Ласкаво просимо

На матеріалі літературно-художніх видань для дошкільнят авторка розглядає процес формування гендерно-рольових стереотипів та способи їх подолання.

Ключові слова: гендерні стереотипи, видання для дошкільнят.

In article is considered process of formation and ways of overcoming of gender stereotypes on a material of literary editions for preschool children.

Keywords: gender stereotypes, editions for preschool children.

Від самого народження дитина потрапляє в соціальне оточення, яке нав'язує їй безліч стереотипів статево-рольової поведінки. Маля постійно чує від своїх батьків, вихователів: "Це не гарно, це не личить дівчинці (хлопчикові)"; "Не плач, хлопчики не плачуть!"; "Не бийся, ти ж – дівчинка!" З першими проявами усвідомлення себе представником певної статі дитина зв'язує це з цілою низкою ознак: одягом, правилами поводження, проявами почуттів (чи забороною). На природні диференціально-психологічні відмінності між статями, які, безперечно, мають місце, накладаються моделі чоловічих і жіночих ролей, що існують в суспільній свідомості, часом не маючи нічого спільного зі справжньою психофізіологічною природою статі.

Предметом даного дослідження є розгляд процесу формування гендерних стереотипів та способи їх подолання. А об'єктом – сучасні літературно-художні видання для дошкільнят (до 6 років).

Відомим явищем в дослідженні процесу структурування гендерних стереотипів є праця Е. Маккобі та К. Джеклін "Психологія статевих відмінностей" [1], яка стала своєрідною революцією в психології статевих ролей. На величезному фактичному матеріалі автори довели, що не існує суттєвих фундаментальних вроджених відмінностей в психологічних особливостях чоловіків та жінок в багатьох галузях, де раніше ці відмінності визнавалися; тих відмінностей, що існують у маленьких дітей, не досить, щоб обґрунтувати традиційну нерівність гендерних ролей.

Закордонні автори, ретельно проаналізувавши дослідження про ступінь активності хлопчиків та дівчаток у їхніх намаганнях досягти поставленої мети і домінантності, теж заперечують наявність психологічних відмінностей в цих галузях, стверджуючи, що дівчатка менш активні у своїй діяльності, ніж хлопчики, але сфери їхньої активності можуть відрізнятися одна від одної [2].

Феномену "зникаючої обдарованості" дівчаток під час їхнього дорослішання присвячені дослідження московського психолога Л. В. Попової [3; 4]. На основі конкретних соціологічних досліджень, наукових узагальнень вона робить висновок про те, що орієнтованість дівчаток в процесі соціалізації на обслуговування сім'ї деякою мірою програмує їх занижений соціальний статус в майбутньому. В статті "Гендерна соціалізація в дитинстві" Л. В. Попова детально аналізує процес конструювання статевих відмінностей дітей. На проаналізованому матеріалі авторка переконливо показує, що "конструювання гендерних компонентів особистості відбувається протягом всього дошкільного віку" [4, 46].

Значний внесок у вивчення й розвиток теорії стереотипізації зробив відомий російський учений І. С. Кон [5]. Практично в усіх його вагомих дослідженнях присутня проблема соціокультурних стереотипів.

Нині активно вивчається й досліджується стан сучасної навчальної й художньої літератури для дітей щодо наявності гендерно-рольових стереотипів та їх впливу на свідомість дитини. Застосовуються навіть такі методи подолання стереотипів у малюків, як казкотерапія (вигадування дітьми власної казки та її корекція психологом).

Стереотип. Теорія стереотипізації з'явилася після виходу в світ книжки американця Уолтера Ліппмана "Громадська думка" (1922), яка і ввела в наукову термінологію поняття "стереотип". "Стереотип, – писав У. Ліппман, – це упереджена думка, яка рішуче керує усім процесом виховання. Він маркує певні об'єкти як знайомі, так і не знайомі. Тому ледве знайомі здаються добре знайомими, а не знайомі чужими. Він оперує знаками, які можуть варіювати від істинного індексу до невизначеної аналогії" [6, 50].

Світ, який людям треба пізнати, й світ, який вони знають, – часто дві зовсім протилежні речі. На думку Ліппмана, суспільство знайшло вихід з цієї проблеми у використанні стереотипів – сталих та економних змістових форм існування масової свідомості, яка оперує світом та у світі. Коріняться вони дуже глибоко не тільки в масовій, а й в індивідуальній свідомості. Їх ніхто не вигадав і не запроваджував, як і багато чого в світі людей, вони виникли із суспільної потреби в них. Вони завжди однозначні, хоча реальна поведінка людини багатогранна. Часто стереотипи перетворюються в забобонність, якщо хочете – в міф.

Механізми створення стереотипів та їхньої взаємодії не такі вже й складні, і автор (Ліппман) описує їх у такий спосіб: "Людський розум – це плівка, яка реєструє раз і назавжди кожне враження, яке отримує. Людський розум нескінченно й постійно творить. Картинки, що виникають і поєднуються, загострюються тут, збираються тут, оскільки ми робимо їх більш складними, ніж наші власні. Вони не лежать нерухомо перед лицем розуму, але переробляються поетичним чином у наші особисті висловлювання... Роблячи це, ми персоніфікуємо якості й драматизуємо відносини" [6, 103].

Стереотип – психологічний феномен внутрішнього світу людини, який поєднує: фрагмент реальності, її особистісне світосприйняття, її оцінку певною соціальною групою та міжгрупова взаємодія в цьому фрагменті реальності (або з приводу нього). У формуванні соціального стереотипу беруть участь такі мисленнєві процеси, як генералізація, схематизація, категоризація та казуальна атрибуція (причинно-наслідкове пояснення об'єктивної реальності). Але його зміст обумовлений конкретним історичним соціокультурним середовищем, яке виділяє основні, значущі характеристики об'єкту й пропонує вже готові способи стереотипізації явища. Все це говорить про те, що стереотип – складне соціально-психологічне явище з власною структурою та відповідними функціями.

В 50–70 рр. минулого століття тривала дискусія щодо самого феномену стереотипу: стосовно того чи є він знанням, чи істинна його конструкція, чи можна вважати стереотип результатом мисленнєвої діяльності чи стереотипізації. Відомий дослідник П. Н. Шихірев у своїх працях [7; 8] виділяє роботи У Ліпмана, К. Юнга, Оллпорта, Яходи, Ла Віолета та Сільвера, а також відомі емпіричні дослідження під керівництвом Райса, Клайнберга, Хайдера та Беррі в США, які зробили вагомий внесок в осмислення даної проблеми. Дослідження Тажфела та Дуаза у Західній Європі довели протирічність даного феномену. Стереотип не є упередженням, але не можна говорити про його істинність, тому що суб'єкт додає власні уявлення, використовує власний життєвий досвід. Соціальні стереотипи – результат цілої низки складних мисленнєвих процесів і впливу негативних особистісних факторів: інтелектуальних лінощів, нерозвиненості логічного мислення, економії енергії.

70–80-ті рр. – час емпіричних та прикладних досліджень. Увага, яку приділяли вчені та дослідники [9] окремим першочерговим завданням, довгий час дозволяла обходити ряд принципових теоретичних питань, що пов'язані з проблемою розмежування понять "соціальний стереотип" та "соціальна установка". Вивчення цих феноменів не дало остаточної відповіді на запитання: чи є вони незалежні один від одного? На даний час існує три полярні точки зору:

1. Установка – психологічна основа, зміст стереотипу (Тажфел, Шихірев, Мурадян) [10].

2. Стереотип – лише змістовний та оціночний когнітивний та афективний аспект установки, але установка – це ще й демонстративна поведінка, властивість відстояти, готовність втілити власні уявлення в реальних ситуаціях (Лап'єр).

3. Стереотип та установка мають певну структурну та функціональну схожість, але є окремими незалежними одне від одного феноменами (Реймерс) [11].

На сьогодні всі три точки зору мають право на існування. Проте варто зазначити, що існує низка принципових відмінностей між соціальним стереотипом та установкою: це найперше відмінності у дефініціях та у функціях. У визначенні установки робиться акцент на посередницькій ролі, проміжному становищі установки, розгляду її як ланки, що об'єднує потреби суб'єкта та соціальну ситуацію. Стереотип розглядається як один із специфічних способів віддзеркалення дійсності, підкреслюється складність феномену, його незалежність від дійсності.

Гендер. Категорія "гендер" була введена в соціальну науку в кінці 60-х років минулого століття. Дослідники, що працювали в даній галузі, зіткнулися з необхідністю відділити соціальні та природні детермінанти формування людини, їх участь у соціалізації особи. На грані природи й культури виникає гендер – соціальна стать. Уперше термін "гендер" саме в понятті соціальної статі ввів у науковий обіг американський психоаналітик Р. Столлер. У своїй праці "Стать і гендер: про розвиток мужності й жіночності" [12] він зазначає, що гендер – це поняття, яке базується на психологічних і культурних характеристиках, незалежних від тих, які складають і пояснюють "біологічну стать".

Російська дослідниця І. Халеєва [13] називає гендер "міждисциплінарною інтригою", в якій сплітаються багатовимірні наукові знання про людину, не тільки про її біологічну, а й соціальну й культурну специфіку, інтригу як сукупність обставин, подій, в центрі яких перебуває людина.

Гендерні стереотипи є своєрідною вказівкою обом статям на їхнє призначення у суспільстві, на те, як їм жити та діяти в ньому. Замислимося, чому так мало змінюються стереотипні уявлення про чоловіків та жінок не тільки протягом людського життя, а й кількох поколінь. З одного боку, саме ця стійкість, неприйнятність корекції полегшує процес ідентифікації зі статевими ролями, дає відчуття причетності до певної статевої групи. З іншого, люди сліпо слідують цим приписам та шаблонам попри те, що їх ігнорування могло б змінити їхнє життя на краще. Гендерні стереотипи мають складну структуру і поєднують у собі щонайменше чотири компоненти: особистісні якості, які вважають чоловічими або жіночими, типові для статі види діяльності, статевоспіввіднесені професії та соціальні ролі, а також оцінку зовнішніх даних.

Дослідниця І. С. Клецина [14] виокремлює кілька груп ґендерних стереотипів. До першої належать стереотипи маскулінності-фемінності. У стереотипному уявленні маскулінності фіксуються "активно-творчі" характеристики, інструментальні риси особистості, такі як активність, домінантність, впевненість у собі, агресивність, логічне мислення, здатьність до лідерства. Фемінність, навпаки, вбачається як "пасивно-відтворююче начало", що проявляється в експресивних особистісних характеристиках, таких як залежність, піклування, тривожність, низька самооцінка, емоційність. Маскулінні характеристики звичайно протиставляються фемінним, розглядаються як протилежні, взаємодоповнюючі.

Друга група гендерних стереотипів включає уявлення про розподіл сімейних і професійних ролей між чоловіками і жінками. Для жінок найбільш значущою соціальною роллю вважається роль домогосподарки, матері. Жінці передбачається перебування у приватній сфері життя – дім, народження дітей, на неї накладається відповідальність за взаємовідносини у сім'ї. У німецькій мові існує приказка про чотири "К", яка відображає стереотипне уявлення про соціальну роль жінки. Перекладається вона як "кухня, церква, дитина, плаття". Чоловікам передбачається включенність у суспільне життя, професійна успішність, відповідальність за забезпечення сім'ї. Найбільш значущими соціальними ролями для чоловіка є саме професійні, які можна окреслити двома "К" – "кар'єра" та "капітал".

Третя група гендерних стереотипів, за даними І. С. Кльоциної [14], визначається специфікою змісту праці. У відповідності з традиційними уявленнями передбачається, що жіноча праця повинна носити виконуючий, обслуговуючий характер, бути частиною експресивної сфери діяльності. Жінки найчастіше працюють у сфері торгівлі, медицини, освіти. Для чоловіків можлива творча та керована робота, їх праця визначається в інструментальній сфері діяльності.

Серед функцій стереотипу, що виправдовують його існування, варто виділити головну – закріплення інформації про однорідні явища, факти, предмети, процеси, людей тощо, це сприяє формуванню й закріпленню "Я-образу". Моральні гендерні стереотипи допомагають людям орієнтуватися в міжособистісних статевих стосунках і включають в себе:

1) стереотипи внутрішнього морального обличчя, тобто моральні норми, принципи й ідеали, якими мають керуватися люди в своїй повсякденності й які розрізняються залежно від статі людини. Від статі також залежить, якими моральними якостями має володіти та чи та людина для того, щоб відповідати ідеалу "справжнього" чоловіка чи жінки;

2) стереотипи моральної поведінки – чоловікам та жінкам приписується можливість, а часто навіть необхідність, чинити по-різному в одних і тих самих ситуаціях, також існує стереотипне уявлення про вчинки, які не допустимі для представника певної статі;

3) стереотипи в сфері особистісних чи громадських стосунків – існують стереотипні уявлення про відмінності між чоловічою та жіночою дружбою, коханням, а також вчинками, що провокують ці почуття [15].

Місце існування стереотипів – не реальність, а людське її сприйняття: випадковий факт, творча уява, бажання вірити – ось ці три елементи підробки дійсності, до яких додається ще й інстинктивне ставлення. Отже, досить зрозуміло, що за певних обставин люди наскільки сильно піддаються вигадці, як і дійсності, і що в багатьох випадках вони допомагають створювати ці вигадки, у які самі потім вірять.

Стереотипи духовної діяльності людини передаються за допомогою мовних стереотипів, тобто певних нормованих мовних засобів, що позначають нормовані ситуації різних видів людської діяльності. Мовні стереотипи хоча й виникають у процесі формування стереотипів мислення, проте набувають самостійності, оскільки мовне вираження виявляється довговічнішим за зміст думки, яку воно репрезентує. Розвиток мовлення позначається взаємно протилежними тенденціями:

– тенденцією до вироблення фонду усталених виразів (мовних стереотипів);

– тенденцією до подолання мовних стереотипів, що втратили сталістичну інформативність і перетворилися на штампи.

Моральні гендерні стереотипи формуються природнім та штучним способами:

1) природній спосіб – в цьому випадку стереотип акумулюється в розрізнений індивідуальний та груповий досвід, віддзеркалює загальні, ті, що повторюються, властивості й особливості явищ – це неусвідомлена культурно-колективна переробка, яка пропонує існування надіндивідуального рівня переробки інформації, де процес протікає в межах культури й за її законами, до того ж, сам процес людина не відчуває. Цей процес віддзеркалює відповідні історичні національно-культурні форми громадської свідомості, що виражені у вигляді як наукового пізнання, так і життєвих уявлень. Іншими словами, соціокультурне середовище є однією із дієвих детермінант соціальних стереотипів;

2) штучний спосіб здійснюється через цілеспрямовану діяльність ЗМК, будь-який вид пропаганди, як на рівні свідомості, так і на рівні підсвідомих процесів.

Дане дослідження ми проілюструємо цитатами із сучасних літературно-художніх видань для дітей, які підтверджують гіпотези про те, що дитяча книжка відтворює гендерні стереотипи патріархальної культури. Мова книжкових видань віддзеркалює чітко виражені стосунки, центром яких є чоловік і які увічнюють другорядне місце жінки або ж взагалі виключають її присутність. Дитяча книжка нав'язує дитині переконання в тому, що чоловіки – це сильна стать (хоробра, смілива, непохитна і стійка, вперта, горда, агресивна, максимально відділена від батьківства й ніколи не демонструє свої почуття, активна і має творче начало), а жінки – слабка (але прекрасна, ніжна, добра, лагідна, чарівна, комунікабельна, поступлива, емоційна, працьовита і від природи хазяйка та мати, вона може бути хитрою, але обов'язково залежна від чоловіка).

Ці ролі: "бути чоловіком" чи "бути жінкою" присвоюються за належністю людини до певної статі і є установками очікування, які диктують чоловічу й жіночу норми поведінки, що прийняті в певному суспільстві. А щоденне спостереження за виконанням цих ролей з боку протилежної статі підтверджують дію існування стереотипів.

Так поступово у дитини формуються стійкі образи "справжніх" чоловіків та жінок, їхніх ролей та їхньої поведінки. Проте такого "хімічно чистого елементу" у світі не існує. Гендерні стереотипи кожен із нас усотує змалечку, соціолізуючись у лоні сім'ї, затим – у "великому світі". Комунікаційні процеси відіграють важливу роль у формуванні моральних гендерних стереотипів. Це, найперше, вербальна комунікація з іншими людьми, а також – безпосередній досвід з об'єктом настанови, "невербальна комунікація".

Соціальна норма, яка визнає владу і необхідність фізичної краси жінки, присутня мало не в кожній класичній казці про царівну – прекрасну, тендітну, слабку та залежну від волі батька. Таку, яку постійно потрібно рятувати, захищати та навчати. Якщо ж героїня за сюжетом є рятівницею та захисницею героя (наприклад, Герда з казки "Снігова королівна", Еліза – "Дикі лебеді", Марійка – "Фініст – Ясний Сокіл"), то основною її силою є не фізична, як у чоловіків, а духовна – любов, терпіння, праця.

Не даремно існує приказка про те, що "для жінки сім'я – це друга робота". Відповідно до такого розмежування важливою умовою самореалізації для жінки вважається успішний і вчасний шлюб. Жінка, яка не створила сім'ю, вважається невдахою, її називають "старою дівою". Чоловіка, який ніколи не одружувався, ніхто не назве невдахою, і для нього немає відповідного прізвиська. З іншого боку, успішність самореалізації чоловіка пов'язується з його кар'єрою, часто зі статусом в суспільстві. Такі стереотипи впливають на свідомість дитини, що тільки починає шлях в суспільному житті. Так, дівчатка часто ростуть з переконанням, що вони не можуть бути такими цінними працівниками в професійній сфері, як чоловіки, що впливає на самооцінку і певною мірою "виправдовує" той факт, що серед жінок дуже мало лідерських ролей.

Фінал більшості класичних казок однаковий, він уособлює "головну мету" жінки – заміжжя. Так формується стереотипна думка про те, що весілля – це єдиний засіб самореалізації жінки, і закріплюється логічний зв'язок між поняттями "дівчина" і "одруження". Наведемо кілька прикладів щасливого закінчення різних казок:

1) "А саме повз сад юнак їхав – багатий, вродливий та дужий. Побачив у саду яблука рум'яні, та й каже:

– Дівчата-красуні, котра з вас мені яблучко подасть, ту я й за дружину візьму.

Поквапилися сестри до яблуньки. А гілочки угору піднялися. Сестри намагаються їх збити – а листя в очі сиплеться. Хочуть зірвати – а гілки їм коси розплітають. Вони й стрибали, і підскакували – намарне, лише руки подряпали.

Підійшла Хаврошечка – і гілочки з яблуками до неї нахапалися. Пригостила вона юнака того, і він з нею одружився" [16, 11];

2) "В чашечці квітки жив ельф. Він дуже зрадів, побачивши Дюймовочку, й запропонував їй стати його дружиною, королевою ельфів та царівною квітів. Дюймовочка була щаслива!" [17, 18];

3) "Білосніжка мовчки терпіла всі приниження [від мачухи]. Тяжко працюючи, вона мріяла про те, що колись прийде прекрасний принц, забере її в свій палац, і вона житиме там у спокої та радості – далеко-далеко від жорстокої мачухи, від її лютих поглядів та криків. Білосніжка звеселяла себе цими надіями, коли витирала пил, мила підлогу або робила будь-яку іншу роботу. Завжди усміхнена, замріяна, вона з кожним днем ставала ще красивішою!" [18, 3].

Щоправда більшість казок, головними героями яких є чоловіки, теж закінчуються одруженням з королівнами. Тому може скластися аналогічна думка: головна мета чоловіка – теж одруження. Проте варто звернути увагу на те, що наречені-королівни зазвичай даються героям в нагороду за вірну службу королю ("Золота гуска"), виконані умови конкурсу ("Летючий корабель"), після врятування від смертельної небезпеки ("Котигорошко") чи просто, як додаток до всього королівства ("Кресало"). Тому було б хибним стверджувати, що обом статям через казку нав'язується однакове ставлення до одруження. Наведемо кілька цитат-фіналів:

1) "Тоді король звернувся до солдата:

– Кого ж ти хочеш узяти собі за дружину?

– Я не такий вже й молодий, тож віддайте мені старшу королівну.

Того ж дня і весілля справили. А після смерті короля солдат отримав усе королівство" [19, 10];

2) "І народ вибрав королем Іржика за його доброту і розум. А Золотоволоска стала його дружиною, і прожили вони довге і щасливе життя" [20, 10];

3) "Цар скликав усіх своїх підданих та й загадує: хто на своєму коні доскочить до вікна царівни і зніме з її руки персні, за того цар і віддасть дочку <…> На третій день Іванко дострибнув до вікна, поцілував царівну в солодкі вуста, зняв із пальця дорогий перстень і зник <…> Іванка вимили, розчесали, одягли в царські шати, і став він таким красенем, що батько й брати очам своїм не повірили. Справили весілля царівни й Іванка і влаштували бучний бенкет" [21, 16].

Соціокультурні даності, які оточують дитину із самого народження й сприймаються нею як незмінні та єдино правильні, часто не змінюються й протягом життя, бо людина бачить, що вони підтверджуються повсякденністю, а своїм дітям в процесі виховання знову ж таки передасть ті самі соціокультурні даності. Цей механізм забезпечує стійкість історичних епох.

З раннього дитинства дорослі намагаються виховати дівчаток такими ж хазяйновитими і слухняними, як їхні матері. Майже вся література наскрізь просякнута цією ідеєю. Наведемо кілька цитат:

1) "Біляночка була лагідна, все біля матері крутилася" [22, 1];

2) "А чим би тепер зайнятися? Щоб такого цікавого придумати? Може, – міркують [дівчатка], – допомогти мамі зі столу прибрати? Так і зробили, і при цьому навшпиньки ходять, майже пошепки розмовляють, між собою не сваряться, не сперечаються, стали ввічливі, виховані, аж мама не намилується: "от, хороші донечки. Якби ж вони завжди такими були!" [23, 26];

3) "Оленка мріяла, коли навчиться шити, пошити Каті [ляльці] шкільну форму, яку тепер носять школярки, джинси і куценьку курточку" [24, 8]. Дочка наслідує матір: "Саме шиючи ляльці одежу, Оленчина мама так полюбила цю справу, що стала спочатку швачкою, а згодом і модельєром дитячого одягу" [24, 7].

Досить показовою щодо нав'язування гендерних стереотипів є казка Ш. Перро "Ріке-Чубчик" [25], в якій ми нарахували аж 6 стереотипів. Коротко про сюжет. Зав'язка казки: у королівстві народжуються принц (потворний, але розумний) та дві сестри-королівни (одна красива, як дурна; інша розумна, але потворна), проте всі вони отримують від чарівниці шанс стати щасливими в майбутньому, наділивши своїми чеснотами партнера (людину, яку покохають). Розвиток сюжетної лінії стрімкий. Розумний, але потворний принц Ріке закохується в красиву, але дурну королівну і дарує їй розум, вона ж йому – красу. Баланс досягнуто. Вони одружуються тільки після взаємного обміну. Отже, стереотип № 1: Красуні не бувають розумними, а розумні жінки завжди не гарні:

"Про досконалу красу старшої сестри говорили так само охоче, як про вроджений розум молодшої. Одначе треба зазначити, що з віком усе більше проявлялися їхні недоліки. Молодша просто на очах робилася дедалі потворнішою. А старша – з кожною годиною щораз дурнішою <…> Молодша донька незважаючи на те, що молоді люди зазвичай віддають перевагу красивій зовнішності, мала великий успіх. Якщо спочатку всі погляди зверталися до красуні, то потім вона залишалася на самоті – гостям було куди приємніше розмовляти з розумною принцесою" [25, 6].

Стереотип № 2: Краса – це найголовніше для жінки:

"Адже краса [зовнішня] – це таке велике благо, що заміняє нам усе інше, і той, хто має її, просто не може бути сумним" [25, 6] (такої позиції дотримувався молодий принц Ріке-Чубчик).

Стереотип № 3: Чоловік відчуває страх перед розумною жінкою:

"І ледве вона вимовила слова обіцянки вийти заміж за Ріке рівно через рік, як відчула себе зовсім іншою, ніж раніше. Вона легко і невимушено говорила з принцом і виявила в розумній розмові такий несподіваний блиск, що в Ріке-чубчика майнула думка: а чи не віддав він свої обранці більше розумі, ніж залишив собі самому…" [25, 7].

Стереотип № 4: Розумній жінці важко вийти заміж:

"Зрозуміло, що тепер у принцеси (коли вона стала дотепною і розважливою красунею) не було відбою від женихів, та ніхто не прийшовся їй до смаку – всі вони здавалися принцесі не досить розумними <…> Вона пригадала, що рівно рік тому дала слово Ріке-чубчикові вийти за нього заміж. А причина її чудової забудькуваті полягала в тому, що, даючи обіцянку, вона була ще дурною, і, отримавши в подарунок від принца розум, одразу ж викинула з голови всі колишні дурниці" [25, 7–8].

Стереотип № 5: Зовнішня краса для чоловіка – річ несуттєва:

"Принцеса поміркувавши про постійність у почуттях і велику скромність свого поклонника, про красу його душі і глибину його розуму, перестала помічати його потворність. Усі недоліки зовнішності Ріке-чубчика перестали для неї існувати, кажуть навіть, що вони обернулися для принцеси чеснотами – так у блиску зизуватих принцових очей вона побачила тільки вираз прекрасного кохання" [25, 9–10].

Якщо ситуація із цими молодятами є досить типовою та зрозумілою, то подальша доля розумної сестри-потвори прихована від читача. Варто зазначити, що "друга дочка при народженні виявилася дуже не красивою.

– Не треба плакати, пані, – сказала королеві чарівниця. – В цієї принцеси буде стільки розуму, що недоліки її зовнішності зостануться ніким не поміченими" [25, 4–5].

Залишаючи королівну без змін, позиція автора незрозуміла, а казка здається незакінченою, однобокою. Чи досягла вона омріяного щастя – заміжжя? Чи, можливо, вона присвятила життя, приміром, науці, мистецтву тощо і теж була щасливою? Казка про це замовчує. Але стереотип № 6 нам підказує: розумна потвора не має шансів вдало вийти заміж, а отже, бути щасливою, реалізованою жінкою.

Пригоди персонажів-хлопчиків у сучасних дитячих виданнях подаються цікавішими, герої не обмежені в просторі, рухливі, активні та самостійні.

Суспільні моделі та норми існують не просто як система поглядів на норми статево-рольової поведінки. Вони виступають як соціальні очікування, вони відіграють активну роль в формуванні соціальної поведінки людини. Якщо реальна поведінка людини не збігається з нормами, то суспільство здійснює певний тиск на її свідомість або ж застосовує певні санкції.

У художній літературі це відображається у формі навішування ярликів. Так, у виданні "Енциклопедія для юних леді" на останній сторінці у вигляді застереження поданий перелік під назвою "Як зіпсувати собі життя" з однозначним висновком: "Користуючись цими порадами, дивись, яке майбутнє тебе чекає", а збоку ілюстрація баби Яги [26, 60].

Щоб уникнути неприємних переживань, дитина прагне задовольнити суспільні очікування, засвоюючи більш чи менш адекватні форми гендерно-рольової поведінки.

Сучасна література для дітей дає нам безліч прикладів штучного насаджування одного із найстійкіших і найпоширеніших гендерних стереотипів: "справжні чоловіки не плачуть":

"Мокру моркву заєць ніс

Чемному хлопчині,

А мені він не приніс,

Бо я плакав нині" [27, 7].

Нав'язування стереотипів відбувається настільки "природно", що здається, так обумовлено самою Природою. Відома американська дослідниця Сандра Бем [28] вважає, що таке враження складається від того, що діти дуже часто органічно сприймають, кодують і сортують інформацію про себе. Їхня поведінка – це результат навчання. Дорослі постійно тренують дітей (й одне одного), щоб вони вели себе, враховуючи будову своїх генеталій. Але поки "стать" є пріоритетом над іншими соціальними категоріями в процесі пізнання й вдосконалення навколишнього світу, ми приречені на те, що наша поведінка і особистісні характеристики визначається гендером.

Припустимо, що ми погоджуємося з тим, що гендерні стереотипи заважають дітям реалізувати себе в дорослому віці. Ми бачимо їх й намагаємося їм протистояти, але як виховувати дітей, коли інформаційне суспільство перенасичене стереотипними уявленнями та упередженнями? Як попередити формування гендерних стереотипів у малюків? Адже суспільство навчає всіх дітей однаково!

Сандра Бем пропонує дві стратегії. Перша – пояснити дітям розбіжності між статями, не користуючись традиційними для даної культури асоціаціями.

Відповідно до цієї стратегії найперше, що зменшить вплив гендерних стереотипів на дитину, – це зміна статево-рольової традиційної поведінки самих батьків. Наприклад, готувати їжу, купати дітей чи керувати авто можна по черзі. Також варто підкреслювати, що всі діти, незалежно від статі, можуть гратися ляльками чи машинками, носити одяг будь-якого кольору, лазити по деревах чи малювати… Читаючи вголос книжку, можна на власний розсуд змінювати статі головних героїв.

Друга стратегія полягає в тому, щоб запропонувати дітям альтернативну чи "руйнуючу" схему, за допомогою якої вони змогли б по-іншому розшифрувати й інтерпретувати культурні поняття статей, замість того, щоб просто копіювати їх. Наприклад, вислів "дівчатка не грають у футбол" варто замінити на "деякі дівчатка не грають у футбол, так як твоя сестра Оля". (Адже існує жіноча футбольна збірна). Такий вислів допоможе дитині зрозуміти, що дві статі здебільшого дуже схожі між собою, а всі упереджені судження про статево-рольову відмінність варто розглядати як сумнівні. Під час прочитання книжки разом з дітьми варто обговорити культурні погляди та установки для чоловіків та жінок, що прийняті у суспільстві. Варто робити коментарі типу: "Як цікаво, автор цієї книжки вважає, що дівчаток завжди хтось повинен рятувати" тощо.

Сучасна ситуація цікава тим, що нині відбувається зміна багатьох існуючих до цього часу моральних гендерних стереотипів. Звісно, що ці стереотипи не можуть повністю зникнути. Але більшість із них вже не відповідає соціально-культурним умовам нового століття, які змінюються.

Життя вимагає від авторів говорити дітям правду, тому дівчатка беруть до рук молоток, будують з батьком шпаківню, ходять на риболовлю, відважно і сміливо йдуть по життю в штанцях. Ролі й образи хлопчиків більше законсервовані. Зрушення від патріархальних норм відбуваються надзвичайно повільно й однобоко. Левова частка образів, якими апелює дитяча книжка (тексти і зображення), зашорені стереотипним світоглядом, яке нав'язує малюкові вже готові установки життя, норми і правила поведінки.

Зміна моральних гендерних стереотипів відбуваються тими ж двома шляхами, що й формування – штучним та природнім.

Величезну роль в штучному способові змін відіграють ЗМК. Завдяки розвитку феміністичний рухів з'являються несексистські словники, створюються реклами, передачі, книги, навчальні програми тощо, в яких намагаються уникнути відображення закріплених типових образів чоловіка та жінки (жінка-домогосподарка, чоловік-бос). Також відбувається процес переробки дитячих підручників, книжок для домашнього читання. Мета цих змін – звільнити свідомість людини від тиску стійких уявлень, які в більшості своїй уже не відповідають сучасній ситуації. А комунікаційні процеси здійснюють вирішальний вплив на формування, функціонування та зміни моральних гендерних стереотипів.

Як висновок варто наголосити: гендерні ролі не виникають одразу з народженням дитини, вони розвиваються в залежності від багатьох умов і факторів протягом людського життя. Цей розвиток має свої закономірності, протиріччя. Від нього залежить характер життєвого сценарію маленької людини, що росте, стиль життя і стратегії поведінки в різноманітних життєвих ситуаціях. Діти дуже легко й органічно сприймають, кодують і сортують інформацію про себе. Тому природно, що дівчатка хочуть бути красивими королівнами, а хлопчики – сміливим героями-переможцями, бо інших схем поведінки дитячі видання їм не пропонують.

Експерименти доводять [29], що читання книг, в змісті яких прослідковується гендерна стереотипізація, призводить до збільшення частки статево-типової поведінки в дитячих іграх, які є основою життєвих ролей. Така література дає хлопчикам "крила", а дівчаткам "коріння".

1. Maccoby E., Jacklin C. The Psychology of Sex Differences. – Stanford Univ. Press, 1974.

2. Tajfler H. Human Groups and Social Categories: Studies in Social Psychology. – Cambrige, 1981.

3. Попова Л. В. Некоторые тенденции в ценностных ориентациях девочек и мальчиков младшего подросткового возраста // Женщина в российском обществе. – 1996. – № 4.

4. Попова Л. В. Гендерная социализация в детстве // Гендерный подход в дошкольной педагогике: теория и практика. – Ч. I.

5. Кон И. С. Материнство и отцовство в историко-этнографической перспективе // Советская этнография. – 1987. – № 6; Кон И. С. Психология половых различий // Вопросы психологии. – 1981. – № 2; Кон И. С. Психология старшеклассника. – М., 1982.

6. Lippman Walter. Public Opinion. – New York; London: The Free Press. A Division of Macmillan Publishing Co., Inc. New York; Colier Macmillan Publishers, London, 1949. – 268 p.

7. Шихирев П. Н. Современная социальная психология США. – М., 1979. – С. 81–83.

8. Шихирев П. Н. Исследование социального стереотипа в американской социологии // Вопросы Философии. – 1971. – № 5. – С. 76–82.

9. Шихирев П. Н. Современная социальная психология в Западной Европе. – М., 1985. – С. 88–100; Шихирев П. Н. Исследование социального стереотипа в американской социологии // Вопросы философии. – 1971. – № 5. – С. 76–82; Ядов В. А. К вопросу о теории стереотипизации // Философские науки. – 1960. – № 2. – С. 59–68; Ядов В. А. Идеология как форма духовной деятельности общества / ЛГУ. – 1961. – С. 35–38.

10. Мурадян С. А. Гносеологический анализ проблем стереотипа: Автореферат. – Ереван, 1977. – С. 12–13.

11. Реймерс Н. Ф. Система потребностей человека // Прогнозное социальное проектирование. – М., 1994.

12. Іващенко О. В. Гендерна наукова перспектива: від світогляду до політики // Соціологія: Теорія, метода, маркетинг. – 1998. – № 6. – С. 80.

13. Халеева И. И. Гендер как интрига познания // Гендер как интрига познания: Сб. ст. – М., 2000. – С. 5.

14. Клецина И. С. Самореализация и гендерные стереотипы // Психологические проблемы самореализации личности. – Вып. 2. – СПб.: СПбГУ, 1998. – С. 188–202.

15. Величенко Е. А. Проблема изменения моральных гендерных стереотипов в рамках русской и западной типов культур. – .

16. Крихітка-Хаврихітка: Казка / Худ. С. Д. Кім. – Х.: ООО "Септіма ЛТД", 2003. – 20 с.: іл.

17. Дюймовочка: Казка / Худ. Л. Якшис. – К.: Махаон-Україна, 2003. – 20 с.: іл.

18. Дизель В. Білосніжка та семеро гномів: Казка / Худ. К. Т. Лавро. – К.: Криниця, 2000. – 16 с.: іл.

19. Стоптані черевички: Казка / Худ. Н. В. Стешенко. – Х.: Септима ЛТД, 2003. – 10 с.

20. Золотоволоска: Казка / Худ. Н. В. Стешенко. – Х.: Септима ЛТД, 2003. – 10 с.

21. Сивка-бурка: Казка / Худ. Л. Якшис. – К.: Махаон-Україна, 2005. – 16 с.: іл.

22. Брати Грімм. Біляночка та Зоряночка: Казка / Худ. М. Баликін. – К.: Махаон-Україна, 2002. – 20 с.: іл.

23. Пантелєєв Л. Про Білочку й Тамарочку: Оповідання для дітей / Пер. з рос. В. Германа; Худ. Л. Ніколаєва. – К.: Махаон-Україна, 2003. – 48 с.: іл. – (Сер. "Малюкам про хороше").

24. Матвійчук С. Про Оленку, ляльку Катю, братика Василька, їжачка, білих мишей: Оповідання / Худ. Л. Кусай. – К.: Білий комірець, 2006. – 32 с.: іл.

25. Шарль Перро. Ріке-чубчик: Казка / Худ. В. Дорошенко. – Х.: Ранок, 2002. – 10 с.

26. Енциклопедія для юних леді / Авт.-упоряд. І. Гончаренко. – Х.: Промінь, 2002. – 64 с.: іл.

27. Неслухняна киця: Вірші / Худ. Т. Савельєва. – Л.: Аверс, 1999. – 12 с.: іл.

28. Забадыкина Е., Ходырева Н. Гендер – сила, гендер – власть... – .

29. Шон Берн. Гендерная психология. – СПб., 2001.