УДК 811.1
У статті йдеться про соціально-мовні функції неофіційних іменувань політичних партій та політиків України, зокрема в політичному та медійному дискурсах, які розрізняються cвоїм концептуальним навантаженням.
Ключові слова: власні імена, дискурс, соціолінгвістика, номінація, перифраза, прізвиська, функція.
The article deals with sociolinguistic functions of informal nominations of Ukrainian political parties and politicians in political and mass-media discources. Author distinguishes political and mass-media discources through their conceptual characterictics.
Key words: sociolinguistics, discource, function, nickname, nomination, periphrasis, proper names.
Будь-який дискурс відображає суб'єктно-об'єктну структуру певного сегмента діяльності людини. Таким чином, іменування учасників цієї діяльності є важливим елементом структурування семіотичного простору відповідних дискурсів. Сфера політики віддзеркалюється як у власне політичних текстах (програми, виступи, пропагандистські листівки), так і в текстах ЗМІ. Щодо взаємовідносин цих груп текстів у сучасній філології та журналістикознавстві одностайності немає. Одні дослідники [3] ставлять знак рівняння між політичним та медійним дискурсами, інші ж – політичну комунікацію розглядають як сферу буття кількох дискурсів (зокрема агітаційного, передвиборчого, інституційного тощо) [4]. На нашу думку, все ж існує принципова відмінність між дискурсами політики й ЗМІ. У центрі політичного дискурсу перебуває концепт "Влада", а в центрі медійного – концепт "Подія". Отже, якщо номінації політичного дискурсу мають доволі чітко визначати стан суб'єкта щодо "влади", то в медійному – забезпечувати, з одного боку, безперервність контакту з реципієнтом, а з другого – зв'язок повідомлення з іншими ланками подієвого континууму.
Різні аспекти офіційної антропоніміки досліджено досить докладно. Своє висвітлення знашли в сучасній лінгвістиці також деякі проблеми діалектних та неофіційних власних назв, їх побутування в різних мовах [1; 2; 6; 8; 9; 10; 12].
Однак в умовах сучасних динамічних процесів у семіосфері української мови та в ЗМІ зокрема неофіційні політичні номінації не одержали детального опису й теоретичної соцiолексикологічної інтерпретації.
Таке завдання ми ставимо перед цією розвідкою, проблематика якої знаходиться на межі взаємодії ономастики (як галузі лексикології) з соціальною та когнітивною лінгвістикою в річищі пошуків соціально-семантичних закономірностей формування та реалізації впливового потенціалу власних імен у текстах ЗМІ.
У сучасних наукових розвідках пропонується, з одного боку, виділяти традиційні семантико-функціональні класи антропонімів, з другого – їхні прагматичні розряди – прагматоніми, персоналії та периферійні оніми [6], пов'язані з різними видами асоціативних зв'язків імен, їх носіїв та відповідних текстів. Цілком слушим є перелік ономастичних компонентів концепту політичного лідера, що його наводить російський дослідник Г. Слишкін: елементи інтразони – зони асоціацій (входять ім'я полiтика, його неофіційні прізвиська й патетичні іменування, а також "ономастична контрабанда" – уживання "домашніх" імен людей, до кола яких мовець явно не належить: дядя Володя, Вовка, Вовчик, Вовик – про В. І. Леніна) та екстразону – зону вихідних асоціацій (випадки перенесення імені політика на інші об'єкти).
Саме прізвиська як специфічна антропонімічна категорія найменш вивчені в ономастиці з урахуванням лінгвістичної, функціонально-семантичної, соціальної та культурологічної характеристик. Можливо, так сталося через те, що це імена неофіційні, додаткові ідентифікатори особистості. Тож досі не вирішено питання генези прізвиськ, їхнього комунікативного статусу, структурних та семантичних моделей.
Під "політичним ономастиконом" можна розуміти ієрархізовану сукупність імен різних ономастичних розрядів, які функціонують у текстах про політику та політикум. Ці імена характеризуються певною системою стосунків у кожному з розрядів та властивістю певним чином впливати на реципієнта на когнітивному, афективному й сугестивному рівнях.
Серед антропонімічних категорій, що утворюють сукупність ідентифікуючих засобів вирізнення людини в соціумі на сучасному етапі його існування, є офіційні та неофіційні. До традиційної офіційної української антропонімної формули входять прізвище, ім'я, по батькові. Але в побутовій комунікації, яка займає в повсякденному житті індивидів значне місце, велику роль відіграють прізвиська – додаткові іменування людини, що використовуються для найточнішої особистісної оцінної характеристики об'єктів номінації.
У сучасних українських ЗМІ виділяються такі форми неофіційних політичних номінацій (НПН): НПН політичних рухів, сил, партій (нашоукраїнці, регіонали, дони, помаранчеві, социки (соціалісти), коми(і)ки (комуністи), янучари), політичних особистостей, перифрази високої (лідер Майдану) та низької (блакитний чільник) тональності, псевдооніми (вигадані оніми) – ПіСУАР – Південно-Східна Українська Автономна республіка, оніми в етимологізувальному контексті – Огрызко раздора (пор. Яблоко раздора).
Аналогічні групи спостерігаються у Великій Британії [14], у США. Зокрема в Америці Big Daddy – жартівливе прізвисько президентів США, за походженням пов'язується з тим, яке свого часу використовували індіанці; Great Communicator – гонорифічна НПН Р. Рейгана; Boll Weevils (бавовникові довгоносики") – прізвисько політичної групи консервативних демократів із Півдня, схильних підтримувати республіканську партію.
Абсолютну своєрідність становить парне прізвисько часів прем'єрства Тимошенко – ВітЮля (Віктор+Юля, тобто тандем "Ющенко-Тимошенко").
Неофіційні політичні номінації реалізують соціальні компоненти на всіх рівнях побудованої нами моделі семантики. Однак, на відміну від звичайної лексики, зона етимологічної пам'яті може бути наочнішою, а зона актуальних соціальних смислів (зокрема тоді, коли НПН входить до складу "мессіджа") – більш закритою, в ідеалі – герметичною для "чужих" [18].
Мотиваційна ознака формування НПН виступає як її "внутрішня форма", що відображає наслідок пізнання людиною досліджуваної сутності (у нашому випадку – характерів політичних суб'єктів, особистостей політиків) як точка зору на неї (див. таблицю 1).
Впадає в око також серія композитних прізвиськ Степан-барабан, Льоня-Космос, Льоша-Мерседес (у Росії також – Паша-Мерседес), Коля-паровоз, Гриша-спецназ, Коля-діджей (діджей Коля), Коля-мегафон – перша частина неофіційна або пестлива форма імені, а друга – метонімія (рідше – метафора) сучасної чи колишньої діяльності, смакових преференцій, когнітивного або комунікативного стилю поведінки. Однак, як стверджує Г. Солганик, якщо "художня метафора зображує, то публіцистична оцінює". Оцінність метонімічного компонента полягає у свідомому зниженні як постаті політика, так і сфери політики взагалі: порівняйте деревообробка – дошки (стругати), металообробка – токарювати, займатися літературою – папір заповнювати літерами. Великої ролі у формуванні прізвиськ набуває паронімічна атракція з прецедентними іменами сучасної політики, історії та культури – СаДдам замість Адам, ГолоХВаСтОВ замість Головатий, БурЯтІНО замість бурят. Як політичні прізвиська використовуються й прецедентні імена політиків: Коба (сучасного діяча, як і Сталіна, звуть Йосип), Троцький (наш сучасник має зачіску та борідку а-ля Троцький), діячів культури: Діоген (під час "помаранчевої революції" політик заперся в службовому кабінеті й не допускав туди нікого з відвідувачів).
Таблиця 1.
|
Таким чином, мотиваційна база внутрішньої форми політичних прізвиськ яскраво демонструє відповідність "основним ознакам публіцистичного підстилю" сучасного газетного мовлення, до яких, за Н. І. Клушиною [20], належать, зокрема, відображення суспільної "шкали цінностей", оцінність (зокрема, імпліцитна, оцінка через евфемізм, оцінка "за допомогою цитат"), "скорнение" (Контамінація кількох слів – авт.) слів [15], використання ідеологем [7]. Мовна креативність у царині неофіційних номінацій співвідноситься з такими особливостями сучасної публіцистики, як "інтертекстуальність", "мовна гра" [13], "іронічність" [17, 151]. Основні сфери творення "внутрішньої форми" політпрізвиськ складають "Людина тілесна" та "Офіційний антропонім". Здебільшого йдеться про зовнішнє, грубо-наочне, як у сприйнятті зовнішності чи офіційних іменувань політиків, так і в оцінках цих особистостей через неофіційні номінації. Зауважимо, що "прецедентність" у сфері політичних номінацій теж торкається лише найзагальніших прошарків, апелюючи до побутового рівня суспільної свідомості, тим часом як, за Ю. Карауловим, "прецедентні тексти, являючи собою готові інтелектуально-емоційні блоки – стереотипи, зразки, мірила для зіставлення, – використовуються як інструмент, котрий полегшує та прискорює здійснюване мовною особистістю перемикання з "фактологічного" контексту думки в "ментальний", а можливо, й у зворотному напрямі" [11, 220]. Отже, характер використання прецедентності в побудові неофіційних номінацій ілюструє висловлену вище думку про "медіативність" медійного дискурсу – посередництво між рівнями суспільної свідомості. Однак це корелює і з невисокою культурною обізнаністю сучасного українського політикуму: один із чільників пропонує шанувати російську поетесу АхмЕтову (замість АхмАтової), інший політик боїться, що прем'єром може стати "слуга двух господ по имени Фигаро" (тим часом як герой француза Бомарше – Фігаро – служив одному панові, графу Альмавіві, а двом панам прислужував герой італійця Гольдоні). Отже, крім когнітивного структурування політичного простору у ЗМІ, його оцінки, неофіційні політичні номінації підтримують такий "механізм функціонування ЗМІ, який передбачає не тільки й навіть не стільки відображення навколишньої дійсності, скільки – і це значно важливіше – її інтерпретацію, коментар, створення відповіної атмосфери" [17, 75], стереотипів сприйняття політикуму та політичної сфери. Інструментом реалізації низки цих соціолінгвістичних функцій виступають соціально-семантичні компоненти різного рівня (від мотиваційного, дискурсивного до актуально-смислового). Для медійного дискурсу залишається актуальною загальна психолінгвістична закономірність "безперервного пошуку найприйнятнішої форми, яка щоякнайбільше відповідає потребам <...> чіткої ідентифікації особистості, емоційно-значущої, семантично-вмотивованої та відповідної до традицій та своєрідної моди як спільноти, так і часу" [2, 25]. Виступаючи як "архетипи духовної будови" і як "питоме ядро особистості" (П. Флоренський), антропоніми, зокрема неофіційні власні назви, містять багатющий матеріал для пізнання особистості й суспільства. На нашу думку, перспективним щодо цього є створення ідеографічного словника номінацій політичних суб'єктів у медійному та політичному дискурсі, наприклад, на зразок тлумачних словників-путівників у просторі дискурсу. При цьому слід урахувати закономірності "онімічної номінації та мотивації", характер внутрішньої форми онімів, їхню співвіднесеність із фрагментами об'єктивної дійсності та думками про неї, оскільки, за А. Вежбицькою, "сама природа мови така, що вона не відрізняє екстралінгвальної реальності від психологічної та від соціального світу носіїв мови" [22, 16].
1. Бондалетов В. Д. Русская ономастика. – М.: Просвещение, 1983. – 221 с. 2. Гаврикова Э. О. Формирование антропонимии в детском речевом сознании / Автореф. дисс. ... к. филол. н.: 10.02.01. – Тюмень, 2005. – 22 с. 3. Веселова Н. В. Ирония в политическом дискурсе: Автореф. дисс. … к. филол. н.: 10.02.04. – Новгород, 2003. – 23 с. 4. Гайкова О. В. Предвыборный дискурс как жанр политической коммуникации: На материале английского языка: Автореф. дис. ... к. филол. н.: 10.02.04. – Волгоград, 2003. – 25 с. 5. Гальперин И. Р. Очерки по стилистике английского языка. – М.: Изд. Литературы на иностранных языках, 1958. – 457 с. 6. Дмитриев В. Г. Скрывшие свое имя: Из истории анонимов и псевдонимов. – М.: Наука, 1970. – 266 с. 7. Дмитриева О. Л. Ярлык в парламентской речи // Культура парламентской речи. – М., 1994. – С. 90–97 8. Денисова Т. Т. Прозвища как вид антропонимов и их функционирование в современной речевой коммуникации (на матераиле прозвищ Шумячского и Ершичского районов Смоленской области) / Автореф. дисс. ... к. филол. н.: 10.02.01. – Смоленск, 2007. – 27 с. 9. Дуйчак М. Прізвиська та їх мотивованість // Проблеми сучасної ареалогії. – К.: Наукова думка, 1994. – С. 256–259 10. Дьяченко В. В. Субстандартные антропонимы в английском и русском языках (контрастивно-социолексикологический аспект) / –: Автореф. дисс. ... к. филол. н.: 10.02.20. – сравнительно-историческое, типологическое и сопоставительное языкознание – Пятигорск, 2007. – 21 с. 11. Караулов Ю. Н. Русский язык и языковая личность. – М.: Наука, 1987. – 289 c. 12. Кирпичева О. В. Ономастикон рекламного текста / Автореф. дисс. ... к. филол. н.: 10.02.19. – теория языка. – Волгоград. – 2007. – 21 с. 13. Клушина Н. И. Этические границы языковой игры // Журналистика и культура русской речи. – 2002. – № 2. – С. 102–105. 14. Леонович О. А. В мире английских имен. – М.: Астрель-АСТ, 2002. – 160 с. 15. Николина Н. А. "Скорнение" в современной речи // Язык как творчество. – М.: Наука, 1996. – С. 23–29. 16. Подольская Н. В. Словарь русской ономастической терминологии / Отв. ред. А. В. Суперанская. – 2-е изд. – М.: Наука, 1988. – 192 с. 17. Публицистика и информация в современном обществе / Под ред. Г. Я. Солганика. – М.: МГУ, 2000. – 209 с. 18. Саплін Ю. Ю. Соціальна семантика слова як об'єкт соціальної і когнітивної лінгвістики // Актуальні проблеми менталінгвістики: Зб. статей за матеріалами V Міжнар. наук. конф. – Черкаси: АНТ, 2007. – С. 323–324. 19. Слышкин Г. Государственные деятели: след в языковом сознании // Обозреватель – Observer. – 2004. – № 8 (175). – С. 42–49. 20. Язык СМИ / Под ред. М. Н. Володиной. – М.: МГУ, 2000. – 298 с. 21. Names and Nicknames of Places and Things / Ed. by L. Urdang. – New York e.c., 1987. – 267 p. 22. Wierzbicka A. Semantics, culture and cognition: Universal human concepts in culture-specific cognitions. – New-York: Oxford Univ. Press, 1992. – 487 p.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
|
