Телевізійний журналіст, збираючи певну інформацію, повинен донести її до аудиторії з необхідного та можливою повнотою та виразністю. Він шукає різноманітних шляхів її багатопланової подачі, поєднуючи словесний зміст із тими чи іншими зображальними формами. Факти вбираються в одежу зі слів, речень і у вигляді певним чином побудованих текстів сприймаються глядачами.
Правильність та точність вживання мовних засобів у журналістських матеріалах, що подаються, зокрема, у телевізійних новинах (логічна відповідність мовних засобів змістові повідомлення та відповідність їхнього оформлення нормам літературного мовлення) є запорукою адекватного розуміння тексту автором та глядачем телепрограми. Ці критерії є актуальними для всіх засобів масової інформації. Особливість телебачення полягає у використанні для ефективного впливу на аудиторію поряд із точними, нормативними мовними засобами широкого кола зображально-виражальних компонентів. Взаємодія зображення і слова має свої, зумовлені певними теоретичними западами, технологічні прийоми і правила ( передусім мається на увазі досягнення гармонійного співвідношення мовного ряду та зображення у їхньому цілісному змістовному поєднанні).
Слід відзначити, що журналіст на телебаченні є автором матеріалу не лише щодо написання тексту. Водночас він є координатором знімальної групи і тим самим здійснює формування своєрідного інформаційного дискурсу. Він розмірковує над обраною темою і пише не лише сценарій майбутнього матеріалу, але й сценарій творчої роботи над ним. І чітко планує, де (тобто на якій ділянці відтворення інформаційного змісту) проходитимуть зйомки, які елементи формування сюжетного змісту потрібні (відеоряд, інтерв'ю тощо) і скільки це займе часу.
Під час зйомок журналіст узгоджує свої пропозиції щодо відеоряду з думкою оператора. Оскільки телевізійний текст обов'язково ґрунтується на зображенні, журналіст, котрий вже має певний текстовий задум, повинен обміркувати, як його найкраще передати через відеофакти, ілюстрації. Тобто повинні бути чітко обговорені основні компоненти комплексного сюжету, котрі врешті-решт і стануть його майбутньою основою. В іншому разі вже під час написання самого тексту може виявитися, що журналіст відчує різного роду обмеження у творчості, зумовлені нестачею відеоряду.
Після завершення зйомок журналіст переглядає не лише фактаж, підібраний для написання тексту (прес-релізи, інформація з мережі Інтернет, енциклопедії, довідники різного плану), але й відеоматеріал (щойно відзнятий, архівну хроніку).
Написання тексту ще не є завершенням усієї роботи в системі інформаційного теледискусу. Журналіст повинен також розумітися на режисурі й далі бути причетним до монтажу матеріалів. Лише за цих умов телевізійний сюжет може бути побудованим у відповідності канонами телевізійної майстерності й стати своєрідною логічно-експресивною кульмінацією поєднання тексту, зображення, інтершуму у дуже добре виваженій композиції.
Інформаційний текст тележурналіста ТЯЖІЄ до лаконічності, у зв'язку з цим мовні конструкції відзначаються еліптичними скороченнями, взагалі значною економією засобів. Це пояснюється особливістю мовленнєвої структури комплексного телевізійного тексту, в якому інформаційне комунікативне навантаження поділяється між звуком, зображенням і словом.
Телевізійна мова не слугує власне для того, щоб, описати, «зобразити» подію, вона, маючи підґрунтям зображення, насамперед інформує, коментує, переконує. Головна вимога до тексту журналіста на телебаченні є економність, раціональність і водночас змістовність, впливовість висловлювання. Текст у телевізійному мовленні має розімкнутий, щільно не пов'язаний у синтаксичному плані малюнок повідомлення. Але за умови майстерного поєднання його з позамовними, з іншими засобами теледискурсу зображальними елементами він набуває достатньої цілісності, стрункості, виразності.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові