Ласкаво просимо

Ключові слова: телепрограма, форма, жанр, формат, вікові групи дитячої аудиторії.

In article analyze forms of Ukrainian television for children and youth, outline perspective and topical of them. In summary is proposed certain methods compilation TV programs, which grounded on psychological theory of perception various scale of age.

Key words: TV program, form, genre, format, scale of age.

Досліджуючи форми й методи створення телепрограм для дітей та юнацтва, варто враховувати актуальність обраної теми. Теоретики і журналісти-практики, коли йдеться про різні форми організації матеріалів, здебільшого оперують поняттям "жанр", часто забуваючи про існування терміна "форма". Певні напрацювання у цьому напрямі були зроблені: у телевізійній журналістиці – Е. Багіровим [1], у радіожурналістиці – В. Миронченком [4], В. Ружниковим, В. Ярошенком [6], В. Смирновим [7]. Дослідниками дитячих телепрограм це питання детально не розглядалося, тому можемо стверджувати, що форми і методи створення дитячих програм ще недостатньо розроблені.

Форма дитячої телевізійної програми визначається насамперед змістом, але вона також залежить від різних засобів, завдяки яким цей зміст реалізується. Зазначимо, що поняття "форма" близьке до поняття "жанр", вони "мають деяку зовнішню схожість і через це їх часто плутають. Тим часом поняття ці не однорідні. Вони належать до різних поняттєвих систем” [4, 286]. У цьому випадку доречно послатися на зауваження В. Ружникова [6], який обґрунтував розбіжності між цими поняттями. На його думку, поняття "форма радіопередачі" належить до сфери програмної діяльності та стосується побудови програми мовлення. Передача – це складова частина програми, яка певною мірою має самостійне значення. Різні форми передач – це різні способи виділення й організації частин мовного матеріалу всередині програми.

Ґрунтуючись на досвіді попередників, В. Смирнов пропонує свою дефініцію терміна "форма": "Форма мовлення – це спосіб організації звукового матеріалу відповідно до тематики, адресної спрямованості, конкретного часу виходу передачі в ефір та її обсягу" [7, 9].

У процесі аналізу готової телепродукції форму телепередачі З. Дмитровський розглядає як "спосіб виділення одного або кількох матеріалів із загальної телевізійної програми (наприклад, випуск новин, інформаційна програма, тележурнал тощо)" [3, 170].

Поняття "жанр журналістики" стосується процесів творчості, сприйняття та впливу журналістського твору на слухачів. Жанр – це певний тип журналістського твору [6, 4–5], "який вирізняється особливим способом освоєння життєвого матеріалу, має чіткі ознаки структури" [3, 43].

Форми більш рухливі, ніж жанри. Вони змінюються залежно від завдань, які ставить перед собою телеорганізація на різних етапах мовлення, структурування її сітки, способів подання матеріалу. Форми різноманітніші, ніж жанри, оскільки їх конкретні функції, прийоми структурування матеріалу значно розгорнуті та відкриті для моделювання. Практика телемовлення має чимало прикладів, коли "жанр" і "форма" мовлення збігаються, тобто тоді в ефірі з'являється моножанрова передача.

На вибір форми телепрограм впливає і формат, в якому працює компанія. "Формат – це концепція компанії, що складається зі змісту, ритму мовлення, естетичних норм програмування, манери роботи ведучих та інших специфічних особливостей організації передач, а також структурування програмних елементів відповідно до потреб цільової аудиторії" [5, 371–372]. Це визначення, на нашу думку, є повним і ґрунтовним, може використовуватися для визначення як радійного, так і телевізійного формату. Термін "формат" широко вживається, коли йдеться про FM-радіостанції. Але й телевізійні канали мають свої особливості мовлення, хоча і менш виражені. Канал “СТБ” позиціонує себе як "для тих, хто вдома", “ТЕТ” дотримується концепції "100 відсотків розваг", “5 канал” – концепції "оперативної інформації про події в Україні і світі". Як бачимо, обраний формат мовлення каналів впливає не тільки на форму програм, а й обумовлює цільову аудиторію.

Відомий теоретик мас-медіа Е. Багіров у своїй книзі [1] наводить приклади класифікацій передач за формою, що пропонують науковці світу. Вони ґрунтуються на різних принципах: за типом умовності – документальні, документально-художні та художньо-ігрові; службові та незалежні; за знаковою системою – розмовні (виступи, інтерв'ю, бесіди, дискусії) та зображальні; за формою структурної організації – вистава, концерт, телегазета, прямий репортаж, журнал, бесіда, документальний фільм, гра, конкурс; за ступенем творчої переробки – передачі й фільми, студійні та не студійні, "живі" і в запису; за обсягом – сюжет, сторінка, рубрика, концертний номер; цикл, серія, серіал; за жанрами. Розглянемо детальніше кілька класифікацій передач, важливих у процесі створення телепрограм для дітей та юнацтва.

Типоформувальні ознаки програм характеризуються низкою чинників, зокрема цільовими настановами, спрямованістю на певну групу аудиторії. Основні типи програм за формою структурної організації властиві як для "дорослого", так і для дитячого мовлення. До них належать новини, програми журнального типу, програми-діалоги, програми-огляди, ігрові програми.

З-поміж великого обсягу інформації про життя нашої планети, знань про фізичні та хімічні закони буття, якими кожного дня поповнюється розум підростаючого покоління, безумовно, важливе місце відводиться поточним новинам. Дізнаючись про події, що відбуваються у різних куточках земної кулі, і, насамперед, своєї країни, люди з цікавістю, тривогою, надією спостерігають за динамікою процесів, які можуть впливати на їхнє життя. Українські телеканали задовольняють цю потребу, проте здебільшого лише дорослого населення. Загальнодержавні канали дитячих випусків новин не готують. Інформаційна форма дитячого мовлення існує в ефірі окремих регіональних компаній. Серед них – "Шкільні новини" Полтавської ОДТРК, "Недорослі новини" Дніпропетровської школи телебачення і преси, "Новинушки" Хмельницької ОДТРК. Ведучі цих програм і автори сюжетів – юні кореспонденти віком від 7 до 15 років.

Особливість інформаційного мовлення полягає у тому, що воно має наближатися до максимальної об'єктивності. Завдання кореспондента редакції новин – повідомляти факти. Коментар і оцінку мають давати спеціалісти, експерти, оглядачі. Найбільш суттєвими та важливими для сприйняття є об'єктивність, оперативність, компетентність, актуальність та дохідливість. Ці якості є невід'ємними атрибутами випусків новин. На жаль, принципи актуальності та оперативності не завжди реалізовуються у дитячих інформаційних випусках. Наведені вище програми виходять в ефір лише один раз на місяць. До того ж, сюжети розповідають про події рідного міста, рідше області й зовсім не торкаються подій в країні чи за її межами.

Важливим атрибутом інформаційного випуску має бути особливе звукозорове оформлення. Динамічна заставка, оформлення студії, музичні відбивки між сюжетами – все це створює стиль передачі, становить її сітку, яка кожного разу наповнюється новими сюжетами. Зазначимо, що дитячі інформаційні регіональні випуски відповідають цим вимогам, окремі з них мають постійні рубрики: "Культура", "Освіта", "Дозвілля", "Спорт".

Тривалість дитячих інформаційних програм не перевищує 20 хвилин і, як правило, складається з чотирьох–п'яти сюжетів. Для них не властивий діловий стиль подання матеріалу ведучими, прискорення мовного темпу. Це пов'язано з особливостями засвоєння тексту юною аудиторією. Особливістю дитячих новин є те, що творчі працівники редакцій юнацьких програм нерідко експериментують, і закадровий текст сюжетів накладається на музичний супровід. Подібний метод широко використовується у багатьох "дорослих" програмах, але не інформаційних.

Наступна форма – програми журнального типу. Ця форма мовлення пройшла випробування часом і зберегла свою актуальність донині. Передачі цього типу привертають увагу різних верств населення. Головна перевага цієї форми мовлення – мобільна структура, що дозволяє використовувати різні теми, жанри, гармонійно поєднувати актуальний, розважальний та музичний матеріал. Періодичність накладає суттєвий відбиток на зміст журналу. У ньому відсутні оперативні новини, а якщо і міститься інформація, то певної тематики, що не вимагає термінового подання в ефір.

До сучасних дитячих програм журнального типу можна віднести "Манюні" та "Подружки", що з'явилися в ефірі Першого національного каналу в 2005 р., а також "Під напругою" Дніпропетровської школи телебачення і преси. Передача "Манюні" розрахована на дітей дошкільного і молодшого шкільного віку, має постійні рубрики: "Відеословничок", "Манюніни рецепти", "Відеоманюня" та "Мультпарад". Рубрики об'єднуються спільною темою, яка кожного випуску змінюється. Програма "Подружки" має схожі рубрики – "Мода", "Поради", "Гімнастика", "Гороскоп", "Музикалочка". Але розрахована вона на дітей молодшого та середнього шкільного віку і переважно дівчат.

"Ведучий тележурналу є центральною фігурою. Його функції різноманітні, він пов'язує увесь матеріал випуску в єдине ціле, підтримує контакт з аудиторією. Зв'язки можуть мати формальний, структурний характер, а можуть нести додаткове навантаження. У містках між сюжетами він може дати більш розгорнуте уявлення про людей, про яких іде мова, висвітити ситуацію цікавим історичним матеріалом" [7, 112]. Ведучими як "Подружок", так і "Манюнь" є кілька дівчат. Це пояснюється тим, що одній дитині-ведучому важко утримати увагу однолітків, тому рубрики програм розподілено між різними ведучими. У "Подружках" зв'язок між рубриками забезпечує головна ведуча, яка, як правило, не привносить додаткову корисну інформацію. У програмі "Манюні" зв'язок між рубриками здійснюється за допомогою запитань ведучих, кумедних дитячих асоціацій та цікавої додаткової інформації. Передача "Манюні" належить до монотематичного типу програм, а "Подружки" – до програм із різною тематикою.

Журнальний тип мовлення дозволяє створювати програми тривалістю від 30 до 60 хвилин. Подання відеоматеріалу порціями у вигляді рубрик чи сюжетів, коментарі ведучого та додаткова інформація не втомлюють глядача. Особливістю дитячих програм цього типу можна назвати їх нетривалість. Це зумовлено дитячою моторикою та нездатністю сприймати багато інформації за один перегляд, тому хронометраж дитячої програми журнального типу, як правило, не перевищує 30 хвилин.

Наступний тип програм за формою – програми-діалоги. Вони передбачають участь кількох співрозмовників, які по черзі обмінюються думками з обраної теми, доповнюють один одного. Такі програми цікаві тим, що демонструють процес живої думки, її зародження, розвиток та рух до певного результату у вигляді висновку. І все це відбувається на очах у глядача. Програми такого типу мають суттєве значення для телебачення, оскільки комунікативний процес, виражений переважно мовою, становить одну з основ телебачення як соціальної системи.

Програми-діалоги існують і у дитячому мовленні. Прикладом можуть бути передачі "Ви знаєте?" Одеської ОДТК, "Студія 5" Першого національного телеканалу. Основний компонент цих програм – це розмова з героями. Вона може бути у формі інтерв'ю, бесіди чи дискусії. Автори телепередачі "Ви знаєте?" обрали для своєї програми випробуваний часом жанр інтерв'ю. Героями програми стають діти з різними уподобаннями та захопленнями. Ставлячи їм запитання, ведучий намагається з'ясувати, чим саме приваблює їх захоплення. Творці програми "Студія 5" залучають героїв програми до бесіди, спрямовуючи її своїми запитаннями у потрібному напрямі, намагаються з'ясувати різні грані визначеної тематики, доповнюючи програму відеосюжетами.

Створення цікавих діалогів вимагає від авторів певної підготовки: дізнатися подробиці з обраної для діалогу теми, підібрати співрозмовників. Якщо герої передачі – відомі люди, варто ознайомитися з їх попередніми інтерв'ю. "Щоб дістатися до глибинних властивостей особистості співрозмовника, від ведучого вимагається особливий душевний настрій. Інакше, все буде нібито правильно, можливо, навіть невимушено, але не схвилює, не зачепить, не викличе почуття у відповідь" [8, 166]. Саме душевного настрою та особливого творчого підходу вимагають телевізійні бесіди з юними героями програм. При створенні дитячих програм велике значення має здатність ведучого звільнити героя від страху перед телекамерою, налаштувати його на повноцінну розмову живою дитячою мовою, а не завченими у школі чи з телеекрана фразами. Більшість програм для дітей та юнацтва українського виробництва потерпає саме від цієї проблеми – юні герої, а досить часто й ведучі програм розмовляють штампами, завченими фразами, вилучаючи зі своєї мови дитячу безпосередність та експресивність.

Ще один важливий аспект під час роботи з дітьми у телестудії: які питання бажано ставити героям передач, як ставитися до співрозмовника (чи як до дитини, чи як до зрілої особистості)? Без сумніву, що програми-діалоги мають нести багатопланову, розгорнуту, індивідуалізовану інформацію і спиратися на загальноприйняту методику інтерв'ювання: "ставлячи запитання, варто уникати багатозначних понять; основні запитання слід формулювати в лаконічній, чіткій фразі, оскільки задовге запитання опонент може не запам'ятати і відповісти лише на частину запитання (як правило, останню); запитання краще формулювати, не називаючи альтернативу, щоб співрозмовнику не треба було обмежуватись лише вибором між двома варіантами відповіді" [8, 166–167].

Програми-огляди для дітей та юнацтва на сучасному етапі телевізійного мовлення в Україні відсутні. В ефірі відсутня як вітчизняна, так й іноземна продукція такого типу програм для дітей. На нашу думку, це пов'язано з тим, що такий тип мовлення вимагає аналітичного підходу, відстеження подій, які були б цікавими та мали б резонанс у дитячої аудиторії. Крім того, основна мета програм такого типу – "зображення для глядачів причинно-наслідкових зв'язків (часом прихованих, важко вловимих), виявлення їх значення і тенденцій подальшого розвитку" [8, 177]. Стає зрозумілим, що подібний вид діяльності вимагає особливої підготовки як автора програми, так і глядачів.

Безсумнівно, ігрові програми є найпоширенішим типом програм для дітей та юнацтва, які посідають певне місце в ефірі за способами зв'язку з аудиторією та особливим змістом. Ігрові програми, як правило, розраховані на конкретну вікову аудиторію, оскільки саме від віку потенційних глядачів залежать характер та складність гри. Особливості дитячої аудиторії, дитячого сприйняття, віра у казку, у чудеса, у добрих чаклунів та фей багато в чому обумовлюють організацію їх уваги, що сформувалася ще у ранньому дитинстві під час прослуховування "бабусиних" казок. Практика доводить, що "дітей захоплює дійство, якщо у ньому є елемент гри. Через гру, за її допомогою маленька людина пізнає світ, особливо світ стосунків у дитячому колективі. Діти не люблять повчань, настанов, моралізованих сентенцій" [7, 157].

В українському мовленні переважна більшість дитячих програм мають елементи гри. Безпосередніми ігровими шоу є "Найрозумніший" на каналі "1+1", "Інтелект-шоу LG Еврика" на каналі "Інтер", "Полундра!" – ігрова програма російського виробництва на каналі "ТЕТ", "Своєю працею" Дніпропетровської школи телебачення і преси. Якщо перші дві – це інтелектуальні програми, які вимагають знань та здатності швидко та влучно знаходити відповіді, то дві останні – легші за формою програми, де діти мають кмітливо та дотепно розв'язувати поставлені перед ними завдання. Перші дві програми належать до східчастих і змагальних ігор, де у наступний тур виходять найкращі гравці. Дві останні гри належать до лінійних, де перемагає команда, а не окремий її учасник.

У програмах "Найрозумніший" та "Інтелект-шоу LG Еврика" основним є мовне навантаження, оскільки сенс гри у правильних відповідях. Головний компонент "Полундри!" та передачі "Своєю працею" – зображальний матеріал, тобто автори бажають зацікавити глядачів спостереженням за розвитком подій у шоу, безпосередньою реакцією учасників. Інтерес до подібних ігор пояснюється тим, що глядачі біля телеекранів мають можливість випробувати свою ерудицію, ефект співучасті у подібних програмах сягає найвищих показників. Глядачі переживають справжні відчуття радості чи смутку за героїв, співчувають їм.

Ще один різновид ігрових програм, які присутні в українському телемовленні, – це музичні ігрові програми. До них належать "Зірки, на сцену!", "Крок до зірок" Першого національного каналу, "Хочу бути зіркою" на каналі "1+1", "Кумири та кумирчики" на каналі "Інтер", "Сім нот", "Світ танцю" Хмельницького дитячого телевізійного агентства.

"Зірки, на сцену!", "Крок до зірок", "Хочу бути зіркою" – це телевізійні конкурси юних співаків і танцювальних колективів. "Кумири та кумирчики", "Сім нот" та "Світ танцю" до конкурсних програм не належать. І якщо "Кумири та кумирчики" – це ігрове шоу пародіювання відомих співаків без розвиваючого чи освітнього навантаження, то "Сім нот" та "Світ танцю" – програми, в яких юні ведучі розповідають про музику та танці, їх жанри, показують уривки з музичних і танцювальних творів, демонструють свої навички та вміння однолітків.

Наступний важливий вид дитячих ігрових програм – це програми з ляльковими героями. Такі персонажі наділяються спеціальними чародійними силами та додають програмі казковості, чарівності, доброти, наближають телевізійну програму до світу дітей. Прикладами таких програм можуть бути "Капітонія і компанія", "Життя дивовижних ляльок" Полтавської ОДТРК, "Клуб "Суперкниги" Християнської організації "Емануїл", традиційні "Вечірні казки" Першого національного каналу, Запорізької ОДТРК та інших регіональних каналів. Казкові лялькові персонажі своєю поведінкою та зацікавленістю до світобудови, наближені до дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, стають ніби їх втіленням на телеекрані. Дитині значно легше повірити в те, що говорить ляльковий герой, аніж найрозумніший ведучий-людина. Ігровий момент у подібних програмах трохи інший, ніж у шоу-програмах. У зв'язку з тим, що у цих програмах не бере участі студійна аудиторія, герої самі втілюють ігровий момент, тобто на початку нової передачі перед глядачами та ведучими кожного разу постає нове завдання і впродовж дійства вони знаходять шляхи до його розв'язання. А ляльковий персонаж, присутній у кожній з наведених програм, має можливість швидко переноситися у телепросторі з однієї точки земної кулі до іншої, з однієї події в іншу.

Охарактеризувавши дитячі програми за формою структурної організації, зазначимо, що майже всі форми, за деяким винятком, представлено в дитячому телемовленні України.

Наступна характеристика – за ступенем творчого опрацювання. Як правило, телепродукція для дітей транслюється в запису, дуже рідко наживо. Це пояснюється тим, що вікові особливості аудиторії не дозволяють передбачити поведінку юних гостей у студії, неможливо спрогнозувати, чи будуть вони розкутими, зібраними та вільно поводитимуться перед працюючою камерою. Успішним прикладом програм, що виходять у прямому ефірі, можна назвати "Студію 5". Ведучі тут не роблять винятків, навіть якщо гостями є юні герої і програма виходить в ефір у звичному форматі – наживо.

Стосовно програм, підготовлених у студії, та програм нестудійних, то їх кількість майже однакова. Крім того, точні розрахунки провести досить складно, оскільки більшість періодичних програм для дітей, що виходять в ефір на регіональних каналах, не мають сталої форми та місця проведення. Навіть такі, розраховані саме на студійне втілення програми, як "Вечірня казка", можуть відходити від усталеної форми. Яскравий приклад – програма "Казки Домовущі" Запорізької ТРК "ТВ-5". Постійні випуски готуються в оформленій під затишну кімнату студії. Програма, в якій діткам розповідалося про історію Запорізького козацтва та виховання молодих козачків, знімалася безпосередньо на острові Хортиця. Зазначимо, що подібні відступи від прийнятої форми програми дозволяють більш детально та наочно показати юній аудиторії матеріал, розкрити таємниці того чи того ремесла.

Виходячи з формату власної телеорганізації, обравши необхідні форми для своєї діяльності, творчі працівники мають користуватися методами, які ґрунтуються на психологічних теоріях сприйняття різними віковими групами. Психологи розрізняють кілька типів сприйняття: емоційний, аналітичний, образний [2]. Групі дітей віком 6–10 років властивий емоційний тип сприйняття, 11–13-річні схильні до аналітичного. Встановлено також пряму взаємозалежність образного та образно-емоційного типу сприйняття та сугестивності. Підлітки віком 11–13 років вибагливіші до логіки змісту та менш піддаються сугестивності порівняно з 6–10-річними дітьми.

Дітям віком 5–7 років слід пропонувати ігрові телепередачі, що сприяють формуванню творчої уяви та здатності керувати своєю поведінкою. Надзвичайно корисним можна вважати перегляд дитячих мультфільмів, знятих за сюжетами відомих дитячих казок, що повчають та навчають гарних манер, зразкової поведінки, слухняності. Підбираючи репертуар для перегляду молодшим дітям та рекомендуючи ті чи інші передачі підліткам, слід пам'ятати про особливість дитячої психіки – бажання наслідувати героїв із телефільмів та передач. Також юні глядачі не завжди спроможні відрізнити вигадку від життєвих реалій. І вони можуть думати, що так, як поводяться їхні кумири на телеекрані, так само слід і їм поводитися в житті.

Особливістю дітей віком 7–11 років (молодший шкільний вік) є новий етап розвитку психіки, пов'язаний із початком навчання у школі. Для цієї цільової групи важливим у телепрограмах є поєднання пізнавального з цікавим. Оскільки вони активно входять до суспільного життя, доцільним було б через телепередачі роз'ясняти дітям загальноприйняті у суспільстві норми життя та правила поведінки. Повернувшись додому зі школи, хлопчики та дівчатка вмикають телевізор, прагнучи не тільки розваг, а й користі від побаченого.

Підлітки віком 11–15 років характеризуються прагненням до самореалізації. Телевізійні передачі для них повинні враховувати їх потреби в розширенні власного світогляду, пізнанні життя молоді в інших країнах, містити розповіді про цікаве та корисне проведення часу, щоб у майбутньому обрати відповідний варіант для себе. Слід також брати до уваги той факт, що діти цього віку вже починають орієнтуватися на доросле життя. Тому дидактичні настанови для них є неприйнятними і можуть спричиняти негативні наслідки, небажання знову повертатися до надмірно повчальної телепередачі.

Юнацькою аудиторією найкраще сприймаються матеріали телепрограм, що спонукають до пошукової діяльності. Більшість школярів віддає перевагу передачам, в яких до них звертаються з запитаннями, ставлять завдання, просять оцінити той чи інший факт, подію, явище, вчинок дорослої людини чи однолітка тощо. Телевікторини – яскравий приклад. Вони спонукають дітей та юнаків користуватися підручниками, словниками, довідниками, спеціальною літературою, зустрічатися з цікавими людьми. З'ясовуючи будь-яке питання, наприклад, з української історії, культури, мистецтва, явищ, юні глядачі виявляють свої знання, моральні цінності, емоційний настрій. У процесі такої активної діяльності формується свідоме ставлення до навчання, яке реалізується також через використання почутої та побаченої інформації з інших джерел.

Порівнюючи телебачення та кінематограф, зазначимо, що перевага першого у спілкуванні з юним глядачем полягає в тому, що телеекран сприяє більш довірливій розмові з юнаками на складні теми, що вимагають особливого такту та уваги. Цей ефект досягається завдяки такій характерній якості телебачення, як довірливість контакту. Е. Багіров зауважує: "Виходячи з цієї особливості теледійства, відбувається стирання психологічної межі між світом на екрані та реальним середовищем нашого сприйняття. Тому якщо в кіно глядач ототожнює себе з героями, то під час перегляду телепрограм він уподібнює героя в собі. В кіно точка відліку – герой, на телебаченні – ми самі. І ми швидше порівнюємо телегероя з собою, а не втілюємося в нього" [1, 97].

Запити в кожній дитячій віковій групі виявляються в орієнтації на той чи той жанр. До творів поетико-метафоричного характеру (фольклор, казка) тяжіють дошкільнята та діти початкового шкільного віку. Підлітків та юнаків приваблюють пригодницькі жанри. Психологічна драма, епос – у центрі уваги учнів середніх класів та старшокласників. Діти з найбільш розвиненим естетичним смаком здатні до метафоричного мислення, тяжіють до передач лірико-поетичного, притчевого характеру.

Телепрограми для школярів повинні мати всі основні риси, властиві телебаченню як мистецтву. Первинний початок у них – гра, яка є засобом специфічного дитячого прийняття навколишньої дійсності. Твори для дітей специфічні не тим, що вони мають особливі сюжети. Їх відмітні риси треба шукати у відкритому прийнятті чаклунства, казковості, що дуже притаманне дитячій свідомості. У передачах для дітей та юнацтва "забороняється" механічне перенесення таких засобів "дорослого телебачення", як, скажімо, неоднозначність оцінок, туманність, зневіра у моральних позиціях.

Таким чином, телепередачі для дітей та юнацтва повинні бути емоційними, що безпосередньо виявляється у самому відборі матеріалу, характерному спілкуванні ведучих зі своїми глядачами. Потрібний емоційний настрій можуть створити самі діти, якщо вони є не тільки учасниками тієї чи іншої передачі, а й її творцями в ролі авторів і ведучих. Телебачення має сприяти розвитку здібностей у дітей. Втілення цієї мети можливе за рахунок створення різноманітних пізнавальних програм, таких як "Клуб мандрівників", "В світі тварин", адаптованих для цього віку.

У телепередачах для юнацтва слід враховувати, що в цій віковій групі різниця в два–три роки суттєва, хоча майже не помітна на перший погляд. Зрештою, мова повинна йти про дві вікові групи: одна тяжіє до дитинства, інша – до юнацтва. Казкове та ігрове не поступається своїми правами, але суттєво переосмислюється. В центрі уваги юнаків – не дія та вчинки персонажів, а мотиви цих дій. Екранна розповідь ускладнюється. Умовність побудови цілковито відкрита, але повага до первинного казкового початку повністю залишається.

Для цього віку "протипоказані" повчання та дидактичність, тому що етичний максималізм підлітка, загострене відчуття справедливості часто-густо стають причиною байдужого ставлення юнаків до занадто рівного, спокійного плину життя на екрані.

А. Храмов рекомендує: "Загальний час перегляду телепередач дітьми віком до 7 років не повинен перевищувати 6–7 годин на тиждень, дітьми від 7 до 12 років – 10 годин. Також бажано, щоб дитина не дивилась телевізор більш як півгодини поспіль" [9].

Отже, створення телепередач для дитячо-юнацької аудиторії вимагає від тележурналістів чіткого усвідомлення та орієнтації на визначену вікову аудиторію. Теорії психологічного розвитку дитини підтверджують, що створення універсальної передачі для всіх вікових категорій є недоцільним. У цьому випадку варто скеровувати увагу на окрему групу глядачів: дітей, підлітків або юнаків.

Утілення в життя запропонованих нами методів організації відеоматеріалу для юної аудиторії, а також розширення палітри форм, окреслених у статті, дозволить наповнити цю частину медіаринку цікавими та пізнавально-розвивальними програмами. Це, у свою чергу, дозволить закріпити за телебаченням право бути повноцінним сегментом інтелектуального розвитку, виховання та освіти молодого покоління.

1. Багиров Э. Г. Очерки теории телевидения. – М.: Искусство, 1978. – 152 с.

2. Божович Л. И. Личность и ее формирование в детском возрасте. Психол. исследование. – М.: Просвещение, 1968. – 464 с.

3. Дмитровський З. Є. Термінологія зображальних засобів масової комунікації: Довідкове видання. – Л.: Видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка, 2004. – 216 с.

4. Миронченко В. Я. Основи інформаційного радіомовлення: Підручник. – К.: ІЗМН, 1996. – 440 с.

5. Радиожурналистика / Под ред. А. А. Шекеля. – 3-е изд., испр. и доп. – М.: МГУ; Наука, 2005. – 478 с.

6. Ружников В. Н. От "Радиовестника РОСТА" до информационной программы "Маяк". (Вместо предисловия) // Информационные жанры журналистики. – М.: Наука, 1973. – С. 3–21.

7. Смирнов В. В. Формы вещания: Функции, типология, структура радиопрограмм: Учеб. пособ. для вузов. – М.: Аспект Пресс, 2002. – 203 с.

8. Телевизионная журналистика: Учебник / Под ред. А. Я. Юровского. – М.: Изд-во МГУ, 1994. – 237 с.

9. Храмов А. В. Дети и телевидение. – www2.internews.ru/tvhistory/1/12.html.