Ласкаво просимо

к. філол. н., доц.

У статті наголошується на необхідності досконалого володіння студентами гуманітарних факультетів нормами української літературної мови, наведено декілька порад викладачам-філологам задля кращого засвоєння матеріалу на заняттях.
Ключові слова: норми української літературної мови, удосконалення мовних знань.

In the article marked on the necessity of the accomplished domain of humanitarian faculties students the norms of literary Ukrainian, a few advices are resulted to expositions-philologists for the sake of the best mastering of material on employments.
Key words: norms of literary Ukrainian, improvement of linguistic skills.

Підготовка кваліфікованих спеціалістів, а особливо фахівців із галузі журналістики, передбачає добре знання ними української мови, оволодіння культурою усного і писемного мовлення, яке забезпечується розумінням тих основних закономірностей і тенденцій, які виявляються у сфері комунікації. Вміння грамотно писати й говорити, правильно добирати мовновиражальні засоби для спілкування завжди пов'язувалися із культурою мови, яку формує, насамперед, середня школа, а удосконалюють вищі навчальні заклади. Тому володіти нормами української літературної мови повинен не лише викладач-філолог, а й увесь науково-педагогічний колектив вищого навчального закладу. Основне завдання "Курсу сучасної української мови" (називатися він може по-різному) полягає в тому, щоб допомогти студентам оволодіти нормами української літературної мови в її усній і писемній формах, ознайомити їх з тими науковими джерелами, до яких можна звертатися для постійного вдосконалення культури мови чи для пошуку потрібної інформації мовно-нормативного характеру.

Оволодіти нормами українського літературного слововживання – означає засвоїти семантику словоформи, уміти розрізняти лексеми за їх походженням, стилістичним забарвленням, емоційним навантаженням, сферою застосування. Усі перелічені завдання дають змогу вирішувати викладачеві-філологу добре дібраний дидактичний матеріал, який забезпечує і розумовий, і мовленнєвий розвиток студентів, слугує засобом удосконалення мовних знань, умінь і навичок, сприяє глибокому оволодінню програмним матеріалом.

Удосконалюючи знання студентів із розділу "Фонетика", викладачеві доцільно використовувати вправи, що містять матеріал для з'ясування фонологічних, акустичних і артикуляційних особливостей звуків української мови, позиційних і комбінаторних їх змін у мовному потоці; на групування звуків за їх акустичними характеристиками та місцем творення, артикуляційними характеристиками; на відшукування фонем за встановленими ознаками.

Важливо, щоб студенти добре оволоділи нормами української акцентуації, передусім це стосується тих, чия майбутня професія пов'язана із публічними виступами і пропагуванням української мови серед населення, зокрема його неукраїнськомовних верств. Серед вправ для вироблення навичок правильного наголошування слів на особливу увагу заслуговують завдання, у яких необхідно поставити наголос, перевіривши його за орфографічним словником, зіставити наголос у словах, записаних українською і російською мовами.

Важливим етапом є ґрунтовне практичне засвоєння орфоепічних норм. Для виконання цього завдання викладачеві доцільно добирати спеціальні тексти (не окремі слова, а саме тексти), що дають можливість виробити у студентів навички правильної орфоепії, поставити правильну вимову та дихання. Перед виконанням практичних завдань слухачі повинні з'ясувати, що таке орфоепія; розкрити поняття літературної вимови; усвідомити, яке суспільне значення має норма літературної вимови; проаналізувати, у чому полягають причини порушення деяких норм літературної вимови; ознайомитися з історією формування української літературної вимови; запам'ятати засоби милозвучності української мови (і надалі свідомо їх дотримуватися) тощо. Наступним етапом, на нашу думку, повинне бути оволодіння практичними уміннями і навичками – виконання вправ на вимову окремих слів; встановлення різниці у вимові кількох подібних за звучанням слів. Добрим матеріалом можуть слугувати вправи на розрізнення пар лексем. Для удосконалення навичок бажано використовувати вправи на запис транскрипцією не лише окремих слів, а й невеликих текстів, узятих із усного розмовного мовлення, давши студентам завдання записати на диктофон усне мовлення, затранскрибувати його і виправити помічені мовні помилки.

Унаслідок виконання цих завдань студенти повинні теоретично усвідомити і виробити практичні навички вимови звукосполучень, голосних та приголосних звуків відповідно до норм української літературної мови.

Під час роботи над розділом "Лексика" поряд із загальновизнаними, поширеними й апробованими у багатьох підручниках і методичних розробках видами робіт – виписати, підкреслити, скласти речення з певним словом, дібрати заголовок до тексту тощо – бажано використовувати вправи на широке використання словників різних типів (насамперед тлумачних і словників іншомовних слів), зіставлення слів із різним ступенем узагальнення, на порівняння лексем різного плану, складання творів-мініатюр, заповнення пазлів, складання і розгадування словникових кросвордів та ін.

Працюючи над розділом "Фразеологія", бажано використовувати вправи на зіставлення слова й фразеологізму, пояснення значень фразеологізмів за допомогою контексту, вправи на спостереження за словом у складі фразеологізму, завдання, які допоможуть студентам глибше усвідомити основні риси усталених мовних одиниць – відтворення в мовленні, метафоричний їх план, образність, підвищену експресивність. Слід приділяти увагу також завданням, спрямованим на з'ясування походження та будови фразеологізмів. Студенти повинні усвідомити те, що фразеологізми постають переважно на основі вільних словосполучень, що пряме значення їх компонентів тісно пов'язане із побутом народу, його життям і світоглядом.

Необхідно зважати на те, що частина студентів приходять на навчання після шкіл із російською мовою викладання або взагалі приїжджають із-за кордону. Тому важливу роль відіграють вправи на зіставлення слів і фразеологізмів у близькоспоріднених мовах. Сюди належать завдання на переклад фразеологічних одиниць, встановлення різниці в написанні, вимові й значенні, аналіз міжмовних омонімів, добір співвідносних одиниць.

Для глибшого засвоєння способів словотворення можливе виконання студентами низки вправ, а саме: записати спільнокореневі слова, розташувавши їх послідовно за принципом словотвірного гнізда; з'ясувати твірні основи та словотворчі суфікси в наведених словах; з'ясувати, які лексеми утворені певним способом словотворення; розподілити слова за колонками відповідно до способів словотворення; з'ясувати, в яких словах певна морфема наявна, а в яких вона відсутня; зробити словотворчий аналіз запропонованих слів. Під час вивчення іменника особливу увагу варто приділити правописові закінчень родового відмінка іменників чоловічого роду другої відміни; написанню складних іменників; правописові власних назв; відмінюванню та написанню прізвищ, імен та по батькові. Варто зосередитися на невідмінюваних іменниках та іменниках, що вживаються лише в однині чи множині.

На особливу увагу заслуговує утворення ступенів порівняння якісних прикметників та вивчення відмінкових закінчень прикметників, а відтак їх поділ на групи; варто зі студентами виконати вправи на правопис складних прикметників.

Слабким місцем у знаннях української мови студентами нефілологічних спеціальностей є правопис числівників, їх відмінювання та узгодження із іменниками, тому необхідне виконання великої кількості вправ для засвоєння норм відмінювання числівників. Це може бути як відмінювання окремих числівників, так і написання словами числівників, які записаних у реченні цифрами.

Вивчення займенників, як правило, не викликає великих труднощів, хіба що варто приділити увагу на заняттях практичним вправам із віднесення займенників до конкретного розряду. Студенти повинні усвідомити, як впливає на відмінкові форми особових займенників прийменник, які саме особові займенники чутливі до присутності прийменників, які особливості у відмінюванні зворотного займенника.

Вивчаючи форми дієслова, особливу увагу необхідно приділити вивченню дієприкметника та дієприслівника, а також наголосити студентам на можливих помилках під час використання дієприслівникових зворотів.

Вивчаючи синтаксис, студенти мають навчитися правильно будувати речення, встановлювати зв'язок між групою підмета та групою присудка, аналізувати складне синтаксичне ціле тощо.

Важливим етапом у підготовці фахівців, які у своїй професійній діяльності повинні будуть звертатися до громадськості через засоби масової інформації, є отримання ними достатніх знань про стилі української мови, а особливо про публіцистичний стиль, який посідає особливе місце – з огляду на притаманні йому своєрідні стилетворчі ознаки. Адже, відображаючи актуальні проблеми суспільного життя, публіцистика відзначається багатством мовних засобів, яскравою експресивністю й оцінним характером.

Серед функціональних стилів публіцистичний стиль виділяється тим, що добір і використання мовних засобів характеризується в ньому поєднанням двох вимог – прагненням до посилення як логічного, так і емоційного боку висловлення. Студенти повинні усвідомити, що серед публіцистичних жанрів виділяються такі: виступи на зборах політичного характеру, передова стаття, теоретично-публіцистична стаття, ідеологічна консультація, репортаж, фейлетон, памфлет, есе, морально-етична стаття, нарис (хоча жанр нарису не є однорідним: нарис відносять і до публіцистики, і до художньої літератури; виділяють також наукові нариси), спортивний огляд і т. ін. Слухачі повинні розрізняти підстилі публіцистичного стилю: газетно-публіцистичний (мова газети), агітаційний (заклики, листівки, прокламації), офіційний політико-ідеологічний (постанови), масово-політичний (виступи на зборах політичного характеру). І водночас усвідомлювати, що чіткої межі між цими підстилями не існує.

Основна функція публіцистичного стилю зумовлює вибір мовних засобів, характерним забарвленням яких визначається стиль висловлювання. Функцію спілкування забезпечують тексти розмовно-побутового стилю, функцію інформації (повідомлення) – різні жанрові видозміни офіційно-ділового й наукового стилів. Висловлювання розмовно-побутового, ділового й наукового стилів властиві стилям простим; стилетворчі мовні засоби, що застосовуються в них, здебільшого однотипні (певний виняток становить хіба що науково-популярний підстиль у його усній і писемній формі, який допускає вживання елементів, що характеризують розмовне й художнє мовлення). Для публіцистичного стилю характерні ознаки, які є домінуючими в інших стилях. Будь-яке висловлення цього стилю мусить спиратися на фактичний матеріал, на аналіз життєвих фактів (і це споріднює його з науковим стилем, насамперед тими текстами, що стосуються суспільних наук). Для правильної інтерпретації фактів, аналізу, подання висновків необхідним є доцільне використання емоційно-експресивних мовних засобів, які, крім усього іншого, дозволять зрозуміти позицію самого автора і викликати відповідну реакцію адресата.

Працюючи над удосконаленням мовних навичок у студентів нефілологічних факультетів, слід пам'ятати, що не варто на занятті зосереджуватися лише на одному виді роботи чи на одній темі, оскільки необхідною умовою є постійне повторення вивченого раніше і підготовка підґрунтя до завдань, які постануть перед студентами в майбутньому. Обов'язковою умовою вироблення добрих мовних умінь і навичок є постійне використання студентами української мови в побуті, лише за цієї умови можна виховати свідомого, кваліфікованого мовця.