Ласкаво просимо

Розглянуто проблему епідемії ВІЛ/Сніду, що залишається актуальною як в Україні, так і у світі загалом. Як не прикро, але наша держава посідає одне з перших місць в Європі за темпами поширення ВІЛ-інфекції. Наведено огляд матеріалів, де висвітлюється проблема СНІДу, чи достатньо поінформовані громадяни про небезпеку, яку становить ВІЛ/СНІД.

Ключові слова: ВІЛ/СНІД, епідемія, ЗМІ, ВІЛ-позитивний, інфекція, журналіст.

HIV/AIDS epidemic still continue to be actual as in Ukraine such in the whole world. Unfortunately Ukraine occupies the primary place in the rate of evolution HIV/AIDS in Europe. From this research you can discover how the problem of HIV/AIDS covers in Ukrainian mass-media. Is it enough AIDS information to prevent population from the danger?

Keywords: HIV/AIDS, epidemic, mass media, HIV-positive, infection, journalist.

18 червня 1983 р. світові ЗМІ повідомили, що французькими вченими з лабораторії Люка Монтаньє було виявлено вірус імунодефіциту людини (ВІЛ), що викликає синдром набутого імунодефіциту (СНІД). 17 років минуло з моменту появи ВІЛ в Україні. Незважаючи на те, що протягом цих років виділялося чимало коштів на боротьбу з вірусом, спеціалістам так і не вдалося знайти надійні засоби профілактики від хвороби, так само, як і ліки. Проте не можна сказати, що зусилля найкращих наукових та клінічних колективів не дали результатів. З винаходом антиретровірусних препаратів вдалося продовжити тривалість життя ВІЛ-позитивних людей на необмежений термін. Упровадження точних методів діагностики дозволило поставити під контроль поширення вірусу в шпитальних умовах – при переливанні крові та її компонентів, операціях та ін'єкціях.

За останні роки українські ЗМІ проявили значну зацікавленість до висвітлення проблеми епідемії ВІЛ/СНІДу. 16 травня – День пам'яті померлих від СНІДу, 1 грудня – День боротьби зі СНІДом стали датами, коли кожне видання розміщує на перших сторінках публікації, присвячені цій проблемі. Діяльність ЗМІ у висвітленні ВІЛ/СНІДу є цінною тим, що для більшості українців – це єдина можливість дізнатися про хворобу і застерегтися від неї. Для багатьох громадян бути ВІЛ-позитивним – це означає бути поза соціумом, ВІЛ-позитивний – це людина, якої треба остерігатися, вона не може жити серед здорових людей. Дуже довго засоби масової інформації асоціювали СНІД зі "злом", носіїв вірусу імунодефіциту – з "групами ризику", виділяючи їх з-поміж "нормальних" людей. Негативний характер поданої інформації зумовлювався переважно страхом і вимогою поставити бар'єр ВІЛ/СНІДу [4, 19].

Це те, що називається стигматизацією та дискримінацією. "Стигматизація – процес виділення когось з-поміж інших індивідів на основі певних неприйнятних "відхилень від норми" з метою застосування суспільних санкцій; упереджене, негативне ставлення до окремої людини чи групи людей, пов'язане з наявністю у неї/них якихось особливих властивостей чи ознак. Дискримінація – пряме порушення прав певної групи індивідів за якоюсь ознакою" [4, 35–36]. Завдання ЗМІ – зламати цей стереотип, донести до кожного, що ВІЛ-позитивні – це такі самі люди, які мають право на життя, їх не треба боятися.

Нині в Україні розвивається все більше програм, присвячених боротьбі з ВІЛ/ СНІДом, які оминули увагою ЗМІ. В Україні існує ВБО "Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом". Головною проблемою залишається дискримінація ВІЛ-позитивних. Метою "Всеукраїнської мережі ЛЖВ" є лобіювання та адвокатування прав людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом, формування толерантного ставлення суспільства до них. Таке завдання повинні поставити перед собою і медіа.

Для реалізації завдань "Всеукраїнською мережею людей, які живуть з ВІЛ", за підтримки Міжнародного Альянсу з ВІЛ/ СНІД в Україні в рамках програми Глобального фонду "Подолання епідемії ВІЛ/СНІД в Україні" проводилося опитування людей, що живуть з ВІЛ. Незалежні видання опублікували результати проведеного опитування. Основними завданнями дослідження були: 1) зібрати кількісну інформацію щодо обізнаності ЛЖВ з їхніми правами та пільгами; 2) дослідити ставлення різних соціальних верств до ЛЖВ; 3) виявити випадки порушення прав ЛЖВ. Опитувані, були об'єднані в три групи за рівнем поширеності ВІЛ у місті, де вони проживають: 1) міста, в яких зареєстровано менш, ніж 500 ВІЛ-позитивних людей (Знам'янка, Кіровоград, Херсон, Житомир, Чернівці); 2) міста, де зареєстровано від 500 до 2000 випадків ВІЛ-інфекції (Черкаси, Чернігів, Харків, Павлоград, Полтава); 3) міста, де зареєстровано понад 2000 ВІЛ-інфікованих осіб (Донецьк, Кривий Ріг, Сімферополь, Одеса, Миколаїв, Київ).

На запитання: "Чи ознайомлені ви з Законом України "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту людини (СНІД) та соціальний захист населення?" лише 7 % опитаних відповіли, що добре знають всі або майже всі положення цього закону, 6 % – знають деякі положення закону, 20 % – чув/чула про такий закон, але не знають його змісту, 38 % – нічого не чув/не чула про такий закон, 29 % – відповіли: "Важко сказати/не знаю". Як показали результати дослідження, опубліковані в українських медіа, знання Закону України "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту людини (СНІД) та соціальний захист населення" є досить низьким серед опитаних ЛЖВ. На запитання: "Як ви ставитеся до цього закону?" 22 % опитаних відповіли: "цілком позитивно"; 33 % – "скоріше позитивно, закон потребує невеликих змін”; 10 % – скоріше негативно – закон потребує суттєвих змін"; 2 % – "цілком негативно"; 26 % – відповіли "важко сказати". Щодо користування ВІЛ-позитивною людиною пільгами: більшість опитаних зазначили, що не знають про існування таких пільг і ніколи ними не користувалися. До таких пільг належать: відшкодування витрат, пов'язаних з обмеженням прав, що траплялися внаслідок розголошення інформації про факт наявності ВІЛ; безкоштовне надання ліків, потрібних для лікування будь-якого наявного захворювання, отримання предметів особистої профілактики та психосоціальна допомога; безкоштовний проїзд до місця лікування та назад за рахунок медичного закладу, що видав направлення на лікування; користування окремою житловою кімнатою. На запитання: "Чи порушуються ваші права у результаті вашого ВІЛ-статусу?" 58,5 % респондентів відповіли, що їх права порушуються. ВІЛ-позитивні люди наголосили на тому, що найчастіше порушується право конфіденційності діагнозу (69,9 %). Право на працевлаштування та навчання не виконується для 33,3 % опитаних. Не отримують належної медичної допомоги 68,8 % респондентів. Складається така ситуація, що особи з наявним або ж приписуваним захворюванням на ВІЛ/СНІД часто зазнають стигматизації й дискримінації як на рівні суспільства, так і на рівні трудового колективу. Тому звільнення з роботи людини з ВІЛ на підставі хвороби часто мотивується ризиком для оточуючих. Є громадяни, котрі вважають, що ВІЛ-інфіковані люди взагалі повинні жити в окремих резерваціях на ізольованих територіях [5, 159].

Звичайно, в опитуванні ЗМІ торкнулися і такого питання: "Чи повідомили ви кому-небудь про свій ВІЛ-позитивний статус?". 34 % респондентів відповіли, що вони нікому не повідомляли про свій статус, 25 % – повідомили про свій статус тільки рідним та близьким. Інші сказали, що не приховують свій статус і готові говорити про нього публічно. На перший погляд, може здатися, що це все "сухі" дані, проте це не так. Варто задуматися, що наведені цифри – це реальні люди. Отже, зважаючи на ситуацію зі СНІДом, що склалася в Україні, пріоритетною в державі має бути політика, спрямована на розвиток інформаційної обізнаності населення щодо проблеми ВІЛ/СНІДу та досягнення відповідної медичної та соціальної культури суспільства. Важливу роль у цьому процесі відіграють засоби масової інформації.

Через ЗМІ необхідно донести до молоді та інших соціальних груп із підвищеним ризиком зараження ВІЛ-інфекцією інформацію про необхідність використання профілактичних заходів. Такими шляхами донесення є: поява в соціальній рекламі в межах кампанії ЗМІ інформації, присвяченої профілактиці ВІЛ-інфекції, а також пом'якшення упередженого ставлення та зменшення дискримінації людей, що живуть з ВІЛ/СНІДом; надання відомостей про спеціальні заходи (конференції, семінари, наради) з метою просвіти населення і привернення уваги до проблеми ВІЛ/СНІДу; підготовка спеціальних видань, в яких висвітлюються проблеми ВІЛ/СНІДу. Важливим моментом у вирішенні ситуації може стати залучення засобами масової інформації публічних людей, які займають активну позицію в боротьбі з забобонами щодо ВІЛ-позитивних людей та їх дискримінацією. Якщо у такий спосіб вдасться показати реальну картину на простому і зрозумілому для всіх рівні, розвінчати всі жахи та протидіяти негативному ставленню до ВІЛ-позитивних людей, яких сьогодні сприймають як прокажених, – це вже буде великий крок до розв'язання проблеми. Необхідно створити єдину програму, завданням якої буде повсякденне інформування населення про ВІЛ/СНІД.

Якщо говорити про ЗМІ з соціологічної точки зору, то вони постають як комплекс інформаційної пропаганди, що є політичним інструментом і водночас одним із найбільш ефективних засобів для збереження культури суспільства, це своєрідний спосіб соціалізації молодого покоління. А у виданні "Массовая информация и общественное мнение молодежи" наголошується на тому, що висновок про соціальне прийняття якогось явища зазвичай є результатом сукупного застосування трьох основних критеріїв. Деформації соціального прийняття у низці випадків обумовлені невиправданим зростанням ролі статистичного критерію. Водночас незначне за масштабами явище (як на нашу думку) й досить поширене може "відкидатися" через низький рівень поінформованості.

Український науковець В. Іванов уважає, що ефективність виконання журналістом своїх обов'язків залежить від того, наскільки він є поінформований. На жаль, українські ЗМІ все ще не можуть відображати тему ВІЛ/СНІДу без упереджень. Журналісти часто не дотримуються професійної етики: оприлюднюють реальні імена та життєві історії ВІЛ-позитивних персонажів. Оскільки ЗМІ є чи не головним засобом формування громадської думки, тобто ставлення (явного чи прихованого) різних груп людей до подій чи фактів соціальної дійсності, то варто розуміти всю силу кожного слова. Наприклад, постійне згадування ВІЛ/СНІДу поруч із наркоманією та алкоголізмом закріплює й без того вороже налаштування до проблем ВІЛ/СНІДу, негативні характеристики, які позначаються на ставленні до хворих та інфікованих [4, 20]. "Присвячені саме темі ВІЛ/СНІДу статті містять порівняно більше стереотипів, у них найчастіше відтворюються неадекватні образи ВІЛ/СНІДу. Це може свідчити про недостатнє розуміння журналістами значення тих зворотів і виразів, якими вони послуговуються, змальовуючи ситуацію" [4, 97].

Однак повернемося до реальної ситуації, що склалася у світі. Як не прикро, масштаби епідемії ВІЛ/СНІДу продовжують зростати, як повідомляють усі світові медіа. Порівняно з минулими роками в 2005 р. кількість нових випадків інфікування зросла на 4,9 млн. осіб, а кількість померлих від СНІДу на 3,1 млн. осіб. Від захворювань, що є супутниками СНІДу, кожного дня помирає 8 тис. чоловік. За оцінками фахівців, на грудень 2005 р. у світі зі СНІДом проживає 42 млн. осіб. Нині жінки становлять трохи менше половини ВІЛ-позитивних. Подібне зростання масштабів фемінізації епідемії є відображенням тієї парадоксальної ситуації, з якою зіткнулися жінки та дівчата: вони більше схильні до інфікування ВІЛ, хоча менш ймовірно, що їх поведінка буде пов'язана з високим ступенем ризику, на відміну від їх партнерів-чоловіків. Крім того, епідемія частіше вражає підлітків та молодь: майже половина нових випадків інфікування припадає саме на цю вікову категорію. За даними, які були нещодавно опубліковані у багатьох світових ЗМІ, з ВІЛ/ СНІДом живе 2,5 млн. дітей віком до 15 років. Більшість – це діти, яким ВІЛ-інфекція передалася ще до їх народження. Наслідки ВІЛ/СНІДу для дітей є найдраматичнішими. В загальносвітовому масштабі нині від СНІДу помирає 5 % дітей віком до 5 років, а в країнах, де епідемія набула особливо значного масштабу, цей показник може досягати 50 %. СНІД уже забрав життя 15 млн. дітей. Водночас мільйони дітей живуть у сім'ях, де хворий один із батьків.

Усвідомлюючи той факт, що ЗМІ – це головне джерело відомостей про ВІЛ/СНІД для більшості людей, різні організації та програми виділяють роботу зі ЗМІ у самостійний напрям своєї діяльності. Активно співпрацюючи з журналістами телебачення, радіо та преси, організації допомагають ЗМІ в створенні актуальних, пізнавальних та достовірних матеріалів про ВІЛ/СНІД. Методи, які використовуються, - це "круглі столи" та інформаційні зустрічі для журналістів, сприяння в пошуку матеріалів та організація інтерв'ю, участь у телевізійних і радіопрограмах та допомога в їх створенні.

Попередній досвід свідчить, що дезінформовані ЗМІ можуть спричинити непорозуміння і таврування, зменшити будь-яку допомогу з боку суспільства та держави щодо боротьби з поширенням епідемії ВІЛ/СНІДу.

ЗМІ мають могутній потенціал для підвищення усвідомлення проблеми ВІЛ/СНІДу, інформуючи людей про те, як вони можуть захистити себе, змінюючи ставлення й норми поведінки, борячись з дискримінацією і пропагуючи здоровий та відвертий діалог про те, що необхідно зробити. Але традиція соціальної реклами лише зароджується в Україні, отже, інформації про профілактику ВІЛ/СНІДу в ЗМІ порівняно мало. Уряду потрібно сформулювати та профінансувати повномасштабну національну комунікативну стратегію для пропагування цілей профілактики ВІЛ/СНІДу і припинення цькування вразливих груп та ЛЖВС (люди, які живуть з ВІЛ/СНІДом).

Незважаючи на те, що соціальні реклами профілактичного характеру мають все-таки позитивний вплив, третина експертів стверджує, що реальних змін вони не приносять. Молодь звертає увагу на інформаційні матеріали, які стосуються проблем наркоманії, статевих стосунків, ВІЛ/СНІДу, взагалі на ті повідомлення у засобах масової інформації, які пропонують здоровий спосіб життя. Опитування, які проводилися у великих містах України, підтверджують це. Та все ж підлітки та молоді люди, уважно прочитавши листівки та брошури, не поспішають змінювати стиль життя. Але перший крок вже зроблено, оскільки існуюча проблема усвідомлена [7, 45].

За оцінками експертів, соціальна реклама найчастіше з'являлася на каналах регіонального та загальнонаціонального телебачення (29 %), місцеві ж випередили їх у розміщенні такої інформації (33 %). Але теоретичні дослідження не завжди збігаються з наочними прикладами. FM-радіостанції, на думку фахівців, рідко надають місце в ефірі соціальній рекламі, хоча саме FM тепер є популярними серед молодого покоління – це той засіб масової інформації, який доступний майже для кожного і розрахований на широку аудиторію [5, 67].

Важливо створити в українських медіа команду фахівців різних галузей, що дозволить проводити рекламні кампанії, починаючи від розроблення дизайну до їх розміщення, а також використовувати весь діапазон піар-методів. Ця команда має бути відкрита до співпраці з різними державними, приватними, суспільними та міжнародними організаціями для всебічного висвітлення проблеми ВІЛ/СНІДу в ЗМІ.

 

1. Дослідження проблеми ВІЛ/СнІду: Проект "Здоровий світ 2020". – Центр комунікативних програм при Блумбергському університеті ім. Джонса Хопкінса, 2005.

2. Збірка найкращих матеріалів ІІ Національного конкурсу з ВІЛ/СНІД тематики серед друкованих та електронних ЗМІ, журналістів та дописувачів. – К.: ПЦ "Фоліант", 2005.

3. Массовая информация и общественное мнение молодежи / В. Л. Оссовский и др.; Отв. ред. В. О. Оссовский; АН УССР, Ин-т философии. – К.: Наукова думка, 1990.

4. Медіа-іміджі ВІЛ/СНІДу в Україні / Т. Семигіна, І. Зубець, Д. Богдан та ін.; За ред. Т. Семигіної. – К.: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2005.

5. Моніторинг епідемії ВІЛ/СНІДу. Оцінка ефективності протидії (Соціальний аспект) / Відп. ред. Ю. І. Саєнко. – К.: ПЦ "Фоліант", 2004.

6. Обзор фильмов о ВИЧ // Шаги. – № 4 (7). – 2002.

7. Протидія епідемії ВІЛ/СНІДу у молодіжному середовищі: аналітичний звіт за результатами опитування "Знання. Ставлення. Поведінка" / Представництво ЮНІСЕФ в Україні. – К., 2001.

8. Епідемія на перших шпальтах: Висвітлення теми ВІЛ/СНІДу в Україні: Семінар. – 12.10.2005.

9. Тріфонов Д., Джексон Ж.-М., Бега А. Посилення відповіді України на епідемію ВІЛ/СНІДу. – К., 2005.