Ласкаво просимо

ПЕРША ТЕКСТОЗНАВЧА НАРАДА

20 грудня 2000 року в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка з ініціативи директора інституту професора, доктора філологічних наук Володимира Володимировича Різуна була проведена Перша текстознавча нарада., в якій брали участь:

Михайло Миколайович Веркалець, проф., д-р філол. н., Ін-т журналістики (м. Київ); Тетяна Михайлівна Голосова (м. Черкаси); Роман Григорович Іванченко, проф., д-р філол. н., завідувач кафедри видавничої справи та редагування НТУ «КПІ» (м. Київ); Лариса Анатоліївна Малькова (м. Сімферополь); Анастасія Іванівна Мамалиґа, проф., д-р філол. н., Ін-т журналістики (м. Київ); Наталія Федорівна Непийвода, проф., д-р філол. н., Ін-т журналістики (м. Київ); Ольга Дмитрівна Пискач, доц., канд. філол. н. (м. Ужгород); Тетяна Вадимівна Радзієвська, д-р філол. н., ст. наук, співроб. Ін-ту української мови (м. Київ); Юрій Олександрович Романишин (м. Львів); Катерина Степанівна Серажим, доц., канд. філол. н., Ін-т журналістики (м. Київ); Олександра Антонівна Сербенська, проф., д-р філол. н., ф-т журналістики Львівського національного ун-ту ім. і. Франка (м. Львів); Мартен Давидович Феллер, проф., д-р філол. н., провідн. наук, співроб. Ін-ту журналістики (м. Київ); Олександр Вікторович Чекмишев, доц., канд. філол. н., заст. директора з наукової роботи Ін-ту журналістики; Галина Шаповалова, викл.; Галина Михайлівна Яворська, д-р філол. н., ст. наук, співроб. Ін-ту мовознавства (м. Київ).

На установчу нараду зібралися вчені, які займаються питаннями тексту, для обговорення організаційних заходів, спрямованих на створення української текстознавчої школи.

Пропонуємо стенограму наради.

Різун Володимир Володимирович: Ми давно планували зібрати тих людей, які серйозно займаються текстом. Мета нашого зібрання: на початку нового століття визначитися з організаційною формою української текстознавчої школи. Фактично ця школа існує, дякуючи тим ученим, які написали роботи, присвячені текстові. Необхідно написати історію текстознавчої школи, зачепити питання, пов'язані з термінологією й поняттєвою системою українського текстознавства, визначити наукові завдання, які маємо виконати для вивчення тексту. Треба передбачити заходи, що свідчили б про існування текстознавчої школи: семінари, наради, конференції.

Наукова школа – це не лише наявність учнів, це насамперед одна метамова. Чому Інститут журналістики ініціює це питання? На мою думку, ніде так уважно не ставляться до питань мови та тексту, як на факультетах журналістики. Можливо, факультети журналістики менше зробили в науковому осягненні тексту, але для нас текст –це є предмет виробництва. Ми, власне, вчимо студентів постійно писати тексти. Це є предмет нашої виробничої діяльності, і він постійно в полі нашого зору.

Текстознавчі питання для сфери масової комунікації – надзвичайно важливі. Не можна навчати виготовляти текст без його цілісної теорії. Необхідна концепція тексту. Яка різниця між твором і текстом? Ці два питання для журналістикознавців є актуальними.

Питання щодо різниці між текстом і твором ставилося ще на сторінках журналу «Русский язык и литература» академіками Прохоровим та Лихачовим. Дискусія відбулася в межах російської текстологічної школи. «Чи твір і текст – це одне й те саме чи ні?» Одні вчені вважають, що це одне й те саме, інші — що це абсолютно різні речі. Для тих, хто працює в журналістиці, – це НІЯК не може бути одним і тим самим. Ми говоримо про твір як продукт мовної діяльності та різні форми твору. Одна з таких форм називається текстом. То є знакова, графічна форма, яка стає для журналістів і видавців теж предметом їхнього виробництва. Твір має лягти на папір, необхідно знайти спеціальні засоби вираження змісту, відмінні від мовних. Для нас, журналістикознавців, цей факт є надзвичайно важливим. Ось чому Інститут журналістики виступає ініціатором проведення текстознавчої наради.

Окрім того, Інститут журналістики має умови для організації наукової школи. Насамперед це наші видавничі можливості. На сьогодні Інститут журналістики отримав свідоцтва на такі наукові видання: «Образ», «Стиль і текст» (це видання могло б бути базовим для текстознавців), «Актуальні питання масової комунікації», «Українське журналістикознавство», «Наукові записки Інституту журналістики».

Крім того, у нас відкривається навчальне видавництво. Маємо навчальну поліграфічну лабораторію. Створено науковий відділ. Ось чому ми, власне, і наважилися вийти з ініціативою, щоб Інститут журналістики став базовим для існування текстознавчої школи.

Шановні учасники наради, прошу вашої думки з приводу запропонованого.

Непийвода Наталя Федорівна: Мені дуже подобається ідея Володимира Володимировича організувати українську текстознавчу школу, власне, я про це вже давно говорила у приватних розмовах. Це перше. По-друге, щодо поняттєвого нашого апарату, то я підтримую розмежування понять твір і текст. Ми вже на заняттях з теорії твору обговорили всебічно цю проблему і, ви знаєте, журналісти розуміють: те, що твориться у них у свідомості, потребує якихось додаткових зусиль, щоб його викласти на папері, і щоб усе адекватно сприймалося сприймачем, реципієнтом. Твір – це те, що задумано, а текст – це те, що реально є на папері, треба знаходити шляхи досягнення відповідності твору і тексту. Щодо напрямів діяльності, мені здається, кожна сфера, яка продукує певні тексти, повинна бути охоплена нашою школою.

Мамалиґа Анастасія Іванівна: Я теж вітаю створення такого нашого наукового об'єднання. Як би там не було, а текст все ж таки основна одиниця спілкування. І важливо, справді, зосередити увагу на вивченні саме цього рівня мовлення. Підтримую думку про те, що треба шукати у вивченні тексту полісистемних підходів. Це дуже багатопланове утворення, і його можна розглядати різнобічно, і тому, справді, тут існує поняття і дискурсу, і твору, і, власне, тексту. Я спостерігаю, що зараз і дискурс осмислюється теж різнопланово. Якщо раніше ми намагалися щось «вихопити» у тому дискурсі, якось об'єднати разом з текстом ці компоненти, утворюючи цілісну структуру, більшу ніж твір, то тепер часто спостерігаємо або підзаголовок, або рубрику щодо текстології досліджень: етнологічний дискурс, історичний, літературний, політичний, соціокультурний, і це варто робити на таких засадах, тому що саме така полісистемність засвідчує глибинне проникнення у питання тексту. І я б, наприклад, запропонувала, щоб, по-перше, об'єднати наукову творчість у галузі тексту, можливо, зібрати твори не лише авторів україномовних праць з питань тексту. У нас працюють текстологи і в галузі російського мовознавства, і дуже активно ведуться дослідження з текстології іноземних мов. Зокрема, харківська школа пристойно працює, і варто нам справді зібрати відомості про широке коло літератури, в тому числі дисертації, реферати. Так само львів'яни можуть представити таке спрямування, зокрема, у галузі дискурсу (я згадую дисертації І.Стецули і Л.Павлюк). Цікаві саме такі праці, які розвивають науку і допомагають розвиткові нових понять. Володимир Володимирович казав про те, що нам треба відпрацювати метамову, поглибити її, то, можливо, ми б поставили навіть питання про створення словника текстознавчих термінів. Якщо ви пам'ятаєте, був такий словничок Т. Ніколаєвої, це у виданні «Новое в лингвистике». Але там було дуже мало текстознавчих термінів. Після того все ж таки відбулося багато зрушень, справді важливим може бути рішення зібрати все, що зараз опрацьовується у текстознавстві і створити словник таких термінів. З'являється багато різних термінів, які перехрещуються, доповнюють один одного: дискурс, алюзії. Все це дуже цікаво для вивчення, і я знову наголошую на тому, що можна подивитися на певне явище з одного боку, з іншого, з третього, і все це поєднується у цілісну картину. І дозвольте ще на одному питанні зупинитися. Багато, мабуть, нового відкрилося б, якщо піти шляхом вивчення і нормативного курсу мови, на засадах текстових, починаючи з лексики, морфології, синтаксису. Треба розробляти комунікативний синтаксис, бо справді у тексті всі ці класичні, традиційні категорії синтезуються по-іншому, себе виявляють, знаходяться в інших співвідношеннях. Це і ключові слова, і такі лексичні елементи, що пронизуються змістом тексту, всотують його логічне та експресивне спрямування, і це обов'язково треба враховувати. Тут роботи дуже багато, причому дуже цікавої дослідницької праці. Я рада, що сьогодні у нас на засіданні є представники інститутів, академії наук та інших навчальних закладів. Вони скажуть про свої дослідження, про їхнє спрямування. Тобто нам справді є над чим працювати разом.

Сербенська Олександра Антонівна: Шановне товариство! Я не тільки від себе буду говорити, але й від деяких львівських дослідників: безперечно, це все є дуже добре, і дай вам Боже сили і здоров'я в такому плані розвивати цю ідею й далі. Бо це є речі дуже потрібні. Ви маєте абсолютну рацію, що ми є тими, власне, журналістами, які творять текст і знають для чого його творити, і тут у нас маса роботи. Це не тільки писемні, не тільки графічні речі, а й усний текст. Що ми знаємо про цей усний текст? Взагалі, усне мовлення, дослідження його у нас не перебуває навіть у зародку, а ми майже про те не говоримо. Скажімо, воно все ж таки переходить у журналістський текст, ще є і уснописемний. Бо журналіст пише, а потім ще й виступає. Який він має бути – оцей журналістський текст, і які його особливості? Ви знаєте, це така величезна робота, що ми собі навіть не уявляємо. Я не належу до тих, що мають спеціальні праці з тексту, але я працюю зі студентами, власне, в цьому плані і ми робимо текст. Текст. Що це таке є? Оцей телевізійний, чи як його називають – сюжет. Це ще не почата справа у нас. Навіть слово «текст» візьмемо, наскільки воно дістає сьогодні різних прикметників, тобто диференціюється. Є патологічний текст. Є електронний текст, але ще й гіпертекст. Текст і дискурс. І поняття дискурсу має бути одна з основних проблем, тому що сьогодні говорять, я додам, і релігійний, і театральний дискурс. Отже, ми повинні розгорнути наукову роботу, дати ті свої пропозиції, позбирати насамперед тих людей, зацікавити молодих дослідників текстом. Бажаю вам успіхів у цій справі, і заявляю, що наші мовознавці зі Львова готові підтримати, підключитися дуже активно до вашої справи. Дякую Вам.

Серажим Катерина Степанівна: Працюючи над цією проблемою, я дійсно дійшла висновку, що про текст і твір ми вже говорили, і якось ми вже визначились. Оце питання, цю проблему ми підіймали, Володимире Володимировичу, вже давно. Відразу з виходом вашого підручника, і там десь, якщо не помиляюсь, на сотій сторінці, така проблема поставлена: що таке твір, що таке текст. Але в нас по сьогодні абсолютно немає розмежування двох термінів: що таке дискурс і що таке текст. А якщо вони є, то вони є дуже загальні, неконкретні і абсолютно різні. Що таке дискурс? І потім ще виникають, я згадую сьогодні і хочу згадати дослідницю Соломію Павличку, якої, на жаль, немає серед нас, і оцей її вислів хочу згадати, що дискурс – це є все написане і ненаписане, і дискурс – це процес, це отой соціум, в якому ми існуємо. І тут, я чую таку підказку: «Але разом з текстом». Так, дискурс – це є текст, текст зв'язного мовлення. Можливо, й таку ще треба висунути тезу: що грає роль у формуванні і значенні дискурсу? Знову ж різні думки. Грає роль соціальний статус і грає роль індивідуальний статус людини без сумніву. Тоді виникає ще одна проблема, тому що абсолютно новий термін виникає.

Синкретичні механізми творення дискурсу. Що це таке? Також якось масується це питання і цей термін, і це поняття. Висувається така гіпотеза, яка заснована на двох парадоксальних моментах. Перший парадокс: парадокс наївного носія мови. У чому полягає парадокс наївного носія мови? Що він, не знаючи правил, побудови комплексних, лінгвістичних структур, справляється з цим завданням, незважаючи на складні взаємовідносини одиниць всіх мовних рівнів, він не звертає на це увагу, він їх не знає, він не задумується над описом функцій, форм, над якими трудиться ціле покоління лінгвістів. Другий парадокс: він навпаки відноситься до галузі поетичної творчості, коли автор створює твір і ВІН знає, як творити твір, але знов вже не задумається над правилами вираження смислу. Це є поет, це є творець, а потім цілі покоління філологів, лінгвістів шукають у нього ті прийоми, які він нібито застосовував обдумуючи. Рядовий носій мови неусвідомлено володіє єдиним якимсь принципом. Але він є, бо без нього не було б твору, тексту. Що дозволяє йому блискавично відстежити всі взаємодії одиниць на всіх рівнях? А поет, творець неусвідомлено володіє якимсь йому притаманним чуттям, якимсь йому методом, що дозволяє йому робити естетичний твір. Творити твір. Я думаю, це прекрасно, що ми сьогодні зібралися.

Різун Володимир Володимирович: Катерина Степанівна зачепила тему свідомого й несвідомого творення тексту. Для нас, до речі, тих, хто готує журналістів, це є знову таки фахова проблема. В інститут приходять діти, які не є професійними комунікаторами чи професійними мовцями. Вони звичайні собі мовці, які вміють зі школи писати тексти. Наше ж завдання виховати з цих дітей професійних мовців, професійних комунікаторів, виховати авторів.

У науці існує розмежування свідомого й несвідомого авторства. Стеблин-Каменський М. І. в «Історичній поетиці» це питання поєднує з питанням про розвиток цивілізації, переходом від народної творчості до літератури. Література, літературна творчість виникає тоді, коли виникає свідоме авторство, коли автор усвідомлює, що він робить, коли він правду про світ може переосмислити і створити художню правду. Тоді людина стає професіональним мовцем. Вона по-справжньому називається автором. Тільки тоді виникає література. Народна ж творчість пов'язується з несвідомим авторством. Коли людина не усвідомлює себе мовцем, коли вміння поетично говорити або висловлюватися перебуває на такому ж рівні, як стріляти з лука чи їхати на коні.

Професіональне мовлення пов'язане зі свідомим породженням висловлювань, з актами осмисленого користування фактами, свідомою їх інтерпретацією. Тому підходи щодо осмислення явища, зокрема текстотворення, для нас, для педагогів, для науковців, які працюють у сфері професіональної комунікації, є надзвичайно важливими.

Радзієвська Тетяна Вадимівна: Я дуже підтримую вашу ідею організації школи, вона давно назріла, і, мені здається, ця проблема взагалі дуже актуальна. Я знаю такі форми організації, які існували в Академії наук раніше. Не знаю, чи існують вони зараз? Наприклад, в Академії існувала програма розвитку певної теми, створювалися ради з вирішення комплексної проблеми також певного спрямування, І це, як правило був загальний академічний захід, який реалізувався у семінарах, учасниками їх були люди з різних установ: це Академія наук і різні інститути, викладачі вузів. І потім раз на рік видавалися матеріали цих семінарів. Мені здається, що ця форма була дуже корисною, тому що спілкувалися люди з різних інститутів, можливо навіть суміжних спеціальностей, і це був обмін думками. Мені відома й інша форма такої роботи: школа логічного аналізу мови, яка існує в Москві, теж реалізується у вигляді існування двох семінарів з двох проблем. Ці семінари збираються раз на місяць, потім раз на рік відбувається конференція і видаються праці цієї конференції. Мені здається, що якби подібну форму запровадити у нас, було б дуже непогано. Якщо можна було б організовувати раз на рік конференції з якоїсь проблематики текстології – це теж для нас було б дуже корисним, тому що ми відірвані одне від одного (наприклад, текстом, здається, я займаюся одна). Ну, художні тексти в нас вивчаються, звичайно, у відділі культури мови, але ж в Академії наук два інститути з української мови.

З приводу нашого металінгвістичного питання, питання термінів, то тут варто було б створити робочу групу, яка б займалася спеціально цим питанням, і, можливо, як одне з завдань роботи ТІЄЇ групи було б створення словничка термінів текстознавства. Причому щоб у них була віддзеркалена та традиція, яка існує у нас. Бо лінгвістика тексту дуже широка галузь, до того ж галузь інтердисциплінарна. Саме об'єкт вивчення дуже складний, який передбачає різні підходи. І є своя традиція в комунікативній лінгвістиці, всі ми знаємо працю Вандейка – там своя термінологія. Німецька лінгвістика створила теж свою традицію. Деякі терміни ми беремо й використовуємо, а деякі з них важко засвоюються в нашій традиції. Тому мені здається, що було б дуже корисним дійсно звернутися до наших надбань, до нашої традиції вивчення тексту і якось її віддзеркалити в словнику термінів. Можливо, можна було б зробити не чистий словник, а у вигляді нарисів про якесь поняття. Мені видається це важливим.

Чекмишев Олександр Вікторович: Я також хотів торкнутися ще однієї важливої проблеми, яка якоюсь мірою дає змогу поглянути, власне кажучи, чим ми займаємося. Традиційно, – я не кажу, чи це добре, чи погано, – але текстом займаються філологи. В умовах, коли ми говоримо про журналістику, коли ми говоримо про створення медійних текстів, ми так чи інакше повинні торкатися питань технології. І не просто технології, а навіть категорій промислового виробництва. Бо йдеться про речі, де, з одного боку, має місце натхнення, талант, а з іншого боку, є жорсткий графік, коли потрібно вчасно здати матеріал, є жорсткі умови побудови цього матеріалу, є жорстка жанрова структура матеріалів, є жорсткі вимоги, які стосуються рівнів побудови тексту, формулювання основного повідомлення, формулювання ключових слів і т. д. і т. д. Отже, технологічна компонента, я б сказав, промислова компонента в нас буде, так чи інакше, невід'ємною складовою ще й тому, що будь-який текст, тим паче текст журналістський, розглядається передусім як носій певної інформації, а нині інформаційний продукт й інформаційний ресурс розглядаються, як безпосередній ресурс і науки, і виробництва. І в переліку пріоритетів таких продуктів, як: енергоносії, корисні копалини тощо – інформаційний продукт у нинішньому суспільстві розглядається на першому місці. А інформація в нинішньому суспільстві коштує значно дорожче, ніж пальне, газ чи інші корисні копалини.

Дуже добре, що ми зібралися на таку координаційну зустріч. Для того, щоб, скажімо, на наступну конференцію, яку ми плануємо, вже винести окремі питання і щоб ми їх не вербалізовували, просто обмінюючись думками, а щоб могли наперед основні доповіді розмножити, поширити їх між учасниками. І щоб люди, ЯКІ приїдуть чи прийдуть, могли конкретно говорити про конкретні тексти, конкретні проблеми, поставлені конкретними авторами.

Різун Володимир Володимирович: Хочу додати, що ми передбачили те, що в нас має бути така конференція. Десь на грудень, на наступний рік, запланували її. Назва конференції «Актуальні питання українського текстознавства». Нехай вона буде щорічною.

Феллер Мартен Давидович: Зрозуміло, що я в захопленні від цієї ідеї. Причому, буквально в кожному виступі я бачу ті ідеї, які, безперечно, треба розвивати. Мені пригадується, що колись в Українському поліграфічному інституті імені Івана Федорова ми створили спеціальність, яка називалася «Редагування науково-технічної інформації і рекламної літератури». І виявилось, що для цієї спеціальності треба давати два зовсім різні типи тексту. Я на своєму досвіді переконався, що отой самий рекламний текст і теорія рекламного тексту значною мірою обумовлюють (ясно, що тільки формально) структури знань про будь-який текст. Вони лежать десь у самій глибині. Стосовно термінології хотів би сказати, що нам треба окремо конференцію провести саме з поняття дискурсу, бо це основне філософське поняття у нас не розроблене. От, скажімо, такий російський діяч, як Топоров, цілком чесно визнає, що термін «дискурс» не визначений. Я нещодавно в одній книзі прочитав дуже цікаве визначення «дискурсу» і думаю, що воно принаймні повинно бути враховане: «Дискурс – це національна свідомість, дискурс – це нація». Але, якщо говорити про тему досліджень, мені здається, що ми почали з одної теми, а потім якось про неї забули. Коли говорити про національну школу текстознавства, то вона починається з часів Києво-Могилянської Академії. І коли я сьогодні читаю наново «Риторику» Феофана Прокоповича, то бачу поєднання і текстологічного, і контент-аналізу. Ну і, на моє щастя, я знав одного з перекладачів «Риторики» Юрка Федоровича Мушака. Перекладача такого живого, сучасного тексту, як у Прокоповича... Там величезна педагогічна майстерність. Але думаю, що тут вдалося дізнатися й те, хто саме перекладав, що зумів так... ну, живеш тим текстом, так ніби він разом з тобою. Я щиро вдячний за те, що був сьогодні запрошений, і щиро вдячний всім, кого я почув, бо щоразу це були думки, які співзвучні моїм або які мене збагачують.

Яворська Галина Михайлівна: Хочу сказати, що я справді підтримую цю спільну ідею. Вона змогла б об'єднати зусилля дослідників в Україні, які дуже розпорошені, часто не знають праць одне одного через, так би мовити, об'єктивні обставини, і це нам всім би допомогло. Так що загальну ідею я звичайно підтримую. Також мені здається, що варто було б сьогодні вже сформулювати якусь проблему, під яку можна було б підвести працівників, які працюють в різних відомствах, щоб ми вже сьогодні знали формулювання проблеми, над якою треба думати. Ну і, звичайно, проведення конференції. Мені здається, що організаційно всі кроки, що тут називалися, варто було б здійснити. Тепер щодо більш загальних проблем. Тобто ми – хто працює в журналістиці, і хто працює в лінгвістиці – підходимо до тексту журналістики дещо з різних боків. Лінгвісти оцінюють, в основному, результати тексту, результати діяльності, а не займаються процесом створення цих текстів. 1 якщо журналісти створюють ретроспективну модель продукування текстів, то все одно ми виходимо з того, що маємо кінцевий результат діяльності – корпус тексту, який досліджується. Але мені здається, що коли поєднати зусилля оцих різнопланових дослідників, то це було б дуже непогане поєднання теорії з практикою. І варто нагадати думку теоретиків мовознавства, що розвиток мови і розвиток мовознавства – це процеси взаємопов'язані. Таким чином, я думаю, що сфери функціонування мови, от як масові комунікації, – це певна сфера функціонування мови, яка дуже активно розвивається, розширюється. І мовознавці не можуть не реагувати на це. Вони мають усвідомлювати цей процес і описувати його. Тобто ясно, що ми зацікавлені в цій співпраці. Тепер щодо конкретних моментів. Звичайно, щодо термінів «текст» і «дискурс» (я безпосередньо займаюся цією проблематикою, і термін «дискурс» навіть несе назву моєї книжки) я остаточно не готова дати відповідь. Просто не існує на сьогодні остаточної відповіді про те, що таке текст, а що таке дискурс. Але варто над цим подумати. Тим більше, що є багато плідних формулювань щодо цих термінів. Далі. Мене особисто цікавлять оті конкретні теми, які вже сьогодні піднімалися. Наприклад, мені здається, що варто було б поміркувати над різницею між текстом друкованим і електронною версією тексту. Якщо подумати на цю тему, то виявляється, що це – дуже відмінні речі. Тобто, раз це електронна версія тексту, – я згадувала про це в своїй книжці, – значить, вона позбавлена основної ознаки тексту – остаточності. Тобто вона може змінюватися. Що таке електронна версія, скажімо, навіть нашого журналу? Ми завжди можемо внести зміни. Автор, коли бачить надрукований текст, завжди лякається. Тому що розуміє, що він більше нічого не може виправити. Кожна помилка, яка там є, так і залишиться. А електронна версія – це зовсім інша річ. Сьогодні я повісила таку версію своєї статті, потім я змінюю цю версію. І мені здається, що це теж проблема для наукового дослідження, яка могла б розглядатися фундаментально. Між іншим, тут і проблема грамотності, яка знижується. Чому? Тому що немає цієї остаточності. Я маю на увазі суспільну цінність, значимість такого грамотного писання і взагалі ставлення до норми. Так що мені здається, що нам є над чим працювати, навіть через кілька років можна організувати й міжнародну конференцію з цього приводу, тому що багато дослідників у світі працюють над цією проблематикою. І можна було б їх запросити, а якщо у вас є фінансування, то взагалі ніяких проблем.

Різун Володимир Володимирович: Щодо електронного тексту, слід звернути увагу на його архітектоніку. Це поєднання образів, музики, слова.

Голосова Тетяна Михайлівна: Я підтримую ідею створення текстознавчої школи. Ідея прекрасна, й у зв'язку з цим мені б хотілося б наголосити на певних організаційних моментах. От ми говоримо про дослідження тексту, та в сучасному мовознавстві існує дуже багато напрямів дослідження аналізу тексту. Отут багато говорили про так званий динамічний підхід до дослідження тексту як одиниці спілкування, про те, що виникає у процесі сприйняття відтворення інтерпретації тексту. Проте існує й інший напрямок, який ми можемо назвати статичним напрямком: це дослідження системи структури зв'язності, цінності, інформативності категорій тексту. Тому, мені здається, для того, щоб якимсь чином отримати вагоміший і більш практичний результат, все-таки варто визначитися у таких аспектах. Насамперед: чітко сформулювати напрямки дослідження тексту. Скажімо, в чому різниця між комунікативним і психолінгвістичним аспектами дослідженнями тексту? Можливо, нам треба визначити якісь критерії власне комунікативного аналізу, психолінгвістичного аналізу, аналізу лінгвістики тексту. Потім у межах тих напрямків треба визначити актуальні проблеми дослідження. Що таке поняття дискурсу тексту? Скажімо, важливим є розмежування понять текст і твір в динамічному аспекті. Проте воно не є актуальним для статичного аналізу, коли ми досліджуємо структуру тексту. Отже, ми досліджуємо вихідний текст без його подальшої інтерпретації сприйняття реципієнтом. Далі, можливо, варто виділити поєднання динамічного і статичного аспектів тексту, коли ми досліджували окремі компоненти тексту в аспекті їх сприйняття, інтерпретації і так далі. І ще є дуже важлива проблема, з якою стикається дослідник, коли починає вивчати текст, – це класифікація і типологія текстів. Тому, коли визначити напрямки дослідження тексту, актуальні проблеми дослідження в межах цих напрямків, то для кожного напрямку треба створити робочу класифікацію тексту, враховуючи різні її критерії. От, скажімо, ми можемо говорити про традиційну функціональну стилістику, де висуваються говорові традиції, аналізуються й офіційні, й художні тексти і т. д., а коли ми говоримо про комунікативний аспект дослідження, то виділяємо типи текстів, враховуючи прагматичну установку тексту. От такі в мене конкретні побажання щодо нашої організації і подальшої роботи. Я, звичайно, цілком підтримую ідею тематики, яка б мала розроблятися, конференції, які б проводилися, але отаке більш чітке розмежування, мені здається, спланує краще роботу. Якщо мене підтримають.

Романишин Юрій Олександрович: Я працюю в кабінеті Стефаника, у відділі періодичних видань. І ми маємо, на щастя, понад 100 часописів з різних регіонів України. І є у моїй дисертації лексика і, так би мовити, видавнича діяльність визвольних змагань української преси (ОУН-УПА). Тобто, коли починаєш аналізувати період того часу, то розумієш, що люди писали про те, що реально було в той час. Коли вже дивишся на ситуацію в цей час, то думаєш, що деякі речі не були відомі, вони вже відмерли і лишилися з історії. Щодо сучасного ставлення... Що цікаво? Напевно, по закінченню вищого навчального закладу спеціаліст потрапляє в певний регіон і починає відкривати для себе вплив регіонального стильомовлення. Особливо зараз, коли є можливість друкувати і видавати все, що завгодно. Тому цікавою є пропозиція до остаточного визначення: як це має бути. Потрібно прийняти таку визначену класифікацію.

Я хочу наголосити, що маємо зараз Україну і діаспору. Живемо в одному середовищі, в одному суспільстві. Мова спілкування наша і мова спілкування їхня різна абсолютно. Лексика наша і лексика їхня є абсолютно інша. І якщо вже мати якусь співпрацю, мати порозуміння, то важливо було б визначити класифікації. Звичайно, дуже цікава є пропозиція щодо такої школи, я підтримую, тому дякую за запрошення.

Шаповалова Галина: Я працюю якраз в галузі текстознавства. Ми вітаємо створення текстознавчої школи в Україні. І підтримуємо ідею Тетяни Вадимівни про створення спеціальної робочої текстознавчої групи, в результаті праці якої був би виданий словничок з теорії текстознавства. Дуже цікавою є пропозиція створення електронної бібліотеки, оскільки це дало б нам можливість усім мати доступ до найсучасніших праць в галузі текстознавства і, відповідно, певної орієнтації. І нагальною потребою є, звичайно, потреба унормування термінів. Дякую.

Пискач Ольга Дмитрівна: Я теж дуже вдячна за запрошення. Я дуже рада познайомитися зі своїми вчителями, заочними вчителями, з працями, яких я знайома. Зараз працюю над дослідженнями Мамалиґи А.І., Непийводи Н.Ф., Сербенської О.А. та інших. Дуже вдячна за оті цікаві проблеми, які ви порушували. Річ у тім, що мій науковий інтерес новий. Я захистила дисертацію з діалектології, потім вирішила працювати далі у сфері текстознавства. І зараз працюю над дослідженням мови періодики Закарпаття за 100 років. Кінець ХІХ-ХХ століть – такий широкий розмах. І вже дещо назбирала, матеріал у мене є. Ну, зокрема, хоч у такому аспекті. Оскільки до 1945 року на Закарпатті фактично не існувала літературна українська мова. Така вона, як є, з'явилася після 45 року. Я дослідила такий аспект: роль преси в утвердженні української літературної мови на Закарпатті в цей період: які мовні питання порушувалися на той час і саме яка роль журналістів у цій сфері. Оце дала статтю до друку. У зв'язку з аналізом численних періодичних видань на Закарпатті намітилися такі важливі питання, як проблема логічності тексту, зокрема районних періодичних видань. Тут порушувалася цікава проблема про доцільність вживання діалектної лексики. На жаль, на Закарпатті я помітила таку тенденцію. Є у районній пресі зловживання цією діалектною лексикою. І ось маю матеріали, які хочу опублікувати як статтю. Далі питання точності тексту і т. д. Одним словом, я дуже рада, що керівництво Інституту журналістики погодилось згрупувати текстологічну школу України, яка має вагомі здобутки. Слухаючи цікаві виступи, повідомлення, в мене виникли дві важливі пропозиції: по-перше, я цілком підтримую Тетяну Вадимівну щодо створення словничка термінів текстознавства, а по-друге, слід виробити чіткий критерій аналізу тексту, слід розробити єдину термінологічну систему текстознавства, відповідно означити теми, проблеми.

Малькова Лариса Анатоліївна: Я работаю на факультете иностранной филологии Таврического университета, где читаю дисциплину «Дискурсивний анализ и стилистика» и, естественно, сталкиваюсь с проблемами текста, дискурса. Проблема – отсутствие единой терминологии, о чем уже говорили, и проблема определения текста, дискурса, структур текста. Мне представляется интересным и важным решение этих проблем. Я также работаю на кафедре информационных технологий, где эта проблема немножко с другой стороны, т.е. восприятие электронных текстов, о чем сегодня уже говорили. И в частности так же я переводила работы английских ученых, связанных с восприятием электронных и бумажных текстов. И мне представляется интересным провести аналогичные эксперименты в украинской среде.

Іванченко Роман Григорович: Я хотів би подякувати. Ми підняли розмову про терміни. Завжди, коли ідеться про вивчення, вивчаємо явища, а потім назви елементів явищ. Тому говорити про те, що треба починати зі створення словника термінів, очевидно, не варто. Хоч ми можемо говорити, що приклади в історії мовознавства такі є. Я маю на увазі Празьку лінгвістичну школу, яка ввела цілу низку нових термінів в мовознавстві. Вони вважали своїм обов'язком визначити ці терміни в окремому словничку. Тому, якщо говорити про обов'язковість цієї роботи, то її можна робити паралельно, а не починати з термінології. Вважаю, що обов'язково починати з вивчення цього явища, саме його природи. І тут багато напрямків для нашої праці. Ну, насамперед, треба відштовхуватися від того знаменитого положення Фердинанда де Соссюра, який говорив, що мову треба вивчати в трьох аспектах: мову як систему; мову як мовлення і мовлення як результат, як продукт, і тут для нас дуже багато роботи. Бо справді, уже хоча б взаємодія мовлення і мовної системи. Чи вона дає про себе знати? Ми часто говоримо просто «мовна система», а сама система теж значима. І од цієї значимості ми не можемо відійти. Ну, взяти хоча б такий приклад: «Чи не телячили ви нашого бачили, телячили, телячили». Чому ми розуміємо цей вислів? Тому що система змушує нас редагувати оті неправильності і повертати ці неправильності в русло мови, в русло системи і налагоджувати це розуміння. Це один напрямок, другий напрямок – це саме породження тексту. Це дуже складне явище. От Бацевич видав одну книжку, і я йому заздрю за один приклад. Просто класичний, можна сказати, приклад: «Я пив чай з дівчиною, з лимоном та з задоволенням». Ми говоримо, що це абсолютно неправильно, що це дурниці. Але з точки зору породження тексту, це винятковий приклад. Тут, можна сказати, три інформативних імпульси. Коли ми говоримо про процес народження тексту, коли ми говоримо про зв'язок мови та мовлення, треба мати на увазі один момент, коли ми вивчаємо мовну систему, ми абстрагуємося від самої інформативності і самого повідомлення. Ми виходимо із того, що повідомлення логічно правильне, і вибудовуємо, так би мовити, ті стандарти, дотримуючись яких, ми можемо добиватися розуміння. Сам же процес мовлення, момент психологічного характеру має винятково велике значення для підготовки журналістів і для підготовки редакторів. Виняткове значення не тільки тому, що людина усвідомить, як народжують текст (який шлях від зародження задуму до матеріалізації тексту; що цей шлях не простий, він іноді буває болісним). Оті спогади письменників про те, як вони виношують задум і як потім матеріалізують його в тексти, вони мають величезне значення. Очевидно те, що стосується психології творчості, – це і є те, що можна назвати психологією породження тексту. Це може бути цілий науковий напрямок. Коли ми говоримо про мовну систему і систему стосовно тексту, то там є засоби, які в'яжуть окремі інформативні елементи в ціле. І так як в синтаксисі розробляється величезний арсенал зв'язків між словами і зв'язків між реченнями, так, очевидно, і в мовленні. І Москальська у своїй граматиці тексту цілком правомірно досить пристойно розглядає той арсенал, який в'яже елементи повідомлення у ціле. Тут можна говорити і про дискурс, і текст. Ну, справді, інколи ми говоримо «чи не тепячили ви нашого бачили? Телячили, телячили». Тут є дискурс, а тексту немає, і над цими проблемами, текстотворчими, нам треба дуже і дуже серйозно працювати. І третій напрямок, який дуже важливий для підготовки журналістів – це розуміння тексту. Попередня фаза розуміння і остаточна фаза, повне розуміння і неповне розуміння. Це для журналіста не питання договору, це питання практики. Але, щоб для нього практика була осмисленою, ми повинні розглянути все, що пов'язане із розуміння тексту. Це стосується впливовості нашої роботи, а не говорити про впливовість ми просто не можемо. Якщо будемо ці проблеми розглядати в трьох аспектах, то наші розробки матимуть практичний напрямок. І для журналістів, і взагалі мовознавців. Другий момент – доволі важливий, і його вже зачіпали, про мову, рекламу. Ми говорили про дискурсивний текст як зв'язний текст. Коли йдеться про рекламу, то там може бути і не дискурсивний, а фрагментарний, але який будується на моделях зв'язного тексту. Ми у всякому разі хоч якось уявляємо, що там повинна бути двоскладна схема вислову. Психологічно виходить (коли ми ведемо розмову про рекламу), що цей фрагментарний, не дискурсивний текст може сприйматися тільки на фоні певних мовних стандартів. І стандартизація окремих елементів мовлення відіграє винятково велику роль. Ми говоримо, що газетна мова стандартизована, що це страшенна вада взагалі процесу мовлення. Все це практика вирішує. Чомусь газету ми можемо читати у трамваї і сприймаємо повністю інформацію. Це теж пов'язане із розумінням тексту. А значить тексти можуть бути за своєю будовою різні. І ще один момент, повз який ми не можемо ніяк пройти. Цей момент пов'язаний і з практикою нашого сприймання інформації. Коли ми говоримо про текст, то маємо на увазі тільки мову. Тобто, орієнтацію в основному тільки на слухове сприймання. Принаймні має так бути і історично так є. Коли ми говоримо про друковане сприймання, то це вже так би мовити, пристосування. 1 зараз ЦІ пристосування ідуть далі. Ми говоримо, що нині це особливо стосується усного мовлення.

На телебаченні інформацію передають у пришвидшеному темпі, тому що мовлення звичайне переривається ілюстраціями. Ілюстрації так само інформативні. І укладаються, можливо, у свідомості значно швидше. Тому цілком очевидно, чому віддається перевага телебаченню. Так от, зв'язок тексту з іншими інформаційними елементами це доволі важливий момент у нашій роботі.

Я зупинився тільки на тих моментах, які пов'язані із текстом як явищем і яке ми ПОВИННІ вивчати в різних планах.

І врешті решт реалізація наших робіт. Це дуже добре із наукової точки зору і насамперед з практичної точки зору. Якщо ви пригадуєте, свого часу існував інститут книги, який багато зробив для нашої книгознавчої справи. Я буду задоволений, якщо ця робота буде тривати, і я із задоволенням візьму в ній участь, і буду підтримувати всіх, хто працюватиме тут.

Різун Володимир Володимирович: Дякуємо всім, хто взяв участь у нараді. Нам зараз необхідно прийняти рішення й підсумувати те, про що ми говорили.

1. У виступах відзначалася необхідність дослідження явища тексту, а також написання історії текстознавства.

2. Одним із кардинальних питань текстознавства є питання про термінологічну й поняттєву систему. Необхідно укласти словник термінів.

3. Була пропозиція підготувати бібліографію текстознавчих досліджень в Україні. Наступним кроком буде їх аналіз.

4. Вивчаючи текст як явище, необхідно досліджувати механізми тексту й процес його творення.

5. Важливим є вивчення процесів сприймання й розуміння тексту, його функцій, того, як він функціонує в реальному соціумі, в реальній комунікативній системі.

6. Текст важливо розглядати як систему й структуру.

7. Актуальним є вивчення електронних текстів.

8. Було поставлене питання й про інтерпретацію тексту.

9. Текст як явище можна розглядати в різних наукових аспектах: лінгвістичному, психологічному, соціологічному, правовому. Можуть бути різні аспекти, треба виділити одиниці аналізу в цих аспектах.

Укладання бібліографії й термінологічного словника є тими конкретними завданнями, ЯКІ ми можемо зараз уже почати виконувати. Щодо конференції, то ми погодилися: «Актуальні питання українського текстознавства» – щорічна груднева конференція.

Пропоную проводити методологічний семінар на сторінках бюлетеня «Стиль і текст» і друкувати різні матеріали, що стосувалися б, зокрема, поняттєвої системи науки, її метамови. Учені однієї наукової школи повинні говорити однією мовою. Якщо учений має свій погляд на явище, він обов'язково повинен представити загальноприйняту в науковій школі точку зору, а потім висловити свою. Такий підхід є науково виваженим і коректним.

Сербенська Олександра Антонівна: Пропоную тему: «Текст як явище національної культури».