УДК: 070.448:621.396.7
Статтю присвячено дослідженню прихованих чинників впливу на особистість у сучасному українському ефірному просторі та інтернеті.
Ключові слова: телерадіомовлення, масова комунікація, сублімінальна реклама.
This article is devoted to research subliminal message in modern Ukrainian broadcasting and Internet.
Key words: broadcasting, mass media, subliminal message.
Актуальність дослідження визначено економічною, політичною та соціокультурною специфікою нашого часу. Реалії сучасності – конфронтація різних політичних течій, котрі змагаються за право контролювати комунікаційні засоби, і гостра конкуренція комерційних структур, які впливають на медіа-простір шляхом фінансування рекламної продукції. Ці процеси відбуваються на тлі загальної гуманітарної кризи, проявами якої є зниження моральності та зубожіння культури. Останній фактор ризику суттєво ослаблює психофізіологічний імунітет аудиторії щодо можливої інформаційної інвазії. Адже, за Е. Фроммом, домінування примітивних форм культури знищує здатність людини до зосередженого мислення. Отже, споживач медіа-продукту починає сприймати інформаційний потік некритично. Втрачає навички "читати між рядків" або "відчувати зміст поза словами" (адекватно оцінювати контекст повідомлення) й аналізувати причинно-наслідкові зв'язки між елементами тексту.
Збіжність цих умов сприяє перетворенню соціуму на полігон для випробовування заборонених технологій впливу. Юридична відповідальність не вирішує в даному випадку проблеми хоча б тому, що законодавча база в Україні не спирається в дані об'єктивних неупереджених досліджень. Таким чином, вивчення реальних небезпек, пов'язаних з використанням тих чи тих методів впливу на індивідуума й загал є незаперечною суспільною потребою.
Рівень дослідження теми. Над цією проблемою тільки в США працюють 140 наукових закладів. У Росії таких інституцій не менше 5. Водночас значна частина подібних досліджень має відверто кон'юнктурний і спекулятивний характер. Їхня реальна мета не встановити істину, а проробити суто комерційні маніпуляції з гаманцем замовника. Результатом стає низка гучних скандалів. Найвідоміші з них пов'язані з використанням сублімінальної (тобто такої, що впливає на підсвідомість, але на рівні свідомості не сприймається) реклами. Траплялися вони як під час виборчих перегонів у США (йдеться про "антидемократичний" рекламний ролик, створений PR-фахівцями команди Дж. Буша-молодшого), так і в Україні (скандал, ініційований Партією регіонів з приводу виявлення прихованого контенту у фільмі "Загроза. Страшна правда"). При цьому, дані об'єктивних досліджень щодо реального впливу згаданої інформаційної продукції на аудиторію, так само, як і наукове обґрунтування ефективності використаних засобів маніпулювання свідомістю, відсутні. Це змушує дослідника бути обережним у виборі методик і критичним щодо публікацій попередників, які не ґрунтуються на суто науковій парадигмі. Навіть такий відомий фахівець, як Кара-Мурза, припустився у своїх дослідженнях прикрої похибки, довірившись не верифікованій науковій інформації про ефективність так званого "25-го кадру". Враховуючи викладене, є сенс розглядати наше дослідження в контексті певних робіт попередників. Це праці Л. Чертока, представника французької школи психосоматичної медицини, який нагромадив значний досвід у використанні навіювання з діагностичною та лікувальною метою [19], дослідження видатного російського фізіолога М. Подкопаєва, присвячене особливостям акустичного сприйняття [9], вітчизняні роботи в галузі медичної психології А. Сісецького [18] та нейролінгвістики – В. Різун [13], праці з соціології мас-медіа Б. Кантера та Дж. Мак-Алір [22], узагальнені відомості про експерименти А. Пратканіса, Дж. Ешкеназі та Е. Грюнвальда [3; 23], а також Й. Карреманса [11; 23] в галузі вивчення сублімінального контенту, розміщеного в аудіо- тавідеопродукції. Враховувалися дані моніторингу телепрограм та експертиз аудіоносіїв із сублімінальним конвентом [2; 7; 8; 16; 17], здійснених у Росії.
Завданням авторів було виявити в сучасному ефірі та кіберпросторі продукції, що вміщують приховані чинники впливу на людину або позиціонуються як такі; напрацювати методи дослідження цих чинників або довести їхню відсутність. Це конкретне завдання підкорялося більш загальній меті – напрацюванню методик захисту аудиторії від заборонених інформаційних технологій або викриттю випадків інтелектуального шахрайства.
Особистий внесок авторів. І. Хоменко – формулювання наукового завдання, системне моніторування ефірного й кіберпростору, виявлення об'єктів дослідження, аналіз контекстного позиціонування об'єктів дослідження та лінгвістичних методів впливу на особистість. А. Ревко – програмно-апаратне дослідження медіа-продукції з метою виявлення прихованого контенту. Спільним надбанням є остаточний етап комп'ютерного дослідження виявлених зразків, а також виклад результатів роботи, об'єднаних у цій публікації.
Що є найпотужнішим знаряддям впливу на людину, коли йдеться про вплив, на який спроможні сучасні комунікаційні засоби, – слово чи сукупність високотехнологічних прийомів? Наука не дала остаточної відповіді на це запитання.
Але, аналізуючи історію об'єктивно зафіксованих і документально підтверджених випадків психотравматичного впливу ЗМК на аудиторію, можна дійти парадоксального висновку. Найвідоміші випадки маніпулювання людською свідомістю за допомогою ЗМК не пов'язані з використанням винаходів на кшталт "25-го кадру" чи прихованих акустичних сигналів, тобто спеціальних маніпулятивних методик.
Пригадаймо першопричину радіопаніки 1938 року – радіовиставу "Війна світів" О. Уеллса та Г. Коха. Найретельніший аналіз цієї передачі не виявить жодного сублімінального контенту.
Існують приклади, які нібито засвідчують протилежне. Відомо, що невдовзі після оприлюднення Дж. Вайкері відомостей про "25-ий кадр", сублімінальні вставки було використано у кількох фільмах жахів. Зокрема у стрічці "Екзорцист". У найжахливіші епізоди картини було вмонтовано "subliminal message" – "маску смерті", що демонструвалася всього частку секунди. Документально зафіксовано випадки самогубств, спровокованих переглядом цього кінофільму [20]. Але відкритим залишається питання, чи насправді причиною цього є сублімінальний контент? Адже відомі та описані в спеціальній літературі інші фільми – "провокатори" психічних розладів, які жодного прихованого послання не містили [19]. А тим часом стрічка "Екзорцист" перестала викликати афективну реакцію, коли її естетика застаріла.
Приховані послання у вигляді записів слів і речень, які відтворювалися зі швидкістю, що перевищувала поріг людського сприйняття, містили фонограми групи "Judas Priest". Але позов до музикантів з приводу самогубства американських підлітків Р. Белкнапа та Д. Венса – прихильників цього ансамблю, котрі заподіяли собі смерть, не був задоволений. Позивачам не вдалося довести, що причиною трагедії став саме сублімінальний вплив згаданих фонограм, а не загальний контекст тогочасної молодіжної субкультури, який заохочував до вживання наркотиків і суїцидальної поведінки [3].
Перші методики впливу комунікаційної продукції на підсвідомість розроблялися за докомп'ютерної доби. Разом із комп'ютерами з'явилася додаткова можливість обробки звуку з метою психоемоційного впливу. Однією з новітніх розробок є так званий "ефект синхронізації хвиль головного мозку" ("brainwave synchronizer"). Він полягає в синхронізації ритмів активності головного мозку людини з музичними ритмами й використовується для створення психоделічної музики. У праці В. Белунцова [4] є твердження, ніби "ефект синхронізації" може викликати в людини виражений депресивний стан і навіть затьмарення свідомості. Але в жодному джерелі немає відомостей конкретних осіб, які відчули б цей ефект на собі, немає опису обставин, за яких це відбулося. Численні спроби авторів відтворити цей ефект за методиками, описаними у статті [4], не дали подібного психологічного результату. Така сама невдача спіткала й авторів підручника, присвяченого комп'ютерній обробці музики [10].
Цікаво, що виробники, які попри законодавчу заборону намагаються впливати на підсвідомість телеглядачів і радіослухачів з рекламною або політичною метою, не надто покладаються саме на "прихований" складник чинників впливу. Причиною виявлення сублімінальних компонентів у згаданих вище передвиборчих аудіовізуальних матеріалах було як раз те, що "прихований контент" насправді не був прихованим. Його можна було виявити за допомогою звичайних органів сприйняття. Як приклад такої продукції можна навести анонс кінострічки "Професіонали", що транслювався кілька разів 17.03.2007 телеканалом "1+1". Рекламний слоган лікарського засобу "ТераФлю", вмонтований у фонограму анонсу, можна виявити аудіально, без використання спеціального обладнання. Контекстне розміщення слова "ТераФлю" не викликає сумнівів у намірах виробників реклами: назва засобу для боротьби з інфекційними захворюваннями асоціативно поєднується у глядача з тим епізодом кінострічки, де "хороший" вбивця стріляє у "поганого". Але сам факт того, що згадана вставка не є у повній мірі "сублімінальною", (її можна порівняно легко розчути), свідчить про недовіру рекламників до сублімінальних методик.
Сучасний стан у галузі експериментів з сублімінальною рекламою почасти характеризує такий факт. Незалежно один від одного, голландські [11; 23] та російські [15] науковці довели наявність певного впливу сублімінальних ефектів на людину. Але за умов попереднього вивчення індивідуальних схильностей піддослідних або створення додаткових джерел мотивації. Схожа методика ще в 2001 році випробовувалася киянином, кандидатом медичних наук А. Сисецьким, з метою гармонізації стану кардіологічних хворих. У ній були наявними і створення додаткових джерел мотивації (у даному випадку – щодо одужання), і попереднє психодіагностичне дослідження з метою виявлення розвантажувальних пріоритетів. Єдине, чого не було у фонограмах, які використовував А. Сисецький з метою арт-терапії, – це, власне, сублімінального контенту. Однак вони спрацьовували, гармонізуючи стан хворих за об'єктивними показниками [18].
Наведені факти не залишають сумніву в тому, що дослідження прихованого впливу на особистість тільки методами гуманітарних наук (зокрема шляхом лінгвістичного аналізу) неможливе. Не тому, що такі методи застаріли. Навпаки. Маємо серйозні підстави вважати, що саме вони дозволять знайти ключ до механізмів керування людською свідомістю та підсвідомістю. Недаремно академік Д. Лихачов вважав, що ХХІ століття стане добою гуманітарних дисциплін. Але наукова об'єктивність вимагає ретельної перевірки інших можливостей. У тому числі доведення чи спростування істинності тверджень численних виробників комерційної аудіопродукції щодо наявності у фонограмах навчального та медичного призначення певних прихованих чинників впливу на підсвідомість споживача. Актуальність такої роботи незаперечна. Виявлення подібних компонентів дозволить створити методики моніторингу ефірного простору з метою захисту аудиторії від заборонених законом інформаційних технологій. Крім того, доведення того факту, що дія "прихованого контенту" ґрунтується на елементарному введенні масової аудиторії в оману, дозволить викрити численні випадки інтелектуального шахрайства й уточнити пріоритети моніторування медіа-простору.
Методологічно таке завдання можна вирішити двома шляхами: досліджуючи об'єкт впливу (людину) й агента впливу (зразок медійної продукції).
Отже, нагальною потребою є відшукання таких зразків медіа-продукту, які точно містили б приховані сублімінальні компоненти. Спосіб виявлення цих компонентів став би своєрідним ключем для подальшого моніторування ефірного й кібер-простору.
У друкованих та ефірних ЗМК, а також у мережевих виданнях активно рекламуються акустичні й аудіовізуальні матеріали навчального й медичного характеру, які нібито містять прихованих агентів упливу на споживача. Як матеріал для дослідження авторами було обрано фонограму уроку англійської мови, розміщеного з рекламною метою в інтернеті за адресою <http://expressenglish.ru/incity.htm>.
Треба було знайти відповіді на такі питання:
1. Чи містить фонограма сигнал, що не сприймається при нормальному відтворенні людськими органами слуху, але має семантичний складник?
2. Чи можна виявити цей прихований семантичний складник при зміні параметрів відтворення (в різних частотних і динамічних діапазонах, при різних швидкостях відтворення)?
3. Чи є можливість переписати фонограму з усіма складниками на інший носій (виробник запевняв, що це неможливо, оскільки прихований контент під час перезапису втрачається; отже, не ліцензоване копіювання його продукції не має сенсу)?
Об'єктом дослідження стала фонограма випробного уроку, що складаєтся з трьох файлів, узятих зі згаданого офіційного сайту:
"Дослівний переклад" (mp3 – 25,0 МБ (26 256 822 байт), 36 хв 28 сек);
"Словник" (mp3 – 3,01 МБ (3 158 204 байт), 4 хв 23 сек);
"Смисловий переклад" (mp3 – 8,42 МБ (8 833 880 байт), 12 хв 16 сек.)
Файли стиснуті аудіокодеком MPEG 1.0 Laer-3, частота дискретизації – 44100 Гц, вибірка (Bіt Wіdth) – 16 біт, звуковий потік (Bіt Rate) – 96 кбит/c, стерео.
Захист від несанкціонованого копіювання – відсутній.
Інструментами дослідження було обрано персональний комп'ютер AMD Athlon 64 3200+, Gіgabyte GA-K8N51GMF-9, 1024Мб. Аудіо: Realtek ALC880(D) @ nVіDі nForce 430 (MCP51) – Hіgh Defіnіtіon Audіo Controller 7.1; програмне забезпечення Wіndows XP Pro sp2, Sonіc Foundry Sound Forge 6.0 та Cool edit pro 2; методи спектрального й частотного аналізів (перетворення Фур'є).
Оскільки всі три файли ідентичні за структурою і методом кодування (попередній аналіз не виявив розходження, крім тривалості та безпосереднього змісту уроків), було вирішено докладно проаналізувати файл "Дослівний переклад.mp3", як найдовший і такий, що має найбільшу семантичну наповненість.
Файл записаний у режимі стерео, але фактично містить моносигнал, продубльований на двох каналах. Це вже є підставою для сумніву в технічній компетентності виробників продукції: подібне дублювання заповнює багато місця на інформаційному носії, не даючи ніяких переваг. У такий спосіб виявляється, що виробник, рекламуючи себе як автора сенсаційних технологічних розробок, не володіє елементарними навичками роботи з оцифрованим звуком.
Фонограма містить текст уроку, записаний двома жіночими голосами. Помітна розбіжність у сигналограмах двох голосів, пов'язана з асиметрією позитивних і негативних напівхвиль сигналу. У сигналограмах другого голосу переважають позитивні напівхвилі, першого – більша амплітуда негативних напівхвиль сигналу. Найвірогідніше, це пояснюється не досконалістю та не ідентичністю трактів запису – першого і другого голосу. Можливо також, що в разі використання одного тракту запису спеціально чи випадково було змінено фазу якогось сигналу. Тобто, в процесі запису одного з голосів сигнал було проінвертовано.
Крім голосу, у фонограмі не прослуховуються інші сигнали та звуки. Лише в паузах між фразами чути шум у широкій частотній смузі.
Проаналізувавши спектр, можна дійти висновку, що основна потужність сигналу зосереджена в діапазоні частот від 20 Гц до 11 кгц, при повному діапазоні 20–22050 Гц. При цьому спостерігається сплеск на частоті близько 230 Гц. Звуження спектра сигналу можна пояснити тим, що фонограму було оцифровано з частотою дискретизації 22 кгц. Відповідно до теореми Котельникова-Шеннона в цьому випадку реєструються гармоніки сигналу з частотами удвічі нижчими за частоти дискретизації, тобто 11 кгц. У процесі обробки на комп'ютері спектр був розширений удвічі – до 44 кгц (передискретизація), максимальна гармоніка з частотою 22 кгц. Можливо також, що оцифровування велося відразу – з частотою дискретизації 44 кгц, а спектр був обмежений апаратно ще в аналоговому аудіосигналі, наприклад, еквалайзером або частотними характеристиками застосовуваного устаткування.
Якщо припустити, що в матеріалі є прихований (сублімінальний) сигнал, то шукати його варто в паузах фонограми, тому що під час фраз його буде замасковано великою амплітудою мовного сигналу. Під час дослідження з файлу "Дослівний переклад.mp3" паузи були скопійовані в окремий файл, тривалістю 7 хв 18 сек.
У паузах чути шум у широкій смузі та артефакти мови перед, чи після фраз (відкривається та закривається рот, плямкають губи), зрідка долинають короткочасні сторонні звуки, – їх можна ідентифікувати як рипіння меблів, шуми, викликані рухом людини за столом. Якщо відфільтрувати високочастотний шум, на задньому звуковому плані доволі чітко прослуховується нерозбірлива мова диктора, схожа на основні голоси. Подібний ефект, як правило, пояснюється артефактами магнітного запису (коли магнітні поля сусідніх ділянок плівки в бобіні впливають одне на одного – це призводить до часткового накладення записаної ділянки з однієї частини плівки на іншу). Допустимо також, що це – результат неповного стирання попереднього запису на тій же плівці. Інтерпретувати такий звук як "сублімінальний сигнал" неможливо хоча б тому, що без посилення та комп'ютерної корекції шуму при звичайному прослуховуванні, людське вухо його не розчує. Отже, він не потрапить у мозок.
Прослуховування низькочастотної частини спектра з фільтрацією середніх і високих частот (залишений діапазон 20–640 Гц) виявило наявність монотонного низькочастотного періодичного шуму: його можна інтерпретувати як шум стрічкотяжного механізму плівкового магнітофона (шум електродвигуна) чи іншого устаткування, що працює під час запису фонограми. На одній ділянці фонограми низькочастотний монотонний шум короткочасно уривається, залишаючи тільки рівномірний білий шум. Наймовірніше – ця пауза виникла в процесі монтажу фонограми і є випадковою.
У середньочастотних і високочастотних частинах спектра шуму теж не виявлено нічого незвичайного.
Програвання висхідного шуму та шуму, пропущеного крізь еквалайзер, з різними швидкостями відтворення (більше й менше номінальної) теж не виявили додаткових сигналів чи звуків.
Отже:
1. Проведені дослідження не виявили сигналу, який можна трактувати як прихований, але такий, що містить семантичний складник. Умовірність того, що подібний сигнал існує, хоча його не було виявлено зазначеними методами, вкрай низька.
2. Якщо припустити, що прихований семантичний складник у фонограмі існує, його здатність уплинути видається проблематичною з суто фізіологічної точки зору, оскільки людські органи слуху як детектори акустичної інформації поступаються перед використаними програмно-апаратними інструментами.
3. Автори припускають теоретичну можливість неадекватної інтерпретації наведених вище результатів. Але принаймні одне твердження виробників дослідженої продукції можна спростувати безперечно. Твердження про те, що якийсь елемент фонограми втрачається при копіюванні, не відповідають дійсності. Цифрову копію уроку можна робити не втрачаючи інформації, в тому числі й прихованої, якщо вона там є. Це виходить із принципу цифрової передачі/копіювання інформації, коли робиться копія без будь-яких змін (інакше б комп'ютер неминуче повідомив би про похибку копіювання). Тут можна дати остаточну позитивну відповідь, оскільки весь випробний урок був отриманий через інтернет, фактично, скопійований або переписаний. На сайті ж повідомлялося, що це точна копія і містить усе, що в ній має бути, також там же наводиться результат експертизи, яка підтверджує цілковиту ідентичність аналогової та цифрової копій.
Якби копіювалася аналогова інформація (магнітофонна плівка), то одержання неточної копії було б можливим. Тим паче, коли при записі плівки використовувалися особливі технології та апаратура, а перезапис робився на стандартному побутовому обладнанні невисокої якості. Це насамперед стосується низькочастотної і високочастотної частин спектра. Одначе тоді навіть при звичайному прослуховуванні на звуковідтворювальній апаратурі невисокого класу ці складники загубилися б. Але самим фактом переведення уроку на цифровий носій виробники розвіяли міф про неможливість перезапису фонограми в домашніх/студійних умовах, оскільки останнє виходить безпосередньо з визначення та принципів цифрового копіювання.
Отже, зіставивши дані вивчення історії предмета, моніторування сучасного медіа-простору й результати дослідження окремого зразка інформаційної продукції, виконані з використанням комп'ютерних технологій, можна висловити обґрунтоване припущення, що навіть у добу гібридних технологій основними засобами впливу на індивіда й на загал залишаються традиційні знаряддя ЗМК – слово, композиція, структура, контекст повідомлення. (Щодо акустичних та аудіовізуальних медіа-засобів – слід додати: темп, ритм, інтонацію, звукове і музичне наповнення повідомлення). Можна вважати доведеним, що інформаційна продукція сучасного медіа-простору містить сублімінальний контент. Але справжній її вплив пояснюється суто вербальними чинниками, скерованими на створення добре відомого психологам "ефекту плацебо". Доведеним також є той факт, що об'єктом маніпулювання з боку несумлінних виробників стає не тільки масова аудиторія, а й замовники рекламних або PR-матеріалів, котрі іноді оплачують виробництво продукції, створеної за неефективними технологіями чи взагалі за технологіями, яких немає в природі. До того ж, оскільки, попри законодавчі заборони та сумнівну ефективність, попит на сублімінальні методи впливу все-таки існує, ринок таких послуг буде поповнюватися новими методиками й зразками подібної продукції. Тому розкрита в нашій статті тема потребує подальших досліджень.
1. "25 кадр". – <//http//ru.wikipedia.org>.
2. Алексеев С. Четырежды солгавши – кто тебе поверит // Expertiza.ru: Черный список. – <http://www.expertiza.ru/part.phtml?part=2>.
3. Аронсон Э., Пратканис Э. Р. Эпоха пропаганды: Механизмы убеждения, повседневное использование и злоупотребление. – <http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Psihol>.
4. Белунцов В. Звук вторгается в сознание. – <http://www.rusdoc.ru/material/raznoe/soundm.shtml>.
5. Біденко А. Про Президента Ющенка і його спічрайтерів. – <http://www.pravda.com.ua>.
6. Марченко Т. А. Радиотеатр: страницы истории и некоторые проблемы. – М.: Искусство, 1970. – 221 с.
7. Методики, позволяющей выучить иностранный язык без труда и быстро, нет и быть не может. – <http://www.sido.ru/113/2/6/>.
8. НИИ психотехнологий. – <http://www.psycor.ru/main>.
9. Подкопаев Н. Радиопередача с точки зрения физиологии. – Радиослушатель. – 1930. – № 18. – С. 3.
10. Петелин Р. Ю., Петелин Ю. В. Cool Edit Pro 2. Секреты мастерства. – С.Пб.: БХВ-Санкт-Петербург; Арлит, 2002. – 432 с.
11. Португалова О. 25 кадр всё-таки воздействует на подсознание. – <http:// www.advesti.ru>.
12. Репьев А. П. Миф о 25 кадре: российская глава. – <http://www.4p.ru/index.php?page=2205>.
13. Різун В. В. Використання шкірно-гальванічного рефлексу як методу вивчення компонентної будови теми // Методологічні проблеми психології мовлення та мовної діяльності. – Studia mttodologia. – Вип. 1. – Тернопіль, 1997. – С. 79–80.
14. Семеляк М. "Экзорцист". – <http://msk.afisha.ru/cinema/>.
15. Сороченко В. "25 кадр": правда и вымыслы. Технологи сублиминального воздействия. – <http://psyfactor.org/lybr1.htm>.
16. Уроки английского от Илоны Давыдовой. – <http://tracker.volia.org/>.
17. Тайна экспресс-метода Илоны Давыдовой раскрыта. – <http://www.dpgazeta.ru/article/79588>.
18. Хоменко І. Оригінальна радіодрама: Навч. посіб. – К.: КНУ імені Тараса Шевченка, 2002. – 320 с.
19. Черток Л. Гипноз (проблемы теории и практики; техника) // М.: Медицина, 1972. – 160 с.
20. Экзорцист. – <http://msk.afisha.ru/cinema/movie>.
21. Эффект 25 кадра // Art for art. – Новости. – 2006. – 2 дек.
22. Cunter B., McAleer J. Children and televasion. – second edition. – London; New York: Routlege, 1996. – 227 p.
23. Motluk Alison. Subliminal advertising may work after all. – <http://www.newscientist.com>.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові