Ласкаво просимо

У статті визначається місце української періодики про культуру на сучасному інформаційному ринку України, виділяється низка типоформувальних і типологічних ознак, на основі яких проводиться класифікація засобів масової інформації, що пишуть про мистецтво і культуру.

Ключові слова:культура, мистецтво, засоби масової інформації, типоформвальні ознаки, типологічні ознаки, періодика про культуру.

In the article the location of the Ukrainian periodicals is determined about a culture at the modern informative market of Ukraine; the row of typoformyruyuschykh and typologycheskykh signs, which classification of mass medias which write about a culture art is conducted on the basis of, is selected.

Keywords: culture, art, mass medias, typoformyruyuschykh signs, typologycheskykh signs, periodicals about a culture.

Нині не існує однієї універсальної методики, за допомогою якої можна було б аналізувати сучасну журнальну періодику і окремі її різновиди на основі чітких критеріїв, що, у свою чергу, впливає на вивчення журнальної преси і визначення типологічної природи видань. Це ж стосується і українських періодичних видань про культуру і мистецтво.

Аналізуючи міру дослідженості такого специфічного сегмента ринку, як друковані засоби масової комунікації, що пишуть про культуру, необхідно констатувати той факт, що як теоретичні, так і практичні розвідки в цій царині майже відсутні. Такий стан речей можна пояснити чи то специфічністю тематики, чи то нерозвиненутістю цього сегмента ринку.

Наявними є дослідження, наприклад, журнального ринку загалом, без виділення в окрему групу періодики про культуру.

Метою цієї статті і є визначення специфіки цього вузького і слаборозвинутого сегмента сучасного інформаційного ринку за допомогою класифікації на основі типоформувальних і типологічних ознак.

В українському журналістикознавстві проблему функціонування періодичних видань, а також специфіку їх типології вивчають М. Тимошик, В. Здоровега, Т. Смирнова, І. Гутиря, В. Шевченко.

Серед праць дослідників, які вивчали проблеми типології періодичної преси, варто виділити: концепцію основних принципів типології журналів О. Бочарова, метод теоретико-типологічного аналізу періодичних видань О. Акопова, дослідження М. Пріор-Міллер.

У своїй концепції О. Бочаров називає такі п'ять основних "типологозначущих" елементів, які визначають тип видання: 1) характер аудиторії; 2) предмет відображення; 3) цільове (функціональне) призначення; 4) родова належність видання; 5) характер викладу [1]. У свою чергу, О. Акопов виділяє низку ознак, які впливають на формування типу журналів, які він називає типоформувальними [2]. До них він зараховує: видавничий орган, читацьку групу, а також завдання і програму видання. Ці три ознаки, на думку вченого, і визначають певний тип видання. Під "типом" О. Акопов розуміє: 1) логічний клас об'єктів, який складається з певних елементів, перебуває на нижньому рівні ієрархії і входить в інші, більш високі класи; 2) модель, якій відповідає будь-який клас об'єктів, а також елемент цього класу, який входить у класифікаційну систему. Для виникнення того чи того типу преси потрібен вплив соціальних чинників, тобто певних політичних, економічних, культурних тощо процесів, а також суспільних явищ. Коли тип видання сформувався, він визначає вторинні (залежні) типологічні ознаки. До цих ознак належать: авторський склад, внутрішня структура, жанри, оформлення. І на третьому рівні ієрархії перебувають формальні типологічні ознаки: періодичність, обсяг і тираж [2].

Дослідження М. Пріор-Міллер присвячені американській періодиці. У своїй роботі дослідниця проаналізувала праці американських теоретиків преси, присвячені типологічному аналізу періодики. На основі проведеної роботи М. Пріор-Міллер виділила три методи, за допомогою яких американські теоретики класифікували журнальні видання. Перший – метод дихотомії загальних і спеціалізованих видань. Він застосовується на основі одного із трьох критеріїв:
а) характеру читацької аудиторії;
б) змісту;
в) кількість потенційних читачів.

Другим є метод поділу видань за інтересами. Третій – класифікація журналів на основі інформаційної функції рекламних або редакційних матеріалів. Крім трьох окреслених вище методів, М. Пріор-Міллер виділяє ще і четвертий, що має назву "метод множинних характеристик". Суть цієї класифікації "зводиться до виділення типологічних критеріїв першого ряду, а потім другорядних рядів на основі використання і комбінування методів дихотомії, інформаційної функції, а також поділу видань за інтересами, що, у свою чергу, може дати послідовну і чітку характеристику кожного видання" [3].

Як свідчить аналіз зазначених праць, деякі характеристики є загальними для більшості дослідників. Наприклад, "незважаючи на розбіжність термінів, які використовуються в американському дослідженні й новій концепції О. Бочарова, можна помітити, що критерії, використані в типологічній оцінці журнальної періодики, багато в чому схожі. Так, загальним є критерій характеру аудиторії, а критерію предмета відображення може відповідати принцип поділу видань за інтересами тощо" [3]. О. Акопов також вважає читацьку групу однією з головних типоформувальних ознак, а цільове (функціональне) призначення у нього реалізується в завданнях і програмі.

Спільність понять, у свою чергу, зазначає і С. Гуревич, який, посилаючись на дослідників типології ЗМІ, називає "найважливішими факторами, що визначають типологічні особливості газети" [4], мету видання та її концепцію, а також читацьку аудиторію.

На думку дослідника, мету видання визначає засновник, а втілюється вона в концепції. Під концепцією С. Гуревич розуміє "вираження задуму засновника газети, ідеї, що він прагне реалізувати, приймаючи рішення про заснування нового видання. Концепція газети відповідає на запитання: якою вона повинна бути? Це впливає не тільки на визначення типу газети, всіх її особливостей, а й на програму діяльності її редакції, на вибір читацької аудиторії видання. Концепція газети є основою розробки її моделі – як змістово-тематичної, так і композиційної і графічної" [4].

Концепція включає такі розділи:
а) напрям видання, що визначає його суспільне значення, адресність, завдання, основні елементи;
б) тематичну і типологічну характеристики, в яких враховані основна та додаткова тематика, стиль викладу, обсяг тощо;
в) графічну концепцію, яка охоплює структуру, елементи й графічне оформлення видання, тобто архітектоніку [4].

У свою чергу, Держкомтелерадіо подає статистичні дані про друковані засоби масової інформації в Україні за такими ознаками, як тип видання, сфера розповсюдження, цільове призначення, засновник [6].

Переважну більшість друкованих періодичних видань із загальнодержавною сферою розповсюдження становлять журнали, а потім газети, бюлетені, збірники, календарі, альманахи і дайджести.

За сферою розповсюдження всі видання поділяють на загальнодержавні, регіональні та/або закордонні та місцеві.

Перше місце серед засновників друкованих періодичних видань із загальнодержавною сферою розповсюдження посідають суб'єкти підприємницької діяльності, а друге – фізичні особи, навчальні заклади, громадські організації, органи виконавчої влади, релігійні організації, органи місцевого самоврядування, наукові установи, благодійні організації, творчі спілки, політичні партії, трудові колективи підприємств.

Щодо цільового призначення друкованих ЗМІ з загальнодержавною сферою розповсюдження, то найбільше зареєстровано видань інформаційних, періодики для дозвілля та загальнополітичної. Після них за рейтингом бачимо наукові видання, рекламні, науково-популярні та видання з питань економіки та бізнесу, виробничо-практичні, видання для дітей, галузеві і правові, спортивні, з питань мистецтва, для жінок і видання історичної тематики.

За класифікацією Держкомтелерадіо, всю періодику, яка є в цій роботі, відносять до видань з питань мистецтва [6].

На підставі наведених вище досліджень, а також з огляду на специфіку видань, які висвітлюють питання культури і мистецтва, була визначена система класифікації цих видань на основі таких типоформувальних ознак, як:
а) тип видання;
б) характер аудиторії і характер викладу;
в) засновник;
г) цільове призначення.

А також типологічних ознак другого рівня: періодичність, формат, обсяг і тираж.

Вибірка видань, наявних у даній роботі, проводилася за передплатними каталогами Укрпошти, вітчизняних бібліотек, а також за каталожними базами даних сайту українських передплатників. У результаті було відібрано 16 видань: "Top Film", "Кино Дайджест", "Cinema", "Контрамарка", "Кіно-театр", "Кіно-коло", "Сучасність", "Аристократ", "Ренесанс", "Мистецтво і освіта", "Великие Художники", "Галерея Искусств", "Художники України", "Образотворче мистецтво", "Культура і життя", "Українська культура".

Велике значення в даній класифікації має тип видання. Не випадково ця ознака виведена на перше місце серед усіх інших. Причина в тім, що такий сегмент ринку, як українські періодичні видання про культуру, нині розвинутий слабо. Тому виділити і класифікувати, приміром, тільки журнальну або газетну періодику, не можливо, через незначну кількість найменувань і тих, й інших типів видань.

Періодика про культуру як підсистема української преси містить у собі видання таких типів:
а) журнали: "Top Films", "Кино Дайджест", "Cinema", "Контрамарка", "Кіно-театр", "Кіно-коло", "Аристократ", "Мистецтво і освіта", "Великие Художники", "Галерея Искусств", "Художники України", "Образотворче мистецтво", "Українська культура";
б) газети: "Культура і життя";
в) альманахи: "Сучасність", "Ренесанс".

видань, що пишуть про культуру, є:
а) державні установи: "Українська культура";
б) творчі об'єднання, навчальні заклади тощо: "Ренесанс", "Образотворче мистецтво";
в) змішані (державні установи і творчі об'єднання, навчальні заклади): "Кіно-театр", "Мистецтво і освіта", "Культура і життя", "Сучасність";
г) комерційні організації або приватні особи: "Кино Дайджест", "Контрамарка", "Художники України", "Великие Художники", "Галерея Искусств", "Аристократ", "Кіно-коло", "Top Films", "Cinema".

Для інформаційного ринку видань про культуру характерне розділення всієї періодики на дві великі групи залежно від підходів щодо реалізації редакційної політики. Перша група – це комерційні видання, орієнтовані на ринок, тобто на задоволення потреб конкретного споживача, що і визначає політику редакцій, друга – періодичні засоби масової комунікації, існування яких підтримується бюджетним коштом, що накладає на них певні зобов'язання. Тобто в другій групі представлені видання, які є періодичними органами певних державних установ, творчих об'єднань, навчальних закладів і відображають насамперед цілі і завдання засновника, його політику. Так, читаючи газету "Культура і життя", можливо зрозуміти, що вона є друкованим органом Міністерства культури і туризму України, а переглядаючи журнал "Образотворче мистецтво", одразу визначаємо, що його видає Спілка художників України.

За характером викладу і характером аудиторії видання поділяються на:
1) спеціалізовані масові: "Top Film", "Кино Дайджест", "Cinema", "Контрамарка", "Великие Художники", "Галерея Искусств", "Художники України";
2) спеціалізовані немасові (вузькоспеціалізовані, фахові): "Кіно-театр", "Кіно-коло", "Сучасність", "Ренессанс", "Мистецтво і освіта", "Образотворче мистецтво", "Культура і життя", "Українська культура";
3) елітні: "Аристократ".

За цільовим призначенням:
а) освітні: "Великие Художники", "Галерея Искусств", "Художники України";
б) культурно-освітні й літературно-художні: "Українська культура", "Сучасність", "Ренессанс", "Кіно-театр", "Культура і життя";
в) наукові, науково-методичні й науково-популярні видання: "Образотворче мистецтво", "Мистецтво і освіта", "Кіно-коло";
г) life style: "Кино Дайджест", "Top Films", "Cinema", "Контрамарка";
д) елітні: "Аристократ".

Більшість дослідників, які вивчають питання типології друкованих ЗМІ, вважають, що в сучасних умовах одними з головних типоформувальних ознак є характер викладу і характер аудиторії, а також видавець і цільове призначення. Це справедливо і для періодичних видань про культуру. Але ці друковані засоби масової інформації мають свою специфіку. Так, для видань, засновниками яких є державна установа, навчальний заклад або творче об'єднання, на друге місце виходить така типоформувальна ознака, як засновник, а для періодики, заснованої комерційними установами чи приватними особами – характер викладу, цільове призначення і характер аудиторії. Тобто для таких журналів, як "Українська культура", "Ренесанс", "Образотворче мистецтво", "Кіно-театр", "Мистецтво і освіта", "Культура і життя" на другому місці є засновник, для всіх інших – характер викладу, цільове призначення і характер аудиторії.

До типологічних ознак другого рівня було віднесено періодичність, обсяг, формат і тираж видання. Класифікуючи друковані видання про культуру за періодичністю, можна виділити такі групи:
1) щотижневі і ті, що виходять два рази на тиждень: "Великие Художники", "Галерея Искусств", "Художники України", "Культура і життя";
2) щомісячні: "Аристократ", "Сучасність", "Кино Дайджест", "Top Films", "Cinema", "Контрамарка";
3) ті, що виходять раз на два місяці: "Українська культура", "Кіно-театр";
4) квартальні: "Кіно-коло", "Ренессанс", "Мистецтво і освіта", "Образотворче мистецтво".

За форматом і обсягом:
а) "тонкі" (не більше 10 сторінок) видання формату А3: "Культура і життя";
б) "тонкі" (не більше 40 сторінок) видання журнального типу великого формату: "Великие Художники", "Галерея Искусств", "Художники України", "Українська культура";
в) "товсті" (від 50 і більше сторінок) видання журнального типу великого формату: "Top Film", "Cinema", "Контрамарка", "Аристократ", "Кіно-театр", "Кіно-коло", "Мистецтво і освіта", "Образотворче мистецтво";
г) "товсті" (від 50 і більше сторінок) видання журнального типу малого формату: "Кино Дайджест", "Сучасність", "Ренессанс".

За тиражем:
1) до 1 000 примірників: "Образотворче мистецтво", "Ренессанс", "Кіно-коло";
2) від 1 000 до 10 000 примірників: "Кіно-театр", "Сучасність", "Культура і життя", "Галерея Искусств", "Художники України", "Аристократ", "Українська культура", "Мистецтво і освіта";
3) більше 10 000 примірників: "Top Film", "Кино Дайджест", "Cinema", "Контрамарка", "Великие Художники".

Отже, на основі проведеного дослідження можна підсумувати, що періодика про культуру в Україні існує є окремим сегментом інформаційного ринку, але розвинута вона дуже слабо і характеризується своєю неструктурованістю. Як теоретичні, так і практичні розвідки спрямовані на вивчення цих видань, майже відсутні. У статті зроблено спробу класифікувати ці друковані ЗМІ на основі виділених у результаті аналізу таких типоформувальних ознак, як:
а) тип видання;
б) характер аудиторії і характер викладу;
в) засновник;
г) цільове призначення.

А також типологічних ознак другого рівня: періодичність, формат, обсяг і тираж.

Проведена класифікація дала змогу подати сукупність цих видань у вигляді системи, визначити специфіку друкованих ЗМІ про культуру і зрозуміти місце такої періодики в системі української преси.

1. Типология периодических изданий. – Ростов н/Д., 1984. – 160 с.

2. Акопов А. И.Методика типологического исследования периодических изданий. – Иркутск, 1985.

3. Гофман И. Ю. Типология итальянских еженедельников и некоторые особенности системы еженедельной печати. – < http:// www.relga.ru> [10.05.06].

4. Гуревич С. М. Газета: вчера, сегодня, завтра: Учеб. пособ. для вузов. – М.: Аспект Пресс, 2004. – 209 с.

5. Шевченко В. Е. Режисура як спосіб подання фактів у ЗМІ (на прикладі періодичних друкованих видань України) // Украина в евроатлантическом контексте. Гражданское общество и средства массовой информации. Пиар-деятельность в СМИ / Луган. нац. пед. ун-т им. Т. Шевченка. – Луганск: Знание, 2004. – С. 369–382.

6. Статистичні дані про друковані засоби масової інформації в Україні. – < http: //comin. kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=33731&cat_id=33727> [29.03.06].

7. Тимошик М. С. Видавнича справа та редагування: Курс лекцій: У 2 ч. / Київ. нац. ун-т імені Тараса Шевченка. – К., 2002. – Ч. 1. – 98 с.