Ласкаво просимо

студ.
УДК 070.613

У статті досліджуються особливості розвитку української періодики у країнах Західної Європи періоду другої світової війни, особлива увага звертається на відображення національної ідеї, що формувалась і пропагувалась на шпальтах газет української еміграції.
Ключові слова: преса, еміграція, ідея, нація.

The article deals on the main features of the Ukrainian periodicals published in Western Europe during the period of the World War II, particular attention is given to the national ideas formed in the newspapers of the Ukrainian emigree.
Keywords: periodicals, emigration, idea, nation.

До дослідження проблем української еміграційної періодики в роки другої світової війни неодноразово зверталися українські науковці, серед яких М. Присяжний [4], В. Маруняк [3], В. Трощинський [6], Н. Сидоренко [5], В. Євтух [1], М. Марунчак [2] та ін. Але цими розвідками не вичерпується аналіз преси, передусім у контексті відображення національної ідеї, шляхів її пропаганди і реалізації. Окреслення цих ідей, засоби політичного і духовно-культурного наповнення, методи ідеологічного поширення були різними в різних державах Західної Європи, залежно від партійного і національного вишколу редколегії чи окремих співробітників того чи іншого українського видання.

Мета статті – виявити особливості відображення української ідеї у зазначений період в українській пресі за межами батьківщини, зокрема у Бельгії, Франції, Чехії, Німеччині та інших країнах. Оскільки цей огляд можна розглядати лише як початковий етап ґрунтовного дослідження, то й завдання визначені відповідні: простежити публікації лише окремих видань у Західній Європі періоду другої світової війни; визначити коло провідних авторів, для яких проблема вироблення і пропаганда шляхів українського державотворення була основною у політичній та публіцистичній діяльності; віднайти і проаналізувати журналістські матеріали у закордонній пресі зазначеного періоду, що яскраво відображають свій час та позицію редакції щодо майбутньої долі України.

Преса української еміграції – специфічне явище в історії національної журналістики. Політика багатьох видань на чужині, особливо у воєнну добу 1939–1945 рр., формувалась залежно від того, в якій країні виходило видання і до якої політичної сили належав чи був прихильний редакційний колектив. Більше того, на основі зазначених чинників на шпальтах своїх видань журналісти формували і сповідували ті чи інші національно-політичні ідеали. Найбільше відмінність ідей, їхня суперечність, дискусійність, протилежність виражені в роки другої світової війни, коли загострилися ідеологічні протистояння.

Наприклад, як видно зі сторінок видання, редакційний колектив газети "Українська дійсність" (Німеччина) чітко не формулював своє бачення долі України після війни, лише наголошував, що Україна не повинна бути радянською; редактори "Вістей" (Бельгія) основну увагу звертали на необхідність консолідації усіх національних сил. У газеті "Батьківщина" (Франція) майбутня Україна вбачається як невід'ємна частина Радянського Союзу; співробітники "Краківських вістей" (Польща), навпаки, не уявляли долю своєї батьківщини під гнітом "окупаційної імперської влади". Автори "Наступу" (Чехія) вважали, що після війни Україна зможе незалежно розвиватися на землях вільного розселення (які їй нададуть після війни, як Німеччині та Італії). Ця різновекторність серед редакційних колективів, кожен із яких формував громадську думку у своєму колі українських емігрантів, тільки поглибила проблему "України на роздоріжжі". Наслідок цього та інших явищ – "українське питання" ще й досі не вирішене. Дослідження зазначеної проблеми саме в такому контексті чітко показує, де, чому і як саме відбувся розкол у вирішенні національної ідеї у ХХ ст.

Загалом закордонна преса була покликана інформувати українськомовних читачів про проблеми та події в Україні, світі та еміграції, прагнула зберегти серед громадянства на чужині національну ідентичність (мову, традиції, звичаї тощо), постійно підтримувати зв'язки з батьківщиною. Найчастіше таку періодику видавали українські громадські (релігійні, політичні, культурні) організації за кордоном, утворені до війни або під час війни. Значна частина газет – органи українських допомогових комітетів. "Після приходу до влади Гітлера і аж до весни 1945 р. громадське життя українців в Німеччині сурово контролювалось нацистським режимом. Воно концентрувалося передусім навколо цілком лояльних до німецьких властей організацій – Українського національного об'єднання (УНО) та прогетьманської Української громади" [7, 52], як зазначено в довіднику "Українці в зарубіжному світі".

У таборах для військовополонених і переміщених осіб, а також із ініціативи допомогових комітетів у 1944–1945 рр. у Німеччині почали виходити такі українські видання: "Наше життя", "Нова епоха", "Нове життя", "Орден", "Пластун", "Світання", "Громадський бюлетень", "Інформаційний бюлетень", "Наш шлях", "Неділя", "Інформаційний бюлетень українців у Бад-Кіссігені", "Державна думка", "Наші дні", "Україна говорить", "Бюлетень допомогового комітету", "Інформації", "Короткі вісті", "Короткі радіові звіти", "Бюлетень табору ім. М. Лисенка в Ганновері", "Українка", "Ялинка", "Короткі вісті" та багато інших [5, 148–150], що інформували, пропагували, відстоювали, закликали і т.д. Але основною лишалася думка про Україну та її народ.

Ще раніше у Берліні почав виходити щомісячник "Українська дійсність" (редактор І. Калинович), який вважався органом Української громади в Німеччині. Видання відверто й агресивно виступало проти радянської влади. Водночас у номерах за 1944 р. відсутнє захоплення фюрером, його владою і діями; найчастіше подавалася лише констатація окремих справ із "відтінком виправдання". Це відчутно у статті "10 літ", де на перший план виступає стан агонії Німеччини перед великою поразкою. Та у зв’язку з цим висловлені й перспективні кроки й очікування українців у Європі. "Але все ж таки кожен мусить признати, що український нарід словом і ділом заявив свою приналежність до культурної сім'ї народів Європи та, не зважаючи на своє матеріальне і духовне виснаження, став до боротьби з більшовизмом. Боротьба проти більшовицької язви входить тепер у рішальну стадію", – йдеться у публікації "Думки під Великдень" (1944. – 16 квіт.). "...По тому боці фронту знов шаленіє терор НКВД, скоростріли з наказу більшовицьких комісарів скошують тисячі українського населення...", – зазначає редактор в огляді "Іновазії і українці" (1944. – 20 черв.).

Позиція щодо майбутньої долі України не чітка: так, автори статті "Наш обов’язок" наголошували насамперед на необхідності національного об'єднання на теренах Західної Європи, аби їх "уважали ядром творчих елементів української еміграції" (1944. – 1 лют). Ідея самостійності України прозвучала у замітці "Проголошення Українського національного комітету" (1944. – 10 квіт.) Порушувалося також і питання української мови: "Кожен українець має теж обов'язок ставати в обороні рідної мови всюди, де це потрібно, бо це одна із ознак почуття національної гідності" (1942. – 20 трав.).

Український допомоговий комітет видавав у Брюсселі (Бельгія) газету "Вісті". Оскільки головним завданням самого комітету була координації дій українців на чужині, видання мало здебільшого не ідеологічний, а інформативний характер. Основним завданням для українсього суспільства визначалося післявоєнне відновлення, що можливе лише за умови об'єднання: "Лиш повне зрозуміння того катастрофічного стану, з'єднання і скріплення усіх українських сил в Європі й за Океаном, відсутність особистих інтересів та ревна праця зможуть охоронити нас перед загальним знищенням" (1945. – 15 груд.). У публікації "У чому наша сила" розповідається про відчуття емігранта: "Ми можемо бути далекі тілом від Краю, але він все лишається нам близьким і все стоїть живим перед нашими духовими очима" (1945. – 1 груд.).

Трохи протилежні сентенції висловлені на сторінках паризької газети "Батьківщина", що виходила за сприяння Українського національного фронту. Вже перші шпальти засвідчують прорадянський дух, тому й розвиток України незалежно від СРСР – не розглядався. Чи не в кожному рядку звучить хвала і шана СРСР. Скажімо, у статті "Майбутнє Прикарпаття" подібні ідеали висловлені прямолінійно: "Грандіозна програма розроблена за вказівками натхненника і організатора всесвітньо-історичних перемог, товариша Сталіна. Це дає радянському народові впевненість у тому, що вона буде успішно виконана" (1946. – 1 черв.).

Неоднозначним у різні часи було ставлення Польщі до України, а на цьому тлі – видань на теренах Речі Посполитої до творення суверенної Української держави. Дослідники зазначають: "Політика польського уряду після війни, яка спиралася на концепцію польської мононаціональної держави, була глуха до потреб національних меншостей. По відношенню до українців проводилась репресивна політика, регламентувалися форми суспільного, культурного і освітнього життя" [2, 81]. Наприклад, у Кракові видавалася щоденна українська газета "Краківські вісті", яка певний час навіть імпонувала політиці Гітлера, подаючи матеріали на зразок такого звернення: "Мій Вожде! В імені всіх німців, що Ви їх післали служити у найбільше на Схід висуненому обсягу Вашої влади, маю сміливість дозволити собі побажати Вам усього найкращого…" (1941. – 1 січ.).

На шпальтах "Краківських вістей" подано чимало публікацій про національну літературу й культуру, освіту й політику, життя рідної землі та еміграції. Серед авторів цього видання – І. Огієнко, Б. Лепкий, С. Баран, Є. Онацький, І. Кедрин, М. Островерха, Є. Храпливий та ін. Надзвичайної актуальності набували тут матеріали про національну єдність, спільність українського духу. Зокрема, у статті "Тарас Шевченко – український національний поет" (1941. – 1 січ.) звучить одне з найважливіших завдань: "служити пропаганді гасла єдності й згоди в українській рідні. Коли як коли, але в Шевченкові роковини твердо віримо в перемогу того гасла".

У столиці Чехії, Празі, щосуботи виходив український тижневик "Наступ", редактором якого був провідний діяч ОУН С. Розсоха. Перший час редакція відверто підтримувала гітлерівський режим, неодноразово подавала матеріали про державні амбіції, стратегічні плани чи "побажанє під сучасну пору вияснення політичного, воєнного і господарського становища Німеччини в бої проти західних велико держав" (1940. – 2 берез.). Редакція не ігнорувала питання творення Української держави як такої. У статті "Шляхи національної консолідації" на шпальтах журналу відстоювалася ідея згуртування української еміграції задля майбутнього батьківщини (1940. – 2 берез.), хоча автор констатував: об'єднання українців на чужині неможливе. Ця ж тема порушена у статті "Організуймо міжнародну пропаганду" (1940. – 4 лист.), де йшлося по необхідність "створення авторитетного органу для представництва й оборони наших інтересів на полі міжнародної політики". Д. Орлик подав до редакції свої погляди, висловлені в статті "Націоналізм як нова система виховання" (1940. – 4 лист.), відстоюючи думку про необхідність сповідування українського націоналізму, що мав стати рушієм до побудови нашої державності; таким чином сповідувалася ідея українського ренесансу.

Як бачимо з дослідження діяльності українських сил на чужині та аналізу журналістських матеріалів періоду другої світової війни, політика видань визначалася залежно від ситуації тієї чи іншої західноєвропейської країни та орієнтацій самого часопису. Саме це давало підстави українським часописам висвітлювати національні ідеали, торувати шляхи до майбутнього свого народу після перемоги певних державно-політичних сил у Європі. На основі цього видання висвітлювали бачення долі України після війни та її статусу на міжнародній арені. З газетних статей можна визначити, що частина видань підтримувала німецький уряд і сподівалася на привілейоване становище України після його перемоги. Деякі розраховували на радянську владу. Були видання, які бачили Україну незалежною від жодних країн чи союзів. Були й такі, що не порушували питання майбутнього України як держави, а говорили лише про необхідність об'єднання українців за кордоном.

Отже, розкол у поглядах журналістів та редакторів еміграції на долю України та її національну ідею відкинув можливість об'єднання закордонних українців на ідейних засадах. Це, у свою чергу, сприяло розколові нації на території України, що відбувається й нині.

---

1. Євтух В. Б., Трощинський В. П., Попок А. А. Закордонне українство: Навч. посібн. – К.: ВІК, 2005. – 308 с.
2 Марунчак М. Сорок років праці комітету українців Канади: 1940–1980. – Вінніпег, 1981. – 24 с.
3. Маруняк В. Українська еміграція в Німеччині і Австрії по Другій світовій війні. – Т. П: Роки 1952–1975. – К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 1998. – 128 с.
4. Присяжний М. Преса української еміграції в Німеччині: Становлення, розвиток, тематична політика (1945–1953). – Л.: Львів. нац. ун-т, 2000. – 220 с.
5. Сидоренко Н. М., Сидоренко О. І. Журналістська "планета Ді-Пі": Українська преса у таборах військовополонених, переміщених осіб і біженців після ІІ Світової війни (1945–1950). – К., 2000. – 175 с.
6. Трощинський В. Міжвоєнна українська еміграція в Європі як історичне і соціально-політичне явище. – К.: Інтел, 1994. – 260 с.
7. Українці в зарубіжному світі. – К.: Наук. думка, 1991. – 139 с.