Ласкаво просимо

Інтегрувальні чинники у формуванні ідіостилю газетного видання

УДК 070.41

У статті розглядаються інтегрувальні чинники формування ідіостилю газети.

Ключові слова: ідіостиль газети, інтегруючий чинник, літературне редагування.

Hlushkowa T. Integrating Factors in Forming of idiostyle Newspaper's edition

In the article integrating factors of forming of idiostyle newspaper is examined.

Key words: newspaper's idiostyle, integrated Means, literary editing.

Сучасні підходи до журналістського матеріалу, до функціонування видання в інформаційному просторі залежать від специфіки розвитку системи ЗМІ в Україні та й у світі загалом. Адже нині спостерігаємо інформаційний вибух, коли кількість видань невпинно зростає, тексти, які вони продукують, оперують тими ж самими фактами. Тому своєрідність ідіостилю видання, можливо, чи не єдиний чинник, який забезпечує йому й упізнаваність і популярність.

Проблема індивідуального стилю друкованого ЗМІ, з огляду на специфіку використання виражальних засобів мови, вимагає сьогодні значної уваги. Журналістикознавча наука досі не знає досліджень, спрямованих на цілісне й повне вивчення ідіостилю окремого газетного видання. Немає також остаточного визначення ідіостилю газети. Та власне й саме судження, що видання виступає як дискретна завершена одиниця в свідомості сприймача і в процесах породження та сприймання цього видання, є доволі проблематичним.

Дослідження своєрідності стилю газетного видання торкаються різних часткових стилетворчих проблем: видільної функції екстралінгвістичних чинників (верстка, дизайн, колір, параметри оформлення рубрик), власне мовних чинників (лексичні групи, семантичні особливості), теоретико-журналістських (функції мас-медіа, жанри, інформаційні моделі тощо). Проте дослідження єдиної теоретичної основи, яка в підсумку стала б науковим обґрунтуванням системного підходу до ідіостилю видання, поки що не створено. Тому з'ясування інтегрувальних чинників газети є актуальним питанням сучасних медіалінгвістичних студій.

Твердження про те, що кожне газетне видання має власну мовностильову специфіку, сьогодні хоча й не викликає сумнівів, однак не набуло наукового, теоретичного осмислення: немає чітко скомпонованої системи чинників, яка дозволяла б розглядати газету як цілісний з позицій сприймання читачем комплекс. Отже, метою нашого дослідження є виявлення та систематизація інтегрувальних чинників газетного видання. Особливу увагу приділимо, зокрема, редагуванню – одному з вагомих об'єднавчих процесів, що дає підстави розглядати газету як єдиний з позицій продукування та сприймання твір.

Вживання терміна ідіостиль на позначення мовностильової специфіки конкретного газетного видання досі в науці не спостерігалося. Спираючись на міркування вчених у царині журналістикознавства та пресолінгвістики, пропонуємо робоче визначення "ідіостилю газетного видання" під яким розуміємо системну сукупність мовно-виражальних засобів, уживаних газетним виданням, які визначають його своєрідність серед інших видань; комплексно виважений індивідуальний стиль вербального відображення дійсності в умовах інформаційного простору.

Сучасною теоретичною основою для вирішення проблеми дефініції ідіостилю газетного видання послугував висновок В. Різуна про дисперсію функції мовлення, тобто розсіювання (дисперсія) акту мовлення, коли різні люди, які беруть участь у породженні висловлювання, в системі масової комунікації стають ніби єдиним комунікантом, а в результаті утворюється розходження (дивергенція) психологічних, соціальних, професійних ознак єдиного комуніканта, в ролі якого виступає одна людина, що веде до появи сукупності розпорошених у часі й просторі ознак мовця, закріплених за різними носіями мовлення, коли інформацію збирає одна людина, аналізує – друга, обробляє – третя і т. д. Таке явище, – наголошує вчений, – є типовим для систем масової комунікації. Типові також запропоновані науковцем поняття дискретності мовлення (у контексті завершеності, обмеженості конкретного числа видання з позиції авторського втручання в оптимізацію його лексико-семантичних структур та читацького сприймання), яке цілком екстраполюється на об'єкт нашого дослідження [20]; концепція "індивідуального образу газетного видання" болгарського вченого Д. Георгієва [2]; зауваги В. Здоровеги стосовно співвідношення індивідуальної та колективної творчості, "соло" й "ансамблю" в журналістиці [4]; думка І. Артамонової щодо розуміння газети як цілісного інтегрованого твору (макротексту), єдиного текстового континууму, що складається з окремих сегментів (публікацій, шпальт, добірок – мікротекстів) [1]; міркування Г. Солганика про належність газетного слова не лише авторові, а й усьому колективу редакції [24] тощо.

Такі твердження дають підстави розглядати газету як цілісний інформаційний продукт, що має власну мовностильову концепцією.

Закономірності функціонування газетного видання в єдиному стильовому комплексі, а також результати сучасного журналістикознавства та закономірності інформаційного простору дають підстави вважати, що газета – це єдиний гіпертекст у свідомості сприймача, на позицію якого впливає низка інтегрувальних чинників.

Інтегрувальні чинники – це ті особливості функціонування газетного чи іншого періодичного видання, які дозволяють ідентифікувати його як єдине ціле в процесах сприймання інформації споживачем. Таким чином, під інтегрувальним чинником розуміємо специфічні компоненти стилетворного плану, що сукупно становлять систему компонентів ідіостилю газетного видання. З позиції цілісності сприймання газети читачем, ми вирізняємо дві групи інтегрувальних чинників:

1) чинники, що зумовлені традицією та структурою текстової діяльності (текстові);

2) чинники, зумовлені природою журналістики та виробничим характером масово-інформаційної діяльності (виробничі).

Якщо перша група охоплює традиції текстотворення в нових умовах інформаційного простору, то друга – розкриває цілком конкретні речі: спільні підходи й зусилля редакційного колективу, умови функціонування газети, які не стосуються суто текстової діяльності, але при тому є вагомою підставою для того, щоб читач кваліфікував видання як єдине ціле. До текстових чинників відносимо:

1. Цілісність текстового масиву газетного видання з позицій синергетики [12, 5–9], що дає підстави для розуміння текстів як структурних елементів, об'єднаних системними зв'язками в єдине ціле – газету. Це коли часткові окремі, авторські мовні картини (фрагменти) становлять цілісну мовну картину того чи того видання. Варто зауважити, що основою синергетичного об'єднання виступає відображувана газетою дійсність, яка незважаючи на газетну диференціацію рубриками, тематикою сприймається читачем як системне відображення цілісної дійсності.

2. Цілісність текстового масиву газетного видання з позицій гіпертекстуальності, коли газета розглядається як "текст, влаштований таким чином, що він перетворюється в систему, ієрархію текстів, одночасно становлячи єдність і множинність текстів" [3, 216–220].

3. Цілісність текстового масиву з погляду "мікро-" та "макротекстовості". Адже вагомим аргументом для розгляду газети як цілісного в мовностильовому плані продукту, що має індивідуальну мовностильову концепцію, є науково доведений погляд дослідників на газету, як макротекст [1, 412–417].

Організаційно-виробничі інтегрувальні чинники виокремлюється:

– з позиції функціональної моделі журналістики газетний дискурс має відповідати вимогам соціальної важливості та актуальності. Отже, інформаційно-газетне видання є зрізом нової інформації, хай і різної тематично та жанрово, але однорідної в функціональному вимірі;

 – з позиції тематичної моделі сучасного видання, повторюваність жанрово-тематичної структури, однорідність її для конкретного окремого видання теж є об'єднувальним чинником, оскільки інформація наводиться стандартно за певними темами (як "серіал із продовженням"), формальні ознаки (організація інформації за вимогами жанру) хоч і варіюються, усе ж залишаються незмінними для газетного дискурсу;

 – з позиції комунікативного аналізу періодичність газетного видання теж є інтегрувальним чинником, оскільки зумовлює дискретність цього видання для читача;

 – з позицій інтегрувальних функцій редакційного опрацювання номера, – що об'єднує газету в один, концептуальний щодо мовностильового оформлення комплекс – виступає літературне редагування та коректура.

 – з позиції видільних ознак, що формують упізнаваність видання читачем, як інтегрувальний чинник постають інфографіка та архітектоніка.

Особливо гострою є проблема визначення функцій літературного редактора, працю якого можна вважати вагомим інтегрувальним чинником, що об'єднує газетні матеріали в цілісний щодо мовностильового оформлення комплекс. Значної уваги вимагає проблема редагування газети ще й тому, що надмірна редакторська "активність" іноді нівелює її стильові особливості, позбавляє газету своєрідності, обличчя. Частково, з позицій авторів, про це говорить М. Тимошик. "Деякі редакції газет, – зауважує вчений, – у яких вправно працює літературний редактор, нерідко "грішать" зайвим причісуванням індивідуальної манери письма авторів. Це і є смакова правка, яка усереднює, уніфіковує, згладжує особливості викладу матеріалу одного автора порівняно з іншим" [27, 130]. Таке нівелювання авторського стилю є неприпустимим.

Слід зауважити, що поняття "ідіостиль" широко використовується в сучасній мовознавчій та літературознавчій науках і вживається щодо вивчення індивідуально-авторського мовлення письменників, публіцистів (праці С. Єрмоленко, Н. Сологуб, Л. Ставицької та ін.). У сучасному журналістикознавстві питань індивідуального стилю газети, хоча б імпліцитно, торкалися В. Іванов [6; 7], В. Різун [22], Б. Черняков [30], В. Шевченко [31] та ін. Науковці розглядають проблеми формування індивідуального стилю газети з урахуванням її художньо-технічних особливостей – формату, своєрідної верстки, кегля, кольору, малюнків, логотипа, фотоматеріалу тощо. Ці дослідження доводять, що індивідуальність художньо-технічного оформлення є результатом роботи колективу, а не одного працівника. Мовностильова індивідуальність газети так само постає унаслідок співпраці всього колективу редакції. Актуальні проблеми як загального, так і спеціального редагування висвітлені в працях Н. Зелінської [5], Р. Іванченка [8], А. Капелюшного [9], В. Карпенка [10; 11], Н. Непийводи [14; 15], В. Різуна [15; 17; 18; 19], К. Серажим [23], М. Тимошика [27; 28], М. Феллера [21] та ін. На особливій ролі редактора наголошено в праці В. Різуна, присвяченій природі літературного редагування: "У структурі професіонального мовлення редагування, що ab ovo є функцією контролю під час мовлення, стало окремою професіональною дією (чи системою дій), виконуваних людиною-фахівцем – літературним редактором" [17, 9].

Одним із інтегрувальних чинників, що об'єднує окрему газету в один концептуальний мовностильовий комплекс є літературне редагування, "яке передбачає удосконалення мови і стилю твору, виправлення наявних граматичних, синтаксичних і стилістичних помилок" [27, 130].

На особливій ролі редагування як інтегруючого чинника, що об'єднує окремі газетні матеріали в єдиний щодо продукування та сприймання твір, позначений єдиною мовностильовою концепцією, наголошувалося в працях учених. Так, аналізуючи індивідуальний стиль газети з погляду об'єктивності/суб'єктивності ідіостилетворних чинників, Д. Георгієв зазначає, що стиль газети формується не лише об'єктивними чинниками, – поряд із ними впливають на нього й чинники суб'єктивні. Іноді людина, яка очолила газету, може додати до її стилю дещо від власного творчого почерку [2, 18].

Слушними в контексті розглядуваної проблеми є зауваги В. Здоровеги щодо співвідношення індивідуальної та колективної майстерності, "соло та ансамблю" в журналістиці. "Повинен бути ансамбль. Він неможливий без солістів. Кожен із них виконує свою сольну партію. Проте, на відміну від художньої літератури, успіх якої визначають окремі талановиті й неповторні майстри слова, успіх періодичного видання, радіо, телебачення залежить від колективу редакції, від її диригента" [4, 33].

На важливій ролі редагування як одного з компонентів колективної праці, названої газетою, наголошує також Г. Солганик. Учений пише, що "Соціальна важливість слова у мові газети виражається, з позиції мовця, в тому, що воно належить не лише автору, а й редакції, суспільній організації, чию думку, чию політику виражає газета…. Будь-яке газетне слово немовби освячується авторитетом колективу, що видає та редагує друкований орган" [24, 11].

Микола Тимошик зазначає, що "…слід подбати про "принцип однаковості" – дотримання так званого принципу єдиного представлення виробленого практикою стилю свого видання: однакового підходу до написання скорочень, ініціалів, великих і малих літер, мір величини, географічних назв тощо" [27, 131]. Проведене дослідження дає підстави продовжити думку науковця, акцентуючи на тому, що названий принцип поширюється також і на специфіку використання лексики тим чи тим виданням. Наприклад, на допуски щодо вживання авторами розмовно-просторічної, сленгової лексики тощо.

Колективна праця над виданням дає певний остаточний результат, і говорити про стильову палітру газети як про сукупність стилів авторів, матеріали яких опубліковано, – принаймні необ'єктивно, оскільки над газетою працює ще й редакторський колектив. Будь-який авторський твір, уміщений в газетному виданні, розглядається з позицій редакторського "втручання". Редакторська правка – необхідний у журналістсько-видавничій справі процес, унаслідок якого відбувається оптимізація матеріалів, підготовлених авторами. Удосконалюючи мову та стиль "рукопису", літературний редактор ставить перед собою мету, спрямовану на реалізацію найрізноманітніших завдань, пов'язаних із проблемами мовностильового характеру. Передусім – це намагання допомогти авторам налагодити комунікативний зв'язок із читачем. Адже не завжди журналістові, який готує матеріал до друку, вдається знайти такі оптимальні засоби, які максимально забезпечували б вираження теми та зрозумілість ідеї. Робота редактора передбачає доведення до читача авторської думки якомога точніше, зрозуміліше, виразніше й повніше.

Отже, колективний характер творення газети так чи так спонукає розуміти її як єдиний твір, у продукуванні якого задіяні автор, редактор, коректор та інші працівники редакції.

З іншого боку, саме лінгвістична, мовностилістична модель ідіостилю газетного видання проявляється й у процесах сприймання читачем, і в процесах породження авторським та редакторським колективом. Робота колективу редакторів, авторів, які працюють над номером газети й над газетою в цілому, дає підстави визначити рівень авторської творчості, її загальні компоненти. Мається на увазі те, що для газети характерним є такий факт – певний баланс ідіостилю спостерігається між привнесеними авторами лексичними нововведеннями та впорядкованим остаточним результатом. Тобто частка роботи редакторського колективу відчутно позначається на уявленнях про ідіостиль цього видання.

Отже, проведене дослідження засвідчує значний вплив редакторського колективу на формування індивідуальних стильових особливостей газети, бо в кожному журналістському матеріалі присутня частина праці редактора, а отже, й питома вага внеску редакторського колективу у формування ідіостилю відчутно більша, ніж це зазначається. Варто доводити доцільність аналізу ідіостилю газетного видання як окремого інформаційного комплексу, до формування якого значною мірою причетне чітко окреслене коло професіоналів, серед яких – і фахівці-редактори.

1. Артамонова І. Газета – гіпертекст: засоби сегментації // Українська періодика: історія і сучасність: Доп. та повідомл. дев'ятої Всеукр. наук.-теорет. конф. – Львів, 2005. – С. 412–417.

2. Георгиев Д. Режиссура газеты. – М., 1979.

3. Заборовская С. В. Газета как гипертекст // Вісн. Харк. нац. ун. – Х., 2001. – № 520. – Вип. 33. – С. 216–220.

4. Здоровега В. Й. Теорія і методика журналістської творчості. – Львів, 2004.

5. Зелінська Н. В. Видавнича справа та редагування в Україні: постаті і джерела (ХІХ – перша третина ХХ ст.). – Львів, 2003.

6. Іванов В. Ф. Техніка оформлення газети: Курс лекцій. – К., 2000.

7. Іванов В. Ф. Шляхи підвищення популярності періодичних видань. – К., 1999.

8. Іванченко Р. Г. Літературне редагування. – К., 1970.

9. Капелюшний А. О. Стилістика редагування журналістських текстів: Практичні заняття. – Львів, 2003.

10. Карпенко В. О. Редактор: ремесло, мистецтво, покликання // Наукові записки КНУ імені Тараса Шевченка. / Факультет соціології та психології; Інститут журналістики. – Т. 5. – К.: КПВД "Педагогіка", 2004. – С. 176–189.

11. Карпенко В. О. Формула редакторсько-журналістської майстерності // Друкарство. – 2005. – № 2. – С. 49–53.

12. Мамалига А. І. Комунікативно-текстові побудови в проекції синергетики // Вісник КНУ імені Тараса Шевченка. Сер.: Журналістика. – 2006. – Вип. 14. – С. 5–9.

13. Мильчин А. Методика редактирования текста. – 2-е изд. – М., 1980. – С. 5–98.

14. Непийвода Н. Ф. Сам собі редактор: Порадник з української мови. – К., 1996.

15. Редакційно-видавнича справа: досвід, проблеми, майбутнє / Авт.: Ю. П. Горго, Н. Ф. Непийвода, В. В. Різун та ін. – К., 1997.

16. Репкова Т. Новое время: Как создать профессиональную газету в демократическом обществе. – К., 2002. – С. 99–142 (Раздел "Редакционное содержание").

17. Різун В. В. Природа літературного редагування // Вісник КНУ імені Тараса Шевченка. Сер.: Журналістика. – К.: ВПЦ "Київський ун-т". – 2002. – Вип. 10. – С. 7–10.

18. Різун В. В. Літературне редагування. – К., 1996.

19. Різун В. В. Моделювання і технологія редакторських систем. – К., 1995.

20. Різун В. В. Системи масової комунікації. – <http://journlib.univ.kiev.ua/indeks.php?act=article&article=3>.

21. Різун В. В., Мамалига А. І., Феллер М. Д. Нариси про текст. – К., 1998.

22. Різун В. В., Любарщук Н. Вплив гарнітури шрифту на сприймання тексту // Наукові записки Інституту журналістики. – Т. 1. – К.: КНУ імені Тараса Шевченка. – 2000. – С. 129–130.

23. Серажим К. С. Дискурс як соціолінгвальне явище: методологія, архітектоніка, варіативність (на матеріалах сучасної газетної публіцистики). – К., 2002.

24. Солганик Г. Лексика газеты. – М., 1981.

25. Терехова В. Литературное редактирование. – Львів, 1975.

26. Тимошик М. Редагування текстів за видами видань (газетно-журнальні, рекламні, інформаційні) // Друкарство. – 2003. – № 5. – С. 18–21.

27. Тимошик М. С. Видавнича справа та редагування. – К., 2004.

28. Тимошик М. С. Книга для автора, редактора, видавця. – К., 2005.

29. Тимошик М. С. Редагування як вид професійної діяльності та як складова редакційно-видавничого процесу // Друкарство. – 2003. – № 4. – С. 32–35.

30. Черняков Б. І. Вплив еволюції ілюстрування на розвиток художнього оформлення видань. – К., 2004.

31. Шевченко В. Е. Видавнича марка як фірмовий знак видавця // Друкарство. – 2004. – № 3. – С. 43–45.