Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Тематична спеціалізація журналіста

Недопитанський М. І.

к. філол. н.,


УДК 070:82-92

Проблема тематичної спеціалізації журналіста висвітлюється через призму особливостей аудиторії ЗМІ. Охарактеризовано тематичну кон'юнктуру сучасних мас-медіа та розроблено методику тематичного дослідження.
Ключові слова: пошук теми, тематична спеціалізація журналіста, аудиторія ЗМІ.

It is lighted the problem of thematic specialization of journalist through the prism of specificity of audience of MASS-MEDIA. The thematic state of affairs of modern is described mass-media and the method of thematic research is developed.
Key words: search of theme, thematic specialization of journalist, audience of MASS-MEDIA.

Як відомо, журналіст постійно перебуває у пошуках теми, це безперервний творчий процес. Насиченість інформаційного виробництва вимагає, щоб проблемно-тематичний пошук журналіста був не хаотичним і мав конвеєрний характер. Отож, пропонована публікація має на меті дослідити оптимальні варіанти і методи такого пошуку.

Журналістська тема трактується як певна інтелектуальна цінність, результат творчих зусиль, а також як елемент творчої конкуренції у редакційному колективі. Тому журналістові-початківцю не варто очікувати на тематичну підказку старшого колеги, краще починати тематичну розробку самотужки, застосовуючи у методологію дослідження теми. Слід пам'ятати: здатність продукувати тематичні ідеї та вміння їх втілювати цінуються у медіасередовищі досить високо. Ця публікація покликана, зокрема, допомогти студентам-журналістам зорієнтуватися у своїй тематичній спеціалізації.

Відповідно до теми, визначимо такі завдання:

1. Окреслити мотиваційні аспекти розробки журналістської теми, зокрема, пов'язані з особливостями аудиторії ЗМІ.

2. Проаналізувати новітні тенденції тематичної спеціалізації ЗМІ та їх зв'язок з кон'юнктурою медіаринку.

3. Виробити конкретні рекомендації щодо методики розробки журналістської теми.

До питання проблемно-тематичного пошуку журналіста в різних наукових контекстах зверталася більшість провідних журналістикознавців та журналістів-практиків. Так, В. Здоровега трактував тему як похідне від журналістського задуму. На його думку, тема вже остаточно виникає тоді, коли задум набуває концептуального розвитку [1]. Такої точки зору (так чи інакше) дотримувалася переважна більшість дослідників старшого покоління. Поняття "тема" вони здебільшого розглядали через призму публіцистики як основу вагомого журналістського дослідження.

Особливістю тематичного пошуку сучасних ЗМІ є динамізм й оперативність. Нерідко темою стає окремий факт, який журналіст має оперативно дослідити. Оперативність досягається завдяки комунікативним засобам, зокрема інтернету. Так, досвідчений репортер теленовин може розробити тему впродовж кількох годин. І це вже вважається нормою інформаційного виробництва, яка ще не знайшла гідного відображення в журналістикознавстві.

Сучасна практика ЗМІ докорінно змінює і кон'юнктуру тематичного пошуку. Якщо раніше вона головним чином зводилася до громадсько-політичної домінанти, то нині за прикладом західних мас-медіа до певної міри стає "каталогом людських інтересів та пристрастей" і оцінюється через призму користі для споживача інформації [2].

На переконання автора, принциповим моментом дослідження зазначеної проблеми має бути чинник аудиторії. Науковці здебільшого розглядають його опосередковано. Однак реальна практика ставить цей чинник на передній план.

Журналістська тема: методологія розробки. Журналістська тема – це реальна суперечність соціально-політичного, економічного чи морально-етичного характеру, дослідження якої здійснюється інформаційними засобами. Усвідомлення теми як реальної суперечності налаштовує журналіста на виявлення причинно-наслідкових зв'язків явища, події, факту.

У процесі проблемно-тематичного пошуку журналістові недостатньо керуватися принципом: це мені цікаво. Обрана тема має бути актуальною і резонансною. Хтось знаходить цікаву тему в громадському транспорті, спілкуючись з людьми. Комусь її підказує преса, інтернет, участь у прес-конференції, врешті, спілкування з колегами. Тематичне чуття розвивається завдяки досвіду журналіста, його комунікативним здібностям, спостережливості.

Вибудовуючи ланцюг тематичного пошуку, на першому місці ставимо заявку. Не обов'язково, щоб журналіст робив офіційну заявку на розробку теми (крім випадків, коли цього вимагає виробничий конвеєр). Заявка виникає під враженнями від побаченого, почутого, прочитаного, в результаті переживань, конкретних дій тощо. Запрограмувавши себе на певну тему, журналіст зосереджується на ній енергетично, у нього ніби формується емоційна аура. У таких випадках здається, що інформаційний масив щодо цієї теми ніби сам пливе до рук. Тоді виникає неабиякий творчий запал і задоволення від пошуку.

Виношування – наступний етап роботи над темою. Етап досить творчий та індивідуальний, коли ретельно обдумується схема дослідження, визначається конкретний об'єкт, з різних джерел збирається додаткова інформація. Виношування – це солодка мить творчості, коли несподівано у запрограмованій на пошук свідомості журналіста виникає цікава ідея чи поворот розробки теми. Таке може статися в будь-якому місці, за будь-яких обставин і в будь-який час. У цьому і полягає принадність журналістської творчості.

Планування – формування сценарію розробки теми, визначення фабули її пошуку, головних тематичних аспектів, орієнтовних запитань до об'єктів дослідження, вивчення героїв, їх оцінка через призму комунікативної психології, врешті, визначення жанру розповіді.

Після виділених підготовчих етапів можна вже переходити до конкретної роботи над темою. Але щоб не виникла думка, що підготовчий період – це така собі суцільна розумова абстракція, спробуємо змоделювати його у конкретній формі. До речі, такий письмовий варіант обов'язково потрібен, коли робота над темою здійснюється колективно (насамперед це характерно для телебачення). Та й для індивідуальної роботи не завадить запис начерків підготовки теми, це дисциплінує творчий процес журналіста. Отже, пропонуємо кілька довільних варіантів розробки довільно обраних тем.

Пропонуємо своєрідну пам'ятку тематичної розробки. Вона може слугувати до певної міри навчальною інструкцією для студентів-журналістів. Її структура може бути такою:

1. Основна ідея теми (назва, теза, гасло, анонс).

2. Актуальність і мотивація (інформаційний привід).

3. Об'єкт та учасники дослідження теми.

4. Інформаційна база (преса, інтернет, ТБ, власні спостереження).

5. Ключові аспекти дослідження теми (правовий, соціальний, історичний, культурологічний, етнографічний тощо).

6. Перелік запитань для інтерв'ю (щонайменше п'ять запитань).

7. Підсумок (резюме, що випливає з усього інформаційного масиву).

Як бачимо, на передньому плані цієї схеми поставлено аспект ідеї, взятої для розробки теми. Ідея ніби концентрує увагу журналіста на головному, визначає стилістику викладу. Вона може формулюватися як заголовок, теза, гасло, анонс, тобто дуже стисло, а то й образно. Аспект актуальності й мотивації програмує журналіста на усвідомлення значущості теми: чи матиме вона резонанс? Окреслюючи об'єкт та учасників дослідження, автор тематичної розробки конкретизує свою подальшу роботу. Її успіх залежить від того, наскільки багатою й різноманітною буде інформаційна база теми, сформована на конкретних джерелах. Ключові ж аспекти теми допомагають визначити стрижень її змісту. Продуманий заздалегідь перелік запитань для інтерв'ю означає готовність журналіста до реалізації свого тематичного задуму. Резюме теми також має бути продуманим заздалегідь, це дає уявлення про її цілісність, сприяє аналітичному викладу; дарма, що під час подальшого дослідження підсумкові акценти можуть змінитися.

Далі розглянемо стислий виклад конкретної теми, розробленої на основі пропонованої пам'ятки.

Тема: "Українські роми"

Основна теза. Чому вони не такі, як ми?

Актуальність і мотивація. Україну населяє понад 100 етносів (свідчення Держдепартаменту нацменшин і міграцій). Україна визнає і наслідує західний досвід етнополітики. Однак ситуація з ромською меншиною потребує пильнішої уваги.

Роми (цигани) мають неоднозначний імідж: загадкові романтики і безнадійні крадії. Їхній стиль життя приваблює і лякає. Справді, чому вони не такі, як ми?

Об'єкт та учасники дослідження теми. Про життєві реалії українських ромів через призму міркувань лідерів ромської меншини, зокрема Всеукраїнської правозахисної ромської Асоціації "Чачіпе".

Інформаційна база. Газетні публікації: про історію походження ромів, їхні сучасні демографічні проблеми, ромський голокост (проблема з встановленням пам'ятника у Бабиному Яру). Інтернет-матеріали: про соціально-правовий аспект життя українських циган. Власні спостереження: у громадському транспорті, на вокзалах...

Ключові аспекти дослідження теми. Правовий: як правозахисні організації відстоюють права ромів. Соціальний: проблема соціальної захищеності та працевлаштування. Культурний: чи мають роми можливість розвивати свою культуру?

Перелік запитань для інтерв'ю. 1. "Циган? – значить винен". Як подолати ксенофобські стереотипи щодо ромів? 2. Роми живуть общиною, де діють свої закони і звичаї. Але ж нерідко вони суперечать державним законам? 3. Бідність серед ромів очевидна. Водночас серед них є майстри ковальської справи, досвідчені "ветеринари" – кажуть, ром може вилікувати навіть безнадійно хворого коня. Хіба такими уміннями не можна досягти гідного рівня життя? 4. Історики свідчать: цигани були і вправними козаками, займалися на Січі ковальством, конярством, їх цінували як розвідників. А в 1757 р. гетьман К. Розумовський видав ордер на ім'я отамана Івана Ющенка, в якому наказував усім циганам Малоросії його слухатися. Цікаво, які політичні уподобання були серед циганської общини під час минулих президентських виборів? Наскільки активно роми цікавляться політикою? Доводилося чути, що лише Віталій Кононов, лідер Партії зелених, має циганське коріння.

Підсумок. Роми, здається, живуть по всій Європі. Їхня община в Україні налічує понад 47 тисяч осіб. Це чи не найменше зі всіх навколишніх країн. Для прикладу, в меншій за кількістю населення і територією Румунії ромів понад мільйон. Чому так? Можливо, українці привітніші, толерантніші, тому й легше було прийшлим ромам прижитися, змішатися з місцевим населенням.

Маючи таку розробку, журналіст може впевнено починати реалізацію свого творчого задуму.

Проблема тематичної спеціалізації у журналістиці не нова. Час від часу в медіасередовищі виникають диспути: чи ж потрібна спеціалізація у ЗМІ? Новомодною є думка про те, що сучасний репортер має бути універсальним комунікатором. Тобто достатньо його вміння виконувати лише посередницьку роль між подією, фактом або явищем та аудиторією: розвідав відомості, опрацював їх і ретранслював на аудиторію.

Безумовно, насиченість інформаційного виробництва зобов'язує журналістів бути універсальними: вміти висвітлити будь-яку тему. Однак за провідними темами все-таки мають бути закріплені певні репортери. Такий підхід спостерігається в роботі, зокрема, телеканалів "Інтер" та "ICTV". Так, у "Фактах" сюжети про діяльність Кабміну готує виключно репортер Т. Прудникова, про роботу Верховної Ради – В. Сорока. Ефірний продукт цих репортерів вирізняється високим рівнем тематичної обізнаності. Відчувається, що вони захоплені своєю темою, знають її кулуарні аспекти, тому викладають інформацію насичено, легко і жваво. Особливо це помітно під час їхньої роботи в режимі прямого ефіру.

Водночас трапляються випадки, коли репортер розповідає напружено (надто помітно це під час знову ж таки прямих ефірів). Коли очевидно, що ця тема йому чужа, і він змушений “відбувати” своє завдання. Тоді втрачається репортерський запал, відтак і увага зацікавленої аудиторії. А прямий ефір виходить вельми безбарвним.

Тематична спеціалізація – це, по суті, константа журналістики. Без неї не можлива глибина журналістського матеріалу. Відомий американський дослідник і журналіст-практик Девід Еверет називає її найефективнішим способом інформаційної роботи. На його думку, навіть сенсації надходять здебільшого від тих журналістів, котрі спеціалізуються у певній сфері [3]. Справді, тільки обізнаному журналістові вдається розгледіти важливий аспект факту, вловити істотний нюанс явища, уявити загальне тло проблеми. Так, в інформаційних програмах вітчизняного ТБ (у сюжетах на політичні теми, зокрема про парламентські колізії) дуже добре помітно, де працює профан, а де професіонал. Профан у політичній тематиці розповідає про парламентський день поверхово і статично. Репортер, що спеціалізується на політичній тематиці, неодмінно виділить головне, правильно змоделює систему акцентів, вдало підбере коментарі – в підсумку телеаудиторія отримає адекватну картину політичного дня.

Врешті, й переважна більшість самих репортерів відстоюють журналістську спеціалізацію. "Спеціалізація необхідна, – вважає зокрема Ольга Пахар, репортер і телеведуча "1+1". – Не може людина однаково добре розумітися на технології виробництва ядерного палива і динаміці світових цін на нього, ще й бути при цьому знавцем театральних лаштунків. Ось і виходить, що "стрибаючи" з теми на тему, репортер змушений або безкінечно вчитися, або змиритися зі статусом професійного дилетанта" [4].

Для журналістів-початківців не зайвим буде й стислий огляд тематичного попиту на інформаційному ринку праці. Так ось, як не дивно це видається на перший погляд, але попит на ринку праці й тематична кон'юнктура ЗМІ істотно різняться. Якщо кон'юнктура надає перевагу "попсовим" темам, тобто масовим, то на ринку праці дефіцитними є фахівці насамперед з економічної проблематики. Таких журналістів охоче наймають на роботу, пропонуючи підвищені розміри посадових окладів (про це, зокрема, свідчать різноманітні оголошення щодо працевлаштування в ЗМІ). Пояснення ситуації просте: журналістика – здебільшого гуманітарна сфера, і переважна більшість журналістів уникає економічної проблематики. Натомість спостерігається перенасичення фахівців у сегменті політичної журналістики. Можна навіть стверджувати: тут панує жорстка конкуренція. І щоб зайняти гідне місце, початківцю необхідно не лише досконально вивчити політологію, здобути знання про сучасні політичні реалії, а й налагодити зв'язки з конкретними політиками та експертами.

Осібне місце у тематичній спеціалізації ЗМІ займає кримінал, про що свідчать, зокрема, успішні багатолітні проекти: "Кримінал" ("Інтер", ведучий К. Стогній), "Чорний квадрат" ("Київ"), "Ситуація" ("Магнолія-ТБ"). Матеріали на кримінальну тематику завжди викликають неабиякий інтерес аудиторії: людські трагедії, злети почуттів і приборкання інстинктів, безпека життя, правопорядок тощо. Однак кримінальна специфіка здебільшого відлякує журналістів. Водночас вона дає можливість насамперед молодим журналістам виявити свій професійний запал, творчо самореалізуватися. Тут цінується вміння знаходити ексклюзивну інформацію, схильність до екстриму. Участь молодого журналіста в екстремальній ситуації компенсує брак його професійного досвіду.

Цікавою для спеціалізації може бути і тема здоров'я. Останнім часом ЗМІ виділяють її комерційний аспект: реклама лікарських засобів і послуг. Через зрозумілі причини тема завжди матиме свою аудиторію. Тому фахівці з медичної проблематики також цінуються нині на ринку праці.

Необмежені творчі можливості пропонує тема сім'ї. На Заході ця тема дуже популярна, бо пропагує одвічні сімейні цінності. Так, "зірка" Швецького державного телебачення Катерина Яноух успішно працює в цій темі уже десятиліття, маючи свою авторську програму. Вона вважається найавторитетнішою журналісткою у своїй країні. Причому Яноух обрала лише інтимний сегмент сімейної теми. "Для журналіста дуже важливо обрати собі тему, не боятися ставити незвичні і важкі запитання. Моя тематика – секс – дуже провокаційна. Зараз, коли у мене є вже ім'я, люди самі розповідають мені про свої проблеми. Молодь довіряє ніби старшій сестрі, чи що. Але так було не завжди: і ім'я, і довіру потрібно заробити" [5]. Так ділилася своїм досвідом відома швецька журналістка з українськими колегами.

Моделювання тематичної кон'юнктури кожен вид ЗМІ має узгоджувати з характером своєї цільової аудиторії. Знання особливостей її інтересів програмує редакцію на увиразнення певних тематичних нюансів відображуваної дійсності.

Розглянемо систему тематичного пошуку відповідно до особливостей аудиторії на прикладі програм новин провідних комерційних телеканалів: "Інтер" ("Подробиці") та "1+1" ("ТСН"). Зауважимо, що йтиметься не про політичну тематику, де кон'юнктура визначається політичним моментом інформаційного дня.

Отже, за свідченням менеджерів, а також відповідно до реалій інформаційної практики, новинні програми обох телеканалів розмежовують свою аудиторію насамперед у віковому та соціальному контексті. Так, "Інтерівські" "Подробиці" орієнтуються здебільшого на аудиторію старшого віку: пенсіонери – прихильники колишніх соціальних (часто-густо й політичних) стандартів, представники середніх верств тощо. "ТСН" "плюсів" – на аудиторію молодшого віку: молодь, ділова еліта середньої руки, національно заангажовані групи. Відповідно, в "Подробицях" переважають сюжети на соціальні теми з вкрапленням ідеології лівизни. Звичними тут є теми критичного спрямування щодо дій влади, викривальні сюжети про економічну ситуацію тощо.

У "ТСН", наприклад, тема занепаду села (як пустішають домівки, руйнуються колгоспи...) вважається малопродуктивною, бо аудиторія програми є соціально активною і її це турбує мало. Соціально активний глядач надає перевагу інформації, яка наснажує його на певну дію. Тож у новинах "плюсів" переважають сюжети про активну позицію селян ("селяни перекрили рух на транспортній магістралі з вимогою завершити газифікацію села", "сільські активісти звернулися до суду щодо фальсифікації виборів голови сільради"...). Популярними також є сюжети про самодостатніх господарів, котрі твердо стоять на ногах, демонструючи успішне виживання в умовах села.

Спільними для новинних програм обох телеканалів є так звані масові теми: споживання, побут, медицина, дозвілля тощо. Так, сюжет про правомірність (як юридичну, так і гігієнічну) стихійних продуктових ринків викликає загальний інтерес як пенсіонерів, так і молоді. Дотримання правопорядку на дорогах, причини і наслідки дорожніх трагедій – це хвилює практично всіх, бо всі ми пов'язані з дорогою і транспортом. Тобто статус масової теми визначається її універсальністю, наскільки вона широко зачіпає інтереси всіх сегментів аудиторії.

Провідні топ-менеджери і медіафахівці стверджують, що значну частку аудиторії теленовин становлять жінки. Отже, варто враховувати ще й демографічний аспект проблеми тематичного пошуку. Сюжети для жіночої аудиторії відмінні насамперед вищим рівнем емоційності, співпереживання. Тому виправданими є новинні сюжети на теми лікування дітей, їх виховання та навчання, незвичні людські історії й долі, захоплення... Оскільки традиційно вважається, що жінка є берегинею дому, родини, то й суто побутово-економічні теми слід висвітлювати через жіночу призму. Так, тему чергового підвищення тарифів на електроенергію чи продукти природно досліджувати з точки зору жіночої логіки й інтересу.

1. Журналістська тема – це результат активного творчого пошуку журналіста, певна інтелектуальна цінність, елемент творчої конкуренції в редакційному колективі.

2. Журналістська тема – це реальна суперечність, яка потребує вирішення за допомогою комунікативних засобів. Усвідомлення теми як реальної суперечності має налаштовувати журналіста на виявлення причинно-наслідкових зв'язків явища, події, факту.

3. Ґрунтовність висвітлення теми залежить від глибини її дослідження, основу якого становлять її актуальність, мотивація, ключові аспекти. Методологія тематичної розробки включає основну ідею задуму, визначення об'єкта дослідження, планування запитань для інтерв'ю, підсумок.

4. Актуальність тематичної спеціалізації журналіста пов'язана з необхідністю адекватного й доступного викладу інформації.

5. Характер розробки теми залежить від особливостей аудиторії, на яку ретранслюється ця тема. Тематичні запити аудиторії програмують стилістику й зміст дослідження теми.

1. Здоровега В. Теорія і методика журналістської творчості: Підручник. – 2-ге вид. – Л.: ПАІС, 2004. – С. 67–68.

2. Вальтер фон Ла Рош. Вступ до практичної журналістики: Навч. посіб. – К.: Академія української преси, 2005. – С. 72.

3. Еверетт Д. Учбовий посібник репортера. – IREX ПроМедіа, 1997. – С. 23.

4. День. – 2006. – 24 лип.

5. День. – 1998. – 3 квіт.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові