Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Сільськогосподарські часописи Запорізького краю початку ХХ ст.

Хітрова Т. В.


асп.
УДК 070. 486 (477)

У статті розглядаються передумови й основні етапи формування сільськогосподарської періодики реґіону. Аналізуються видові характеристики універсальних та спеціалізованих видань для селян у контексті фахової літератури Запорізького краю.
Ключові слова: спеціалізована періодика, сільське господарство, Запоріжжя.

This article searches the reasons and the main steps of formation of the agricultural periodicals in the region. There's an analysis of characteristics of the universal and specialized edition for village population in the light of specialized and professional literature of Zaporizhzhya region.
Key words: specialized periodicals, agriculture, Zaporizhzhya region.

Південь України здавна вважався зразковим сільськогосподарським реґіоном і вирізнявся специфікою свого аграрного устрою. Спеціальним законом від 1785 р. Катерина ІІ оголосила, що Південь не знатиме кріпацтва. І хоча у 1796 р. Павлом І кріпосне право тут було запроваджено, воно не встигло пустити глибоких коренів. У результаті, стартові можливості Півдня після селянської реформи 1861 р. виявилися кращими, ніж будь-якого іншого реґіону Наддніпрянської України. Великою перевагою стало те, що тут переважало приватне землеволодіння. На території Запорізького краю на початку ХХ ст. надільні землі становили 40 %, а казенні – до 9 % загальної площі землеволодінь [1, 39].

Переважну частину сільського населення Запоріжжя становили українські селяни, які, за визначенням історика Ф. Турченка, надто дорожили "своєю людською гідністю", щоб іти працювати на шахту чи завод, де вільний українець переставав бути "самому собі паном" [2, 28]. Ця поведінка місцевих селян пояснюється цілим комплексом економічних і соціокультурних причин, що склалися в Україні в останні десятиліття ХІХ – на початку ХХ ст. Адже важка промисловість, що інтенсивно почала розвиватись у цей період у південноукраїнських степах, не була продуктом місцевої ініціативи, а насаджувалася "згори" – іноземним капіталом за погодженням із урядовими колами Росії. Відомий земський статистик В. Постников, описуючи селянські господарства Мелітопольського повіту, був вражений незвичайними рисами ментальності місцевих селян: вони не бояться начальства, сміливо вступають у дискусію, відстоюють власні погляди, відверто говорять про власне господарство, його прибутки і витрати.

Окремі факти свідчать, що селяни Запорізького краю досить швидко переймалися національною ідеєю, коли потрапляли під вплив її носіїв. Це, зокрема, констатував на підставі своїх контактів з селянами Олександрівського повіту земський статистик Ю. Павловський. Його висновки переконували у "високому розвитку національної самосвідомості", невіддільності власного життя від існування нації, неабиякому рівні самоосвіти місцевого селянства [3, 7–11]. Високий рівень національної ідентичності місцевих селян зазначав і відомий історик та публіцист Д. Дорошенко: "Селяни Катеринославщини відрізняються від селян, яких я знав на Київщині та й на своїй Чернігівщині, сміливістю, незалежною вдачею, великим почуттям особистої гідності. В значній мірі це були нащадки запорожців, вони зберегли козацьку вдачу своїх предків… Коли я побував на підміських селах Олександрівщини і познайомився з селянами, мене приємно вразила їх національна свідомість, нічого подібного я до цього не бачив, і тому, скажу по правді, я з захопленням пристав до культурно-просвітницької роботи, що велася в селах" [4, 120–121].

Другими за кількістю сільського населення Запорізького краю були німці, які користувалися найбільшими привілеями, оскільки заселялися на степові землі саме з метою аграрного освоєння територій. Німецькі колонії були зразковими у багатьох напрямах: застосуванні сільськогосподарських машин, розведенні високопродуктивної худоби, культурі землеробства загалом. Відзначалися німецькі переселенці й високим рівнем самоосвіти. Свідченням культурного розвитку колоній була велика увага місцевого керівництва до створення освітніх установ: початкових шкіл, училищ, курсів, різноманітних гуртків, організацій, товариств [5].

Таким чином, тривалий час сільське господарство переважало в Запорізькому краї, цей чинник відіграв вагому роль у процесі етнокультурного й соціального формування місцевого населення. Це позначилося безпосередньо на процесах розвитку періодичного друку в реґіоні, вплинуло на особливості формування фахово-професійних видань. Достатньо високий рівень освіти й самоосвіти місцевих селян (здебільшого заможних) сприяв зміцненню видавничих потужностей, розповсюдженню спеціалізованої літератури (періодичної та неперіодичної) серед сільського населення. Тому серед спеціалізованої періодики чи не першими були часописи сільськогосподарського спрямування. Об'єднані спільним цільовим призначенням періодичні видання для селян відрізнялися між собою широтою охоплення тематики. За цією ознакою з масиву часописів можна виділити: 1) універсальні (без конкретизації аграрного фаху); 2) вузькоспеціальні (для конкретних фахівців: пасічників, садівників, виноробів).

Універсальні часописи видавалися для широкого читання, тут друкували інформацію й коментарі про політичні, економічні події в державі та за її межами, культурно-просвітницькі проблеми, юридичні й економічні поради, які розширювали коло селянських інтересів, орієнтували людей у бурхливому потоці подій, сприяли згуртуванню господарів. До таких можна віднести щотижневик "Скиф" (Бердянськ, 1914) і двотижневий журнал "Родная земля" (Мелітополь, 1915). Тематичний спектр цих часописів спрямований на популяризацію інформації пізнавального та порадчого характеру, передусім щодо раціонального ведення господарства, а також про влаштування побуту, профілактики захворювань та особистої гігієни; проводили й активну культурно-просвітницьку роботу (розглядалися такі питання, як освіта та самоосвіта, роль селянства у громадському житті, проблеми виховання молодого покоління). Популярними були рубрики, в яких подавалися юридичні та медичні поради, їх пропонував для місцевого населення журнал "Скиф". Крім того, за допомогою часописів читач постійно був у курсі останніх економічних, політичних, культурних подій не лише краю, а й закордоння.

Інноваційною для сільськогосподарської періодики цього періоду стала рубрика "Молоде покоління" в журналі "Родная земля". Впровадження часописом молодіжної тематики мало позитивні відгуки у місцевого селянства, оскільки матеріли цієї рубрики були пронизані здебільшого просвітницькими ідеями і заохочували сільську молодь до навчання, популяризували народну освіту, тему створення української інтелігенції.

Для часописів вузькоспеціальної тематики характерною була зорієнтованість здебільшого на одному напрямі сільськогосподарської діяльності. Наприклад, щомісячний журнал "Виноградарство, виноделие и садоводство" (Бердянськ, 1914) всебічно розглядав проблеми садівників і виноробів, які є досить актуальними для населення півдня України. Щомісячник "Спутник пчеловода" (Бердянськ, 1912–1913) популяризував практичні знання про пасічництво, бджільництво. Актуалізуючи мету видання, головний редактор у вступній статті писав: "Главная задача нашего журнала определяется самим названием – быть ближайшим и постоянным руководителем начинающих пчеловодов, вносить свет знания в дело пчеловедения дедов-пасечников, и ныне пребывающих во тьме и мирящихся с варварскими приемами" [6].

Існували також часописи, що охоплювали кілька спеціальних тематичних напрямів. Наприклад, щотижнева німецькомовна газета "Der Landvirt" ("Сельский хозяин"), що виходила у Мелітопольському повіті протягом 1908–1915 рр., присвячувала свої сторінки публікаціям науково-популярних статей та повідомлень про землеробство, виноградарство, садівництво, бджільництво, виноробство та шовківництво. Окрім інформації про процес ведення тієї чи іншої справи, подавалися відомості й про фабрики та фірми, які виробляють спеціалізоване обладнання, що використовується в тій чи іншій галузі. Окремої уваги заслуговують матеріали, в яких розглядалася й аналізувалася фінансово-економічна складова ведення тієї чи іншої бізнесової справи.

До поліматичних господарських часописів можна віднести й перше жіноче видання на Запоріжжі, щомісячник "Die praktische Hausfrau" ("Практическая хозяйка", 1912–1915). Передусім друкувалися статті наукового і белетристичного змісту, що безпосередньо надавали інформацію дбайливим господиням із питань домоведення, гігієни, рукоділля, кулінарії, а також вихованню та догляду дітей молодшого віку.

Аналізовані періодичні видання призначалися для різних читацьких груп. Характерною ознакою була чітка орієнтованість на конкретного читача – реальну людину, певної статі, з відповідними знаннями, вміннями, навичками, світоглядом. Отже, цільова аудиторія сільськогосподарських часописів була досить обмеженою, що спонукало видавців-власників постійно шукати різноманітні засоби заохочення читачів передплачувати те чи інше друковане видання, обирати правильну тональність спілкування із читачем, дбати про постійне підтримання цікавості до нього. Так, наприклад, редакція журналу "Скиф" проводила щомісячні майново-грошові лотереї для своїх передплатників, "активних читачів та дописувачів" (1914. – 16 лип. – № 2). Серед нагород поруч із предметами побуту, необхідними селянинові, знаряддями праці, розігрувалися книги, театральні квитки, грошові призи.

Успіх видань зумовлювався дохідливим, простим і ясним способом побудови та викладу матеріалу. Чітко дозоване подання інформації з метою найкращого її засвоєння і запам'ятовування; наявність постійних рубрик, які забезпечували зручність у практичному користуванні часописом; стиль викладу, наближений до побутово-розмовного; манера звертання та загальна тональність спілкування забезпечували популярність часописів серед місцевого населення. І, безперечно, спрацьовувала вміла апеляція до почуттів місцевого селянина – дбайливого господаря, хорошого сім'янина, поважної людини з високими життєво-моральними цінностями.

Крім вищезгаданих видань, велика кількість сільськогосподарської періодики так і залишилась на стадії нездійснених проектів, про що свідчать архівні матеріали. Особливо болісними є згадки про заборону випуску першої українськомовної сільськогосподарської газети Запорізького краю "Рідна хата", яку намагався видавати в Оріхові Д. К. Ярош. Випуск часопису планувався з 1 січня 1910 р. у форматі щоденника, однак видавець вирішив заздалегідь отримати дозвіл і звернувся з клопотанням до губернатора на початку вересня 1909 р. У своєму клопотанні Дмитро Ярош писав: "... мета "Рідної хати" надати сільському населенню популярні статті, що стосуються різних запитів сільського життя: господарювання, релігії, суспільної моральності, науки, історії та природоведення" [7]. Рубрики і тематична структура майбутнього часопису відображені у програмі видання: 1. Статті морально-духовного змісту. 2. Белетристика: оповідання, нариси, вірші тощо. 3. Сільське господарство: землеробство, скотарство, садівництво, бджільництво, статті з питань домашнього ремісництва. 4. Медицина і гігієна. 5. Історія і природознавство. 6. Вісті: за кордоном, по Росії, по Малоросії; 7. Суміш: гумор і сатира. 8. Відповіді на запитання читачів. 9. Об'яви.

Загальне негативне ставлення місцевої влади до української періодики у цілому, навіть, незважаючи на те, що для 70 % сільського населення Запорізького краю рідною була українська мова, губернатор заборонив випуск газети. Аргументом до такого рішення були отримані свідчення від Бердянського повітового справника, який повідомляв, що моральні якості та політичні переконання Яроша сумнівні, а крім цього, він тяжко хворий на параліч ніг. Висновок губернатора від 23 жовтня 1909 р. був категоричний – "випуск "Рідної хати" не дозволити, Д. К. Ярошу відмовити" [6].

Не судилося здійснитися і проекту видання "Сельскохозяйственного листка" (1912), запланованого О. Ф. Новицьким у Бердянську. Причиною стала "добровільна й самостійна відмова видавця" – таке формулювання наявне у звіті губернатора від 21 квітня 1912 р. [8]. Ймовірною відмовою від виходу у світ послужило матеріальне становище; певно, видавець порахував витрати й прибутки і вирішив не ризикувати, або не побачив реальної перспективи нового видання.

Підсумовуючи дослідження, слід зазначити її вагому роль у просвітницьких процесах місцевого селянства, пов'язаних не лише з популяризацією новітніх знань у сфері аграрного розвитку реґіону, а й духовним та культурним вихованням народу, що виявлялось у заохоченні до навчання сільської молоді, поширенні народної освіти, формуванні української інтеліґенції серед різних прошарків населення.

  1. Земледельческий центр и Юг Росси. – СПб., 1911.
  2. Турченко Ф. Г. Південь України напередодні Першої світової війни // Наукові праці історичного факультету Запоріз. держ. ун-ту. – 2004. – Вип. XVII. – С. 7–47.
  3. Павловський Ю. Спостереження і враження земського статистика // Літературно-науковий вісник. – 1902. – Т. XVII.
  4. Дорошенко Д. Мої спомини про давнє минуле (1901–1914 роки). – Вінніпег, 1949. – 167 с.
  5. Хітрова Т. В. Місце і роль преси національних меншин в системі періодики Запорізького краю (1904–1920 рр.) // Масова комунікація в Україні та інформаційний виклик ХХІ ст.: Тези доп. міжнарод. наук.-практ. конф. – Д., 2005.
  6. Спутник пчеловода. – 1912. – 12 січ.
  7. Державний архів Автономної Республіки Крим. – Ф. 26, оп. 3, спр. 698, арк. 4.
  8. Там само. – Оп. 2, т.1, спр. 1602, арк. 7.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові