У статті йдеться про зародження і розвиток жанру "інфотейнмент" в Україні. Розглянуто історичний аспект розвитку жанру в США і появи його на Українському телебаченні. Основну увагу приділено особливостям тематики програм, що працюють у жанрі інфотейнменту, побудові тексту і найбільш поширеним зображально-виражальним засобам.
Ключові слова: інфотейнмент, жанр.
In the article the "Newest genres of the Ukrainian telejournalism: development of infotainment" the question is about an origin and development of genre of "infotainment" in Ukraine. The article contains a historical aspect in relation to development of genre in the USA and appearances on Ukrainian television. Basic attention is paid to the features of subject of the programs in the genre of infotainment, construction of the text and most widespread graphical-expressive facilities.
Key words: infotainment, genre.
Тенденції сучасного телебачення полягають у взаємопроникненні (дифузії, гібридизації, трансформації) жанрів, видів і форм телевізійної продукції. З одного боку, до цього призвела криза ідей (все придумане і винайдене), з іншого – зростання рейтингів розважальних телепрограм, які почали перевищувати рейтинги традиційних лідерів ефіру – програм інформаційних. Саме на межі інформації і розваги у 80-х рр. ХХ ст. у США виник новий телевізійний жанр "інфотейнмент": іnfotainment – information + entertainment. Появу жанру пов’язують з виходом в ефір програм "Доброго ранку, Америко!" (Good Morning, America) і "Ю.Ес.Ей.тудей" (USA today). Суть жанру визначали як подання новин у розважальній формі. Класикою жанру "інфотейнмент" називають програми розважального телеканалу MTV.
Противники цієї тенденції називають такі передачі іронічно "щасливі новини" (happy news) або "макулатура" (trash TV). Аналітики пов'язують поширення інфотейнменту з посиленням тенденції до приватизації і монополізації інформаційно-розважальної індустрії, що витісняє публічну сферу інформаційного простору [8]. Американські дослідники ЗМІ Л. Дауні та Р. Кайзер уважають, що послідовно самі новини трансформувалися в медіапродукт нового типу, який згодом дістав назву "інфотейнмент" і став складовою частиною сучасної індустрії розваг у ЗМІ. Іншими словами, новини перетворилися на форму розваги, а розвага все частіше представлена у формі новин. Пріоритетом теми журналістики інфотейнменту є кримінальні новини та історії про зірок [1].
Облишимо для інших глибинних досліджень особливості сучасного українського інформаційного мовлення у вигляді розваг, що полягають у специфічній верстці (випуск новин на загальнонаціональному телеканалі може починатися не з важливих для держави і світу політичних подій, і навіть не з актуальних соціальних проблем, а з інформації, наприклад, про перебіг конкурсу "Євробачення" або з історії про маленьку дівчинку, якій лікарі відновили зір за сприяння благодійних фондів), в особливостях написання текстів, які можуть починатися не з факту, а з історії про конкретну людину (сім’ю, працівника заводу) у темпоритмі монтажу (надто швидкому, з порушенням класичних правил), у специфіці відеоряду, де перевага надається великим планам і деталям. Розглянемо детальніше формування інфотейнменту на Українському телебаченні, особливості його виникнення й адаптації та специфіку створення сюжетів у цьому жанрі.
Однією з перших програм у жанрі інфотейнмент на пострадянському просторі називають програму "19:59" (“ОРТ”, 1996). У "19:59", що виходила в ефір за хвилину до основних випусків новин на інших каналах, була й інформація, й ефектні концертні номери. Ведучих було четверо (на відміну від традиційних одного–двох). Вони не сиділи за столом, а ходили по студії. Нетрадиційним для радянської традиційної телешколи був і музичний супровід сюжетів. Наприклад, матеріал з Чечні був "покладений" на популярну в ті часи пісню "Комбат" групи "Любе". А сюжет про русофілів у Латвії супроводжувався шлягером Лайми Вайкуле "Ще не вечір". Утім програма "19:59" проіснувала в ефірі лише кілька тижнів, тому всі про неї забули і не розглядають як приклад російського інфотейнменту. Адже і самого терміна "інфотейнмент" у 1996 р. ще ніхто не знав [7]. Другою маловідомою спробою створити програму в жанрі інфотейнменту була програма Миколи Сванідзе "Дзеркало". Протягом року (2000–2001) він запрошував у свою, на перший погляд, інформаційно-аналітичну програму акторів з фрагментами вистав, циган з піснями і танцями, часом за участю тварин. Програма не мала успіху.
Обличчям інфотейнменту на Російському телебаченні називають програму "Намедни", що з’явилася в ефірі телеканалу “НТВ” восени 2001 р., а її автора і ведучого Леоніда Парфьонова – засновником російського інфотейнменту. Відповідно до офіційного сайту “НТВ”: "Намедни" – це тижнева інформаційно-аналітична авторська програма Леоніда Парфьонова. Події, люди, явища – усе, про що говорили на тижні в країні й світі. Програма відрізняється новим для Російського телебачення підходом до інформації. Творцям програми цікаво все, що цікаво її глядачам: високі "паркетні" новини можуть подаватися слідом за матеріалом з російської глибинки, репортаж із гарячої точки – із сюжетом з життя голлівудських зірок. "Намедни" по-новому підходить не тільки до змісту, а й до форми. Високий темп, насичений відеоряд, що доповнює коментарі ведучого, – так, на думку авторів, – слід подавати інформацію в новому столітті" [9].
Схожим чином подається інформаційна програма "Страна и мир" (“НТВ”), що виходить увечері по буднях з 2003 р. Характерними рисами програм "Намедни" та "Страна и мир" були фрагментарність, кліповість монтажу. Формат здебільшого передбачає респектабельність, але здатний рухатися в бік жовтої преси. У "Намедни" чимало уваги приділяють скандальним, "смаженим" новинам, розрахованим на досить невибагливого глядача. Рух у бік бульварності простежується навіть не тільки у виборі теми (пацюки, що тероризують місто; людожери; школярі, що знімаються в порнофільмах, тощо), а й у доборі слів і відеоряду для розкриття теми. Загальні прийоми для більшості сюжетів: пояснення, інтерпретація найчастіше будуються на спрощенні; короткий коментар застосовується замість довгого обговорення; текст може з'єднуватися в ціле завдяки асоціаціям; пріоритет у візуальних знаках, достатня кількість яких маскує відсутність аналізу. Програма пропонує мову "easy listening & watching". У сюжетах переважає симуляція: у тексті розставляються знаки інформації, знаки аналітичності і у підсумку – імітація позиції.
Усі ці прийоми та методи швидше стосуються зовнішніх ознак жанру і відповідають визначенню інфотейнменту як форми подання інформації. Саме як "метод подання інформації", а не як окремий жанр журналістики розглядає інфотейнмент російська дослідниця Людмила Васильєва [1].
Але про інфотейнмент у класичному розумінні, якого дотримуються американські дослідники ЗМІ Л. Дауні та Р. Кайзер, які представляли основною тематикою жанру історії про зірок [2], у Росії заговорили після появи на телеканалі "СТС" програми Сергія Майорова "Історії в деталях". Ця програма складається з двох сюжетів хронометражем по 7–8 хвилин кожен і представляє повноцінні історії про зірок (сучасного шоу-бізнесу, кіно, театру не лише в російському, а й у світовому масштабі). У 2004–2006 рр. програма ретранслювалася на українському телеканалі “ТЕТ”. Власне про український інфотейнмент почали говорити засновники щоденної програми "Дивись!", що вийшла в ефір на телеканалі “ТЕТ” 20 жовтня 2003 р. (хронометраж 15 хвилин, без ведучого). Оновлена, з ведучими (Павло Шилько, Наталя Калатай) і збільшеним хронометражем (30-хвилинний слот), виходить в ефір з 19 квітня 2004 р. до сьогодні (з ведучими Наталею Калатай та Іваном Корнієнком). Згідно з інформацією на офіційному сайті телеканалу “ТЕТ”: "Дивись!" – це єдина в українському ефірі програма власного виробництва у жанрі інфотейнменту – нестандартні історії про цікавих людей. "Дивись!" ніколи не повторюється, кожна програма – унікальна, кожна історія розказана спеціально для глядачів телеканалу “ТЕТ” [10]. Від "Історій у деталях" програму "Дивись!" відрізняє тематичність. У кожного випуску є тема, якою об’єднані троє героїв. Наприклад, "Колекціонери", "Наставники", "Завидні наречені", "Майстри своєї справи", "Знаки долі", "Жінки на всі 100", "Солодка парочка", "Улюбленці публіки", "Метросексуали", "Золота молодь", "Однолюби", "Нові імена", "Мідні труби", "Іноземці в Україні", "Герої-коханці", "Фатальні жінки", "Діти понеділка" тощо. У 2005 р. про опанування жанру "інфотейнмент" заявив новостворений український телеканал К-1 (програма "Один день" була досить схожою на програму "Страна и мир" на “НТВ”), щотижнева програма "Неймовірні історії кохання" з’явилася в ефірі телеканалу “СТБ”.
Спробуємо узагальнити прийоми і методи створення сюжетів у жанрі "інфотейнмент" у програмі "Дивись!" як першої в Україні програми, що заявила про роботу з цим новітнім телевізійним жанром.
1. Тематика
Оскільки кожен випуск програми тематичний, у сюжеті домінує, або просто окреслена, тема програми. Це певною мірою звужує можливості журналіста створити цілісний образ героя. Наприклад, у сюжеті про актора Євгена Гришковця на тему "Муза" можна говорити, власне, про талановитого актора. В іншому сюжеті про того ж Євгена Гришковця на тему "Майстер на всі руки" можна говорити і про нього як про актора та його моновистави, і про його власні пісні й власну групу, і про п’єси, які він пише. Водночас сюжети, об’єднані в одну тему, досить творчо дозволяють розкрити цю тему з різних боків завдяки несхожим героям. Наприклад, у програмі "Життя заради кадру" були сюжети і про телеведучу Іванну Коберник, яка працює у телевізійному кадрі, і про фотографа Лесю Мальську, яка створює фотокадр, і про Руслана Огородника, який створює спецефекти для кіно (робота з кінокадром).
Щодо вибору героїв, засновники програми "Дивись!", які прийшли в розважальне телебачення з інформаційної редакції, спершу віддавали перевагу сюжетам про людей цікавих, незалежно від "статусу зірковості" (саме робота у програмах новин, знання і розуміння соціальної тематики накладали певний відбиток), але згодом рейтинги показали, що історії про зірок значно успішніші, і програма, що вийшла в ефір в оновленому форматі, була зорієнтована саме на зіркові історії, історії зірок і про зірок.
Завдання журналістів – розповісти і показати не лише творчий бік того чи того героя, а й показати, чим живе герой поза професійною діяльністю. Неодмінною умовою є знімання вдома, розмова про особисте життя. Саме цим подекуди "глянцевий журнал про зірок "Дивись!" подібний до програми "Намедни", формат якої визначали як "респектабельний, але зі зсувом у бік бульварності і щодо вибору тем, і щодо добору слів та інтонацій" [9].
2. Побудова тексту
Структура текстів вибудовується за класичними принципами драматургії, що існує, зокрема, і в художній публіцистиці (зав’язка, розвиток дії, кульмінація, фінал), адже кожен сюжет – це по суті портретний нарис з усіма його характерними рисами (у центрі уваги – людина, її характер, відносини зі світом, оточенням; присутній конфлікт – зовнішній, внутрішній, міжособистісний).
У тексті сюжетів майже відсутні складнопідрядні речення, замість них журналісти використовують прості. Це робить текст легким у сприйнятті й водночас динамічним. Наприклад: "Короткі спіднички. Декольтовані кофтинки. Довгі чоботи. Чи навпаки. Довгі чоботи. Джинси, з яких виглядають трусики. І відверті маєчки. Розміру XS. Чи не зовсім XS... Тіло, засмагле в солярії. Професійний макіяж. Нарощені нігті. Це ж треба, один відлетів. Боулінг – невдячна гра, коли в тебе такий манікюр. Та й занадто інтелектуальна, коли в тебе не лише маєчка розміру XS" ("Дивись!" – 2004. – 18 жовт.).
У програмі "Дивись!" журналісти ніколи не підводять до синхронів незакінченими реченнями закадрового тексту. Речення не завершуються "тому що", "коли", "тоді"... а далі синхрон ніби підхоплює фразу. Це – ще один відбиток, що накладає професійна інформаційна школа засновників програми. Водночас у текстах присутні характерні художній публіцистиці такі стилістичні засоби, як порівняння та метафори, що надають сюжетам образності й акцентують увагу глядача на характеристиці героя, підкреслюють майстерність журналістів у володінні словом. Наприклад, у сюжеті журналістки Мартіни Лук’янченко йдеться: "Євгеній Ерік. Стриманий, як Біг Бен. Надійний, як швейцарський банк. Грамотний, як освіта в Гарварді. Ерудований, як велика Радянська енциклопедія. Пунктуальний, як його годинник від Харі Вінсон. Мабуть, саме таким повинен бути виконавчий директор елітного клубу країни" ("Дивись!" – 2005. – 28 берез.).
Також журналісти програми "Дивись!" широко користуються й іншими стилістичними засобами. Найчастіше трапляються ремінісценції у вигляді приказок і афоризмів. Наприклад, "диски розходяться, як гарячі пиріжки на морозі" чи "якщо бути не зовсім щасливою, то краще з грошима, ніж без". Пригадаймо, як оцінюють тексти журналістів у програмі "Намедни": "Загальновідомі судження, "народна мудрість", штампи з пісень і кіно нерідко становлять головну опору тексту. Мова коментатора перенасичена цитатами й каламбурами" [9]. Іншим, часто вживаним способом написання тексту є подання сюжету у вигляді казки. Зокрема: "Не за горами-лісами, а у невеликому містечку Андрушівка, що на Житомирщині, жила собі дівчинка Маша. Стоп. Не так. В Андрушівці жила Наташа" ("Дивись!" – 2005. – 17 верес.).
3. Зображально-виражальні засоби
Знімання. Основа знімання для програми "Дивись!" – інформаційна школа з переважанням великих планів, деталей. Засновники програми відмовилися від школи MTV з рухливою камерою, адже вона заважає зосередитися на інформації, не дає можливості оцінити естетику кадру, над якою працюють телеоператори. Місце знімання заздалегідь сплановане. В обов’язковому порядку вимагається мінімум три місця для кожного сюжету (місце роботи, вдома, на відпочинку – хобі, спорт тощо). Кадр під час інтерв’ю з героєм часто вибудовується за допомогою специфічного малюнка світла, оператор зважає на глибину кадру. Усі ці прийоми не характерні для інформаційних програм. Зміст кадру під час інтерв’ю – не інформаційний, не репортажний. Поява героя-спортсмена, скадрованого по один бік кадру поясним планом на тлі бігових доріжок і футбольного поля – неприпустима для інфотейнменту, адже є надто штампованою, властивою винятково для інформаційних жанрів (зазвичай такі кадри з’являються у репортажах про перебіг тих чи інших спортивних змагань). Подібне інтерв’ю того ж героя відповідало б інфотейнменту, якщо було б записане, наприклад, на трибуні, у більш природній позі. Перевага надається не руху камери (мінімум панорам, руху трансфокатора), а руху у кадрі (кожен кадр повинен нести навантаження, у ньому має відбуватися дія). Вдалими бувають пошуки щодо нетрадиційних, нестандартних ракурсів знімань.
Постановні плани – обов язковий елемент сюжету в жанрі інфотейнменту. Для створення якісного відеоряду, щоб встигнути розкадрувати ті чи інші рухи героя при зніманні однією камерою, слід відзняти кілька дублів однієї й тієї ж сцени. Така робота передбачає напруження думки: від створення ідеї, побудови мізансцени до знімального процесу, вимагає чимало часу. Монтажні особливості. Темпоритм монтажу значно нижчий, ніж за канонами MTV, втім кліповий монтаж присутній. Під час побудови тексту і монтажу значна увага приділяється "лайфам" – репераунду (використанню інтершуму як самостійного виражального засобу, вживанню в закадровому тексті окремих фраз, реплік, природних сцен, діалогів тощо, окрім власного тексту журналіста й інтершуму; вся інформація, що звучить у репераунді, повинна бути за композицією, змістом і стилем вписана в загальний контекст сюжету). Такий прийом дає можливість сюжету "дихати", відрізняє сюжет у жанрі інфотейнменту від звичайного інформаційного.
У цілому сюжети програми "Дивись!" характеризує насичений відеоряд. Гармонійне поєднання начитки з набором кадрів, наповнених дією, робить сюжети змістовними. Момент зміни кадру (склейка) вже сам по собі відвертає увагу глядача. Під час монтажу сюжетів режисери програми рідко вдаються до спецефектів (шторки, мікшування, "флеші"), що дозволяє відеоряду бути логічним і виправданим. Найчастіше може використовуватися спецефект перетворення кольорового зображення на чорно-біле з тим, щоб відобразити бажання автора перенести героїв сюжету в минуле або додати драматичного настрою. Класичні основи поєднання кадрів (чергування великих, середніх, загальних планів) не порушуються. Під час монтажу інтерв’ю не використовуються "флеші", перевага надається "перебивкам", що ілюструють деталі на місці запису інтерв’ю. Часто фрагменти інтерв’ю проілюстровані відповідним відеорядом (розкадрований герой, музичний кліп тощо). Типова помилка під час використання такого прийому – накладання звуку, зокрема, тексту пісні у кліпі на слова, які вимовляє герой в інтерв’ю, або на начитаний авторський текст, що призводить до нерозбірливого звукового ряду.
Інфотейнменту (у розумінні історій про зірок) властиве також використання асоціативного ряду. Зокрема, у програмі "Історії в деталях" (“СТС”) журналісти часто вдаються до такого прийому. У програмі "Дивись!" цей багатий зображальний засіб трапляється значно рідше. Під розумінням "асоціативного ряду" мається на увазі, наприклад, фраза у закадровому тексті "Перші кроки у бізнесі бізнесмену давалися легко". Буквальним відеорядом до такого тексту будуть загальні плани цього бізнесмена в офісі. А відеорядом асоціативним – загальний план ніг героя (у дорогому взутті), який підіймається сходами. Створенню асоціативного відеоряду сприяють так звані "реконструкції" – відновлення подій, що мали місце у минулому, в реальному часі й місці. Часто до "реконструкцій" вдаються у сюжетах кримінальної хроніки (згадаймо, Л. Дауні і Р. Кайзер відносили до пріоритетних тем інфотейнменту, поряд з історіями про зірок, саме кримінальні сюжети). Реконструкції дають можливість показувати події з минулого героїв. Наприклад, розповідь героя про те, як він познайомився зі своєю дружиною на Андріївському узвозі у Києві, можна проілюструвати саме за допомогою "реконструкції". Це може замінити відсутність архівного відео чи статичних фотокарток.
В Інституті журналістики жанр "інфотейнмент" розглядається у курсі "Журналістський фах. Художньо-публіцистичне мовлення", що викладається на IV курсі. Саме подібність характеристик, прийомів і методів створення сюжетів у жанрі "інфотейнмент" до характерних рис створення портретного нарису дає право розглядати новітній жанр у курсі, де йдеться про класичне художньо-публіцистичне мовлення. Адже функція художньої публіцистики – у розкритті типового, загального через індивідуальне, окреме. Досягаючи повноти узагальнення, виявляючи характерне, художня публіцистика використовує образне відображення реальності, причому образ цей створюється з невигаданого, фактичного матеріалу [5]. Найпоширеніший жанр художньої публіцистики – нарис. Він вибудовується на документальній основі (конкретність фактів, справжні герої, непридумані обставини їхніх взаємин) і водночас має подаватися в художній узагальнювальній формі. Цьому жанру властиві образність характеристик, значний ступінь типізації. З усіх жанрів публіцистики нарис вирізняється особливою композиційною будовою, близькою до побудови драматичних творів, отже, він більш драматургічний за будь-який інший жанр публіцистики. При всьому розмаїтті нарису як жанру, зумовленого вибором зображальних засобів, тематикою, характером об'єкта, авторським задумом, способом трактування матеріалу тощо, головний предмет нарису практично завжди – людина (винятком можна вважати науково-популярний нарис). У свою чергу найбільш поширений різновид нарису – портретний нарис, в якому автор відстежує обставини життя свого героя, виявляє мотивацію вчинків, намагаючись розкрити його глибинні особистісні властивості (психологію, характер), а також соціальний сенс діяльності. Тут можуть використовуватися найрізноманітніші засоби: тривале спостереження, портретне інтерв'ю, "прихована камера", архівні кадри [5]. Саме ці засоби властиві й сюжетам у жанрі "інфотейнмент". На прикладі програми "Дивись!": те саме "тривале спостереження" – проведення знімань у трьох місцях, що створює відповідний ефект тривалого спостереження; портретне інтерв’ю – обов’язковий елемент сюжету в жанрі "інфотейнмент", основа сюжету; архівні кадри (відео і фото) використовуються для ілюстрації минулого героя.
Таким чином, українському інфотейнменту як жанру, що розвивається, притаманні такі риси:
1. Тяжіння до теорії про інфотейнмент американських дослідників Л. Дауні й Р. Кайзера, які вважають найбільш поширеними темами жанру історії про зірок і кримінальні історії. Меншою мірою можна називати українським інфотейнментом програми музичного спрямування в стилі MTV (зокрема, на музичному каналі М-1 у програмі "М-1 News"), оскільки у таких програмах на першому місці все одно інформація у чистому вигляді: виклад тексту відповідає вимогам інформаційного жанру (Що? Де? Коли?), у зніманнях – традиційні інформаційні ракурси, монтаж – класичний інформаційний, "не кліповий", і лише тематика та зміст відеосюжетів нагадують про розважальний характер програм. Можливо, лише з виходом в ефір українського MTV можна буде говорити про "інфотейнмент" відповідного рівня у музичних програмах.
2. Портретність. У сюжетах жанру "інфотейнмент" автор розповідає "історію про героя", звертає увагу на деталі його життя, фрагменти біографії, для створення сюжету використовуються методи, властиві портретному нарису (тривале спостереження, портретне інтерв ю тощо).
3. Використання у текстах сюжетів значної кількості авторських метафор та порівнянь, легкий, доступний виклад (зовнішня оболонка, стилістика тексту), поєднаний з глибоким, образним змістом.
4. Висока художність, багатоплановість відеоряду. Знімання – з цікавими ракурсами, переважають великі плани. Монтаж – переважно кліповий. Широке використання репераунду. Український інфотейнмент перебуває на стадії динамічного і досить бурхливого розвитку. Якщо у 2003 р. в Україні була лише одна програма у жанрі інфотейнмент "Дивись!" на телеканалі “ТЕТ”, то за станом на весну 2006 р. таких програм стало значно більше: "Неймовірні історії кохання" (“СТБ”), "Один день" (“К-1”) тощо. Чимало програм, зокрема й інформаційних, використовують елементи інфотейнменту. Адже новини – це не лише інформація, а й певною мірою розвага для глядача. Високі рейтинги розважальних програм свідчать про те, що глядач швидше хоче бути розваженим, ніж поінформованим. Водночас інформаційні програми залишаються високорейтинговими, тому можна зробити висновок, що саме синтез розваг та інформації буде популярним у найближчі роки в Україні. І не лише "інфотейнмент", де в центрі уваги людина та її історія, а й такий жанр (чи спосіб подання), як "feature" (історії, написані легкою рукою), мета якого показати явище, подію через конкретний приклад. Жанр "інфотейнмент" цікавий своїми різноманітними проявами, водночас непростий для використання. Лише журналісти, які оволоділи всіма телевізійними жанрами ("інфотейнмент" увібрав у себе елементи нарису, репортажу, огляду тощо), можуть його розуміти і працювати в ньому. Розвиток інфотейнменту в Україні сприятиме розмаїттю програм сучасного Українського телебачення.
1. Васильева Л. А. Делаем новости! – М.: Аспект Пресс, 2003.
2. Дауни Л., Кайзер Р. Новости о новостях. –
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові