Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Мовно-жанрова еволюція анекдота в газетних текстах

Денискіна Г.О.

к.філол.н.
УДК 811.6.2'42

У статті простежується мовно-жанрова еволюція анекдоту в газетних текстах, розглядаються такі його види, як первинний (традиційний) анекдот і сучасний (міський) анекдот, описується їх структура і найбільш уживані мовні засоби, а також аналізується мовленнєвий та жанровий рівні пародіювання.
Ключові слова: : комічний жанр, контекст, метатекстові включення, комунікативні постулати, стилізація.

The article reviews genre and language evolution of an anecdote in newspaper texts; its types such as primary (traditional) and contemporary (urban) anecdotes are described with their structure as well as most frequently used language means analyzed, and speech and genre levels of parody making are researched.

Дедалі більший вплив на літературну норму та естетичні уподобання суспільства справляє не стільки художня література, як засоби масової інформації, що на сьогодні й формують, і віддзеркалюють мовний смак нової епохи. Незалежність виплекала нове покоління авторів, які відійшли від попередніх тоталітарних догм і мають власне бачення того, про що писати і як писати. Мовотворчість журналістів, відображаючи інтелектуально-духовний стан національної культури, безпосередньо впливає на зміни у стилістичній системі мови. Сучасний газетний текст у боротьбі за власну аудиторію не тільки повідомляє і переконує, він апелює, залучаючи читача до співавторства, інтригує, заграє, виходячи інколи за межі дозволеного, встановлює нові стандарти й руйнує стереотипи. Мовні зміни зачіпають не лише лексичний прошарок, а й суттєво впливають на стилістичну систему загалом. Відбувається докорінна перебудова всередині публіцистичного стилю, зокрема і в системі газетних жанрів. Основними ознаками сучасного українського газетного тексту стає відкритість, оперативність, композиційна варіативність, жанровий синкретизм, стилістична різноманітність, широкий тематичний діапазон і відчутне посилення ролі авторської особистості.

У виробленні нових механізмів впливу сучасного газетного тексту значну роль відіграють комічні жанри, зокрема такий представник української народної сміхової культури, як анекдот. Цей жанр-мандрівник, на думку Є. Курганова, є невід'ємною складовою всіх прозових літературних форм і не може існувати самостійно, оскільки поза контекстом втрачає сенс.

Первинний (традиційний, літературний) анекдот визначається дослідниками [1; 2; 3; 5] як лаконічне оповідання, яке здебільшого відтворює типові побутові ситуації. Його особливими прикметами є фабульність, "внутрішня настанова" на достовірність (незважаючи на те, що в його основі лежить вигадка), багатоплановість змісту та діалогічний характер викладу [2, 6]. Саме в такому вигляді функціонував цей жанр у ХVІІІ–ХІХ ст. На той час анекдот ніякого стосунку до комічного не мав взагалі. Його місія полягала у відображенні побуту і звичаїв відповідної епохи, у передачі найтонших психологічних нюансів національного буття народу. І не важливо було, викликає він сміх чи ні, бо розглядався тоді анекдот передусім як явище концептуальне, як носій певної глибинної ідеї.

Поза контекстом цей різновид анекдоту не мислився. Межа між справжньою подією і вигаданою була нечітка, тобто читач на власний розсуд міг віднести описуване явище до такого, що відбувалося насправді. Далеким нащадком цього різновиду в сучасній газеті можна вважати такий анекдот, опублікований на сторінках "України молодої": "На вулиці сталася аварія. Натовп щільно оточив потерпілого. У центр ніяк не може "прорватися" спецкор, щоб розпочати репортаж. Тоді він починає кричати: "Відійдіть! Потерпілий – мій батько!". Усі сміються і відходять. Виявилося, що машина збила осла" (2006. – 20 черв.).

Сучасний (міський) анекдот – це текст, що функціонує в усній (як частина міського фольклору) та писемній (збірки, газетні рубрики, інтернет-сайти) формі, має подвійну будову (зачин і несподівану кінцівку, якій передує структурно-змістова інтонаційна пауза (пуант)). На відміну від первинного анекдоту, в анекдоті сучасному відсутня фабула (так звана середня частина), а також він може бути монологічним, діалогічним чи полілогічним за будовою.

Деякі вчені вважають, що анекдот – це передусім / винятково усно-розмовний жанр. Зокрема, А. Шмельов зазначає, що "у більшості випадків не сама розповідь, а інтонація оповідача, його міміка та жести створюють те, що зветься "сіллю" анекдоту" [5, 12]. Цієї ж думки дотримується і В. Хімік, наголошуючи, що "запис не може відтворити найбільш важливу для багатьох текстів акцентологічну структуру анекдоту: смислові паузи, пришвидшення чи уповільнення темпу розповіді, обов'язкове інтонаційне виділення другої частини, а у деяких випадках і мовленнєві характеристики персонажів" [4, 19]. Слід наголосити, що ЗМІ дедалі частіше залучають тексти аналізованого жанру, створюючи для цього окремі рубрики. Звичайно, усна форма має низку переваг, про які йшлося, однак видавці опираються на комунікативну компетенцію читацької аудиторії, на вироблене досвідом вміння безпомилково розпізнавати і відповідно сприймати цей різновид текстів. Задля цього залучаються шрифтові виділення, відповідні символи, а при потребі імітувати суржик або акцент навмисне порушуються норми орфографії. Анекдот у газеті покликаний розважати і смішити. Саме цій меті підпорядковані всі мовні засоби, зокрема й такі найчастіше використовувані стилістичні прийоми та фігури (приклади наведені з газети "Україна молода"):

– гіпербола: "Азовське море: за буйки не заходити!" (2006. – 9 серп.); "На Тегеранській конференції Черчилль, щоб подратувати Сталіна, каже: "А мені сьогодні приснилося, що мене призначили президентом Землі!". Рузвельт піддакнув: "А мені приснилося, що мене призначили президентом Всесвіту!". Сталін повільно закурює трубку і спокійно відповідає: "А мені приснилося, що я нікого не затвердив" (2006. – 9 черв.);

– літота: "Кажуть, коли Віктор Павлік був маленьким, діти в дитсадку гралися ним у ляльки..." (2006. – 20 квіт.);

– метаморфоза: "А Ви знаєте, що Муму піймала Золоту Рибку, загадала бажання і стала собакою Баскервілів!" (2006. – 10 серп.);

– псевдологічність або логічність, доведена до абсурду: "Чому наш пішохід переходить дорогу, не звертаючи уваги на світлофор? – Так світлофором ще нікого не задавило" (2006. – 20 лип.); "Якщо відкласти на післязавтра те, що можна зробити сьогодні, у тебе буде аж два вільні дні" (2006. – 20 серп.);

– алогічність: "Пацієнт підходить до лікаря і каже, що погано почувається. – Ну так проковтніть цей шуруп. Щось відчуваєте? – Так, я почуваюся ще гірше. – Все зрозуміло, алергія на шурупи" (2006. – 22 берез.);

– удавана алогічність: "Блондинка оформляє кредит. Менеджер: "Тут суму напишіть прописом!". – А це як? – Буквами! – Мужчино, ви з глузду з'їхали!? Як я цифри напишу буквами?!" (2006. – 27 черв.);

– каламбур, що ґрунтується на зіткненні прямого і переносного значень слів: "Пацієнт відходить після наркозу і запитує лікаря: "Докторе, Вам вдалося зберегти мою ногу?" – Звичайно. Он вона стоїть у банці з формаліном..." (2006. – 17 серп.);

– поєднання в одному контексті фразеологічно зв'язаного і вільного значення слова: "Якщо вас гризе совість – вибийте їй зуби, нехай вона вас ніжно обсмоктує" (2006. – 29 лют.) тощо.

Слід констатувати, що у фіксованій формі на сторінках газет анекдоту довелося втратити деякі принципові жанрові складові. По-перше, безумовну діалогічність, по-друге, обов'язковий вступ, який і був однією з ознак діалогічності. Задля економії місця газетою було вилучено цілий набір спеціальних висловлювань метатекстового включення, які не належали до власне тексту анекдоту, але забезпечували введення актуального змісту під час комунікації, як-от: До речі, на цю тему є анекдот...; Ви чули (знаєте, бачили)?; Це як в тому анекдоті...; А ось ще анекдот про такий от випадок...; Ну це як у тому анекдоті... Подібні метатекстові включення покликані налаштувати слухачів, підготувати до жанрового переключення на пародійне сприйняття, на комізм, створити відповідне жанрове очікування.

З метою все тієї ж економії площі серія анекдотів зі структурою "питання-відповідь" у газеті може відтворюватися у вигляді одного підрядного причинно-наслідкового речення: “Найлегше залякати пташиним грипом того, у кого курячі мізки” (2006. – 29 квіт.); “Найкорисніше в "Чупа-чупс" – це паличка, бо у ній найменше барвників” (2006. – 28 квіт.). За усної комунікації анекдот починався б із питання: “А чи знаєте ви що(кого)?".

Події, що відтворюються у сучасному анекдоті, не тільки фантастичні, вигадані, вони є зумисне створеною жартівливо-іронічною імітацією найрізноманітніших реалій суспільного життя. Саме пародійність створює бажаний комічний ефект і визначає всі інші жанрові ознаки анекдоту, що оселився на шпальтах "України молодої".

Пародіювання здійснюється на двох рівнях: мовленнєвому та жанровому. Комічна стилізація першого рівня в сучасному анекдоті полягає у відтворенні характерних негативних рис мовлення представників певних соціальних, національних чи вікових верств населення або загальновідомих особистостей (політиків, поп-зірок) з метою висміювання їх манери спілкування: "Знаєш, як плов готувати? – Ні. А як? – Баран кидаєш, трава кидаєш, дружина, дітей кидаєш... І їдеш у Москву плов готувати..." (2006. – 26 трав.).

Незнання іноземцем української мови, порушення ним постулатів успішної комунікації, оскільки співрозмовник справжньої відповіді на запитання так і не отримує, створює комічний ефект: "Професор пояснює теорему: "Уявіть скляну кулю. Взагалі-то, не обов'язково скляну. А втім, можна обійтися і без кулі..." (2006. – 20 черв.).

Пародіювання другого рівня ілюструє імітація в сучасному анекдоті як власне публіцистичних жанрів, так і жанрів інших стилів (наукового, офіційно-ділового тощо). При цьому зберігаються їх формальні видові та стилістичні ознаки, а висміюється невідповідне жанрове змістове наповнення.

З усіх газетних жанрів найчастіше мішенню для пародій стають новини: "Виробник локшини "Доширак" висунутий на здобуття Нобелівської премії в галузі хімії: у складі локшини виявлені хімічні елементи, раніше не відомі науці" (2006. – 15 берез.); "Хороша новина: автобус з депутатами упав в урвище. Ніхто не вижив. Погана новина: в автобусі було три порожні сидіння" (2006. – 28 квіт.); "Новини про пташиний грип: "Страуси чхають під землю! Кроти в паніці!!!" (2006. – 24 квіт.).

Надзвичайно популярним у сучасних українських анекдотах є пародіювання жанру оголошення, зокрема:

– рекламного: "Увага, акція! Збери один мільйон кришечок від пива "Міцне" – і отримай штучну нирку!" (2006. – 1 черв.);

– про вільні вакансії: "Великій фірмі потрібен програміст. Знання комп'ютера вітається" (2006. – 1 квіт.); "На ТБ потрібна симпатична брехуха для оголошення прогнозів погоди" (2006. – 6 лип.);

– про послуги: "Оголошення: До ваших послуг – приватний дитячий пансіон "У семи няньок" (2006. – 19 квіт.);

– попереджувальні: "У нас на роботі не курять! Перегару стільки, що офіс вибухнути може..." (2006. – 15 черв.).

З успіхом пародіюються також мовні жанри:

– психологічного тесту: "Із завдань психологічного тесту: "Пришийте до подушки курячу голову. Готові? А тепер спробуйте пояснити, навіщо ви це зробили" (2006. – 7 черв.);

– протоколу: "З міліцейського протоколу: "Підозрюваному були пред'явлені неспростовні докази, внаслідок чого в нього від хвилювання пішла з носа кров, випало чотири зуби і зламалося два ребра..." (2006. – 28 лют.);

– екскурсії: "Іде екскурсія атомною станцією. За склом двоє працівників у спеціальних протирадіаційних костюмах обережно тягнуть маленький тюбик. Чоловік запитує екскурсовода: "Вибачте, а що буде, якщо вони випустять цей тюбик?" "У принципі, нічого не буде. У радіусі 115 км" (2006. – 22 берез.);

– вступної співбесіди: "Співбесіда під час прийому на роботу: – У вас є довідка про психічне здоров'я? – На жаль, ні. По дорозі сюди марсіяни відібрали" (2006. – 27 квіт.);

– історичної оповіді: "– Ні, Цезарю, це не змова... Це в нас така процедура імпічменту, – сказав Брут, дістаючи захований кинджал..." (2006. – 21 лип.) тощо.

Мовно-жанрові модифікації сучасного українського анекдоту передусім пов'язані з появою нових комбінованих газетних жанрів, що призвело до зміни цільових настанов і засобів вираження комічного. Тексти анекдотів помітно ущільнюються, тяжіючи до афористичності, тобто до прагнення сказати багато малою кількістю слів. Пародіювання інших мовних жанрів призводить до трансформації жанротворчих ознак самого анекдоту. Це явище історично зумовлене, оскільки саме цей жанр першим реагує на будь-які зрушення у свідомості носіїв мови. Сучасний український анекдот систематично залучається і відтворюється засобами масової інформації, оскільки першим відгукується на всі більш або менш значні події в Україні та за її межами.

Початок свій анекдот бере у живомовній стихії, там він народжується, згодом поширюється (зокрема завдяки газеті), сягає вершини популярності, старішає і вмирає. Процес видозміни його мовно-жанрової природи цілком закономірний, адже анекдот завжди має бути співзвучний часові.

Сучасний український анекдот, що публікується у періодичній пресі, – це лише одна з можливих форм існування анекдоту на шпальтах газети. Тут представлені найновіші взірці цього жанру. Але старі анекдоти теж продовжують своє життя, породжуючи нові оцінки, нові смисли. Вони утворюють так звані "цитатний фонд", на який спираються автори аналітичних статей, репортажів, нарисів, коментарів, апелюючи до мовного досвіду читачів і розраховуючи на знання ними колись популярних і загальновідомих анекдотів. Ця форма побутування анекдоту заслуговує на окреме дослідження і сприятиме з'ясуванню того, що саме стає наслідком свободи преси – жанровий синкретизм чи стилістичний хаос.



1. Карасик В. И. Языковой круг: личность, концепты, дискурс. – М.: Гнозис, 2004. – 390 с.
2. Кімакович І. І. Традиційний анекдот у контексті сміхових явищ української культури: Автореф. дис. ... к. філол. н. – К., 1996. – 23 с.
3. Курганов Е. Анекдот как жанр. – СПб.: Академ. проект, 1997. – 248 с.
4. Химик В. В. Анекдот как уникальное явление русской речевой культуры // Анекдот как феномен культуры: Материалы круглого стола 16 ноября 2002 г. – СПб., 2002. – С. 17-31.
5. Шмелева Е. Я., Шмелев А. Д. Русский анекдот: Текст и речевой жанр. – М.: Языки словян. культуры, 2002. – 312 с.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові