Схилившись над небом, Ти пір’я скидаєш, Окрилюєш душі, а сам – не літаєш. Наповнюєш ріки водою, бо плачеш, Олюднюєш звірів, а сам…
В роздвоєнім ритмі сплітаються ноги. Вже сліз не стає, лише крапля вологи І стиснуте серце, в якому Ти бачиш… О Боже, що бачиш Ти там?..
В натхненних рядках вимальовуєм страту Під чоботом друга, під чоботом брата… Воскреслий в розп’ятті, скажи, чи пробачиш? О Боже, чи вибачиш нам?..
© Інститут журналістики. Усі права застережені Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові