Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Штрихи до радіоісторії (за архівними матеріалами 20–30-х рр.)

О. Д. Школьна, к. філол. н., доц.
УДК 528.932. 7.096

У статті зроблено огляд та здійснено стислу характеристику архівних документів 20–30-х рр. ХХ ст., в яких відображено початковий етап становлення та розвитку українського радіомовлення, визначено роль і місце цього сегмента джерел у відтворенні історії Українського радіо.
Ключові слова: радіо, журналістика, радіопрограми, організація радіомовлення, радіофікація, керування радіомовленням.

It is revived and characterized the archive materials of 20–30 years of twenty centuries. These materials show the beginning steps of developing the Ukrainian broadcasting. The attempt of defining the role and place of broadcasting in (У ВІДОБРАЖЕННІ) reflecting the history of Ukrainian radio.
Key words: radio, journalistic, radioprograms, organization of the broadcasting.

У розвідці зроблено спробу ознайомити сучасників, як журналістів-практиків, так і науковців-журналістикознавців, з одним із важливих сегментів джерел з історії Українського радіо. Йдеться про архівні документи 20–30-х рр. ХХ ст., в яких відображено початковий етап становлення та розвитку українського радіомовлення. Наразі не існує досліджень, що висвітлювали б саме цей аспект, натомість є низка дотичних праць, що стосуються цього питання [1].

Дослідження історії української радіожурналістики потребує передусім якомога повнішого охоплення, опису, аналізу різноманітних джерел, за допомогою яких можна реконструювати картину становлення, розвитку радіо, його взаємовідносини та взаємовпливи з суспільством.

Найцінніше і найоб'єктивніше джерело з історії української радіожурналістики – архівні матеріали. Та саме цей сегмент найменш досліджений. Частина архівів, що стосуються діяльності Українського радіо, нині зберігаються в Москві. Але й там немає центру, де б вони були зосереджені, що зазначено у виданнях з історії радянської радіожурналістики [2, 7–9].

Стан архівних джерел з радіосправи, що є в Україні, детально розглянуто в праці В. Ляхоцького [3, 12–14]. Він зазначає, що багато документів, які відображали діяльність радіомовлення УРСР в роки Великої Вітчизняної війни, з певних причин не збереглися. Наприклад, 12 травня 1944 р. на станції Дарниця в результаті нальоту німецько-фашистської авіації було знищено документи Комітету з радіофікації та радіомовлення при РНК УРСР, усі тексти передач і документи про роботу в Саратові на базі Українського радіокомітету радіостанції ім. Т. Г. Шевченка. Незначна частина матеріалів, що виходили в ефір, збереглася завдяки публікаціям у друкованих виданнях. У вищезазначеній праці також детально аналізується наявність свідчень про роботу Українського радіо в архівах Росії та України, подається змістова та хронологічна структура архівних масивів.

Донині майже не опрацьовані фонди відомчого архіву Національної радіокомпанії України, де зберігаються різноманітні документи про діяльність Українського радіо з 40-х рр. до сьогодні. Переважно це накази та розпорядження, що стосуються всіх аспектів роботи радіо. Значна частина – тексти передач, що виходили в ефір. Від 1931 р. формується фонд особових справ працівників радіокомітету. Частково представлена документація, в якій відображена робота місцевих радіокомітетів. Листування не належить до цінних документів і тому зберігається недовго. Також представлені документи, що відображають фінансово-господарську діяльність Українського радіо. Цей масив документації потребує зусиль багатьох дослідників і чекає свого часу.

Невелика частина розрізнених документів, що стосуються розвитку радіомовлення в Україні у 20–30-х рр., зберігається у фондах Центрального державного історичного архіву України. Технічну обробку (копіювання, переведення на електронні носії) їх здійснювала при підготовці дипломної роботи студентка Інституту журналістики Наталія Гончарук. На жаль, ці важливі для нас джерела не оброблені й не систематизовані належним чином, не завжди можна встановити точну дату появи того чи іншого документа. За формою – це переважно доповідні записки, протоколи, постанови, звіти та листи. У них відображено найрізноманітніші аспекти функціонування радіо в тогочасному суспільстві; зокрема йшлося про: проведення радіовиставок і радіолотерей; діяльність радіотовариства; заходи з організації радіомовлення на західноукраїнських землях у 1939 р., організацію роботи і оплату праці дикторів; підготовку і програмне наповнення радіоконцертів; керівництво діяльністю радіоаматорів; підготовку кадрів для радіомовлення; керівництво радіосправою та радіомовленням.

Наголосимо на кількох змістових аспектах, які свідчать про деякі пріоритетні питання, яким приділяло увагу керівництво. Тут слід ще обов'язково зауважити про пафосний стиль викладу і войовничу лексику тогочасної документації, що диктувалося комуністичною ідеологією.

Що стосується освітніх і пропагандистських функцій радіомовлення, то вони активно використовувалися у царині сільського господарства. Зокрема з тексту доповідної записки від 20.10.1933 р. можемо дізнатися, що "виходячи з останніх рішень Партії та Уряду, щодо зміцнення кадрів соціалістичного с. г. виробництва та беручи на увагу величезне значіння радіомовної роботи в цій справі, за постановою президії Всеукраїнського Комітету Радіофікації та Радіомовлення, утворено, як самостійну одиницю – Всеукраїнський Комбінат заочної освіти радіом (ВКЗОР)". Це утворення розгорнуло широку роботу щодо підвищення рівня агротехнічних знань робітників політвідділів МТС та радгоспів, а також робітників райпарткомів та низового партактиву. У документі також йдеться про плани подальшої роботи в цьому напрямі, а саме: про "організацію заочної с. г. освіти для агрономів, через утворення спеціальних курсів тривалістю 4–6 місяців, з метою підвищити їх кваліфікацію на ґрунті останніх досягнень с. г. науки та техніки. Для цього планом роботи курсів по підвищенню кваліфікації агроперсоналу, має бути передбачено пересилання радіолекцій, надання спеціальних консультацій, організації доповідей с. г. науково-дослідних закладів та окремих найвидатніших вчених про зміст і досягнення їх роботи тощо. З метою кращого засвоєння радіопересилань ВКЗОР передбачає заздалегідь надсилати слухачам (через друкування окремих видань та популяризацію через пресу) наочні приладдя".

Тематику подібних програм відображає план роботи на листопад і грудень 1933 р. У цей період мали читатися радіолекції про збирання і первинну переробку льону, про первинну переробку конопель, про підготовку ґрунту під посіви конопель і льону, про організацію сховищ для овочів і зерна, боротьбу за здорових коней; повинні були проводитися радіоінструктажі про боротьбу проти вимерзання озимини, про годівлю свиней силосом і використання жому для свиней, про вирощування молодняку свиней і організацію їх годівлі, про вирощування молодняку великої рогатої худоби, про раціональне використання кормів, про мінеральні добрива; планувалися доповіді про прибирання цукрового буряку, про боротьбу з розкраданням соціалістичної власності, про організацію капітального і поточного ремонту тракторів і сільськогосподарських машин, їх випробування та консервацію.

Також можна було пересилати й різнотематичні радіоінструктажі для прослуховування або запису. Про те, що радіомовлення в 1933 р. могло надавати такі послуги, свідчить факт наявності договору між Всеукраїнською станцією двобічного зв'язку з Сектором агротехнічної пропаганди Наркомзему УСРР.

Найбільший інтерес становить низка документів, датованих 1932 р., про реорганізацію апарату управління радіомовленням. Тут маємо кілька доповідних записок, зауваження до них, два проекти Положення про Всеукраїнський комітет радіомовлення. З цих джерел можна скласти уявлення про завдання, функції, структуру тогочасного радомовлення. Ці рішення поклали початок розвитку місцевого радіомовлення – у 1933 р. було створено обласні комітети радіомовлення. Визначалися такі функції комітету: "безпосереднє оперативне керівництво всім радіомовленням на території УСРР, загальне керівництво місцевим мовленням, міжміськими трансляціями, переведенням масових радіокомпаній; планування мовлення в межах республіки, розробка Всеукраїнського плану радіомовлення на підставі попередніх планів областей: ув'язка цього плану з Всеукраїнським планом радіофікації, затвердження всеукраїнського плану мовлення, контроль над виконанням планів; видання та розповсюдження по радіо газет, журналів та інших текстових пересилань, літературних, музичних творів; виробництво та експлуатація радіофільмів, розробка заходів щодо розвитку самоосвіти радіо через пересилання як лекцій, так і циклів доповідей; організація науково-дослідного Інституту радіомовлення та телебачення; визначення району обслуговування для кожної радіомовної станції; попередній розгляд загальнореспубліканських законів, що стосуються питань радіомовлення та його організації (або в областях обов'язкових постанов Облвиконкомів); погодження роботи по радіомовленню з зацікавленими організаціями та протягування організацій до складання планів політично-художнього мовлення".

Новостворений Радіокомітет планувався з такою структурою: "сектори: радіопреси, масових заходів, трансляцій, перекликів; художньо-політичного мовлення; технічної пропаганди; соцкультпропаганди; планово-фінансовий; адміністративний; сектор випуску, обліку, статистики та політичного контролю; організаційно-інструкторський (з групою підготовки кадрів) для керівництва й організації роботи на периферії" та кілька груп, підлеглих безпосередньо голові Комітету: контролю виконання, раціоналізації, спецчастина, секретаріат, науково-дослідна група.

Цікаво з точки зору сьогодення ознайомитися із завданнями, що покладалися, наприклад на сектор радіопреси: "пропаганда і доведення до широких мас пролетаріату и колгоспного селянства рішень партії і уряду, організація широких мас на боротьбу за виконання плану соціалістичного будівництва, організація власної мережі робітничо-селянських кореспондентів" тощо.

Цікаво також порівняти з нинішніми реаліями діяльність сектора художнього мовлення, до якого входили: симфонічний оркестр, вокальна група, драматичний ансамбль, дикторський персонал, музредакторат, літредакторат, музична і літературна бібліотека. На цей підрозділ покладалися: "розробка конкретних тематичних планів і програм художньо-політичного мовлення; організація концертів по радіо, забезпечення їх партійністю змісту, політичною актуальністю, художньою цінністю і поясненням; оформлення художньо-музичним матеріалом текстових передач; передавання по радіо фільмів, опер, симфонічних творів, камерної музики, національних народних масових пісень, художнього читання на актуальні теми; виховання кадрів радіоартистів".

За допомогою навіть цих уривків величезного пласта документалістики можна скласти досить повне уявлення про окремі аспекти діяльності радіомовлення на певному історичному етапі. За цією палітрою звичайної документації можна, звісно, лише частково реконструювати картину функціонування одного з найважливіших підрозділів української журналістики – радіомовлення. Систематичне ж і повноцінне дослідження архівних документів, безсумнівно, додасть чимало фактів. Це, безумовно, – нові штрихи до пізнання історії всього суспільства, насамперед розвитку його духовної сфери.

Ще один надзвичайно важливий аспект дослідження і оприлюднення документів – вивчення уроків минулого, аби не повторити помилок попередників, не дозволити зробити журналістів виконавцями чужої волі.

Ця коротка характеристика джерел з історії української радіожурналістики – лише визначення шляхів пошуку для зацікавлених дослідників. Робота в цьому напрямі потребує значних зусиль, як інтелектуальних, так і матеріальних, але мета – відтворення повної картини функціонування Українського радіо – того варта.

1. Історія національного радіоефіру: Архівні матеріали (1942–1969). – К., 2004. – 115 с.; Школьна О. Радіопреса України (20–30-ті рр. ХХ ст.) // Українська періодика: історія і сучасність: Доп. та повідом. Восьмої всеукр. наук.-теорет. конф., Львів, 24–26 жовтня 2003 р. – Л., 2003. – С. 120–126.; Школьна О. Становлення радіопреси України (20–30-ті рр. ХХ ст.) // Журналістика: Науковий збірник. – К., 2003. – Вип. 2. – С. 21–29.; Школьна О. Специфіка дослідження радіопреси // Українська журналістика в контексті доби: Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф.; Львів, 23–24 вересня 2004 р. – Л., 2004. – С. 466–467; Школьна О. Джерела з історії радіожурналістики // Журналістика: Науковий збірник. – К., 2005. – Вип. 4 (29). – С. 32–38.
2. История советской радиожурналистики: Документы. Тексты. Воспоминания. 1917–1945. – М.: Изд-во МГУ, 1991. – 440 с.
3. Ляхоцкий В. Материалы радиовещания как источник изучения деятельности Компартии Украины в годы Великой Отечественной войны: Автореф. дисс. … к. и. н. – К., 1990.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові