Ласкаво просимо

"Вас судять не за віру". Під таким заголовком тижневик "Освіта" надрукував у травні 1995 року статтю М. Ломонос про антидержавне спрямування секти "Біле братство", де розвінчано реакційну суть організаторів цього сектантського спрямування. У дослідженні розглянуто шкідливість окультивістських релігійних угруповань на тлі православної віри.

Ключові слова:релігійні угруповання, православна віра, тижневик.

That was a title under which a weekly periodical "Osvita" had published in May 1995 an article wrritten by M. Lomonos about antigovernmental beliefs of clan "Bile bratstvo", were the aims of the clan's organizators were described. In our research we will look at the negative effects of religious clans from the dimension of orthodox religion.

Keywords: religious clans, orthodox religion, weekly periodical.

Упродовж останнього десятиліття в Україні з'явилися досі невідомі, нетрадиційні для українського суспільства конфесії, течії та напрями – як історично притаманні нашим країнам (наприклад, Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів (мормони); Шведська та Англіканська Церкви), так і ті, що їх визначають як неорелігії (або новітні релігійні рухи – НРР). НРР – це релігійні угруповання, утворені протягом недавнього часу, культова практика яких або не відома громадськості, або настільки відмінна від традиційної, що викликає тривогу, а іноді й активний громадський опір її поширенню. Протягом 1992–1999 рр. в Україні з'явилося 23 нових віросповідання. "В наші дні усі ми стали свідками розбухлого в нас релігійного усеядства, різноликої зовнішньої церковної зорієнтованості, безперешкодної агресії в Україні чужих їй і духом, і мовою різноманітних західних сект" [1]. В Україну ринули місіонерські потоки невластивих нам віросповідань.

Особливу турботу викликають псевдорелігійні течії та організації, а також такі, що не зареєстровані в Україні. Для впливу на людей деякі з них використовують методи, засуджені світовою цивілізацією (психотропні препарати, гіпноз, втручання в енергетику людини, наркотики). Міністерство освіти заборонило установам та закладам освіти будь-яку співпрацю з такими організаціями.

Однією із НРР є і "Велике біле братство" – одна з найскандальніших сект. Засновники її проповідували закінчення ери Риб – ери християнства – і початок нової ери Водолія, яка ототожнювалася ними з приходом до влади "Білого братства" і настанням Царства Божого на Землі. Засновник секти Ю. Кривоногов, кандидат технічних наук, на початку 90-х рр. закінчував докторську дисертацію. Працюючи в Київському інституті невралгії та психіатрії, мав можливість просуватися сходинками науки, однак вирішив зайнятися іншим. Ю. Кривоногов опрацьовував методи впливу на особистість і, як свідчать газетні публікації, мав секретний зв'язок з відповідним відділом КДБ, що працював над тією ж проблемою.

Потім Ю. Кривоногов вступив до "Спільноти свідомості Кришни" і певний час був кришнаїтом. Згодом він написав заяву про те, що хоче покинути секту за власним бажанням. Після цього Ю. Кривоногов заснував "Інститут душі" з назвою "Атма", від імені якого видавав брошури, в яких можна знайти його розробки методів впливу на людину.

Коли у Ю. Кривоногова з'явилося "Біле братство", всі адепти спочатку ходили з кришнаїтськими цимбалами – маленькими тарілочками, які весь час дзвеніли. Однак поступово вони розробили власну обрядовість, яку поширювали на великих просторах України.

Під час однієї з таких поїздок у Дніпропетровськ Ю. Кривоногов і познайомився з М. Цвигун та оголосив її "Богом" на Землі, стверджуючи, що душа її покинула тіло і піднялася на небеса, а в покинуте тіло Марини вселилася інша душа – божественна. Судячи з усього, пані Цвигун повірила у це.

Ю. Кривоногов довго "шукав себе", називався то Іоанном Предтечею, то Іллею Пророком, зрештою, він назвав себе Юоанном Свамі та заявив, що його душа кілька разів перевтілювалася: він був і Іоанном Хрестителем, і Тутанхамоном, і князем Володимиром тощо.

М. Цвигун теж пройшла кілька перевтілень: спочатку вона була Матір'ю Божою, однак поступово стала Богом Отцем, Богом Сином і Богом Святим Духом – Творцем всесвіту на ім'я Марія Деві Христос. М. Цвигун (вона називала себе "Він") мала провести три з половиною роки на землі, щоб зібрати 144 тисячі вірних. Це і мала бути нова раса юсмаліан (ЮСМАЛОС – абревіатура від "Юоанн Свамі Марія Логос").

М. Цвигун повинна була врятувати Землю. Про це було офіційно оголошено 1 червня 1990 р. Була призначена і дата завершення програми – 24 листопада 1993 р. Юоанн Свамі та Марія Деві Христос мали вознестись останніми. Їх повинні були розіп'яти, а тіла три дні пролежати просто неба. Цього дня, як декларували юсмаліани, мав відбутися Страшний суд, після чого настав би кінець світу. Злий світ загине, твердили "братчики", а "Біле братство" народиться для нового життя. Ця жертва необхідна землі за людські гріхи. "Білі брати" опинилися б у раю, а всі інші – у пеклі. З раю нова раса юсмаліан заволоділа б усім світом і почала нове життя у Царстві Божому.

Організація ББ будувалася за системою "кілець". Найвище кільце – "хрестителі", потім – "вербувальники", за ними – "криси". "Крисами" називали тих, хто співчуває їм. За провини карали і понижували в статусі.

З наближенням визначеної дати "білобратчики" вдиралися до православних храмів, намагаючись зірвати богослужіння, нариваючись на бійки і мучеництво. Проте православні просто виводили "білобратчиків", тому мучеництва не вийшло.

Напруженість та істеричність нагніталися. У листівках "Білого братства" прославлялася смерть, тому що юсмаліани, які витримають все і приймуть смерть, врятуються і одразу потраплять на небеса. Всіх проклинали, лише Марія Деві Христос і її вірний Юоанн Свамі можуть урятувати світ: "Віддайтесь нам, і ви станете вільні".

Юсмаліани вважали найжахливішою зброєю сатани Православну церкву, яка не визнала свого "владику".

До призначеної дати у Києві зібралося кілька тисяч тих, хто очікував кінця світу. Однак його не було. Були лише "напади" на Софію Київську, а потім було затримано М. Цвигун, Ю. Кривоногова і В. Ковальчука та відправлено до в'язниці.

У тижневику "Освіта" кілька статей розповідають про "Біле братство", а також про інші екзотичні віросповідання. Надто гостро стоїть питання впливу НРР на дитячі душі.

Згідно з правилом 61-м П`ятошостого (Трульського) Вселенського Собору, входити в будь-які секти так само гріховно, як і займатися чаклунством та ворожінням. "Ті, – йдеться в ньому, – хто піддається чаклунам чи так званим столоначальникам, чи їм подібним, щоб дізнатися про найпотаємніше, згідно з колишніми постановами святих отців, підлягають правилу шестирічної єпитимії. Тій самій єпитимії підлягають і ті, які... поєднуючи обман з божевіллям, замовляють ворожіння про щастя, долю, родовід та багато подібного як і так звані хмарогонителі, і ті, що виготовляють талісмани-обереги та чаклуни. Тих же, хто не полишає цього заняття і не тікає від згубних язичницьких вигадок, повеліваємо зовсім відлучити від Церкви. Бо яке спілкування у світла з темрявою, як говорить апостол? Чи яка доля невірному з вірним? Яка ж згода Христа з Веліаром?"

Зростаюча останнім часом діяльність сект і нових релігійних рухів, часто чужих християнській традиції, є викликом усім християнам. Вона вимагає поглиблення богословських роздумів та конкретних душпастирських дій усіх християнських церков. Нині у світі економічного збурення, у світі економічної руїни, світі без найменших перспектив на завтра люди, особливо молодь, втікають від буденності у пошуках гармонії та безпеки. Не можна водночас обминути тут факта, що слабкість держави та її правових основ заохочує не лише до економічних надуживань, а й до морального використання інших людей і цілеспрямованої деформації їхньої особистості. На цьому тлі виявляються й певні феномени життя, притаманні всім суспільствам: плюралізація, що є незворотним процесом суспільного розвитку світу; секуляризація, яка водночас є "релігійно продуктивним" явищем; радикальні суспільні перетворення на зламі тисячоліть; вибуялий індивідуалізм та втеча у самотність.

Для окреслення релігійних обставин сучасної людини в Європі все це є надзвичайно важливими явищами. Вони ґрунтуються на своєрідному парадоксі, присутньому у двох тенденціях, які характеризують релігійність тепер. З одного боку, маємо справу з тенденцією фундаменталістичною, виявом якої є парадокс заяв: "Ісус – так, Церква – ні", а з іншого – з езотеричною тенденцією, яка виголошує інший парадокс: "Релігія – так, Бог – ні".

Тож секти є тривожним сигналом цивілізації у кризі. А "розбити намет" вони, здається, намагаються на тих місцях, з яких ми витіснені. Отже, їхній успіх є нагодою для того, щоб ми провели належний іспит сумління: християни, чи є ми сьогодні істинною Церквою Ісуса Христа, вірні своєму хрещенню? Іншими словами, для християн і церкви нашого часу секти є не стільки загрозою, скільки викликом. А тому першою реакцією буде не атака на секти, а особисте навернення. Йдучи дорогою такого бачення, можемо сказати, що протиотрутою для сект є гнучке й автентичне християнство, християнство більш євангельське, закорінене в певне місце і час, солідарне з сучасною людиною й відкрите досвідові та спадщині окремих народів та їхніх культур.

П. Соколов у статті "Шлях до Бога кожен піонер обирає на власний розсуд" пише, що екзотика і незвичність східних релігій дедалі частіше приваблюють дітей, особливо дівчат піонерського віку. Йдеться про той випадок, коли під впливом однієї із сект зникла дівчина. Батьки звернулися до міліції. "Міліція під час безуспішних пошуків знайшла іншу дівчину, котру після спілкування з "білобратчиками" довелось одвезти до лікарні для душевнохворих" [2].

Автор порушує питання про те, що "українське законодавство практично не дозволяє притягти до карної відповідальності крадіїв за релігійними мотивами". "Адже дитина сама за нами пішла, з доброї волі", – твердять вони. Тому необхідно, щоб школярі мали хоча б якусь зброю проти невідомих течій – знання. П. Соколов вважає, що школярі молодших класів повинні бути ознайомлені з релігіями світу – їх джерелами, історією і сучасним станом.

І знову ж таки стаття С. Семидочного "Душолови" розповідає про вплив секти "білобратчиків" (їх керівної верхівки) насамперед на молодь. Значна частина молоді, зневірена в офіційних духовних цінностях і істинах, як вважає автор, вибирає незвичні форми самоізоляції від такого чужого дорослого світу [3]. Цікавим є те, як організована справа у секті.

Характерним для "Білого братства" є надання всім адептам нових імен: усі неофіти після входження "в сім'ю" беруть нові імена, як правило, християнських святих, передаючи у власність керівникам секти все своє майно. Автор зазначає, що втручатися у діяльність сект слід лише тоді, коли ця діяльність набуває незаконного характеру. Однак межа між законністю і незаконністю буває іноді надто тонкою.

В. Герейко у статті "Відійдіть, хто чинить беззаконня" теж зупиняється на проблемі впливу псевдорелігійних сект на молодь. Для її захисту створений комітет "Порятунок".

Такий стан справ автор пояснює як кару за ставлення до релігії, храмів, церков упродовж 70 років. Біда ця зрозуміла як наслідок сімдесятирічної державної політики грабування та нищення церков, храмів, переслідування церковнослужителів, віруючих, насадження атеїзму. Саме з цих причин дорослі та юні мало знають про християнську віру. Пропонується такий вихід із ситуації, що склалася: "Поки служителі християнської віри зайняті міжконфесійною боротьбою, зарадити тут можуть насамперед педагоги. Вони покликані просвіщати учнів, а часом і їхніх батьків" [4].

У статті М. Ломонос "Вас судять не за віру" йдеться про судовий процес над керівниками "Великого білого братства" – Ю. Кривоноговим, М. Кривоноговою, В. Ковальчуком, які звинувачувалися, крім іншого, у "вчиненні замаху на здоров'я громадян під приводом проведення релігійних обрядів".

Однією з найбільш використовуваних "білобратчиками" формул була: "Бог народився в Україні. У нього немає прізвища. Його ім'я – Марія Деві Христос". Ю. Кривоногов і М. Кривоногова спільно створили релігійну общину "Велике біле братство", яка була зареєстрована в Залізничному районі Києва рішенням від 07.03.91 р. виконкому Київської міської ради народних депутатів. У 1992 р. "Білому братству" відмовили у перереєстрації.

"Керівники добилися від членів релігійної общини "Велике біле братство" покори і виконання будь-яких, в тому числі і незаконних, вказівок, своїми навмисними діями організували і керували великою групою людей, в якій під приводом проведення релігійних обрядів, з метою їхнього особистого возвеличення, зміцнення релігійної влади спричинялася шкода здоров'ю громадян, в тому числі навмисні тяжкі тілесні пошкодження, небезпечні для життя" [4].

Захоплення Софійського собору з метою проведення останнього молебня з приводу настання "Апокаліпсиса і Страшного суду", що, за пророцтвом Ю. Кривоногова, мало настати 24 листопада 1993 р. "Білобратчики" ретельно готувалися, з'ясовували, чи можна пронести на територію заповідника запас продуктів, свічки. Запитується, навіщо "сподвижникам" потрібен був запас продуктів, якщо серед них був "Христос"? Чи недостатньо було мати при собі кілька хлібин і рибин, щоб нагодувати тисячі паломників?

У Софії планувалася смерть Марії Деві Христос, після якої вона мала воскреснути і вознестися на небо.

Суддя зауважила, що "Біле братство" судять не за віру, а за дії. "І тоді в залі судового засідання я вперше по-справжньому збагнула, що певні здобутки в незалежній Україні вже є. Подумати тільки, ти можеш вірити в того, кого обереш для свого вірування, можеш вважати себе Христом, Учителем, Архієпископом, і тебе за це не ображають, не знищують з лиця землі".

Як же пояснити такий вплив нових релігійних рухів, таку їхню привабливість? Уже давно християнські церкви стривожені поширенням ідей та осередків так званих нетрадиційних, екзотичних релігій, нерідко програючи їм у впливі зокрема на молодь. У цьому випадку скоріш за все не варто звинувачувати 70 років безбожництва, за які Україна тепер покарана. Можливо, варто замислитись над тим, що містять у собі ці новітні релігії такого, чого не вистачає традиційному православ'ю? Більш легкі для виконання заповіді і постулати, обіцянки раю не на небі, а вже у земному житті. Відповівши на ці запитання, православна церква матиме можливість привернути молодь на свій бік. А це надзвичайно важливо. Адже саме робота з молоддю та її успішність визначить майбутнє православної церкви. "Астрологічні прогнози" на телебаченні,"контакти з прибульцями", книги з чорної і білої магії в кіосках – це теж одного поля ягоди зла. Потреба у диві, що тривалі роки штучно стимулювалася, вихлюпнулась і оволоділа навіть тими людьми, які ще зовсім недавно були войовничими атеїстами. Здобута свобода і успадкований духовний вакуум покликали до життя потужну хвилю цікавості до надприродного. Але це "надприродне" далеке від церковної релігійності. Нині люди якщо і виявляють інтерес до релігії, то намагаються обрати не догмати Біблії, які вимагають покаяння, а те, що вражає уяву, розкриває екстраординарні здібності людини чи дає фізичне зцілення.

Церква негативно ставиться до всіх видів окультивізму. Багато хто бачить у цьому неприйнятті лише прояв догматизму. Насправді це не так. Причина такого захоплення значно глибше. З християнської точки зору, окультні знання – це заборонений плід. Прилучення до них пов`язане з небезпеками для духовного і душевного здоров`я. Справді, за окультними захопленнями тягнеться безліч випадків, які мають патологічний і кримінальний характер. Варто хоча б згадати недавню історію з псевдорелігійним "Білим братством".

1. Ломонос М. Вас судять не за віру // Освіта. – 1995. – 24 трав.

2. Соколов П. Шлях до Бога кожен піонер обирає на власний розсуд // Освіта, 1992. – 16 груд.

3. Семидочний М., Модрецький Ю., Яворська Л., Охотська П. Бережіть дитячі душі // Освіта. – 1998. – 21–28 січ.

4. Герейко В. Відійдіть, хто чинить беззаконня // Освіта. – 1993. – 16 квіт.