УДК: 070: 366.63.001
Відображення способів розгортання політичних газетних текстів у взаємодії смислових позицій та в аспекті діалогічності.
Ключові слова: політичний газетний текст, діалогічність, діалогічні цикли, діалогічні форми, діалогічні схеми, смислові позиції.
Reflection of methods of development of political newspaper texts in coordinate of meaning positions and in the aspect of dialogue structure.
Key words: political newspaper text, dialogue structure, dialogic cycles, dialogic forms, dialogic charts, meaning positions.
Зрушення науково-дослідницької зацікавленості від формально-структурних до модально-функціональних досліджень почало формовуватись як загальна тенденція розвитку української лінгвістики впродовж трьох – чотирьох десятиріч, коли вчені дійшли висновку, що "накопичені лінгвістикою за останні півтора століття традиції переважно систематизаторського, безоцінного підходу до опису мовного інвентаря заважають зосередитися власне на умовах ефективності мовлення" [6, 225].
Упродовж зазначеного проміжку часу вітчизняна лінгвістика невпинно йшла від дослідження формально-структурних аспектів мови й тексту як продукту мовної діяльності до дослідження функціонування мови в мовленні, до визнання за текстом таких його ознак, як комунікативність, наявність декількох смислових позицій, спрямованість на адресата [4; 5; 7].
На цьому етапі науковці довели, що інтегративна якість і динамічний принцип текстової організації – це суто комунікативні ознаки тексту. Діалогічна взаємодія смислових позицій у тексті – це обмін інформацією, її інтерпретація, вміння чітко висловлювати свої думки, переконувати, знаходити порозуміння зі співрозмовником.
На нашу думку, сучасний етап розвитку суспільно-політичної комунікації потребує такого переосмислення функціонально-семантичних і структурних характеристик тексту, при якому неодмінно враховується діалогічність – комунікативна риса, що дозволяє моделювати діалог автора тексту й можливі реакції передбачуваного реципієнта в процесі створення тексту (передтекстовий задум), та відповідний комунікативний вплив адресата на адресанта. Такий діалогічний характер відносин між комунікатом і комунікантом знаходить своє відображення в структурі тексту. У зовнішньо діалогічних текстах чи макротекстах (об'єднаних в межах газетної шпальти текстових масивах із взаємопов'язаними частинами – окремими авторськими текстами) категорії адресності та відповідності (реакції у відповідь) належать, як правило, різним комунікаторам; у більшості монологічних текстів – одному, автору.
Аналіз однієї з найдієвіших рис політичного газетного тексту – діалогічності – неможливий без урахування ролі адресата, на якого спрямовано діалогічний вплив автора й від якого він чекає діалогічної взаємодії. Адже якщо підкреслювати в газетних текстах тільки їхню належність адресатові – це означає розглядати адресата як пасивний об'єкт авторської діяльності. На цьому наголошував у своїй концепції відомий дослідник діалогічності М. М. Бахтін. Учений розглядав спілкування в процесі діяльності людей як взаємодію комунікаторів, а не як вплив того, хто говорить, на того, хто слухає [1]. На думку Бахтіна, в комунікативному акті відбувається постійна зміна ролей адресата на адресанта й навпаки, тобто, комунікативні стосунки зумовлені "зміною мовленнєвих суб'єктів" [1, 249]. Комунікативна взаємодія "від самого початку будується з урахуванням реакцій у відповідь", у неї закладена зверненість до певного суб'єкта й адресність [1, 275].
Отже, витоки діалогічності містяться у взаємодії людей у процесі їхнього спілкування та діяльності. Автор за допомогою діалогічності не тільки спрямовує свій твір на читацьку аудиторію, а й сподівається реакції у відповідь, яка часто вже передбачена й укладена в текст.
Структуру газетно-публіцистичних текстів можна уявити як ряд дій, що їх журналіст виконує, дотримуючись певної типової програми, внаслідок чого вони знаходять своє відображення у відповідних текстових формах. У цьому разі газетний жанр являє собою текстове втілення сценарію журналістських дій.
Типова програма комунікативних дій автора й реципієнта (комунікативна побудова тексту) виражається завдяки функціонуванню конституантів тексту, що мають діалогічну природу. До таких конституантів належать лексичні, морфологічні, синтаксичні регулятиви, інтертекстуальні включення, а ще так звані діалогічні цикли, які виражаються через первинні та вторинні діалогічні форми й діалогічні схеми.
Якщо регулятиви та інтертекстуальні включення – це функціонально-семантичні одиниці вираження діалогічності, то діалогічні цикли – одиниці функціонально-структурного плану.
Номінація "цикл" для позначення одиниць, які структурують діалогічність публіцистичного газетного мовлення, введена в науковий обіг Л. Дускаєвою [3]. Саме ж поняття "цикл" відносно аналізу внутрішнього діалогу як взаємодії смислових позицій, здійснюваного в процесі вирішення творчих задач, використав психолог Г. Кучинський. Він називав "циклом" сполучення двох реплік у діалозі з наступними репліками, де перша єдність – інформаційне звернення, а акт у відповідь – оцінка першої позиції інтерпретатором. На думку дослідника, розвиток змісту тексту відбувається за допомогою циклів: 1) питання – відповідь; 2) повідомлення – його оцінка; 3) спонукання до дії – її виконання [4].
Виходячи з концепції Г. Кучинського, можна припустити, що діалогічні цикли, залежно від авторської смислової позиції, журналістської мети створення тексту можуть бути інформативними, оцінними та спонукальними. Ці цикли відтворюються завдяки своєму розгортанню через діалогічні форми питання – відповідь (інформативний діалогічний цикл), повідомлення – його оцінка (оцінний цикл), спонукання до дії – її виконання (спонукальний). Зазначені діалогічні форми є первинними, тобто формами в чистому вигляді. Вони рідко трапляються в тексті в такому варіанті. Значно частіше журналіст уживає вторинні діалогічні форми, які є синтезом первинних форм. Діалогічні форми, у свою чергу, викристалізовуються завдяки діалогічним схемам (номінація наша – О. П.), саме вони безпосередньо відтворюють взаємодію смислових позицій політичного газетного тексту, а отже, й діалогічності.
На наш погляд, поняття діалогічний цикл, діалогічна форма, діалогічна схема взаємопов'язані, це тріада, за допомогою якої в політичній газетній публіцистиці реалізуються всі аспекти діалогічності. Таку тріаду можна назвати допоміжним інструментарієм вираження діалогічності політичного газетного тексту, який сприяє вибудові комунікативного сценарію журналістського задуму та в подальшому – комунікативної структури тексту.
Розглянемо весь зазначений ланцюжок вираження діалогічності трохи детальніше.
Діалогічність у політичному газетному тексті виражається завдяки діалогічним циклам. Услід за Л. Дускаєвою ми дійшли висновку стосовно діалогічних циклів як повнокомпонентних та згорнутих категорій [3]. У повнокомпонентних циклах експліковані обидві смислові позиції, що взаємодіють між собою:
" – Сергію Леонідовичу, що є сьогодні основною політичною подією? Хай навіть не подія, а якась її ознака – що сьогодні є найважливішим? Ми негайно зробимо з цього першу шпальту.
– Якщо відверто, на першу шпальту сьогодні нічого не тягне. І це погано." [8].
У згорнутих циклах одна із смислових позицій лише мається на увазі й виражена імпліцитно:
"Дорогі колеги!
…Пам'ятаймо, що ми присягали на вірність Вітчизні, а не окремим особам, хоч би які високі посади вони обіймали. Ніхто не має права віддавати накази і вимагати їх виконання, якщо ці накази суперечать Конституції…
Не даймо цинічно використати нас для прикриття політичного шахрайства та маніпулювання виборчим процесом! Військова честь і гідність не дозволяють нам виконувати брудні замовлення. Не зганьбімо себе і державу…" [9].
Проведений аналіз показав тенденції, за якими повнокомпонентні цикли трапляються як у діалогічних, так і в зовнішньомонологічних газетних текстах, однак згорнуті цикли були виявлені лише в зовнішньомонологічних текстах.
Дослідження підтвердило припущення про те, що згорнуті цикли в зовнішньомонологічних газетних текстах трапляються частіше тому, що діалог автора з реципієнтом є "згорнутим" у монологічну форму. Якщо ж автор монологічного газетного тексту прагне відкрито продемонструвати орієнтацію на можливих однодумців чи опонентів, він використовує повнокомпонентний діалогічний цикл. У згорнутому циклі ("згорнутому" в монолог журналістському діалозі з адресатами) текстова діалогічність має прихований характер. У тексті, де відкрито присутні обидві смислові позиції (авторському діалозі з можливими співрозмовниками), сповна проявляє себе прямий характер діалогічності.
Отже, повнокомпонентний діалогічний цикл простежується як у зовнішньомонологічних, так і в діалогічних текстах, згорнутий – більше присутній у зовнішньомонологічних текстах. Пряма діалогічність виявляється у текстах із двома смисловими позиціями, прихований характер діалогічності відтворюється в газетних текстах, які містять "згорнутий" діалог, у зовнішньомонологічній формі.
Як зазначалося вище, кожному діалогічному циклові властива своя діалогічна форма: інформативний діалогічний цикл виражається через діалогічну форму "питання – відповідь"; оцінний – розкривається завдяки діалогічній формі "повідомлення – його оцінка"; спонукальний – функціонує завдяки діалогічній формі "спонукання до дії – його виконання". Такі діалогічні форми називаємо первинними, тобто формами в "чистому" вигляді.
Слід підкреслити, що в рухомій і різнобарвній журналістській творчості діалогічні цикли переплітаються, замінюючи один одного. Відповідно синтезуються, сполучаються, змішуються, ускладнюються також діалогічні форми як категорії, що розгортають взаємодію комунікаторів у політичних газетних текстах. Так з'являються вторинні діалогічні форми: "питання (частіше за все виражене імпліцитно) – відповідь-уточнення, доповнення"; "повідомлення про подію, явище тощо – оцінка повідомлення (з подальшою оцінкою оцінки)"; "спонукання до дії – його виконання/оцінка – оцінка оцінки (як зіставлення чи протиставлення)" тощо. Вторинні діалогічні форми вживаються насамперед в аналітичних та художньо-публіцистичних жанрах, використання первинних форм, зафіксовано дослідженням, зустрічається серед текстів інформаційних жанрів.
Ускладнення діалогічних форм смислової взаємодії можна пояснити особливістю цілей, задач і налаштувань політичної комунікації, підвищеною її експресивністю та емоційністю, необхідністю вираження оцінних та аргументативних аспектів.
На відміну від діалогічних форм, діалогічні схеми не поділяються за певними жанрами, попри всю свою різноманітність упорядкування смислових позицій. Одна й та сама схема може обслуговувати як інформаційний чи аналітичний, так і художньо-публіцистичний жанри. Виокремлені з журналістського тексту та схематичновпорядковані, лінії взаємодії смислових позицій остаточно структурують типовий сценарій побудови авторського твору, допомагаючи вираженню прямого/прихованого діалогічного характеру взаємодії комунікаторів.
Структура діалогічних схем залежить від кількості смислових позицій (героїв журналістського твору) чи авторського задуму (сценарію): "я – про них (він – він – вона) – вам"; "ми (редакція) – він (зазначена особа) – вони (окремі особи, державні установи) – вам (читачі)"; "я – він – ви"; "я – він – він – ви"; "я – ви"; "ми з вами"; "я – вони – ми" тощо:
"Прихильники опозиції (вони), які опинилися в кількісній меншості і затиснуті між стінкою та президією, відбивалися криками "Ющенко!" та універсальним "Ганьба!". Деякі журналістки плакали (вони). Депутати від "НУ" виходили мовчки, з гордо піднятими головами, обіцяючи все оспорити у Верховному Суді (вони).
Для цілковитої схожості з деякими засіданнями Верховної Ради бракувало лише колотнечі, без якої також не обійшлося. На виході з кулуарів виникла коротка, але бурхлива сутичка між зокрема добродіями Хмарою, Царевим і Дорошенком (він – він – він). Хто, кого, за що та як – у тисняві було не розібрати" [8].
"Рінат Ахметов, бізнесмен:
– Дуже радий (я), що перемогу отримав Віктор Федорович (він). Особисто я в цю перемогу вклав найдорожче, що мав – свій голос, а безпосередньо в кампанії, тим більше в агітації, участі не брав. Я займаюся футбольним бізнесом, і надалі, як і раніше, все робитиму для свого клубу, ні на які пости не розраховую. Що ж до політичних кроків, то сам Янукович (він – вам) вам краще скаже, я простий громадянин. Головне – торжество демократичних цінностей" [8].
"Сергій Тигипко, начальник виборчого штабу В. Януковича, голова НБУ:
– Звісна річ, що прихильники Ющенка (вони) з приходом Януковича (він) відчувають (для себе) певні побоювання. Однак вираження своєї громадянської позиції – це нормально, і не треба нікого боятися. Тому наше (ми) щонайперше завдання – побоювання розвіяти не словами, а справами, конкретними ініціативами, в тому числі законодавчими. Так, я вже висловлювався (я – я) про "пакет пропозицій", з якими ми йдемо до опозиції. Упевнений (я), що команді прем'єра (він), а тепер вже нового президента вдасться довести, що ми гідні довіри, наданої нам мільйонами українців (я – він – ми – вам)" [8].
Отже, впорядковуючи позиції комунікаторів, діалогічні схеми також засвідчують безпосередню чи опосередковану взаємодію учасників газетної комунікації.
Таким чином, діалогічні форми – це способи розгортання діалогічних циклів, які відтворюють взаємодію смислових позицій політичного газетного тексту через уживання певних діалогічних схем – ліній взаємодії цих смислових позицій.
Схематично це може бути відображене так:
Проведене дослідження показало, що комунікативна діяльність журналіста здійснюється в трьох модально-функціональних різновидах: інформування, оцінювання, спонукання до дії.
Журналістський текст створюється з неодмінним урахуванням ролі адресата, а розгортання тексту відбувається у взаємодії смислових позицій автора та реципієнта.
Комунікативна побудова тексту розгортається завдяки функціонуванню конституантів тексту, що мають діалогічну природу. До них належать діалогічні цикли, які виражаються через первинні та вторинні діалогічні форми та діалогічні схеми. Цю тріаду можна вважати допоміжним інструментарієм вираження діалогічності політичного газетного тексту.
Комунікативний сценарій відтворення журналістського задуму розгортається в основному трьома способами: 1) питання – відповідь; 2) повідомлення – його оцінка; 3) спонукання до дії – її виконання. Ці способи мають назву діалогічних форм, завдяки яким відтворюються діалогічні цикли – інформативний, оцінний, спонукальний.
Закладена в діалогічні форми взаємодія смислових позицій далі структурується завдяки діалогічним схемам. Саме вони допомагають остаточно просувати авторський текст до читацької аудиторії та викристалізовують пряму чи приховану діалогічність політичного газетного тексту.
Важливо підкреслити, що зміна діалогічних циклів, їхній синтез, наповнення новим змістом у межах одного твору прямо пропорційні невгамовній журналістській творчості, професійному пошукові, прагненню до налаштування читацької аудиторії на якісну комунікативну взаємодію. Саме тому діалогічні цикли повсякчас переплітаються, ускладнюються, синтезуються тощо. Це впливає також на появу вторинних діалогічних форм, які розгортають у тексті багатошарову та багатовекторну діалогічну взаємодію учасників газетної комунікації. Так інформативність стає оцінною, а оцінка викликає подальше заохочення до певної дії чи взаємодії смислових позицій; спонукання до когнітивної діяльності прагне поінформованості, яка супроводжується наступною оцінною інтерпретацією.
1. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества. – М., 1979. – 424 с.
2. Гампрецький В. С. Шляхи посилення комунікативної спрямованості публіцистичного мовлення // Педагогіка толерантності. – 1999. – № 2. – С. 73–76.
3. Дускаева Л. Р. Диалогическая природа газетных речевых жанров. – Дисс. … д. филол. н. 10.01.10. – журналистика. – Пермь, 2004. – 359 с.
4. Кучинский Г. М. Мышление и диалог. – Минск: Изд-во БГУ, 1983. – 190 с.
5. Мамалига А. І. Галузі функціонально-комунікативного тексту // Вісн. Київ. ун-ту. Сер.: Журналістика. – К., 1995. – Вип. 2. – С. 177–188.
6. Нариси про текст. Теоретичні питання комунікації і тексту / Авт.: Різун В. В., Мамалига А. І., Феллер М. Д. – К.: РВЦ "Київський ун-т". – 1998. – 336 с.
7. Непийвода Н. Ф. Мова української науково-технічної літератури (функціонально-стилістичний аспект). – К.: Міжнар. фін. агенція, 1997. – 303 с.
8. День: щоденна Всеукраїнська газета. – К., 2004.
9. Україна молода: щоденна інформаційно-політична газета. – К., 2004.