Ласкаво просимо

КАТЕГОРІЙНА МАКРОСИТУАЦІЯ В СИСТЕМІ ХУДОЖНЬОГО ПРОЗОВОГО ТЕКСТУ

Категорійна ситуація в сучасному мовознавстві розглядається як типова семантична структура, що базується на відповідній функціонально-семантичній категорії та утворюванім нею функціонально-семантичнім полі [Бондарко, 1983]. Вона являє собою одну з категорійних характеристик, що розгортаються в реченні, контексті та тексті.

З одного боку, категорійні ситуації репрезентують абстрактну функціонально-мисленнєву категорію, що стосується мови, а з іншого, оскільки функціонально-семантичний зміст реалізується в конкретних мовленнєвих ситуаціях на основі передусім функціонування лінгвістичних компонентів мови, категорійна ситуація належить до мовлення (тобто, потенційний аспект мовного функціонування становить систему результативних аспектів мовленнєвого функціонування лінгвістичних явищ).

Отже, залежно від впливу елементів контексту на лінгвістичну одиницю вона здатна реалізувати або не реалізувати те чи інше категорійне значення, тобто сама така реалізація зумовлюється впливом контекстного оточення (дальшого або ближчого), взаємодією мовних елементів між собою та под., що більш яскраво виявляється у системі тексту та в окремих його макрокомпонентах.

Таким чином, той чи інший мовний знак здатен реалізувати (самостійно або в комплексі з іншими елементами) різні потенційні мовно-мовленнєві функціонально-семантичні категорійні значення, тобто відповідні функціонально-семантичні категорії на основі категорійних ситуацій. Наприклад, широко досліджене функціонування дієслівної системи при взаємодії з найближчим оточенням у межах окремих речень: власне теперішній та теперішній історичний.

Разом з тим, на рівні текстової системи мовні компоненти, які мають ту чи іншу потенційну категорійну семантику, вступають у певні взаємовідношення не лише з ближчим, але й більш віддаленим оточенням (не лише з контактно розташованими в межах одного монопредикативного речення, але й з тими, що знаходяться дистантно), тому здатні передавати безпосередньо як мовну граматичну чи функціональну категорійну семантику, так і узагальнене категорійне значення більш широкого контексту. Наприклад, семантика локалізованості дій у часі здатна поширювати своє основне категорійне значення як на рівні окремого речення, що приводить до локалізації монопредикативної системи, так і на рівень цілого тексту, конкретизуючи в чітко вираженому періоді сюжетну подію.

Звідси випливає необхідність розрізнення категорійних ситуацій вузького та більш широкого контексту як мікро- та макроситуацій, що, власне, відмічено у сучасних функціонально-семантичних дослідженнях [Бондарко, 1984, с. 120-121], а, з іншого боку, – виділення спільних узагальнених домінуючих функціонально-семантичних категорійних значень на кожному такому мікро- та макрорівні.

Звичайно, що на кожному функціональному рівні одні ті самі мовні елементи (структури, одиниці) здатні передавати різний семантичний зміст. І, навпаки, той самий функціональний категорійний зміст може передаватися різними мовними компонентами (вказане положення підкреслюється ідеєю асиметричного дуалізму мовного знака С.О.Карцевського).

Так, функціонально-семантичні категорійні мікроситуації реалізуються на рівні окремих, як правило, монопредикативних речень і становлять основу, матеріал для побудови того чи іншого функціонально-семантичного поля.

Макроситуації репрезентують категорійні функціонально-семантичні категорії, тобто певний узагальнений категорійний зміст, який реалізується дієслівними компонентами, що становлять відповідне функціонально-семантичне поле, на основі більш широкого контексту – на рівні окремої, текстової макроструктури і являють собою матеріал, який є основою для розгортання тієї чи іншої категорії тексту.

Найбільш придатною базою вивчення такого типу функціональних систем, з нашого погляду, слід вважати абзац, оскільки цей структурний текстовий компонент визначає головний принцип дослідження – «слідом за автором та є лінгвістичною організацією, яка забезпечує трансформаційні зміни між граматичною системою мови та загальною системно-структурною організацією цілого тексту.

Крім того, абзаци мають чітке та однозначне виділення, а також важливі стилістичні текстові функції: створюють композицію тексту, допомагають розставити акценти, відображають та роблять помітними принципи відбору матеріалу, визначають ступінь його повноти [Арнольд, 1990, с.206-209].

Функціонально-семантичні категорійні макроситуації, з одного боку, можуть формуватися як результат накопичення мікроситуацій одного категорійного плану, що в цілому відповідає поняттю категорійної домінанти, запропонованому О.В.Бондарко (1984), а з іншого, – реалізуватися як результат їх взаємодії, який передбачає розгортання категорійної системи іншого, більш високого порядку, що в цілому становить перехід до тих функціональних систем, які репрезентують онтологічні текстові характеристики та представляють власне категорійний текстовий аспект, план.

Тому на рівень макроструктурного текстового функціонування виходять не всі змістові типи функціонально-семантичних мікроситуацій тих чи інших категорій мовної системи, а лише ті мисленнєві категорійні структури, які передають більш узагальнений когнітивний граматичний зміст, який домінує на рівні всієї текстової макроструктури. Таким чином, відбувається актуалізація, висунення на перший план однієї, більш вагомої категорійної семантики, і часткова нівеляція або відсунення на другий план іншої, менш вагомої категорійної мікросистеми. Звідси – необхідність розрізнення:

а) інваріантної категорійної аспектуальної системи,

б) варіантної категорійної системи, варіативність якої зумовлюється наявністю додаткової модифікації мікроситуаційною категорійною семантикою.

Розглянемо розгортання такого типу інваріантних категорійних систем на прикладі аспектуальності мови персонажів російського художнього тексту в загальній минулій зовнішньотемпоральній системі дієслів індикативу (Аспектуальна система представляє внутрішньотемпоральний аспект функціонування дієслівних одиниць, який безперечно реалізується в системі зовнішнього часу, на базі розгортання граматичної категорії часу, а також функціонально-семантичної категорійної системи темпоральності. Обсяг статті, на жаль, не дозволяє розглянути репрезентацію зазначених макросистем в різних зовнішньочасових аспектах.).

Субкатегорійний макроструктурний зміст функціонально-семантичної категорії аспектуальності в системі художнього прозового тексту формується внаслідок розгортання категорійних функціонально-семантичних макросистем (макрокатегорій) – на базі категорійних макроситуацій – трьох рівнів.

Перший рівень становить реалізація макроситуацій, сформованих внаслідок посилення, поєднання значень окремих мікроситуацій на основі мікроструктурних елементів – речень. Розгортання останніх зумовлює своєрідне накопичення певного граматико-функціонального змісту і тому передбачає домінацію саме мікроситуаційного змісту. Це, наприклад, функціонування лімітативности, тривалості «внутрішнього часу» окремого типу мовлення. Загалом мова у такому випадку йде про категорійну домінанту.

Так, наприклад, категорійна система тривалості на рівні текстової макроструктури становить темпоральну макроситуацію цілісного періоду часу, що характеризує серію дій у вигляді динамічного необмеженого процесу. Зміст тривалості абзацу-макроструктури мови персонажа реалізується як лексичним значенням дієслова, так і його видовими характеристиками, тобто дієслівними формами недоконаного виду теперішнього, минулого та майбутнього часу в мові персонажа, які, власне, складають домінанту у вираженні вказаної категорії аспектуальності. Поряд з цим слід відзначити, що дії характеризують як одного суб'єкта, так і декількох – звідси, мають різні точки відліку: момент мови персонажа та момент дії персонажа.

Власне темпоральну характеристику такої макроструктури становить актуальний теперішній постійний, неактуальний теперішній потенційний, минулий та майбутній узагальненого факту. Безпосередньо значення тривалості в контексті зумовлюється не внутрішньою характеристикою семантики окремої дієслівної форми, а ситуацією в цілому. Темпоральна «довжинність» в такому випадку кваліфікується не лише граматико-контекстуальними комплексами, головна функціонально-граматична характеристика якого визначається детермінантами типу довго говорив, стояв цілу годину і под., а тривалістю однієї дії щодо іншої. Таким чином, на перший план висувається повна одночасність, яка репрезентує збіг всіх дій, представлених дієслівними формами.

Незважаючи на відсутність певних детермінантів тривалості на рівні макроструктури, на перший план все ж не висувається необмежена чи невизначена та под. тривалість, оскільки її реалізація в аспекті минулого чи майбутнього певною мірою планує обмеження, яке у контексті підкреслюється перевагою у функціонуванні граничних дієслів (за теорією Ю.С.Маслова, М.А.Шелякіна та ін.), власне граничність яких міститься і в дієслівній лексемі, і в контекстному оточенні.

Вказане тлумачення тривалості в цілому відповідає її традиційній кваліфікації як функціонально-семантичної категорії, оскільки у першому і в другому випадку мова йде про граматико-семантичну характеристику дій, що об'єднуються провідною функцією вираження часової тривалої процесуальності [Теория...1987]. На перший план висувається функціонально-семантичне аспектуальне значення експліцитної чітко невизначеної, хоч потенційно і обмеженої тривалості, що випливає з загальної семантики цілісного поліпредикативного комплексу.

У концептуальному аспекті категорійна макросистема тривалості становить своєрідну копію комплексного поліпредикативного процесу, тобто репрезентує певні дії як не-події, саме тому в центрі уваги перебуває процес як діяльність.

Процес, згідно з Дурст-Андерсеном, являє собою складну ситуацію дійсності, якій відповідають дві та більше базові пропозиції, тобто він кваліфікується як діяльність, метою якої є досягнення певного стану [Дурст-Андерсен, 1997, т.с. 74-75,80].

Таким чином, базовою ментальною системою тривалої функціонально-семантичної макрокатегорії виступає граматична категорійна семантика виду мовної системи.

Порівняйте реалізацію інваріанта в чистому вигляді для минулого темпорального плану мови персонажів:

- Вот, – молвил он, – дерево жизни. Вот дерево, которое мне говорит о жизни и смерти более, нежели цветущие и увядающие деревья садов. Не помню, когда именно обнаружил я, что кисть моя цветет деревом... Но, должно быть, в прекрасную пору, когда еще цветение и увядание деревьев говорило мне не о жизни и смерти, но о конце и начале учебного года! Оно голубело тогда, это дерево, оно было голубое и стройное, и кровь, о которой тогда думалось, что не жидкость она, а свет, зарею всходила над ним и всему пейзажу пясти придавала сходства с японской акварелью... (Олеша)

У цьому прикладі форми дієслів недоконаного виду мови персонажа, які відносяться до різних суб'єктів, зумовлюють функціонування категорійної ситуації тривалості, що визначає загальну характеристику внутрішнього часу минулого темпорального плану.

Для інваріанта функціонально-семантичної категорії лімітативності макроструктурного текстового рівня характерною є передусім репрезентація основного домінуючого категорійного значення, яке охоплює всі компоненти поліпредикативного комплексу, представленого в макроструктурі. Разом з тим, такою типу категорійні текстові інваріанти є, певною мірою, відносними, на противагу власне мовним абсолютним функціонально-семантичним інваріантним ознакам категорії виду, в галузі граматичної мовної аспектології.

Разом з тим, потрібно відзначити і той факт, що, оскільки основною категорійною домінантою у вираженні функціонально-семантичної категорії є категорія виду, власне видові форми і визначають домінуюче категорійне значення макрокатегорії лімітативності.

Отже, такого типу текстова система в концептуальному аспекті являє собою складну поліпредикативну ситуацію дійсності – подію. Під складною ситуацією дійсності розуміється згідно з В.П.Дурст-Андерсеном (1997) деякий мисленнєвий конструкт, який имплікує дві і більше базові пропозиції, тобто включає декілька простих ситуацій, що ідентифікуються на основі прямого фізичного сприйняття: статичного, стабільного зображення (стану) або процесуального, нестабільного (діяльного) Оскільки лімітативність у текстовій системі є функціонально-семантичною макрокатегорією. Вона реалізує комплексну подію поліпредикативної текстової системи, що представляє послідовий перехід однієї дії, в якому суб'єкт або об'єкт перебуває певний час, в новий стан, що є запереченням попереднього.

Функціонально-семантична категорія лімітативності репрезентує часову послідовність на рівні макроситуації-абзацу і маніфестує, отже, в системі тексту динаміку сюжетної події.

Виходячи з цього, категорійна ситуація лімітативності на рівні макроструктури є темпоральною системно-структурною організацією, що реалізує серію дій, кожна з яких функціонує у вигляді обмеженого цілісного факту. Це, в свою чергу, дає можливість для функціонування темпоральної послідовності на основі реалізації, чіткого виявлення граматичної семантики зовнішньої межі.

Власне кажучи, категорійна ситуація лімітативності на рівні абзацу формується шляхом концентрації мікро-ситуацій лімітативності, що маніфестуються у дієслівних формах. Об'єднуючись, вони здатні породжувати просту послідовність окремих подій, які спрямовуються на досягнення зовнішньої межі, а завдяки додатковим модифікаторам – варіанти категорійної ситуації лімітативності. У разі такої темпоральної орієнтації вживання видових форм має самостійний характер, подібно до їх абсолютного вживання [Шелякин, 1983] і найяскравіше виявляється внаслідок розгортання дій, що мають експліцитну граматичну граничність, досягли внутрішньої межі.

Таким чином, на перший план висувається функціонально-семантичне значення повноти, вичерпаності, що передбачає можливість наступної дії, а також узагальнена семантика, спрямована на досягнення зовнішньої експліцитної реальної межі. Порівняйте:

- Они вышли с участка, человек сорок, – рассказывал он, двигая челюстями, – и пришли не облаву; так они отошли шагов пятнадцать, как уже загорелось ... Побежите смотреть, если хотите (Бабель).

Тут дієслова минулого часу доконаного виду вышли, пришли, отошли, загорелось визначають реалізацію функціонально-семантичної категорії лімітативності в минулому часі мови персонажа, детермінуючи таким чином темпоральну структуру цього парадигматичного плану, типу мовлення.

Категорійні макрокатегорії другого рівня макроструктури являють своєрідну внутрішньотемпоральну взаємодію в межах абзацу функціонально-семантичного змісту першого рівня. Тут відбуваються взаємні впливи мікроситуацій, їх модифікації та, як наслідок, – виникнення іншого домінуючого категорійного значення, зокрема, фазової реляційності, що являє субкатегорії аспектуальності і маніфестує на рівні абзацу відповідні категоріальні ситуації як в мові автора, так і в мові персонажа.

Таким чином фазово реляційна система утворюється не як результат накопичення певного функціонально-семантичного змісту – фазовості та реляційності, а як результат внутрішньотемпоральної взаємодії категорійних макроситуацій тривалості та лімітативності. Вона являє собою темпоральну організацію іНШОГО вищого порядку, що переводить безпосередній макроситуаційний категоріальний зміст на власне текстовий рівень.

Загальне категорійне значення тут пов'язується, з одного боку, з темпорально орієнтованим відношенням [Ибрагимова М.Ф., 1986, с.110], яке виявляється в результаті взаємодії фону, представленого функціональною семантикою тривалості, а з іншого, – з семантикою фазово реляційної детермінації [Маслов, 1978, с.18]. Кожна дія, представлена в макроструктурі лімітативності, вступає в одночасні відношення з поліпредикативним комплексом тривалості.

Разом з тим, реалізація такої дії обмежується попереднім та наступним компонентами категорії лімітативності, які також вступають в одночасні таксисні відношення з функціонально-семантичною категорією тривалості макроструктури художнього тексту. Таким чином, за рахунок часу реалізації окремих компонентів лімітативності в тривалій внутрішньотемпоральній системі досить точно кваліфікуються окремі фази загальної поліпредикативної комплексної процесуальності. Як зазначає Є.В.Падучева, тривалість являє собою послідовність актів (фаз); кожна з фаз певної дії становить однойменну дію, тобто кожна фаза може називатися тим самим дієсловом, що і процес у цілому [1996, с. 16-17]. Отже, в макроструктурі фазової реляційності кожна фаза тривалого поліпредикативного комплексу визначається моментом, часом реалізації лімітативної дії як компонента послідовного ланцюжка, що розгортається на тривалому фоні.

Макроситуація фазової реляційності інтерпретується у такому випадку насамперед як виділення певної частини події у цілісному процесі авторської оповіді чи мови персонажів за рахунок актуалізації та локалізації фону тривалих дій моментом функціонування послідовних, лімітативних чи навпаки.

Відповідно, фазово реляційне значення не просто приєднується до семантики дієслівної форми, а немовби накладається на ситуацію в цілому. Звідси – пріоритет у формуванні категорії фазової реляційності макроструктурного рівня відводиться насамперед контекстним засобам всієї макросистеми: встановленню одночасних темпоральних зв'язків на основі взаємодії категорійних макроситуацій.

У концептуальному аспекті, відповідно, фазова реляційність являє собою комплексну ситуацію дійсності, що об'єднує дві складні ситуації: процес (діяльність або стан) та подію, а отже своєрідно формує так званий ментальний архів, який розглядається у вигляді синтезованої, асимільованої системи в людській свідомості [Дурст-Андерсен, 1997, с.78].

Зокрема:

Катерина Ивановна села и сказала сестрам:

- Мне дал свой пояс танкист, у которого было ранение позвоночника. Он остался на пароходе и стрелял в немцев из винтовки вахтенного (Николаева).

У цій макроструктурі мова персонажа представлена категорійною ситуацією фазової реляційності на базі встановлення темпорального співвідношення форм доконаного та недоконаного виду дійсного способу зовнішньотемпоральної системи минулого.

Третій рівень становить реалізація функціонально-семантичної макрокатегорії, що формується внаслідок зовнішньотемпоральної взаємодії категорійних систем першого та другого рівня функціонування окремого типу мовлення – перфектності.

Зазначену категорійну макроситуацію можна в цілому розглядати і як особливий комбінований тип того чи іншого граматичного часового плану, який репрезентує різні зовнішньотемпоральні зв'язки, що досить типове для мови персонажів насамперед тому, що в ній як правило маніфестується протиставлення теперішній – минулий, майбутній – теперішній – минулий і под. Авторська оповідь виявляється слабшою тому, що пов'язується здебільшого з одним темпоральним планом.

Таким чином, на рівні перфектної макроструктури художнього тексту функціонують відношення, що формуються на основі взаємодії розглянутих категорійних ситуацій, проте таких, що належать до різних часових аспектів на основі встановлення послідовних зв'язків.

Таким чином, макрокатегорія перфектності репрезентує тісний зв'язок як аспектуальної системи (внутрішній час), так і власне дейктичної темпоральної системи (зовнішній час), а отже представляє безпосередньо текстову категорійну систему взаємодії.

У концептуальному аспекті перфектність репрезентує поєднання як складних, так і простих ситуацій дійсності, проте не на основі синтезу, взаємного впливу, що спостерігається у фазовій реляційності, а як цілісних ментальних систем, синтезованих у певному ментальному образі [Дурст-Андерсен, 1997].

Молодого человека, принесшего эту поразительную новость, все еще разбирал смех.

- Они вышли с участка человек сорок, – рассказывал он, двигая челюстями, – и пошли на облаву; так они отошли шагов пятнадцать, как уже загорелось//1... Побежите смотреть, // 2 если хотите... // 3 (Бабель).

У розглянутому абзаці перший та другий темпоральні блоки зумовлюють наявність часової опозиції (майбутній-минулий), внаслідок чого утворюється темпоральний розрив та репрезентуються проспективні (2 блок) і ретроспективні (1 блок) відношення щодо умовного теперішнього мови персонажа (3 блок). Звідси – інваріант перфектності виникає на базі комбінацій та взаємодії категорійних ситуацій лімітативної тривалості майбутнього та лімітативності в аспекті передминулого. З іншого боку, вказана семантика репрезентується і внаслідок взаємодії минулої граматичної системи мови персонажа з минулою зовнішньотемпоральною організацією авторської оповіді: дії мови персонажа відбулися у більш віддаленому минулому щодо ближчого минулого авторської оповіді.

Таким чином, категорійні макроситуації являють собою структурні організації, які становлять наступну сходинку у формуванні текстової системи, порівняно із функціонуванням окремої лінгвістичної одиниці в межах мікросистеми (реченні), і забезпечують формування узагальненого текстового категорійного змісту.

1. Арнольд И.Р. Стилистика современного английского языка. – Л., 1990.

2. Бондарко А.В. Принципы функциональной грамматики и вопросы аспектологии. – Л., 1983.

З. Бондарко А.В. Функциональная грамматика. – Л., 1984.

4. Дурст-Андерсен П.В. Совершенный и несовершенный виды русского глагола с позиций ментальной грамматики. Семантика. Прагматика // Труды аспектологического семинара филологического факультета МГУ им. М.В.Ломоносова. – М., 1997. – Т.1.

5. Ибрагимова Ф.М. Выражение реляционных ситуаций при функционировании глагольных форм несовершенного вида, автореф. дис.к.ф.н. – Ленинград, 1983.

6. Падучева Е.В. Семантические исследования. Семантика времени и вида в русском языке. – М., 1996.

7. Теория функциональной грамматики: Введение. Аспектуальность. Временная локализованность. Таксис. – Л., 1987.

8. Шелякин М.А. Категория вида и способы действия русского глагола. – Таллин, 1983

9. Karcevski S. Systeme du verbe russe. – Prague, 1927.