УДК: 811.161.2'373. 234'272: 070
На матеріалі суспільно-політичних видань аналізується концепт-тріада батько-мати-батьки, робиться спроба диференціювати архетипні й трансформовані образи, специфічні для сучасного українського медіадискурсу.
Ключові слова: образ, архетип, трансформація, медіадискурс.
In the article it was made an analysis of the triple concept "father-mother-parents". The practical materials were taken from the social-political periodicals. It was made an attempt to give the definition of the archetypical images (constant images) and transformed images, which are specific for modern media discourse.
Key words: image, archetype, transformation, media discourse.
Сучасна доба позначена зацікавленням учених проблемою вивчення та переосмислення лінгвістичних понять концептуального аналізу.
Сучасний медіадискурс представлений концептами, які подаються як цілісні образи структурованих уявлень про навколишню дійсність. Образ входить до концепту як узагальнене уявлення про світ, як інформаційне джерело про побут етносу, його культуру, досвід, особливості ментальності. Поняття концепт і образ співвідносяться за такою ознакою: концепт створює, а образ створюється [5; 30].
Поняття образу виникло на ґрунті психології та має в цій парадигмі кілька тлумачень. В одних випадках образ ототожнюється з поняттями відображення і психіка, в інших – із перцептивними формами знання. Пізнавальні процеси існують у формі ментальних образів: образ відчуття, образ сприймання, образ уявлення – образ мислення, образ уяви – образ пам'яті, що інтегруються в унітарний психічний образ, побудова якого відбувається крізь призму власного Я. Якщо концепт є складним ментальним утворенням, тоді суб'єктно-суб'єктним образом світу є виразник минулого, теперішнього і майбутнього [11, 204].
Сучасні лінгвісти в межах медіадискурсу під образом розуміють "модель або проекцію дійсного або уявного світу, що виникає в момент сприйняття мовною особистістю інформації та побудови нею висловлювання" [6, 30].
Образ, як і концепт, ґрунтується на системі уявлень, "асоціативів", які становлять систему архетипів етносу. Творення образу відбувається "внаслідок перенесення ознаки з конкретного предмета, що є об'єктом спостереження, у сферу нового абстрактного поняття й інтеграції концептів з різних семантичних сфер в єдиному "ментальному просторі". Архетипи – це образи-константи, це "інформація на всіх рівнях свідомої обробки, яка не змінює свого інформаційного ядра (першооснови)" [2, 98]. На противагу архетипам у сучасному медіа-дискурсі функціонують образи чи сукупність образів, пов'язаних між собою певними ознаками (гештальтами), які під впливом суспільно-історичних чинників та залежно від концептосфери змінюють свій первинний потенціал, зазнають трансформації. У зв'язку з цим виникла проблема диференціації понять "образ", "архетип", "архетипний образ" та визначення сталих форм (архетипів) і трансформованих (специфічних) образів сучасного медіадискурсу.
Лінгвісти тлумачать архетип як проформу, прототип, первинну форму пізніших утворень [1, 56]; як "інваріантну структуру, що пронизує всю історію розвитку об'єктивного світу і має символічний характер (Н. Мотрич) [7, 119]; універсальні прообрази, проформи поведінки і мислення, система установок і реакцій, що визначає життя людини, як "сталі схеми колективного позасвідомого"(К. Юнг) [12, 126]; "схеми людського духу" (П. Флоренський); як зв'язки між уявленнями, враженнями, образами, що переходять від покоління до покоління (М. Холодная) [11, 242]; психоповедінкові константи колективного позасвідомого (Е. Нейман); повторюваний образ-символ індивідуального і водночас загального досвіду (Н. Фрай), прототип, проформу, первообраз, прадавню категорію-філософему (Н. Слухай) [10, 110].
Національні архетипи на шляхах взаємних асоціацій зберігають своєрідність "етнічного субстрата". Архетип визначає характер і особливості розвитку протягом цілого періоду становлення української нації [7, 119].
Актуальність нашого дослідження зумовлена зацікавленістю сталими та трансформованими етнічними образами, які становлять концепт сучасного українського медіадискурсу.
Метою статті є аналіз концепту-тріади батько-мати-батьки, визначення його етнічно сталих та трансформованих образів, які оформлюють цей концепт у сучасному медіадискурсі.
Вивченням архетипних образів як сталих одиниць культури, в центрі яких функціонують етнічні символи, займалися такі українські дослідники, як В. Жайворонок, Н. Слухай, О. Петриченко, Н. Сподарець, Н. Мотрич, Т. Ковтун, Н. Лисюк. У межах медіа-дискурсу архетипи розглядають як "первинні образи, що відображають постійно повторюваний досвід людини" [8, 59].
За предмет нашої уваги взято етнічно сталі й трансформовані образи концепту – тріади батько-мати-батьки на матеріалі періодичних видань: "Урядовий кур'єр", "Політика і час", "Політика і культура", "Україна", "Культура і життя".
І архетип – батька як сім'янина, члена родини:
1) батько як добрий приклад дітям: "гідний свого батька" (Урядовий кур'єр. – 2006. – № 209. – С. 13);
2) батько як хазяїн родини, "розум" сім'ї, авторитет: "порадитися з батьком" (Урядовий кур'єр. – 2006. — № 209. – С. 13);
3) батько як вихователь, охоронець, опора своїх дітей, фізична та духовна сила сім'ї: "батькове піклування" (Урядовий кур'єр. – 2006. – № 209. – С. 11); "гуртом і батька легше бити" (Україна. – 2005 . – № 4–5. – С. 43).
Останнім часом у ЗМІ відбулася переоцінка пріоритетів лексем – від батька до батьків: "роботящі батьки" (добрий приклад дітям) (Урядовий кур'єр. – 2006. – № 208. – С. 7); "порадитися з батьками" (вищий розум для дітей, порада) (Україна. – 2005. – № 4–5. – С. 43).
Наприклад, В. Жайворонок, досліджуючи етнічні знаки культури визначає наступні архетипи концепту мати:
ІI архетип – жінка стосовно дитини, яку вона народила; найближча з рідні людина, архетип, який знаходить своє відображення в сучасному медіадискурсі та зазнає деяких смислових трансформацій щодо жінки, яка скоїла "першорідний гріх" і тому є уособленням гріха: "к чортовій матері" (Культура і життя. – 2006. – № 3–4. – С. 2).
У "Словнику символів культури України" під редакцією Коцура В. П., Потапенка С. І, Дмитренка М. К., Куйбіди В. В. цей архетип пояснює символ матері як життя [9, 184];
На нашу думку, зазначений вище образ чортової матері виник у сучасному медіадискурсі як опозиція до ІІ архетипу – матері як образу святості, вічності: Мати Божа, Богоматір [ 3, 357, 9, 184].
ІІІ архетип – мати, ненька як образ землі, характерний для сучасного медіа-дискурсу: "душа-матері України" (Культура і життя. – 2006. – № 6. – С. 1).
ІV архетип – мати і батько як намісники Бога, вони беруть участь у хрещенні новонароджених як названі батьки: "хрещені батьки" (Україна, 2005 р., №4-5, с.69); "хрещену бачив за кілька днів до твого приїзду" (Урядовий кур'єр. – 2006. – № 208. – С. 7).
Автори "Словника символів культури України" пропонують V архетип – мати як образ тепла та всепереможної любові [9, 185]. Цей образ іноді переосмислений у ЗМІ як надмірна любов до своїх дітей і "надопікунство" , через що діти втрачають самостійність у вирішенні життєво важливих питань. Тому образ матері сприймається негативно, іронічно: "мамині синки" (Культура і життя. – 2006. – № 28–29. – С. 2).
Для медіа-дискурсу характерні такі трансформації образів:
1) трансформація образу матері шляхом перенесення ознак "мудрості та розуму" від голови сім'ї – батька до матері. Причому, образ матері як мудрої, розумної пов'язують із відліком часу , тому з'являється образ літньої, старої, досвідченої, мудрої жінки: "до старенької матусі звернусь за порадою" (Україна. – 2005. – № 4–5. – С. 79);
2) під впливом колишніх світових та вітчизняних воєнних подій мати постає як образ миру, добра, злагоди, як противага війні. Образ матері і війни не пов'язується жодним чином з образом війни, він сприймається в сучасному медіадискурсі як опозиція війні, боротьбі: "кому – війна, а кому – мати рідна" (Політика і час. – 2001. – № 10. – С. 35).
Архетип батьків як початку, народження знаходить своє втілення у таких трансформованих етнічних образах ЗМІ:
1) батьки як народження, початок продовження роду, а діти наслідують їхні досягнення та вчинки: "у таких батьків і не могло бути інших дітей" (Урядовий кур'єр. – 2006. – № 208. – С. 7); "хто ми є, чиїх батьків діти та кого на цій землі хочемо побачити після тебе" (Політика і час. – 2006. – № 9. – С. 7); "ймовірно, вона передалася мені через кров батька, діда, прадіда" (Політика і час. – 2006. – № 9. – С. 15); "тож хочу показати своїм дітям, нашим дітям такі живі картини історії України, її побуту й традиції" (Політика і час. – 2006. – № 12. – С. 24); "щоб не опинитися поперед батька в пеклі" (Політика і час. – 1996. – № 9. – С. 47); "У країні надзвичайно поширена бідність, до того ж дівчат віддають у руки бехдітних батьків із Західної Європи" (Політика і час. – 2005. – № 11. – С. 52).
Цей образ був до певної міри видозмінений шляхом позбавлення ознак родинності. У сучасному медіа-дискурсі з'явився образ батьків і дітей, не пов'язаних родинними відносинами, тому батьки є зачинателями тієї чи тієї справи, а діти – це послідовники зачинателів, які "приходили на зміну своїм батькам" (Урядовий кур'єр. – 2006. – № 208. – С. 7); "М. Грушевський – батько історії" (Урядовий кур'єр. – 2006. – № 213. – С. 2); "Можливо, не всі знають, що "батьком" Української всесвітньої координаційної ради був Микола Жулинський" (Політика і час. – 2006. – № 9. – С. 56).
Батьківщина уособлює образ землі батьків, територію їх проживання та народження дітей: "з історії батьківщини" (Урядовий кур'єр.– 2006. – № 208. –С. 9); "батьківська хата" (Україна. – 2005. № 4–5. – С. 79).
3) батьки є образом святості, повноцінної гармонійної сім'ї: "батька – вислали, матір – вбили" (Урядовий кур'єр. – 2006. – № 208. – С. 7);
4) образ батьків у ставленні до своїх дітей створений у сучасному світі внаслідок "одвічної проблеми батьків і дітей": "батькове піклування без дяки" (Культура і життя. – 2006. – № 28–29. – С. 2).
Таким чином, сучасний медіа-дискурс характеризується етнічними архетипами, які представлено архетипними образами чи образами-константами й трансформованими образами, характерними для мови ЗМІ. Концепти, які поєднують у собі трансформовані гештальти, образи, постають як специфічні ключові слова – з одного боку, та як специфічні константи концептосфери медіа дискурсу – з іншого.
Будь-які концепти, потрапляючи в різні концептосфери, зазнають певних переосмислень, трансформації їхніх образів. Концепти сучасного медіа-дискурсу дозволяють подати формулу аналізу їхнього функціонування в будь-якій концептосфері, зокрема х = у : z n + z m, де х – концепт, у – архетип, z – образ, n – константа, сталість, m – видозміна.
Схематично це можна зобразити так:
Отже, поданий концепт-тріада є корисним для подальших досліджень з лінгвістики, міжкультурної комунікації та етнолінгвістики, оскільки він подається у вигляді образів, які під впливом концептосфери зазнають трасформацій та можуть функціонувати як специфічні концепти сучасного українського медіадискурсу.
1. Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов. – 2-е изд., стер. – М.: Советская энциклопедия, 1969. – 605 с.
2. Буряк В. Архетипно-інтелектуальний феномен національної свідомості ідентифікації і публіцистичне мислення // Вісник Львівського університету. Сер.: Журналістика. – 2004. – Вип. 25. – С. 97–111.
3. Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Слов.-довід. – К.: Довіра, 2006. – 703 с.
4. Іващенко В. Організація ментальності концепту // Семантика мови і тексту. – Івано-Франківськ: Плай, 2003. – С. 202–208.
5. Карпенко У. О. Фрейм "вооруженное противостояние" в русской культурно-языковой традиции / КНУ имени Тараса Шевченко: Дисс. ... к. филол. н. – К., 2006. – 233 с.
6. Колесник О. С. Мовні засоби відображення міфологічної картини світу: лінгвокогнітивний аспект: Дис. ... к. філол. н. – К., 2003.
7. Мотрич Н. А. Архетип слова в украинской культуре // Язык и культура. – 1997. – № 3. – С. 119–122.
8. Потапенко С. І. Мовна особистість у просторі медійного дискурсу. – К.: Видавничий центр КНЛУ, 2004. – 359 с.
9. Словник символів культури України / За заг. ред. В. П. Коцура, О. І. Потапенка, М. К. Дмитренка, В. В. Куйбіди. – 3-е вид. – К.: Міленіум, 2005. – 352 с.
10. Слухай Н. В. Етноконцепти і міфологія східних слов'ян в аспекті лінгвокультурології. – К.: ВПЦ "Київський університет", 2005. – 167 с.
11. Холодная М. А. Психология интеллекта. Парадоксы исследования. – С.Пб.: Питер, 2002. – 272 с.
12. Юнг К. Г. Об архетипах коллективного бессознательного // Вопросы философии. – 1988. – № 1. – С. 133–150.