Ласкаво просимо

У стат­ті дос­лі­джу­ють­ся джерела роз­ва­жаль­но­го те­ле­ба­чен­ня. За­про­по­но­ва­но кри­те­рії що­до виз­на­чен­ня ти­пів про­грам та влас­не ти­по­ло­гію ук­ра­їнсь­ких су­ча­сних роз­ва­жаль­них те­ле­про­грам.

Ключові слова: роз­ва­жаль­не те­ле­ба­чен­ня, типи програм.

In clause roots of entertaining TV, occurrence of the first domestic entertaining programs are investigated. Criteria of definition of types of programs and typology of the Ukrainian modern entertaining programs are offered.

Key words: entertaining TV, entertaining programs.

"Ін­фор­му­ва­ти, прос­ві­ща­ти й роз­ва­жа­ти" – це ос­нов­ні прин­ци­пи те­ле­ра­діомо­влен­ня, сфор­мо­ва­ні Бі-бі-сі. Віт­чиз­ня­не те­ле­ра­діомо­в­лен­ня фор­мує близь­кі до цих прин­ци­пів функ­ції, а са­ме: роз­ва­жаль­ну, ін­фор­ма­цій­ну та ко­му­ні­ка­тив­ну [1, 4–5], ос­кіль­ки ком­по­нент "прос­ві­ща­ти" як та­кий (а та­кож "пов­ча­ти", "ін­струк­ту­ва­ти") від­сут­ній у на­шо­му те­ле­ра­діомо­влен­ні, осо­бли­во у ко­мер­цій­но­му. Про­те ук­ра­їнсь­кий те­ле­про­стір, зо­кре­ма роз­ва­жаль­ний, по­єд­нує в со­бі необхід­ні функ­ції – роз­ва­жаль­ну, ін­фор­ма­цій­ну та ко­му­ні­ка­тив­ну. А та­кож не­рід­ко на­ма­га­єть­ся за га­бою "роз­ваг" прос­ві­ти­ти те­ле­гля­да­ча, чо­гось нав­чи­ти або, як мі­ні­мум, при­му­шує за­ми­сли­ти­ся та за­ці­ка­ви­ти­ся со­ціаль­но зна­чу­щи­ми те­ма­ми та ре­ча­ми.

Звіс­но, на­ше те­ле­ба­чан­ня да­ле­ке від мо­де­лі іде­аль­но­го, але з кож­ним ро­ком спо­сте­рі­га­єть­ся тен­ден­ція до йо­го вдос­ко­на­лен­ня та пі­д­ви­щен­ня со­ціаль­но­го рів­ня. Роз­ва­жаль­не те­ле­ба­чан­ня – не ви­ня­ток. За остан­ні кіль­ка ро­ків во­но, ма­буть, зро­би­ло най­ви­щий стри­бок, який тіль­ки мо­гло зро­би­ти. Сві­то­вий дос­від ба­га­то в чо­му вия­вив­ся при­кла­дом для нас­лі­ду­ван­ня, але нез­ва­жаю­чи на це, ук­ра­їнсь­ким те­ле­ві­зій­ни­кам усе ж та­ки вда­ло­ся вне­сти де­що своє, ме­нталь­не, те, що вла­сти­ве й ці­каве са­ме ук­ра­їн­цям. Од­нак перш ніж ана­лі­зу­ва­ти ти­пи ук­ра­їнсь­ких роз­ва­жаль­них про­грам та їх­ні функ­ції, тре­ба з'яс­ува­ти, чо­му гля­дач пра­гне на­сам­пе­ред за­до­во­лен­ня "роз­ва­жаль­них по­треб"? І де по­чи­на­ють­ся джерела "роз­ва­жаль­но­го"?

По­нят­тя "роз­ва­жаль­ні про­гра­ми" по­хо­дить від слів "роз­ва­га", "гра", "ви­до­ви­ще". Адже під?рун­тям будь-якої роз­ва­жаль­ної про­гра­ми є гра, от­же, ці про­гра­ми нео­д­мін­но ма­ють бу­ти ви­до­вищ­ни­ми, а роз­ва­га – не­від'єм­на ча­сти­на по­нят­тя "роз­ва­жаль­ні про­гра­ми". Як­що з'яс­ува­ти тлу­ма­чен­ня ба­зо­во­го тер­мі­на "роз­ва­га", то су­ча­сний слов­ник ук­ра­їнсь­кої мо­ви по­дає два ва­рі­ан­ти виз­на­чен­ня лек­се­ми "роз­ва­га":

“Те, що ро­зве­се­ляє, роз­ва­жає лю­ди­ну.

Те, що за­спо­ко­ює, вті­шає ко­го-не­будь у го­рі, в не­ща­сті то­що; вті­ха” [2, 621].

Як­що спро­бу­ва­ти дос­лі­ди­ти, що ж та­ке ви­до­ви­ще і яке від­но­шен­ня во­но має до роз­ва­жаль­них про­грам, то мож­на заз­на­чи­ти, що ви­до­ви­ще – спе­ціаль­но ор­га­ні­зо­ва­на у ча­сі та про­сто­рі пу­бліч­на де­мон­стра­ція со­ціаль­но зна­чу­щої по­ве­дін­ки. Ви­ко­нав­ці по­ка­зу­ють свою або чу­жу по­ве­дін­ку, гля­да­чі сприй­ма­ють та оці­ню­ють її. Ви­до­вищ­ний акт від­бу­ваєть­ся у заз­да­ле­гідь виз­на­че­ний від­ти­нок ча­су та в спе­ціаль­но ор­га­ні­зо­ва­но­му про­сто­рі. У цьо­му виз­на­чен­ні ви­до­ви­ща звер­не­но ува­гу на йо­го ос­нов­ні спе­ци­фіч­ні "па­ра­ме­три":

– по­діл на ви­ко­нав­ців та гля­да­чів;
– те, що гля­да­чам заз­да­ле­гідь по­ві­до­мле­но про ви­до­вищ­ний акт, а от­же, во­ни го­ту­ють­ся до ньо­го (що не ви­клю­чає ім­про­ві­за­цій­ної по­ве­дін­ки).

Пред­ме­том від­тво­рен­ня у ви­до­ви­щі є не будь-які ви­ди по­ве­дін­ки, а са­ме ті, які ці­кав­лять до­во­лі ши­ро­ку гру­пу гля­да­чів ("со­ціаль­но зна­чу­щі").

По­хо­джен­ня ви­до­вищ від ігро­вої діяль­но­с­ті, від на­род­них ігор – фун­да­мен­таль­на осо­б­ли­вість "ге­не­тич­но­го ко­ду" ви­до­вищ­ної куль­ту­ри. Всі ви­ди ви­до­вищ при уваж­но­му ана­лі­зі вия­вля­ють у сво­їй ос­но­ві ігро­ву струк­ту­ру, на­віть біль­ше – ігро­ву сти­хію. Біль­шість тео­ре­ти­ків ми­стец­тва (по­чи­наю­чи від Шил­ле­ра й Кан­та) вва­жа­ють цю ігро­ву сти­хію спе­ци­фіч­ною ри­сою ми­стец­тва вза­га­лі, психо­ло­гіч­ною ос­но­вою на­со­ло­ди. Гра при­та­ман­на по­ве­дін­ці лю­ди­ни від са­мо­го на­ро­джен­ня. Як вид со­ціаль­ної по­ве­дін­ки во­на, штуч­но скон­стру­йо­ва­на у ви­гля­ді мо­де­лі, що імі­тує ті чи ті сто­ро­ни ре­аль­но­го бут­тя лю­ди­ни. Во­на оз­на­че­на пев­ни­ми нор­ма­ми, чіт­ко окре­сле­на ча­со­ви­ми та про­сто­ро­ви­ми ме­жа­ми і ве­деть­ся за жор­стки­ми пра­ви­ла­ми, по­ру­шен­ня яких су­во­ро ка­ра­єть­ся – аж до ви­клю­чен­ня уча­сни­ка з гри. Ві­до­мий дос­лід­ник ігро­вих функ­цій гол­лан­дець Й. ?ей­зін?а заз­на­чає: "Пе­рео­дя­гаю­чись чи на­ді­ваю­чи ма­ску, лю­ди­на грає ін­шу іс­то­ту" [3, 204]. Про­стір зма­гань має дві зо­ни: ігро­ву (на­при­клад, по­ле, май­дан­чик, ринг, ста­ді­он то­що) та гля­даць­ку (три­бу­ни ста­діо­ну чи спор­тив­ної за­ли). Від­по­від­но роз­по­ді­ле­ні й ро­лі – на грав­ців та гля­да­чів.

Бур­хли­вий ро­зви­ток те­ле­ба­чен­ня за остан­ні де­ся­ти­літ­тя якіс­но змі­нив струк­ту­ру гри. Ста­ли не­по­рів­ню­ва­ни­ми про­пор­ції чи­сель­но­с­ті грав­ців і гля­да­чів. За по­є­дин­ком двох зма­галь­ни­ків у сту­дії мо­жуть спо­сте­рі­га­ти де­сят­ки мі­ль­йо­нів те­ле­гля­да­чів по­за нею [3, 205]. За до­по­мо­гою ві­део­за­пи­су гра та її пе­ре­гляд не­рід­ко роз­ри­ва­ють­ся в ча­сі: зма­ган­ня дав­но від­бу­ло­ся, а йо­го де­мон­стру­ють ли­ше те­пер – у зруч­ний для гля­да­чів час, наш­пи­гу­вав­ши по­каз ре­кла­мою. Зав­дя­чую­чи елек­трон­ним ЗМІ, гля­даць­ка зо­на гри втра­чає ко­лиш­ні жор­сткі кор­до­ни у фі­зич­но­му про­сто­рі, стає тео­ре­тич­но без­меж­ною. Цей якіс­ний стри­бок пе­ре­тво­рює гру, що тран­слю­єть­ся по ТБ, на те­ле­шоу, ви­до­ви­ще. То­му те­ле­і­гри, які вже кіль­ка де­ся­ти­літь до­мі­ну­ють у про­гра­мах за­хід­них те­ле­ком­па­ній, а ни­ні за­во­йо­ву­ва­ли і наш ме­діапро­стір, є улю­бле­ним ви­до­ви­щем мі­ль­йо­нів.

Осо­бли­ві­стю ра­дянсь­ко­го те­ле­ба­чен­ня бу­ло те, що "го­лу­бі екра­ни" су­ціль­но за­пов­ню­ва­ли­ся "віт­чиз­ня­ним те­ле­про­дук­том". Ли­ше по­де­ко­ли на до­маш­ні екра­ни по­тра­п­ля­ли пе­ре­да­чі ТБ кра­їн "со­ціа­лі­стич­ної спів­друж­но­сті", одер­жа­ні че­рез си­сте­му "Ін­тер­ба­чен­ня". На­віть за­кордон­ні кі­но­філь­ми ку­пу­ва­ли­ся ви­нятково для де­мон­стра­ції в кі­но­те­атрах, без пра­ва по­ка­зу по те­ле­ба­чен­ню. Чо­го, на жаль, не мож­на ска­за­ти про су­ча­сне те­ле­ба­чен­ня. На­ші ка­на­ли "пач­ка­ми" за­ку­по­ву­ють іно­зем­ний про­дукт (те­ле­шоу, те­ле­і­гри, ре­а­лі­ті-шоу), у ті ж ча­си це бу­ло не­при­пу­сти­мо. Хо­ча по­діб­на від­го­ро­дже­ність (яку те­пер вже ціл­ко­ви­то ком­пен­су­ва­ли те­ле­ві­зій­ни­ки) від усьо­го сві­ту ма­ла для са­мо­го ра­дянсь­ко­го ТБ і пев­ний по­зи­тив: стрім­ко роз­ви­ва­ло­ся ви­роб­ниц­тво влас­них про­грам. По­сту­по­во біль­ша ча­сти­на по­туж­но­стей кі­но­сту­дій СРСР по­ча­ла про­ду­ку­ва­ти ху­дож­ні стріч­ки для те­ле­ба­чен­ня. І три–чо­ти­ри ра­зи що­тиж­ня на Цен­траль­но­му те­ле­ба­чен­ні бу­ли прем'єри. Але "прайм-тайм" в ін­ші дні теж тре­ба бу­ло за­пов­ню­ва­ти якіс­ним ві­део­про­дук­том уже влас­но­го те­ле­ві­зій­но­го ви­роб­ниц­тва. І з се­ре­ди­ни 60-х рр. на "до­маш­ніх екра­нах" од­ні­єї шос­тої зем­ної кулі з'яв­ля­ють­ся про­гра­ми, які й до­сі асо­ці­ю­ють­ся з тим ча­сом. Вра­жав смі­ли­ві­стю сту­дент­сь­ких "ім­про­ві­за­цій" КВК ("Клуб ве­се­лих і кміт­ли­вих"). Ще од­на про­гра­ма – "Клуб ман­дрів­ни­ків" – бо­дай част­ко­во ком­пен­су­ва­ла ра­дянсь­ким лю­дям нем­ожли­вість віль­но по­до­ро­жу­ва­ти сві­том, даю­чи змо­гу крізь приз­му об'єк­ти­ва за­зир­ну­ти у "той світ". Чи­слен­ні кон­кур­си-зма­ган­ня (на кшталт "Ал­ло, ми шу­ка­ємо та­лан­ти", "Те­ле­тур­нір міст", "Ну-мо, дів­ча­та" то­що) "схо­ди­ли" з екра­нів і зна­хо­ди­ли "при­пи­ску" в клу­бах і па­ла­цах куль­ту­ри. Як і "Го­лу­бі вог­ни­ки" та "Від усі­єї ду­ші" (остан­ня про­гра­ма – з нез­мін­ною Ва­лен­ти­ною Леон­ть­є­вою) [4, 119]. Не­ба­гатьом про­ек­там вда­ло­ся "прот­ри­ма­ти­ся на пла­ву" про­тя­гом де­сят­ків ро­ків, а не мі­ся­ців, що ча­сто тра­пляєть­ся в су­ча­сно­му те­ле­е­фі­рі. Хто не знає та­ких про­ек­тів, як "КВК", "ЧТО? ГДЕ? КОГ­ДА?", "По­ле Чу­дес"? Ці про­ек­ти не тіль­ки при­жи­ли­ся на Ук­ра­їн­сько­му і Ро­сійсь­ко­му те­ле­ба­чен­ні, а й уко­рі­ни­ли­ся і аж ні­як не зби­ра­ють­ся зни­ка­ти з на­ших го­лу­бих екра­нів. Нез­ва­жаю­чи на те, що ста­рі фор­ма­ти за­ли­ша­ють­ся по­пу­ляр­ни­ми се­ред гля­да­чів, за ро­ки не­зал­еж­но­сті Ук­ра­ї­ни віт­чиз­ня­не те­ле­ба­чен­ня заз­на­ло іс­тот­них змін, хоч і ста­ло­ся це зав­дя­ки нас­лі­ду­ван­ню сві­то­вих те­ле­ві­зій­них тен­ден­цій.

Ро­ків п'ять то­му те­ле­кри­ти­ки за­яв­ля­ли, що Ук­ра­їнсь­ке те­ле­ба­че­ння ще має прой­ти пев­ний шлях – до за­купівлі по-справ­жньо­му якіс­них фор­ма­тів та, піз­ні­ше, – роз­роб­ки влас­них но­вих. Цьо­го ж ро­ку біль­шість тих же те­ле­кри­ти­ків упев­не­но твер­дять, що пер­ший етап ус­піш­но по­до­ла­но, дру­гий – на ста­дії ро­звит­ку та вдос­ко­на­лен­ня. Адже з кож­ним ро­ком з'яв­ля­ють­ся но­ві те­ле­фор­ма­ти, щоб під­ко­ри­ти ук­ра­їнсь­ко­го те­ле­гля­да­ча. Перш ніж ана­лі­зу­ва­ти тен­ден­ції та ро­зви­ток роз­ва­жаль­но­го те­ле­ба­чен­ня за остан­ні ро­ки, необхід­но сфор­мулю­ва­ти ти­по­ло­гію су­ча­сно­го ук­ра­їнсь­ко­го роз­ва­жаль­но­го те­ле­ба­чен­ня. Для цьо­го тре­ба виз­на­чи­ти кри­те­рії, на які вар­то рів­ня­ти­ся та за до­по­мо­гою яких мож­на простежити ти­пи ук­ра­їнсь­ких роз­ва­жаль­них про­грам.

Ти­по­ло­гію про­грам мож­на від­сте­жи­ти, звер­таю­чи ува­гу на та­кі кри­те­рії вия­влен­ня цих ти­пів:

– рей­тин­го­ві ха­рак­те­ри­сти­ки;
– дов­го­три­ва­лість про­ек­ту в ефі­рі (скіль­ки прот­ри­ма­вся (три­ма­єть­ся) про­ект "на пла­ву");
– нас­кіль­ки ши­ро­ко про­ект охо­плює гля­даць­ку ау­ди­то­рію (за ві­ко­ви­ми ка­те­го­рія­ми, со­ціаль­ним ста­ту­сом то­що);
– чи "роз­кру­че­не" облич­чя про­ек­ту, чи асо­ці­ю­єть­ся ве­ду­чий са­ме з "цим" про­ек­том;
– рі­вень про­фе­сі­она­ліз­му під час ство­рен­ня те­ле­про­дук­ту;
– емо­цій­ний вплив на гля­даць­ку ау­ди­то­рію;
– лек­си­ка про­гра­ми та її со­ціаль­на зна­чу­щість для гля­да­ча;
– ви­до­вищ­ність роз­ва­жаль­ної про­гра­ми;
– кольо­ри­сти­ка та зо­бра­жаль­на есте­ти­ка те­ле­ві­зій­ної про­гра­ми;
– за­лу­чен­ня гля­да­ча до уча­сті (смс-ін­тер­нет-го­ло­су­ван­ня, дзвін­ки до сту­дії, участь у кон­кур­сах то­що).

Роз­ва­жаль­ні те­ле­про­гра­ми мож­на роз­по­ді­ли­ти на піз­на­валь­но-роз­ва­жаль­ні та су­то роз­ва­жаль­ні про­гра­ми.

1. Піз­на­валь­но-роз­ва­жаль­ні про­гра­ми по­ді­ля­ють­ся на:

– кон­такт­ні про­гра­ми (ток-шоу);
– ін­те­лек­ту­аль­но-роз­ва­жаль­ні про­гра­ми;
– про­гра­ми-"ін­фо­тей­мент".

2. Су­то роз­ва­жаль­ні про­гра­ми:

– ре­а­лі­ті-шоу;
– роз­ва­жаль­ні шоу-ви­до­ви­ща;
– світ­сь­кі хро­ні­ки (про­гра­ми про мо­ду та мо­дне жит­тя);
– му­зич­ні про­гра­ми;
– ігро­ві роз­ва­жаль­ні про­гра­ми (ін­те­рак­тив­ні ігри);
– ку­лі­нар­ні шоу;
– гу­мо­ри­стич­ні про­гра­ми;
– "про­гра­ми-пе­рев­ті­лен­ня".

Зва­жаю­чи на рей­тин­ги, на дум­ку те­ле­кри­ти­ків та пе­ре­січних гля­да­чів, усі ці ти­пи роз­ва­жаль­них про­грам ко­ри­сту­ють­ся по­пу­ляр­ні­стю се­ред ук­ра­їнсь­ких те­ле­гля­да­чів. Про­те є більш по­пу­ляр­ні на сьо­год­ні про­гра­ми, а є "за­ста­рі­лі", хоч во­ни все од­но за­ли­ша­ють­ся рей­тин­го­ви­ми. Спро­бує­мо роз­гля­ну­ти ко­жен тип та виз­на­чи­ти се­ред них ті, які є найбільш по­пу­ляр­ними. 1. Пізнавально-розважальні про­гра­ми, ток-шоу – "роз­мов­не ви­до­ви­ще".

У пе­ре­кла­ді з ан­глійсь­кої до­слів­но – роз­мов­не ви­до­ви­ще, роз­мов­не шоу. Во­но бу­ло пе­ре­не­се­не з естрадного кону в те­ле­ві­зій­ні па­ві­ль­йо­ни і за­вою­ва­ло ши­ро­ку по­пу­ляр­ність у гля­да­чів уже у 60-ті рр.: спо­чат­ку в США, по­тім у За­хід­ній Євро­пі й по всьо­му сві­ту. Жур­на­лі­сти виз­на­ча­ють та­кож по­нят­тя "кон­такт­ної" те­ле­про­гра­ми. Со­ці­оло­ги тер­мін "кон­такт" за­мі­ню­ють по­нят­тям "зво­рот­ний зв'язок" [5, 4]. Ма­єть­ся на ува­зі "пе­ре­гляд; при­ймання по­ві­до­млен­ня". Са­ме шля­хом ви­явлен­ня зал­еж­но­сті ви­ни­кнен­ня кон­так­ту від низки чин­ни­ків: ві­ку, ос­ві­ти, сі­мей­но­го ста­ну, ста­ті кон­крет­но­го гля­да­ча – є мо­жли­вість уточ­ни­ти ад­ре­сат те­ле­по­ві­до­млен­ня, оці­ни­ти якість пе­ре­да­чі, її по­пу­ляр­ність. По­нят­тя ж "кон­такт" вия­вляєть­ся пов'яза­ним не ли­ше з тех­ніч­ни­ми мо­жли­во­стя­ми ТБ, а й з оцін­кою їх­ньої прак­тич­ної ре­а­лі­за­ції. Вия­влен­ня кон­так­ту, йо­го про­дов­жен­ня або від­мо­ва від ньо­го слід ро­зу­міти як ре­ак­цію гля­да­чів на те­ле­про­гра­му, як зво­рот­ний зв'язок в еле­мен­тар­но­му йо­го про­яві [5, 8–9].

Ток-шоу, по­єд­ную­чи іс­ную­чі оз­на­ки ін­терв'ю, дис­ку­сії, гри, кон­цен­тру­єть­ся нав­ко­ло осо­би­сто­сті ве­ду­чо­го. Це мак­си­маль­но пер­со­ні­фі­ко­ва­на екран­на фор­ма. Про неї мож­на з до­стат­ні­ми під­ста­ва­ми ска­за­ти: ток-шоу ство­рює зі­рок, а зір­ки ство­рю­ють ток-шоу. Та­ко­му вза­є­мов­пли­ву, взає­мо­дії фор­ми та її ство­рю­ва­ча в пер­шу чер­гу сприя­ють необхід­ні осо­би­стіс­ні яко­сті: ро­зум, до­теп­ність, гу­мор, сприт­ність, при­ва­бли­вість, умін­ня за­ці­кав­ле­но слу­ха­ти, пла­стич­но ру­ха­ти­ся то­що. Іс­тот­ні та­кож і зов­ніш­ні об­ста­ви­ни: кон­крет­не міс­це і ци­кліч­ність, якої суворо дот­ри­му­ють­ся, тоб­то ре­гу­ляр­на пов­то­рю­ва­ність у про­гра­мі, роз­ра­хо­ва­на на збу­джен­ня у сві­до­мо­сті ма­со­во­го гля­да­ча ста­ну "не­тер­пля­чо­го че­кан­ня зу­стрі­чі" [6, 38].

Обов'яз­ко­ви­ми "ком­по­нен­та­ми" ток-шоу, окрім ве­ду­чо­го, ви­сту­па­ють го­сті ("ге­рої") – лю­ди, які чи­мось усла­ви­лись або про­сто ці­ка­ві сво­ї­ми вчин­ка­ми, дум­ка­ми, сти­лем жит­тя. Обов'яз­ко­ва при­сут­ність у сту­дії кіль­кох де­сят­ків "про­стих гля­да­чів", мо­жли­ва і при­сут­ність ком­пе­тент­них екс­пер­тів. Гля­да­чів не зав­жди за­лу­ча­ють до роз­мо­ви, ін­ко­ли їх­ня участь об­ме­жу­єть­ся оплеска­ми, смі­хом, зди­во­ва­ни­ми ви­гу­ка­ми, що ство­рює ат­мо­сфе­ру пу­бліч­но­сті, дає "емо­цій­ну під­каз­ку" те­ле­гля­да­чам. Іно­ді тер­мі­ном "ток-шоу" поз­на­ча­ють будь-яку "роз­мов­ну" про­гра­му, на­при­клад, бе­сі­ду за “кру­глим сто­лом” або на­віть про­сте ін­терв'ю у сту­дії, як­що йо­го бе­ре жур­на­ліст, кот­рий до­стат­ньо по­пу­ляр­ний та віль­но по­во­дить­ся – "зір­ка" екра­на [7, 101].

Як­що ан­алі­зу­ва­ти су­то ук­ра­їнсь­кі роз­ва­жаль­ні ток-шоу, то во­ни не є су­пер­по­пу­ляр­ни­ми се­ред ук­ра­їнсь­кої те­ле­ау­ди­то­рії – їх про­сто об­маль. Крім то­го, їх­нє те­ма­тич­не спря­му­ван­ня не від­по­ві­дає "те­ма­тич­ним по­тре­бам" ук­ра­їнсь­ко­го те­ле­гля­да­ча. Ни­ні осо­б­ли­вою по­пу­ляр­ні­стю ко­ри­сту­ють­ся ток-шоу "Один у по­лі" з ве­ду­чою Ма­шою Єфро­сі­ні­ною (те­ле­ка­нал "Ін­тер") та "Кра­су­ні" з Нел­лі Ува­ро­вою ("НТН")

Ін­те­лек­ту­аль­но-роз­ва­жаль­ні про­гра­ми

Це про­гра­ми зде­біль­шо­го ігро­во­го ха­рак­те­ру, де влас­не об'єк­том ува­ги стає "мо­зок" уча­с­ни­ка. Як, на­при­клад, "Пер­ший мі­ль­йон", "Что? Где? Ког­да?" (та її ана­ло­ги), "LG-Еври­ка", "Са­мый ум­ный", "Во­про­сы для чем­пио­нов". А ще без­ліч сучасних ін­те­рак­тив­них ігор.

Та­кі про­ек­ти по­пу­ляр­ні, бо во­ни ці­ка­ві будь-якій ві­ко­вій ау­ди­то­рії, а со­ціаль­ний ста­тус гля­да­ча не має зна­чен­ня (бо всі ці ас­пек­ти ва­жли­ві се­ред гля­даць­кої ау­ди­то­рії світ­­ських хро­нік). Окрім цьо­го, в ін­те­лек­ту­аль­но-роз­ва­жаль­них про­гра­мах гля­дач при­лу­ча­єть­ся до про­це­су гри. Він від­га­дує ра­зом з уча­сни­ком сло­ва, по­нят­тя, по­ка­зує свою ком­пе­тент­ність та дістає за­до­во­лен­ня від цьо­го.

Про­гра­ми-"ін­фо­тей­мент"

Ін­фор­му­ва­ти, роз­ва­жаю­чи – ос­нов­ний прин­цип ці­єї про­гра­ми."Ди­вись!" – яс­кра­вий при­клад у жан­рі ін­фо­тей­мент – не­стан­дарт­но про ці­ка­вих лю­дей. "Ди­вись!" ні­ко­ли не пов­то­рю­єть­ся, кож­на про­гра­ма – уні­каль­на, кож­на іс­то­рія роз­ка­за­на спе­ціаль­но для гля­да­чів те­ле­ка­на­лу “ТЕТ”.

Суто розважальні програми.

Ре­а­лі­ті-шоу

Ре­ал-шоу на те­ле­ба­чен­ні – по­нят­тя ни­ні над­зви­чай­но мо­дне. Ідея ан­ти­уто­пі­ста Джор­джа Ор­вел­ла про око Ве­ли­ко­го Бра­та, яке все ба­чить, ак­тив­но впро­ва­ди­ла­ся в най­по­пу­ляр­ні­ший за­сіб ма­со­вої ін­фор­ма­ції та зак­рі­пи­ла­ся на рів­ні ви­роб­ниц­тва роз­ва­жаль­них про­грам: гля­да­ча провокували на під­гля­дан­ня. Пер­ши­ми у спра­ву вплу­та­ли­ся най­віль­ні­ші євро­пей­ці з Гол­лан­дії, кот­рі ви­го­то­ви­ли фор­мат "Big Brothers". Кло­но­ва­ний у чи­слен­ні жан­ро­ві різ­но­ви­ди – від спіль­но­го кру­ї­зу на ях­ті ("В од­но­му чов­ні") до ці­лес­пря­мо­ва­но­го схуд­нен­ня ("При­би­рай­мо зай­ве") – він з-по­між усьо­го ін­шо­го дав по­штовх до появи аме­ри­кансь­ко­го ре­ал-ек­стри­му ("Sur­vi­vor"). Що ж у ньо­му та­ко­го, що здат­не при­ва­би­ти на­віть най­ви­ба­гли­ві­шо­го гля­да­ча? Зо­ря­ний час ре­а­лі­ті-шоу, зда­єть­ся, вже ми­нув; фак­тич­но тіль­ки од­не з них ста­ло ці­лі­сним яви­щем, за­ли­шив­ши сво­го ча­су пев­ний слід у суспільній сві­до­мо­сті (не остан­ню роль тут зі­грав шок но­виз­ни). Ідеть­ся про "Остан­ньо­го ге­роя", що утри­мував тиж­день за тиж­нем ве­ли­ку ау­ди­то­рію, даю­чи їй по­жи­ву для роз­мов удо­ма і на ро­бо­ті, при­му­шую­чи че­ка­ти су­бот­ньо­го ве­чо­ра.

Те­ле­ба­чен­ня про­гре­сує, якість про­грам пов­сяк­час по­ліп­шу­єть­ся, а от ви­роб­ни­ки ре­а­лі­ті-шоу, ма­буть, ду­ма­ють, що їх­ні "ге­ні­аль­ні", роз­ку­ті шоу не наб­ри­да­ють те­ле­гля­да­че­ві.

Скіль­ки вже пе­ре­гля­ну­то цих ре­а­лі­ті-шоу (ро­сійсь­ких чи спільно з ук­ра­їнсь­ким ви­роб­ниц­твом): "Остан­ній ге­рой", "За склом", "Го­лод", "Ос­трів спо­кус", "Дом". Чи­ма­ло з них пов­то­рю­ють­ся від се­зо­ну до се­зо­ну, але по­пу­ляр­ність, так би мо­ви­ти, "за­ста­рі­ло­го фор­ма­ту" не па­дає. Мож­на ви­пра­вда­ти на­ших те­ле­гля­да­чів хі­ба од­ним: що їм да­ють, те во­ни й див­лять­ся. Наш не­ви­ба­гли­вий гля­дач усе-та­ки не пе­рех­во­рів ре­а­лі­ті-шоу, їх від­вер­тість, роз­ку­тість, під­ступ­ність, бру­таль­ність і до­сі приваблюють йо­го.

Ни­ні фор­мат ре­а­лі­ті-шоу не де­мон­струє ні знач­но­го по­тен­ціа­лу, ані ба­жан­ня оно­влю­ва­ти­ся; це вже жанр з ми­ну­ло­го, по­пу­ляр­ний, але без осо­бли­вих перс­пек­тив.

Роз­ва­жаль­ні шоу-ви­до­ви­ща

Окре­мо слід розглянути цей най­по­пу­ляр­ні­ший за остан­ні ро­ки фор­мат. У но­во­му се­зо­ні в ук­ра­їнсь­ко­му те­ле­е­фі­рі з'яви­ли­ся два між­на­род­ні фор­ма­ти, над­зви­чай­но по­пу­ляр­ні в ба­гатьох кра­ї­нах сві­ту: "Зір­ко­вий ду­ет" ("Ін­тер", ори­гі­наль­ний фор­мат Stars On Sta­ge від ком­па­нії Zo­di­ak Te­le­vi­sion) і "Тан­ці з зір­ка­ми" ("1+1", фор­мат Stric­tly Co­me Dan­cing від Бі-Бі-Сі). У ці­ло­му сві­ті ці та по­діб­ні фор­ма­ти по­би­ва­ють усі ре­кор­ди по­пу­ляр­но­сті.

За да­ни­ми ком­па­нії GFK, се­ред­ній рей­тинг "Зір­ко­во­го ду­е­ту" у жов­тні ста­но­вив 6,69, част­ка – 20,99 %. "Тан­ців з зір­ка­ми" – рей­тинг – 10,25, част­ка – 26,86 %. "Зір­ко­вий ду­ет" то­го ж мі­сяця рей­тинг – 8,34, част­ка 25,16 %. "Тан­ці з зір­ка­ми" у жов­тні рей­тинг – 12,31, част­ка – 29,84 %. От­же, рей­тинг та част­ка обох про­грам у 2006 р. бу­ли до­во­лі ви­со­кі й збе­рі­га­ли тен­ден­цію до зро­стан­ня.

Ви­хід цих шоу під­твер­джує сві­то­ву тен­ден­цію по­пу­ляр­но­сті фор­ма­тів, у яких на­ціо­наль­ні зір­ки спі­ва­ють, тан­цю­ють, ка­та­ють­ся на ков­зан­ах то­що. У Ро­сії зір­ки вже "від­тан­цю­ва­ли" в ми­ну­ло­му се­зо­ні на ка­на­лі "Рос­сия", а ці­єї осе­ні ста­ли на ков­за­ни: цей ка­нал по­ка­зує про­гра­му "Тан­цы на ль­ду", рей­тинг якої 24 ве­рес­ня 2006 р. ста­но­вив 11,1 %, а част­ка – 35,6 %.

Чо­му ж цей фор­мат сподобався й українській ау­ди­то­рії?

У ба­гатьох гля­да­чів ви­ни­кає мо­мент іден­ти­фі­ка­ції се­бе з "зір­ка­ми". Гля­дач роз­мір­ко­вує при­близ­но та­ким чи­ном: я теж мо­жу так ро­би­ти, як­що це ро­блять мої куми­ри. І то­му це для ме­не ці­ка­во. Те­ле­ба­чен­ня дає ге­роя, кот­рий будь-ко­ли мо­же прий­ти до ме­не в го­сті. Лю­дям, які по­рів­ня­но з про­фе­сі­она­ла­ми ні­чо­го не вмі­ють, гля­дач біль­ше до­ві­ряє, а як нас­лі­док – біль­ше до­ві­ряє і те­ле­ба­чен­ню. Та­кі пе­ре­да­чі на­ві­ю­ють гля­да­че­ві впев­не­ність у то­му, що він усе мо­же! Нез­ва­жаю­чи на зай­ву ва­гу чи по­важ­ний вік, сво­бо­да сприй­ман­ня жит­тя як­раз і при­ва­блює гля­да­ча. Ще од­на пе­ре­ва­га ук­ра­їнсь­ких "Тан­ців з зір­ка­ми" – пря­мий ефір, на від­мі­ну від ро­сійсь­ко­го ва­рі­ан­та. Від­чут­тя, що все від­бу­ваєть­ся ек­склю­зив­но, пря­мо на очах ау­ди­то­рії, збу­джує ін­те­рес гля­да­чів.

Світ­сь­кі хро­ні­ки (про­гра­ми про мо­ду та мо­дне жит­тя)

До цьо­го ти­пу належить насамперед про­гра­ма "Світ­сь­кі хро­ні­ки з Ка­те­ри­ною Ос­ад­чою", яка ви­хо­дить на "То­ні­сі". А ще про­гра­ми про світ­сь­ке жит­тя, мо­дні по­ка­зи мо­же­мо пе­ре­гля­да­ти на те­ле­ка­на­лах "М-1" (осо­бли­во під час ук­ра­їнсь­ких тиж­нів мо­ди), "НТН" ("Верш­ки"), "Ву­а­ля" з Те­тя­ною Гон­ча­ро­вою, яка "ко­чує" з ка­на­лу на ка­нал. Ці про­ек­ти теж є до­во­лі рей­тин­го­ви­ми, якіс­но ви­го­то­вле­ни­ми, во­ни за­ли­ша­ють­ся ак­ту­аль­ни­ми впро­довж ба­гатьох "те­ле­се­зо­нів" по­спіль.

Му­зич­ні про­гра­ми

Про­гра­ми для ме­ло­ма­нів та пе­ре­січ­них те­ле­гля­да­чів. Це мо­же бу­ти спе­ціа­лі­зо­ва­на про­гра­ма, прис­вя­че­на яко­мусь сти­лю му­зи­ки або кла­сич­ній му­зи­ці, чи це кон­церт на кшталт "Піс­ня ро­ку" ("Шля­гер ро­ку"). Та­кож це про­гра­ми, роз­ра­хо­ва­ні не на "спе­ціа­лі­зо­ва­ну ау­ди­то­рію", а на гля­да­ча будь-яко­го ві­ку та со­ціаль­но­го ста­ту­су, кот­рий ці­ка­вить­ся жит­тям зі­рок (так зва­ною "по­псою"). Яс­кра­вий при­клад та­кої про­гра­ми – "Ме­ло­ра­ма" на те­ле­ка­на­лі "Ін­тер”.

Ігро­ві роз­ва­жаль­ні про­гра­ми

Яс­кра­вий при­клад ігро­вих роз­ва­жаль­них про­грам – "Ігри па­тріо­тів", "Ка­ра­о­ке на май­да­ні", "Шей­ка­не­мо бей­бі", "Ве­сіл­ля за 48 го­дин" (те­ле­про­ект “Но­во­го ка­на­лу”) чи то "Ос­від­чен­ня" ("Все для те­бе" – “Ін­тер”) то­що. Про­гра­ми, в яких при­сут­ній ігро­вий та мо­мент зма­ган­ня і... виз­нан­ня "най­кра­що­го". Чим біль­ше уча­сни­ків за­лу­ча­єть­ся до уча­сті, тим "га­ря­чі­ша" гра. Див­ля­чись та­кі про­гра­ми, гля­дач стає сам спі­ву­ча­сни­ком, ак­тив­но вбо­лі­ває ра­зом з ге­ро­ями, ро­зу­мі­ю­чи при цьо­му, що й він мо­же опи­ни­ти­ся на їх міс­ці.

Ку­лі­нар­ні шоу

Го­тує­мо, роз­ва­жаю­чись – лег­ко, не­нав'яз­ли­во, а як­що ра­зом із зір­кою у го­лов­ній ро­лі, ко­ли за­про­шу­ють до се­бе ін­ших зі­рок, як у "Смач­ній кра­ї­ні" з Олек­сан­дром По­но­ма­рьо­вим, то ста­біль­ні та ви­со­кі рей­тин­ги за­без­пе­че­но. "Кар­та­та по­та­та" з Да­шею Ма­ла­хо­вою теж ко­ри­сту­єть­ся по­пу­ляр­ні­стю.

Гу­мо­ри­стич­ні про­гра­ми

Зав­жди ці­ка­ві прак­тич­но для всі­єї гля­даць­кої ау­ди­то­рії, адже гу­мор "роз­сла­блює" те­ле­гля­да­ча та до­зво­ляє йо­му по­смія­ти­ся над зір­ка­ми, по­лі­ти­ка­ми, над со­бою, сво­їм мен­та­лі­те­том ра­зом з гу­мо­ри­ста­ми. "КВК. Ук­ра­їнсь­ка лі­га" – най­стар­ша та най­ці­ка­ві­ша про­гра­ма. Аль­тер­на­тив­ною про­гра­мою є "Ве­чір­ній Квар­тал" ("Ін­тер"), у якій "ка­ве­ен­щи­ки" ви­сту­па­ють ра­зом зі справ­жні­ми зір­ка­ми. Остан­нім ча­сом з'явив­ся "Co­me­dy-clu­b У­кра­ї­на" ("Но­вий ка­нал”), який пре­тен­дує на роль гу­мо­ри­стич­ної про­гра­ми з ін­те­лек­ту­аль­ним від­тін­ком. Усе ще по­пу­ляр­ні тра­ди­цій­ні програми "При­хо­ва­на ка­ме­ра", "Джен­тль­мен-шоу", "Зо­ло­тий гу­сак", "Ма­ски-шоу".

"Про­гра­ми-пе­рев­ті­лен­ня"

По­пе­люш­ки обер­та­ють­ся на прин­цес. Зви­чай­них сі­рень­ких ми­шок пе­ре­тво­рю­ють на зі­рок та на­ре­че­них. "Жер­тва мо­ди" з Ан­дре Та­ном, "Фаб­ри­ка кра­си", "Хо­чу за­між" при­му­шу­ють гля­да­чів по­ві­ри­ти у "ди­во", що мо­же ста­ти­ся з будь-якою лю­ди­ною. Для цьо­го по­тріб­ний ли­ше кре­а­тив­ний під­хід і, зви­чай­но, ку­па гро­шей, щоб здій­сню­ва­ти необхід­ні пе­рев­ті­лен­ня. Ге­ро­ям про­грам – усі по­слу­ги кош­том про­гра­ми та ще й на всю кра­ї­ну тран­с­лю­ють, на­віть мож­на за­жи­ти сла­ви. Ось чо­му та­кі про­гра­ми ко­ри­сту­ють­ся по­пу­ляр­ні­стю се­ред пе­ре­січ­них те­ле­гля­да­чів. Роз­гля­даю­чи та виз­на­ча­ю­чи ти­пи ук­ра­їнсь­ких роз­ва­жаль­них про­грам, мож­на бу­ло від­сте­жи­ти, що те­ле­ри­нок на­си­че­ний роз­ва­жаль­ни­ми про­ек­та­ми різ­них фор­ма­тів. Ін­ша річ, що ці про­ек­ти з'яв­ля­ють­ся ду­же по­віль­но і ча­сто бу­ва­ють ко­пі­ю­ван­ням ін­ших, які вже під­ко­ри­ли світ. Але остан­ні те­ле­се­зо­ни по­ка­за­ли те­ле­гля­да­че­ві, що ка­на­ли мо­жуть ство­рю­ва­ти вель­ми якіс­ні роз­ва­жаль­ні про­гра­ми, з ук­ра­їнсь­ким від­тін­ком, зва­жаю­чи на на­ціо­наль­ний мен­та­лі­тет і ха­рак­тер. То­му ни­ні те­ле­гля­да­чі, зав­ми­раю­чи сер­цем, че­ка­ють но­во­го най­дос­ко­на­лі­шо­го, най­ці­ка­ві­шо­го та най­роз­ва­жаль­ні­шо­го ук­ра­їнсь­ко­го те­ле­про­дук­ту. Адже те­ле­ба­чен­ня без­пе­рер­вно роз­ви­ваєть­ся, во­но зал­ежить від но­ва­цій нау­ко­во-тех­ніч­ної дум­ки, а то­му по­тре­бує вдос­ко­на­лень, екс­пе­ри­мен­тів, прак­тич­них і тео­ре­тич­них дос­лі­джень.

1. Го­ян В. В. Ін­фор­ма­цій­на те­ле­ві­зій­на про­гра­ма: ти­по­ло­гіч­на ха­рак­те­ри­сти­ка, па­ра­ме­три діяль­но­сті жур­на­лі­ста: Ав­то­реф. дис. ... к. фі­лол. н.: 10.01.08 – жур­на­лі­сти­ка / Ки­їв. нац. ун-т імені Тараса Шев­чен­ка. – К., 1999. – 19 с.
2. Слов­ник ук­ра­їнсь­кої мо­ви. – С. 621.
3. Ма­щен­ко І. Те­ле­ба­чен­ня Ук­ра­ї­ни. – К., 1998. – Т. 1.
4. Ма­щен­ко І. Г. Те­ле­ві­зій­ні ано­ма­лії: Мас-ме­дій­ні іс­то­рії в де­талях. – К.: ЗАТ "Те­ле­ра­діо­кур'єр", 2005. – С. 119.
5. По­след­ний ге­рой. Ос­тать­ся в жи­вых / [Ред. Р. Ога­нян]. – М., 2002. – С. 22.
6. Ор­ло­ва О., Фе­дя­нин Д. За сте­клом. От­кро­ве­ния Оли и Дэ­на. – М.: ЭКС­МО-Пресс, 2002. – С. 48.
7. Ма­щен­ко І. Мі­фи і ре­а­лії те­ле­ра­діо­е­фі­ру. – К., 2001.
8. Ма­щен­ко І. Г. Те­ле­ві­зій­ні ано­ма­лії: Мас-ме­дій­ні іс­то­рії в де­талях. – К.: ЗАТ "Те­ле­ра­діо­кур'єр", 2005. – С. 119.
9. Куз­не­цов Г. В. ТВ-жур­на­ли­сти­ка. Кри­те­рии про­фес­сио­на­лиз­ма: По­со­бие для вузов. – М.: РИП-хол­динг, 2003. – С. 1–131. – Се­р.: "Прак­ти­че­ская жур­на­ли­сти­ка".
10. Те­ле­ви­зион­ная жур­на­ли­сти­ка: Учеб­ник. – 4-е из­д. – М.: Изд-во МГУ; Вы­сшая шко­ла, 2002.
11. Бу­грим В. В., Ма­щен­ко І. Г. Те­ле­ба­чен­ня пря­мо­го ефі­ру. – К., 1991.
12. Лю­би­мен­ко И. А. Как вы­жить в Па­сти Бы­ка (Тай­ны те­ле­шоу). – М.: Ва­гриус, 2002. – С. 38.
13. Му­ра­тов С. А. Ди­а­лог: Те­ле­ви­зион­ное об­ще­ние в кад­ре и за ка­дром. – М.: Ис­кус­ство, 1983. – С. 38.
14. Рі­зун В. В. При­ро­да й струк­ту­ра ко­му­ні­ка­тив­но­го про­це­су (лек­ція дру­га) / Ки­їв. нац. ун-т імені Та­ра­са Шев­чен­ка. – К., 2000. – С. 5–7.
15. Під­сум­ки те­ле­ро­ку очи­ма те­ле­ві­зій­ни­ків. // Те­ле­кри­ти­ка. – 2006. – 21 груд. – Ч. 1, 2.
16. Го­ян В. В. Кольо­ри­сти­ка та зо­бра­жаль­на есте­ти­ка те­ле­ві­зій­них про­грам: сві­то­вий дос­від: Ме­тод. ре­ко­менд. – К., 2002. – 40 с.