Ласкаво просимо

Науковий і журналістський пошук — компоненти фахової освіти

д. філол.н., проф.
УДК 070. 37: 303. 024. 3

Останнім часом сучасні засоби масової комунікації досить активно використовують стиль "ретро" у багатьох виступах, рекламі, програмах, що стосуються не тільки суто історично-документальних аспектів минулого, а й творчо-фахового досвіду багатьох публіцистів, їхнього "перефразування" чи введення "класичних" образів, порівнянь, висловлювань тощо у новітній контекст.

Існує також інший ракурс, так би мовити, прогностично-практичний: витоки багатьох журналістських явищ, як позитивного, так і негативного характеру, приховані в минулому. Їхнє вчасне розпізнання, аналіз, створення певної "матриці" дали б змогу уникнути сьогодні багатьох повторюваних і не раз засуджених в історії прикрих помилок, неправильних ідеологічних рішень, незавершених справ, заплутаних свідчень, втрачених імен, приречених на небуття талантів. Щоразу ми ніби заново починаємо писати національну історію, нашаровуючи суб'єктивні висновки й політичні емоції, часом втрачаючи логіку подій, не прислухаючись до життєвих і професійних істин.

Українське журналістикознавство настійливо рухається вперед, залишаючи позаду недоведені до завершення наукові завдання, відкриті питання, нез'ясовані поняття, спрощені комунікативні схеми, незасвоєні кодекси… Поза цим повільно вмирає "документальний світ": бібліотечні та архівні сховища руйнуються, раритети втрачаються, мистецькі й історичні цінності опиняються за межами інших держав, очевидці зі своєю творчою лабораторією відходять у небуття. Поновити втрачені сторінки буває набагато складніше, аніж занотувати суть, зберегти її і розшифрувати згодом.

Якщо з цього погляду оцінити сьогоднішні надбання вітчизняної історії журналістики, то, певно, за останнє десятиліття вони здаватимуться вагомішими (у покажчиках, монографіях, енциклопедичних матеріалах, статтях, проведених конференціях, розпочатих дискусіях, географічному та хронологічному охопленні), аніж за все попереднє століття. Але доводиться не раз констатувати, що вчені змушені "переробляти", "переписувати", "переоцінювати" те, що давно чи недавно з ідеологічних міркувань не влилося в загальний історично-політичний потік.

Все ж залишається чимало "білих плям" щодо самих часописів, їх видавців, редакторів, співробітників, загалом особливостей історико-журналістського процесу на етнографічних українських землях чи поза ними. Так, недостатньо місця в існуючих розвідках відведено регіональній пресі Східної України, зокрема аналізу її структурно-типологічної системи, цільового призначення, змісту, читацької аудиторії тощо. Лишилися малодослідженими й не осмисленими у всій глибині й суперечностях "… Губернские ведомости", що з 1838 року видавалися в усіх найбільших центрах Російської імперії: цей великий масив газет містить чимало оригінальних історико-краєзнавчих і літературних матеріалів. Потребують неупередженого прочитання й коментарів сотні "незручних" чи "невиразних" політичних, приватних, релігійних, наукових, господарських і т. д. газет і журналів, що нині залишаються поза науковим залученням.

Варто зазначити: "буття вчорашнього", історія давньої і недавньої української журналістики, в якому б середовищі чи якій би державі вона не з'являлася, вимагають універсального використання доступних методологічних підходів для створення основ фундаментального дослідження журналістських явищ у всіх виявах, типологічних, жанрових, формо-змістових та інших категоріях, з точки зору еволюції, спадковості, уроків і традицій.

І в цій різноплановій картині проблем і завдань для наукового і журналістського пошуку важливим чинником і рушієм має бути молоде покоління дослідників, не обтяжених догмами, шаблонним баченням, стереотипним мисленням. Та, з іншого боку, має відбутися поступове входження у наукове русло, освоєння сфери систематичної і добровільної пізнавальної діяльності: від вміння знайти інформаційно-документальні ресурси, пізнання культури читання і засвоєння знайденого, відбору й аналізу фактів тощо до вироблення необхідної професійної сфери знань, розвитку особистих інтелектуальних здібностей.

При цьому увага має звертатися в навчальному процесі й на такі важливі моменти, як ознайомлення з технологією навчальної праці та здобуття безпосередніх практичних навичок (вміння працювати з книгою та іншими інформаційними джерелами, вільно орієнтуватися у пошуку достатніх і різноманітних матеріалів, здатність організувати і спланувати власну діяльність), а також потреба вдатися до самоосвіти, самостійного опанування тими знаннями, що лежать поза обов'язковою вузівською програмою.

Самостійна робота студентської аудиторії — це передусім намагання знайти факти, що в результаті привели б до наукової істини. У дослідницькому пошуку закладено чимало елементів журналістського розслідування, здатного виявити приховані факти, розсунути межі загальновідомого чи почерпнутого лише з відкритих і доступних для багатьох джерел, підібрати неспростовні кваліфіковані докази, наблизитися до розкриття "наукових таємниць" чи "розшифрувати" певні імена, назви, тексти, створити власну версію тієї чи іншої події або явища у світі журналістики. Якраз подібна навчально-пізнавальна діяльність спонукає до творчого підходу в осмисленні відомого матеріалу, вироблення власної виваженої оцінки, дає можливість зміцнити зацікавленість і схильність до обраної професії.

Етапи такого пошуку можуть бути різноманітні: від продуманого виступу на семінарському занятті (залучаючи пошукові чи дискусійні елементи) до написання реферату за обраною темою, від контрольної роботи до курсової чи кваліфікаційної праці бакалавра, спеціаліста, магістра. Вияв пошукових і пізнавальних можливостей, залучення особистих психологічних моментів (сприйняття, пам'ять, мислення, відчуття, передбачення, працездатність, цілеспрямованість, наполегливість і т. д.) сприяють свідомому, творчому оволодінню науковими процесами, яких би галузей вони не стосувалися (історії чи теорії журналістики, літературознавства, видавничої справи, політології, лінгвістики тощо).