Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Точність як одна з основних властивостей реферативного тексту

Тріщук О. В.

к. філол. н.
УДК 655.535:165.172(048.3)

 

Досліджуються шляхи досягнення точності реферативного мовлення та причини її порушення. Аналізуються мовні засоби, які найкраще передають зміст первинного твору, його тему й основну думку.

Ключові слова: точність, терміновживання, реферативний текст.

Ways of achievements of abstract speech accuracy and reasons of violation were explored. Language abilities for the best interpretation of primary source, its main theme and conception analyzed.

Key words: accuracy, terminology in use, abstract text.

Автор будь-якого первинного твору має можливість донести до читача власні думки, не надто переймаючись економією мовних засобів. Для розкриття власної концепції він у змозі широко використовувати пояснення, розгорнуті докази, аргументації тощо. Натомість у реферативному тексті внаслідок його лімітованого обсягу запас мовних засобів для цієї мети є дуже обмеженим, що може призвести до неправильного розуміння і витлумачення змісту первинного твору читачем. Тому забезпечення максимальної точності викладу матеріалу є однією з найважливіших проблем, що постають під час створення і редагування реферату. Точність реферативного тексту полягає у відповідності його змісту первинному творові і проявляється в умінні референта передати читачеві власні уявлення про першоджерело в такий спосіб, щоб збудити в його свідомості думки, адекватні замислу автора. Як справедливо зазначив Р. Іванченко, "точне слововживання має місце тоді, коли процес пізнання нового читачем не розривається незрозуміло вжитим та не гальмується невірно вибраним словом, коли автор і читач адекватно розуміють слово викладу" [8, 101].

Адекватним є реферат, який коротко передає все найсуттєвіше зі змісту первинного твору. Проте це не означає, що потрібно в усьому сліпо копіювати автора першоджерела. Референт зобов'язаний повідомити у рефераті те саме без будь-яких викривлень авторської концепції, але в концентрованій формі й у такий спосіб, щоб комплекс уявлень про першоджерело, що склався в читача після прочитання реферату, був адекватним тому комплексу уявлень, які прагнув викликати автор у читача оригіналу. Адекватність або точна смислова відповідність оригіналу у висвітленні основної інформації – категорія певною мірою відносна, оскільки залежить від низки суб'єктивних факторів, передусім від наукової компетентності референта, його здатності проникати в суть первинного твору та відповідно від знання поняттєвої моделі даної науки, законів мовлення і від уміння добирати слова, які максимально відповідають змістові першоджерела, найбільш адекватно відображають задум автора та дозволяють читачеві зрозуміти текст. Проте точність викладу не повинна залежати від наукових уподобань референта, коли якимось питанням, відображеним у першоджерелі, які його як науковця цікавлять найбільше, він іноді може приділити більше уваги, ніж вони на те заслуговують. У таких випадках семантичне поле реферативного документа, яке має бути в центрі поля першоджерела й охоплювати ядро його змісту, переміщується на периферію цього поля і тому передає інформацію, яку автор первинного твору не вважає найбільш суттєвою. Це може призвести до неприпустимих пропусків важливих даних, що становить інтерес для фахівців. Неприпустимим є також введення в реферат нової порівняно з текстом-оригіналом інформації. Зазначені порушення змістової відповідності реферату первинному творові звичайно призводять до того, що останній може бути втрачений для читача.

Прагматика реферування ставить певні вимоги до обох учасників комунікації. По-перше, референт повинен уміти правильно передати зміст первинного твору. У цьому випадку йдеться про предметну (інформаційну) точність, яка досягається завдяки відповідності змісту реферату первинному творові, чіткому відображенню стратегії і тактики авторського мисленнєвого процесу. Оскільки пізнане референтом переробляється в інформацію для інших для того, щоб подати правильні дані про першоджерело, він має передусім добре усвідомити його в усіх сутнісних властивостях та проявах і відтворити за допомогою різноманітних суб'єктних категорій. Як справедливо зазначив В. Головін, усебічне "знання предмета мовлення – це надзвичайно важлива умова створення предметно точного мовлення" [6, 128]. І навпаки, невміння правильно вжити слово для відображення думки свідчить про плутанину думок, недостатність знань про відображену в першоджерелі предметно-речову дійсність.

Окрім предметної, потрібна ще й поняттєва точність, яка передбачає відповідність семантики мовних засобів змістові й обсягу відображуваних понять. Тому, по-друге, і від референта, і від читача вимагається знання поняттєвого апарату тієї конкретної галузі знання, до якої належить реферат. Оскільки точність відтворення суттєвої інформації значною мірою залежить від компетентності референта, реферати, складені фахівцями в даній галузі знань, як правило, за рівнем набагато вищі від тих, що їх створили філологи. Невідповідність тезаурусу референта тому тезаурусу, що моделює відношення між поняттями в первинному творі, недостатньо уважне ставлення до точності формулювань може суттєво спотворити зміст повідомлення або внести двозначність у його тлумачення, що призведе до нерозуміння тексту, неправильних висновків щодо суті першоджерела. Як результат, читач зрозуміє написане по-своєму, не так, як цього б хотіли автор першоджерела і референт. Якщо розуміння поняттєвої системи реферативного твору не викликає в читача суттєвих ускладнень, це є гарантією, що він здатен осягнути також і поняттєву модель знання, уміщеного в першоджерелі.

По-третє, для досягнення точності тексту необхідним є належний рівень мовленнєвих знань і вмінь як творця тексту, так і його сприймача. Якщо референт і читач не мають достатнього рівня знань і вмінь у користуванні мовними знаками, текст буде неясним. Як слушно зазначив Р. Іванченко, точність є "думкою на виході" при формуванні тексту, а ясність – "думкою на вході, у сприйнятті і витлумаченні тексту" [9, 24].

Точний текст сприяє ясності розуміння, читається доволі легко, без особливих труднощів, адже, за словами Л. Булаховського, "легкість сприймання є безпосередній наслідок ясності мовного виразу" [2, 129–130]. У разі виявлення якоїсь неточності в читача виникає сумнів щодо достовірності викладеного матеріалу, що підриває довіру не тільки до референта і того реферативного видання, де він публікується, а й до первинного твору та його автора, може позбавити читача прагнення звернутися до першоджерела.

Для того, щоб уміло співвідносити свої знання про першоджерело зі знаннями мовної системи та її можливостей в даному комунікативному акті, щоб підібрані мовні засоби точно й повно передавали основний зміст першоджерела, референтові потрібно виховувати в собі високу вимогливість до процесу текстотворення, бути переконаним у тому, що немає такої думки, яку не можна було б висловити точно, ясно і зрозуміло. Потрібно постійно розвивати і вдосконалювати знання мови, щоб до тонкощів знати як аспект мовленнєвої культури, пов'язаний із точністю, так і всі можливості мови в конкретному акті комунікації.

"У вдалому рефераті як вторинному творі, що не спотворює уявлення про оригінал, зберігаються основні "семіологічно релевантні знаки" оригіналу [4, 63], відтворюються індивідуальні особливості авторського стилю. Для забезпечення однозначного сприймання інформації читачем та уникнення різночитань увесь обсяг змісту реферативного твору виражається безпосередньо в прямих значеннях мовних одиниць. Тому мова реферату є "принципово безпідтекстною" [3, 25].

Прагненням до точності викладу можна пояснити переважання в реферативних текстах термінів, які, як зазначив Г. Винокур, є словами в особливій функції – функції називання [5, 5–6]. Оскільки терміни здатні концентрувати найсуттєвіші ознаки поняття, знання про його місце серед безлічі подібних понять, про зв'язки з ними, то це дає можливість із найбільшою точністю передати зміст первинного твору. У термінах завжди фіксуються визначені поняття, чітко та конкретно називаються предмети, явища чи поняття науки й техніки, однозначно розкриваючи їхній зміст. Унаслідок того, що терміни, будучи нерозривно пов'язаними з науковими поняттями, несуть "основне навантаження в передачі наукової інформації" [12, 19], на них "тримається" реферативний текст. Висока частотність термінів, яка, на думку М. Зіммермана, збільшує швидкість переглядового читання [15, 9], є характерною рисою реферативного мовлення і значною мірою залежить від того, який твір реферується.

Оскільки первинні твори, як представники різних жанрів літератури, неоднакові за насиченістю термінами і потребою в їхніх поясненнях, характеристиках, визначеннях, трохи різними є також і засоби та методи роботи над термінами в рефератах, які представляють ці первинні твори. Зокрема в рефератах, створених на основі наукової вузькоспеціальної монографії і розрахованих, так само як і сама монографія, на читача-спеціаліста в певній галузі знань, терміни перебувають "у своїй термінологічній сфері" [11, 80] і весь їхній запас використовується в повному обсязі. Зазвичай у таких рефератах, як і в рефератах наукових статей, що впритул до них наближаються, використовуються переважно найбільш уживані, прийняті в науковій і технічній літературі загальнонаукові й галузеві терміни, що співвідносяться з основними, базовими поняттями. Більшість із них мають одне значення, зумовлене змістом співвідносного з ними поняття. Оскільки такі терміни набувають однозначності не "через умови контексту, а через належність до даної термінології" [14, 51], вони є зрозумілими для підготовленого читача і не потребують спеціальних пояснень, уведення в широкий контекст. Вимагають пояснення лише нові неусталені терміни, яких ще немає в довідковій літературі, та індивідуальні терміни, запозичені автором з інших терміносистем в трохи іншому, нетрадиційному значенні. Досвідчений референт зазвичай відразу їх помічає і з метою уникнення неправильного розуміння витлумачує дефініціями, точними визначеннями. Наприклад: Зокрема, інформаційне лобіювання в парламентській практиці – це особливий спосіб інформування й підтримки комунікацій, що має специфічні риси, принципи та норми обміну інформацією, а також володіє певними політичними контактами, каналами спілкування тощо (Політика. Політичні науки. – 2005. – № 11. – С. 19).

Щоб досягти точності, термін інформаційне лобіювання референт супроводжує дефініцією, яка містить вказівку на родову (особливий спосіб інформування й підтримки комунікацій) ознаку, як необхідну її частину, і видову (що має специфічні риси, принципи та норми обміну інформацією, а також володіє певними політичними контактами, каналами спілкування), як достатню частину. Визначення дають точну характеристику явища, є лаконічними за формою і здатні замінити великий опис.

Якщо автор виступає водночас і референтом, він іноді може не відчувати необхідності додатково роз'яснити такі терміни читачам, оскільки вони для нього є звичними. Подолати стихію власної творчості йому допоможе редактор, який у таких випадках внесе поправки в реферат з метою зробити доступним для читача все те, що само собою зрозуміло для автора.

У рефератах, створених на основі видань, адресованих непідготовленому читачеві, наприклад, науково-популярних, кількість термінів зазвичай є значно меншою порівняно з рефератами наукової літератури. Причому вживання термінів у галузі природничих і технічних знань здебільшого пов'язане з необхідністю їх обов'язково пояснювати, найчастіше – через введення визначень або пре- і постпозитивних означень, що вказують на найсуттєвіші ознаки поняття. У сфері гуманітарних і суспільних наук, де більшість термінів є відомими широкому загалу читачів, нерідко вони можуть вживатися без додаткових роз'яснень.

Якщо реферується патентна література, в якій описано раніше не відомі науці факти, у рефераті можуть вживатися як стандартизовані загальновідомі, так і нові невпорядковані терміни. Останні вимагають розкриття їхнього значення і перевірки як із точки зору відповідності тому поняттю, яке вони виражають, так і з погляду їх мовних якостей – оптимальної довжини, однозначності тощо.

Аналіз реферативних текстів показує, що незалежно від того, який вид літератури реферується, порушення точності досить часто трапляється через багатозначність уживаних слів. Утім, усунення її в широкому контексті першоджерела зазвичай не викликає ніяких труднощів, оскільки в попередніх реченнях містяться вказівки стосовно того, в якому саме значенні вживається в даному випадку полісемантичне слово. Проте в реферативному творі, де контекстні рамки слова нерідко обмежені лише одним реченням, "зняти" полісемію його значення іноді стає неможливим, що робить беззмістовним усе речення, позбавляє його сенсу. Багатозначний термін потребує чіткого визначення стосовно того, в якому саме значенні він використовується автором першоджерела. Звичайно, напружившись і витративши деякий час, читач зможе здогадатися, про що йдеться, проте вважатиме, що референт нездатний чітко висловлювати думки або не хоче подбати про те, як їх сприйме читач. Таке зневажливе ставлення до інтересів читача не сприятиме іміджу референта і реферативного видання, де публікуються реферати. Тому, щоб не змушувати читача витрачати додаткові зусилля на усвідомлення того, що мав на увазі референт, вибираючи полісемічне слово, і повністю виключити можливість різного тлумачення його змісту та при цьому не використовувати широкого словесного оточення (це призводить до мовленнєвої надлишковості), зазначене слово краще замінити однозначним еквівалентом. Заміна необхідна насамперед тоді, коли референт ужив слово в одному значенні, але в свідомості читача воно активізувало інші компоненти. У такому випадку має місце комунікативна неточність.

Іноді достатньо буває додати тільки одне-два слова, щоб збагнути, в якому саме значенні вжито лексичну одиницю. Наприклад, слова дрібний, правий, рівень тощо у словосполученнях дрібна монета, права півкуля, прожитковий рівень стають однозначними. У поєднанні з іншими словами у них проявляються інші значення: дрібна буржуазія, юридичне право, синтаксичний рівень.

Особливої уваги вимагає введення в реферативний текст вузькоспеціальних термінів, які є умовними найменуваннями реалій, поширених у середовищі вузьких фахівців і зрозумілих лише їм. Помилки в їх використанні можуть позбавити виклад точності й доступності. Тому терміни, що не набули широкого вжитку, необхідно замінювати більш звичними й зрозумілими, окрім випадків, коли позначувані ними нові поняття є предметом розгляду в первинному документі й тому без них неможливо обійтися. Для нормального сприймання читачем при першому вживанні таких термінів обов'язково слід розшифровувати їхнє значення. А щоб не перетворювати мову реферативного твору у важкодоступний жаргон обмеженого кола науковців, замість професіоналізмів, що є неофіційними замінниками наявних у цій галузі термінів, потрібно використовувати унормовані терміни.

Не сприяє точності викладу вживання синонімів, оскільки вони примушують читача зайвий раз замислюватися над тим, чи не є даний термін новим. Тому в межах одного реферату вживати синоніми не варто. Винятком може бути паралельне їх функціонування, коли синоніми, виконуючи функцію уточнення, дозволяють більш повно й різнобічно охарактеризувати зображуваний об'єкт, виразити різні відтінки значень. Наприклад, священна війна (джихад), світова (загальнолюдська) культура (Джерело. – 2006. – Сер. 3. – № 1. – С. 196), вестибулярна дуга (губний бампер) (Джерело. – 2005. – Сер. 4. – № 1. – С. 62) тощо. Такий спосіб синонімізації термінів відповідає одному з принципів реферативного викладу: про невідоме говорити через відоме, зрозуміле. Не характерні для реферативного тексту слова певний, дещо, будь-що, щось тощо, які Л. Булаховський зарахував до "виразно неточних" й таких, що через невизначеність значення потребують конкретизації в контексті: "Що означає, чи, вірніше, може означати, приміром, фраза "Творчість художника набула в ці роки певної популярності"? Має автор на увазі "стійку популярність художника" чи гадає тільки "про деяку популярність"? Будуючи таку фразу, звичайно, слід передбачити можливу неточність у сприйманні слова певний та заступити його іншим, недвозначним, або давати в супроводі уточнюючого" [1, 439]. Слід передбачити також імовірну неточність у сприйманні слова спеціальний, що входить до складу словосполучення спеціальний експеримент, оскільки воно є неконкретним, надто узагальненим і тому не здатним донести до читача те нове, суттєве, що очікував отримати читач, звертаючись до реферативного твору. Оскільки кожна мовна одиниця в гранично конденсованому реферативному тексті повинна виконувати певну комунікативну роботу, використанням подібних слів референт демонструє власну недбалість у доборі мовних засобів або неспроможність розібратися в тому, про який саме експеримент ідеться в першоджерелі, у чому полягає його суть.

Таким чином, для відтворення логіко-поняттєвої структури первинного твору слова, які в першоджерелі максимально відповідають позначуваним поняттям, зазвичай зберігаються і в реферативному тексті. Проте, незважаючи на це, не можна вважати, що термінологія – справа лише автора першоджерела. Підбираючи той чи той термін для реферату, референт не повинен покірливо йти за автором первинного твору. Він має враховувати специфіку способів викладу в первинному і вторинному текстах. Зокрема, якщо в першоджерелі, де наявний широкий контекст, є можливим перемінне чергування терміна і його синонімів, то в реферативному викладі необхідно вживати тільки один термін.

Обов'язковою вимогою при цьому є відповідність терміна тому поняттю, яке виражене в першоджерелі. Невдалий термін референт може замінити тим, який, на його думку, краще передає зміст позначуваного об'єкта позамовної дійсності. При цьому вживані найменування повинні відповідати державним стандартам і чинним у конкретній галузі знань міжнародним номенклатурам та класифікаціям. Наприклад, найменування неорганічних речовин слід наводити за сучасною раціональною номенклатурою, що ґрунтується на правилах, розроблених Міжнародною спілкою теоретичної та прикладної хімії; анатомічні і гістологічні найменування – відповідно до міжнародних анатомічної і гістологічної номенклатур тощо [7, 17]. Тому референт повинен знати чинні стандарти на терміни і визначення та створені на їх основі переліки усталених і заборонених термінів. Оскільки масиви щоквартально редагуються, референт має постійно стежити за тими змінами до чинних стандартів, які публікуються в Інформаційному покажчику стандартів, щоб знати, який термін вживався раніше і яким він замінюється в даний момент.

Субституція, тобто заміщення терміна іншими мовними одиницями, може бути: 1) морфологічною, яка стосується зовнішньої форми терміна – явища дифузії або дифузійні явища; 2) семантичною, яка ґрунтується на відношеннях між поняттями, що позначаються основним терміном та його субститутом (лінгвістика або мовознавство); 3) детонативною (ситуативною). Вона звичайно відбувається тоді, коли референт:

а) помітив, що автор утворив власний термін без звірення зі словниками на заміщення вже наявного в них, тобто кодифікованого. Якщо після такої заміни термін перетворюється на загальновідомий, потреба його тлумачити вже відпадає, що призводить до скорочення обсягу тексту без утрати його ясності;

б) запропонував замість запозиченого більш зрозумілий і водночас коротший український термін, який максимально відповідає тому значенню, в якому його використано в першоджерелі;

в) знайшов оптимальніший варіант, що відповідає нормативним параметрам, замість запропонованого автором, який нерідко не має спеціальної філологічної підготовки і тому не дуже добре знає "мовні шляхи і можливості сучасного термінотворення" [13, 45], нового терміна;

г) використав більш компактний термін за рахунок видалення малоінформативних елементів;

д) ужив термін замість нетермінологічного варіанта – описового звороту, ускладненого сполучниковими та прийменниковими зв'язками, конструкціями з дієприкметниковими зворотами.

У таких випадках у дужках можна навести термін, який вжито в першоджерелі для позначення даного поняття. При цьому потрібно стежити за тим, щоб заміна не призводила до спрощеності, нівелювання наукового рівня реферованих робіт заради помилкового прагнення зробити реферат доступним для всіх без винятку категорій читачів.

Точність реферативного мовлення зумовлена не тільки добором лексичних засобів. Не менш важливим у цьому сенсі є оптимальний добір граматичних конструкцій, здатних сприяти швидкому й адекватному засвоєнню викладеного. Оскільки, зі слів М. Істріної, "мистецтво говорити просто про складне набуває тут провідного значення" [10, 19], основною вимогою до синтаксису реферативного твору є максимальне спрощення структури речення. Звідси переважання простих речень, які мають становити в середньому 70 % від усього тексту. Специфічною рисою їх синтаксичної структури є широке вживання поширених речень із логічно правильним (нормативним), прямим порядком слів (98 %). Прямий порядок слів є одним із ключових моментів правильного розуміння реферативного тексту. Його порушення може призвести до втрати зв'язків між членами речення, викривлення змісту. Інверсія в реферативних текстах можлива і трапляється досить часто, коли йдеться про головні члени речення (показана актуальність, обґрунтована необхідність тощо). Але зворотний порядок другорядних членів, до того ж, занадто довгих, не завжди є доречним, а іноді зумовлює помилкове розуміння тексту. Наприклад:

Висвітлено особливості топографії основних печінкових вен людини з урахуванням сегментарної будови печінки, вивчені на 57 препаратах трупів плодів із тім'яно-п'ятковою довжиною 161 до 500 мм та в 17 новонароджених за допомогою методів ін'єкції судин та рентгенографії.

Висвітлено особливості топографії основних печінкових вен людини з урахуванням сегментарної будови печінки, вивчені на 57 препаратах трупів плодів із тім'яно-п'ятковою довжиною 161 до 500 мм та в 17 новонароджених за допомогою методів ін'єкції судин та рентгенографії.

Довжина дієприкметникового звороту, який, як правило, має містити не більше 7–9 слів, у наведеному прикладі становить 21 слово. Унаслідок цього уповільнюється читання тексту, оскільки з метою виявлення синтаксичних зв'язків між компонентами читач мусить повернутися до тієї початкової частини речення, яка розміщена до коми. Енергія читання в такому разі витрачається здебільшого на встановлення смислового зв'язку кінця речення з його початком, тому основна інформація, яка повинна потрапляти під логічний наголос (за допомогою методів ін'єкції судин та рентгенографії) виходить із поля зору читацького сприйняття. Щоб читач не обійшов її своєю увагою, таке речення можна розбити на два простіших, змінивши при цьому порядок слів у такий спосіб, щоб основна думка стала очевидною. Після трансформації фрагмент із реферативного тексту може мати такий вигляд:

Висвітлюються особливості топографії основних печінкових вен людини з урахуванням сегментарної будови печінки. Для дослідження, проведеного шляхом обстеження 17 новонароджених і 57 препаратів трупів плодів із тім'яно-п'ятковою довжиною 161 до 500 мм, використовуються методи ін'єкції судин та рентгенографії.

Або інший приклад:

Показано актуальність подальших досліджень культурних рослин з урахуванням їх алелопатичних властивостей і взаємовідносин з агрономічно цінними групами мікроорганізмів у зв'язку з удосконаленням технологій їх вирощування. Від головного слова актуальність залежать два неоднорідних означення, які є носіями різних думок: 1) з урахуванням їх алелопатичних властивостей і взаємовідносин з агрономічно цінними групами мікроорганізмів; 2) у зв'язку з удосконаленням технологій їх вирощування. Якщо представити дане речення графічно, розклавши всі компоненти у вигляді схеми, то структура його стає чіткою і зрозумілою. Наприклад:

На письмі ж через велику дистантність головного слова і другого означення зв'язок між ними втрачається. Для його відновлення необхідно розбити одне переобтяжене речення на два простіших. Оскільки друге означення важко виокремити без докорінних змін та переробки всього тексту, можна виділити в окреме речення перше означення: Показано актуальність подальших досліджень культурних рослин у зв'язку з удосконаленням технологій їх вирощування. Доведено необхідність урахування їх алелопатичних властивостей і взаємовідносин з агрономічно цінними групами мікроорганізмів.

Найуживанішими серед складних конструкцій є складнопідрядні з залежними з'ясувальними: Зазначено, що найвпливовішим інструментом моделювання є програмне забезпечення великоформатної таблиці Microsoft Excel і її складова частина Solver (Економіка. Економічні науки. – 2006. – № 3. – С. 17) та означальними: Охарактеризовано критерії, за якими оцінюється успішність діяльності організації (Економіка. Економічні науки. – 2006. – № 3. – С. 13) реченнями. Складні речення з багатоступеневою підрядністю в реферативному викладі зведені до мінімуму, оскільки невдала їх побудова внаслідок перевантаження підрядними може спричиняти порушення точності. Порушення точності може бути зумовлене також аморфністю речень, коли граматичні відношення між словами стають зрозумілими лише при врахуванні змісту.

Отже, оскільки в реферативних текстах процес сприймання і розуміння внаслідок високої щільності їхнього змісту та відсутності широкого контексту є більш ускладненим порівняно з первинними текстами, то надзвичайно важливо досягти відповідності змісту реферату тій інформації, що становить його основу, і тій системі понять, яку позначено в першоджерелі, та максимально зберегти ідентичність авторської думки.

Точність реферативного тексту як одна з основних умов, що забезпечує наукову й практичну цінність уміщеної в ньому інформації, визначається прискіпливим добором тих мовних засобів, які найкраще передають зміст первинного твору, його тему й основну думку. Для того, щоб правильно оцінити необхідність використання того чи того мовного засобу, необхідно також мати чітке уявлення про те комунікативне завдання, якому підпорядкований мовний відбір. Зокрема прагненням референта до точності викладу можна пояснити переважання термінів і слів із точним номінативним значенням. Звідси також і відсутність у рефератах контекстних синонімів, мінімальні випадки полісемії, тенденція до зменшення абстрактності вживання лексики, до термінологічності. Недостатньо уважне ставлення референта до точності слововживання може суттєво спотворити зміст повідомлення або внести двозначність у його тлумачення, що призведе до нерозуміння тексту, неправильних висновків щодо суті першоджерела.

Точність слововживання передусім залежить від того, наскільки референт здатен проникнути у суть первинного твору, від знання ним законів мовлення і вміння вибрати слова, які максимально відповідають змістові першоджерела, найбільш адекватно відображають задум автора та дозволяють читачеві зрозуміти текст. Ті слова, які в першоджерелі максимально відповідають позначуваним поняттям, зазвичай зберігаються і в реферативному тексті. Фактор адресності дозволяє широко вживати вузькоспеціалізовану термінологію. Використання термінів дає можливість коротко подавати розгорнуті визначення і характеристики, виражати суть наукових понять, фактів, процесів тощо.

Терміновживання в реферативному тексті значною мірою зумовлене тим, які терміни використовуються в першоджерелі. Адже референт повинен користуватися тими самими термінами, що й автор первинного твору. Проте можливі заміни. Неприпустимою в реферативних текстах є підміна одних наукових термінів (навіть якщо вони не відомі референту) іншими, оскільки вона спричиняє серйозні спотворення інформаційного змісту первинного твору, надмірну термінологічну й, відповідно, теоретичну його спрощеність, втрату наукового характеру.

При цьому мова реферативного твору не є якоюсь відокремленою мовою. Для реферативного викладу характерним є лише те, що в ньому частіше, ніж в інших стилях, використовують наукові й технічні терміни, умовні позначення та скорочення.

 


1. Булаховський Л. А. Вибрані праці: В 5 т. – Т. 1: Загальне мовознавство. – К.: Наукова думка, 1975. – 495 с.

2. Булаховський Л. Виникнення і розвиток літературних мов // Мовознавство. – Т. 4–5. – К.: Вид-во АН УРСР, 1947.

3. Васильева А. Н. Курс лекций по стилистике русского языка. Научный стиль речи. – М.: Русский язык, 1976. – 189 с.

4. Вербицкая М. В.Теория вторичных жанров (на материале английского языка): Дис. ... д. филол. н. – М.: МГУ, 2000. – 312 с.

5. Винокур Г. О некоторых явлениях словообразования в русской технической терминологии // Труды МИФЛИ. – 1939. – Т. 5. – С. 3–54.

6. Головин Б. Н. Основы культуры речи: Учеб. пособие. – М.: Высш. школа, 1980. – 335 с.

7. Добровольский О. А., Хойнацкий М. С. Подготовка к изданию учебной, научной и справочной литературы: Пособ. для автора, рецензента, редактора и корректора. – К.: Вища школа, 1990. – 84 с.

8. Іванченко Р. Г. Літературне редагування. – К.: РВВ Книжкової палати УРСР, 1970. – 365 с.

9. Іванченко Р. Г. Рукопис у редактора. – Х.: РВВ Книжкової палати УРСР, 1967. – 219 с.

10. Истрина М. В. Аннотирование произведений печати. – М.: Книга, 1981. – 48 с.

11. Квитко И. С., Лейчик В. М., Кабанцев Г. Г. Терминоведческие проблемы редактирования. – Л.: Высшая школа, 1986. – 152 с

12. Квитко И. С. Термин в научном документе. – Л.: Висшая школа, 1976. – 127 с.

13. Крыжановская А. В., Симоненко Л. А. Актуальные проблемы упорядочения научной терминологии. – К.: Наукова думка, 1987. – 164 с.

14. Реформатский А. А. Что такое термин и терминология // Вопросы терминологии. – М.: Изд-во АН СССР, 1961. – С. 49–51.

15. Zimmerman M. The use of repetition technical communication // IEEE. Trans. Prof. Commun. – 1983. – № 1. – P. 9–10.

 

© Тріщук О. В.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові