Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Емотивність публіцистики сучасної регіональної преси у ментальній дилемі "Схід–Захід"

Белецька А. В.

асп.
УДК 070.15 +81-13

У статті підтверджено важливість мовного аспекту у політичній боротьбі, проаналізовано розвиток політичного дискурсу, наголошується на емотивності текстів сучасної регіональної преси у ментальній дилемі “Схід—Захід”.
Ключові слова: мова, політичний дискурс, емотивність.

In the article importance of linguistic aspect is confirmed in a political fight, development of political diskurs is analysed, marked on emotions texts of modern regional press in a mental dilemma the "East - West".
Keywords:
language, political diskurs, emotion.

Політична комунікація в суспільстві на етапі його швидкої демократизації має дуже велике значення. Серед її численних компонентів найважливішим є мова. Досвід політичної діяльності останніх років в Україні свідчить про зростання наукового інтересу стосовно мовної проблематики. Її аналіз відкриває можливість скласти чітке уявлення про розвиток й способи моделювання політичної комунікації в країні та дослідити особливості самої мови як частини політичного дискурсу.

Актуальним є завдання дослідити дискурс сучасної суспільно-політичної преси як взаємодію чотирьох структур: виражених у тексті ідей, мисленнєвих процесів мовця, мовних особливостей тексту як джерела інформації та частини політдискурсу, структури мовленнєвої ситуації (стосунки між мовцем та адресатом).

Інтерес дослідників до мінімальних лінгвістичних одиниць (слів) поєднується при цьому з інтересом до максимальних одиниць (тексту, контексту та дискурсу).

На жаль, поза полем зору науковців усе ще перебувають такі важливі загальнотеоретичні проблеми, як виявлення суті та природи дискурсу, комунікативні властивості й архітектоніка дискурсу, роль мовної особистості в функціонуванні політичного дискурсу. А той факт, що головною галуззю реалізації завдань і можливостей ЗМІ є саме соціально-політична сфера, дає підстави стверджувати, що найбільш презентабельним матеріалом для вивчення масовоінформаційного дискурсу виступає саме політичний дискурс.

Першими заговорили про використання мови у боротьбі за владу філософи. Саме їм належить вислів, що став крилатим: говори, щоб володіти. Р. Барт розвиває теорію "класового письма" – феномена, що виник у XVII ст. у соціальній групі, яка "безпосередньо трималася поблизу влади" [1]. Він зазначав, що вплив політики і владних відносин на мову є дуже сильним, і розділив мови на енкратичні (формується під конкретні запити влади) та акратичні (протидіють владі), визначивши при цьому потрібні для досягнення цілей ідеологічні механізми.

У ХХ ст. учені уважно підійшли до прагматичного аспекту функціонування мови у політичній боротьбі. Якщо дослідження політологів та філологів 40-х рр. присвячені вивченню змін, які відбувалися в лексичній системі мови в моменти соціальних революцій (Р. Будагов, П. Лафарг), то вже у 60-х рр. учені празького лінгвістичного гуртка "Празька школа" засновують новий підхід до мови, який дістав назву "прагматичний переворот".

У цей час актуальними стають дослідження, в яких акцент зміщується з проблеми вивчення механізму мови на проблеми її функціонування в реальних конкретних життєвих ситуаціях із конкретними цілями учасників комунікативного процесу. Радянський учений М. Бахтін зазначав, що, будучи пов'язаною з функціонуванням різних політичних ідеологій, системами поглядів, які містять оцінку дійсності через призму ставлення до неї людини, мова активно використовується для формування ідей і методу мислення. Мова в цей час стала розглядатися як засіб обслуговування певної ідеології: "Мова є частиною життя суспільства, будучи його практичною свідомістю. Ця свідомість є упередженою свідомістю, яку ми можемо назвати ідеологією. Мова ідеологічна, вона постійно перекручується на користь зацікавленого класу".

Гіпотези західних психологів (А. Кохен, Ю. Нейссер, Е. Рейнолдс, Дж. Остін, Дж. Серль, П. Строссон, Д. Вундерлих) дали поштовх для розгляду мови як соціолінгвального явища у дослідженнях радянських філологів І. Білодіда, Т. Крючкової, Е. Туманяна та А. Баскакова.

Серед науковців, які досліджували мову преси за радянських часів, – О. Вольф, В. Грідін, Б. Грушин, Н. Костіна, О. Мягкова, М. Стернін, В. Шаховський. Зокрема вплив публіцистичної, наукової мови на масову свідомість досліджували вітчизняні вчені О. Пономарів, В. Різун, К. Серажим, Н. Непийвода, А. Мамалига, М. Феллер.

Особливості політичного дискурсу аналізуються в роботах П. Серіо, А. Клепікова, В. Вовка, Г. Почепцова, А. Баранова. У дослідженнях учених було проаналізовано розвиток політичного дискурсу у пострадянських країнах, у тому числі й Україні: "У посткомуністичному суспільстві наріжним каменем політики стає мова, говоріння, спілкування, дискурс. Майбутнє України визріває у комунікації. У політичній стратегії відбулося зміщення орієнтування, перехід від мовчазної маніфестації влади до політичного дискурсу. Сучасне політичне життя в Україні призвело до актуалізації значення політичного слова" [3].

За висловом К. Серажим, "вербальним виявом політики є політичний дискурс" [4]. Основна мета політичного дискурсу – вплив на суспільну думку і формування переконання, що влада повинна чи не повинна належати певному соціальному інституту. Політичний уплив на суспільну думку реалізується чотирма шляхами: авторитетом, аргументацією, маніпуляцією, силою. Жоден із них не може обійтися без наявності у політдискурсі тексту, бо авторитет, аргументація, маніпуляція вимагають присутності у процесі впливу слова, речення, тексту, системи текстів.

На сьогодні визначено найменш досліджені складові політдискурсу: "У політичному дискурсі закономірне зміщення від методів переконання у бік упливу на емоції електорату. До найменш вивчених належать евалюації психологічного характеру, пов'язані з поняттями емоцій, почуттів, мотиву" [4]. "Існують об'єктивні закони функціонування суспільної думки і суспільних емоцій, які майже не враховуються в інформаційній роботі" [5], – наголошує на необхідності вивчення механізму роботи емоційності при формуванні суспільної думки шляхом ЗМІ А. Чічановський. Беззаперечною науковою істиною є твердження про вплив емоцій комунікатора на масові настрої. Наприклад, московський вчений В. Грідін доводив, що використання емоційно забарвлених слів у пресі сприяє виникненню емоцій у читачів [4]. Саме це при спеціальній подальшій розробці сприяє науковій організації агітаційно-пропагандистської роботи в плані впливу на аудиторію, коли активізація емоційного прошарку лексики тексту пробуджує у масах певні емоції.

Автор ідеї про втілення емоцій в мовленні (емотивності текстів) В. Шаховський зазначає, що логічно було б іти до дослідження емотивності тексту через різнобічне вивчення емоційних характеристик слова: "Якщо виходити з того, що емоції є однією з форм відображення дійсності, а це визнається й радянською філософією (Лєбєдєв, Шингарод), й лінгвістикою (Мальцев, Колшанський), то емотивні компоненти словесної семантики <…> можна розглядати як специфічний спосіб вказівки на світ посередництвом спеціалізованої (емотивної) лексики".

Під кутом зору безпосереднього зв'язку з позамовною дійсністю і відбиттям національно-культурної, політичної специфіки найпоказовішим є лексичний рівень. Політичний дискурс є комунікативним явищем, що включає, крім текстів, екстралінгвістичні чинники: знання про світ, систему думок, настанов, аргументів, мету комунікації та ін. Принцип ідеологічної орієнтованості політичного спілкування охоплює процес створення політичних текстів, їх інтерпретацію та соціальний ефект. Цілеспрямоване моделювання семантико-прагматичного змісту мовних одиниць найхарактерніше для лексичного рівня, оскільки, виникаючи у свідомості, ідеологічні концепти об'єктивуються в лексичних одиницях. Дискурсні варіації словника виявляють ідеологічні відмінності політичних спрямувань і груп суспільства.

Дослідження регіональних суспільно-політичних газет паралельно з центральними друкованими ЗМІ мало на меті відстежити, наскільки відрізняються в них прийоми реалізації політичного дискурсу від всеукраїнських газет. Крім того, необхідно було визначити, чи перебували у 2004–2006 рр. досліджувані газети у культурологічному конфлікті "Схід-Захід", аби визначити наслідки організації політдискурсу та шляхи їх подолання.

Річ у тім, що саме на протистоянні регіонів України було побудовано політичний дискурс одного з лідерів президентських (2004) та парламентських (2006) перегонів – В. Януковича. Про це переконливо свідчать реальні події листопада 2004 р., коли на з'їзді у м. Сіверодонецьку прихильниками В. Януковича було порушено тему федералізації східних регіонів України. У 2006 р. лідером парламентських виборів стала очолювана В. Януковичем Партія регіонів. Отже, тема "Україна одна, але регіони бачать різне її майбутнє" стала у ці часи дуже популярною. Це й зумовило необхідність дослідити, як поводяться із емотивною лексикою у цьому протистоянні публіцисти, які реалізують політичний дискурс.

Для дослідження публіцистики регіональної преси були обрані чотири суспільно-політичні газети за критеріями рівної активності у політичному житті (наявність публіцистичних матеріалів на шпальтах досліджуваних газет), рівновіддаленості від засновників (усі досліджувані газети засновані власне трудовим колективом, до якого інколи приєднувалася обласна рада чи громадська організація) та однаковість мови викладення матеріалів. Виходячи з цих критеріїв, до дослідження було взято газети "Високий замок" (засновник – трудовий колектив газети та обласна Рада депутатів, м. Львів), "Волинь" (трудовий колектив газети та обласна Рада депутатів, м. Луцьк), "Кримська світлиця" (трудовий колектив, Всеукраїнське товариство "Просвіта" та Спілка письменників України). Труднощі виникли тільки із вибором суспільно-політичної газети Донбасу: внаслідок історично обумовлених та сучасних політичних обставин з понад 100 друкованих органів регіону було знайдено одну газету, що відповідала заданим критеріям – "Донеччина" із щотижневим додатком "Світлиця". Засновник газети – колективне підприємство "Редакція газети "Донеччина" – випускає чи не єдину українськомовну суспільно-політичну газету на Донбасі.

Часові межі та умови контент-аналізу не відрізнялися від тих, які були обрані при дослідженні центральних всеукраїнських суспільно-політичних ЗМІ: вибірка проводилася з публіцистичних статей, опублікованих в одному номері за місяць до парламентських та президентських виборів. Обсяг досліджуваного матеріалу – 1500 слів з кожного номера газети. Результати досліджень позитивних номінативних емотивів у цих газетах у відсотковому визначенні виявилися такими:

Як уже зазначалося, дуже важливими для реалізації політичного дискурсу боротьби та його етапу – дискредитації політичного опонента – є пейоративні емотеми. Контент-аналіз показав, що регіональні ЗМІ усвідомлюють прагматичну функцію пейоративних емотивів і використовують їх максимально:

Логічним є підвищення негативної емотивності публіцистики газети "Волинь" з 2004 до 2006 рр., оскільки поступово, починаючи з липня 2004 р., ця суспільно-політична газета засвідчувала підтримку опозиційному кандидатові В. Ющенку. Вже у липні 2004 р., як тільки в Україні стартувала передвиборна боротьба, газета "Волинь" критикувала дії уряду В. Януковича (Тугак А. Справжня ціна пільгового пального для села // Волинь. – 2004. – 13 лип.), використовуючи номінативні емотиви у переносному значенні: "турботами" декотрих владців", "про ті "величезні" вигоди від вступу до ЄЕП", розхваленим "пільгуванням", "за так звану "стабілізацію". Немало критики дістав у цей час чинний Президент Л. Кучма від публіциста В. Лиса (Лис В. Кучму висунули в Президенти // Волинь. – 2004. – 13 лип.), який у першу чергу уособлював тогочасну українську владу. На 150 слів згаданого публіцистичного тексту не було жодного позитивного емотиву, натомість 10 негативних створювали відповідний настрій читачеві: "під анафемою", "анафема на нашу голову", "донецького Януковича", "недопущення Януковича до другого туру" тощо.

Варто зазначити, що у липні 2004 р. саме на шпальтах регіональної газети "Волинь" спостерігається явище, раніше не бачене в інших досліджуваних газетах: у номері газети "Волинь" від 10 липня з'являється передрукована із тижневика "2000" стаття В. Волкова "Демократія по-американськи" щодо втручання США у внутрішні справи інших країн. Це протистояння двох агресивних дискурсів у межах однієї газети спостерігається вперше у цьому дослідженні: на шпальтах однієї газети співіснують два політичні дискурси двох протилежних кандидатів на посаду Президента України В. Ющенка та В. Януковича. У матеріалі В. Волкова "Демократія по-американськи" на три сотні слів прийшлося всього одне емотивно позитивне словосполучення "як нагороду за гарну поведінку", яке на тлі решти 20 пейоративних словосполучень умить утратило свій позитивний смисл та набуло відтінку іронії. Натомість пейоративні номінативи використовувалися активно: "агресивний вплив", "світове зубожіння", "дружні "режими", "ворожі "режими", "держави другого сорту", "великих грантодавців", "Україна – тренувальний майданчик" тощо.

У грудні 2004 р., у розпал політичної боротьби та напередодні переголосування за кандидатів В. Януковича та В. Ющенка, пейоративна риторика стала не тільки кількісно більшою, а й яскравішою, свідченням чого є номінативи газети "Волинь": "не бидло" й не "козли", "викручування рук", за "єдиного кандидата", "беззаконня", "масові крадіжки", "шантаж", "залякування", "погрози", "злочинні команди", "злочинні накази", які траплялися у статті Любомира Пахолока "За беззаконня доведеться відповідати" (Волинь. – 2004. – 14 груд.). Або "несправедлива передвиборча кампанія", "тиск і насильство з боку влади", "цинічно сфальсифіковані результати", "через кровопролиття", "страх", "Янукович – як Пилип з конопель із твердженням про свою опозиційність", "кривавий розвиток подій" тощо у статті В. Уліцького "Хто переміг у помаранчевій революції" (Там само).

Але кульмінація використання пейоративної лексики публіцистами газети "Волинь" відбулася у березні 2006 р. Кількість пейоративів збільшилася з 4 % до 6,5 %. Саме на цей час припадає усвідомлення читачів західного регіону країни того, що основна боротьба за подальший курс розвитку України розгортається на парламентських виборах 2006 р. Номер газети "Волинь" від 23 березня 2006 р. містить такі публіцистичні матеріали: "Коли ми позбудемося хвороби малоросійства?" (В. Гей), "Вибір між минулим та майбутнім" (схід і захід України у аналітиці І. Лиса), "Багато ролей одного майора" (І. Кульчицький про роль касетного скандалу та майора Мельниченка у політичному протистоянні різних політичних сил). Лексика у публіцистиці "Волині" у 2006 р. промовисто насичена пейоративними номінативами: "двуязичні партії", "так звані "регіонали", "двуязичіє", "хвороба малоросійства", "хохлуйство", "насильницька русифікація", "колонізатори", "мовний розкол суспільства", "апофеоз цинізму влади", "бігборди зі свастикою", "іменовані тут хазяями", "влада неправа", "десяток зеківців", "публічний лідер – двічі засуджений", "немов звір перед останнім стрибком" тощо. Загальна кількість пейоративних номінативів досліджуваного номера "Волині" (23.03.2006) – 100 одиниць на 1500 досліджених лексичних одиниць номера.

Більш виваженими та передбачуваними у використанні в публіцистиці емотивних номінативів виявилися газети "Кримська світлиця" та "Високий замок". Кількість їх емотивної пейоративної лексики зросла напередодні вирішального переголосування за відстоюваного ними кандидата у Президенти України В. Ющенка у 2004 р., але не стала зменшуватися чи збільшуватися перед парламентськими виборами 2006 р.

Необхідно звернути увагу ще на один унікальний випадок: уперше у нашому дослідженні як регіональної, так і центральної суспільно-політичної преси ми знайшли публіцистичний текст, в якому кількість позитивних та негативних номінативів однакова – 50 на 50. Це публіцистичний виступ народного депутата, письменника Бориса Олійника "Тихі, як осінній падолист" у кримській регіональній газеті "Кримська світлиця", де на 380 лексичних одиниць було використано 19 негативних номінативних емотивів та 18 позитивних. Причому й перші, й другі були яскравими та образними:

Найбільшою несподіванкою дослідження емотивності регіональних суспільно-політичних газет виявилася публіцистика чи не єдиної українськомовної газети східного регіону України "Донеччина" та її додатку "Світлиця". Пейоративні емотеми збільшувалися напередодні важливих політичних подій 2004 та 2006 рр. у два та чотири рази: 1,6 % – 3,6 % – 6,5 % .

Різницю між показником у 1,6 % негативних номінативів у липні 2004 р. та 6,5 % у березні 2006 р. можна пояснити змінами політичних симпатій газети "Донеччина". Газета напередодні виборів Президента України була провладною у своїх поглядах, бо у 2004 р. захищала прем'єра В. Януковича (публіцистичні статті називалися "Заробітна плата: курс на європейські стандарти" (П. Яресько), "Пенсії – це хабар народу?" (С. Гуртовий), "Робота в Україні знайдеться всім" (П. Яресько).

У 2006 р. відбуваються кардинальні зміни у складі лексики цієї газети: вона стає в п'ять разів агресивнішою, але майже всі негативні емотеми стосуються тепер того ж самого політика В. Януковича та його політичної діяльності в Україні напередодні парламентських виборів 26 березня. Позитивна емотивність серед досліджуваних регіональних газет є найбільш високою у газеті "Донеччина" напередодні старту виборчої боротьби у президентських виборах 2004 р. Це підтверджує припущення, що формуючи неагресивний політичний дискурс кандидата у Президенти України, Прем'єр-міністра України В. Януковича, газета "Донеччина" частіше, ніж інші регіональні газети, використовувала позитивні емотиви. Саме позитивні іменники та прикметники проявилися у цьому випадку як лексика, що реалізує попит влади на заспокоєння суспільної точки зору щодо тогочасної влади, одну з гілок якої – Кабінет Міністрів – очолював Віктор Янукович.

Збільшення негативної емотивності супроводжувалося ще одним процесом: газета у п'ять разів зменшила кількість позитивних емотем у 2006 р., оскільки після подій 2004 р. відбулася зміна керівництва редакції й політичні симпатії засновника. Це демонструють теми й назви досліджуваних публіцистичних статей "Донеччини", які пропонуємо порівняти: "Заробітна плата: курс на європейські стандарти", "Робота в Україні знайдеться всім" (2004 р., коли Прем'єр-міністром в Україні є виходець з Донецька В. Янукович); "Двомовність чи повзуча агресія", "Та не однаково мені…", "Чи існує мовна проблема?" (2006 р., В. Янукович як лідер Партії регіонів знову у політичній боротьбі, але газета тепер тільки критикує плани та методи роботи цього політика у боротьбі за владу).

Ось порівняльна характеристика емотивних пейоративних номінативів публіцистики "Донеччини" у липні 2004 р. та березні 2006 р.:

Характерною є також співвіднесеність у публіцистичних матеріалах "Донеччини" позитивних та негативних емотивних номінативів.

У 2004 р. у досліджуваних публіцистичних статтях газети "Донеччина" (від 2 липня) отримали таку пропорцію позитивних та негативних емотивів: 24 до 1 у статті П. Яреська "Заробітна плата: курс на європейські стандарти", 17 до 7 у цього ж автора в статті "Робота в Україні знайдеться всім".

У 2006 р. у статті Ю. Тимощук 8 позитивних та 88 негативних емотивів, пропорція 1 до 8 у публіцистичній статті В. Соловйова "А чи існує проблема?", 1 проти 14 у матеріалі О. Винниченка "Та неоднаково мені…" тощо.

Зіставлення емотивності публіцистики досліджуваних друкованих ЗМІ під час трьох історично важливих моментів суспільного життя країни (початок передвиборної боротьби за пост Президента України у 2004 р., переголосування другого туру президентських виборів 2004 р. та парламентські вибори 2006 р.) доводить, що:

– емоційно забарвлені негативні та позитивні номінативи у прагматично маркованих публіцистичних текстах використовували у 2004–2006 рр. всі досліджувані регіональні ЗМІ;

– досліджувана регіональна преса включена у спеціально організоване учасниками політичного дискурсу протистояння "Схід–Захід" і використовує негативну лексику (у даному дослідженні – номінативи) як засіб навіювання необхідної для реалізації дискурсу ідеї;

– кількість негативно забарвлених номінативних емотивів варіювалася, збільшуючись чи зменшуючись, залежно від належності ЗМІ до владних чи опозиційних інституцій та політичної мети організаторів дискурсу;

– збільшення пейоративної емотивності публіцистики характерне для опозиційно налаштованих регіональних ЗМІ. Подібний прийом нагнітання негативних емотивів використовувався для "масифікації" електорату "за" певну політичну ідею та "проти" дискредитованого політичного опонента;

– мінімальне використання або зменшення кількості негативних номінативів у публіцистиці має протилежну мету – "демасифікацію" електорату, тобто руйнування маси задля заспокоєння суспільної думки;

– публіцистика регіональної преси обережніша із використанням агресивних емотем, ніж публіцистика всеукраїнських позапартійних чи партійних ЗМІ. Саме регіональні видання надають свої шпальти для реалізації двох протидіючих дискурсів, що наближає публіцистику до демократичних стандартів суспільно-політичної публіцистики;

– контент-аналіз публіцистичних статей переконливо доводить, що емотивність журналістських матеріалів зростає чи зменшується кількісно, а інколи й змінюється якісно, залежно від прагматичних цілей політичного дискурсу, над реалізацією якого працюють ЗМІ. Всеукраїнські суспільно-політичні, регіональні, партійні та позапартійні ЗМІ демонструють тотальну динаміку кількості емотем у грудні 2004 р. й подальше повернення до середньої норми позитивних емотивів після стабілізації політичної ситуації та напередодні парламентських виборів 2006 р.;

– регіональна преса у дилемі "Схід–Захід" найяскравіше продемонструвала швидкість зміни якості емотивності при переміщенні з одного дискурсивного процесу в інший; натомість саме в регіональній пресі ми побачили принаймні спроби збалансованого викладу публіцистичних матеріалів та єдиний приклад публіцистичного твору, де найоптимальніше співвіднесено позитивні та негативні емотиви;

– напередодні важливих політичних соціальних подій змінюється не тільки роль мови у ЗМІ, а й відбуваються якісні зміни мовлення та стилю публікацій. Тобто сучасні публіцисти, включені в реалізацію політичного дискурсу, конструюють реальність у своїх матеріалах, а не просто відображають політичну боротьбу. При цьому деякі зі ЗМІ демонструють відмову від відкритої пропаганди, замінюючи її на завуальоване маніпулювання масовою свідомістю.

Проведене дослідження дозволяє зробити висновок про використання різних способів мовленнєвого маніпулювання свідомістю читачів сучасних ЗМІ. Необхідно враховувати той факт, що сучасна людина живе в інтенсивному інформаційному полі, тому повинна бути озброєна знаннями про те, як може вестися боротьба за свідомість у сучасних ЗМІ.

Таким чином, подальше вивчення прийомів мовленнєвого впливу в ЗМІ, на телебаченні, в інтернеті, у рекламних політичних текстах є необхідним для створення механізмів протидії моленнєвому маніпулюванню. Крім того, величезне значення має розвиток у суспільній свідомості розуміння суті та наслідків мовленнєвого маніпулювання, відкрите обговорення проблем мовленнєвого впливу й відмова від використання маніпулятивних прийомів у ЗМІ.



1. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. – М.: Прогресс, 1989. – 616 с.
2. Гридин В. Психолингвистические функции эмоционально-экспрессивной лексики. – М., 1976.
3. Клепиков А. Зоополитикон учится говорить: политический дискурс в посткоммунистической Украине // Политическая мысль. – 1994. – № 3. – С. 25–31.
4. Серажим К. Дискурс як соціолінгвальне явище: методологія, архітектоніка, варіативність. – К., 2002. – 580 с.
5. Чічановський А., Шкляр В. Світ інформації: особистість, суспільство, держава. – К.; М., 1995. – С. 56.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові