька масштабних реформ. Наприклад, йому вдалося майже втричі підвищити бюджет міста й розпочати суттєві перетворення у міському господарстві. Не виходячи за межі юридичних норм тодішнього законодавства, він добився від МВС Російської імперії підвищення квоти представництва бахчисарайських мусульман в органах міського самоврядування, яке було обмежено існуючими державними законами. І. Гаспринський піклувався про розвиток народної освіти у Бахчисараї тощо.

У 1879 р. І. Гаспринський неодноразово намагається створити власне видавництво для допомоги одновірцям Російської імперії. Пропонує організувати випуск періодичних видань кримськотатарською мовою "Файдали еглєндже" (1879-1880), "Закон" (1881) тощо.

Після тривалих утисків з боку держави, з 10 квітня 1883 р. І. Гаспринський все ж таки починає видавати першу національну газету кримськотатарською та російською мовами під назвою "Терджіман". Спочатку вона виходить одночасно російською та тюркською. [2]

Видавництво літератури рідною мовою Ісмаїл Гаспринський вважав справою всього життя. Безперечно, найбільш відомим виданням є його "Переводчик-Терджіман". Сучасні літературні дослідники насамперед приділяють увагу джерелам, розміщеним на шпальтах цього періодичного видання.

Газета "Переводчик-Терджіман", що вміщувала на своїх шпальтах велику кількість історичних матеріалів, створила підґрунтя для формування історичної бази кримсько-татарського народу увійшла до архівів України та Російської Федерації. Найбільшу кількість якісних документів зберігають архівосховища Російського державного історичного архіву (м. Санкт-Петербург), Державного архіву Автономної Республіки Крим (м. Сімферополь) та Кримського республіканського краєзнавчого музею (м. Сімферополь).

Документи та матеріали з історії кримськотатарської видавничої діяльності доцільно згрупувати за хронологічним та тематичним принципом. По-перше, це дозволяє сформувати загальне уявлення про розвиток газети "Переводчик-Терджіман". По-друге, дається можливість дослідити інші періодичні та неперіодичні видання, якими користувався І. Гаспринський. Таким чином документи з історії газети виділяються у три великі блоки за хронологічно-тематичним принципом: боротьба І. Гаспринського за створення періодичного видання кримськотатарською мовою 1880 — 1883 рр.; історія газети "Переводчик-Терджіман" 1883 — 1914 рр. (себто до смерті І. Гаспринського); Останній етап існування газети "Терджіман" 1914 — 1917 р. Щодо інших окремих та періодичних видань родини Гаспринських, то документи й матеріали, які були виявлені, хронологічно охоплюють 1884 — 1906 роки.

За блоками документи та матеріали можна класифікувати наступним чином: архівні; опубліковані на шпальтах газети "Переводчик-Терджіман"; надруковані у наукових статтях та у спеціальних збірниках; мемуарах та тогочасній пресі. Перший блок представлений багатьма видами архівних документів, що відображають складність взаємопідпорядкованості у чиновницькій державі, якою була Російська імперія кінця XIX — початку XX ст. Також вони свідчать про непрості стосунки між владою та редактором-видавцем І. Гаспринськиим.

У досить складних умовах розвивалося видавництво газети "Терджіман". Цікаво, що видання надрукованне в провінційному місті Бахчисараї вигравало у конкурентній боротьбі з виданнями могутніх поліграфічних підприємств Великої Британії та на Східному ринку розповсюдження Коранів різного формату.

Газета "Терджіман" довгий час була єдиним тюрськоомовним періодичним виданням у Російській імперії. Насьогодні вона є найстарішою мусульманською газетою у світі. Проіснувавши майже 35 років, газета "Терджиман" була закрита 23 лютого 1918 року.

Через газету ідеї І. Гаспринського розповсюджувалися в багатьох країнах. Це насамперед стосується Росії (Татарстан, Башкортостан, Північний Кавказ, Сибір, тощо), Білорусії, Казахстану, Киргізстану, Узбекистану, Таджикістану, Азербайджану, Туркестану. [3] Крім того, "Терджіман" була досить відомим виданням у Персії, Китаї, Хівинському ханстві, Бухарському еміраті, Єгипті, Болгарії, Франції, Швейцарії, США. До речі, сам І. Гаспринський вважав, що його газета значно популярніша серед іноземців, ніж серед співвітчизників.

"Терджіман" — знане джерело неупередженої інформації про стан тюрко-мусульманських народів на теренах Російської імперії для вчених, промисловців, підприємців країн Європи та Азії Про діяльність І. Гаспринського часто писали провідні видання Франції та Великої Британії, які, як відомо, мали свої політичні та економічні інтереси на ісламському Сході. Однак, матеріали вміщувані у виданні І. Гаспринського найбільше цікавили пресу мусульманських країн. Серед видань, щот черпали інформацію з "Терджіман" треба зазначити низку найвпливовіших: "Ікдам", "Сєбах", "Гайрет", "Ватам", "Діккат", "Хідмєт", "Агонк", "Заман", "Каїр", "Ніл", "Ахтєр", "Наасурі".

Численні матеріали газети "Терджіман" є цінним джерелом з історії виникнення суспільно-політичного руху мусульман Російської імперії. У ній відображалася еволюція поглядів інтелектуальної еліти тюрксько-мусульманських народів на ситуацію у революційній країні.

Художня література серед мусульманських народів була надзвичайно розповсюдженим видом мистецтва. Саме тому на сторінках газети "Терджіман" друкувалися й художні твори. Серед найвідоміших пам'яток кримськотатарської літератури кінця ХІХ- початку ХХ століття були "Французькі листи" І. Гаспринського, які він написав в Парижі 1887 року. Головним героєм твору був ташкентець Малла Аббас Франсові, який народився, виховувався й отримав освіту в Азійсько-мусульманській цивілізації. Невдовзі Малла Аббас Фрасові вирішив виїхати до країн "Френкістану" (вигаданої Європи). Йому довелося познайомитися ізЗахіднохристиянською цивілізацією. За сюжетом Малла Аббас Франсові відвідав і фантастичну країну "Дар-ель-Рахаш" (Країна Спокою). Саме там уявою І. Гаспринського були поєднані ісламські релігійно-моральні принципи та досягнення науково-технічного прогресу. В "Країні Спокою" Малла Аббас Франсові зустрічається з дев'яносторічним шейхом Джелял Магрібі, який був дуже освідченою людиною, добре володів французькою, іспанською, італійською та англійською мовами. Це дуже здивувало героя, бо за 12 років навчання він оволодів лише арбською та перською граматикою, коранічним тлумаченням та логікою, зовсім не вивчав математики, фізики, географії, історії, медицини, механіки, архітектури та хімії. Тож на шпальтах газети викристалізовувався й талант самого І. Гаспринського як редактора, публіциста, письменника. У своїх "Французьких листах" він доводив про можливість співіснування релігійних і світських наук. Образною мовою шейха Джеляла Магрібі, щоб бути зрозумілим мусульманським читачам автор зазначив, що туркестанський мандрівник Малла Аббас Франсові дещо знав про "Книгу Передвічного Божественного Одкровення" (маючи на увазі Коран). Але, на його думку, ташкентець, як і читачі, зовсім не знав про якусь "Книгу Передвічних Божественних Діянь", не вважав це святотатством. Адже ця книга допомагала робили корисні справи, в той час, як Коран вчив молились і справляли намаз.

Шейх Джелял Магрібі розповів Моллі Аббасу Франсові, що "Книга Передвічних Божественних Діянь" усюди розкрита. — "Треба тільки хотіти і вміти її прочитати. Сторінки "Книги" неосяжні. Мізерні крапки та рисочки її літер можна порівняти з горами і морями."

— "Вона — сукупність Природи, яку створило Божество. Вивчення природи, її сил та законів може дати людині знання, необхідні для життя на основах моральності за приписами Корану і показати шляхи до спасіння в майбутньому житті." З одного боку, Коран вказує на те, як і коли треба молитися, вчить що добре, а що погано. З іншого боку, "Книга Передвічних Божественних Діянь" розповідає, як і коли працювати, як вирощувати дерева й худобу, що є корисним, а що шкідливе для людини. Отже, вказівки природи "Книга Передвічних Божественних Діянь" — справа Аллаха, а норми "Книги Передвічного Божественного Одкровення" — Його Слово. Таким чином, І. Гаспринський у творі "Французькі листи" проводив думку, що тільки у взаємодії світських знань, які забезпечують використання можливостей природи, з релігійними, які мають величезне морально-виховне значення, можна досягти певних цивілізаційних успіхів. Наука та релігія можуть не тільки співіснувати, але й повинні взаємодоповнювати одна одну на шляху досконалого та високорозвиненого суспільства.

Пригоди Молли Аббаса Франсові мали великий вплив на читачів. Недарма відомий середньоазіатський класик Аджи Сіддакі написав поему "Мір'оті ібрат" ("Дзеркало прикладу"), у якій у загальних рисах використав сюжет "Французьких листів" І. Гаспринського. Принциповим стало те, що Аджи Сіддакі намагався поєднати "правовірний іслам із європейською цивілізацією".

Молла Аббас Францові від усього серця радів за дер-ель-рахатських мусульман, коли бачив, скільки знань та мистецтв вони використовують. Без сумніву, їхня цивілізація була вищою за європейську, "а нам, туркестанцям, так далеко ще до них!", — зазначив із сумом і прикрістю Молла Аббас Франсові.
З іншого боку, велич та мистецтво місцевих мешканців психологічно тиснули на нього. Він гостро відчував власну нікчемність. Але й нерішучість, здивування та допитливість наповнювали всю його істоту.

Для Молли Аббаса Франсові було очевидним, що мусульмани Дар-ель-Рахата зробили такі значні успіхи в науковому та технічному прогресі, в соціальному житті та релігійній моралі. Ця дивна країна була зовсім не схожа на будь-яку східномусульманську чи західноєвропейську. Мандрівник, звертаючись до читачів, зробив висновок:"Вона краща. Я так думаю. А ви подумайте самі".

Дж. Валідов підкреслив, що фантастичний твір І. Гаспринського був написаний досить художньо та захопливо. — "Його сюжет свого часу був дуже цікавим для наївного новометодиста чи шакірда, які шукають примирення між культурою та релігією". На межі XIX — XX ст. саме "діячі тюркської епохи відродження "андалузького халіфату", описаного І. Гаспринським у своєму творі.

"Французькі листи" є своєрідною соціальною утопією, головна думка якої — підкреслити, що мусульмани, живучи протягом століть відособлено від іновірних європейців, самі могли розвинути науку і техніку, — справедливо зазначав Л. Климович. І ці досягнення не були забороненими для мусульман.

На думку вітчизняного орієнталіста Ю. Кочубея, цей твір увібрав у себе не тільки утопічні сюжети, але й реалістичні відступи. (До речі, автор, використовуючи саме їх, пропагував свої прогресивні гуманістичні ідеї серед тюрко-мусульман Російської імперії кінця XIX ст.). Крім того, роман, за визначенням Ю.М.Кочубея вселяє віру в можливість поступу мусульманського суспільства, не уярмленого європейцями, і, крім того, доводить на прикладі ідеальної мусульманської держави, що у впровадженні різних корисних новацій немає нічого гріховного, і викриває таким чином обскурантизм реакційного мусульманського духовенства.

Таким чином, газета "Терджіман" була своєрідним рупором ідей, кординатором дій у громадському житті мусульман Російської імперії. Вона об'єктивно відображала політичні події, які хвилювали тюрксько-мусульманські народи на початку ХХ століття.

1. Ганкевич В., Ячья Н. Ісмііл-бей Мустафа-оглу Гаспринський.: Бібліографія. — Сімферополь: Крымучпедгиз, 1995. — С.28.

2. Терджіман: Періодичне видання — Баг'часарай: Терджиманъ, 1899. — 10.10.89. — № 38. — 73с.

3. Гаспринський І. Туркистан улемаси. (Вчені Туркестана). Баг'часарай: Терджиман матбача, 1900. — 185 с.

© Динікова Л., 2005