УДК [001: 070]: 94 (477)
Синонімія термінів є однією з найскладніших і найважливіших проблем, яку розв'язуюєь дослідники, працюючи над унормуванням та уніфікацією будь-якої галузевої термінології. Одну з основних вимог до терміна, його семантичну норму трактуюєь як "обов'язкову відповідність одного знака одному поняттю" [1], проте у сфері функціонування термінології вона нерідко порушуюєься. Терміни використовуюєь у різножанрових наукових текстах (стаття, монографія, наукова доповідь, реферат тощо) як звичайні слова, яким притаманні й синонімія, і полісемія, й омонімія. Ці лексико-семантичні процеси, на думку В.Даниленко, поєднуюєь термінологію і літературну лексику [2], але для першої вониєсуєтTвими недоліками, оскільки порушуюєь головний принцип професійної комунікації точність і конкретність висловлювання.
Про небажаність такого явища, необхідність вибору найточнішого варіанта серед синонімічних, навіть про заборону синонімів условах-термінах пишуть у багатьох дослідженнях, присвячених проблемам уніфікації термінології. Це питання порушували у своїхпрацях Б. Михайлишина, І. Кочан, А. Крижанівська, Г. Мацюк, Т. Панько, Л. Симоненкота ін. Вчені зробили вагомий внесок у розв'язання даної проблеми, проте вона залиша Tться дискусійною, адже науковці розглядаюєь явище синонімії термінів на матеріалі окремих терміносистем, враховуючи їхні лексико-семантичні особливості, стилістичну диференціацію професійного мовлення, сферу функціонування. Актуальне це питання і для журналістикознавчої термінології.
У багатьох лінгвістичних дослідженнях, присвячених питанням розвитку та систематизації галузевих терміносистем, зазначаюєься, що термінологічна лексика як найдинамічніша ланка національної мови найбільше піддаєься змінам й активно поповнюється новотворами. Визначальними при цьомуєекстралінгвальні чинники. На розвиток журнал істикознавчої термінології впливаюєь такі зовнішні фактори: технічний прогрес, поява нових наукових теорій, розвиток електронних ЗМК, суспільно-політичні події (помаранчева революція) тощо. Зокрема в кінці ХХ на початку ХХІ століття почали активно функціонувати у журналістикознавчих дослідженнях такі терміни, як: веб-адреса, веб-майстер, вебрепортаж, веб-сторінка, електронна пошта (email), копірайтер, паблік рилейшнз, папарацц і, піар, спічрайтер, темник, прес-карта, "жовта аналітика" тощо. Нерідко з'являється не один, а відразу кілька мовних відповідників нового явища чи поняття (наприклад: суспільне або громадське мовлення), отже, говоримопро синонімію термінів, яка супроводжуєпроцес входження в термінологію слів загальнолітературної мови.
Термінологічна синонімія об'єктивно існує, і на початковому етапі функціонування термінів-синонімів можна вибрати більш точний і влучний варіант, той, що відповідатиме суті номінованого поняття. Таке явище, як суспільне (громадське) мовлення, все ще перебуває в процесі свого становлення, відповідно, ітермінологічне найменування знаходиться на шляху кодифікації. Тож який варіант вважати нормативним? У літературній мові за нормативний береться варіант, підтверджений колективним досвідом, тобто колективне стаT обов'язковим для індивідуумів. У термінологічній практиці спостерігаємо протилежну тенденцію: пропонується найкращий варіантдля даної назви, який і кодифікується. Таким чином, індивідуальне стає загальним, обов'язковим для всіх [3]. Пропонуємо розглянути питання вибору найбільш точної термінологічної номінації такого явища, як суспільне (громадське) мовлення, а відтак і проблему його кодифікації. Передбачаємо реалізувати такі завдання:
а) чітко визначити предмет термінологічного найменування: суспільне чи громадське телебачення, радіо,
телерадіомовлення, мовлення;б) вибрати серед синонімічних понять суспільний громадський найбільш вдали відповідник;
в) подати дефініцію.
Кодифікацію термінологічних понять неможливо проводити без участі фахівців певної галузі. Тому ми розглянули думки науковців, журналістів, спеціалістів ЗМК, урядовців та громадських діячів на предмет розуміння поняття суспільне (громадське) мовлення. У дискусії, що широко розгорнулася останнім часом на сторінках "Журналіста України", інтернет-видань ("Телекритика", "Майдан", "Новини ЗМІдусіль", "proUA", "Українська правда" та ін.), у телерадіоефірі, згадується кілька предметів обговорення: громадське телебачення, суспільне мовлення, громадське (суспільне) телерадіомовлення, громадське радіо тощо. Сьогодні активно використовуюєь ці терміни як синонімічні: "Про громадське телебачення. У мене (у М. Томенка. Авт.) складаюєься враження, що буде одне чесне суспільне телебачення..." [4]; "Щодо фінансування суспільного мовлення. Найгострішою й найсуперечливішою проблемоюєфінансування громадського телебачення" [5]; "Українцям пропонувалася низка запитань, які стосуюєься Суспільного (Громадського) телебачення" [6]. На перший погляд, мова йде нібито про одне явище, але вживання синонімічних термінів унеможливлюT точність передач і даного поняття. Таке довільне слововживання (суспільне або громадське телебачення, радіо, мовлення тощо) вносить плутанину в розуміння пересічними громадянами цього явища, що негативно позначаюєься на сприйнятт і самої ідеї.
На початковому етапі реалізації суспільного (громадського) телерадіомовлення в Україні, коли йдеться про загальну концепцію, доцільніше, на думку К. Лукеренка, говорити про мовлення взагалі й уникати прив'язування до конкретних технічних засобів поширення інформації. Це може бути радіо, телебачення, інтернет тощо. Ми погоджуємося з думкою журналіста й визначаємо більш загальне і певною мірою універсальне поняття мовлення компонентом термінологічного найменування.
Учені справедливо вказуюєь на те, що "лінгв істичний аспект упорядкування термінології не менш важливий, ніж логічний або змістовий" [7]. У виборі прикметника до означуваного поняття слід керуватися, по-перше, суєтю описуваного явища, по-друге, точним мовним відповідником. Не вдаючись до детального висвітлення широкої полеміки з приводу змісту аналізованого поняття, відзначимо три вихідні позиції.
Представники першої точки зору відстоююєь номінацію громадське мовлення. Так, К. Лукеренко, висловлюючи на сторінках інтернет-видання "Телекритика" власне розуміння суті громадського мовлення, зазначає: "З філософського або соціологічного погляду таке мовленняєелементом суспільства, однак націлено воно на громаду і існуT на основі своєрідного контракту з громадою... Якщо ми стоїмо на засадах обмеженого втручання держави в особисте життя громадян, то нам варто говорити про громадське, а не суспільне мовлення" [8].
Значно більше прихильників термінологічного найменування суспільне мовлення. На користь ціTї думки виступив на парламентських слуханнях Верховної Ради України В. Різун, який указав на різницю понять суспільного і громадського мовлення: "Громадські (ЗМІ. Авт.) це ті, які утворююєься громадою. Однак не забувайте, що на громаду може чинити тиск якийсь політичний діяч або власник якоїсь бізнесової структури... Якщо територіальна громада створить свій громадський засіб масової інформац її, то вона відповідно й визначатиме його політику. Поряд із суспільним телебаченням чи радіомовленням ми повинні законодавчо передбачити створення громадських засобів масової інформації" [9]. В. Шевченко теж схиляються до думки, що "маємо говорити в Україні виключно про суспільне ТБ і РМ" [10]. Він наводить власні аргументи, пов'язані із законодавчим визначеннями понять громадського і сусп ільного мовлення: "... Коли про це public-мовлення починали говорити у нас на офіційномурівні, українське законодавство вже містило абсолюєно конкретне визначення терміна громадське телерадіомовлення, яке не дуже вписується в триTдину Tвропейську концепцію public мовлення... Тож у липні 97-го, коли в парламент і народжувався перший закон про істинно public-мовлення, назвали його Суспільним телерад іомовленням" [11].
Інші представники ЗМК або використовуюєь номінації суспільне (громадське) мовлення як синонімічні, або ж відкидаюєь обидва найменування. Плутанину у використанні термінів громадське або суспільне мовлення Т. Шевченко, директор Інституту Медіа Права, пояснює неточним перекладом поняття public serіice broadcasting з англійської: громадське мовлення (в офіційних перекладах документів Ради Європи) і суспільне мовлення (в законах України). При дослівному перекладі одержуємо такий варіант: broadcasting мовлення, public serіice громадські послуги [12]. Дане поняття Т. Шевченко перекладає як "мовлення в інтересах громадськості" або "мовлення, яке служить громадянам" і стверджує, що "жоден з українських термінів ... не відображає суті особливої форми телерадіомовлення" [13].
Задля вибору точного термінологічного найменування досліджуваного поняття (суспільне чи громадське мовлення) розглянемо його лінгвістичний аспект, тобто з'ясуємо семантику даних слів.
Лексеми суспільний і громадський у "Короткому словнику синонімів української мови" виражаюєь синонімічні поняття загальнолітературної мови [14], що "відрізняюєься семантичними відтінками, стилістичним забарвленням або обома цими ознаками" [15]. Суспільний подаюєься у словнику першим, адже воно означає більш широке, загальне поняття порівняно з лексемою громадський. Це засвідчуєі дефініція: суспільний "який стосується всього суспільства як сукупності відносин, що зв'язуюєь людей у процесі виробництва й відтворення їхнього матеріального життя" [16]. Слово громадський прикметник до громада, "який стосується громади групи людей, об'єднаних спільністю становища, інтересів тощо" [17]. Паралельно лексема громадський вживаюєься з такими значеннями: належний усій громаді; призначений для загального користування; в якому бере участь весь колектив; який добровільно обслуговує різні сторони життя колективу [18]. Згідно з визначеннями, прикметник громадський має вужчу семантику і означає належність не суспільству, під яким розуміємо соціальні групи, класи, а певній громаді, колективу.
Термін громадське мовлення має свою історію. Довідник Д. Григораша "Журналістика у термінах і виразах" фіксує поняття, що відображаюєь стан журналістикознавчої науки середини 70-х років ХХ століття. Деякі терміни позначаюєь явища і реалії, що на сьогодні зникли з життя і стали предметом історії журналістики, наприклад: більшовицька преса, комсомольсько-молодіжні журнали, бойовий листок, робкор тощо. Серед інших журнал істикознавчих термінів знаходимо і громадсько-політичне мовлення, яке тлумачиться через призму комуністичної ідеології як "вид радіомовлення, що охоплюT важливі проблеми пропаганди й агітації, поширює теорію марксизму-ленінізму, популяризує партійні документи, організовує передачі науково-пізнавального характеру, викриває буржуазну пропаганду" [19]. Трактування даногопоняття далеке від сучасного розуміння суспільного мовлення. У визначенні Д. Григораша виразно виділяється політичний складник, а щодо компонента громадський, то йому відповідає лише організація передач науковопізнавального характеру.
Розглянуши основні позиції щодо вживання номінацій суспільне (громадське) мовлення, ми дійшли таких висновків. По-перше, поняття суспільне мовлення і громадське потрібно розрізняти. громадське мовлення створюється громадою (певною групою людей), яка і визначає його редакційну політику; суспільне ж мовлення покликане працювати в інтересах усього суспільства, а не окремих громад, приватних осіб чи владних структур. По-друге, поняття громадське мовлення і відповідний журналістикознавчий термін виникли у професійному мовленні набагато раніше за триєдину Європейську концепцію public-мовлення "призначене для суспільства; фінансується суспільством; контролюється суспільством" [20]. громадське мовлення вже має своє смислове наповнення і не може функціонувати у журналістикознавчому лексиконі, відображаючи кілька понять. По-третє, прикметник суспільний має ширшу семантику, менше значеннєвих і стилістичних відтінків, ніж громадський. Спостереження над функціонуванням даних термінів у науково-популярній літературі свідчить про більшу вживаність журналістами, фахівцями ЗМК, громадськими діячами номінації суспільне мовлення.
Таким чином, обираємо більш точний, на нашу думку, прикметник для термінологічного найменування і говоримо про новий журнал істикознавчий термін суспільне мовлення, якийєродовим стосовно видових понять суспільне телебачення, суспільне радіо тощо.
Враховуючи вищесказане, спробуємо дати визначення аналізованому поняттю. суспільне мовлення вид незалежного мовлення, що передбачаєоб'єктивне висвітлення суспільно вагомих подій, продукує освітні, культурологічні, дитячі програми, передачі інформаційно-аналітичного, науково-пізнавального характеру, фінансується за рахунок громадських коштів і відповідає інформаційним потребам суспільства.
І наостанку, багатьох хвилює питання: чи повинна назва новоствореного або реформованого каналу містити компонент суспільний? Це бажано, але не обов'язково. Якщо ми говоримо про найменування будь-якого теле- або радіоканалу, то вже йдеться не про терміни, а про номенклатурні назви. Номени телеорганізацій, таких, як "1+1", ТЕТ, ТРК "Україна", Інтер, Новий канал, ТОНІС, СТБ та ін., входять до журналістської лексики, але виконують власне референціальну функцію і не виражають поняття. Т. Кияк, зокрема, зазначає: "Номени неєтермінами, вони не розкриваюєься за допомогою внутрішньої форми... Номени встановлююєься не лінгвістами, а виключно спеціалістами певної галузі науки та техніки" [21]. Тому сперечатися про те, чи повинна назва каналу суспільного мовлення містити слово суспільний T, на нашу думку, недоречним. Важливо, щоб мовлення на новому каналі було суспільним за суєтю і визначенням, тобто діяло в інтересах українських громадян, а не окремих політичних чи бізнесових кіл.
Поява нових явищ, реалій і понять у журналістикознавстві неминуче супроводжується появою нових термінів, процес входження яких у журналістикознавчу термінологію непростий: деякі терміни маюєь синонімічні варіанти. Свідома термінологічна і термінознавча праця, спрямована на досягнення максимальної відповідності між поняттєвим планом і планом вираження як нових термінів, так і тих, що активно функціонуюєь у терміносистемі журналістики, дозволить підвищити рівень її логічної та лінгвістичної системності.
Джерела:
1. 1. Колесникова І. Проблема норми в термінології // Українська мова та література. 2003. Число 19. С. 4.
2. Даниленко В. П. Лингвистическое изучение терминологии и культуры речи // Актуальные проблемы культуры речи. М.: Наука, 1970. С. 311.
3. Колесникова І. Проблема норми в термінології // Українська мова та література. 2003. Число 19. С. 4.
4. Журналіст України. 2005. № 1. С. 13.
5. Перспективи створення суспільного мовлення в Україні. К.: "Геопринт", 2005. С. 57.
6. Там само. С. 60.
7. Даниленко В. П. Русская терминология: Опыт лингвистического описания / АН СССР, Ин-т рус.яз. М.: Наука, 1977. С. 159.
8. Лукеренко К. громадське мовлення чи суспільне телерадіомовлення? // telekritika.kieі.ua
9. Різун В. Про перспективи створення громадського телерадіомовлення в Україні (виступ на парламентських слуханнях Верховної Ради України від 13.04.2005 р.) // їїї.rada.goі.ua
10. Перспективи створення суспільного мовлення в Україні. К.: "Геопринт", 2005. С. 41.
11. Там само. С. 41 42.
12. Англо-русский словарь /Авт.-сост. Н. В. Адамчик. Мн.: Современный литератор, 1999. С. 94, 562.
13. Шевченко Т. суспільне мовлення: загальноTвропейське розуміння //telekritika.kieі.ua
14. Деркач П. М. Короткий словник синонімів української мови. К.: Рад.школа, 1960. С. 182.
15. Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови: Підручник. К.: Либідь, 1992. С. 56.
16. Головащук С. І. Словник-довідник з правопису та слововживання / АН УРСР. Ін-т мов-ва; За ред. В. М. Русанівського. К.: Наук. думка, 1989. С. 752.
17. Там само.
18. Словник української мови: В 11 т. К.: Наукова думка, 1970 1980 рр. Т.ІІ. С. 173 175.
19. Григораш Д. Г. Журналістика у термінах і виразах. Л.: Вища школа, 1974. С. 56.
20. Перспективи створення суспільного мовлення в Україні. К.: "Геопринт", 2005. С. 41.
21. Кияк Т. Р. Лингвистические аспекты терминоведения. К.: УМК ВО, 1989. С. 12.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові