Ласкаво просимо

Комунікативна культура оратора-журналіста

студ.
УДК 808.5:002

"Поетами народжуються, ораторами стають", — сказав Цицерон. Справді, завдяки прагненню змінитися якісно та сумлінній праці над собою можна стати блискучим оратором.

Оволодіти словом — інструментом доторку до серця людини, прилучення до учення як до привабливої діяльності; виховання жаги духовних багатств, осягнення істини, заглиблення у таїни світу — перше завдання оратора-журналіста.

Ораторські виступи — це усні висловлювання публіцистичного характеру. Вони вирізняються великою емоційністю і потребують вміння говорити з почуттям. Ще Арістотель писав, що слухач завжди співчуває оратору, який говорить з почуттям, навіть якщо він не говорить нічого слушного. Проте, попри вміння оратора мислити, вправно будувати виступ та виголошувати його, послуговуючись усім арсеналом мови, не останнє місце займає культура поведінки (ввічливість, тактовність, коректність тощо) та культура спілкування, інакше кажучи, комунікативна культура або мистецтво ґречності оратора-журналіста.

Іноді при публічному виступі дуже сильне враження справляє не лише зміст промови, а й сам оратор — його голос, інтонації, милозвучність мови, гармонійні жести і міміка, особлива привабливість його особистості, єдність мислення, мовлення і манери триматися. Усе це разом і створює "образ автора". Творча особистість такого оратора надає його стилю своєрідні неповторні риси наукової та художньої оригінальності.

Завдання промовця не лише сказати, а й бути почутим. Багато старанно підготованих виступів провалювались саме через невміння оратора виголосити промову.

Від людини, яка переконує, а саме у цьому в багатьох випадках полягає завдання оратора-журналіста, залежить дуже багато: вона повинна справити на слухачів приємне враження своєю зовнішністю, поведінкою, манерами; повинна встановити контакт з аудиторією. Якщо промовець настроєний піднесено, сповнений натхнення, то він неодмінно викличе інтерес у слухачів, передасть їм частину свого настрою. Дуже важливим є вміння викликати "зворотний зв'язок" — активність слухачів. Оратор повинен вміти говорити, саме говорити, а не читати. Тоді він зможе одразу ж відгукнутись на репліку, не боячись загубити рядки у тексті; тоді він без зайвих ускладнень для себе наводитиме нові факти й докази, якщо підготовлених заздалегідь виявиться замало; тоді він бачитиме аудиторію й зуміє налагодити з нею контакт і зворотний зв'язок.

Незалежно від нашої волі ми розмовляємо не лише словами, а й нашим тілом. Це, так би мовити, наша паралельна мова. Але всі наші жести супроводжують, а не замінюють слова. І промовець може скористатись цими засобами для створення потрібного мікроклімату спілкування з аудиторією — і для підкреслення, виділення складного, і для пом'якшення враження від сказаного. При загалом стриманій, спокійній манері поведінки, при читанні тексту, окремі жести, що підкреслюють особливо важливу думку, можуть справити досить сильне враження — якщо вони породжені цією думкою. У досвідченого оратора навіть рука, що тримає аркуш паперу, може бути виразною. Дуже важливо проникнути глибше в тему виступу, пройнятися його ідеями — це й буде підставою для появи потрібних і доречних жестів. При цьому необхідно остерігатись зайвих рухів, що заважають слухачам; одноманітних, повторюваних, вульгарних, незграбних жестів тощо.

Існує думка, що ораторський монолог є радше формою напруженого діалогу з пропущеними репліками.

Оратор повинен уміти читати питання на обличчях своїх слухачів. Зал, як правило, — мовчазний співрозмовник. Але, якщо на обличчях слухачів не прочитати питань, реплік, заперечень, схвалення або втрати інтересу — виступ приречений на неуспіх, а то й на повний провал.

Культура спілкування — вміння встановлювати зворотний зв'язок, відгукнутися на думки, почуття, турботи й проблеми іншої людини. (Це стосується всіх рівнів спілкування.) Культура ж спілкування оратора включає ще й повагу до співрозмовника через вивчення його інтересів, управління поведінкою аудиторії, відповідальність за своє слово тощо. Форми спілкування — змінні, сутність — незмінна. Щоб взаємини з аудиторією стали успішними, потрібна неабияка вправність, знання "техніки" спілкування, тобто майстерне володіння низкою засобів і тактовне використання їх у процесі спілкування. До словесної техніки спілкування належать засоби організації повідомлення, його форма й риторичні прийоми. У свою чергу несловесна техніка охоплює міміку, пантоміму (пози, жести), контакт очима, тон, темп та інтонацію мовлення, а також час і місце зустрічі. Несловесна техніка, уміле й тактовне її застосування вкрай важливе для досягнення успіху. Порівняно з писемним мовленням, усне є своєрідною творчістю, до певної міри імпровізацією; в ньому значно сильніша емоційно-експресивна безпосередність, більше варіантів нормативних правил, ніж у писемному мовленні.

Ораторський виступ часто проходить в умовах, далеких від ідеальних. Оратору доводиться боротися не лише за схвалення, але навіть за елементарну увагу до своєї промови. Тому не слід забувати сказане Ларошфуко: "Справжнє красномовство — це вміння сказати все що треба, і не більше, ніж треба".

1. Коваль А. П. Ділове спілкування. — К.: Либідь, 1994.
2. Ладиженська Т. О. Живе слово. — М.: Просвещение, 1986.
3. Корніяка О. Мистецтво ґречності. — К.: Либідь, 1995.
4. Львов М. Р. Риторика // Культура мовлення. — М.: Академія, 2002.