Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Дискусія про робітничу пресу (за публікаціями журналу "Дзвін", 1913–1914)

Черняхівська В. В.

студ.
УДК 070: 050-058. 243.2 (477) "1913/1914"

Стаття присвячена проблемам розвитку української робітничої преси на початку ХХ ст. Аналізуються матеріали журналу "Дзвін" (1913–1914).
Ключові слова: робітнича преса, робітничий рух, газетна кампанія, відродження, національна ідея.

The article is devoted to the problems of development of the Ukrainian working press at the beginning of the ХХth century. Publications of the magazine "Dzvin" are analized (1913–1914).
Keywords: worker's media, working movement, newspaper campaign, revival, national idea.

На початку ХХ ст. на українських землях відбувалося пожвавлення партійного життя. Відповідно розвивалась партійна преса, зростала кількість робітничих видань: соціал-демократичні часописи "Праця" (Львів, 1904–1905), "Селянин" (Чернівці, 1903; Львів, 1903–1905), у Києві виходили "Работник" (1906), "Голос народа" (1905), "Слово" (1907–1909), друкованим органом УСДРП у Санкт-Петербурзі був місячник "Вільна Україна" (1906) тощо. Журнал "Дзвін" продовжив традиції робітничої преси. Це був літературно-мистецький і суспільно-політичний щомісячний журнал соціал-демократичного напряму, що виходив у Києві (1913–1914, всього 19 номерів) переважно на кошти українського політичного діяча і письменника Л. Юркевича. Редагували журнал І. Ващенко, Ф. Преподобний, С. Черкасенко, Л. Юркевич. Серед співробітників часопису були В. Винниченко, Леся Українка, Д. Донцов, Х. Алчевська, М. Вороний, Дніпрова Чайка, Д. Антонович, Ю. Бачинський, А. Луначарський, Г. Чупринка та ін. Тема висвітлення історії робітничої преси на шпальтах журналу "Дзвін" актуальна, оскільки в дослідженні відображено умови, в яких відбувався розвиток української преси на початку ХХ ст., та головні проблеми, які перешкоджали цьому розвитку. Ідея газетної кампанії, запропонована в дискусії на шпальтах місячника, може стати в пригоді й сучасним працівникам ЗМІ.

Журнал "Дзвін" привертав увагу багатьох дослідників. А. Животко охарактеризував часопис так: "Тут побіч із статтями ідеологічного та тактичного характеру, відведено було місце добре підібраному відділу красного письменства з творами ліпших українських авторів. Позбавлений тенденційності, цей відділ разом з тим гармонізував з цілістю ідеологічних основ світогляду, який журнал заступав" [1, 218]. Зовсім іншу оцінку "Дзвону" можемо прочитати в радянському енциклопедичному довіднику: "Щомісячний легальний націоналістичний журнал меншовицького напряму… Прикриваючись псевдомарксистською фразеологією, проповідував націоналістичні погляди, був направлений на розкол єдності дій українських і російських пролетарів. З окремими матеріалами в журналі виступали російські меншовики. В. І. Ленін у ряді статей викрив видавців журналу як ідеологів українського буржуазного націоналізму і зрадників українського народу" [2, 158].

Сам часопис позиціонувався так: "ДЗВІН є журналом демократичним і обстоює інтереси робітничих верств, містить твори красного письменства, статті наукового змісту з історії, літератури і природничих наук, критику і бібліоґрафію, огляди наукового, літературного і громадського життя в Росії і за кордоном, хроніку і переписку редакції; при нагоді містить ілюстрації і на окремих листах і в тексті" (1913. – № 1).

До актуальних тем, що неодноразово висвітлювалися на шпальтах журналу, належали: робітниче життя ("Значінє розваги для робітників" (1913. – № 1) Л. Юркевича, "Дума, фабриканти і робітники" (1914. – № 3) С. Викторовича (С. Черкасенка); національне питання ("Україна в Москві" (1913. – № 2) Г. Алексинського, "Середні кляси і національне відродженє" Л. Юркевича (1913. – № 2); українське мистецтво ("Українська артистична вистава у Полтаві" (1914. – № 1) Д. Антоновича, "Український театр в Київі" (1914. – № 3–4, 6) М. Вороного); міжнародні події ("Друга балканська війна" (1913. – № 9) В. Л., "Міжнародні події в 1913 р." (1914. – № 1) М. Павловича).

Питання розвитку робітничої преси стало одним із найважливіших, порушених працівниками "Дзвону". У публікації "В справі української робітничої газети" Лев Юркевич зазначав: "Одним із пекучих завдань для всіх, хто співчуває українському робітничому рухови, є тепер заснованнє української робітничої газети. Для сеї справи є навіть гарний грунт. А се важна річ. З жалем одначе приходить ся признати, що українська марксівська інтеліґенція майже не виявляє інтересу до пресових робітничих справ, хоч праця її в сьому напрямку дуже потрібна і принесла-б неоціниму користь українській робітничій справі. Взагалі українська марксівська інтеліґенція зійшла, як кажуть галичане, "на пси". Серце в'яне, коли думати над тим, як здичавіла вона в сенсі занепаду інтересу до робітничого руху, як мертво з сього боку серед неї" [5, 277]. Автор порівнює пасивну "нашу марксівську інтеліґенцію" з активнішою російською, яка "живе, рухається, сперечається, домагається, дбає"; хоча й там відчутний вплив реакції, певна відірваність від робітничих мас. Все ж покоління української "марксівської інтеліґенці" досить "нерозважне, "безоглядне", надто споріднене з "буржуазними справами", що його шляхи розійшлися з робітничим рухом, "здається, на завсігди".

Л. Юркевич звертається до почуття обов'язку читача підтримувати "свою" пресу: "Ми, українці страшно позвикали до літературних підприємств, заснованих на добродійні грошеві фонди, український читач не почуває ще обов'язку матеріяльно підтримувати свою пресу, він ще не має її за свою власність, не опікуєть ся нею як своєю власністю" [5, 278]. Інше слабке місце українського робітничого руху, на яке вказує публіцист, – це "сільські традиції", старомодне покладання надій на село, як на "єдине можливе поле для нашої широкої діяльности". Автор переконаний, що з такими "сільськими сімпатіями" українське відродження ніколи "не виліземо з темряви етноґрафічно-зоологічного істновання". При цьому українські марксисти не повинні поривати зв'язків із сільським робітництвом, але мають дбати про гармонійність міського і сільського рухів.

Аналізуючи ситуацію розвитку українського робітничого руху, Л. Юркевич не обмежується критичними зауваженнями. Він пропонує вихід: провести тривалу газетну кампанію, взявши за зразок подібну акцію у відстоюванні робітничої газети в Москві, де, за повідомленнями преси, було зібрано 2000 крб. і фонд цей продовжував зростати. Публіцист наголошував: "Нашим ідеалом повинно бути заснованнє щоденної української робітничої газети – хай вона буде невеличкою і бідною, але все-ж, тільки з щоденною українською газетою в руках ми спроможемось привернути до себе широкі кола українського робітництва. Тяжке се і кольосальне завданнє, заснувати щоденну українську робітничу часопись, необчислимі перешкоди стрінемо ми в нашій на сьому полі діяльности. Але коли у нас буде щирий запал і тверде бажаннє, то ми осягнемо своє, бо за нами життє та міліони українських робітників, котрі прокидають ся тепер до національно-свідомого життя і многі з них ждуть вже і не діждуть ся своєї робітничої української преси" [5, 278].

Таким чином, це мала бути газета "велико-промислового виробництва", в якій би увага зверталася насамперед на питання пролетаріату центральної або степової України. У примітці зазначено, що редакція радо надасть місце на сторінках журналу статтям у справі, порушеній автором, а також вдячно прийме всі листи від читачів.

Тема знаходить продовження у наступних номерах "Дзвону". У статті "Ще про українську робітничу газету" Л. Юркевича йдеться про те, що ідея заснування української робітничої газети "шириться і здобуває популярність серед українського робітництва", найліпшим доказом стали робітничі грошові пожертви на газетний фонд, що "з усяких кутів України пливуть". "Правда, кількість зібраних грошей ще дуже невеличка і се, на перший погляд, є ніби водою на млин тих товаришів, що забірали голос в діскусії над справою української робітничої ґазети (в "Дзвоні" та поза ним) і що старались довести фантастичність моєї пропозиції дбати про заснованє щоденної робітничої часописи" [7, 93]. Тим, хто доводить фінансову неможливість заснувати щоденну українську робітничу газету, автор пропонує поставити заснування газети за ідеал, за мету, до якої треба прагнути: "Для мене було ясним, що ми не маємо можності в близчім часі заснувати свою щоденну ґазету. Але тепер, роблючи перші кроки в напрямку до робітничої часописі, нам важно не так те, якою ми її почнемо, як наша кінцева мета, як справа в її цілості. Бо лише взявши річ широко, ми можемо викликати ширшу діяльність у всіх прихильних до ідеї робітничої ґазети людей, можемо дати ширшу підставу нашій ґазетній кампанії" [7, 93].

Постає запитання: як найуспішніше провести цю газетну кампанію? Л. Юркевич дає відповідь: щоб викликати відгук серед робітництва, "необхідне живе слово, бо лише на його крилах може розлетітись ідея робітничої часописи в найдальші закутки української робітничої класи. Великою, правда, підмогою в нашій ґазетній кампанії служать заклики до збірання жертв, друковані в російській петербурзькій робітничій пресі, як то вже не раз робило ся. Може мати своє значінє і друкованє таких закликів в місцевих (російськ. і україн.) поступових ґазетах, як то зроблено прим. в Катеринославі ("Дніпр. Хвилі"). Але все-ж головним засобом аґітації за робітничою ґазетою повинно бути живе слово – наш давній і вірний товариш" [7, 94]. Публіцист звертає увагу української інтелігенції на її значення як безпосереднього учасника газетної кампанії, згуртування прихильників ідеї такої газети, обговорення засобів збирання пожертв на видання, надаючи "неоцінимі послуги" робітничому руху

В. Садовський у публікації "День робітничої преси" наголошує, що пожвавлення діяльності пролетаріату на початку ХХ ст. поставило на порядок денний справу про утворення робітничої преси. Автор аналізує виникнення і розвиток робітничих видань у Росії, згадуючи такі газети, як "Звезда", "Правда", "Луч", "Северная рабочая газета", "Правда труда", "Путь правды". Факт їхнього виходу у світ став організаційним чинником для робітничих мас; "розбиті і роз'єднані свідомі елєменти пролєтаріяту побачили в газетах засіб для своєї орґанізації і з'єднавшись біля них, піддержуючи їх грошевими датками, розповсюдженнєм, надсилкою фактичного матеріялу, не дали їм загинуть" [4, 466]. Ці перші часописи дали змогу зміцніти робітничій пресі, зорганізувати робітничі маси, виховати свідомих читачів.

Публіцист стверджує, що газети (здебільшого в Санкт-Петербурзі) не задовольняють потреб українського пролетаріату: "Та велика прогалина, якою є відсутність української робітничої газети, їми не заповнюєть ся. Вона і не може бути заповнена їми ніколи: для українського пролетаріяту потрібна українська робітнича газета. Досвід російських товаришів показує, що справа робітничої преси притягла до себе увагу ширших верств робітництва тоді вже, коли ся преса стала фактом, коли робітничі газети почали виходить. Тоді лише збори грошей прийняли масовий характер, тоді лише на грунті вже істнуючої робітничої преси здобула широкий характер організація її піддержки, ширення і розповсюдження" [4, 468].

Основні завдання майбутньої щоденної робітничої газети конкретизує Л. Юркевич у статті "Паки і паки (в справі української робітничої ґазети)": "енерґійна оборона національно-політичних і демократичних прав українського народу в межах російської держав, обєднанє українського робітництва і поширенє серед нього клясової свідомости в економічній, політичній та національній сферах та рішуче орґанізаційне відокремленнє його від українського міщанства за-для проводження боротьби з сим останнім на всіх полях суспільного життя. 3. Наші близчі завдання в Росії: – змаганє до основних демократичних реформ в державі, для чого, як і взагалі для загальних робітничих цілей, ми підтримуємо близький братній зв'язок з робітництвом всіх націй нашої держави" [6, 542].

Автор "Дзвону" порушує питання національної ідеї і дискутує з редакцією газети "Рада", яка вважала, що поширення національної ідеї сприяє об'єднанню суспільних класів. На думку Л. Юркевича, все відбувається якраз навпаки. Тому головним завданням робітничої газети у сфері національної політики має стати доведення і на конкретних фактах роз'яснення українському робітництву, що "національне відродженнє нашого народу є таким-же проявом розвитку кляс, як і все сучасне суспільне життє, що національне відродженнє є лише формою самоорґанізації і боротьби суспільних кляс на Україні". Таким чином, "національна ідея", як і політичне визволення, містить об'єднуючі та роз'єднуючі суспільні елементи, бо є проявом боротьби новітніх класів за їхнє "самозміненнє". Публіцист вважає, що національна ідея для народних мас виступає як "нова і зручна форма" вияву і відстоювання їх життєвих інтересів, в іншому випадку вона перетворюється на "непотрібну панську забавку".

У вирішенні національного питання не варто розраховувати на підтримку російських марксистів, серед яких панує "централістичний настрій", бо до України вони ставляться "як до території їх монопольного впливу". Л. Юркевич наголошує на необхідності боротьби з такою "національною нетерпимістю російських товаришів", поки російські діячі "не узнають за нами всіх прав, доки вони не почнуть числитися з нами як з представниками українського робітництва" [6, 550].

Отже, підвалини заснування робітничих газет активно обговорювались і пропагувались на сторінках місячника "Дзвін". Найдіяльнішими в цій дискусії виявилися самі співробітники журналу: Л. Юркевич і В. Садовський. Запропонована на шпальтах "Дзвону" ідея газетної кампанії може стати в пригоді видавцям і в ХХІ ст.



1. Животко А. Історія української преси / Упоряд., авт. іст.-біогр. нарису та приміт. М. Тимошик. – К.: Наша культура і наука, 1999. – 368 с.
2. Киев: Энциклопедический справочник / Под ред. А. Кудрицкого. – К.: Главная редакция УСЭ, 1982. – 704 с.
3. Літературознавчий словник-довідник / Р. Гром'як, Ю. Ковалів та ін. – К.: ВЦ "Академія", 1997. – 752 с.
4. Садовський В. День робітничої преси // Дзвін. – 1914. – № 5. – С. 465–470.
5. Юркевич Л. В справі української робітничої газети // Там само. – 1913. – № 4. – С. 277–279.
6. Юркевич Л. Паки і паки (в справі української робітничої ґазети) // Там само. – 1914. – № 6. – С. 539–550.
7. Юркевич Л. Ще про українську робітничу газету // Там само. – № 1. – С. 92–94.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові