Ласкаво просимо

асист.
УДК 070: 340. 16 (477. 83-25) (045)

У статті розглядається роль правничих часописів Галичини наприкінці XIX – на початку XX ст. у національному відродженні краю, формуванні свідомості українського народу.

Ключові слова: право, періодика, національне відродження.

The role of the legal periodicals of Galicia at the end of XIX – at the beginning of the XX centuries are analized as well as their influence on the processes of the national renaissance.

Key words: law, periodicals, national renaissance.

В останні десятиріччя XIX ст. у результаті переслідування українства в Росії центром української науки і культури стає Галичина. Саме в цей період на арену суспільно-політичного та культурного життя краю виходять молоді та здібні українські адвокати, які започаткували так звану "адвокатську добу" [1] національно-культурного відродження Галичини. Правничі видання зазначеного періоду й досі не втратили свого наукового значення, оскільки вони є джерелом вивчення історії розвитку власне українського права, формування національної самосвідомості українського народу.

Важливе значення для пропаганди правових знань мало видання першого правового журналу "Часопись правнича", який у 1889 р. у друкарні НТШ самостійно випускали К. Левицький, А. Горбачовський та Є. Олесницький, за участю О. Огоновського, С. Федька і М. Шухевича. У вступному слові від видавців, написаному до першого випуску, К. Левицький зазначав: "Се перша проба нашои силы науковои на поли правознавства, якъ такожъ на поли розвитку нашои термінологіи правничои". Висловлюючи далі побажання, щоб часописом зацікавилися українські правники в Галичині, Буковині, Угорщині й Україні, К. Левицький наголошував: "Водкликуємся головно до Братовъ правниковъ на Украинh, которыхъ вhсти про тамошный устрой правный були бы для насъ поучаючи..." [9, 492].

У 1892 р. Товариство ім. Т. Шевченка перейменовано на Наукове товариство ім. Т. Шевченка та відповідно до наукової діяльності організовано три секції: історично-філософічну, філологічну та математично-природописно-лікарську. При історично-філософічній секції вчені-юристи утворили правничу комісію, яка вела дослідження державно-правового розвитку України в різні періоди її історії. Правнича комісія НТШ видавала періодичний "Збірник правничої комісії при історично-філософічній секції НТШ ім. Шевченка" за редакцією В. Вергановського (побачили світ два випуски), де публікувалися наукові розвідки українських правників, а з 1894 р. перебрала на себе друк правничого часопису, назва якого відповідно змінилася на "Часопись правнича. Видавництво Наукового товариства імені Шевченка" (упорядник Кость Левицький). Якщо раніше "Часопись правнича" виходила у світ етимологічним правописом, то з 1894 р. вона почала друкуватись українською мовою. Від 1896 р. тут публікуються виключно наукові праці, видання має назву "Часопись правнича. Розвідки правничі секції Історично-філософічної НТШ".

На сторінках часопису друкувалися наукові розвідки, теоретичні та практичні статті відомих правників – членів парламенту Галичини: "Дещо про новий закон громадський для 30 більших міст галицких і єго становище в системі краєвого законодавства громадского" (1889) А. Горбачевського, "Про закон супружий в Угорщині" (1894), "Заручини в австрійськім праві" (1899) С. Дністрянського, "В справі нашої правничої термінології" (1889), "Новий закон пресовий в Австрії" (1894), "До питання про відносини службові учителів шкіл середніх" (1895) К. Левицького тощо.

Практично-правові та судові аспекти висвітлювала рубрика "Практика судова", в якій оприлюднювалися рішення Трибуналу державного і державної влади в Галичині, найвищого Трибуналу судового, Трибуналу касаційного і Трибуналу адміністраційного у поданні Г. Кузьми, К. Левицького, Є. Олесницького, С. Федака. Постійною була також рубрика "Замітки літературні", що містила оцінки, рецензії та огляди за розділами "Історія і філософія права", "Право економічне", "Право приватне", "Право карне і процес карний" тощо. Під рубрикою "Бібліографія" подавалися відомості про нові правничі видання та короткі анотації до них. У 1889–1890 рр. "Часопись правнича" виходила як місячник, у 1891–1895 – щоквартально, а з 1896 р. до 1900 р. – раз на рік.

У 1900 р. часопис змінює свою назву і редактора. Зайнятий політичними справами, К. Левицький залишає посаду редактора журналу, а новим редактором стає завідувач кафедри цивільного права Львівського університету професор С. Дністрянський. До кінця 1907 р. журнал виходив як орган історично-філософічної секції НТШ під назвою "Часопись правнича і економічна". Про мету і завдання часопису в "Передмові" до першого тому зазначалося: "Она обійматиме всі галузі суспільних наук, яка права, економіки і т. и. і буде старатися в научній роботі згуртувати всі наші правничі сили, або відповісти всім завданням, які мають сповнювати суспільні науки в умовім житю народу...". С. Дністрянський наголошував, що "ми нарід без державної і национальної самостійності, не маємо свого питомого законодавства, до якого могла-б навязувати наука права… Проте ми не можемо лишатися цілком позаду… мусимо пізнати наше державно-правне відношенє до тих держав, в яких маємо право горожаньства, мусимо плекати права нашої народности…" [11].

У передмові визначалася також періодичність часопису: "два рази до року в об'ємі 10–12 аркушів" [11]. Проте лише в 1901 р. з'явилося два випуски журналу, у наступних роках виходив один том, а в 1902 р. та 1904 р. – здвоєні. Хоча мова журналу була українською, у текстах наукових розвідок і статей часто окремі речення та абзаци траплялися польською, німецькою мовами. Майже в кожному томі журналу друкувалися праці самого редактора С. Дністрянського, а також наукові розвідки відомих на той час правників, яких редакторові вдалося залучити до кола активних авторів: В. Старосольського, К. Левицького, Я. Олесницького та ін.

На особливу увагу заслуговують статті К. Левицького "Права рускої мови у львівскім університеті" (1901. – Т. 3), де на підставі австрійських законів та адміністративних розпоряджень доведено, що українська мова у Львівському університеті повинна бути рівноправною з польською, та Г. Зацерковного "Причинки до правничої термінології" (1902, т. 4/5), де наголошено на необхідності розвитку української правничої термінології, подано термінологічний словник.

У 1902 р. редакція часопису за прикладом наукових видань НТШ запроваджує рубрику "Наукова хроніка", а для потреб правничого загалу публікує найважливіші судові рішення під новою рубрикою "Із судейської практики", згодом – "Із судової практики", яку впродовж усього періоду існування журналу вели визначні практики і судові радники: Я. Ільницький, І. Чернявський, М. Ліськевич, А. Дольницький. Після виходу 9 тому в 1906 р. видання журналу припинилося через матеріальні труднощі НТШ, яке не могло надалі його фінансувати. Тільки у 1912 р. вийшов 10, останній, том правничо-економічного часопису. Таким чином, "Часопись правнича" стала першим науковим журналом на Галичині, який не лише поширював правові знання рідною мовою, а й певною мірою відображав стан національно-культурного й політичного життя українства.

Питання розвитку власне українського права, утвердження української мови, української правничої термінології в усіх сферах суспільного життя розглядалися й у часописах професійних правничих організацій: Товариства Українсько-Руських Правників (ТУП) та Союзу Українських Адвокатів (СУА).

До складу ТУП, організованого С. Дністрянським у 1909 р., входили судді, радники та студенти юридичного факультету Львівського університету – члени "Кружка правників". Головною метою ТУП було "розбудити у всіх членах-правниках почуття організаційної спільноти й обов'язку до співпраці у всіх ділянках громадського життя, зв'язаних з правничим станом" [1, 13]. На сторінках друкованого органу ТУП – щоквартальника "Правничий вісник", який виходив у 1910–1913 рр. за редакцією С. Дністрянського, наводилися дані про роботу Товариства за певний період, наприклад "Діяльність Товариства Українсько-Руських Правників у Львові в р. 1909" (1910. – Ч. 1).

СУА, утворений з ініціативи Л. Ганкевича, Я. Олесницького, В. Охрімовича, С. Федька та інших відомих адвокатів у 1923 р., активно почав працювати лише наприкінці 20-х рр., коли його президентом став К. Левицький, який повернувся до Львова з еміграції. У 1927 р. СУА випустив кілька номерів "Бюлетеня Союзу Українських Адвокатів", в яких подавалося повідомлення про утворення СУА, список членів та окремі рішення СУА. Популяризації СУА та зростанню його авторитету сприяло заснування власного часопису "Життя і право" (1928–1939), до редакційної колегії якого входили такі відомі юристи, як К. Левицький (голова), М. Глушкевич, Р. Домбчевський, Р. Старосольський. У "Слові від видавця" К. Левицький писав: "Піднімаємо видавання обновленого правничого часопису, бо загал нашого українського правничого світу відчуває потребу того органу, та й належиться, щоби ми українці на цих землях і в сучасних обставинах мали свій правничий орган як знамя культури і оборони прав нації" [5]. Від № 3 (квітень 1929) журнал також стає друкованим органом ТУП, яке на цей час нараховувало у своєму складі 141 правника.

У часописі публікувалися наукові статті з різних галузей права, давалися пояснення для пересічних українських громадян державних законів, їх прав та обов'язків. У рубриці "Юдикатура" надавалися юридичні консультації правників, коментарі. Правовий статус судів та адвокатури обговорювався у рубриках "Організація діяльності судів і нотаріату" та "Організація діяльності адвокатури". "Бібліографія" вміщувала огляди польських та українських правничих видань. Під рубрикою "Українська правнича термінологія" друкувалися матеріали нарад Термінологічної комісії при НТШ під проводом В. Сімовича й К. Левицького, яка в 1938 р. почала готувати "Польсько-український правничий словник".

Цікавою була стаття С. Дністрянського "Наші правничі часописи" (1928. – Ч. 1), в якій подавався огляд виданих правничих часописів з екскурсами в тематику, обговорювався стан правознавства, напрями практичної діяльності українських правників у парламенті Галичини. Велику увагу редактори журналу приділяли консолідації українських правників у Галичині з діячами УРСР, а також українськими правниками в США. У 40-ві рр., після встановлення в Західній Україні радянської влади, видання правничих часописів припинилося.

Таким чином, правничі часописи Галичини наприкінці XIX – на початку XX ст. мали важливе значення для національного відродження краю, формування свідомості українського народу, оскільки на їх сторінках не лише розглядалися питання з різних галузей права, а й захищалося право української нації на самоідентичність, на розвиток власної мови, термінології, правової системи. Адже, як зазначалося у програмі часопису "Життя і право", "…дослідник науки права не може обійтися без знання того, як переводиться право в… національному устрої життя відносно нації, бо всяке право має примінитися до життя людства, його відносин, потреб і змагань здорового поступу" [5], а "змагання до поглиблення правничої науки на рідній мові в широких кругах наших правників дало доказ, що вони почувають себе самостійною ідеологічною групою нашої суспільності, свідомою своїх обов'язків супроти свого народу" [9, 693].

1. Андрухів І. О., Арсенич П. І. Українські правники у національному відродженні Галичини: 1848–1939 рр. – Івано-Франківськ, 1996. – 15 с.
2. Видання "Просвіт" Галичини: книги та аркушева продукція (1868–1938): Бібліографічний покажчик / Нац. парлам. б-ка України / А. П. Корнієнко (наук. ред.), С. Л. Зворський (уклад.). – К.: Абрис, 1996. – 248 с.
3. Дорошенко В. "Просвіта": її заснування і праця. Короткий історичний нарис. – Філадельфія, 1959. – 102 с.
4. Енциклопедія українознавства: Загальна частина / Нац. акад. наук України, Ін-т Укр. археогр. Репр. відтв. вид. 1949 р. – К., 1995. – С. 487.
5. Життя і право. – 1928. – № 1. – С. 3.
6. Лев В. Сто років праці для науки й нації: Коротка історія Наукового товариства ім. Шевченка. – Нью-Йорк: Наук. т-во ім. Шевченка в ЗДА, 1972. – 55 с.
7. Левицький К. Первісна організація українських правників у Львові // Ювілейний Альманах Союзу Українських Адвокатів у Львіві. – Л.: СУА, 1934. – С. 9–12.
8. Петрів М. Й. Життя і Право (1928–1939): Систематичний покажчик змісту. – Л.: НТШ, 1995. – 36 с.
9. Петрів М. Й. Союз Українських Адвокатів у Львові. – К.: Українська Видавнича Спілка, 1998. – Ч. 1: Покажчик видань. – С. 44–48.
10. Романюк М. М., Галушко М. В. Українські часописи Львова. 1848–1939: Історико-бібліографічне дослідження / О. Катола (ред.), Л. Сідлович (ред.). – Л.: Світ, 2001. – Т. 1: 1848–1900. – С. 490–495, 690–694.
11. Українське правознавство в Україні, країнах Європи та Америки: Матеріали до бібліографії XIX–XX століть / Наук. т-во ім. Шевченка у Львові; Коміс. бібліогр. і книгозн. / М. Й. Петрів (уклад. і авт. передм.). – Л., 2001. – 260 с.
12. Часопись правнича і економічна. – 1900. – Т. 1. – С. 2–3.