Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Бути чи не бути риторичній складовій у телерадіоосвітніх координатах України? (До проблем моделювання сучасної системи фахової підготовки аудіовізуальних журналістів)

О. А. Щербакова
к. філол. н., доц.
УДК 371.687;371.684(070):808.51
У статті актуалізується проблема активнішого впровадження риторичних дисциплін до телерадіоосвітніх координат України. Упродовж діалогу щодо проблем моделювання сучасної фахової підготовки аудіовізуальних журналістів розглянуто важливі аспекти із вітчизняного досвіду цієї сфери людської діяльності на прикладах кількох моделей організації навчально-виховного процесу студентів.
Ключові слова: риторична складова, риторичні дисципліни, риторика, телерадіоосвітні координати, моделювання фахової підготовки, аудіовізуальний журналіст (телерадіожурналіст), публічний мовець.
This article actualization of the problem of more active introduction of rhetorical disciplines to the tv- radioedukational coordinates of Ukraine. During a dialog in relation to the problems of design of modern professional preparation of the audiovizual journalists the analysis of domestic experience of this sphere of human activity
Key words: chetorical disciplines to radioedukational coordinates, design of professional preparation, audiovizual journalist.


Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими і практичними завданнями. Зважаючи на нагальні потреби моделювання сучасної системи фахової підготовки аудіовізуальних журналістів (передусім телерадіожурналістів), а також узгодження наукових уподобань, що мають бути орієнтовані на міждисциплінарність та ефективну інтеграцію наукових результатів до навчально-виховного процесу, вважаємо за доцільне ставити актуальне питання про необхідність активнішого упровадження риторичних дисциплін до телерадіоосвітніх координат України.

У такому твердженні спиратимемося на вивчення окремих, але важливих аспектів цієї сфери людської діяльності та власні переконання.

Останні сформовані впродовж викладання риторичних дисциплін у київських навчальних закладах, зокрема в Інституті журналістики [1], навчання в "Укртелерадіоінституті" (за спеціальністю "ведучий телерадіопрограм"), набуття досвіду кількох виступів на Українському і Білоруському радіо, роботи у Центрі риторичної культури "Радість Творчості", регулярної участі в інститутських, всеукраїнських та міжнародних науково-практичних семінарах і конференціях з журналістики, риторики, культури мовлення, а також намагання переосмислити актуалізовану проблематику в форматі докторського дисертаційного дослідження "Риторичні константи аудіовізуальної журналістики: моделі і практики".

Аналіз останніх досліджень і публікацій свідчить про зростання наукового інтересу до дослідження теорії і практики усного публічного мовлення. Водночас аналіз дає об'єктивні й суб'єктивні підстави стверджувати, що в Україні зусиллями небагатьох науковців риторика – як складова національної стратегії класичної журналістської освіти у вищій школі, як універсальна царина гуманітарного знання й інтегративна сфера професійної і творчої діяльності людини – набула офіційного статусу базової дисципліни у навчальних закладах, зокрема у сучасній системі державної фахової підготовки публічних мовців на радіо і телебаченні.

У київській школі журналістикознавства (Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка) це стало можливим ще на початку 90-х рр. минулого століття завдяки підтримці колишнього директора Інституту академіка А. Москаленка. Нинішній директор професор В. Різун, розуміючи інтерес викладачів різних дисциплін до цієї проблематики та відчуваючи велику науково-педагогічну перспективу щодо майбутніх досліджень в аудіовізуальній галузі знань, є продовжувачем цієї справи.

Окремі складники риторики як навчальної дисципліни у системі мас-медійної освіти професійних мовців у Києві (кафедра телебачення і радіомовлення) досліджують і викладають професори В. Олійник (публіцистичне радіомовлення) [2] та В. Миронченко (інформаційне радіомовлення) [3], доценти В. Гоян (телевізійне мовлення) [4], В. Єлісовенко (техніка мовлення) [5], І. Хоменко (драматичне радіомовлення) [6], О. Гоян (завідувач кафедри телебачення і радіомовлення ІЖ та фахівець із радіожурналістики й радіоменеджменту) [7] та М. Прокопенко (колишній проректор Укртелерадіоінституту), а також інші викладачі інституту (Л. Федорчук, О. Зелінченко, Л. Поліщук та ін.) [8]. Львівська школа аудіовізуального журналістикознавства (кафедра радіомовлення і телебачення факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка) більш послідовно й системно представлена розробками таких знаних дослідників-професорів, як В. Здоровега (публіцистичне мовлення) [9], О. Сербенська (культура фахового мовлення телерадіожурналістів) [10], В. Лизанчук (завідувач кафедри радіомовлення і телебачення й фахівець з радіомовлення) [11], Ю. Шаповал (телевізійна публіцистика) [12], М. Яцимірська (культура фахової мови журналіста) [13] та інші викладачі та співробітники (наприклад, З. Дмитровський) [14].

Аналіз останніх досліджень і публікацій за даною проблематикою дає підстави виділити невирішені аспекти загальної проблеми, характерні для перехідного періоду становлення аудіовізуальної журналістики. На жаль, попри окремі намагання, ще недостатньо обґрунтована цілісна концепція навчального курсу "Риторика для студентів-журналістів", не скоординовані плани і дії викладачів-риторів як у київських, так і в регіональних освітніх закладах, не проведені спільні навчальні семінари, творчі майстерні й професійні обговорення.

Права риторики (як загальної, так і часткової, тобто професійно зорієнтованої – аудіовізуальної – з урахуванням особливостей публічного мовлення на радіо і телебаченні) у визначених координатах ще доводиться обстоюювати.

Тож об'єктом даного дослідження визнаємо телерадіоосвітні координати України, а предметом – її риторичну складову (щонайперше дисципліни, пов'язані з теорією, практикою і культурою усного публічного мовлення, мовленнєвою комунікацією – риторики та ораторського мистецтва).

Питальна ж форма поданої для обговорення теми (у цьому її новизна) умотивована тим, що у такий спосіб ініціюється продовження конструктивного діалогу щодо багатьох назрілих проблем сучасного українського телерадіоосвітнього простору.

Поставимо такі завдання: 1) розглянути окремі риторичні аспекти із вітчизняного досвіду фахової підготовки аудіовізуальних журналістів на прикладах кількох моделей організації навчально-виховного процесу студентів у телерадіоосвітніх координатах, беручи до уваги як визначальний показник наявність навчально-методичного забезпечення за даною проблематикою;

2) окреслити негативні тенденції та позитивні зрушення у наукових дослідженнях, доводячи гідне право на існування риторики як базового навчального предмета, в якому викладена теорія красномовства (ораторського мистецтва), вкрай необхідна телерадіожурналістам;

3) запропонувати рекомендації щодо подальших пошуків у даному напрямі.

Виклад основного матеріалу дослідження. У контексті запропонованої теми "круглого столу" – "Телерадіоосвіта в Україні: традиції, тенденції, перспективи" (травень, 2006) – цілком слушним уважається обговорення як загальних проблем журналістської освіти в Україні початку ХХІ ст., так і проблеми моделювання сучасної системи фахової підготовки аудіовізуальних журналістів (передусім телерадіожурналістів) – творчих працівників мас-медійної сфери людської діяльності, що працюватимуть на теренах аудіовізуальної журналістики (такої, що, за З. Дмитровським, ґрунтується на використанні двох взаємозв'язаних виражальних засобів: слова та зображення і функціонує завдяки таким комунікативним каналам, як телебачення, комп'ютерні мережі) [14].

Конструктивний діалог щодо різнобічних проблем української журналістської освіти започатковано міжнародними науково-практичними конференціями "Журналістика–2004 у світлі підготовки журналістських кадрів" [15] та "Трансформація журналістської освіти: європейський контекст" й продовжено на шпальтах часопису "Медіакритика", одне з чисел якого повністю присвячене журналістській освіті в Україні та світі [16].

Із інших фахових видань слід назвати "Наукові записки Інституту журналістики", "Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка", "Українське журналістикознавство", "Актуальні питання масової комунікації" тощо [17].

Не можна обійти увагою й інтернет-видання про ЗМІ в Україні "Телекритика", де постійно обговорюються проблеми мас-медійного простору [18], журнал для медіафахівців "Телерадіокур'єр" тощо. З-поміж регіональних видань за визначеною проблематикою виділяється збірник науково-методичних праць "Телевізійна й радіожурналістика", що майже щорічно видається при Львівському національному університеті імені Івана Франка [19], видання Таврійського національного університету імені В. Вернадського "Учені записки" (Сімферополь) та ін.

Бути чи не бути риторичній складовій у телерадіоосвітніх координатах України? (До проблем моделювання сучасної системи фахової підготовки аудіовізуальних журналістів)

У такому широкому контексті для сучасної дискусії постають не до кінця вирішеними взаємозалежні питання щодо таких складників: змісту та якості державної і комерційної телерадіожурналістської освіти, невиправдано вузької спеціалізації окремих наукових досліджень, неусталеностей термінологічної бази журналістикознавства, недостатнього студійного матеріально-технічного та програмного навчально-методичного забезпечення (щонайперше навчальних посібників), неузгодженостей змістовно-предметних наповнень і часово-годинних співвідношень тих чи тих дисциплін, почасти формального ставлення до проблем педагогічної майстерності викладачів і студентської неспроможності оволодіти запропоновами знаннями за відведений для цього час тощо.

Доцільність і своєчасність заявленої проблематики – актуалізувати проблему активнішого впровадження риторичних дисциплін (пов'язаних із теорією, практикою та культурою усного публічного мовлення, мовленнєвою комунікацією, насамперед йдеться про риторику й ораторське мистецтво) до телерадіоосвітніх координат України – обґрунтована й тим, що з-поміж визначених напрямів наукових досліджень кафедри телебачення і радіомовлення Інституту журналістики (поряд з "актуальними проблемами теорії, практики й історії телебачення та радіомовлення", "інформаційно-публіцистичними та комунікативними аспектами телерадіожурналістської майстерності") пріоритетними визнаються також "основи риторики (культура мовлення та ораторське мистецтво телерадіожурналіста)".

І сьогодні справді важливими є питання: Кого чекати на зміну тим, хто сьогодні в радіоефірі й на телеекрані? Наскільки Болонська освітня система вплине на підготовку українських телерадіожурналістів? Як у навчальному процесі оптимально поєднати теорію і практику телерадіожурналістики?

В Інституті журналістики риторика належить до навчальних дисциплін фундаментального блоку, викладається для спеціалістів і магістрів на випускних курсах (п'ятому – для денної форми навчання, шостому – для заочної, другому – для другої вищої освіти) та має певні напрацювання і прорахунки.

Риторика – це теорія ораторського мистецтва, наука красномовства, а ораторське мистецтво публічного мовця полягає в його вмінні й навичках використовувати набуті знання у підготовці та виголошенні усного публічного слова за різних умов комунікативного процесу; воно ґрунтується на засвоєнні основних положень риторики, а також особистих психофізичних якостях промовця.

Ораторська майстерність фахівця полягає в його вмінні володіти живим усним словом як засобом різноманітного впливу на розум, душу і волю сучасної комунікативної аудиторії. Ще давньоримський оратор Марк Туллій Цицерон, виділяючи з-поміж численних завдань викладача-ритора в процесі підготовки мовців до публічної діяльності й ті труднощі, що виникатимуть на цьому шляху, пише у своїх трактатах про "важкість красномовства", пояснюючи це тим, що воно є щось таке, що дається важче, ніж це здається спершу, й народжується з багатьох знань і старань.

При розгляді даного питання варто враховувати також і неоднозначне ставлення до самого поняття "риторика" та її можливостей як окремих колег-науковців, так і спільноти в цілому: від засобу маніпулювання до мистецтва животворного і благодатного Слова.

Непоодинокими залишаються й досі необґрунтовані звинувачення на адресу риторики у негативних наслідках і виявах – "беззмістовної балаканини", "марнослів'я", "теревенів", обминаючи тим самим морально-етичні проблеми, відповідальність кожної окремої людини за свої риторичні вчинки.

Класична ж риторика вчить уважного й поважного ставлення до слова, щоденної і копіткої праці зі словом і над словом. Не випадково давні греки були занепокоєні тим, що ці величні знання можуть потрапити до негідних людей; вони стверджували: "Хто знає риторику – той володіє сімома мудрощами світу".

Однак визнаємо, що місце, роль і значення риторики як основи професіоналізму й журналістської майстерності у системі фахової освіти й виховання студентів-журналістів ще недостатньо вивчені. Сфера ця молода і спирається скоріше на теоретичні засади (як це має бути), ніж на практичні дослідження (як це виходить).

При розгляді даного питання скористаємося накопиченим досвідом різних навчальних закладів (державних і комерційних), які використовують різні моделі фахової підготовки публічних мовців, але за визначальний показник матимемо наявність навчально-методичних розробок за даною проблематикою.

Тож принагідно наведемо перелік основних державних і недержавних освітніх центрів підготовки і перепідготовки аудіовізуальних журналістів.

До українських належать такі: кафедра телебачення і радіомовлення Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка; кафедра радіомовлення і телебачення факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка; Український інститут підвищення кваліфікації працівників телебачення, радіомовлення і преси (Укртелерадіопресінститут); Інститут журналістики та телемистецтва Київського міжнародного університету; Київський національний університет театру, кіно та телебачення імені І. К. Карпенка-Карого (колишній Державний інститут театрального мистецтва, КДІТМ); Київський національний університет культури і мистецтв; Київський національний університет "Києво-Могилянська академія". Згадаймо й міжнародну громадську організацію "Інтерньюз-Україна", міжнародну комерційну організацію "ЖОРНА", телеканал "Інтер" тощо. І якщо в "Інтерньюзі" визначилися з моделлю фахової журналістської підготовки, у "ЖОРНАх" також – журналістська освіта через розвиток навичок, то "Інтер" тільки-но планує започаткувати роботу "школи телевізійної майстерності" [20].

Серед найновіших утворень у вітчизняних телерадіоосвітніх координатах також можна назвати молоду кафедру кіно- й телемистецтва Луганського державного інституту культури і мистецтв, яка провела Всеукраїнську науково-практичну конференцію "Соціально-комунікативні та психологічні аспекти побудови публічної індивідуальності майбутнього фахівця в галузі тележурналістики та кіно-, телемистецтва" [21] за участі таких знаних фахівців, як Т. Цимбал та В. Горпенко з їхніми майстер-класами.

До аспекту моделювання залучимо й досвід шеститижневого навчання у згадуваному "Укртелерадіоінституті" (2001), де надавалася можливість прослухати такі дисципліни, як культура усного мовлення (Н. Марчук), основи журналістики (М. Прокопенко), психологія телерадіокомунікацій (В. Зливков), техніка мови (З. Віхарева), елементи майстерності ведучого і диктора (А. Васянович), акторська майстерність (Н. Дніпренко), візаж, та мати можливість не тільки записів у телевізійній студії, а й прискіпливого обговорення цих записів. Однак усіма тогочасними відвідувачами була визнана вкрай обмежена кількість аудиторних годин для теорії і практики усного публічного мовлення, а також практична відсутність щонайменшого навчально-методичного забезпечення.

Розглянемо ще одну модель організації навчально-виховного процесу із фахової підготовки майбутніх спеціалістів, запропоновану доцентами кафедри телебачення і радіомовлення ІЖ О. Я. та В. В. Гоянами на шпальтах "Наукових записок Інституту журналістики" під назвою "Журналістська телерадіоосвіта: сучасні тенденції" [22], де за взірець методики розглядався комплекс з основних нормативних дисциплін і спецкурсів, розроблених і втілюваних у нашому закладі. Ці дисципліни – нормативні курси (основи мікрофонного та екранного мовлення, основи операторської майстерності, режисура телебачення, ведучий теле- і радіопрограм) та спецкурси (радіоменеджмент, телебачення і вибори, постановка голосу, кольористика і зображальна етика телевізійних програм та ін.), на їхню думку, збалансували співвідношення між розвитком української журналістської теорії і практикою телерадіоефіру (передусім базуються на семінарських і тренінгових заняттях, які допомагають студентам більше уваги приділяти саме практичному відпрацюванню елементів телерадіомовлення).

Із фахових основ телерадіожурналістики О. та В. Гояни з-поміж іншого закономірно виділяють деякі особливості типів мовлення, важливі у навчальному процесі, й такі, що потребують певного часового періоду для обов'язкового засвоєння студентами (від специфіки власне інформаційного мовлення через інформаційно-аналітичне й до художньо-публіцистичного), паралельно з якими (після першого ж) упроваджується вивчення різних видів телерадіомовлення (дитяче, молодіжне, громадсько-політичне, міжнародне і зарубіжне). Потребують майбутні телерадіожурналісти й таких дисциплін, як авторське телебачення і радіо, недержавне телебачення і радіо, видовищне телебачення, основи телерадіодраматургії тощо.

У процесі професійної підготовки студентів до риторичної діяльності (насамперед у галузі аудіовізуальної журналістики) виникає чимало проблем об'єктивного й суб'єктивного характеру, притаманних загальній системі журналістської освіти в Україні та поза її межами. Передовсім даються взнаки певного роду безсистемність і неузгодженість навчальних планів різних закладів, невраховування іноземного досвіду, а також чималий обсяг самого предмета та обмежена кількість аудиторних годин для його реалізації, термінологічна ентропія в журналістикознавстві, брак фахової методичної літератури й можливості обговорення нагальних проблем щодо методики й майстерності викладання цих дисциплін, широкого професійного обміну досягненнями та прорахунками. Це пов'язано з недостатнім науково обґрунтованим виокремленням із загальної риторики – часткової – журналістської, а з останньої більш вузької її спеціалізації – риторики для аудіовізуальних журналістів, та багатьма іншими нагальними проблемами, унаочненими аудіовізуальними комунікативними системами.

Щонайменші спроби щодо умовного порівняння української і російської телерадіоосвітніх шкіл за різними показниками, на жаль, поки що не на нашу користь (тому ми й не ставили подібних завдань). Із освітніх закладів Росії назвемо провідні – факультети журналістики Московського державного університету імені М. В. Ломоносова та Санкт-Петербурзького державного університету (і "Мас-медіа центр" при ньому), а також Федеральний державний освітній заклад "Інститут підвищення кваліфікації працівників телебачення і радіомовлення" (ІПКПТБРМ), зокрема кафедру основ риторики і дикторської майстерності та кафедру журналістики і масової комунікації. Кожен із наведених закладів має певний досвід у виробленні моделі підготовки майбутніх аудіовізуальних фахівців, репрезентований знаними і шанованими іменами у журналістській галузі знань (Я. Засурського, В. Єгорова, С. Муратова, Б. Гаймакової, С. Макарової, В. Новикової, М. Оссовської, В. Кузнецова, А. Шереля, В. Цвика, Т. Васильєвої, В. Смирнова, В. Осинського, Г. Петрова, С. Ільченка, М. Бережної, В. Конькова, Г. Новикової й багатьох інших) і підкріплені широким спектром навчально-методичного забезпечення [23]. Про це свідчить наведений перелік праць, зокрема найновіших видань, присвячених 250-річчю Московського університету, і поява нової серії під назвою "Телевізійний майстер-клас" ("Майстерність ефірного виступу", "Пристрасна камера", "Телевізійний редактор" тощо). З-поміж останніх робіт російських учених виділяється й збірка наукових праць "Говорить і показує кафедра радіо і телебачення" (СПб., 2004), підготовлена до 35-річчя кафедри факультету журналістики Санкт-Петербурзького державного університету.

Білоруський телерадіоосвітній простір представлений провідною державною навчальною установою – кафедрою телебачення і радіомовлення факультету журналістики Білоруського державного університету. Із нагоди 80-річчя Білоруського радіо та 50-річчя Білоруського телебачення наші колеги провели Сьому Міжнародну науково-практичну конференцію "Журналістика–2005: на скрижалі часу і простору" [24]. Цікавими є останні навчально-методичні розробки викладачів факультету Н. Фрольцової, С. Дубовика, В. Воробйова, Д. Яканюка, М. Карпович, В. Івченкова та ін.) [25]. Отже, можна зробити такі висновки дослідження та окреслити перспективи подальших пошуків:

1. Розгляд окремих риторичних аспектів із вітчизняного досвіду фахової підготовки публічних мовців (аудіовізуальних журналістів) на прикладах кількох моделей організації навчально-виховного процесу студентської молоді у телерадіоосвітніх координатах України свідчить про те, що, попри закономірні намагання продовжити конструктивний діалог щодо вирішення нагальних проблем класичної журналістської освіти загалом та радіотелевізійної зокрема, стан сучасної державної телерадіоосвіти викликає певне занепокоєння через обмежену кількість фахівців широкої спеціалізації зі сформованим аудіовізуальним мисленням і мовленням, а отже, недостатньо накопичену базу наукових і навчально-методичних розробок у галузі аудіовізуального журналістикознавства. А також не досить обґрунтовані моделі організації навчально-виховного процесу, позбавлені аналізу кількісного забезпечення аудиторних годин для практики публічного мовлення і спілкування.

Тому практично неможливо визначити міру належної уваги риторичним дисциплінам у зазначених координатах. До того ж, спроба порівняння із подібним досвідом російських колег красномовно свідчить про невичерпні можливості українських дослідників у цій галузі знань.

2. З'ясування ключових позицій дослідників у цій сфері діяльності людини дає підстави окреслити негативні тенденції і позитивні зрушення у наукових дослідженнях, зокрема довести гідне право на існування риторики як базового навчального предмета, в якому викладена теорія красномовства (ораторського мистецтва), вкрай необхідна телерадіожурналістам. До негативних тенденцій слід віднести недостатньо вивчені зв'язки риторики та журналістики як сфер професійної і творчої діяльності людини, а також існуюче серед певної категорії дослідників нешанобливе ставлення до риторики, вбачаючи в ній лише засіб маніпулювання людською свідомістю, позбавляючи тим самим відповідальності самого журналіста за використання тих чи тих прийомів і методів у веденні усної публічної комунікації.

До позитивних зрушень належить зростання інтересу науковців до риторичного складника в обговорюваному форматі, актуалізація цієї проблеми, намагання ефективної інтеграції наукових результатів до навчально-виховного процесу, видання за останні два роки праць В. Здоровеги, О. Сербенської, З. Дмитровського, М. Яцимірської, І. Мащенка, О. Гояна, а також книги "Живі голоси України: нариси про радіожурналістів" (К., 2004) та збірки "Ведучий у практиці сучасного радіомовлення" (К., 2006) [26]. Позитивним вбачаємо й започаткування "Школи телевізійної майстерності" на каналі "Інтер", що надаватиме охочим шанс реалізувати свої творчі можливості на телебаченні під керівництвом знаних теоретиків і практиків.

3. Слушним вбачається й запровадження таких рекомендацій для подальших пошуків у даному напрямі, як-от: а) оптимальним часом для цілісного засвоєння студентами риторичної науки і практики вважати 4-й курс денної форми навчання й, відповідно, 5-й – для заочників; б) регулярне проведення навчальних міжкафедральних семінарів і творчих майстерень з метою постійного обміну досвідом у викладанні риторичних дисциплін для майбутніх публічних мовців у галузі аудіовізуальної журналістики та педагогічної майстерності; в) на часі створення кафедри риторики та культури мовлення (чи принаймні риторичного кабінету із відповідним матеріально-технічним обладнанням); г) перевидання навчальної програми з курсу "Риторика" та видання інших методичних праць за аудіовізуальною (зображальною) проблематикою, додаючи до радіотелевізійної ще й фото- та інтернет-журналістикознавчі матеріали; д) запровадження в Інституті журналістики щорічного спеціалізованого видання на кшталт згадуваного львівського "Телевізійна й радіожурналістика" чи санкт-петербурзького "Говорить і показує кафедра телебачення і радіомовлення" з укладанням біобібліографічного покажчика викладачів кафедри тощо.

Тож риторична складова у телерадіоосвітніх координатах України має бути якісною, багатогранною, шанованою, а сама риторика у системі державної вищої школи – невід'ємною складовою національної стратегії класичної журналістської освіти, універсальною цариною гуманітарного знання й інтегративною сферою професійної і творчої діяльності людини, яка діє словом і має право на це.



1. Щербакова О. А. Кілька штрихів до курсу з риторики в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка кові записки Інституту журналістики. – 2000. – Т. 1. – С. 11–12; Еристика (Риторика): Навч. програма; Київ. нац. ун-т імені Т. Шевченка / Укл. Г. М. Сагач, В. П. Олійник, О. А. Щербакова; За ред. Г. М. Сагач. – К., 2000. – 19 с.; Щербакова О. А. До міфологічних витоків риторики та журналістики // Наукові записки Інституту журналістики. – 2001. – Т. 2 – С. 103–107; Щербакова О. А. Світовий інформаційний простір потребує нашого захисту, або Риторика любові як духовна першооснова образу життя творчої особистості на межі століть // Науч. записки Луган. гос. пед. ун-та. Сер.: Филол. науки: Сб. науч. трудов [Структура и содержание связей с общественностью в современном мире] / Луган. гос. пед. ун-т. им. Тараса Шевченко. – Луганск: Альма Матер, 2002. – С. 318–327; Риторика: Навч. програма для студ. Ін-ту журналістики Київ. нац. ун-ту імені Т. Шевченка / Укл.: В. П. Олійник, О. А. Щербакова; За заг. ред. О. А. Щербакової. – К., 2002. – 26 с.; Щербакова Е. Встречи с риторикой любви, добра и милосердия как возможность глубокого осознания студентами духовных основ новой учебной дисциплины // Риторика в системе гуманитарного знания: Тезисы VІІ Междунар. конф. по риторике, 29–31 янв. 2003 г. / Гос. ин-т русс. яз. им. А. С. Пушкина. – М., 2003. – С. 382–385; Щербакова О. А. Про особливості викладання курсу "Риторика" студентам-журналістам // Наукові записки Інституту журналістики. – 2002. – Т. 7. – С. 34–37; Щербакова О. А. Риторика (представлення нової навчальної дисципліни студентам-журналістам): Навч.-метод. розробка для студ. VI к. заоч. форми навч. Ін-ту журналістики Київ. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка. – К., 2006. – 86 с.; Щербакова О. А. Риторична майстерність професійного мовця як надійна запорука у формуванні творчої особистості тележурналіста нової доби // Соціально-комунікативні та психологічні аспекти публічної індивідуальності майбутнього фахівця в галузі тележурналістики та кіно-, телемистецтва: Матер. Всеукр. наук.-практ. конф. / Луган. ін-т культури і мистецтв, 15–16 груд. 2005 р. – Луганськ, 2006. – С. 24–25 та і0н.
2. Олійник В. П. Риторика (неориторика): Навч.-метод. матер. – К., 2002. – 36 с.; Олійник В. П. Авторська програма і радіопубліцистика // Міжнар. наук.-практ. конф. "Журналістика–2004 у світлі підготовки журналістських кадрів": Тези конф. – К.: Ін-т журналістики, 2004. – С. 52–53 та ін.
3. Миронченко В. Я. Професійні тренінги майбутніх радіожурналістів // Вісн. Київ. ун-ту імені Тараса Шевченка. Сер.: Журналістика. – К., 2004. – Т. 15. – С. 23–28 та ін.
4. Гоян В. В. Формування візуального мислення як один із сегментів професійної підготовки тележурналіста: сучасні тенденції і перспективи. – К., 2000; Гоян В. В. Типові та жанрові особливості інформаційної телепрограми: Посібник для студ. Ін-ту журналістики / Київ. нац. ун-т імені Тараса Шевченка. – К., 2001. – 52 с.; Ведучий телепрограм: Метод. реком. до нормат. курсу / Укл. В. В. Гоян; Київ. нац. ун-т імені Тараса Шевченка, Ін-т журналістики. – К., 2002. – 25 с.; Гоян В. В. Візуальний образ міжнародного телеканалу "Німецька хвиля" // Наукові записки Інституту журналістики. – 2004. – Т. 14. – С. 65–67; Гоян В. В. Творчість телевізійного ведучого: теоретико-прикладний аспект // Наукові записки Інституту журналістики. – К., 2005. – Т. 18. – С. 41–45; та ін.
5. Єлісовенко Ю. П. Культура і техніка мовлення в телерадіожурналістиці // Стиль і текст. – 2001. – Вип. 2. – С. 168–175; Єлісовенко Ю. П. Робота з артикуляції голосних і приголосних звуків української мови // Наукові записки Інституту журналістики. – 2001. – Т. 5. – С. 15–20; Єлісовенко Ю. П. Ораторське мистецтво: Навч. посіб. – К.: Ділова Україна, 2002. – 155 с.; Техніка екранного мовлення: Навч. програма / Київ. нац. ун-т імені Тараса Шевченка; Укл. Ю. П. Єлісовенко. – К., 2002. – 28 с.; Єлісовенко Ю. П. Орфоепічний аспект фахової підготовки телевізійних журналістів // Вісн. Київ. ун-ту імені Тараса Шевченка. Сер.: Журналістика. – К., 2004. – Т. 15. – С. 15–22; Єлісовенко Ю. П. Інтонаційна диференційованість інформаційного, аналітичного та художньо-публіцистичного теле- і радіомовлення // Вісн. Київ. ун-ту імені Тараса Шевченка. Сер.: Журналістика. – К., 2006. – Т. 14. – С. 47–50 та ін.
6. Хоменко І. А. Ренесанс радіомистецтва і сучасна журналістська освіта // Міжнар. наук.-практ. конф. "Журналістика–2004 у світлі підготовки журналістських кадрів": Тези конф. – К.: Ін-т журналістики, 2004. – С. 80–81; Хоменко І. А. Мова і зміст радіодрами (мовна специфіка радіомистецтва) // Вісн. Київ. ун-ту імені Тараса Шевченка. Сер.: Журналістика. – К., 2006. – Вип. 14. – С. 33–36 та ін.
7. Гоян О. Я., Гоян В. В. Журналістська телерадіоосвіта: сучасні тенденції // Наукові записки Інституту журналістики. – 2003. – Т. 12. – С. 18–26; Гоян О. Я. Сучасний радіожурналіст: освітні технології // Міжнародна науково-практична конференція "Журналістика–2004 у світлі підготовки журналістських кадрів": Тези конф. – К.: Ін-т журналістики, 2004. – С. 11–12; Гоян О. Я. Основи радіожурналістики і радіоменеджменту: Підруч. – 2-ге вид., доп. – К.: Веселка, 2004. – 235 с. та ін.
8. Федорчук Л. П. Ведучий інформаційних програм на Українському ТБ: особливості діалогу з глядачем // Наукові записки Інституту журналістики. – 2002. – Т. 7. – С. 120–121; Зелінченко О. А. Інтерактивність як основа "живого" радіомовлення: історія виникнення та важливість упровадження соціального замовлення аудиторії // Наукові записки Інституту журналістики. – 2003. – Т. 11. – С. 144–147; Поліщук Л. Структура телевізійного інформаційного мовлення (за матеріалами програм українського телебачення) // Вісн. Київ. ун-ту імені Тараса Шевченка. Сер.: Журналістика. – К., 2006. – Вип. 14. – С. 9–12 й ін.
9. Здоровега В. Й. Теорія і методика журналістської творчості: Підруч. – 2-ге вид., перероб. і доп. – Л.: ПАІС, 2004. – 263 с.; Здоровега В. Й. Вишкіл журналістів вчора, сьогодні, завтра // Медіакритика. – Л., 2005. – № 10. – С. 18–26 та ін.
10. Сербенська О. А. Феномен звукового мовлення // Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук.-метод. праць. – Л.: ЛДУ, 2000 – Вип. 3. – С. 349–358; Сербенська О. А., Волощак М. Й. Актуальне інтерв'ю з мовознавцем: 140 запитань і відповідей. – К.: ВЦ "Просвіта", 2001. – 204 с.; Сербенська О. А. Вивчення української мови з використанням Інтернет-технологій на факультеті журналістики ЛНУ імені Івана Франка // Міжнародна науково-практична конференція "Журналістика–2004 у світлі підготовки журналістських кадрів": Тези конф. – К.: Ін-т журналістики, 2004. – С. 68–69; Сербенська О. А. Культура усного мовлення. Практикум: Навч. посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 216 с. та ін.
11. Лизанчук В. В. Радіожурналістика: засади функціонування: Підруч. – Л.: ПАІС, 2000. – 365 с.; Лизанчук В. В. Національно-мовна свідомість журналіста – невід'ємна складова професіоналізму // Вісн. Київ. ун-ту імені Тараса Шевченка. Сер.: Журналістика. – К., 2006. – Вип. 14. – С. 43–47 та ін.
12. Шаповал Ю. Г. Телевізійна публіцистика: Методологія, методи, майстерність. – Л.: ВЦ ЛНУ ім. Івана Франка, 2002. – 233 с.; Шаповал Ю. Г. Поетика телевізійної журналістики: Монографія / Мін. освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка. – Л.: Вид. центр ЛДУ ім. Івана Франка, 2003. – 202 с.та ін.
13. Яцимірська М. Г. Культура фахової мови журналіста: Навч. посіб. – Л.: ПАІС, 2004. – 332 с. та ін.
14. Дмитровський З. Є. Телевізійна журналістика: Навч. посібник. – Л.: Вид. центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2006. – С. 161 та ін.
15. Міжнародна науково-практична конференція "Журналістика–2004 у світлі підготовки журналістських кадрів": Тези конф. / Інститут журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка, 27–28 травня 2004 р. – К.: Ін-т журналістики, 2004. – 95 с.
16. Медіакритика. – Л., 2005. – № 10. – 79 с.
17. www.jour.kiev.ua
18. www.telekritika.kiev.ua/news /147/0/18963
19. Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук.-метод. праць. – Л.: Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. – Вип. 5. – 198 с. та ін.
20. www.telekritika.kiev.ua
21. Соціально-комунікативні та психологічні аспекти публічної індивідуальності майбутнього фахівця в галузі тележурналістики та кіно-, телемистецтва: Матер. Всеукр. наук.-практ. конф. / Луган. ін-т культури і мистецтв, 15–16 грудня 2005 р. – Луганськ, 2006.
22. Гоян О. Я., Гоян В. В. Журналістська телерадіоосвіта: сучасні тенденції // Наукові записки Інституту журналістики. – 2003. – Т. 12. – С. 18–26.
23. Васильева Т. В., Осинский В. Г., Петров Г. Н. Курс радиотелевизионной журналистики: Учеб. пособ. / Под ред. С. Ю. Агапитовой, Е. П. Почкай. – СПб.: Специальная Литература, 2004. – 288 с.; Гаймакова Б. Д., Макарова С. К., Новикова В. И., Оссовская М. П. Мастерство эфирного выступления: Учеб. пособ. – М.: Аспект Пресс, 2004. – 283 с. – (Сер. "Телевизионный мастер-класс"); Говорит и показывает кафедра радио и телевидения / Под ред. С. Н. Ильченко, В. Г. Осинского, Г. Н. Петрова. – СПб., 2004. – Вып. 2. – 284 с.; Кузнецов Г. Н. ТВ-журналистика: критерии профессионализма. – М.: РИП-холдинг, 2003. – 220 с.; Муратов С. А. Телевизионное общение в кадре и за кадром: Учеб. пособ. для студ. вузов, обучающихся по направлению и спец. "Журналистика". – М.: Аспект Пресс, 2003. – 201 с.; Радиожурналистика: Учеб. / Под ред. А. А. Шереля. – 3-е изд., испр. и доп. – М.: Изд-во Моск. ун-та; Наука, 2005. – 478 с. – (Классический университетский учебник); Смирнов В. В. Жанры радиожурналистики: Учеб. пособ. для вузов. – М.: Аспект Пресс, 2002. – 288 с.; Телевизионная журналистика: Учеб. для студ. высш. учеб. завед. / Редколл.: Г. В. Кузнецов, В. Л. Цвик, А. Я. Юровский. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Изд-во МГУ; Высш. школа, 2002. – 300 с.; Телерадиоэфир: История и современность / Под ред. Я. Н. Засурского. – М.: Аспект Пресс, 2005. – 239 с. та ін.
24. Журналістыка – 2005: на скрыжаванні часу і прасторы: Матэр. 7-й Міжнар. навук.-практ. канферэнцыі, прысвечанай 80-годдзю Беларускага радыё і 50-годдзю Беларускага тэлебачення / Рэдкал.: С. В. Дубовік (адк. рэд.) і ін. – Мінск, 2005. – Вып. 7 – 291 с.
25. Карповіч М. Рытаричны ідэал у журналістыці: Навук.-практ. пошук: Артыкулы, каментары, інтэрв'ю. – Мінськ.: Тэхнапрынт, 2004. – 202 с.; Яканюк Д. Л. Сучасныя публіцыстычныя жанры і формы электроннай журналістыкі: Вучэб.-метад. комплекс для студ. фак. журналістыкі спец. "Журналістыка". – Мн.: БГУ, 2003. – 57 с. й ін.
26. Живі голоси України: нариси про радіожурналістів / Упоряд. Н. М. Сидоренко. – К.: Вид.-поліграф. центр "Київський університет", 2004. – 237 с.; Ведучий у практиці сучасного радіомовлення: Зб. навч.-метод. матер. / Упоряд. В. Миронченко. – К.: Урктелерадіопресінститут, 2006. – 91 с. та ін.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові