Ласкаво просимо

Стаття присвячена риториці гармонізуючого діалогу, представленої духовною константою аудіовізуальної журналістики та противагою засобами животворящого і благодатного слова існуючим проявам медіа-агресії та маніпулювання свідомості. Ураховуючи міждисциплінарний підхід до постановки питання, визначено походження цього нового поняття в журналістикознавстві, окреслено його характерні особливості.
Ключові слова: аудіовізуальна журналістика, риторика гармонізуючого діалогу, духовна константа, гармонія, універсальна модель риторичної поведінки мовця.

This article is devoted to rhetoric of a harmonizing dialog that is considered to be a spiritual constant of audiovisual journalism and a balancer by means of vivifying and blessed word for existent media-aggression and manipulation of human consciousness. Taking into account interdisciplinary approaches to the problem stated, the origin of this new notion in journalistic scientific circulating has been defined, its characteristic.
Key words: audiovisual journalism, rhetoric of a harmonizing dialog, a dialog, a harmoniа, a spiritual constant, laws of modern rhetoric, model.

присвячується

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими і практичними завданнями полягає у такому. Упродовж розробки теми дисертаційного дослідження актуалізується мало вивчена журналістикознавча проблематика, яка закономірно визріла у науково-методичному дискурсі щодо широкого спектру та характеру словесної взаємодії (і діяння) за умов аудіовізуальної журналістики. Особлива її актуальність і значимість підкреслюється насамперед у контексті виокремлення нового – духовного та морально-етичного – виміру сучасного медіа-простору. У зв'язку з цим виникає потреба постановки питання про необхідність осмислення багатовимірності досліджень важливих ціннісно-зорієнтованих проблем аудіовізуальної журналістики, серед яких виділимо розробку принципів і технологій організації моделі риторичної взаємодії журналіста-християнина з комунікативною аудиторією тощо. Тож для зібрання ХІІІ Міжнародної науково-практичної конференції "Мовні процеси у сучасному медіапросторі", присвяченого 60-річчю Інституту журналістики і 35-річчю кафедри мови та стилістики (у рамках проведення "Міжнародних Днів науки в Інституті журналістики"), подано тему, де риторика гармонізуючого діалогу представлена як духовна константа аудіовізуальної журналістики (передусім православних мас-медіа), й противага засобами животворящого і благодатного слова існуючим проявам медіа-агресії та маніпулювання свідомості через мовний вплив у засобах масової комунікації. Авторкою постійно порушуються ці складні питання на різних рівнях науково-практичного обговорення [1].

Аналіз останніх досліджень доводить, що історіографія цього питання ще не достатньо вивчена через нерозробленість методологічних засад вітчизняної наукової школи журналістико- і риторикознавства, яка ґрунтувалася на християнських засадах – ідеалах відродження християнських цінностей у системі мас-медійної освіти та виховання майбутньої комунікаційної еліти України. Проте вона представлена іменами знаних українських, російських і білоруських медіа-дослідників, викладачів-публіцистів, педагогів-риторів, мово-, культуро- і літературознавців – С. Д. Абрамовича, С. С. Аверинцева, В. І. Аннушкіна, М. М. Бахтіна, Н. О. Безменової, В. М. Березина, Ю. Б. Борева, Л. О. Введенської, О. О. Волкова, Л. К. Граудіної, В. В. Єгорова, О. Н. Зарецької, В. Й. Здоровеги, С. П. Іванової, А. П. Коваль, Ю. М. Лотмана, М. Р. Львова, Л. І. Мацько, І. Г. Мащенка, С. О. Мінєєвої, А. К. Михальської, А. З. Москаленка, В. П. Олійника, О. М. Пазяк, М. І. Панова, О. О. Прохватилової, Ю. В. Рождественського, Г. М. Сагач, О. А. Сербенської, О. Б. Сиротиніної, О. П. Сковородникова, Ю. С. Степанова, Л. Є. Туміної, Н. І. Формановської, М. Ю. Чікарькової, Є. М. Ширяєва й інших, чиї праці щонайперше пов'язані з мовною та комунікативною компетенцією мовця, культурою мови й майстерністю усного публічного мовлення, етикою міжособистісного спілкування й естетикою художнього мислення, духовними і моральними засадами професійної та творчої діяльності журналіста-оратора і комунікатора.

На меті маємо обґрунтувати твердження, винесене у заголовок статті, задля чого при розгляді декількох моделей риторичної взаємодії мовця з аудиторією поставимо завданням довести, що риторика гармонізуючого діалогу заслуговує бути духовною константою аудіовізуальної журналістики і що вона спроможна протистояти засобами животворящого і благодатного слова існуючим проявам медіа-агресії та маніпулювання свідомості через аудіовізуальну сферу ЗМК. Із цим за об'єкт дослідження приймемо загальні методи й принципи організації діалогу в аудіовізуальній журналістиці, а за предмет – одну з форм організації діалогового спілкування мовця, а саме риторику гармонізуючого діалогу як визначальну стратегію мисленнєво-мовленнєвої комунікації та універсальну модель риторичної взаємодії журналіста-християнина з аудиторією. Новизна дослідження полягає у постановці питання щодо розгляду цієї суспільно необхідної та ціннісно-зорієнтованої журналістикознавчої проблеми не тільки у контексті класичних риторичних та еристичних знань, але й у контексті аксіологічних і культуроформуючих констант і домінант із-поміж дискурсивних трансформацій сучасного мас-медійного простору, у визначенні походження цього нового термінологічного поняття ("риторика гармонізуючого діалогу") у журналістикознавстві й окресленні його характерних особливостей.

Виклад основного матеріалу дослідження з обґрунтуванням отриманих наукових результатів такий. Аудіовізуальна журналістика (особливо радійна і телевізійна) як об'єкт наукових міждисциплінарних досліджень вітчизняних та іноземних медіа-фахівців, як вид суспільної професійно-творчої діяльності людини, як швидкісний засіб пізнання постійно змінюваної картини світу викликає сьогодні надзвичайний інтерес спеціалістів широкого профілю гуманітарного знання – журналістико- й риторикознавців, мово-, літературо- й мистецтвознавців, культурологів і філософів, соціологів і психологів, політологів й істориків, педагогів та священиків. Парадокс розвитку сучасної аудіовізуальної журналістики, на думку деяких фахівців, полягає у тому, що майбутнє усе настійливіше вимагає від творчих працівників аудіовізуальних засобів масової комунікації, поза пріоритетів ринкових і рейтингових функціональних моделей, не лише професіоналізму, але й збереження фундаментальних – вічних – засадничих цінностей високої риторичної культури, моралі й духовності, до яких щонайперше належить Слово животворяще (творить живе) і благодатне (дає благо).

Водночас розробка тематики дисертаційного дослідження виявляє й загрозливі тенденції щодо стрімкого запровадження маніпулятивних технологій на різних рівнях суспільно-політичного управління і керування (К. Бредемайєр, Д. І. Дудінський, М. М. Малішевський, В. Д. Мордачев, В. М. і О. М. Панкратови й ін.). Ці технології згубно впливають словесним і зоровим брудом, жахом, збоченням, насиллям на свідомість людей і суспільства головним чином через аудіовізуальні канали комунікації. Визначальною в цих процесах є роль аудіовізуальних медіа, які підпадають під критику фахівців різних сфер насамперед за недотримання діючих правових і морально-етичних загальноприйнятих норм суспільства як одного з головних джерел реалізації технології панування і методів проведення пропаганди, а також як комплексного засобу впливу (психічного й психофізіологічного) на комунікативну аудиторію. Тож при виявленні складових елементів багатовимірної психотехнологічної моделі маніпулювання свідомістю людей і суспільства завданням поставлено також і виокремлення технік захисту від медіа-агресії та маніпулювань (і протидії ним) із метою запобігання такому негативному впливові.

Так, при розгляді протилежних моделей риторичної взаємодії мовця з аудиторією як двох комунікативних стратегій бесіди можна змоделювати два найхарактерніші типи співрозмовників. Перша – агресивна модель мовного спілкування – непродуктивна/авторитарна – закритий тип, а саме: 1) головна цінність – я сам, я і є найцікавіше; 2) право на виступ – це право на владу, владарювання, відтак за будь-яку ціну треба захопити ініціативу, висунути і розгорнути свою тезу, боротися і перемогти; стратегія – підкорити собі, авторитарна модель, домінування, створення ієрархії; 3) його партнер (співрозмовник) – об'єкт, яким можна маніпулювати; я розмовляю – він підкоряється; 4) хочу показати себе; тактика: головне – говорити; поки говорить він, не слухати, а думати, як би його перебити і що самому сказати; підхід до спілкування: я вважаю, я хочу, мене цікавить, ви, звичайно, ще не знаєте тощо; на перше місце ставлю себе та свої інтереси; не важливо, як звати співрозмовника; кажу йому ти або ви; правий тільки я, основний зміст – заперечування: ви не праві; довести, що я найрозумніший, підмітити усі недоліки співрозмовника і сказати про них. Друга – спокійна, урівноважена модель мовного спілкування – продуктивна – відкритий тип, а саме: 1) головна цінність, тобто найцікавіше, – мій співрозмовник; 2) не важливо, хто господарює в розмові, головне – аби була цікава розмова; стратегія – рівноправне співтовариство, а не боротьба; 3) мій співрозмовник – особливий світ, який існує без мене, тож я не маю права пригнічувати його чи керувати ним; 4) хочу зрозуміти іншого, слухати і почути його; тактика: головне – слухати; поки говорить інший – уважно намагатися вловити його думку; підхід: якої ви думки, що вас цікавить, вам, звичайно ж, уже відомо, тощо; на перше місце ставлю свого співрозмовника, його інтереси; відразу запам'ятовую його ім'я, зважаю на професію, інтереси, сім'ю; правий мій співрозмовник; головний зміст – ствердне так (так, ви праві, однак…; так, я з вами згідний, але ж…); бесіда – не екзамен, а я не екзаменатор; знайти таку тему, аби обом було цікаво; питання особистого характеру ставитиму обережно, бодай не образити співрозмовника.

До риторики діалогу як об'єкта міждисциплінарних досліджень пробуджується інтерес багатьох фахівців, пов'язаних з медіа-комунікаційними галузями професійної і творчої діяльності людини. Так і до самого діалогу (від грец. dialogos – бесіда, розмова двох) як форми спілкування на телеекрані чи в радіоефірі, як розмові, бесіді, словесному спілкуванню між двома чи більше особами, як виду публічної мисленнєво-мовленнєвої взаємодії й різновиду ораторського мистецтва – процесу складному і багатогранному, що реалізується з допомогою екстра-, пара-, прагма- й суто лінгвістичними засобами – завжди була прискіплива увага спеціалістів (В. Ф. Беркова, Б. Д. Гаймакової, В. Г. Глущенка, Б. М. Головіна, В. В. Гоян, Л. А. Дмитриєва, В. В. Єгорова, М. В. Зарви, А. П. Коваль, М. М. Кохтєва, О. А. Лаптевої, Г. С. Мельник, С. О. Мінєєвої, В. Я. Миронченка, С. О. Муратова, Л. Г. Павлової, М. П. Сенкевича, В. Ф. Олешка, С. В. Светани-Толстої, О. А. Сербенської, В. В. Смирнова, Г. Я. Солганіка, В. П. Олійника, Ю. П. Шаповала й ін.). У його основі закладені традиції інтелектуально-душевного (за необхідністю й можливістю – духовного) усного спілкування, співбесіди знайомих, друзів, рідних. Тому частіше йдеться про діалогізацію монологічного мовлення у визначених нами умовах. Зауважимо, що спеціальних ґрунтовних науково-методологічних і навчально-методичних розробок щодо особливостей гармонізуючого діалогічного мовлення і спілкування журналіста-християнина на радіо, телебаченні, в інтернеті чи інших засобах масової комунікації на разі не виявлено.

Глибокі методологічні обґрунтування у дослідженнях проблем аудіовізуального діалогічного спілкування закладені у класичних риторичних та еристичних знаннях (щодо душевного діалогу – у традиціях соціально-побутового красномовства, а духовного спілкування – у традиціях духовного красномовства – гомілетики, яка у літературних джерелах ще значиться як церковно-богословський або богословсько-церковний вид ораторського мистецтва). Також позначаються на цих процесах і неориторичні особливості, які за останнє десятиліття усе глибше виявляються в інтегративності міждисциплінарних зв'язків аудіовізуальної журналістики і риторики з "лінгво-психо-соціо-етно-нарато-педагогіко-культурологією" та іншими розгалуженнями в сфері гуманітарних знань. Так, риторику спілкування розглядають як сукупність способів побудови виразного мовлення, типів непрямих повідомлень (мовленнєвих актів), непрямих дискурсів (напр., маніпулятивних), переносних значень (значень мовця); сукупність засобів творення "поетики тексту", зокрема функціонування текстів і дискурсів як цілісних утворень [2]. Чи, скажімо, діалогічний наратив як такий, що характеризується взаємодією кількох голосів, свідомостей чи світобачень, жоден з яких не об'єднує, не є вищим (не має більше авторитету), ніж інші; у ньому, на протиставлення монологічному, судження й навіть знання не утворюють остаточної обізнаності стосовно світу, що зображається, а є лише внеском посеред кількох інших [3].

Вивченням оптимального типу стосунків людини та людини, культур, цивілізацій, класів, націй, державних систем, природи, сучасності й минулого займалися філософи усіх часів і народів як альтернативою самознищення людства. Тому закономірно велися пошуки нових принципів їхньої взаємодії. Що до принципу гармонізації міжособових, міжкультурних, міжнаціональних стосунків за різноманітних умов особистісних, професійних чи масово-комунікаційних процесів, то усе очевиднішим стає факт повернення до базових – ціннісних – основ життєдіяльності людства і людини, без яких годі говорити про безпеку і нормальне співіснування на Землі.

Пошуки найточнішої назви щодо означення універсальної моделі риторичної взаємодії мовця-християнина з комунікативною аудиторією за умов аудіовізуальної журналістики (виходячи з принципу гармонізації дискурсу – як суголосся у хорі церковно-релігійного життя) тривали давно й спершу (із 2000 року) визначалися авторкою назвою її творчої майстерні – "Риторика любові, добра, милосердя ХХІ" (на знак сприйняття ідеалів "риторики любові", сповідуваних знаною і шанованою українською риторкою Г. М. Сагач, й умовно протиставлених нею "риториці влади"). У ході розробки дисертаційної проблематики було винайдено назву нової форми організації діалогової взаємодії журналіста-християнина з аудиторією – "риторика гармонізуючого діалогу", яка є предметом дослідницької уваги в поданій статті й за самою назвою найбільше відповідає формі й сутності радіомовних і телевізійних, переважно аналітично-публіцистичних програм соціально-комунікативного, культурно-просвітницького, освітньо-пізнавального, літературно- і музично-драматичного та духовно-релігійного спрямування для комунікативної аудиторії різного віку й соціального статусу. Особливо це доказово, зважаючи на аксіологічну функцію сучасної журналістики – її спрямованість на вияв ціннісно-естетичних та етичних орієнтацій мовця й відображення їх у мові та мовленні – та погляд на константні характеристики як незмінні духовні й культурні цінності окремого співтовариства чи людини за даних умов. Окрім того, якщо розглядати термін константа у літературознавчому аспекті як постійний наголос у кінці віршованого відрізка, то припустімо також, що він (предмет) є незмінно присутнім (завершальним акордом) у постійно триваючому науково-методичному дискурсі щодо широкого спектру та характеру словесної взаємодії (і діяння) за умов аудіовізуальної журналістики, насамперед у контексті виокремлення нового – духовного та морально-етичного – виміру сучасного медіа-простору.

"Риторика гармонізуючого діалогу" – це нове термінологічне поняття й особливе явище у знанні про аудіовізуальну журналістику. Воно ще не має окремого рядка в науково-методичній літературі, й тому заслуговує на особливу дослідницьку увагу. Походить воно з назви одного з законів сучасної загальної риторики, запропонованого російською риторкою Г. К. Михальською і визначається нею так: "ефективне (гармонізуюче) мовленнєве спілкування можливе лише за діалогічної взаємодії учасників мовленнєвої ситуації" [4]. Пані Михальська оминає виведені раніше її колегами Г. М. Сагач та О. А. Юніною систему із семи законів сучасної риторики й здійснює відкриття у риториці, висуваючи свої чотири, першим з яких є саме закон гармонізуючого діалогу (затим іде закон просування й орієнтації адресата, закон емоційності мовлення (мовець має не тільки мислити, але й відчувати те, про що говорить, переживати емоційно те, про що йдеться), та закон задоволення (ефективне мовлення можливе лише тоді, коли мовець ставить собі за мету надати радість слухачеві/глядачеві, зробити спілкування приємним). Таким чином із-поміж великої кількості законів і правил сучасної риторики, представлених на сьогодні десятками різних наукових риторичних шкіл, з'явився цей закон.

Беручи до уваги важливість розгляду поняття гармонія у контексті запропонованої теми, відобразимо результати наших пошуків за різними словниково-довідково-енциклопедичними джерелами [5] щонайперше з філософії, культури, риторики, етики, естетики, логіки, педагогіки, психології, мово-, мистецтво- і літературознавства тощо. Для початку – до лексикографічних даних, де І harmonia (від гр. harmonia; лат. consonantia, concentus) – 1) співзвуччя, гармонія; 2) відповідність, злагода, однодушність; 3) пісня, наспів; ІІ Harmonia – донька Марса і Венери, дружина Кадма; harmoniсa – учення про гармонію; harmonicus – такий, що встановлює співрозмірність (правильні співвідношення); приведений у злагоду, гармонійний.

За іншими бібліографічними джерелами [6], гармонія (від гр. harmonia – співзвучність, злагода, протилежність хаосу; розміреність; скріплення, злагодженість; стрункий порядок, зв'язок) розглядається як філософсько-естетична категорія на означення високого рівня упорядкованості різноманіття, оптимальна взаємовідповідність різного в складі цілого, що відповідає естетичним критеріям досконалості, краси. Вона визнавалася показником, мірилом історично досягнутого рівня практично-духовного освоєння людиною оточуючого світу; завжди відносна, історично конкретна. Будучи об'єктивним виявом збігу зовнішнього світу з потребами вільного й усебічного саморозвитку людини, гармонія виступає невід'ємною якісною характеристикою змісту естетичного ідеалу, вищою соціально-естетичною метою суспільного розвитку – формування гармонійно розвиненої, суспільно активної особистості, яка поєднує в собі духовне багатство, моральну чистоту й фізичну досконалість.

Як музична категорія вона (гармонія композиції) позначає виражальні засоби музики, що ґрунтуються на поєднанні тонів у співзвуччя й послідовності співзвуч за умов тональності і ладу, та є розділом теорії музики, що вивчає принципи побудови акордів, їхнє співвідношення та закономірності поєднання (вивчати гармонію). Як риторична категорія гармонія є поєднанням, злагодженістю, взаємною відповідністю частин промови, стрункістю і чіткістю композиції, відповідністю обраної автором форми змістові, який він зображає; натомість дисгармонійність промови означає порушення гармонії, взаємна невідповідність частин промови. У логіці гармонія – це струнка, розмірна злагодженість цілого й частин та компонентів, що до неї входять. В архітектурі – розмірність окремих частин будови (загалом і між собою) чи архітектурного комплексу. У стилістиці – це якість мовлення, якої має прагнути мовець (гармонія змісту і форми, звучання, настрою, тону). Гармонія літературного твору виражається його композицією, а драматичного мистецтва – співмірністю, злагодженістю частин, взаємопов'язаністю різних компонентів п'єси чи вистави; за твердженнями наукових джерел, не існує жодного літературно-мистецького напряму, який би не брав до уваги критерій гармонії. Із погляду аудіовізуальної культури гармонія визначається станом рівноваги у композиції та системі сприймання (сприйняття) творів аудіовізуальних мистецтв, що спрямований на встановлення поєднуваності ліній, форм, штрихів, деталей, звуків, ритму елементів і компонентів.

У психології та педагогіці гармонія, гармонійність розглядаються як поєднання індивідуальних чи особистісних позитивних рис і виробляється у процесі виховання особи та її участі у життєдіяльності певного колективу; й говорячи про гармонійний розвиток, йдеться про розмірний розвиток фізичних і рухових сил людини, струнке й строге поєднання різних сторін і функцій її свідомості, поведінки й діяльності. У галузі християнської етики гармонію розуміють як узгоджування між вимогами Божественного морального закону та внутрішніми душевними потребами й устремліннями людини, узгодженість її дій з волею Божою; досягнути моральної гармонії можна лише шляхом духовної праці під наставництвом Церкви.

Отже, якщо, за наведеним, гармонія – це узгодженість і пропорційність усіх елементів твору, стрункість і чіткість побудови, то гармонізація – це створення гармонійного супроводу до якоїсь мелодії, а також сам гармонійний супровід; гармонізувати – означає створювати акордове супроводження якійсь мелодії (скажімо, гармонізувати мелодії пісень); гармонічний – такий, що ґрунтується на гармонії (гармонічна пропорція, гармонічні функції, гармонічний аналіз тощо); гармоніювати – значить бути співзвучним, відповідати чомусь. Запропонований екскурс дозволяє глибше проникнути до сутності поняття гармонія (гармонічний, гармонізація, гармонізувати тощо), зважаючи на поставлені авторкою завдання у даній розвідці.

Аудіовізуальна православна журналістика як соціокультурний феномен, як вид професійно-творчої діяльності людини, як форма місіонерського служіння та галузь духовного просвітництва – явище достатньо молоде в Україні, мало досліджене, проте, на наш погляд, перспективне в плані визрівання в якості культуро- і світоглядноформуючої константи сучасності. Особливо якщо розглядати її крізь призму аксіологічної функції журналістики (пов'язаної з теорією цінностей як філософським ученням про моральні, етичні, культурні, духовні цінності та інші загальновизнані принципи, які визначають спрямування людської діяльності, мотивацію людських вчинків) та інших її функцій (місіонерства, духовного просвітництва, культурно-освітньої діяльності, виховання на розумних, добрих, вічних ідеалах), а також функцій радіомовлення і телебачення (комунікативної, виховної, естетичної, інтегруючої тощо). Вона більшою мірою, ніж світська аудіовізуальна журналістика, переживає складний етап свого становлення у вітчизняних професійних і творчих координатах за суперечливих умов перехідного періоду розвитку як загальної журналістики, так і її специфічного та малодосліджуваного напрямку – аудіовізуальної сфери масової комунікації.

За наставлянням духівництва, на аудіовізуальну православну журналістику покладається завдання нагальної потреби у журналістських матеріалах, вільних від політичних пристрастей, тиску економічних замовників і вимог розважальної індустрії. За останнє десятиліття вона відкрила нову галузь бачення і мовлення для своєї аудиторії, раніше практично виключену зі світського життя, розширила можливості розвитку людини, збагатила її внутрішній світ. Метою такої ціннісно зорієнтованої професійної і творчої життєдіяльності людини є свідоцтво про Істину Христову, завданням – навчання говорити з людьми зрозумілою для них мовою (зокрема й через аудіовізуальні образи телебачення та інтернету) задля забезпечення зв'язку поколінь, передавання духовних знань і церковних традицій, створення умов для цілісного духовного, морально-етичного й інтелектуально-культурного розвитку як окремої особистості, так і суспільства в цілому, а також уміння виділяти й слідувати головному – православній вірі.

Розглядаючи моделі риторичної поведінки мовця за умов аудіовізуальної журналістики, зауважимо на особливих вимогах до сучасного журналіста-християнина як благочестивого і добропорядного, чесного і смиренного, боголюбивого і богобоязного, освіченого і професійного мовця, який має не просто виконувати громадянський обов'язок за церковно-просвітницькою проблематикою (інформувати про факти, події, явища чи коментувати їх) або бути здатним вести конструктивні та гармонізуючі діалоги про вічні духовні цінності – культурні концепти, закарбовані в аудіовізуальних текстах мас-медіа, але й як християнин словом і справою – своїм життям – проповідувати Христа, свідчити про Істину Христову, опікуючись передусім славою Божою.

У рамках моделі ораторської діяльності сучасна аудіовізуальна журналістика передбачає інтерактивний зворотний зв'язок – почасти миттєву реакцію аудиторії на побачене й почуте. Тож працювати за різних обставин (нерідко протистоячи атеїстичній агресії чи маніпулятивним вивертам і хитрощам у можливих спорах, дискусіях і суперечках) віруючому журналістові складніше, адже він чіткіше розуміє свою відповідальність за риторичні вчинки перед Богом і людьми, керуючись діючим законодавством, власною совістю та Божими заповідями. Навіть якщо брати до уваги лише вибір мовцем способів спілкування як засобів регулювання інтерактивності в комунікації (домінантний, драматичний, дискусійний, заспокійливій, точний, уважний, відкритий, натхненний тощо), то й вони залежатимуть від інтелектуального розвитку, культурної компетенції й комунікативного досвіду його і його співрозмовників.

Для риторики гармонізуючого діалогу за умов православної аудіовізуальної журналістики характерні й особливі ознаки голосу (благозвучність, мелодійність, широкий діапазон) та параметри спілкування (доброзичливість, делікатність, комфорт, проникливість, повага, християнська любов до Бога й ближнього, в якому треба бачити образ Божий), зважаючи на їхню виняткову роль у процесі сприйняття аудиторією. Не обійденими увагою постануть проблеми фотогенічності й чарівності ведучих у телевізійних передачах. А це знову поверне до забутого і практично не вживаного в сучасному обігу філософського поняття калокагатія (гр. kalokagathia, від kalos – прекрасний (красивий) і agathos – добрий), що поєднує естетичні (прекрасне) та етичні (добре) цінності; основою якого вважається довершеність фізичного й психічного в людині – гармонійне поєднання зовнішніх (фізичних) та внутрішніх (духовних) її достоїнств – ідеал виховання людини.

Пам'ятаючи, що радіо- і теледискурс передбачає невимушеність спілкування (якщо це не стосується офіційних подій, інтерв'ю, хронік, репортажів чи коментарів за участі священнослужителів), автори й ведучі радіомовних і телевізійних передач створюють знаковий образ живого мовлення, яке виявляє ознаки його риторичної культури й публіцистичної майстерності та концентрацію духу мовця. Тому саме "живе мовлення" аудіовізуальної сфери мас-медіа залишається найбільш впливовим засобом та ефективною технологією у процесі формування риторичної культури суспільства в цілому та окремої людини зокрема.

Знаковими подіями у вітчизняному й світовому літописі аудіовізуальних православних мас-медіа за останнє десятиріччя стали діяльність православних телевізійних каналів "Культура", "Спас", "Союз", "Благовест", "КРТ" ("Київська Русь. Телебачення"), "Глас. Видавництво"; проведення міжнародних фестивалів православного кіно "Покров" (Україна), духовного кіно "Третє тисячоліття" (Росія) і православних ЗМІ "Віра і Слово", "Радонєж" (Росія), всеросійських фестивалів-семінарів "Православ'я на телебаченні і радіо", роботи численних радійних і телевізійних студій при єпархіях, телерадіокомпаній, радіоканалів, інтернет-телеканалів, інтернет-журналів, інтернет-серверів, порталів, електронних архівів, каталогів, відкритих енциклопедій, співтовариств, агентств, вищих освітніх закладів, інтернет-версій православних видавництв, періодичних видань газет і журналів, а також численних культурно-освітніх і духовно-просвітницьких програм на вітчизняному радіо й телебаченні за час їхнього існування. Тож, сучасна православна аудіовізуальна журналістика надає широкі можливості застосувати свої професійні знання, уміння й навички мовцеві-християнинові в риториці гармонізуючого діалогу.

Можна робити такі висновки дослідження та перспективи подальших пошуків у даному напрямку. Міждисциплінарний підхід до постановки питання про необхідність осмислення багатовимірності журналістикознавчих проблем дозволяє виділити серед інших маловивчену, але суспільно необхідну та ціннісно зорієнтовану проблематику, яка закономірно визріла в науково-методичному дискурсі щодо широкого спектру та характеру словесної взаємодії (і діяння) за умов аудіовізуальної журналістики, насамперед у контексті виокремлення нового – духовного та морально-етичного – виміру сучасного медіа-простору.

"Риторика гармонізуючого діалогу" є новим термінологічним поняттям та особливим явищем для цієї сфери життєдіяльності професійного оратора й комунікатора, тож заслуговує на дослідницьку увагу й внесено до авторського проекту міждисциплінарного словника-довідника термінів і понять за дисертаційною проблематикою авторки. При розгляді декількох моделей риторичної взаємодії мовця з аудиторією обґрунтовано твердження, що риторика гармонізуючого діалогу є духовною константою аудіовізуальної журналістики (передусім православних аудіовізуальних мас-медіа), що вона протидіє засобами Слова животворящого і благодатного існуючим проявам згубно впливаючої медіа-агресії та маніпулювання свідомості через аудіовізуальну сферу ЗМК. Таким чином вона розглядається як визначальна стратегія мисленнєво-мовленнєвої комунікації та як універсальна модель риторичної взаємодії журналіста-християнина з комунікативною аудиторією, – така, що спроможна вирішувати глобальну проблему відповідальності мовця перед Богом і суспільством за свої риторичні вчинки, за якість своєї риторичної культури, здатна подати зразкову модель для наслідування у професійних і творчих шуканнях мовців щодо вдосконалення себе як елітарних особистостей нового покоління. До розгляду прийнято обґрунтування такого твердження не тільки в контексті класичних риторичних та еристичних знань, але й у контексті аксіологічних і культуроформуючих констант і домінант у дискурсивних трансформаціях сучасного мас-медійного простору (зокрема щодо розгляду моделей риторичної поведінки мовця як основи не тільки професійно, але й ціннісно зорієнтованої творчої діяльності православного журналіста-оратора й комунікатора). Визначено походження цього нового термінологічного поняття, окреслено його характерні особливості та перспективи подальших пошуків.

1. Щербакова Е. Встречи с риторикой любви, добра и милосердия как возможность глубокого осознания студентами духовных основ новой учебной дисциплины // Риторика в системе гуманитарного знания. – М., 2003. – С. 382–385; Ее же. К проблеме становления новой языковой личности в условиях аудиовизуальной православной журналистики: ценностно-ориентированный подход // Журналістыка – 2006: Тэорыя. Практыка. Творчасць. – Мн., 2006. – С. 207–209; Ее же. Риторические основы аудиовизуальной журналистики: обзор проблематики // "Жыццём і словам прысягаючы…". – Мн., 2007. – С. 304–310; Щербакова Е. А. Духовно-нравственное измерение целей, задач и возможностей курса "Основы педагогической риторики" для православных педагогов, или Как говорить о вере, надежде, любви в современном информационном обществе // Коммуникативные исследования: Сб. межвуз. ст. – Ярославль-Воронеж, 2007. – С. 158–161; Ее же. Риторика диалога как объект междисциплинарных исследований // Средства массовой информации в современном мире. Петербургские чтения. – С.Пб., 2007. – С. 235–237; Ее же. Риторика гармонизирующего диалога как универсальная сфера гуманитарных знаний // XIII Междунар. Дашковские чтения (М., 18 апр. 2007 г.): Программа. – М., 2007. – С. 13; Ее же. Риторика любви, добра и милосердия в системе особенностей светского и духовного образования: опыт, проблемы и перспективы преподавания // Риторика в модернизации образования": Программа VIII Междунар. конф. по риторике (2–4 февр. 2004 г.). – М., 2004. – С. 7; Ее же. Риторическая культура аудиовизуальных журналистов // Профессия – журналист: вызовы ХХI века. – М., 2007. – С. 302–303; Ее же. Риторический идеал в логосфере аудиовизуальной медиакультуры: попытка интегративного моделирования // Язык и социум. – Мн., 2007. – Ч. ІІ. – С. 212–215; Ее же. Телеканал "Издательство "Глас"" (glas.org.ua) как особое явление в сфере современной медиакультуры: к описанию модели профессиональной и творческой деятельности в аудиовизуальной православной коммуникации // Журналистика и медаобразование-2007: Сб. трудов ІІ Междунар. науч.-практ. конф.: В 2 т. / Под ред. проф. М. Ю. Казак. – Белгород: БелГУ, 2007. – Т. ІІ. – С. 68–72; Щербакова О. А. Актуальні питання маніпулювання свідомістю людей через мовний вплив у галузі засобів масової комунікації (до виявлення психотехнологічної моделі впливу у проблематиці сучасних досліджень). – Львів, 2007; Її ж. Духовна риторична спадщина у рецепціях сучасної аудіовізуальної журналістики // Слобожанщина: літературний вимір: Програма V Всеукр. наук. конф. (Луганськ, 9 лют. 2007 р.). – Луганськ, 2007. – С. 15; Її ж. Кілька штрихів до курсу з риторики в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка // Наук. записки Ін-ту журналістики. – К., 2000. – Т. 1.– С. 11–12; Її ж. Неориторична дія та медіавплив в аудіовізуальній сфері масової комунікації: уведення до міждисциплінарної проблематики через анотований бібліографічний опис нових видань. – К., 2007; Її ж. Нові парадигми у галузі риторичної освіти та виховання студентської журналістської молоді крізь світло відродження християнських цінностей // Виховання і культура: Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. "Християнські цінності в освіті та вихованні". – Одеса, 2007. – С. 280–284; Її ж. Риторична майстерність професійного мовця як надійна запорука у формуванні творчої особистості тележурналіста // Соціально-комунікативні та психологічні аспекти побудови публічної індивідуальності майбутнього фахівця в галузі тележурналістики та кіно-, телемистецтва: Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. (Луганськ, 15–16 груд. 2005 р.) / Луган. держ. ін-т культури і мистецтв; Ред кол.: В. Л. Філіппов (відп. ред.) та ін. – Луганськ: Луганськ-Арт, 2006. – С. 24–25; Її ж. Світовий інформаційний простір потребує нашого захисту, або Риторика любові як духовна першооснова образу життя творчої особистості на межі століть // Науч. записки Луган. гос. пед. ун-та. Сер. "Филол. науки". – Луганск, 2002. – С. 318–327.

2. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики. – К., 2004. – С. 336.

3. Ткачук О. М. Наратологічний словник. – Тернопіль, 2002. – С. 36.

4. Михальская А. К. Основы риторики. – М., 2002. – С. 91.

5. Дворецкий И. Х. Латинско-русский словарь. – М., 2000. – С. 358.

6. Гончаренко С. Український педагогічний словник. – К., 1997. – С. 63; Дятчук В. В., Барабан Л. І. Український тлумачний словник театральної лексики. – К., 2002. – С. 33; Эстетика: Словарь. – М., 1989. – С. 53–54; Куньч З. Риторичний словник. – К., 1997. – С. 51; Куньч З. Й. Універсальний словник української мови. – Тернопіль, 2005. – С. 158; Кондаков Н. И. Логический словарь-справочник. – М., 1975. – С. 111; Літературознавча енциклопедія: У 2 т – К., 2007. – Т. 1. – С. 212–213, 456; Літературознавчий словник-довідник. – К., 1997. – С. 150–151; Православная этика. Нравственное поведение христианина. Краткая практическая энциклопедия. – С.Пб., 2005. – С. 70; Сагач Г. М. Словник основних термінів та понять риторики: Навч. посіб. – К., 2006. – С. 39, 50; Хилько Н. Ф. Аудиовизуальная культура: Словарь. – Омск, 2000. – С. 21; Яцимірська М. Г. Сучасний медіатекст: Слов.-довід. – Львів, 2005. – С. 18.