Ласкаво просимо

д. філол. н., проф.

З приводу ювілею професора Миколи Тимошика.

Concerning the anniversary of professor Mykola Timoshik.

Потрібно ще утвердити національне суспільство, з якого згодом постане громадянське суспільство, а відтак можна залучатися до глобалізації в тих позитивних її вимірах, які сприятимуть національним і громадянським відносинам.

Не так думають учорашні інтернаціоналісти. Вони плетуть для України нові "союзи" євразійського (або прямо скажемо – промосковського) спрямування, баламутять цими "союзами" наше поки що розгублене суспільство, обіцяючи йому всякої всячини. Може, хтось ще їм і вірить, але таких з кожним роком стає все менше. Свідоме українство, а передовсім українська інтелігенція, творча й наукова, частково й політична, остерігає пересічних громадян, щоб вони не вірили старим байкам, написаним з осучасненими термінами. Бо без точно сформованої і повсюдно утвердженої національної ідеї, яка б пронизувала всі ділянки життя – від господарювання до духовності, – інтернаціоналізм під маскою глобалізації обернеться для України трагедією.

Слава Богу, що серед тих, хто правильно розуміє, якими шляхами треба Україні входити у світове товариство, стає все більше молодих шляхетних українських інтелігентів. Серед них – професор Микола Тимошик. Він має у своїй вдачі декілька примітних рис, які сукупно дають образ людини майбутнього. Микола Тимошик заперечує собою той стандартний образ вайлуватого українця – салоїда і вареникоїда, який так люблять змальовувати в жовтій пресі українофоби усіх мастей.

В означеному вище контексті писати про Миколу Тимошика і просто, і складно. Просто тому, що ім'я цього журналіста і письменника, редактора і видавця, вченого і педагога, просвітнього і громадського діяча добре відоме не лише в Україні. А складно, бо за свої 50 літ він встиг зробити так багато в кожному із напрямів своєї професійної діяльності, що перелік лише кількісних показників зайняв би не одну сторінку. Назву бодай найголовніше. Микола Тимошик свого часу став чи не наймолодшим доктором наук і професором столичного університету, згодом – завідувачем кафедри видавничої справи та редагування в Інституті журналістики, який сам свого часу закінчив. З лекціями і науковими повідомленнями виступав на запрошення наукових, навчальних та освітніх закладів у майже 20-ти країнах, з-поміж яких – Іспанія, Ізраїль, Канада, Китай, Німеччина, Сербія, Франція, Швеція, Швейцарія. Написав і видав вісім власних солідних за обсягом і неординарних за формою викладу та змістом книжок. Десятки книг побачили світ з його упорядкуванням, передмовами і науковими примітками. По першій програмі Національного радіо кілька років підряд вів власні авторські передачі, що мали високий рейтинг у слухачів. Створив і успішно керує діяльністю свого видавництва "Наша культура і наука", яке гідно продовжує програму провадженого в нелегких умовах еміграції Іваном Огієнком видавництва "Наша культура". Заодно впродовж уже майже десяти років не полишав наукове редакторство у фаховому часописі "Друкарство", тісно співробітничає як член редколегій і автор у цілій низці наукових і науково-популярних періодичних видань. Як практикуючий журналіст часто друкується в періодичній пресі в Україні ("Літературна Україна", "Урядовий кур'єр", "Робітнича газета", "Голос України") та на Заході (канадські "Український голос", "Вісник-Herald", американська "Свобода"). Заснував і став першим головою Всеукраїнської благодійної організації імені митрополита Іларіона (Огієнка), програмною метою діяльності якої є повернення в Україну і видання для українського читача заборонених радянським тоталітарним режимом творів і архівів видатних діячів українського відродження. Швидко "увійшов" у комп'ютерне ХХІ ст., в інтернетну павутину світу, знає мови. Разом з дружиною Надією виховав двох гарних дітей – Алінку і Ярослава...

Такі cуто кількісні показники людини, яка лиш недавно переступила поріг п'ятдесяти прожитих років. Усе це свідчить про нетипову працелюбність Миколи Тимошика. Вона справді нетипова, рідкісна навіть для нашого працьовитого українського народу. Але кількісні показники, якими б промовистими вони не були, ще не дають належної картини щодо покликання особи. Тільки зміст зробленого, результативність є ознаками цінності людської праці. Давно знаючи Миколу Тимошика, спостерігаючи за ним у нашому неспокійному столичному житті, я дійшов висновку, що його працелюбність є природною, закладеною в його генах. Латинське прислів'я "Nulla dies sine linea" – "Жодного дня без рядка" – частина його єства, органічно притаманна риса. З нею він був у своєму селі Данина на Чернігівщині, далі – в столичному університеті, на Буковині – журналістом, а відтак знову в столиці на редакторській роботі і, нарешті, в науці, викладачем в Інституті журналістики. Все, до чого торкалася його рука, пронизане кипучою енергією, довершеністю, обов'язковістю, творчою дисципліною. Не один його ровесник хотів би мати такі риси.

Чи це є самоціллю – оця просто-таки "німецька скрупульозність" у його праці? Думаю, що ні. Ученим керує глибока ідея – ідея служіння Україні. Може дехто всміхнеться якщо почує такі слова: "Яке може бути служіння комусь або чомусь у наш вік прагматизму й егоїзму?" Ні, не всі ще стали циніками і, окрім несамовитого егоїзму як ознаки нашого часу, тут і там є прекрасні вияви благородства і самопожертви. Думаю, що Микола Тимошик має ці риси, якими б старомодними вони не здавалися поколінню молодих і наймолодших. Він почав трудову діяльність у журналістиці з молодіжної преси, а до 1991 р. це, звичайно ж, була комсомольська преса.

Перший-ліпший верхогляд, прочитавши довідку "Основні дати життя й діяльності Миколи Тимошика", яка вміщена "Біобібліогафічному покажчику Миколи Тимошика" (побачила світ 2003 р. з нагоди 25-річчя його журналістської і наукової діяльності), може сказати: "Та він же виріс із комсомолу!" Так, з нещасного комсомолу, з комсомольської преси. Але де ще могла себе виявити молода людина в ті роки? Хіба з любов'ю до України не можна було пропонувати свої ідеї (де прямо, а де опосередковано – Езоповою мовою) в тій самій комсомольській чи й навіть партійній пресі? Помиляється той, хто каже, що істинним патріотом тоді можна було ходити тільки в мордовських концтаборах. Істинних патріотів можна було зустріти на всіх щаблях тодішнього тоталітарного режиму, в тому числі і "під носом" у владоможців. Я знаю це і переконаний у цьому не з розповідей очевидців, а зі свого досвіду, який де в чому схожий на досвід Миколи Тимошика, тільки триваліший у часі.

Феномен своєї працьовитості і водночас щирості, приязні й доброзичливості до всіх тих, з ким спілкуєшся, Микола Тимошик пояснює просто: я завжди пам'ятаю своє коріння, свої витоки, свої обереги, а всі мої університети й професорства починалися в Данині.

Про свою "Богом забуту" малу батьківщину Микола Степанович так пише в "Автобіографії": "Велике старовинне село Данина розкинулося поміж болотистими впадинами центральної частини лісостепової Чернігівщини. Засноване ще в дотатарські часи, поселення мало в окрузі репутацію боржника. Визначений завойовниками обсяг дані (данини) селяни ніяк не могли сплатити. За це й стали називати їх данинцями. За радянських часів у результаті неодноразових адміністративних реформ село весь час "перекидали" з одного району в інший – Лосинівський, Носівський, а з 1961 року Данина опинилася в закутку Ніжинщини. Може тому й називали її Богом забутою, бо ні пристойної дороги, ні школи, ні клубу за всі радянські роки тамтешні селяни так і не дочекалися".

У цьому селі і народився Микола Тимошик 18 січня 1956 р. в сім'ї споконвічних хліборобів. Батько – Тимошик Степан Елізарович, 1918 р. народження був призваний на строкову службу до Червоної Армії 1938 р., а повернувся додому інвалідом І групи наприкінці 1944-го. Мати, Тимошик Галина Іванівна, 1925 р. народження, залишившись у війну сиротою, все життя працювала в колгоспній ланці та на тваринницькій фермі. Діда по материній лінії як маєтного і працелюбного хазяїна "розкуркулили" в середині 20-х і за незгоду написати заяву до колгоспу вислали на Соловки, де він і загинув, а два старші брати її у віці до 20 років полягли навічно невідомими на фронтах Великої Вітчизняної: Іван – під Києвом, Андрій – під Жмеринкою.

На той світ батьки відішли майже одночасно – 1996 р., напередодні захисту докторської дисертації свого сина, найменшого з чотирьох дітей.

Про устремління й пошуки дитячої душі, про спонуки вибору своєї професії, яку будеш любити і якою будеш гордитися, читаємо в тій же "Автобіографії":

"12 квітня 1961 року в колгоспній конторі вперше засвітився екран привезеного з Ніжина телевізора – чи не все село збіглося дивитися політ у космос Юрія Гагаріна. Може, ті перші гострі враження й навіяли марення про професію космонавта. Хоча до того мріяв стати… продавцем хлібного відділу сільмагу. На початку 60-х примара голоду знову нависла над селом. Вже зрана чи не вся сільська дітвора займала звичну вже чергу за хлібом (бо всі матері мусили бути зі сходом сонця на колгоспних полях), не будучи певною, чи його привезуть того дня в село. Нерідко й шкільні уроки пропускали – боялися втратити свою чергу. З привезеної з Лосинівки чи Ніжина пів машини (другу половину везли в сусідню Шатуру) буханців вистачало далеко не всім.

Однак незабаром орієнтири помінялися. У сьомому класі написав до редакції міськрайонної газети "Під прапором Леніна" першу замітку про зустріч школярів з хліборобами свого колгоспу, яка й була надрукована. Згодом під замітками й репортажами з моїм прізвищем, які все частіше надсилав до районки, почали з'являтися підписи "сількор", "юнкор", що й утвердило мою остаточну мрію про здобуття професії журналіста. Оптимізму додавали часті публікації в чернігівській обласній молодіжці "Комсомольський гарт", де в одному з випусків літературної сторінки "Засів" було вміщене перше оповідання "Бабуся Одарка" (1973)".

На факультет журналістики Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка Микола Тимошик вступив зі шкільної лави, що на той час для випускника сільської десятирічки було неабиякою дивиною, оскільки перевага при вступі тоді надавалася тим, хто вже встиг пізнати життя: демобілізованим солдатам, робфаківцям, передовим виробничникам.

Навчання в університеті з перших курсів поєднував зі співробітництвом з київськими часописами, передусім "Сільськими вістями", куди на четвертому курсі був запрошений на двомісячну практику. Активна участь у роботі гуртка нарису, який активно діяв на тодішньому факультеті журналістики і яким керував відомий письменник і вчений, кандидат історичний наук Павло Автомонов, сформувала в студента риси не лише журналіста, а й дослідника-науковця. Ставши двічі переможцем факультетських наукових конференцій, Миколі пощастило представляти молоду журналістську науку Київського університету на подібних наукових форумах у Львівському та Мінському (Білорусь) університетах.

Поява першої наукової праці у міжвузівському збірнику "Журналістика" 1978 р. (чи не єдиний випадок вміщення в цьому збірнику статті студента серед товариства шанованих учених) давала чернігівському юнакові шанс вступити до цільової аспірантури, що відкривало перспективу київської прописки і посади викладача на кафедрі відразу ж після закінчення аспірантури.

Однак доля розпорядилася по-іншому. Його весь час манили далекі й невідомі дороги. Тепер здається, що то було романтичне навіювання чину професії репортера під враженням від неодноразового перегляду популярного тоді фільму "Журналіст".

Скориставшись запрошенням редакції чернівецької обласної газети "Радянська Буковина", яке надійшло на факультет відразу після закінчення практики, й отримавши диплом журналіста, він на вісім років став чернівчанином.

Роки журналістської праці в "Радянській Буковині" (1978–1986) на посадах кореспондента, старшого кореспондента, власного кореспондента, завідувача відділом (до цієї посади йшов усього три роки), у "Молодому буковинці" (1986–1987) на посаді головного редактора були, як сам зазначає, гарною школою пізнання життя, цікавої й драматичної історії цього неповторного краю, працелюбних, талановитих і гордих буковинців, а також удосконалення власних професійних навичок.

Пропозиція переїхати до Києва на роботу в сектор преси ЦК комсомолу України, яка надійшла відразу після атестації редакторів молодіжних газет, була несподіваною, але заманливою. Спрацювали напевне анкетні дані: наймолодший серед своїх колег – редакторів-молодіжників, з досвідом роботи на різних посадах в обласній партійній газеті.

Неабиякий практичний досвід журналіста, набутий у Чернівцях, сприяв швидкому професійному ствердженню в столиці: через два роки після роботи в секторі преси його запрошують на роботу в оновлений після горбачовської перебудови апарат Держкомвидаву України членом редколегії, а згодом – редактором першої категорії Головного видавничого управління. Незабаром на конкурсній основі став завідувачем редакцією видавництва "Либідь" при Київському університеті, а через два роки – головним редактором цього видавництва.

З вересня 1999 р. Микола Тимошик працює в Інституті журналістики Київського національного університету. Спочатку професором, а з 2002 р. – завідувачем кафедри видавничої справи та редагування.

Формування дослідницьких пріоритетів ученого, а згодом – і власної наукової школи, розпочалося невдовзі після захисту кандидатської дисертації на зорі української незалежності. Один з викладачів факультету журналістики 70-х рр. відомий своїми українознавчими дослідженнями професор Василь Яременко запропонував своєму колишньому студентові виступити упорядником і автором передмови до забороненої тоталітарною владою книги Івана Огієнка "Історія українського друкарства".

Підготовка до видання цієї книги у видавництві "Либідь" при Київському університеті, ґрунтовне опрацювання в колишніх спецфондах, які поступово ставали доступними для вітчизняних дослідників, колосального масиву невідомої досі інформації вивели вченого на ту "непрестижну" і "неперспективну" за радянських часів тему, яка, за влучним висловом професора Івана Огієнка, стояла тривалий час невиораним облогом. Ідеться про витоки й етапи поширення українського рукописного і друкованого слова, видавничої і журналістської справи в цілому як найважливіших чинників ствердження культури народу, що вимушено перебував тривалий час в умовах бездержавності.

Через затверджену в Москві на початку 30-х рр. минулого століття ідеологічну теорію "спільної колиски" трьох слов'янських народів, за якою початки виникнення української культури, літератури, мови, а отже, й друкованого слова дозволялося "шукати" лише з ХІV ст. Також після остаточного розгрому тоді ж української наукової школи В. Маслова, В. Ігнатієнка, А. Козаченка на цьому напрямі досліджень нагромадився значний масив рясної полови, всіляких вигадок, перекручень, огульних звинувачень, замішаних на ідеологічній заангажованості, політичних спекуляціях та антинаукових теоріях.

Таким чином, вихід на початку 90-х рр. книги І. Огієнка "Історія українського друкарства" з передмовою, науковими коментарями і упорядкуванням Миколи Тимошика і з грифом навчального посібника, наданого тодішнім Міністерством освіти, стало своєрідним проривом на цьому напрямку досліджень. Першими за цим виданням переходять на викладання дисциплін з видавничої справи в Українській академії друкарства. Згодом – на поліграфічному факультеті Київської політехніки, в університетах культури.

З обґрунтуванням нової, науково вивіреної концепції витоків і етапів розвитку українського друкованого слова в контексті поширення друкарства у слов'янських народів, а також із результатами дослідів на інших напрямах досліджень теорії і практики вітчизняної журналістики і видавничої справи професор Тимошик виступає як доповідач, під час роботи престижних міжнародних наукових форумів. Зокрема на Міжнародному конгресі славістів у Міжнародному Андалузькому університеті (Баєза, Іспанія, 1996), в Українському вільному університеті (Мюнхен, Німеччина, 1999), Колегії св. Андрія Манітобського університету (Вінніпег, Канада, 2000), зібранні Наукового товариства імені Шевченка в Європі (Сарсель, Франція, 2001), Міжнародному конгресі україністів (Чернівці, Україна, 2002).

Вихід у світ солідної монографії "Її величність – книга" (1999), а згодом і першого в Україні підручника "Історія видавничої справи" (2003), створеного за власною авторською програмою професора Тимошика, спонукав інших українських дослідників до нових наукових пошуків і відкриттів.

Я не збираюся аналізувати того великого корпусу текстів, які він оприлюднив у монографіях, есеях, статтях. Але сам список вагомий, дуже змістовний і, що важливо, оригінальний з точки зору структури та манери викладу матеріалу.

Ось на цій оригінальності книг Миколи Тимошика хотів би зосередити увагу і продемонструвати це на прикладі його найголовніших монографічних досліджень, що мали свого часу неабиякий розголос серед наукової громади та гарні відгуки фахівців. Це передусім "Голгофа Івана Огієнка" (1997), "Її величність – книга" (1999) та "Лишусь навіки з чужиною..." (2000). Остання, до речі, вийшла двома накладами одночасно в Україні та Канаді. Канадська українська діаспора, достойно поцінувавши це дослідження, зініціювала всеканадський тур-презентацію за участю автора в містах найбільшого поселення українців на північноамериканському континенті – від Галіфаксу до Ванкувера.

Типовий регламент будь-якої порядної наукової праці, як відомо, полягає в послідовному, бездоганному аналізі добутих фактів, ретельному доборі цитованих документів, солідній джерельній базі, досить повному охопленні публікацій на обрану тему. Все це є в працях Миколи Тимошика. Але є в них також і "щось", яке властиве саме цьому авторові, яке не дозволяє зупинитися на суто наукових парадигмах виданої праці. Це "щось", на мою думку, – жива експресія, тремтливість думки, переплетеної з гарячим почуттям.

Такої "закваски", як правило, науковці у своїх учених трудах чомусь намагаються уникати, боячись того, щоб читачі не запідозрили їх у зайвій сентиментальності. Микола Тимошик у своїх наукових текстах, особливо персоналістичного характеру, не соромиться своїх поривань і своєї, сказати б, залюбленості в предмет дослідження. Поважний, логічний, виважений хід думки раптом (але зовсім не різко) переходить у світ власного авторського "я": і в оціночних моментах, явищах, і у виявленні в українських "спецхранах" чи закордонних архівах цікавого і зовсім незнайомого читацькому загалу якогось рідкісного, але промовистого документа. Саме такі публіцистичні акценти автора, не знижуючи наукових критеріїв його праці, роблять книгу доступною для всіх. Така манера викладу матеріалу особливо відчутна в творах героя численних Тимошикових досліджень Івана Огієнка.

Я б назвав це синтезом кількох жанрових ознак на основі наукової монографії. Саме такий підхід дедалі більше характеризує стиль наукових публікацій (особливо в царині гуманітарних наук) розвинених країн Заходу. Кажуть, таким буде стиль науки у ХХІ віці. Принаймні ми, українські вчені, слава Богу, відвикаємо від тої "пташиної мови" 60–80-х рр. ХХ ст. ("чем непонятнее, тем наученее"), яку шляхом мавпування наукового стилю однієї сусідньої країни запопадливо утверджували й наші науковці.

Відрадно, що Микола Тимошик завдяки двом своїм монографіям і численним статтям у науковій періодиці виріс у провідного дослідника (не лише в Україні, а й у всьому світі) творчої і пастирської спадщини славного українського богослова ХХ ст. митрополита Іларіона (професора, д-ра Івана Огієнка). Сьогодні ми можемо вже говорити про таку галузь науки, як Огієнкознавство, де працюють десятки дослідників. Але не треба забувати, що першопроходцем у цій галузі науки був і залишається Микола Тимошик. Я вірю, що він відкриє ще не одну сторінку долі українського християнства ХХ ст., вивчаючи життєписи цього й інших будівників Української церкви й української духовності.

Не менш цікавими – і за предметом дослідження, і за методом та стилем викладу матеріалу – виявляються й останні навчальні посібники та підручники цього автора, зокрема "Книга для автора, редактора, видавця" (я б назвав це видання своєрідним довідником) та "Історія видавничої справи".

Як дослідник давніх українських книжкових ілюстрацій я прочитав чимало праць з історії, наших та чужинецьких видань. І всі вони були цікаві не тільки з професійного погляду, але і з погляду рядового, пересічного читача. З роками я відучився захоплюватися прочитаним (науковець усе життя мусить щось читати), але не втратив відчуття поділяти текти на цікаві і нецікаві. Так от тексти Миколи Тимошика завжди для мене були цікавими.

Взяти хоча б "Історію видавничої справи". Звичайна робота, але незвичайно написана: з любов'ю, зі знанням справи, до речі, знанням не відстороненим, а дуже особистісним, емоційним. Власне, чітко виражена авторська позиція щодо історії світової і національної книжкової справи робить цей підручник просто цікавим. Він розрахований на захопливе читання. Проте це не шкодить об'єктивності викладу – праця є правдива і точна у фактажі, у ледь не універсальному охопленні матеріалу: від зародків цивілізації до сьогодні.

Підручники Тимошика цікаві й для широкого кола читачів, бо написані захопливо, талановито, з добре продуманою рубрикацією теми, розділи, параграфи і сюжети. Ця градація – якраз те, що робить підручник підручником, бо студент легко може знайти, переглядаючи зміст, те, що йому потрібно.

Книжкові видання Миколи Тимошика відношу до новаторських книжок у жанрі навчальної літератури не тільки з погляду бездоганної структуризації складників тексту, аргументованості й переконливості, а й літературної довершеності. Не випадково, скажімо, "Історія видавничої справи" отримала поважні нагороди від журі Львівського форуму видавців та Київського міжнародного книжкового ярмарку, а "Книга для автора, редактора, видавця" була названа в числі кращих в одній із престижних номінацій Всеукраїнської акції "Книга року".

Цікава деталь: багатогранну наукову, просвітницьку, видавничу працю Миколи Тимошика на різних напрямку українознавства помічають і достойно поціновують різноманітні міжнародні та всеукраїнські організації та установи. Але жодного разу – там, де він працював чи працює, жодного разу – на рівні державних чиновників. Так, 1995 року за ґрунтовні дослідження і пропаганду творчої спадщини видатних діячів українознавства І. Огієнка, М. Максимовича, організацію видання заборонених раніше творів літераторів, істориків, фольклористів, етнографів у бібліотечних серіях "Літературні пам'ятки України" та "Пам'ятки історичної думки України" став першим лауреатом Всеукраїнської премії імені Івана Огієнка. 2004 року до дня Соборності України громадський комітет Поділля назвав київського професора Миколу Тимошика лауреатом премії імені Якова Гальчевського – "за подвижництво у державотворенні". Навесні 2007 р. працю його помічають у правлінні Всеукраїнського громадського об'єднання "За помісну Україну", обираючи вченого до складу Проводу цього об'єднання. Після триразового стажування в Канаді, ретельного опрацювання архіву митрополита Іларіона у Вінніпезі, читання лекцій у освітніх і навчальних закладах Канади Сенат Колегії Св. Андрія при Магнітобському університеті вручає йому мантію почесного професора цього навчального закладу...

Проте з рук представників українських владних структур за останні 17 років Микола Тимошик жодної нагороди не отримав. І цим також гордиться. Бо, на його переконання, будь-яка нагорода з рук аморальної влади є також аморальною. Серед найдорожчих вважає три відзнаки. Перші дві – орден Св. Архістратига Михаїла та орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого, одержані з рук Його Святості Філарета – предстоятеля УПЦ Київського патріархату – "за заслуги з відродження духовності в Україні, утвердження Помісної Української Православної Церкви". Третя – Острозька Біблія, подарована після читання ним лекцій у Колегії Св. Андрія Манітобського університету (Канада). Рішення про відзначення київського професора Миколи Тимошика цією унікальною нагородою приймав Сенат колегії. Сенат також доручив це зробити своєму кращому студентові Павлові Федорині. Яким же було здивування Миколи Тимошика, коли він довідався, що Павло Федорина – його земляк, із села Червоні Партизани Носівського району. Це – всього лиш за сім кілометрів від Данини...

"Мої університети починалися в Данині", – так згадав про цей дивовижний збіг обставин на далекій канадській землі Микола Тимошик в одному зі своїх інтерв'ю.

У цьому – також сутність характеру професора Тимошика, усвідомлення його обов'язку і нерозривного зв'язку з рідною землею. Для юних данинців він зібрав і подарував понад тисячу книг, виданих в Україні й за кордоном. Безпосередньо був причетний і до видання перших книг данинських авторів – поетеси Галини Приліпко, яка багато літ працювала в селі аптекарем (збірка поезії і прози "Букет для мами") та нинішнього директора десятирічки Василя Петрика (науково-популярна розвідка про історію села "Рідна наша Данина").

Так склалося, що свою першу книгу – "Голгофа Івана Огієнка" – Микола Тимошик присвятив світлій пам'яті його батьків. А одну з останніх – "Історія видавничої справи" – світлій пам'яті рідних братів Івана та Андрія, "які відійшли у вічність молодими, не зібравши засіяну хлібну ниву в Данині на Чернігівщині". Так зазначено на титульній сторінці цього унікального видання, яке побачило світ незабаром після смерті братів у 2003 р.

Переживши немало випробувань долі, зазнавши болю неминучих, хоча й передчасних, втрат, як також і радості та піднесення від заслужених перемог, Микола Тимошик в суті своїй залишається таким, яким волею долі йому судилося пройти зі своїм хрестом до своєї Голгофи: доброзичливим, щирим, відвертим, принциповим, вимогливим, уважним і чуйним до чужої біди, із загостреним чуттям несправедливості, чітко вираженим почуттям національної гідності.

Вразило мене і життєве кредо молодшого колеги, про яке я довідався нещодавно. Це кредо, вироблене з філософії високого житейського чину матері Терези, у віддрукованому вигляді завжди стоїть на робочому столі професора. Ось уривок з цього глибинного за змістом тексту:

"Якщо тебе супроводжує успіх, ти наживаєш уявних і справжніх ворогів. І все – будь успішним! Добро, зроблене тобою, завтра забудуть. І все ж – твори його! Щирість і відкритість зроблять тебе уразливим. І все ж – будь щирим і відкритим! Люди потребують допомоги, але вони стануть дорікати тобі за неї. І все ж – допомагай людям!.."

Українське слово завжди потребувало захисту, бо в нього не бракувало ворогів. Праця Тимошика засвідчує, як можна і треба боронити наше слово, нашу книгу тепер, перед новими і небезпечними викликами, які постали перед Україною на порозі небувалих змін у цілому світі.

Бібліографія книжкових праць Миколи Тимошика з проблематики українознавства, журналістики і видавничої справи та редагування

Окремі книжкові видання та брошури

1. Тимошик М. Голгофа Івана Огієнка: українознавчі проблеми в державотворчій, науковій, редакторській та видавничій діяльності Івана Огієнка: Моногр. / Передмова М. Г. Жулинського. – К.: Заповіт, 1997. – 232 с., іл., ім. покажч.

2. Тимошик М. Її величність – книга: історія видавничої справи Київського університету. 1834–1999: Моногр. / Передм. В. В. Скопенка. – К.: Наша культура і наука, 1999. – 306 с., іл. вкл., ім. покажч.

3. Тимошик М. "Лишусь навіки з чужиною": митрополит Іларіон і українське відродження: Моногр. / Передм. В. В. Скопенка. – К.; Вінніпег, 2000. – 548 с., іл., вкл., ім. покажч.

4. Тимошик М. Видавнича справа та редагування: Курс лекцій. – У 2-х ч. – Частина 1: Навч. посібник / За ред. В. В. Різуна. – К.: Київський національний ун-т імені Тараса Шевченка, 2002. – 98 с.

5. Тимошик М. Видавнича справа та редагування: Курс лекцій. – У 2-х ч. – Частина 2: Навч. посібник / За ред. В. В. Різуна. – К.: Київський національний ун-т імені Тараса Шевченка, 2004. – 128 с.

6. Тимошик М. Історичні витоки та етапи розвитку давньої української рукописної книги в світі: Текст лекції для студентів Інституту журналістики з курсу "Історія видавничої справи". – К.: Інститут журналістики, 2002. – 32 с.

7. Тимошик М. Давня українська рукописна книга дохристиянської доби: Текст лекції для студентів Інституту журналістики з курсу "Історія видавничої справи". – К.: Інститут журналістики, 2002. – 32 с.

8. Тимошик М. Книгописання в давньоукраїнській державі після прийняття християнства: Текст лекції для студентів Інституту журналістики з курсу "Історія видавничої справи". – К.: Інститут журналістики, 2002. – 32 с.

9. Тимошик М. Українські друкарі та їхня роль у ствердженні вітчизняної школи редагування та видавничої справи: Текст лекції для студентів Інституту журналістики з курсу "Історія видавничої справи". – К.: Інститут журналістики, 2002. – 26 с.

10. Тимошик М. Видавнича справа в Україні на сучасному етапі: тенденції, проблеми: Текст лекції для студентів Інституту журналістики з курсу "Видавнича справа та редагування". – К.: Інститут журналістики, 2002. – 24 с.

11. Тимошик М. Види видавничої продукції. Книга як основний предмет видавничої діяльності: Текст лекції для студентів Інституту журналістики з курсу "Видавнича справа та редагування". – К.: Інститут журналістики, 2002. – 20 с.

12. Тимошик М. Історія видавничої справи: Підручник. – К.: Наша культура і наука, – 2003. – 496 с.

13. Тимошик М. Видавнича справа та редагування. – К.: Наша культура і наука; Концерн "Видавничий дім "Ін-Юре", 2004. – 224 с.

14. Тимошик М. Видавничий бізнес: Погляд журналіста, видавця, вченого. – К.: Наша культура і наука, 2005. – 238 с.

15. Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця: Практичний посібник. – К.: Наша культура і наука, 2005. – 560 с. – (Серія "Бібліотека видавця, редактора, автора").

16. Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця: Практичний посібник. – К.: Наша культура і наука, 2006. – 560 с. – (Серія "Бібліотека видавця, редактора, автора"); Те саме – 2-ге вид. – 2006.

Передмови до книг

(навчальних посібників, підручників, наукових видань)

1. Тимошик М. Невтомний сівач на українознавчій ниві // Огієнко Іван. Історія українського друкарства: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1994. – С. 5–21.

2. Тимошик М. "Смиренний Богомолець за кращу долю українського народу": Маловідомі сторінки життя й діяльності Івана Огієнка // Огієнко Іван (Митрополит Іларіон). Історія української літературної мови: Підручник. – К.: Либідь, 1995. – C. 7–47.

3. Тимошик М. Про українське питання – з болем і надією // Українське питання. Навч. посібник. – К.: Вид-во Олени Теліги, 1997. – С. 9–32.

4. Тимошик М. Подвижник української справи на канадській землі // Ярмусь Степан. Феномен Івана Огієнка (Митрополита Іларіона). – К.: Наша культура і наука, 1998. – С. 5–7.

5. Тимошик М. Митрополит Іларіон (Іван Огієнко) і українське відродження // Митрополит Іларіон (Іван Огієнко). Життєписи великих українців. – К.: Либідь. – 1999. – С. 7–61.

6. Тимошик М. Погляд, зрошений сльозою / До кн.: Ярмусь Степан. "На нашій, не своїй землі…": Україна очима канадського українця. – К.: Наша культура і наука, 1999. – С. 5–8.

7. Тимошик М. Аркадій Животко як громадський діяч, журналіст і вчений // Животко Аркадій. Історія української преси: Навч. посібник. – К.: Наша культура і наука, 1999. – С. 11–34.

8. Тимошик М. "На Україну поверну…": переднє слово про автора книги // Ярмусь Степан. "Та не однаково мені…": Україна очима канадського українця. – К.: Наша культура і наука, 2001. – С. 5–8.

9. Тимошик М. Нашого квіту – по всьому світу: переднє слово про книгу та її авторку // Змієнко-Сенишин Галина. Пересаджені квіти України. – К.: Наша культура і наука, 2001. – С. 5–8.

10. Тимошик М. Мова – душа нації // Іван Огієнко (митрополит Іларіон). Історія української літературної мови. – К.: Наша культура і наука, 2001.

11. Тимошик М. "Я не можу зректися свого українства…": переднє слово про авторку та її книгу // Фігус-Ралько Анна. Українська Канада. – К.: Наша культура і наука, 2001. – С. 5–14

12. Тимошик М. Феномен українського чернецтва і філософія релігійності в інтерпретації Івана Огієнка (митрополита Іларіона) // Огієнко Іван (митрополит Іларіон). Українське монашество. – К.: Наша культура і наука, 2002. – С. 10–44.

13. Тимошик М. Канадська шевченкіана митрополит Іларіона // Огієнко Іван (митрополит Іларіон). Тарас Шевченко. – К.: Наша культура і наука, 2002. – С. 7–40.

14. Тимошик М. "Я завжди молюся за душу гетьмана Мазепи": Еволюція творення образу Івана Мазепи у працях Івана Огієнка // Огієнко Іван (митрополит Іларіон). Розп'ятий Мазепа. – К.: Наша культура і наука, 2003. – С. 7–24.

15. Тимошик М. "Щоб землю квітчати і сіять добро..." Пономаренко Галина. Букет для мами. – К.: Наша культура і наука, 2003. – С. 5–6.

16. Тимошик М. "Прозріє народ мій і волю дістане...": Обставини написання Іваном Огієнком творів про Богдана Хмельницького та доля рукописів // Огієнко Іван (митрополит Іларіон). Богдан Хмельницький. – К.: Наша культура і наука, 2004. – С. 7–46.

17. Тимошик М. Крок до переосмислення й відкриття // Миронюк Дмитро. Симон Петлюра – редактор "Украинской жизни". – К.: Наша культура і наука, 2004. – С. 5–6.

18. Тимошик М. Inter arma tacent musae: Коли промовляє зброя, мовчать музи? / до кн.: Радчик Раїса. Рівненське видавництво "Волинь" (1941– 1944) у боротьбі за українську Україну. – Рівне, 2004. – С. 3–4.

19. Тимошик М. Національна духовна святиня українського народу. Обставини написання Іваном Огієнком дослідження про Святу Почаївську лавру та видавнича доля рукопису // Огієнко Іван (митрополит Іларіон). Свята Почаївська лавра. – К.: Наша культура і наука, 2005. – С. 7–44.

20. Тимошик М. "Слово о полку Ігоревім" як об'єкт переосмислення української історії // Огієнко Іван (митрополит Іларіон). Слово про Ігорів похід. – К.: Наша культура і наука, 2005. – С. 7–18.

21. Тимошик М. "Корисно виповнювати в цьому світі свій час..." // Ярмусь Степан. Православне Богопочитання як досвід віри. – К.: Наша культура і наука, 2005. – С. 91–100.

22. Тимошик М. "Хай лютий ворог на Голготу жене стократ за Україну...": Іван Огієнко як державотворець // Огієнко Іван (митрополит Іларіон). Рятування України. – К.: Наша культура і наука, 2005. – С. 8–66.

23. Тимошик М. Митрополит Іларіон як історик Української православної церкви // Огієнко (митрополит Іларіон). Українська церква за час Руїни. 1657–1687. – К.: Наша культура і наука, 2006. – С. 7–34.

24. Тимошик М. Дороговказ для майбутніх дослідників історії української книги // Огієнко Іван (митрополит Іларіон). Історія українського друкарства. – К.: Наша культура і наука, 2007. – С. 7–28.

Упорядкування, наукові примітки і видання книг

1. Юнкорівський блокнот / Упоряд. М. Тимошик. – К.: Молодь, 1990. – 98 с.

2. Огієнко І. Історія українського друкарства / Упоряд., авт. іст.-біогр. нарису і прим. М. С. Тимошик. – К.: Либідь, 1994. – 446 с.

3. Огієнко І. (митрополит Іларіон). Історія української літературної мови / Упоряд., авт. іст.-біогр. нарису і прим. М. С. Тимошик. – К.: Либідь, 1995. – 296 с.

4. Огієнко І. (митрополит Іларіон). Життєписи великих українців / Упоряд., авт. іст.-біог. нарису і прим. М. С. Тимошик. – К.: Либідь, 1999. – 672 с.

5. Животко А. Історія української преси / Упоряд., авт. іст.-біогр. нарису і прим. М. С. Тимошик. – К.: Наша культура і наука, 1999. – 362 с.

6. Огієнко І. (митрополит Іларіон). Історія української літературної мови / Упоряд., авт. іст.-біогр. нарису і прим. М. С. Тимошик. – К.: Наша культура і наука, 2001. – 480 с. (Видавничий проект "Запізніле вороття").

7. Огієнко І. (митрополит Іларіон) Українське монашество / Упоряд., авт. іст.-біогр. нарису і прим. М. С. Тимошик. – К.: Наша культура і наука, 2002. – 396 с.

8. Огієнко І. (митрополит Іларіон) Українська культура / Упоряд., авт. передм. і коментарів М. С. Тимошик. – К.: Наша культура і наука, 2002. – 344 с.

9. Огієнко І. (митрополит Іларіон) Тарас Шевченко / Упоряд., авт. передм. і коментарів М. С. Тимошик. – К.: Наша культура і наука, 2002. – 440 с.

10. Огієнко І. (митрополит Іларіон) Розп'ятий Мазепа / Упоряд., авт. передм. і коментарів М. С. Тимошик. – К.: Наша культура і наука, 2003. – 348 с.

11. Пономаренко Г. Букет для мами / Упоряд., авт. передм. М. Тимошик. – К.: Наша культура і наука, 2003. – 182 с.

12. Огієнко І. (митрополит Іларіон) Богдан Хмельницький / Упоряд., авт. передм. і коментарів М. С. Тимошик. – К.: Наша культура і наука, 2004. – 448 с.

13. Огієнко І. (митрополит Іларіон) Свята Почаївська лавра / Упоряд., авт. передм. і коментарів М. С. Тимошик. – К.: Наша культура і наука, 2005. – 440 с.

14. Огієнко І. (митрополит Іларіон) Слово про Ігорів похід / Упоряд., авт. передм. і коментарів М. С. Тимошик. – К.: Наша культура і наука, 2005. – 316 с.

15. Ярмусь С. Православне Богопочитання як досвід віри / Упоряд., авт. передм. М. С. Тимошик. – К.: Наша культура і наука, 2005. – 104 с.

16. Огієнко І. (митрополит Іларіон) Рятування України / Упоряд., авт. передм. і коментарів М. С. Тимошик. – К.: Наша культура і наука, 2005. – 464 с.

17. Огієнко І. (митрополит Іларіон) Українська церква за час Руїни. 1657–1687 / Упоряд., авт. передм. і коментарів М. С. Тимошик. – К.: Наша культура і наука, 2006. – 468 с.

18. Огієнко І. (митрополит Іларіон). Історія українського друкарства / Упоряд., авт. передм. і коментарів М. С. Тимошик.. – К.: Наша культура і наука, 2007. – 536 с.

Переклади

1. Українське питання / Укр. переклад з рос. видання 1917 р. Миколи Тимошика. – К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 1997. – 220 с.

1. Рецензії на книжкові видання М. Тимошика

Тимошик М. Голгофа Івана Огієнка: українознавчі проблеми в державотворчій, науковій, редакторській та видавничій діяльності Івана Огієнка: Моногр. / Передм. М. Г. Жулинського. – К.: Заповіт, 1997. – 232 с., іл., ім. покажч.

Рецензії:

1. Жулинський М. "Голгофа Івана Огієнка" // Молодь України. – 1997. – 23 трав.

2. Степовик Д. Іларіон ІІ: тернистим шляхом – до зірок. Кілька думок про книгу М. Тимошика "Голгофа Івана Огієнка" // Голос України. – 1997. – 29 трав.

3. Ярмусь С. Україна Огієнка прийняла: вона його вивчає, популяризує // Український голос. – Вінніпег. – 1997. – 16 черв.

4. Дейнега О. Постаті. "Голгофа Івана Огієнка" // Кримська світлиця. – 1997. – 15 серп.

5. Пасемо І. Титан праці, що єднав земне й небесне // Час-Тайм. – 1997. – № 37. – 18–24 верес.

6. Чикиризов Ю. "Голгофа Івана Огієнка" // Літературна Україна. – 1997. – 9 жовт.

7. З нових видань: Микола Тимошик. Голгофа Івана Огієнка // Новий шлях. – Торонто. – 1997. – 25 жовт.

8. "Перекладав я слово Боже" // Наша віра. – К. – 1998. – № 1. – січ.

9. Зеленко Т. Знайомство з книгою про І. Огієнка // Українське слово. – 1998. – 5 берез.

10. Зеленко Т. "Голгофа Івана Огієнка" // Поділля. – Хмельницький. – 1998. – 23 берез.

11. Череп Т. Він працював для України // Наше життя. – смт. Бобровиця. – 1998. – 11 квіт.

12. Ярмусь С. "Голгофа Івана Огієнка" // Віра й культура. – Вінніпег. – 1997–1998. – № 11. – С. 203–204.

13. Ляхоцький В. З поля Огієнкових досліджень // Слово і час. – 1999. – № 6. – С. 80–82.

14. Пасемко І. Про титана праці, що з'єднав земне й небесне // Рідна школа. – Нью-Йорк. – 2001. – № 128. – берез.

15. Жулинський М. Голгофа Івана Огієнка Тернопілля-97: Регіональний річник. – Тернопіль: Збруч, 1997. – С. 164–165.

16. Тимошик М. Її величність – книга: історія видавничої справи Київського університету. 1834– 1999: Моногр. / Передм. В. В. Скопенка. – К.: Наша культура і наука, 1999. – 306 с., іл. вкл., ім. покажч.

17. Іванченко О., Іванченко Р. Біля колиски української книги // Голос України. – 1999. – 12 черв.

18. Скопенко В. Таїна й сила університетського друкарства. Нова культурологна праця київського науковця // Український голос. – Вінніпег. – 1999. – 28 черв.

19. Суярко В. "Її величність – книга" // Освіта. – 1996. – № 46. – 15–22 верес.

20. Гончар В. "Її величність – книга" // Громадська думка. – Кривий Ріг. – 1999. – 16 верес.

21. Суярко В. Ювілейне видання з історії видавничої справи Київського університету // Київський університет. – 1999. – № 6. – Верес.

22. Юрків С. Книга про книгу // Літературна Україна. – 1999. – 9 груд.

23. Суярко В. Українська книга в історичному контексті // Палітра друку. – Л. – 1999. – № 5. – С. 8.

24. Запаско В. "Її величність – книга" // Вісник Книжкової палати. – 1999. – № 6. – С. 14–17.

25. Не хлібом єдиним // Я, ти , ми. – 1999. – № 12.

26. Азєєв С. Університетське книгодрукування, або історія явлення "Її величності книги" українському читачеві // Історико-літературний журнал Одеського національного університету ім. І. Мечникова. – 2002. – № 7. – С. 305–308.

27. Вартанов Г. Книга про книгу // Молодь України. – 2000. – 18 січ.

28. Тимошик М. "Лишусь навіки з чужиною": митрополит Іларіон і українське відродження: Моногр. / Передмова В. В. Скопенка. – К.; Вінніпег, 2000. – 548 с., іл., вкл., ім. покажч.

29. Ярмусь С. Митрополит Іларіон і українське відродження // Вісник-The Herald. – Вінніпег. – 1999. – 15 листоп.

30. Ярмусь С. "Лишусь навіки з чужиною…": до інформації про книгу М. Тимошика // Український голос. – Вінніпег. – 1999. – 22 листоп.

31. Ярмусь С. Книга про людину – велетня нашої епохи // Український голос. – Вінніпег. – 2000. – 10 лип.

32. "Лишусь навіки з чужиною…": спільний проект // Освіта. – 2000. – 1–8 листопада.

33. Запаско Я. Спільне українсько-канадське видання: до виходу в світ книги Миколи Тимошика "Лишусь навіки з чужиною…" // Літературна Україна. – 2000. – 29 берез.

34. БУБТ. Друга монографія М. Тимошика // Бюллетень Українського Біблійного Товариства. – К., 2000. – № 13. – С. 10.

35. Іван Огієнко повернувся до Альма-матер // Київський університет. – 2000. – № 7. – жовт.

36. Книга М. Тимошика "Лишусь навіки з чужиною…" // Наша Віра. – 2000. – № 1.

37. Пакулько Н. "Лишусь навіки з чужиною…" // Молодь України. – 2001. – 30 берез.

38. Кореневич Л. Творець духовної культури: життя і творча спадщина Івана Огієнка у викладі Миколи Тимошика // Робітнича газета. – 2001. – 6 черв.

39. Вперше в Україні: "Лишусь навіки з чужиною…" // Житичі. – Брусилів. 2001. – № 2. – С. 8.

40. Чижевська Л. З думою про Батьківщину // Університет "Україна. – 2001. – № 4.

41. Книгарня: "Лишусь навіки з чужиною..." Миколи Тимошика // Критика. – 2001. – Верес.

42. Пономаренко С. "А дзвони дзвонили..." // Маяк. – Корюківка, 2003. – 18 січ.

43. Верига В. Лишусь навіки з чужиною: Нова праця про митрополита Іларіона // Новий Шлях. – Торонто, 2003. – 20 лют.

44. Черниш Н. Продовжуючи традиції Івана Огієнка // Просвіта. – Л., 2004. – Ч. 3–4 берез.

45. Розум О. Промінь сонця на історію української книги // Друкарство. – 2003. – № 5. – С. 23.

46. Черниш Н. Важливий крок до усвідомлення власної історії: До виходу в світ підручника "Історія видавничої справи" Миколи Тимошика // Вісник Книжкової палати. – 2004. – № 1. – С. 25–26.

47. Степовик Д. Книга – неперевершений носій знань // Українське слово. – 2003. – Ч. 31–31 лип.–6 серп.

48. Переможці та лауреати конкурсу "Книга форуму-2003" // Поступ. – Л., 2003. – 12 верес.

49. Чудова сімка за версією експертів "Книжник-review": М. Тимошик. Історія видавничої справи // Книжник-review. – 2003. – 15 серпня. – С. 5.

50. Пузій В. Книга про книгу // Книжник-review. – 2004. – № 5–6. – С. 37.

51. Нарушевич О. Історія видавничої справи Миколи Тимошика // Діалог. Медіа-студії: Зб. наук. праць Одеського національного університету ім. І. Мечникова. – Одеса, 2004. – С. 163–168.

52. Крупський І. Українська книга: погляд крізь віки // Наукові записки Української академії друкарства. – Л., 2004. – Вип. 7. – С. 182–184.

53. Губарець В. Історія видавничої справи Миколи Тимошика // Урок української. – 2004. – № 8–9. – С. 52.

54. Степовик Д. Явище в навчальній літературі: З приводу виходу в світ підручника Миколи Тимошика "Історія видавничої справи" // Наукові записки Інституту журналістики. – 2003. – № 12. – С. 136–139.

55. Ярмусь С. Наукова інтуїція митрополита Іларіона (Івана Огієнка) – оправдана. До появи книжки М. Тимошика "Історія видавничої справи" // The Herald. – 2003. – 1–15 груд.

56. Ярмусь С. Наукова інтуїція митрополита Іларіона (Івана Огієнка) – оправдана. До появи книжки М. Тимошика "Історія видавничої справи" // Український Голос. – 2004. – 9 лют.

57. Степовик Д. Підручник, розрахований на захоплене читання // Друкарство. – 2004. – № 6. – С. 76–78.

58. Губарець В. І достовірно, і об'єктивно: Що відкриває і чим приваблює "Історія видавничої справи" // Друк і книга. 2004. – №1. – С. 2.

59. Степовик Д. Видавнича справа у координатах історичного дослідження // Пам'ять століть. – 2004. – №6. – С. 146–150.

60. Крупський І. І не тільки у Львові... // Ратуша. – Л., 2004. – Ч. 48.

61. Крупський І. Синтетична праця про історію українського друкарства // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. – Л., 2004. – Вип. 12. – С. 499–503.

62. Іванченко Р. "Видавнича справа та редагування" Миколи Тимошика // Друкарство. – 2004. – № 1. – С. 83.

63. Герасимчук Л. І зручно, й корисно // Книжник-review. – 2005. – № 8–9. – С. 11.

64. Тимошик М. Видавничий бізнес: Погляд журналіста, видавця, вченого. – К.: Наша культура і наука, 2005. – 238 с.

65. Крайнікова Т. Видавничий бізнес як сфера підприємництва і творчості // Друкарство. – 2005. – № 3. – С. 72–73.

66. Крайнікова Т. Прагматизм і творчість у видавничому бізнесі // Вісник Книжкової палати. – 2005. – № 7. – С. 6–7.

67. Крайнікова Т. Про видавничий бізнес: компетентно і цікаво (З приводу виходу з друку підручника Миколи Тимошика "Видавничий бізнес: Погляд журналіста, видавця, вченого") // Наукові записки Інституту журналістики. – 2005. – Т. 18. – С. 122–123.

68. Черниш Н. Видавничий бізнес: український варіант // Палітра друку. – 2006. – № 1. – С. 33–34.

69. Черниш Н. Видання зріле, виважене, корисне, давноочікуване // Вісник Книжкової палати. – 2006. – № 4. – С. 17–19.

70. Родіна Г. Кадри вирішують все // Книжник-review. – 2006. – № 12. – С. 29.

71. Логвиненко О. Нехай святиться ім'я книги // Літературна Україна. – 2006. – 16 листоп.

72. "Книга..." М. Тимошика // Диво слово. – 2006. – № 12. – С. 64.

73. Маліш П. Якщо розпочав видавничу справу... // Подільський кур'єр. – Хмельницьк, 2006. – 6 груд.

74. Марковаська А. Побачила світ "Книга для автора, редактора, видавця // Молодь: Газета для студентів та молоді. – К., 2007. – № 1. – Лют.

МАТЕРІАЛИ ПРО М. ТИМОШИКА

У книжкових виданнях

1. Тимошик Микола Степанович: Біограф. довідка // Хто є хто в українських мас-медіа. – К.: Київ, інформація, сервіс. – 1999. – С. 258.

2. Тимошик Микола Степанович: Біограф. довідка // Хто є хто у видавничій і бібліотечній справі. – К.: Вид-во Книжкової палати. – 1999. – С. 134–135.

3. Тимошик Микола Степанович: Біограф. довідка // Хто є хто в Україні. Політики, парламентарі, урядовці, судді, дипломати, підприємці, науковці, митці, журналісти, спортсмени. – К.: К.І.С. – 2000. – С. 380.

4. Тимошик Микола Степанович: Енцикл. стаття // Українська журналістика в іменах. – Вип. 7. Львів, 2000. – С. 342–344.

5. Лауреат премії імені Івана Огієнка // Г. Змієнко-Сенишин. Пересаджені квіти України. – К.: Наша культура і наука, 2001. – С. 166–169.

6. Тимошик Микола: Біограф. стаття // Іванюк М. Літературно-мистецька Вижниччина: Бібліографічний довідник. – Вижниця: Черемош, 2001. – С. 179.

7. Тимошик Микола Степанович: Біогр. довідка // Хто є хто в Україні. Політики, парламентарі, громадські діячі, урядовці, судді, підприємці, військові, релігійні діячі, науковці та освітяни, журналісти, суспільствознавці. – К.: К.І.С. – 2002. – С. 452–453.

8. Тимошик Микола Степанович: Біогр. довідка // Батьківський поріг / Т-во "Чернігівське земляцтво; Упорядкув. В. Є. Устименка. – 2-ге вид, доповн. та перероб. – К.: Український Центр духовної культури, 2002. – С. 432.

9. Наукова школа професора Миколи Тимошика // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Сер.: Журналістика. – Вип. 11. – 2003. – С. 5–6.

10. Тимошик Микола: Наукові праці, журналістика, публіцистика / Біобібліографічний покажчик. 1979-2003. – К.: Наша культура і наука, 2003. – 92 с.

11. Микола Тимошик: "Мої університету починалися в Данині": До 50-річчя від дня народження // Собори наших душ: 10 років Чернігівському земляцтву: Календар / Упоряд. В. Туркевич, М. Чубук. – К., 2006. – С. 300–303.

12. Микола Тимошик: прозаїк, літературознавець: Біобібліографічна довідка та світлина // Письменники України: Біобібліографічний довідник. – К.: Український письменник, 2006. – С. 414.

13. Тимошик Микола Степанович: Біогр. довідка // Хто є хто в Україні. Політики, парламентарі, громадські діячі, урядовці, судді, підприємці, військові, релігійні діячі, науковці та освітяни, журналісти, суспільствознавці. – К.: К.І.С. – 2006. – С. 492–493.

У мережі Internet

14. Тимошик Микола Степанович. – .

15. Микола Тимошик-публіцист. – .

У періодичних виданнях

16. Лауреати премії імені Івана Огієнка // Літературна Україна. – 1995. – 23 лют.

17. Науковець України вивчає І. Огієнка на основі архіву в Канаді // Український голос. – Вінніпег, 13 жовт.

18. Київський професор Микола Тимошик досліджує канадські архіви митрополита Іларіона // Вісник-Herald. – Вінніпег, 15 жовт.

19. Краснодемський В. Їде наш учений за кордон // Голос України. – 27 листоп.; Передрук у газеті "Український голос". – Вінніпег, 1998. – 9 лют.

20. Жулинський М. Голгофа Івана Огієнка // Молодь України. – 23 трав.

21. Змієнко-Сенишин Г. Професор Микола Тимошик – лавреат премії ім. Івана Огієнка // Український голос. – Вінніпег, 1998. – 27 квіт.

22. Сапон В. Професор Микола Тимошик: "Кожна книга, як і людина, має свою долю" // Деснянська правда. – Чернігів, 2001. – 23 жовт.

23. Кузьмичов Д. Твори митрополита Іларіона повертаються в Україну // Хрещатик. – 26 квіт.

24. Книги київських письменників, видані в 2004–2006 роках // Інформаційний каталог книжкових видань київських письменників, виданих у 2004–2006 роках. – С. 15.

25. Переможці конкурсу на кращий підручник, посібник, монографію // Інформаційний вісник Академії наук вищої школи України. – 2007. – № 1 (52). – С. 85.

26. Професор Микола Тимошик: "Бібліотеці університету з давнім пієтетом" // Ніжинський вісник. – 2007. – 24 берез.

27. Рік Миколи Тимошика // Книжник-ревю. – 2007. – №1. – С. 25.