Ласкаво просимо

асп.
УДК 070.482

Досліджується морально-етична проблематика православного часопису "Волынские епархиальные ведомости". Увагу зосереджено на висвітленні освітньо-виховного аспекту видання.
Ключові слова: православна преса, волинська православна періодика, морально-етичний аспект, концепція видання, освітньо-виховна тематика, християнські принципи.

Moral-ethical problems of Orthodox edition "Volyn Diocesan News" are investigated. Educational aspect of edition is examined.
Keywords: magazine Orthodox press, Volyn Orthodox periodicals, moral-ethical aspect, conception of edition, educational themes, Christian principals.

Релігійні видання є одним із сегментів української преси загалом. Тому без розгляду періодики православної церкви, що є її частиною, неможливо ґрунтовно осмислити процес розвитку величезного масиву періодики України на зламі ХІХ–ХХ ст. Функціонування волинської православної преси початку ХХ ст. в інформаційному просторі України має свої особливості, для визначення яких важливо вивчити специфіку зазначеної періодики Волині, проаналізувати історичний контекст розвитку волинської журналістики, визначити комунікативний аспект православних видань та з'ясувати їх проблемно-тематичний рівень. На шпальтах "Волынских епархиальных ведомостей" (1867–1917) порушувалися нагальні проблеми, актуальні для всієї української преси визначеного періоду.

Зацікавлення науковців періодикою православної церкви значно зросло в період становлення незалежності нашої держави. Ідеологічні причини стали тим чинником, що гальмував розвиток релігійних видань та їх дослідження. Духовне відродження України спричинило поштовх до об'єктивного наукового аналізу преси православної церкви. У цьому контексті варто наголосити на важливому місці, яке посідає церква в процесі державотворення і формування суспільства.

Питання історії церкви в Україні стало компетенцією наукових праць учених-релігієзнавців та філософів, зокрема М. Бабія [1], А. Колодного [8], Г. Надтоки [12], В. Олексюка [13], О. Сагана [15], О. Шуби [18] та ін. Сьогодні релігійна періодика як складова загальноукраїнської журналістики – об'єкт наукового розгляду чималої кількості дослідників: А. Бойко [2–5], О. Канчалаби [7], С. Костя [9], І. Крупського [10], І. Павлюка [14], І. Скленара [16], О. Школьної [17], А. Юраша [19] та ін., які характеризують різні аспекти функціонування релігійної преси. Так, вчені вважають, що видання церкви є надзвичайно важливим матеріалом для здійснення об'єктивного, повного, цілісного аналізу української періодики.

Малодослідженим питанням на сьогодні є з'ясування тематичного спектра реґіональних православних видань, і Волині зокрема. Проаналізувати висвітлення освітньо-виховної проблематики на шпальтах волинського часопису православної церкви "Волынские епархиальные ведомости" – мета нашої розвідки. Метою обумовлено вирішення таких завдань: розглянути проблемно-тематичний аспект зазначеного видання, проаналізувати особливості освітньо-виховної проблематики на шпальтах журналу.

У системі єпархіальної періодики України варто розглядати журнал "Волынские епархиальные ведомости". Видання було офіційним органом управління Волинської єпархії, на шпальтах якого публікувалися матеріали з історії церкви, твори святих отців та огляди богословської літератури, матеріали, присвячені історії і традиціям православ'я.

Вихід першого випуску супроводжувався статтею "Від редакції", в якій зазначалося: "В той час, коли майже двадцять єпархій Руської церкви вбачали в єпархіальних Відомостях свій друкований орган, що своєчасно повідомляв місцевому духовенству необхідні офіційні відомості і давав йому можливість і нагоду вчасно подавати свій голос із багатьох питань, що стосувалися різних реорганізацій і поліпшень, що ними так багатий наш час, – духовенство Волинської єпархії не менше від інших мало потребу в місцевому друкованому органі, та було позбавлене багатьох зручностей, які б давало видання Єпархіальних відомостей" (тут і далі переклад наш. – М. Л.) (1867. – № 1. – С. 1–2). Оскільки видання "Епархиальных ведомостей" в Житомирі через брак коштів було неможливим, то єпархіальна влада визнала за необхідне перенести редакцію журналу у Волинську духовну семінарію в м. Кременець. Видання часопису було доручено наставникам семінарії. Перші номери друкувалися слов'янським шрифтом, а згодом – "гражданським".

На схожості "Епархиальных ведомостей", що виходили в різних містах, наголошує дослідниця А. Бойко: "Початок 1860-х рр. пов'язаний з великою кількістю реформ, головною серед яких стало скасування кріпацтва, що потягло за собою певну лібералізацію в усій культурній сфері, у журналістиці зокрема (йдеться про цензурні послаблення, збільшення загальної кількості видань, появу приватних часописів тощо). У цей час у багатьох провінційних містах стали видаватися "Епархиальные Ведомости". Вони складалися з двох відділів – офіційного, в якому публікувалися урядові та синодальні розпорядження, закони, церковна хроніка, та неофіційного, присвяченого суспільно-політичній проблематиці, історії краю. У другому відділі друкували й етнографічні відомості та художні твори. У межах сучасної України виходили "Киевские Епархиальные Ведомости" (1861–1917), "Екатеринославские Епархиальные Ведомости" (1860–1917), "Подольские Епархиальные Ведомости" (1862–1917). Мережею видань офіційної церкви була охоплена вся країна, що може бути свідченням пильної уваги цієї інституції до формування суспільної думки засобами масової інформації" [2, 32].

Дослідниця І. Мілясевич пояснює, чому "Волынские епархиальные ведомости" виходили не в адміністративному центрі Волинської єпархії – Житомирі, а в її освітньо-інтелектуальному центрі – Кременці: "Першим релігійним часописом губернії були "Волынские епархиальные ведомости", які протягом 50 років активно впливали на серце і розум освіченої волинської публіки. Ініціаторами створення журналу і його першими редакторами були викладачі Волинської духовної семінарії. На той час цей духовний навчальний заклад, хоч і знаходився на окраїні губернії, у провінційному Кременці, який тоді вже втратив славу Волинських Афін, залишався духовним та інтелектуальним центром Волинської єпархії. Тут працювали високоосвічені викладацькі кадри, багато з них згодом стали видатними українськими вченими у галузі не тільки богослов'я і церковної історії, а й філології, етнографії, історії, правознавства, громадськими та освітніми діячами, засновниками різних наукових товариств" [11, 64].

Короткі бібліографічні відомості про журнал подає науковець Л. Дениско [6, 30–32]. Редакція видання спочатку була в Кременці Волинської губернії, згодом – у Житомирі (із 1908 р.). Журнал друкувався (у різні часи) у друкарні Почаївської лаври, у Волинській губернській друкарні; виходив двічі на місяць, із 1880 р. – тричі на місяць, із 1908 р. – щотижня. Зазначимо, що офіційну та неофіційну частини "Ведомостей" редагували різні редактори: офіційну (різночасово) – П. Бєляєв, ієромонах Акакій, М. Петров, В. Прозоровський, архімандрит Віталій, В. Добровольський, П. Кибардин, Б. Давидович; неофіційну – священик З. Саплін, архімандрит Митрофан, священик Ф. Казанський. Цензорами "Волынских епархиальных ведомостей" були (різного часу): ректор Волинської духовної семінарії архімандрит Рафаїл, учитель цієї ж семінарії П. Бєляєв, єпископ Аверкій, архімандрит Серафим, архімандрит Прокопій. За твердженням професора А. Бойко, "Епархиальные ведомости" вважалися однією з найважливіших ланок церковної преси кінця ХІХ – початку ХХ ст. передусім тому, що вони розраховані на велику аудиторію – народні маси"[2, 71].

Проблемно-тематичний рівень видання окреслювався публікаціями богословського, загальноосвітнього, суспільного, морально-етичного, віроповчального характеру. Також неодноразово порушувались питання церковно-парафіяльного життя, функціонування церковної школи, православної місії. Висвітлення освітніх проблеми в тогочасній періодиці, зокрема в "Журнале Министерства народного просвещения", погляди різних авторів подавалися в публікації "Відомості про участь Православного духовенства в народній освіті". Активно обговорювались проблеми початкової школи: "Турбота про підготовку вчителів для початкових народних училищ не може бути визнана зараз головною турботою Міністерства Народної Освіти, і ще меншою мірою нею мають перейматися земські заклади. І Міністерство Народної Освіти, і земство можуть послужити справі народної освіти тими способами, що перебувають у їх компетенції. Опікуватися ж вчителями початкових народних училищ повинне, головним чином, відомство нашого православного Духовенства, яке в цьому відношенні розпоряджається такими силами, яким би могла позаздрити будь-яка із освічених країн Європи" (1868. – № 12. – С. 295).

Архімандрит Віссаріон у статті "Проект реформи духовної школи" зауважував: "Давно вже говорилося про те, що сучасна духовна школа не відповідає ні своєму призначенню – виховувати пастирів Церкви, ні меті загальної освіти. …Сучасна духовна школа не дає релігійної і церковної освіти, що вихованці семінарій (у будь-якому разі не менше половини) мало чим відрізняються від вихованців світських шкіл за своїм настроєм…". Тобто сучасна духовна школа не виконує свого спеціального призначення – не виховує належним чином освічених і достойних пастирів церкви. Як наслідок, назріла потреба в реформуванні духовної освіти, "реформа докорінна, яка має стосуватися самих основ і духу її, не кажучи вже про зміну чи перетворення її навчального устрою" (1906. – № 1/2. – С. 1–2). У статті автор запропонував такі кроки в реформуванні навчального процесу: зосередження уваги на вивченні тексту Святого Письма, насамперед тих його книг, що мають практичне значення для вивчення догматичних і моральних істин віри; основне Богослов'я має бути тісніше пов'язане із природознавством; філософія повинна вивчатися як вступ до основного Богослов'я; зосередження особливої уваги на вченні про релігійні почуття і значенні їх у гносеології; введення викладання каноніки; поглиблене вивчення церковного уставу; вивчення гомілетики (мистецтво складання і виголошення проповідей) на практиці; необхідність знати історію та літературу тощо. Йшлося також і про матеріальне забезпечення викладачів духовних навчальних закладів.

Питання реформи духовної освіти висвітлювалося також у статтях "З приводу реорганізації духовно-навчальних закладів" (1868. – № 9. – С. 181), "До питання про реформу духовних семінарій" (передрук із "Волынской жизни"), автор яких пропонував "створити такий тип духовної школи, який би виховував і готував пастирів дійсно потрібних народу, таких, що вміють керувати ним" (1906. – № 33. – С. 1116–1117).

Мета духовної школи – релігійно-моральне, патріотичне виховання учнів. Автор статті "Волинська церковна школа і сучасні вимоги до неї" (С.Ф.К.) стверджував: "Перша і головна вимога від школи і її призначення – це релігійно-моральне виховання і навчання дітей, – виховання таке, яке робить із простих, нерозвинутих істот – відданих чад Церкви православної, майбутніх синів батьківщини, що люблять матір-вітчизну і людей, збагачених світлом знань, оскільки це можливо за тих обставин і умов, в яких перебуває церковна школа" (1911. – № 2. – С. 28). Відповідно до тогочасних вимог до духовної освіти, церковна школа вела боротьбу із сектантством, пияцтвом та ін. Виховання відбувалося на засадах патріотизму, місіонерської ролі церкви в житті суспільства. Вчителі переймалися також і фізичним здоров'ям дітей.

Ставилися певні вимоги до викладачів духовних навчальних закладів. Так, публікація священика І. Лисовського "Думки про виховання в нашій духовній школі": "Якщо самі вчителі… стануть жити за законами і правилами царства благодаті, тоді тільки їх вихованці священики будуть представляти таку добре дисципліновану і організовану армію, яка була в єпископа Медіоланського Амвросія, що називав своє духовенство не інакше як військом ангелів" (1911. – № 10. – С. 225–226). Священик О. Малиновський у статті "Дефекти викладання Закону Божого в церковних школах" називав обов'язком пастиря необхідність наснажити душі учнів "церковністю, релігійністю і благочестям" за посередництвом розповіді, пояснення, повчання (1911. – № 29. – С. 571).

Проблеми шкільного виховання, освіти порушені в публікації "Шкільна дисципліна і її засоби", автор якої стверджував: "Дисципліна – це сукупність засобів із боку вчителя в цілях морального виховання і навчання учня" (1891. – № 30. – С. 927). Засобами для дотримання дисципліни автор вважав приклад, звичку, учення, нагороди і покарання. Виховання молоді, згідно з християнським ученням, має бути різнобічним: учителю необхідно забезпечити як духовний, так і фізичний розвиток дитини. У цьому контексті назвемо статті архієпископа Волинського Антонія "Про релігійно-патріотичне виховання військового юнацтва" (1906. – № 22) та А. Глаголевського "Про фізичне виховання дітей" (1868. – № 22), автори яких підходять до проблеми виховання комплексно. Церква взяла на себе місію вихователя суспільства на християнських засадах добра, любові, гуманізму.

Ієрархію життєвих цінностей та пріоритетів для українського соціуму очолює локальний життєвий світ індивіда – сім'я. Морально-етичний кодекс православної людини ґрунтується на засадах християнської віри. Тому сім'я, шлюб, подружня вірність для релігійної особистості мають важливе значення. Ці пріоритети, судячи із тематики церковної періодики Волині, і зокрема "Волынских епархиальных ведомостей", активно пропагувалися священиками. Так, А. Меншов у публікації "Християнська сім'я, її релігієзнавче і соціальне завдання" зауважував: "Соціальне життя людини передбачає існування трьох складових частин: сім'я, держава і церква. …Тому, чим більше благочестя в сімейному житті, тим надійніший благоустрій Церкви. …Таке ж важливе значення має сім'я і стосовно держави. Держава складається із членів сім'ї: саме сім'я – це його первісна форма, а тому вона має для неї таке ж значення, як корінь для дерева чи джерело для річки; сім'я визначає характер держави, той чи інший напрям її розвитку" (1911. – № 26. – С. 511). Додамо, що християнська етика передбачає відповідальність батьків перед Богом за виховання дітей. При цьому необхідно зважати як на фізичні, так і на духовні здібності дитини, враховувати індивідуальні особливості кожного (ці особливості, згідно із засадами православної віри, визначені Богом).

Шлюб як основа сім'ї, згідно з християнським віровченням, ґрунтується на засадах любові, взаєморозуміння, довіри, добра, справедливості, чесності тощо. Тому не випадково значний пласт публікацій присвячено проблемам сімейно-шлюбних стосунків. Духівництво, регулюючи церковні закони шлюбу, за посередництвом православної преси доводить їх до відома віруючих. Так, осягнути зміст таїнства шлюбу допомагає стаття, присвячена парафіяльним пастирям, "Слов'янська кормча книга і її настанови про родинні стосунки щодо шлюбних союзів" (1875. – № 10). Обговоренню питання обов'язкового освячення шлюбу (передбаченого церковними законами) присвячена розвідка місіонера М. Абрамова "Про святе таїнство шлюбу (Проти старообрядців-безпопівців)" (1906. – № 23). Зауважимо, що висвітленню морально-етичної проблематики присвячено значний пласт публікацій. Духівництво прагнуло привернути увагу аудиторії до актуальних питань, що стосувалися засад і принципів православ'я. На шпальтах видання обговорювався комплекс етичних проблем. Серед них – "Християнський погляд на багатство і бідність" А. Меншова. Автор писав: "Багатство і бідність самі по собі морально не розрізняються, тобто ні багатство, ні бідність самі по собі не роблять людину ні доброю, ні злою. Все залежить від того чи іншого ставлення людини до них" (1911. – № 9. – С. 198).

Високу оцінку "Волынских епархиальных ведомостей" дає дослідниця І. Мілясевич, яка стверджує: "…Якщо ізолюватися від політичних та ідеологічних проблем, то "Волынские епархиальные ведомости" слугують взірцем бібліографічної культури періодичного видання. …"Волынские епархиальные ведомости" були дуже популярними у сучасників, вони мають величезний довідковий та інформаційний потенціал і активно використовуються краєзнавцями сьогодні" [11, 224–225].

Після закриття "Волынских епархиальных ведомостей" у 1917 р. Волинська єпархіальна консисторія видає "еженедельный орган для духовенства и мирян Волынской епархии" під назвою "Православная Волынь" (Житомир, 1917–1918). Змінюється авторський колектив редакції журналу; також змінюється концепція видання: редакція взяла курс на українізацію церкви.

Отже, досліджуючи освітню проблематику в православній періодиці Волині (на прикладі часопису "Волынские епархиальные ведомости"), ми систематизували та узагальнили матеріали всього тематичного спектра окресленої проблеми. Проекція основ християнської моралі за допомогою релігійної періодики на свідомість читачів дає можливість церкві декларувати свою позицію і, таким чином, впливати на аудиторію. Виходячи із проекційних можливостей преси, можемо стверджувати, що існування морально-етичної проблематики фіксується не лише на сторінках реґіональних релігійних видань, а й в українських часописах.

Аналіз проблематики "Волынских епархиальных ведомостей" доводить той факт, що реґіональна преса є самостійною ланкою дослідження в загальному контексті історико-журналістської науки. Саме реґіональна періодика, що виходила під егідою православної церкви Волині, глибоко, правдиво і достовірно передавала тогочасне релігійне, політичне, культурно-історичне життя. Місія церкви (а її здійснюють релігійні часописи) – дотримання високих ідеалів добра, чесності, справедливості, апелюючи до яких, сприяти моральному вихованню, а отже, й духовному зростанню держави як соціального інституту. "Волынские епархиальные ведомости" – це незначна частка тих видань, що мають відтворити цілісну картину функціонування журналістики Волині.

---

1. Бабій М. Ю. Свобода буття релігії в суспільстві: сутність, проблеми // Релігійна свобода: історичне підґрунтя, правові основи і реалії сьогодення: Наук. зб. / За заг. ред. проф. А. Колодного. – К., 1998. – С. 14–17; Його ж. Свобода совісті в контексті її православного осмислення // Релігія і соціальні зміни в сучасному суспільстві: Матеріали міжнар. наук. конф., Чернівці, 18–19 квіт. 2005 р. – Чернівці: Рута, 2005. – С. 150–157.
2. Бойко А. А. Преса православної церкви в Україні 1900–1917 рр. Культура. Суспільство. Мораль: Моногр. – Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 2002. – 308 с.
3. Бойко А. А. Преса православної церкви на західноукраїнських землях (кінець ХIХ – початок ХХ ст.) // Збірник праць Наук.-досл. центру періодики. – Л., 2001. – Вип. 9. – С. 41–58.
4. Бойко А. А. Трактування філософсько-етичних проблем на шпальтах преси православної церкви 1900–1917 років // Українське журналістикознавство. – 2003. – Вип. 4. – С. 31–36.
5. Бойко А. А. Церковна преса: якою вона мусить бути // Там само. – 2002. – Вип. 3. – С. 71–75.
6. Дениско Л. М. Релігійні православні періодичні видання ХІХ – початку ХХ ст. у фондах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського: Каталог / Наук. ред. О. С. Онищенко. – К.: НБУВ, 2001. – 200 с.
7. Канчалаба О. В. Найголовніші питання та концепція їх висвітлення на сторінках часопису "Христос – наша сила" (1933–1939 рр.) // Українська періодика: історія і сучасність: Доп. та повід. восьмої Всеукр. наук.-теорет. конф., Львів, 24–26 жовт. 2003 р. – Л., 2003. – С. 401–405.
8. Колодний А. М. Україна в її релігійних виявах: Моногр. – Л.: СПОЛОМ, 2005. – 336 с.
9. Кость С. А. З історії преси і видавничої діяльності української греко-католицької церкви // Нариси з історії західноукраїнської преси 1 пол. ХХ ст. – Л., 2002. – С. 343–420.
10. Крупський І. В. Українська релігійно-церковна періодика і проблеми національного державотворення // Українська періодика: історія і сучасність: Доп. та повід. четвертої Всеукр. наук.-теорет. конф., Львів, 19–20 груд. 1997 р.; За ред. М. М. Романюка. – Л., 1997. – С. 186–190.
11. Мілясевич І. В. Періодичні видання Волинської губернії ХІХ – початку ХХ ст.: Історико-бібліограф. дослідж. / Наук. ред. М. М. Романюк. – Л., 2004. – 376 с.
12. Надтока Г. М. Православна церква в Україні 1900–1917 років: соціально-релігійний аспект. – К.: Знання, 1998. – 271 с.
13. Олексюк В. І. Християнська основа української філософії: Вибр. тв. – К.: Вид. дім "Соборна Україна", 1996. – 236 с.
14. Павлюк І. З. Українська легальна преса Волині, Полісся, Холмщини та Підляшшя 1917–1939, 1941–1944 рр. – Л.: Каменяр, 2001. – 285 с.; Його ж. Українська преса Волинської області 1939–1941, 1944–2000 рр.: Моногр. – Луцьк, 2004. – 508 с.
15. Саган О. Н. Вселенське православ'я: суть, історія, сучасний стан. – К.: Світ знань, 2004. – 910 с.; Його ж. Національні прояви православ'я: український аспект / НАН України Відділ релігієзнавства Ін-ту філософії ім. Г. С. Сковороди. – К.: Світ знань, 2001. – 256 с.
16. Скленар І. Церква і засоби масової інформації // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. Журналістика. – 2001. – Вип. 21. – С. 218–224; Його ж. Сучасна церковна преса в Україні: головна проблематика // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. Журналістика. – 2003. – Вип. 23. – С. 257–269.
17. Школьна О. Д. Мета і функції провінційної релігійної періодики кінця ХІХ – початку ХХ ст. (на прикладі видань Катеринославської губернії 1872–1917 рр.) // Українська періодика: історія і сучасність: Доп. та повід. шостої Всеукр. наук.-теорет. конф., Львів, 11–13 трав. 2000 р.; За ред. М. М. Романюка. – Л., 2000. – С. 400–403.
18. Шуба О. В. Релігія в етнонаціональному розвитку України. – К.: Криниця, 1999. – 323 с.
19. Юраш А. В. Українська церква в контексті сучасних політико-конфесійних та комунікативних процесів (історико-типологічний аспект): Автореф. дис. … к. політ. н. – Л., 1996. – 24 с.