Ласкаво просимо

УДК 801.8:81'37(477)

У статті досліджується текст із семантичного погляду як комунікативна одиниця, представлена смисловим утворенням вербальної та невербальної фактури, котре є зв'язним цілим, об'єднаним спільною метою, авторською інтенцією, текстовою модальністю тощо.
Ключові слова: текстова модальність, семантика.

This article deals with the analysis of the text from the semantic view as communicative building block, which is presented as semiotic formation of verbal and non-verbal content. The point is that the text which constitutes a single whole unified with common aim, author's intensions and modality of the text, etc.
Key words: text modality, semantics.

Аналіз тексту – надзвичайно складна, але цікава робота, і підходити до неї варто з усіх можливих боків: розглядаючи текст спочатку як одне ціле, а далі – на рівні абзаців, речень і навіть слів, звернувши увагу окремо на його зміст, структуру, стиль, грамотність написання та оформлення, значення та вплив на аудиторію, символізм, інформаційність тощо. Проаналізувати текст, отже дати йому певну характеристику, та ще розглянути в кількох різних аспектах.

Саме слово "аспект", згідно з визначенням в енциклопедії, означає точку зору, з якої сприймається чи оцінюється те або те явище, предмет, подія. Це та перспектива, в якій виступає явище, сторона предмета, що його вивчає певна наука.

Дослідження тексту в будь-якому його аспекті є не що інше, як дослідження його з погляду науки, що детально вивчає певний зріз тексту.

Аспектом вивчення тексту може бути його будова, структура, композиція, зміст, значення та вплив на формування думки, на реакцію суспільства загалом і кожної окремої людини.

Першими з аспектів вивчення тексту ще в III ст. до н. е. в Стародавній Греції сформувалися три науки: логіка, риторика і поетика. Кожна з цих наук розглядала певні види текстів, залежно від їхньої орієнтації на тип адресата й мети впливу – навчальної (логіка), впливу на настанови та переконання (риторика), прагнення досягти катарсису (поетика). Прикметно, що граматика як наука, котра так само зорієнтована на текст, сформувалася пізніше. Це пояснюється тим, що граматика розглядала текст поза комунікативним актом, аналізуючи сталі ознаки, властиві текстові на рівні речення за певних ситуацій.

Текст крізь призму проблем смислу, значення і тлумачення знаків і знакових виразів, окреслених предметною та понятійною сферами, вивчає інший розділ мовознавства – семантика (від гр. Semantikos – означальний).

Під час дослідження питань, пов'язаних із семантикою тексту, з його розумінням, ми маємо справу з двома видами взаємопов'язаних об'єктів, а саме:

а) індивідуальна проекція, що віддзеркалює зміст, смисл відповідного тексту в індивідуальній свідомості при зустрічі читача зі знаковою продукцією;

б) семантичне поле тексту як потенційна величина, що її отримали в результаті сукупного врахування всіх можливих проекцій читачів відповідного мовного колективу в певний час.

З одного боку, поле тексту – величина потенційна, але з іншого – вона має реальність для індивідуальної свідомості, адже реципієнт може не тільки будувати власну проекцію, що утворилася зненацька, під впливом певної домінанти смислу, а й "відтворити" кілька можливих проекцій того самого тексту під час виділення інших домінант, наприклад, при коректурі змісту в результаті обговорення з іншими читачами тощо. Поле тексту значно ширше, ніж поле індивідуальної проекції, його структурна організація співвідносна, оскільки в обох випадках можна виділити ядро та периферію, бо і те, і те – схема.

Через те, що поле тексту є все ж таки потенційною одиницею, то його структурні особливості мають пояснювати варіативні можливості тексту, коли різні проекції виступають як інтерпретації змісту одного й того ж тексту. Ці можливості тексту можуть бути пояснені за допомогою структурної моделі (нарівні з ядром та периферією поля тексту), що бере до уваги проміжну потенційну зону ядерно-периферійних елементів, які в різних читацьких проекціях можуть входити чи то до ядра, чи то до периферії поля проекції. Мається на увазі те, що різні читачі, сприймаючи один і той самий текст, можуть, незалежно від волі автора, визначати факти, які більш актуальні для них особисто, отже, мають змогу сприймати за ядерну чи периферійну зону будь-яке угруповання фактів, залежно від власної зацікавленості. Задля виділення цієї зони слід використовувати термін "маргінальна зона". Індивідуальна проекція, як реалізація проективних можливостей тексту у своїй структурі не має такої проміжної зони, оскільки всім елементам належить певний структурний статус.

Таким чином, у структурі поля тексту ми можемо виокремлювати три види одиниць:

а) одиниці реального ядерного простору, яким належить центральне положення в усіх проекціях читачів;

б) одиниці маргінальної зони, котрі в різних проекціях здатні займати різні структурні положення;

в) одиниці реального периферійного простору поля тексту, які в усіх проекціях займають периферійне положення.

Розглянуте поле тексту з точки зору вказаної структури дозволяє пояснити не тільки елементну варіативність розуміння, а й таку варіативність розуміння, яка бере до уваги розташування одиниць у структурі окремої проекції.

Сукупність усіх можливих лексико-семантичних варіантів слова утворює його внутрішню семантичну парадигму, тобто семантичну структуру багатозначного слова.

Слово як знак маніфестує основне (лексицентричне) значення. Автосемантизм основного значення слова підтверджується психолінгвістичними критеріями, тобто як знаки-носії цих значень слова зберігаються в нашій пам'яті. Так, наприклад, основним у семантичній парадигмі іменника "добро" є "все позитивне в житті людей, що відповідає їхнім інтересам, бажанням, мріям", а "зло" – "це щось лихе, недобре".

Окрім основних, закріплених значень, слова можуть мати і вільні значення. Вільними значеннями прийнято вважати ті, які можуть бути реалізовані в найрізноманітніших контекстах при мінімальній спеціалізації. Поряд із значеннями, які подаються першими у словникових статтях іменників "добро" і "зло", відсутні вказівки на особливості сполучуваності. Тому ці значення досліджуваних слів можна охарактеризувати як вільні.

Текстоцентричні значення досліджуваних іменників є похідними від основного й витворені на ґрунті певних контекстуальних обставин. Це підтверджується певною спільністю сем з основним значенням, а також додатковими семами в більшості непрямих значень слів.

Навколо основного значення нарощується і глибоко вростає в семантичну організацію слова як його компонент похідного типу метафоричне значення. У сучасних українських публіцистичних творах метафори, з яких лексемами "добро" і "зло" можна класифікувати за частинами мови, що становлять їхнє семантичне ядро:

– іменникові: "Вони – невільники, новітні раби імперії зла та насилля";

– прикметникові, побудовані на смакових та просторових асоціаціях: "Зло солодке поверх, а в середині їдке і трутне";

– дієслівні: "Добро, дитино, світ красить, а зло, навпаки, – потворить".

Слова "добро" і "зло" є також носіями фразеологічно зумовлених значень: "Зленко часто злий, а від злого добра не жди".

У творах сучасної української публіцистики представлені полісемантичні іменники "добро" та "благо", які є абсолютними (номінативними, парадигматичними, системними) синонімами і створюють семантичну опозицію тотожності. Наприклад: "Тримати народ в убогості злочин непростимий уже сам по собі, але переконувати всіх, що убогість – це щастя і благо – злочин стокротно тяжчий". Іменник "благо" певною мірою архаїчний і часто вкладається сучасними прозаїками у вуста представників окремих соціальних верств, скажімо, духівництва, з метою достовірного зображення певної історичної епохи.

Антоніми "добро" і "зло" виражають доповнювальні, компліментарні відношення, оскільки характеризуються наявністю протилежних сем ("позитивне – негативне"). Наприклад: "Жорстокості в світі не меншає, так, ніби існує якийсь таємничий закон збереження добра і зла в співвідношеннях, визначених навіки й безповоротньо". Семантична структура цієї антонімічної пари є асиметричною, оскільки не всім лексико-семантичним варіантам одного із слів відповідають антонімічні значення в іншому слові.

Як бачимо, синонімія та антонімія тісно пов'язані зі структурою полісемантичного слова, оскільки їхні мікросистеми перебувають у тісній взаємодії. Семантична структура слова становить собою складне явище, яке можна охарактеризувати тільки врахувавши його всебічні зв'язки з позамовною дійсністю та всередині лексичної системи.

Семантика тексту тісно пов'язана і з семантикою твору – в основному через їхній спільний зміст. За співвідношенням "твір – текст – зміст" виділяють такі типи вербальних творів:

1. Мовний твір має один-єдиний текст з одним-єдиним змістом (заява, діловий лист, повідомлення про події тощо):

"Прошу зарахувати мою доньку, Степанчук Раїсу, на навчання до музичної школи по класу "Фортепіано". Степанчук Марія Вікторівна".

2. Мовний твір складається з одного тексту, в який вставлено фрагмент з іншого мовного твору (або навіть цілий твір), що стає частиною тексту основного мовного твору, але й далі, що виділяється з нього (цитати, пряма мова):

"Для того щоб знайти справжнє місце людини в природі, не досить у рамках систематики відкрити додатковий розділ – хай навіть ще один порядок, ще одну гілку... Незважаючи на незначність анатомічного стрибка, з гомінід починається нова ера. Земля "змінює шкіру". Більше того, вона набуває душу..." – писав Тейяр де Шарден у "Феномені людини". (Жінка. – 2005. – № 8. – С. 6–7).

3. Текст розповіді й, передусім, текст художньої прози з прямою мовою, з непозначеною прямою мовою, якої багато в публіцистиці, набуває іншого характеру, якщо сигнали, котрі вказують на належність окремих частин тексту до різних суб'єктів, стають незрозумілими або двозначними. Такий мовний твір наближається до однорідного мовного твору:

"16 липня 2005 року до комбайнів "Єнісей" кіровоградського фермера Петра Мельника, 50 років, які косили ячмінь, під'їхав чорний джип. З автомобіля вистрибнули широкоплечі хлопці. Вимахуючи пістолетами, звеліли заглушити комбайни. Про таких кажуть – "пальці віялом". Доходило до бійки. Ще мить, я не знаю, чим усе це закінчилося б. Сказали: не з'їдеш з поля – життя в тебе не буде не те що в рідній Йосипівці, а й у всьому Ульянівському районі". (Газета по-українськи. – 2005. – 7 жовт.).

4. Діалогічний твір мовлення також вважається складеним із одного тексту, хоча, звісно, неоднорідним на мовні твори двох або кількох активних учасників діалогу:

"Не роздумуючи ні секунди, Елікс збігла сходами й побігла до вхідних дверей. Але як тільки вона рвучко розчинила їх, з-за будинку вийшов її чоловік. – Привіт, – сказав він. – Куди це ти так поспішаєш? Елікс неймовірним зусиллям примусила себе бути спокійною. Нагода втекти була наче втрачена, але якщо вона поведеться обережно й не викличе в чоловіка підозри, то така нагода пізніше з'явиться знову. Навіть, можливо, зараз... – Я пройдусь по стежці туди й назад, – сказала вона голосом, який для неї самої пролунав нерішуче й невпевнено. – Добре, – мовив Джеральд. – Я піду з тобою. – Ні, будь ласка, не треба, Джеральде. Я... я якась знервована, болить голова... Я краще погуляю сама. Їй здалося, що в його погляді прозирнула підозра. – Що з тобою, Елікс? – запитав він. – Ти бліда й тремтиш. – Та нічого. – Вона намагалась говорити трохи різко й усміхатися. – Розболілась голова – оце й усе. Прогулянка мені допоможе. – Ну як негарно казати, що я тобі не потрібен, – зауважив Джеральд, невимушено засміявшись. – Я піду з тобою, хочеш ти того чи ні". (Жінка. – 2005. – № 8. – С. 11).

5. Наявні й інші мовні твори зі складною текстовою структурою. Газетна стаття може бути прочитана двома способами: або повністю, або легко і швидко – тільки шапки, заголовки і врізи. Це випадок єдиного тексту, який допускає конденсацію в значно коротший текст. Найяскравіше це проявляється у розлогих заголовках, що переказують основний зміст матеріалу:

"Анна Курникова владнала майнову суперечку з батьками, які вимагали через суд половину вартості особняка в Майамі, купленого тенісисткою за 5 мільйонів доларів". (Факти. – 2005. – 25 берез.).

"Імпортна дитяча ванночка зі зливом, термометром, підтримуючим сидінням та брязкальцями обійдеться у 5000 гривень". (Факти. – 2005. – 31 берез.).

"Тенісистка Марія Шарапова, яка заробила за минулий рік 18,2 мільйона доларів, очолила перший російський рейтинг найвпливовіших знаменитостей". (Факти. – 2005. – 26 лип.).

6. Мовні твори, що містять два (чи більше) тексти зі співвіднесенням: або основний текст, або допоміжний текст із примітками, розташованими як виноски внизу сторінки, який долучається до основного тексту, а показником зв'язності виступають номери виносок.

7. Існують ще й мовні твори, в яких два тексти або більше ніби переплітаються:

– у письмових маніфестаціях є тексти, що працюють у двох напрямах, наприклад, анаграма в афішах, що складає незалежний текст або зашифровані тексти, наприклад, у секретних повідомленнях, в інтимних щоденникових записах, кросвордах тощо;

– в усних маніфестаціях можливі випадки одночасної реалізації багатопланового тексту, наприклад, при багатоголосному співі, мелодекламації, а також у ситуації, коли в діалозі репліки частково накладаються одна на одну (в кінофільмах, телевізійних передачах, лекціях тощо).

Як бачимо, дослідження тексту в семантичному аспекті передбачає семантичний аналіз усіх його складових (від слова до надфразної єдності), а також його змістового співвідношення з твором, який ним репрезентується.

1. Адамова Е. Б. Текст и стиль. – М., 1988.

2. Арутюнова Н. Д. Прагматика; Швейцер А. Д. Социолингвистика // ЛЭС / Гл. ред. В. Н. Ярцева. – М., 1990.

3. Белл Р. Т. Социолингвистика: Пер. с англ. / Под ред. А. Д. Швейцера. – М., 1980.

4. Воробьева О. П. Текстовые категории и фактор адресата. – К., 1993.

5. Иванов А. В. Символ // Современная запалная философия: Словарь / Сост.: В. С. Малазов, В. П. Филатов. – М., 1991. – С. 276.

6. Когнитивная психология // Психология: Словарь / Под общ. ред.: А. В. Петровского, M. Г. Ярошевского. – М., 1990. – С. 163.

7. Кохтев Н., Розенталь Д. Слово в рекламе. – М., 1978.

8. Леонтьев А. А. Психолингвистика; Арутюнова Н. Д. Прагматика; Швейцер А. Д. Социолингвистика // ЛЭС / Гл. ред. В. Н. Ярцева. – М., 1990.

9. Серажим К. С. Дискурс як соціолінгвальне явище: методологія, архітектоніка, варіативність (на матеріалах сучасної газетної публіцистики): Моногр. / За ред. В. Різуна. – К., 2002.