Ласкаво просимо

викл.

Розвиток преси, зокрема студентської, завжди був складним. Існувала вона на догоду вищим ешелонам влади, перевірялася цензурою і за найменші відхилення редактор молодіжки карався суворо. Як і редактор будь-якої іншої газети, до речі. Вважалося, на чийому возі сидиш, того й пісню співаєш, бо багатотиражки (а студентські газети належали саме до них), очолювані редакторами, насправді ж виконували волю ректора вишу чи іншого керівника, якого примушували курирувати газету й нести повну відповідальність за надруковане в ній.

Пам'ятаю ті часи (починала свою журналістську діяльність у 80-х рр.), коли кожен номер багатотиражної газети "Гірничий інженер" Криворізького гірничорудного інституту (нині Криворізького технічного університету) перед тим як підписати його до друку, треба було віднести на читку (так і хочеться сказати, на чистку) до цензора, який сидів тут же, у друкарні, і перечитував усі сторінки. І не дай Боже, щоб хоч рядком обмовитися, наприклад, про те, що в інституті існує кафедра військової підготовки. Це була таємниця. Чому про це не можна було говорити, я так і досі не знаю.

Свого часу ми з директором музею історії інституту Григорієм Григоровичем Михайлюком їздили до київського архіву і відшукували перші номери нашої багатотиражки, що почала виходити ще в далекі 30-ті рр. ХХ ст. Тоді не було інституту, існував гірничий технікум, і назву газета мала іншу – "Соціялістичні кадри" (через букву "я", бо тоді був такий правопис, де говорилося, що в українській мові "л" буває тільки м'якою (наприклад, лямпа, лєбідь) і для української мови не характерно вживання після голосної "а", треба тільки "я" (соціяліст) і т. ін. Так-от, у тій газеті, що вийшла друком в обмеженій кількості, десь кілька номерів, були досить цікаві підписи під замітками: "Око", "Вухо" тощо. І викривалися, критикувалися недоліки тодішнього суспільства гнівно й безжалісно на її шпальтах.

Страх у душі після виходу кожного номера був постійним. І варто було лише почути: "Зайдіть до парткому", холонуло всередині: отже, щось пропустили не те або не так написали, і тепер чекай великої неприємності. Я не була членом партії, та й була тоді ще кореспондентом за молодістю літ, але моя колега, редакторка газети, член КПРС, Ольга Іванівна Пятецька, потерпала від цього дуже.

Тепер вже інші часи, і не холоне серце від чиїхось нарікань. Хоча, звичайно, вболіваю всією душею за надруковане слово, хочеться, щоб газета була цікавою і на неї завжди чекали молоді читачі.

Роль засобів масової інформації сьогодні, безперечно, дуже велика. Телебачення, газети, журнали, радіо, інтернет – все це сприяє швидкому поширенню інформації. І хоч немає того страху, який був колись, все ж лякає хіба що непомірна її кількість, що завалює читачів, глядачів, слухачів. (До речі, місто Кривий Ріг можна віднести до Книги рекордів Гіннесса за величезну кількість друкованої продукції, що виходить у світ. Лише зареєстрованих газет більше сотні. Щоправда, не всі вони сьогодні виходять регулярно за браком коштів. Але перед черговими виборами!.. О, що тоді діється: газетами хоч проспекти вкривай. На жаль, більшість із них лише з негативним підтекстом.)

І все це тисне, засмучує, пригноблює. І тоді починає огортати жах зовсім з іншого приводу: про які тільки страхіття не пишуть на сторінках газет (приміром, про різні напади на окремих людей і вилитий бруд на владу та про різних чаклунів, ворожіння, привороти тощо). Ось де стає по-справжньому страшно! А люди вірять друкованому слову. І раптом хтось це справді зробить? І таки завдасть собі клопоту з цим чаклуванням... Аби можна було тільки уявити ті потрясіння, які може накликати на себе якась закохана особа: а вже "космічні ниточки" смикнули і – нівечаться долі людей, і насамперед своя.

Але це так, до слова.

Повернімось до нашої теми і студентських газет. Їх вже сьогодні не називають багатотиражними, вони – звичайні газети молодіжного характеру. Але знову ж таки через фінансові труднощі, бо ми знаємо, яка дорога друкована продукція, регулярність свого виходу вони втратили. Той же згаданий раніше "Гірничий інженер" нині виходить лише чотири–п'ять разів на рік.

"Вісті з економічного..." – газета Криворізького економічного інституту державного закладу "Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана", редактором якої я є, виходить з 2001 р., хоча інститут існує з 1966-го і йому виповнилося 40. Окрім стіннівок, почали видавати свою газету студенти та викладачі. Вона виходить регулярно, раз на місяць, і то завдячуючи клопотанням попереднього директора інституту Григорія Степановича Осадчука, який всією душею вболівав за своє "дитя". Газета об'єднує педагогічний колектив, який живе єдиним прагненням, щоб виховати підростаюче покоління духовно багатим і всебічно розвиненим, обізнаним, і студентську молодь, яка прагне розуміти життєві істини, щоб стати високоморальними людьми – патріотами, науковцями, працівниками.

Значна частина газетної площі надається тематиці, присвяченій вихованню у студентів патріотизму, любові до українського народу, до України. Червоною ниткою на газетних шпальтах проходить тема любові до рідної мови. Студентська молодь відгукується на це: на сторінках газети розповідає про свої зустрічі з відомими криворізькими поетами і письменниками, такими, як лауреат Державної премії імені Т. Г. Шевченка, член Спілки письменників України Григорій Гусейнов, криворізька поетеса Любов Баранова, член Національної спілки журналістів України Іван Найденко, відомий поет Криворіжжя Леонід Савонін, письменник-видавець Володимир Стецюк, молодий поет Максим Кабір та ін.

"Народ – зодчий мови, мова – зодчий народу" – під таким заголовком подано розгорнуту характеристику роботи кафедри української та іноземних мов інституту. Відмітною рисою її виховної роботи є застосування знань рідної мови під час проведення конференцій та інших заходів. У рубриці "На Україну милу..." розповідається про зустрічі студентів із відомими людьми Криворіжжя, такими, як художник Леонід Давиденко. Любов митця до рідної Вітчизни, до славної історії запоріжців звучить з усіх його художніх полотен. "За єдину незалежну і соборну Україну" – до Дня соборності та Дня незалежності студентським самоврядуванням готуються матеріали, які ознайомлюють читачів з історичними подіями, що відбувалися на початку ХХ ст. й нині. "Козацькому роду – нема переводу", "Видатні постаті України" – під такими гаслами відбуваються конкурси рефератів першокурсників, кращі з яких друкуються на сторінках газети. Студентам цікаво дізнаватися про побут, вбрання, звичаї своїх предків, про їх життя і ремесла.

"Тарасові вечори" стали вже традиційними для інституту. Їх проводять зазвичай навесні – у пам'ятні березневі дні, пов'язані з життям і творчістю Великого Кобзаря, днем народження та перенесенням праху поета з Петербурга в Україну. "Бережімо нашу мову!" – під такою рубрикою зібрано висловлювання та поезії видатних українських поетів, письменників і студентів інституту про рідну мову. Газета бере активну участь у різних конкурсах, які проводяться в Україні Національною спілкою журналістів. Вона є учасницею перших трьох Всеукраїнських виставок-конкурсів молодіжної преси, які проводилися в Києві, а в 2006 р. стала переможницею Загальнонаціонального конкурсу "Українська мова – мова єднання", що проводився одеським головою Національної спілки журналістів Ю. Работіним.

Студентська молодь, а особливо її актив – рада студентського самоврядування – з великим задоволенням практикується у відточенні пера. І все, що відбувається в країні та за кордоном, хвилює її, тому й потрапляють їхні небайдужі відгуки на сторінки молодіжки, і з таким нетерпінням чекають вони виходу кожного наступного номера газети. Співробітники і студенти інституту багато уваги приділяють темам, які стосуються не тільки життя молоді, а й суспільних проблем, громадсько-політичних подій, які відбуваються у місті, країні, світі. Тішить те, що вже немає заборонених тем. І сьогодні ніхто не вказує, які матеріали друкувати і про що писати. Правда, молодь інколи своїм сленгом таке напише, що доводиться переписувати заново, щоб стало зрозумілим не тільки їм, а й представникам старшого покоління.

Нині не проблема поїхати відпочивати або навчатися за кордон. Перебуваючи за межами рідної країни, студентство вчиться шанувати і любити свій народ, гордитися здобутками своєї Вітчизни, вболівати через недоліки й негаразди, яких ще так багато у нас (наприклад, дороги й сміття). Молодь бачить усе вже зовсім по-іншому: їх не залякати (бо "нас багато і нас не подолати!"), вони сміливо йдуть на зустріч з недозволеним кандидатом, хоч їх у цей час заганяють на незапланований концерт, присвячений невідомо якому святу... Вони вже не так, як ми, вчаться і не так відпочивають. Зовсім інший світ! Зовсім інший час!

Зате, повертаючись додому, в рідну Україну, зовсім іншими очима дивляться на все, що відбувається в державі й світі. Їх не здивуєш чимось особливим – вони все бачили і все знають.

Але зберігаються добрі традиції в інституті, лишається спрямованість і дух газети. Старші вчать молодших. Досвідченіші навчають менш досвідчених, але таких розумних, бойових, задерикуватих.

Гортаючи сторінки газет, сама переймаюсь їхнім духом. Ось вони які: сміливі й рішучі. Молодече завзяття, молодечий настрій найбільш притаманні саме цій золотій порі – порі студентства. Молодість, одним словом! Їй усе вдається, ніяких перепон не існує. Це вселяє оптимізм і віриться, що країна буде жити.

Країні Україні – бути!