Ласкаво просимо

Телевізійне спонтанне мовлення з погляду декодування

УДК: 808.5

У статті проаналізовано рівень доступності для сприйняття мовних конструкцій, які використовують комуніканти в прямому телевізійному ефірі.

Ключові слова: спонтанне мовлення, декодування, похибка сприйняття.

The article is devoted to the analysis of the level of accessibility to the perception of the lingual constructions utilized by speakers in life telecast.

Key words: spontaneous speech, decoding, the error of perception.

Декодування мовлення – це процес мовленнєвої діяльності, який полягає в переведенні адресатом змісту отриманого мовного повідомлення у звичні особистісні смисли [1, 322].

Декодування є обов'язковою умовою спілкування як двобічного процесу. Говорити про комунікативний акт можна лише тоді, коли слухач сприйняв (інтерпретував) надіслане мовцем повідомлення, для успішного комунікативного акту повинна виконуватися ще й умова адекватного задуму адресанта інтерпретації. Успішність спілкування значною мірою залежить від того, наскільки повідомлення пристосоване до умов сприйняття його адресатом.

Окремі питання процесу декодування мовлення висвітлено вже в античній риториці та в трьох середньовічних "інтерпретативних" науках – герменевтиці, екзегетиці, гомілетиці. Багатоаспектність проблеми сприйняття і розуміння текстів робить її сьогодні предметом вивчення багатьох наук – гуманітарних, природничих, технічних (комп'ютерні технології). Гуманітарний блок досліджень представлено зокрема аспектами редагування [9], сприйняття образної структури тексту [7], визначення загального смислу тексту (праці з теорії сценічної творчості К. Станіславського, М. Кнебель, К. Бюлера).

Важливим для розуміння мовленнєвої діяльності реципієнта стало відкриття неоднакової психолінгвістичної, нейролінгвістичної основи сприймання й інтерпретації різних за структурою висловлень (Н. Хомський, О. Лурія та ін.). Неоднаковий ступінь декодувальної складності мовних одиниць робить актуальним дослідження відповідності виражальних засобів конкретному функціональному різновиду мовлення. Так, на основі лінгвістичного, психолінгвістичного, психологічного аналізу сприйняття навчального тексту встановлено вимоги до структури текстів, які використовуються в процесі вивчення іноземної мови [8]. Розроблено також практичні рекомендації щодо ефективних умов сприйняття текстів масової комунікації (преса) [11], тим часом як інші, особливо усні, функціональні різновиди мовлення залишаються малодослідженими з погляду декодування.

Запропоновану статтю присвячено аналізові телевізійного спонтанного мовлення. Непідготовлений характер мовлення вимагає від комунікантів особливої уваги до мовотворчості, оскільки, на відміну від письмових публіцистичних текстів, тут відсутній етап редагування.

Мета нашого дослідження – проаналізувати спонтанне телевізійне мовлення з погляду рівня його складності для сприймання аудиторією, визначити сфери можливих помилок сприйняття, вказати на типові випадки нехтування комунікантами особливостей аудиторії та комунікативної ситуації, які впливають на процеси декодування.

Матеріалом дослідження є стенограми телевізійного ток-шоу "Свобода слова", що транслюється у прямому ефірі на телеканалі "ICTV". Ток-шоу відбувається у формі дискусії-полілогу за участі неконтактної основної масової аудиторії телеглядачів та контактної міні-аудиторії в студії. Реакція слухачів у студії фіксується технічними засобами, що робить названу передачу перспективною для вивчення особливостей декодування спонтанних телевізійних текстів.

Телевізійне мовлення як синтетичний канал комунікації має різноманітні засоби впливу на аудиторію. Проте основними все ж залишаються мовні засоби. Перемога в дискусії вимагає від учасників ток-шоу аргументів переконливих і – про що часто забувають публічні оратори – доступних, зрозумілих найширшій аудиторії.

За О. Лурією, психологічну структуру процесу декодування інформації визначають насамперед форма і зміст повідомлення [4, 74]. Розуміння письмового тексту спирається на логіко-граматичні структури мови, а усного – переважно на позамовні чинники. Сприйняття знайомого повідомлення відбувається шляхом "упізнавання" змісту, а незнайомого (чи малознайомого) – шляхом послідовного аналізу отриманих сигналів.

Відповідно до зазначених умов декодування телевізійного спонтанного мовлення ускладнюють:

1) усна форма повідомлення (слухачі не мають можливості повернутися до попередніх частин тексту, щоб визначити логічні зв'язки);

2) новизна змісту (під час обговорення актуальних проблем спостерігається своєрідне змагання між опонентами за інформаційну першість).

Така специфіка ток-шоу мала б якось обмежувати вживання складних, вторинних конструкцій, розуміння яких потребує від слухача додаткових трансформацій. Однак аналіз телевізійного спонтанного мовлення засвідчує, що лише поодинокі мовці володіють культурою (проявляють культуру) усних публічних виступів, тобто усвідомлено чи ні пристосовують своє мовлення до адресата чи умов спілкування.

Нижче подано найтиповіші ускладнення мовної структури повідомлення у телевізійному ефірі.

Незавершені висловлення, хоч і закономірні у спонтанному мовленні, усе ж створюють високий поріг нерозпізнання слухачем тексту. Обірвані конструкції, з одного боку, викликають ефект несправджених надій, а з другого – призводять до втрати логічних зв'язків у тексті та можуть породити інформативні шуми. Чи вигідно це Кабінетові Міністрів з тим / щоб той закон … я підкреслюю / не той / який … Він не розподіляє повноваження // Він лише впорядковує процедури // Це процесуальний закон реалізації конституційних повноважень … гальмувався // – маємо приклад, коли думка переривається асоціативними доповненнями, одне з яких – причому комунікативно акцентоване (підкреслюю)! – мовець не довів до кінця. Виникає сумнів і в тому, що слухач втримає у пам'яті розірвані логічні зв'язки вихідного висловлення.

Відсутність обов'язкових (із семантико-синтаксичного погляду) керованих членів речення: Тому ми якось так // як вигідно [що? кому?] / то ми здаємо все і звинувачуємо когось / що він перетягнув на себе [що?] / як невигідно / то він же повинен узяти [що?] //; У рішенні Конституційного Суду ще в 98-му році було чітко сказано / Президент має право повернути [що?] знову / тобто накласти повторне вето / якщо в процесі обговорення [чого?] у Верховній Раді були внесені зміни [у що?] //. Таку економність синтаксичних структур можуть компенсувати фонові знання адресата й контекст (опущена тема). Неважко, наприклад, здогадатися (бо в найближчому тексті опущені додатки не називалися), що перетягують на себе ковдру, вето накладає Президент на закон і ті ж таки закони обговорює Верховна Рада. Проте навряд чи додаткова робота з вичитування стількох об'єктних синтаксем з позатексту полегшить сприйняття слухачем інформації та сприятиме однозначному тлумаченню сказаного.

Змістові інверсії – розташування компонентів у висловленні – не збігається з реальною послідовністю подій, виражених цими компонентами. Наприклад, висловлення Украина делится газотранспортной системой за то / что допускается к разработке и добыче нефти и газа в российских месторождениях // містить два повідомлення, пов'язаних причиново-наслідковим зв'язком: Україна допускається до розробки та видобутку нафти й газу в російських родовищах (а точніше було б використати активну конструкцію: Росія допускає Україну) (причина) і за це ділиться з Росією своєю газотранспортною системою (наслідок). Саме на такий логічний зв'язок вказує вжитий автором сполучник (за то, что). Наведене висловлення є зворотним, тобто формально причину й наслідок у ньому можна поміняти місцями. Більш імовірно, що слухач, згідно з психолінгвістичними законами сприйняття, сприйме прямий порядок: причина – це те, що стоїть на першому місці, наслідок – на другому. Така двозначність інверсованої конструкції може мати серйозні юридичні наслідки.

Ще один приклад: Тут виникає дійсно якась детективна історія // Уявіть собі // працівник Секретаріату бере офіційний документ / який надійшов на підпис Президенту України за підписом голови Верховної Ради України / і міняє його //. Слухач, обізнаний із порядком проходження документів через найвищі державні інстанції, за такою конструкцією легко "вгадає" (див. вище думку О. Лурії про "вгадування" знайомого змісту), що закон спочатку підписує голова Верховної Ради, а вже потім цей закон надходить на підпис до Президента. Для масового ж глядача, непосвяченого у процедурні моменти законотворення, процитоване висловлення з погляду декодування є справді "детективною історією".

У наступному прикладі змістову інверсію ускладнює повтор сполучника: Я хотів би <…> сказати / що міф / що буде зниження ціни на газ / тому що здамо газотранспортну систему, – перший сполучник що вводить об'єктну підрядну конструкцію, другий – атрибутивну частину, третій – є компонентом складеного сполучника обставинної підрядної частини зі значенням причини (знову наслідок передує причині).

Іменний характер мовлення, надуживання абстрактною лексикою, термінами. Приклади: Ідеться про вивчення можливостей // (замість вивчати можливості); Я є прихильником тієї думки / що будь-яка проблема може бути предметом обговорення / якщо вона не виходить за рамки пристойності і моралі // (можна було б те саме сказати з дієсловом: Я вважаю, що будь-яку проблему можна обговорювати); Розглядається питання щодо винесення на всеукраїнський референдум питання щодо вдосконалення Конституції в порядку прийняття нового закону // (тут і пасивно-безособова конструкція (розглядається питання), і віддієслівні іменники (винесення, вдосконалення, прийняття), і тавтологія (питання щодо)); І тому суд виносить рішення до розгляду справи по суті / де могли би буті зняті сумніви / по яких суд виніс рішення / або могли би бути підтверджені ті сумніви в доказовій базі // (такі спеціалізовані аргументи засвідчують орієнтацію мовця на конкретного співрозмовника; телевізійне шоу перестає виконувати своє призначення, бо аудиторія залишається поза увагою адресанта).

Непроективність (дистантне розміщення взаємопов'язаних слів). А якщо раптом Уряд вдасться до реалізації такої пропозиції / то ми будемо мати за дві свердловини для олігархів десь у Тюмені здачу всієї газотранспортної системи // – на цьому прикладі можна продемонструвати кілька типових порушень побудови висловлення. По-перше, неправильний порядок слів (непроективність): було б помилкою, почувши це висловлення, гадати, що йдеться про тюменських олігархів чи що "здадуть" (питання хто? й кому?) тюменську газотранспортну систему, адже десь у Тюмені формально можна розглядати як неузгоджене постпозитивне (до іменника олігархи) чи препозитивне (до газотранспортна система) означення. Бо насправді мовець говорив про втрату нашої, української, газотранспортної системи, і причиною того може стати бажання наших, себто українських, олігархів отримати свердловини десь у Тюмені. По-друге, вживання замість дієслів складніших для сприйняття віддієслівних іменників. В активно-особовій формі ця конструкція могла б звучати: Ми повинні будемо віддати Росії всю газотранспортну систему за дві свердловини десь у Тюмені для олігархів. Звучить зрозуміліше, а тому більш загрозливо (можливо, складна побудова висловлення якраз і була зумовлена бажанням пом'якшити інформацію?). По-третє, не відповідає стилю і канцеляризм вдатися до реалізації пропозиції, що краще було б замінити на Уряд реалізує (здійснить, виконає, погодиться на) запропоновану російською стороною пропозицію.

Це далеко не повний перелік прогнозованих похибок сприйняття, що їх у перспективі варто співвіднести з реальною реакцією аудиторії. Отже, можна зробити такі загальні висновки.

Аналіз спонтанного телевізійного мовлення свідчить, що офіційні особи, учасники телевізійного шоу, часто-густо не володіють культурою публічних виступів. Загальноосвітні мовні програми орієнтовано, насамперед, на розвиток письмового мовлення. А тому є потреба доповнення мовних курсів – і шкільних, і, особливо, спеціалізованих у вишах – завданнями, які навчали б майбутніх ораторів спонтанного мовлення.

Той факт, що навіть мовлення ведучого подеколи не враховує особливостей сприйняття повідомлень у форматі телешоу, вказує на непослідовну реалізацію жанрово-стилістичної специфіки телевізійного спонтанного мовлення. Реальний мовленнєвий твір повинен формуватися під однаковим впливом трьох лінгвістичних категорій: стилю, форми та різновиду мовлення [10, 57].

1. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики. – К.: ВЦ "Академія", 2004. – 344 с.

2. Кулиш Л. Ю. Психолингвистические аспекты восприятия устной речи: Зависимость восприятия от речевых характеристик говорящего: Автореф. дисс. … д. филол. н. – К., 1984. – 48 с.

3. Лурия А. Р. Основные проблемы нейролингвистики. – М.: Изд-во Москов. ун-та, 1975. – 254 с.

4. Лурия А. Р. Речь и мышление: Материалы к курсу лекций по общей психологии.  – М.: Изд-во Москов. ун-та, 1975. – Вып. IV.

5. Лурия А. Р. Язык и сознание. – М.: Изд-во Москов. ун-та, 1979. – 320 с.

6. Мамонтов А. С. Проблемы восприятия и понимания текста: Психологический анализ семантики номинативных единиц текста: Автореф. дис. … к. филол. н. – М., 1984. – 24 с.

7. Мойсієнко А. К. Слово в аперцепційній системі поетичного тексту декодування шевченкового вірша. – К.: Правда Ярославичів, 1997. – 199с.

8. Психолингвистическая и лингвистическая природа текста и особенности его восприятия / Под ред.: Ю. Жлуктенко, А. Леонтьева. – К.: Вища школа, 1979. – 248 с.

9. Різун В. В., Мамалига А. І., Феллер М. Д. Нариси про текст. Теоретичні питання комунікації і тексту. – К.: ВПЦ "Київський університет", 1998. – 335 с.

10. Сиротинина О. Б. О соотношении формы и стиля речи // Функциональная стилистика: Теория стилей и их языковая реализация: Межвуз. сб. науч. труд. – Пермь: Пермский университет, 1986. – С. 49–57.

11. Смысловое восприятие речевого сообщения (в условиях массовой коммуникации). – М.: Наука, 1976. – 263 с.

12. Хомский Н. Синтаксические структуры // Новое в лингвистике. – М., 1962. – Вып. 2.

13. Штерн А. С. Перцептивный аспект речевой деятельности: Автореф. дисс. … д. филол. н. – М., 1990. – 33 с.