УДК 81'373:655.424
У статті проаналізовано розмовні слова, зафіксовані
в мові українських друкованих засобів масової інформації на рубежі
століть, виокремлено тематичні групи цих лексем, що актуалізувалися під
впливом позамовних чинників.
Ключові слова: розмовна лексика, стилістично знижена лексика, засоби
масової інформації, позамовні чинники, стильові норми.
In the article the author analyses the spoken words,
fixed in the languade of the Ukrainian published Mass Media, emphasizes
the thematic groups these lexical units, which make more active under
the influence of extralinguistic factors.
Key words: spoken vocabulary, stylistic understated vocabulary, Mass
Media, extralinguistic factors, style standards.
Мова друкованих засобів масової інформації є одним із найдинамічніших підстилів публіцистичного стилю: у ній доволі яскраво й швидко відзеркалюються зміни, що відбуваються в суспільстві. Сьогодні в мові преси особливо помітна конкуренція інформаційності та експресивності функцій [5, 5]. Аналізуючи публіцистичний стиль, М. Пилинський передусім наголошував на їх антиномії, що "є найважливішим внутрішнім пробудником розвитку стилю" засобів масової інформації [7, 37]. Водночас дослідники мови публіцистики зазначають, що вада текстів проявляється не в слабкій насиченості їх інформацією, а в "поганій" експресії, яка повторюється, стає стандартною і внутрішньо непереконливою. Вони застерігають, що коли конструктивний контраст складається зі стандарту і такої самої експресії стандартизованої, руйнується основа й сенс газетної мови [4, 176].
В останні роки саме експресивна функція у мові української періодики значно посилилася, передусім за рахунок широкого вживання розмовної лексики, яка позначає найрізноманітніші сфери життєдіяльності суспільства.
Проникнення розмовних елементів до писемної мови, виокремлення закономірностей розподілу мовних засобів за функціональними стилями привертає увагу українських дослідників уже не одне десятиліття [3]. Особливий інтерес у лінгвістів викликають дифузні процеси в лексиці різних стилів [4], зокрема способи та методи досягання експресивності в мові засобів масової інформації.
В інформативних текстах на перший план виступає логічний спосіб переконання, а, вертаючись до експресивних мовних засобів, автор одразу виділяється ідіоматичністю, образністю, емоційним забарвленням. "У системі засобів посилення експресії чимала роль належить елементам розмовного мовлення. Серед них бачимо значну кількість експресем – мовних одиниць, здатних створювати виразність" [4, 172]. Ці експресивні засоби і є власне засобами розмовної мови [7, 36].
За спостереженнями дослідників попередніх років проникнення розмовної лексики до публіцистичного стилю викликане як внутрішньомовними, так і позамовними причинами, а результати досліджень сучасних лінгвістів свідчать про деяку перевагу позамовних чинників [1; 5; 8].
На підставі зібраного матеріалу з мови сучасної української періодики спробуємо виокремити деякі групи розмовних одиниць, визначивши причину їхнього використання та роль у публіцистиці.
Серед усіх розмовних лексем найчисленнішу групу становлять ті, що стосуються операцій, процесів з грішми, способами, методами їх добування та виплат, що зумовлено соціально-економічними чинниками. Наприклад, зі значенням "витрачати гроші в різний спосіб" автори використовують такі дієслівні лексеми: бахнути – не подумавши, вкласти велику кількість грошей чи матеріальних цінностей; сунути – давати щось кому-небудь поспішно, недбало чи потай, совати; розтринькувати – легковажно, марно витрачати що-небудь; промотати – нерозумно, без потреби, марно витрачати що-небудь; проциндрити – витрачати на що-небудь марно (звичайно гроші, майно); розбазарити – витрачати, роздавати і т.ін. щось нерозсудливо, не по-хазяйському, не за призначенням": "У проект "бахнув" стільки грошей, що тепер тільки потилицю чухати залишається" (Газета по-українськи. – 2006. – 18 серп.); "Треба "сунути" грошей чиновникові, в іншому випадку бізнес не розпочнеш" (Україна молода. – 2006. – 18 серп.); "Донька-студентка розтринькувала батьківські гроші, зовсім не думаючи про те, як їх батько гірко заробляє" (Голос України. – 2005. – 11 лип.); "Новоукраїнець думав, що дитина вчиться, а вона всі гроші промотала за кордоном і повернулася" (Високий замок. – 2006. – 29 груд.); "Нерухомість продали, а гроші молодики проциндрили…" (Україна молода. – 2006. – 22 груд.); "Державне майно розбазарили, а гроші проїли. Ніякого розвитку" (Народна. – 2006. – 8 груд.).
Дії та процеси із привласнюванням чужих грошей, майна позначають найчастіше такими розмовними дієсловами, як цупити, поцупити, урвати, хапати. Наприклад: "…Москва співпрацюватиме з Києвом, якщо Україна не цупитиме газ. У цій ситуації простіше цупити потроху гроші" (Голос України. – 2005. – 12 лип.); "На базарі поцупили іграшку, а дитині сказали, що купили" (Оберіг. – 2006. – 8 груд.); "Урвав батькових грошей, не залишивши сестрі, тепер є з чим господарювати" (Сільські вісті. – 2006 р. – 11 серп.); "Працівники ринку не просто беруть гроші, вони їх хапають" (Голос України. – 2006. – 4 серп.).
Не менш виразні розмовні дієслівні лексеми використовують у мові періодики зі значенням "необмежено користуватися чиїми-небудь матеріальними засобами; здобувати від кого-небудь матеріальну допомогу" [2, 235]. Наприклад: доїти, видоювати/видоїти, подоїти тощо – необмежено користуватися чиїми-небудь матеріальними засобами; здобувати від кого-небудь матеріальну допомогу: "Вони [комунальники] тільки й знають, що доїти споживача. Інших шляхів надходжень і не думають шукати" (Газета по-київськи. – 2006. – 15 лют.); "...видоювати" з металургійного гіганта будуть на чолі з головою Фонду держмайна Валентиною Семенюк і народним депутатом Миколою Рудьковським" (Сільські вісті. – 2006. – 5 жовт.).
Нерідко в мові друкованих засобів масової інформації, коли йдеться про гроші чи матеріальні цінності, наголошують на додаткових витратах, прибутках. У такому разі автори послуговуються розмовними одиницями на зразок навар – додатковий прибуток, надбавка, вигода; накрутка – додаткові накладні витрати або виплати. Наприклад: "Коли йдеться про десятки будинків, сотні квартир, то "навар" від прокручування в банках мільйонів доларів теж буде чималий" (Київська правда. – 2005. – 12 жовт.); "Минулого року зробили реструктуризацію боргів за газ і світло – їхні "накрутки" ні з чим не зрівняти…" (Сільські вісті. – 2006. – 11 квіт.).
Розмовні слова в мові преси використовують для характеристики процесу ціноутворення, вартісної оцінки чогось тощо. Так, оцінку чого-небудь у вартісному вимірі позначають лексемою потягнути –вийняти, дістати, витягти звідки-небудь гроші, матеріальні цінності тощо. Наприклад: "Проект перетворення на адмінцентр має свою ціну – "потягне" приблизно на 5 мільйонів доларів" (Україна молода. – 2006 р. – 6 трав.).
Основною функцією розмовних одиниць є негативна характеристика поведінки тих осіб, які мають справу з матеріальними цінностями, грішми, хто незаконно привласнює кошти, багатіє за чийсь рахунок або ж без потреби, не задумуючись, витрачає гроші, без вагань розлучається зі своїми матеріальними надбаннями тощо.
Нерідко українські журналісти послуговуються розмовними лексемами, що означають "вводити кого-небудь в оману діями або словами, звичайно для власної вигоди, користі; обдурювати, не виконувати обіцянки тощо". До таких належать: обкрутити – увести в оману, обдурити; нагріти – хитрістю, обдурюванням і т.ін. завдавати збитків кому-небудь. Наприклад: "Хлопець "обкрутив" студентку, пообіцявши мішок грошей…" (Порадниця. – 2006 р. – 18 серп.); "…будівельна компанія "нагріла" громадян і відразу припинила свої роботи" (Громадянська правда. – 2006 р. – 1 лют.).
Зазвичай розмовні слова зі значенням "обдурювати" передають нечесні дії когось, наголошуючи на чиїхось хитрощах, нещирості, зраді. За допомогою таких лексем у мові преси на перший план доволі ефективно спрацьовує функція впливу, а вже потім – інформаційна [6, 59; 7, 36].
Негативну оцінку чиїхось дій стосовно інших передає дієслово кинути – обдурити, не повернути взяте чи не заплатити за виконану роботу, не дотримати попередньої домовленості. Наприклад: "Футбольних фанатів "кинула" турфірма" (Високий замок. – 2006. – 10 черв.). Часто цю лексему використовують у публікаціях на суспільно-політичну тематику, зокрема в тих, що стосуються діяльності партійних діячів: "Батюшка-депутат закликав миритися, а БЮТівці "кинули" свого кандидата" (Україна молода. – 2006. – 6 трав.); "Важко самим політичним вождям забути про те, як вони "кидали" один одного вісім місяців тому" (Сільські вісті – 2006. – 20 квіт.).
Спостереження за використанням розмовних лексем свідчать, що в останні роки їх почали активно вживати в публікаціях на суспільно-політичну та партійну тематику, передусім для створення негативно-оцінних характеристик: обдурювання, помилок, прорахунків тощо. Такі ж настрої та ще й з відвертою іронією й сарказмом спостерігаємо в матеріалах, що стосуються теперішньої влади, народних депутатів, зокрема їхньої неспроможності та небажання розв'язувати певні завдання, лобіювати інтереси виборців тощо.
Діяльність деяких політичних лідерів автори порівнюють із борсанням у ковбані, виражаючи це дієсловом ковбанитися: "Передусім – важко нам, бо вожді не виправдовують наших сподівань і продовжують "ковбанитися" на радість власним недругам" (Сільські вісті. – 2006. – 20 квіт.). Або ж наголошують на неспроможності влади приймати вчасно й самостійно позитивні рішення. Зі значенням "не додуматися, не зрозуміти" використовують розмовне дієслово не змикитити: "…влада сама не змикитила, що потрібно переходити на міні-котельні?" (Народна трибуна. – 2006. – 15 берез.).
Нотки сарказму, зневажливого ставлення простежуємо в публіцистиці, коли йдеться про діяльність політиків чи державних чиновників, які нехтують національними інтересами, й ладні, якщо не зрадити їх, то проігнорувати. Автор використовує, наприклад, іменник бебехи зі значенням "нутрощі" для того, щоб підкреслити іронічне значення "все дощенту, навіть останнє": "І цілеспрямовано навіювати, що регіонали – це "п'ята колона" України, антипатріотичні "дядьки" влади, які прагнуть здати Росії всю країну з бебехами" (Київська правда. – 2006. – 2 берез.).
Чималу групу розмовних одиниць у мові української преси становлять лексеми зі значенням "говорити". Крім тих, що мають нейтральний характер (промовляти, сповіщати), вживаються лексеми з характерним виразним емоційно-експресивним забарвленням: балакати – розмовляти, володіти мовою; варнякати – говорити щось неістотне; базікати – говорити невиразно, незрозуміло; лементувати – говорити дуже голосно; галасувати; обсмоктувати – докладно, до дрібниць що-небудь обмірковувати, обговорювати, вивчати тощо; скиглити – набридливо скаржитися, жалітися на що-небудь; плакатися; набридло просити що-небудь; канючити: "Більше всього не подобається, коли депутати скиглять про свою незахищеність та бідність" (Сільські вісті. – 2006. – 10 жовт.); "Чути не хочеться, як по телевізору варнякають про успіхи та достаток" (Голос України. – 2006. – 29 вер.); "Аби тільки не знайшлося вітчизняних "дурнів", котрі заходяться "лементувати" про наступ "яничарів" чи ще щось подібне" (Україна молода. – 2006. – 19 квіт.); "Вони [артисти] знову помирилися після гучної сварки, яку обсмоктували в усіх ЗМІ" (Україна молода. – 2006.– 6 трав.).
Розмовні дієслова зі значенням "говорити" здебільшого негативно характеризують політичних та державних діячів, партійних лідерів, депутатів рад тощо. Наприклад, белькотіти – нерозбірливо, безладно щось говорити; бовкати – говорити, не обдумавши, навмання; говорити те, чого не слід; єрепенитися – наполягати на чому-небудь, не бажати погоджуватися з чимось, сердито упиратися, пручатися; патякати – вести довгу беззмістовну непослідовну розмову; гримати – дуже голосно говорити з ким-небудь підвищеним тоном; рявкати – голосно кричати; теревенити – говорити дурниці, нісенітниці; говорити що-небудь незначне, несерйозне, пусте. Наприклад: "На претензії виборців сільський депутат белькотів щось про акти на землю, про затримку виготовлення документів" (Сільські вісті. – 2006. – 24 січ.); "Головний міліціонер часом таке бовкає, що всі дивуються" (Газета по-українськи. – 2006. – 4 лют.); "Якби нардепи не єрепенилися час від часу, то парламент зміг би працювати ефективніше" (Сільські вісті. – 2005. – 11 жовт.); "Депутати ради часто забувають про етику, сказати на весь зал колезі "Не патякай!" – очевидне" (Оберіг. – 2005. – 25 лют.); "Чиновник гримав на підлеглу так, що чути було на другому кінці коридора" (Гриф – 2006. – 11 квіт.); "Замість того, щоб казати про реальні справи, представники влади теревенять…" (Газета по-київськи. – 2005. – 5 трав.).
У використанні розмовних лексем зі значенням "говорити" спостерігаємо тенденцію до надання переваги словам, що характеризують мовця чи того, про кого йдеться, з негативного боку. Ці слова практично не створюють позитивної експресії, вони вживаються з відповідним негативним настановленням на жарт, іронію, можуть слугувати засобом створення комічного чи сатиричного характеру.
Мові української періодики аналізованих тематичних груп властиве широке вживання саме розмовних дієслів, що спростовує деякі попередні припущення дослідників щодо переваги розмовних іменників [7, 44]. Дієслова, крім великих синонімічних гнізд, що зумовлено найбільш розвиненою синонімікою, утворюють великі групи розмовних одиниць. У мові преси вони вказують частіше на конкретну дію, а не на загальне взаємовідношення понять, як в інших писемних стилях.
Спостереження над мовним матеріалом сучасної української преси переконливо свідчать про те, що на мову засобів масової інформації і на газетну публіцистику значний вплив має усна мова. Розмовні одиниці становлять доволі помітний шар у лексичній системі сучасної української літературної мови, вони значно активізували своє вживання в мові публіцистики на початку ХХІ століття під впливом позамовних чинників. Саме вони, зокрема зняття політичної цензури, продовження демократичних перетворень у суспільстві, необхідність номінації явищ, нехарактерних для попередніх часів, зміна мовних смаків у бік спрощення, лібералізації, активізація суспільно-політичних процесів, бажання висловити експресію будь-якими засобами тощо, сприяють широкому залученню в мову преси розмовних одиниць.
Розмовна лексика надає повідомленню виразності, образності, емоційного забарвлення. Хоч розмовні елементи контрастують із нормами публіцистичного стилю, як і з іншими писемними стилями, але водночас вони збагачують експресивні, а почасти й інформативні їхні засоби. Стильові норми мають характер заборони тільки в разі несвідомого їх порушення. Доцільне, свідоме використання елементів інших стилів, підпорядковане меті висловлення, сприймається як цілком природне урізноманітнення мови, залежне від основного завдання: краще та переконливіше розкрити певну думку.
Загалом елементи розмовного стилю української літературної мови в сучасній періодиці – доволі поширене явище. Але, як видно з мови газет, в останні роки контраст розмовної лексики з нейтральним стилістичним тлом помітно зріс, що підсилило експресивну функцію української преси.
1. Бойко Н. І. Українська експресивна лексика: проблема семантики і функціонування: Автореф. дис. … д. філол. н.: 10.02.01 / Ін-т української мови. – К., 2006. – 36 с.
2. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К.; ВТФ "Перун", 2002. – 1440 с.
3. Взаємодія усних і писемних стилів мови / Відп. ред. М. М. Пилинський. – К.: Наукова думка, 1982. – 180 с.
4. Взаємодія художнього і публіцистичного стилів української мови / Пилинський М. М., Дзюбишина-Мельник Н. Я., Ленець К. В. та ін. – К.: Наукова думка, 1990. – 216 с.
5. Коваленко Б. О. Стилістично знижена лексика в мові сучасної української публіцистики: Автореф. дис. … канд. філол. наук: 10.02.01 / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. – К., 2003. – 19 с.
6. Кудрявцева Л. О., Дядечко Л. П., Дорофієва О. М., Філатенко І. О., Черненко Г. А. Сучасні аспекти дослідження мас-медійного дискурсу: експресія – вплив – маніпуляція // Мовознавство. – 2005. – № 1. – С. 58–66.
7. Пилинський М. М. Експресивність стилю масової політичної інформації // Мовознавство. – 1977. – № 5. – С. 35–46.
8. Соболєва І. О. Знижені (позалітературні) мовні засоби в сучасному публіцистичному дискурсі: Автореф. дис. … канд. філол. наук: 10.02.02 / Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського. – Сімферополь, 2002. – 19 с.
У статті з'ясовується роль емотивно-оцінних демінутивів як одного із засобів вираження експресії в газетних текстах.
Ключові слова: демінутивна одиниця, демінутивний формант, емотивно-оцінний суфікс, експресія, експресивний, негативне/позитивне/амбівалентне експресивне значення (емоції, ефект).
The article deals with the analysis of the emotional and evaluation function of diminutives as one of methods of expression in the newspaper texts.
Key words: diminutive unit (formant, affix), emotional and evaluation suffixes, expression, expressive, negative/positive/ambivalentive emotive meaning (emotion, effect).
Журналісти у своїх матеріалах вдаються до використання складної гами демінутивних формантів у складі лексем як засобів вираження експресії.
Актуальність статті зумовлена потребою виявлення експресивного потенціалу демінутивних одиниць на шпальтах сучасної преси.
Метою статті є аналіз функціонування демінутивів як засобів вираження експресії в газетній комунікації.
Об'єкт дослідження – демінутивні форманти у складі лексем, предмет – експресивний потенціал демінутивних одиниць.
Незважаючи на низку досягнень, різноманітність наукових підходів, проблема експресивності не втратила своєї актуальності. Насамперед це стосується визначення експресії, експресивності, їхніх особливостей у медійних матеріалах, виявлення потенціалу емотивно-експресивних мовних засобів у газетній комунікації.
Уперше експресивність було виокремлено як додатковий компонент значення поряд із його основним компонентом – поняттям – та позначено терміном побічний зміст у праці німецького дослідника К. Ердмана "Значення слова" [1]. Учений відмежовує експресивність ще від одного "другорядного" компонента – емоційного забарвлення, емоційно-оцінного змісту. Спроби теоретичного осмислення цієї категорії викладені в монографії чеського вченого Я. Зими "Експресивність слова в сучасній чеській мові" [11], у монографіях В. Звегінцева "Семасіологія" [4] та А. Єфимова "Стилістика художнього мовлення" [3], у статтях Є. Галкіної-Федорук "Про експресивність і емоційність у мові" [2], Л. Васильєва "Стилістичне значення", експресивність й емоційність як категорії семантики" [1], М. Пилинського [7], В. Чабаненка [9] тощо.
Категорія експресивності вивчається в межах антропоцентричної парадигми, в основі якої лежать такі взаємопов'язані чинники: мовна особистість, ставлення людини до світу, мовна компетентність, тобто здатність людини добирати засоби, що задовольняють її потреби в мовній діяльності. Проблема експресивності пов'язана з людською природою, тому її треба розглядати в безпосередньому зв'язку з людиною. Нині з'являються дослідження, в яких описується специфіка виявлення антропоцентризму на словотвірному рівні [5].
Проблеми, пов'язані з категорією експресивності, в останні роки набули особливої актуальності, оскільки механізми створення експресивного забарвлення мовних одиниць розглядаються з урахуванням людського фактора та когнітивних аспектів експресивності, а також у зв'язку з потребами комунікативної діяльності.
У "Лінгвістичному енциклопедичному словнику" експресивність визначено як сукупність семантико-стилістичних ознак мови, які забезпечують її здатність бути в комунікативному акті засобом суб'єктивного вираження ставлення мовця до змісту та до адресата мовлення [6, 591]. Експресивність тлумачать як особливу виразність мовних засобів, здатних відобразити емоційний стан. За визначенням В. Чабаненка, експресія – це підсилення виразності (процес), а експресивність – підсилена виразність (результат), така властивість мовного знака, яка деавтоматизує його сприйняття, підтримує загострену увагу, активізує мислення, викликає почуттєву напругу читача [9, 7]. Через експресивність виражальних засобів мовець передає своє ставлення до повідомлення та до адресата. Журналіст вибирає з-поміж мовних одиниць ті, які, на його думку, сприяють розв'язанню комунікативного завдання, адекватно впливають на сприймача.
Серед лексичних експресивних засобів, що актуалізуються в мові сучасних друкованих ЗМІ, науковці виокремлюють такі групи:
1) експресивні засоби, породжені суспільно-політичними чинниками;
2) експресивні засоби мови сучасної української преси, які постали в результаті деривації (демінутивна лексика, слова-оказіоналізми тощо);
3) експресивні словосполучення як інструмент образного мислення журналіста (метафори, епітети, перифрази, фразеологізми тощо) [10].
Словотвірні одиниці зокрема відіграють важливу роль у формуванні прагматичної сфери мас-медійних матеріалів. Лексеми із суфіксами суб'єктивної оцінки здатні передавати емоційні реакції номінатора на предмети мовлення, надавати певного експресивного забарвлення публіцистичному матеріалові. Вони реалізують прагматику газетно-публіцистичного стилю, їх широко використовують нині в різних газетних жанрах.
На основі аналізу публіцистичного матеріалу виявлено, що демінутивні одиниці посилюють експресивний ефект позитивнооцінного журналістського тексту при використанні:
– "експресивного узгодження" – сполучення емоційно забарвлених лексем (найчастіше прикметника та іменника): "Якось привів 3-річного братика із тоненькими рахітними ніжками, викривленими в дугу" (Голос України. – 1997. – 5 квіт. – С. 7); "А біль дедалі частіше кривив гарненьке личко" (Голос України. – 2001. – 17 трав. – С. 6);
– конструкцій із прикладками, компоненти яких ускладнені демінутивними суфіксами: "Діди Морози з італійських комун ... прийняли на новорічні свята 55 чернігівських діточок-сиріток" (Голос України. – 2000. – 6 січ. – С. 1); "Це був хлопчик-лялечка з дівочим овалом обличчя, пухнастими віями і персиковим пушком на щоках" (Високий замок. – 2001. – 17 трав. – С. 12);
– протиставлення (нерідко прихованого) абсолютно протилежних за змістом понять, як-от у контексті: "Тут народжуються такі глибокі й міцні почуття, що смерть порівняно з ними – дрібненька нісенітниця" (Україна молода. – 2001. – 16 трав – С. 12); лексема з демінутивним формантом допомагає відтінити, увиразнити протиставлення смерть – дрібненька нісенітниця на тлі глибоких і міцних почуттів, тобто справжнього життя;
– предикативної функції демінутивних одиниць: "О, тепер ви свіженькі, бадьоренькі. Тепер приємно подивитися!" (Високий замок. – 2001 р. – 17 трав. – С. 11); "Він був для них величезною втіхою, синочком, сонечком" (Високий замок. – 1998. – 17 трав. – С. 12); "Думаю перевезти сюди матусю, вона вже старенька" (Високий замок. – 1998. – 29 жовт. – С. 8);
– ліричних звертань (що надають висловлюванню проникливої інтимності, голубливості): ""Нумо соколики!" – галасували зігріті чоловіки на трибунах" (Україна молода. – 2004. – 3 лют. – С. 8); "А я, шестилітній, держусь за мамину спідницю і теж плачу, кажу: "Мамочко, ріднесенька, а я не хочу вмирати"" (Голос України. – 1995. – 11 лют. – С. 10); "Отченьку, візьміть із собою, я не боюся покійників, бо знаю, що бабусенька обов'язково потрапить у рай" (Голос України. – 1997. – 5 квіт. – С. 7); "Донечко, сонечко моє, він зіпсує тобі життя" (Дзеркало тижня. – 19 – 2003. – 25 квіт. – С. 22).
Функціонально-стилістична мобільність демінутивних формантів, здатність афіксів пестливості виражати поряд із позитивними емоційно-негативні оцінки, дозволяє досить ефективно використовувати їх у газетно-публіцистичному мовленні. Аналіз мовного матеріалу дозволив визначити найпоширеніші прийоми посилення зневажливої оцінки засобами експресивного словотвору, зокрема демінутивами. 1. Негативнооцінний ефект журналістського тексту увиразнюється, якщо семантика демінутивного суфікса й твірної основи контрастують: "Сонце вже високо в небі, а роса виїдає очі не воріженькам, а нам," – промовляв у зверненні до українців Нью-Йорка міністр закордонних справ України Анатолій Зленко" (Україна молода. – 2002. – 18 верес. – С. 2). Цікаво, що утворення дериватів пестливості від негативно сприйтих слів В. Русанівський назвав одним із парадоксів мови, що самі її носії сприймають як аномалію [8, 54].
2. Експресія лексем із демінутивними компонентами посилюється, якщо висловлювання містить заперечення або ствердження. Виразність такого засобу може підкреслюватися додатковими мовними одиницями: займенниками весь, такий, кожний, самий; прикметниками останній, єдиний, часткою ні, ані тощо. Наприклад: "Викриті газетою шахраї зникають з міста. На зміну їм приходять інші. Точнісінько такі самі" (Дзеркало тижня. – 2000. – 19 серп. – С. 16); "Виходить, що під самісіньким крилом Президента суверенної України причаїлася загроза її державності" (Україна молода. – 2002. – 10 верес. – С. 4); "Три роки вважалися пайовиками, але замість обіцяних 60 кг на пай не одержували від КСП ані зернятка" (Дзеркало тижня. – 2000 р. – 2 верес – С. 17); "Один про одного в газеті писали всякі там статейки" (Україна молода. – 1998. – 24 черв. – С. 7).
3. Виразним емотивно-експресивним прийомом публіцистичної мови (з негативнооцінним звучанням) є порівняння або протиставлення лексем зі зменшено-пестливими формантами та без них, наприклад: "Вони й стоять за кровні інтереси трудівника, наші профспілки. Тільки не горою, а так собі – горбочком. І цей горбочок легко об'їжджає роботодавець…" (Високий замок. – 2001. – 11 трав. – С. 2); "Номінально існують студії хронікально-документальних і науково-популярних фільмів, розтягнуті по шматочках на незрозумілі фірми, а точніше – фірмочки" (Дзеркало тижня. – 2003. – 19 квіт. – С. 19). Демінутивні утворення набувають у такому випадку пейоративного забарвлення, підкреслюють щось незначне, несуттєве, посилюючи експресію газетного мовлення.
4. Емоційно-оцінна виразність журналістського тексту посилюється у випадках "експресивного узгодження" – сполучення емоційно забарвлених прикметника та іменника з демінутивними компонентами. Наприклад: "Головний державний санітарний лікар України Ольга Лапушенко, на подив, анітрохи не намагалася приховати приголомшливу дійсність "веселенькими" шторками оптимізму" (Дзеркало тижня. – 2004. – 13 серп. – С. 14); "Зливаються каламутненькі струмочки таких історій у потік біля дверей тих самих службових кабінетиків" (Дзеркало тижня. – 2002. – 20 верес. – С. 20); "Виявилося, що масло переливають у верстат через звичайнісіньке відерце, а ввечері прибиральниця з цього ж відерця миє підлогу в цеху" (Україна молода. – 1995. – 10 лют. – С. 5).
5. Експресивна негативнооцінна наснаженість медіа-тексту зростає, якщо використовуються конструкції з прикладкою, компоненти яких ускладнені демінутивними суфіксами: "Там же тече річечка-смердючка..., в яку навколишні заводи скидають стоки" (Високий замок. – 1997. – 6 квіт. – С. 4); "Держава... в очах розумних людей скидається на малолітню калічку-олігофрена, яку випробовують на "космічній центрифузі" (Україна молода. – 2004. – 13 серп. – С. 5); "Доведено, що набрати швидкості нашому "дахові" допомагають стрес, побутова невлаштованість, нещасне кохання і навіть вампір-начальничок" (Голос України. – 1997. – 5 квіт. – С. 3).
6. Експресивно-пейоративний (осудливий) ефект газетного тексту посилюється, якщо зменшувально-пестливі форми виконують функцію ліричного звертання, яке надає висловлюванню проникливих, щирих інтонацій на тлі людської жорстокості, черствості, байдужості, наприклад: "І чула, як бабуся просилася: "Паночку, голубчику, не стріляйте!". Та у відповідь – пах! – І все" (Голос України. – 1995. – 11 лют. – С. 10).
Продуктивно вживаються в сучасних газетах лексеми зі зменшено-пестливими суфіксами, які набувають іронічно-пейоративного експресивного забарвлення у певному контексті: "Однак, судячи з того, що повідомлення про приїзд сера Пола та Хезер уже облетіло всі "жовтенькі" ЗМІ світу, спокій подружжю Макартні може тільки снитися" (Україна молода. – 2002. – 26 черв. – С. 16); "Чеські комуністи так прагнуть відхопити хоч шматочок влади, що для здобуття додаткових голосів залучили до участі у своїй передвиборчій кампанії навіть… оголених моделей та стриптизерок на плакатах" (Україна молода. – 2002. – 18 черв. – С. 5). Зауважмо, що демінутивні утворення, які підкреслюють значущість якого-небудь відсутнього предмета (як в останньому реченні – хоч шматочок влади), виконують у газетному висловлюванні експресивну роль. Ця функція аналізованих лексем реалізується за наявності в контексті часток хоча б, хоч, бодай синонімічним висловлюванням навіть найменший, один-єдиний, малесенький. Наприклад: "Протестувати не мало сенсу: доведеться пройти принизливу процедуру, щоб отримати бодай маленький фіолетовий штампик..." (Дзеркало тижня. – 2000. – 29 лип. – С. 18); "Трохи заспокоївшись, дядечко забідкався, що не має хоча би благенької фуфайки, аби не замерзнути взимку" (Високий замок. – 2002. – 13 верес. – С. 10).
Ще однією специфічною особливістю експресивного словотвору в створенні іронічного ефекту є те, що назви осіб, понять із відтінками значущості, вагомості, шанування, звеличення, поєднуючись із здрібніло-пестливими суфіксами, набувають у медіа-тексті негативної семантики. Ця закономірність знаходить своє вираження в таких лексемах, як князьки, купчики, інтелігентик, козачки, хазяйчики, партійка тощо. Наприклад: "Князьки за високим парканом знайшли спосіб позбутися боргів" (Дзеркало тижня. – 2002. – 20 верес. – С. 6); "Хто цю Україну збудує і утвердить? Господар. Ні, я не маю на увазі, що треба терміново наплодити купу "хазяйчиків" – Пузирів чи Калиток (самі плодяться)... Йдеться про людину, вільну у своєму виборі, – про творця" (Дзеркало тижня. – 2004. – 13 серп. – С. 13); "...транснаціональні корпорації винні в усьому, що стосується погіршення довкілля, руками засланих в науку козачків намагаються відмитись і відвести від себе провину або ж видати погані явища за хороші" (Дзеркало тижня. – 2004. – 13 серп. – С. 13).
На основі аналізу газетно-публіцистичного матеріалу виявлено, що експресивний ефект журналістського тексту з амбівалентною (змішаною) емоційною оцінкою посилюється у випадках:
7. "експресивного узгодження" – сполучення емоційно забарвлених лексем. Нерідко демінутивний формант міститься не в іменнику, що поєднує різні за знаком емоційні оцінки, а в прикметникові, який стоїть при ньому й посилює співчуття, жалість, симпатію чи послаблює (пом'якшує) неприйняття, осуд, зневагу: "Безпритульні діти міста часто знаходять підтримку у кримінальних структур, яким вигідні маленькі попрошайки" (Україна молода. – 2004. – 20 серп. – С. 8); "Сучасник усіх часів, гасає по сцені маленька, загнана людинка (Павло Іванович Чичиков), аби зрештою подолати свою життєву нікчемність, ницість, піднятися бодай до якоїсь норми, набути хоча б якоїсь значущості, нехай навіть і мильної бульки" (Дзеркало тижня. – 2000. – 8 лип. – С. 16);
8. поєднання відповідних засобів у парах, в ланцюгу, в рядах: "Та, шкода, не з кожного вікна видно засмічені та замулені річку, річечку або навіть струмочок, які живлять відповідні артерії. Адже вода в них давно напівмертва" (Голос України. – 1996. – 27 черв. – С. 13);
9. порівняння, у складі якого є демінутивний формант: "Але поступово діти виростають із казки, як зі старої одежинки" (Голос України. – 2004. – 12 серп. – С. 11); "Намагався виховувати донечку як хлопчака – щоби стріляти вміла, водити автомашину" (Високий замок. – 1998. – 29 квіт. – С. 8);
10. протиставлення (інколи прихованого), наприклад, у реченні: "Побачивши мене, сусідка запросила на свій "фірмовий" тортик. Невідомо, як би я сама винесла катування тортиком" (Дзеркало тижня. – 2002. – 20 верес. – С. 22). Демінутивний формант у складі лексеми увиразнює протилежні за знаком почуття: з одного боку, щось приємне, що приносить задоволення, насолоду (тортик), з іншого – муки, страждання, величезні зусилля в боротьбі із собою, зі своїми бажаннями (катування тортиком), а це створює виразний гумористичний ефект. Інше речення "Пишненька" зірочка Розана Арнольд – вершина потворності за голлівудськими стандартами краси – зробила кар'єру, заперечивши стандарти" (Україна молода. – 1996. – 26 черв. – С. 8) містить приховане протиставлення зірочка – вершина потворності, пишненька – голлівудські стандарти. Демінутивні суфікси у складі лексем допомагають його увиразнити.
Отже, експресивність лексем із суфіксами суб'єктивної оцінки – це їхня здатність підкреслювати, посилювати або послаблювати інтенсивність дії або ознаки. На основі аналізу газетно-публіцистичного матеріалу виявлено найефективніші прийоми використання лексем із суфіксами суб'єктивної оцінки для посилення експресивного ефекту журналістського тексту: контраст твірної основи та семантики демінутивного суфікса; наявність у висловлюванні заперечення або ствердження; порівняння чи протиставлення (інколи приховане) лексем зі зменшено-пестливими формантами та без них; використання конструкцій з прикладкою, компоненти яких ускладнені демінутивними суфіксами; сполучення емоційно забарвлених лексем – "експресивне узгодження" прикметника та іменника з демінутивними компонентами; вживання ліричних звертань з аналізованими одиницями та ін.
Вивчення експресивних можливостей словотвору, зокрема демінутивних одиниць у контексті газетних матеріалів, сприятиме подальшому осмисленню функцій публіцистичної мови, розумінню її природи та специфіки.
1. Бойко Н. І. Українська експресивна лексика: проблема семантики і функціонування: Автореф. дис. … д. філол. н.: 10.02.01 / Ін-т української мови. – К., 2006. – 36 с.
2. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К.; ВТФ "Перун", 2002. – 1440 с.
3. Взаємодія усних і писемних стилів мови / Відп. ред. М. М. Пилинський. – К.: Наукова думка, 1982. – 180 с.
4. Взаємодія художнього і публіцистичного стилів української мови / Пилинський М. М., Дзюбишина-Мельник Н. Я., Ленець К. В. та ін. – К.: Наукова думка, 1990. – 216 с.
5. Коваленко Б. О. Стилістично знижена лексика в мові сучасної української публіцистики: Автореф. дис. … канд. філол. наук: 10.02.01 / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. – К., 2003. – 19 с.
6. Кудрявцева Л. О., Дядечко Л. П., Дорофієва О. М., Філатенко І. О., Черненко Г. А. Сучасні аспекти дослідження мас-медійного дискурсу: експресія – вплив – маніпуляція // Мовознавство. – 2005. – № 1. – С. 58–66.
7. Пилинський М. М. Експресивність стилю масової політичної інформації // Мовознавство. – 1977. – № 5. – С. 35–46.
8. Соболєва І. О. Знижені (позалітературні) мовні засоби в сучасному публіцистичному дискурсі: Автореф. дис. … канд. філол. наук: 10.02.02 / Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського. – Сімферополь, 2002. – 19 с.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові