Ласкаво просимо

Типові задачі практичної журналістики

к. філол. н., доц., докторант
УДК 070. 37: 303. 024. 3

Вступ. Об'єктом дослідження цієї статті є функціонування повідомлень у системі "ЗМІ — повідомлення — реципієнти", а її предметом — формулювання типових задач, що виникають у цій системі, причому на різних ієрархічних рівнях. Оскільки ці задачі поки що мало або взагалі не досліджені [1], то методи їх розв'язання розглядатися не будуть. Мета статті полягає в тому, щоби додати до наявної методологічної бази журналістикознавства нові положення у формі журналістських задач, які базуються на математичних моделях функціонування ЗМІ.

Рівні формулювання журналістських задач. Виділимо три рівні журналістських задач:
1) рівень мікрокомунікації (мікрорівень) — одного окремого повідомлення (окреме книжкове видання, радіо- чи телепередача) або одного збірника повідомлень (книжки-збірника, газети, журналу);
2) рівень макрокомунікації (макрорівень) — однієї рекламної чи агітаційно-пропагандистської кампанії, коли одночасно використовують різні повідомлення в різних ЗМІ, як правило, на окремих територіях, наприклад під час висунення кандидата в депутати, реклами автомобіля, реклами придбання квартири тощо;
3) рівень мегакомунікації (мегарівень) — усієї держави, коли для досягнення стратегічних цілей, встановлених на найвищому державному рівні (парламентом, президентом), одночасно використовують різні повідомлення в різних ЗМІ (книговидавничих, газетних, журнальних, радійних, телевізійних, інтернетних) у більшості ЗМІ всієї держави і, як правило, на всій її території, наприклад забезпечення потрібної кількості голосів на референдумі щодо входження країни в Європейське економічне співтовариство, роз'яснення населенню необхідності входження держави в НАТО тощо.

Загальні математичні моделі вирішення журналістських задач. Основною вимогою до моделей опису журналістських задач є те, що вони повинні описувати такі операції, як передача повідомлень від ЗМІ до реципієнтів.

На нашу думку, найбільш придатним для створення моделей і, відповідно, розв'язку журналістських задач є апарат теорії дослідження операцій [2]. До таких моделей належать моделі знаходження оптимального значення функції та моделі теорії масового обслуговування.

Типову задачу знаходження оптимального значення функції (максимального, заданого чи мінімального) формулюють у такий спосіб: досягнути оптимуму якоїсь функції, дотримавшись при цьому заданих обмежень (їх може бути кілька). Вибрану функцію називають цільовою. Дамо приклад такої задачі для випадку створення нової газети (нового ЗМІ): максимізувати прибуток ЗМІ (це пов'язане з виданням максимально можливої кількості примірників газети), забезпечивши мінімальну собівартість кожного примірника і найвищу продуктивність праці персоналу редакції.

Такі задачі ділять на два види: прямі й обернені. Дамо приклад прямої задачі (для простоти — без обмежень). Пряма задача: який відсоток населення віддасть голоси за кандидата А, якщо в пропагандистську кампанію, реалізовану через якісь конкретні ЗМІ, вкласти 10 млн грн? Обернена задача: скільки треба вкласти грошей в пропагандистську кампанію, реалізовану через якісь конкретні ЗМІ, претендента в президенти А, щоби відсоток голосів, поданих за нього, досяг 52 %.

Як цільові функції тут доречно вибирати величину або (1) отриманого фінансового прибутку, або (2) впливу, виміряного, наприклад, у кількості голосів на виборах (при агітаційно-пропагандистських кампаніях), кількості проданих одиниць продукції (при рекламних кампаніях), у кількості нових слів, термінів і зв'язків між ними (при передачі знань), зміні емоційного чи естетичного задоволення (при засвоєнні реципієнтами творів художньої літератури) тощо. Звичайно, вимірювати величину здобутих знань, емоційного або естетичного задоволення значно важче, ніж фінансовий прибуток.

Обмеженнями в ЗМІ найчастіше виступають: а) величина вкладених у підготовку й поширення повідомлення фінансових ресурсів; б) час публікування повідомлення (як відомо, з плином часу повідомлення втрачають свою актуальність); в) тривалість готування повідомлень (у журналістиці це ще називають "оперативністю" підготовки повідомлень; г) норми, зокрема юридичні, політичні, естетичні тощо, накладені суспільством на повідомлення (див. їх повний перелік у роботі [3]). Звичайно, до таких обмежень можна було б віднести й обмеження щодо якості інформації [4, 85-88]. Проте таке обмеження є безпідставним: як відомо, в ЗМІ іноді навмисно використовують дезінформаційні повідомлення.

Теорія масового обслуговування подає дві групи дійових осіб: суб'єктів дії (організації, що обслуговують реципієнтів; їх називають каналами; у нашому випадку це ЗМІ) та об'єктів дії (одержувачів послуг; у нашому випадку це реципієнти). Модель пропонує розглядати реципієнтів як таких, що стоять в черзі до ЗМІ за повідомленнями. Виділяють два види черг: черги, які реципієнти можуть покинути в будь-який момент (у нашому випадку це може бути тоді, коли ЗМІ не подало своєчасно потрібне реципієнтові повідомлення й реципієнт переключився на інший канал передачі інформації, наприклад купив іншу, ніж завжди, газету), і черги, які реципієнти не можуть покинути (наприклад, у старих радіоприймачах, що були в СРСР, не було діапазону УКВ-хвиль, на який іноді хотіли б перейти слухачі).

Типова задача теорії масового обслуговування для мегарівня може мати, наприклад, таке формулювання: скільки треба мати державних ЗМІ (кількість й, відповідно, їх види), щоби забезпечити виконання стратегічних і тактичних завдань, встановлених керівництвом держави, при тих фінансових ресурсах, які виділила держава на інформаційну підтримку своєї політики.

Крім того, в цих задачах може виникати потреба встановити такі показники, як імовірність задоволення інформаційного запиту реципієнта й час задоволення цього запиту. Ці два, на перший погляд, малозначущі показники насправді мають першочергове значення для кожної держави. Річ у тому, що при зменшенні вказаної імовірності нижче певного рівня і при одночасному зростанні часу задоволення інформаційного запиту реципієнти почнуть покидати чергу на отримання релевантного для них повідомлення і почнуть переключатися на отримання повідомлень альтернативних ("антагоністичних") ЗМІ інших держав, що іноді може навіть загрожувати безпеці держави (наприклад у час інформаційних війн).

У наш час дослідження функцій, що описують зв'язки між переліченими вище перемінними (наприклад, повідомленнями, фінансовими ресурсами, реципієнтами, ЗМІ), практично відсутні, а тому записати їх більш точно не видається можливим. Проте виміряти на практиці й зафіксувати результати виконання операцій передачі повідомлень від ЗМІ — реципієнтам, змодельованих цими функціями, можна. Так, по-перше, величину отриманого фінансового прибутку, що базується на кількості розповсюджених примірників повідомлення, можна встановити експериментально за результатами його розповсюдження. По-друге, для визначення величини впливу достатньо використати дані про стан реципієнтів до і після сприймання повідомлень:

де S1 — стан реципієнтів до сприйняття повідомлень, а S2 — стан реципієнтів після їх сприйняття.

Такі емпіричні результати можуть допомогти встановити типи потрібних функцій, що мають місце у журналістських задачах.

Типові задачі мікрорівня. Дамо перелік цільових функцій, які постійно виникають на цьому рівні в працівників ЗМІ.
1. Скільки реципієнтів (R) придбає повідомлення М (збірник повідомлень), якщо в його підготовку вкласти фінансові ресурси в розмірі F?
2. Скільки треба вкласти в повідомлення М (збірник повідомлень) фінансових ресурсів (F), щоби його придбало R реципієнтів?
3. Яким буде вплив повідомлення М (збірник повідомлень) на реципієнтів, якщо в його підготовку вкласти фінансові ресурси в розмірі F?
4. Скільки треба вкласти в повідомлення М (збірник повідомлень) фінансових ресурсів (F), щоби його вплив досягнув

Для перелічених цільових функцій працівники ЗМІ можуть вибирати ті обмеження, що були названі вище.

Для тих, хто віддає перевагу математичному запису цих моделей, їх традиційний запис у вигляді системи рівнянь:

де M — повідомлення (збірник повідомлень);
F — величина фінансових ресурсів, вкладених у підготовку повідомлення (збірника повідомлень);
R — кількість реципієнтів, яких треба оптимізувати (в даному випадку — максимізувати);
T1 — час фактичного публікування;
T2 — час, до якого треба опублікувати повідомлення;
N1 — норми, фактично дотримані в повідомленні;
N2 — норми, яких обов'язково треба дотриматися в повідомленні.

Аналогічні записи можна було б подати й для решти сформульованих тут задач, проте, враховуючи обсяг статті й те, що вона призначена для читання журналістами, а не математиками, робити цього не будемо.

Існують й інші формулювання журналістських задач, в яких подані вище обмеження можуть стати цільовими функціями, а перелічені цільові функції — обмеженнями. Наприклад:

5. В який момент (інтервал) часу (T1) треба публікувати повідомлення M, щоб їх вплив V на реципієнтів був максимальним, якщо час, до якого треба опублікувати повідомлення, становить (T2)?

Такі задачі виникають, зокрема, під час проведення виборчих кампаній. Ще приклади задач.

6. Якою повинна бути вартість (E) повідомлення M (збірника повідомлень), щоб його придбали реципієнти, якщо воно є актуальним для них, а їх кількість становить

7. Якою повинна бути тривалість (T) задоволення інформаційного запиту реципієнта (тобто тривалість його перебування в черзі за повідомленням), щоби він не покинув чергу й не скористався послугами альтернативного ("антагоністичного") каналу, тобто іншого ЗМІ?

В задачі 6 обмеженням може виступати вартість аналогічного видання в конкурентів, якщо такі конкуренти, звичайно, є.

Типові задачі макрорівня. Задачі макрорівня відрізняються від задач мікрорівня тим, що тут задачі, в яких цільовою функцією є кількість реципієнтів, що придбали повідомлення (газети, журнали, книги — паперові чи електронні) (задача 1), практично не використовуються. Натомість на перше місце виступають задачі, в яких цільовою функцією є максимізація впливу на реципієнтів, що має місце під час проведення різних агітаційно-пропагандистських чи рекламних кампаній і пов'язано з голосуваннями чи збільшенням кількості проданих товарів.

Дамо перелік цільових функцій, які постійно виникають на цьому рівні у працівників ЗМІ.

8. Яким буде вплив (V чи ?V) множини повідомлень М (М = М1, М2, М3 … Мn) на реципієнтів, якщо в їх підготовку вкласти фінансові ресурси в розмірі F, причому F = FР + FТБ + FГ + FЖ + FІ + FВР?

Тут FР — фінансові ресурси для радіо, FТБ — фінансові ресурси для телебачення, FГ — фінансові ресурси для газет, FЖ — фінансові ресурси для журналів, FІ — фінансові ресурси для Інтернет, FВР — фінансові ресурси для вуличної реклами. Очевидно, що тут виникає ще одна підзадача, яка полягає в пошуку такого розподілу фінансових ресурсів, який забезпечить максимальний вплив.

9. Скільки треба вкласти фінансових ресурсів F = FР + FТБ + FГ + FЖ + FІ + FВР в множину повідомлень М (М = М1, М2, М3 … Мn), щоби їх вплив досягнув V (чи зріс на ?V)?

Обмеження для цільових функцій у задачах 6 і 7 можуть бути тими ж, що й для мікрорівня (наприклад, час проведення кампанії, дотримання норм тощо).

Типові задачі мегарівня. Для цього рівня основну типову задачу можна сформулювати у такому вигляді.

10. Скільки треба мати державних ЗМІ Z (і яких за видами (Z = Z1, Z2, Z3 … Zn)), щоби забезпечити вплив на реципієнтів величиною V (чи на ?V), тобто досягти стратегічних і тактичних цілей, встановлених державою?

Тут обмеженням може виступати кількість виділених державою на ЗМІ фінансових ресурсів F.

Інші види задач для мегарівня такі.

11. Скільки потрібно фінансових ресурсів F, щоби забезпечити вплив на реципієнтів величиною V (чи на ?V), тобто досягти стратегічних і тактичних цілей, встановлених державою?

12. Як розподілити фінансові ресурси F = FР + FТБ + FГ + FЖ + FІ + FВР між різними ЗМІ так, щоби забезпечити вплив на реципієнтів величиною V (чи на ?V), тобто досягти стратегічних і тактичних цілей, встановлених державою?

Про розподіл F = FР + FТБ + FГ + FЖ + FІ + FВР скажемо окремо, оскільки тут він набуває особливого значення: сама держава повинна ділити передбачені бюджетом фінансові ресурси між різними видами ЗМІ. Проте й тут доводиться констатувати, що методики такого поділу відсутні, принаймні нам вони не відомі [5] (у наш час їх роблять або "на око", або на основі попереднього емпіричного досвіду).

Подамо приклади ще кількох типових задач для цього рівня.

13. Скільки потрібно мати в державі ЗМІ (державних і недержавних) Z (і яких за видами Z = Z1, Z2, Z3 … Zn), якщо кількість інформаційних запитів реципієнтів дорівнює Q?

Якщо кількість інформаційних запитів (тут маємо на увазі запити на будь-які види інформації, в тому числі й науково-технічної) явно перевищує ті, які може задовольнити держава, тоді вона потрапляє в поле інформаційної залежності від іншої держави (прикладом може служити інформаційна ситуація в Україні в наш час). Це завжди веде до часткового відтоку генераторів інформації (авторів) у ті країни, які є інформаційно достатніми (у наш час для України такими інформаційно достатніми країнами виступають США, Німеччина, Канада, Росія). Тут обмеженням іноді може виступати інформаційна політика опонентів ("антагоністів"), зокрема фінансові ресурси, виділені на сферу розвитку вторинної інформації (сигнальну, реферативну й оглядову інформацію), інформаційні війни тощо.

На цьому рівні має місце також та сама задача 7, про яку йшла мова вище. Відмінністю тут буде лише те, що "антагоністичними" каналами можуть бути ЗМІ інших держав.

Якщо задачі мікрорівня повинні вміти розв'язувати самі журналісти, а задачі для макрорівня — окремі корпорації (групи спеціалістів, що в них працюють), то задачі мегарівня повинні вміти розв'язувати на найвищому державному рівні (в міністерствах (комітетах) інформації, бюджетних комісіях парламенту).

Висновки. 1. У журналістикознавстві формулювання описаного класу журналістських задач у моделях "ЗМІ — повідомлення — реципієнти" ще погано формалізоване і питання про нього лише починає ставитись.

2. У журналістикознавстві потребують дослідження типи функцій, що мають місце в моделях "ЗМІ — повідомлення — реципієнти", а також способи розв'язання задач, сформульованих на основі цих моделей.

3. Видається актуальним збирання емпіричних даних, що дають уявлення про зв'язок між змінними величинами, які використовують у журналістських задачах. Це дасть змогу в майбутньому встановлювати функції, які зв'язують ці змінні, що вкрай потрібне для практичної журналістики.

4. У вищих навчальних закладах за спеціальностями "Журналістика" й "Видавнича справа й редагування" в навчальні дисципліни, що вивчають теорію комунікації, доречно ввести окреме заняття, присвячене формулюванню журналістських задач. Для засвоєння цих задач студентам бажано мати попередні базові знання зі статистики, соціології й дослід-ження операцій.

5. У вищих навчальних закладах, що готують аспірантів і докторантів, доречно затвердити тематику кількох дисертаційних досліджень, пов'язаних з дослідженням журналістських задач.

6. Пропоновані журналістські задачі мають властивість універсальності в тому розумінні, що вони займають місце і в пропаганді, і в громадських зв'язках, і в інформаційних війнах, і в рекламі. Таким чином, вони краще окреслюють об'єкт, предмет і мету журналістикознавства і, відповідно, створюють його методологічну базу.

1. Партико З. В. Концепція журналістики: публіцистика й інформування чи засіб впливу на реципієнтів? // Ex professo: Збірник наукових праць. — Д.: Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 2001. — Вип. 3. — С. 150-157.
2. Вентцель Е. С. Исследование операций: задачи, принципы, методология. — М.: Наука, 1980. — 208 с.
3. Партико З. В. Загальне редагування: нормативні основи: Навчальний посібник. — Л.: Афіша, 2001. — 416 с.
4. Партико З. В. Образна концепція теорії інформації. — Л: Видавн. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2001. — 134 с.
5. Українське журналістикознавство. Дисертаційні дослідження, 1982 — 2000 рр.: Бібліографічний покажчик / КНУ ім. Т. Шевченка, Інститут журналістики; Уклад. Б. І. Черняков. —К., 2000. — 64 с.