Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Ідеї визволення України в публіцистиці Юрія Липи

Кушнір О. Ю.


асп.
УДК 070: 94 (477) "1914/1917" Липа Ю.

У статті аналізується публіцистика Ю. Липи на прикладі ідейного змісту статті "Союз визволення України", виокремлюються провідні думки й переконання автора, розглядаються особливості формального втілення авторського задуму тощо.
Ключові слова: Юрій Липа, Союз Визволення України, національні рухи, націоналізм, публіцистика.

In tht article publicism of the Ukrainian writer Yuriy Lypa is analized specialy his article "Union of the Ukrainian Liberation" as well as authors fundamental ideas are stressed. Several drifts are made on peculiarities of the author formal text organization etc.
Key words: Yuriy Lypa, Union of the Ukrainian Liberation, national movements, nationalism, publicism.

Одеський період журналістської і літературної діяльності (1900–1918) Юрія Липи був коротким, але жвавим. У 17 років юнак стає редактором щоденної газети "Вісник Одеси", згодом видає брошури "Королівство Київське по проекту Бісмарка", "Носіть свої ознаки", "Гетьман Іван Мазепа", "Союз Визволення України", листівку Одеської Січі "Проти Корнілова!" тощо. Як вважає дослідник О. Янчук, одеський період характерний для Ю. Липи "початком літературної творчості", спочатку його "приваблювала суспільно-політична тематика та історія України. Він починає задумуватися над роллю і місцем України в європейській політиці" [7, 66].

Мета статті – проаналізувати ідеали молодого публіциста, визначити його політичні й державотворчі ідеали на прикладі окремої публікації, що має назву "Союз Визволення України". Стаття побачила світ навесні 1917 р. на сторінках газети-брошури "Народний стяг" (1917. – № 8) і одразу стала значущою для тогочасного медіапростору як рішучий і сміливий прояв позиції проукраїнськи налаштованого діяча півдня України всупереч соціально-політичним реаліям. Йшла перша світова війна, посилювалися позиції комуністичного руху, закладався фундамент народного невдоволення, що згодом переросло в громадянську війну. На цьому тлі самостійників-націоналістів, які перебували в тіні, ніхто не вважав за потужну силу. Сучасний одеський дослідник І. Белебеха так прокоментував ситуацію: "Події швидко розгорталися, формувалася українська революція, яка терпіла поразку за поразкою внаслідок недостатньої політично-національної зрілості її керманичів" [2, 4]. Поява статті "Союз Визволення України" мала ключове значення для свого часу й простору. По-перше, була прикладом проукраїнськи налаштованих виступів на півдні України, а по-друге, – свідченням того, що такі виступи в царській Росії можливі й відбуваються.

У змістових моментах публікації Ю. Липи слід виокремити кілька провідних думок, до яких автор постійно апелює і в правильності яких прагне переконати читача:

1. Союз Визволення України є єдиною організацією, що під час першої світової війни дбає про інтереси українців. Ця думка чітко сформульована на початку статті, коли автор повідомляє про мету появи Союзу, та в тій частині, де йдеться про його діяльність у таборах полонених українців. Зокрема зазначено: "В українському громадянстві ще при старому урядові відчувалась потреба в такій організації, яка б обстоювала інтереси Українців за кордоном і як треба, то голосно протестувала б проти насильств російського уряду над нашим народом. Таку організацію закордонні українці думали утворити ще в 1912 році, але заснувалась вона лиш в 1914 році на початку війни й прийняла назву "Союз Визволення України" [3, 3].

Вважаємо, що поданий Ю. Липою детальний аналіз діяльності Союзу Визволення України мав переконати читача в існуванні свідомої і потужної сили, яка опікується майбутньою долею своєї землі, батьківщини, її громадян. Автор постійно наголошує на таких положеннях: Україна стане незалежною; СВУ – це група осіб, яка може реально впливати на розвиток подій; саме ця організація навіть у час війни переймається потребами простих українців.

2. Російська імперія іманентно несе зло і варварство, Європа – високу культуру. Для демонстрації цієї думки Ю. Липа наводить відозву Союзу Визволення України "До громадської думки Європи", написану 25 серпня 1914 р. У її тексті є такі переконливі фрагменти: "Безпримірна задиркувата політика Росії привела цілий світ до катастрофи, подібної якій історія ще не знала. Ми, Українці, сини великого, поділеного між Австрією і Росією народу, який нечуваним способом пригнічується царатом, свідомі того, о що йде справа в цій війні. Звичайно не о ґеґемонію "ґерманізму", або "слов'янства", війна ведеться між культурою і варварством. Війна ведеться, щоб остаточно зламати ідею "панмосковітизму", який приніс незліченну шкоду усій Європі і загрожував її добробутові і культурі" [3, 5].

Думаємо, що натяки чи звинувачення Російської імперії у варварстві й "насадженні темряви", а також орієнтири на культурність та духовність Європи введені з такою метою: викликати чи посилити у свідомого українського читача відразу до середовища, в якому він живе; пробудити внутрішнє відчуття європейськості, яке, на відміну від "азіатської Росії", мешканці українських земель мали завжди; вказати альтернативний шлях розвитку, доступний за умови здобуття незалежності, за яку бореться Союз Визволення України.

3. Роль України й українців у першій світовій війні – підтримка військ європейських держав і здобуття незалежності після перемоги. Цю ідею Ю. Липа подавав обережно, не наголошував на ній так сильно, як на важливості зовнішньо- і внутрішньополітичних рухів. Бо потенційні читачі – жителі Російської імперії й учасники війни з протилежного боку – могли на емоційному рівні чинити їй опір. Тому третій розділ "Союз Визволення України і російська Україна" автор починає так: "Одною з перших відозв Союзу була "До Українського народу в Росії" (серпень 1914), друкована у Відні. В ній пояснили, що Росія винна в тому, що вибухнула війна і що вона далеко більший ворог Україні, як Австрія. Українцям не треба лякатись австрійських військ, бо серед них є сотні тисяч галицьких Українців і "Січових стрільців" (полки з охочих Українців). Навпаки австрійському військові треба допомагати, бо воно вижене з України усіх царських чиновників і "розвалить ту прокляту тюрму народів, що зветься царською імперією". Закінчується відозва такими словами: "Скинемо ж раз на завжди прокляте московське ярмо. Як не скинемо тепер, то ніколи. Не раніш як буде розбита Росія, підніметься вільна Україна. Настав час помсти, помстимось же за все!" [3, 9–10].

При всій зваженості Ю. Липи в судженнях про визвольну роль і значення австрійських, німецьких і турецьких військ, помічаємо цікаву деталь: публіцист, цитуючи тексти відозв, жодним чином не применшує їх гостроти. Тобто сам як українець, "присутній всередині", співпереживає і глибоко відчуває трагедію рідного народу в період воєнних зрушень, однак, як рішуче налаштований діяч, залишається прихильником конкретних дій, ініціаторами яких виступають українці на чужині еміграції, "присутні ззовні".

Варто зазначити, що Ю. Липа у своїй статті розмежовує поняття "уряди європейських країн", "народи європейських країн" та "війська європейських країн", наголошуючи на домінанті перших і других над третіми. Війська, з якими повинен зіткнутися пересічний українець у жорстоких умовах фронту, – це тільки інструмент досягнення незалежності, яким керують уряди, з якими (урядами) якраз і співпрацює Союз Визволення України.

4. Україна має всі підстави й можливості відбутися як держава. Ця думка окремо ніде не сформульована і не виписана, натомість простежується у всьому тексті статті. Так, Ю. Липа в поодиноких "ліричних відступах" згадує про прихильність німців до плану Бісмарка, що полягав у створенні незалежного Київського королівства; про демонстрації, що відбулися 1913 р. у Києві під час ювілею Т. Шевченка; про історичні традиції українського державотворення; про європейських високопосадовців, які з належною серйозністю ставляться до діяльності українських сил тощо.

Аналіз тексту статті дає всі підстави вважати, що публіцист, розмірковуючи про підстави української державності, вважав Союз Визволення України тією організацією, яка: показує Європі самодостатність українського етносу і його прагнення створити державу, яка б стала вододілом між російським варварством і європейською культурою; витлумачує і розвиває в рідного народу політичну, етнічну, національну та іншу самоідентифікацію, яка є запорукою утворення такої держави.

5. Для досягнення своїх цілей Союз Визволення України веде успішну й продуктивну співпрацю з урядами й народами європейських країн. Власне, про це мимохідь згадувалося вище. Ю. Липа наводить кілька показових фактів успішної співпраці з урядами європейських держав, що мало підкреслити впливовість СВУ на міжнародній арені. Так, якщо говорити про Туреччину, то "... найкращим показником ваги Союзу в міжнародних справах є подія, що сталася в кінці 1914 р., коли представник Союзу, Меленевський, був прийнятий турецьким міністром внутрішніх справ Талаат-Беєм. В бесіді з Меленевським Талаат-Бей обіцяв, що Висока Порта так само, як і кабінети (уряди) Берлінський і Віденський, допоможе українському народові сотворити незалежну державу... Завдяки тому ж Меленевському у Царгороді утворилась група Української соціальної демократії, яка мала на меті: 1) вкупі з українськими організаціями Австрії вести аґітацію проти Росії і утворити групи активної допомоги Австрії, яка єдина забезпечує національні права України; 2) повести ворожу Росії аґітацію і на Кавказі при допомозі кавказьких емігрантів з Царгорода; 3) утворити леґіони, які б ішли разом з турецькими військами" [3, 17].

Автор також роз'яснює роль СВУ у стосунках з державою, яка розпочала першу світову війну. Він наголошує: "... Союз грає роль переважно інформаційну. Така була його роль і під час формування славетних Січових стрільців. Союз допомагає волинським українським школам (22) через пропаґанду і збір даток на них. Відомо, що австро-угорський уряд не дав ані сотика на ці школи, і порівнюючи невелике українське суспільство мусить допомагати їм своїми датками" [3, 18]. Українська організація на чужині знайшла свою інформаційно-пропагандистську нішу на теренах Німеччини, адже, на думку Ю. Липи, "завдяки освідомлюючій праці Союзу німецька періодична преса по більшості стосується до нашого руху прихильно. Особливо прихильним оком дивляться на наш рух дві політичні течії: всенімці і імперіалісти в противенство консерваторам і клерикалам, які стосуються до нас доволі вороже" [3, 19].

Крім того, Союз Визволення України написав кілька відозв до болгарського та румунського (поки Румунія дотримувалася у війні нейтралітету) народів. Тексти цих відозв у статті Ю. Липи подані повністю.

6. Для поширення українських ідей серед українців СВУ веде активну діяльність у таборах військовополонених українців. Публіцист не без піднесення зазначає, що Союз Визволення України добився від урядів воюючих європейських держав утворення окремих таборів, де б українцям із російської армії надавалися певні пільги й привілеї. Характеристиці діяльності культурно-просвітньої місії СВУ в подібних таборах автор присвячує достатньо місця (приблизно шосту частину своєї праці), щоб чітко пояснити просвітницьку роль українських діячів. Ю. Липа наголошує: "Одною з найцінніших праць Союзу є його культурна робота поміж полоненими Українцями. Насамперед за просьбою Союзу уряди Туреччини, Німеччини і Австро-Угорщини дозволяють відокремити полонених Українців із російської України в національні табори. Цьому допомогло і те, що практика показала неможливість спільного життя Українців з Москалями, бо між ними зразу повстала ворожнеча, яка нераз приводила до масових бійок" [3, 20].

Крім цього, Ю. Липа зазначає: сотні галицьких і буковинських учителів ведуть з полоненими жваву просвітницьку роботу, вчать неграмотних; фахівці утворили аґрономічні школи, які мають свої дослідні поля та пасіку; гуртки аматорів мистецтва виготовляють усілякі гончарні вироби, вишивки зі стильних українських візерунків; створені ґімнастичні товариства "Січі"; видається в таборах і українська преса – наприклад, газета "Вільне слово" у таборі Зальцведель (Німеччина), що виходить двічі на тиждень. І ніби мимохідь публіцист подає цитату свого земляка: "Коли б харч трохи кращий, так і додому не вертався б, бо тут у неволі ми більш вільні, ніж у себе на батьківщині" [3, 21].

7. Заперечення звинувачень російської преси в штучності створення й продажності Союзу, його роботі на користь ворогів Росії. Цю думку Ю. Липа повторює в аналізованому тексті двічі: спершу як аргумент, що свідчить про агресивне засудження підцензурною пресою будь-яких самостійницьких віянь, зокрема й діяльності СВУ. Тут автор називає імена опонентів, розглядає конкретні випадки й показує недолугість функціонування царської журналістики. Публіцист пише: "...Ціле російське громадянство звернуло після одної події свою увагу на Союз. Це сталося через статтю, яку подав Алексінський в російський місячник "Современный мир" (№ 3, 1915). Сам Алексінський великий любитель сенсацій, але зате часто розминається з правдою. Його поведінку осудив товариський суд у Парижі. Сей Алексінський у своїй статті під заголовком "О провокації" розповідає з великим апломбом про те, що Союз Визволення України існує на німецькі гроші і що ним керує німецький уряд. Алексінський заявив, що всі факти "суворо провірені", але всю відповідальність склав на закордонну женевську газету "Боротьба" [3, 11].

В іншому випадку Ю. Липа згадує російську пресу наприкінці матеріалу; вдаючись до яскравої образності й порівняльності, висловлює загальне ставлення до всієї імперської журналістики: "Безпардонна преса нашої північної сусідки часами дорікає Союзові немовби він існує на німецькі гроші і працює, яко німецька аґентура. Та ця преса взагалі любить "разоблачати" українство у всіх його відмінах. Але так, як се з нею завжди буває фактичних доказів московська преса не дає. Чорносотенна московська контррозвідка намагалася дати якісь "фактичні докази", але виявилось, що всі її виведення на чисту воду основувалися на заявах напівбожевільного інваліда та на брехливій жандармській записці" [3, 25–26].

Слід навести ще одну деталь: як у першому, так і в другому випадках, коли аналізується діяльність преси, Ю. Липа висловлюється радикально й обвинувачувально. На нашу думку, це спричинено кількома факторами: позиції преси взагалі та друкованого слова зокрема як джерела інформації в 1917 р. були дуже сильними; преса неправдиво й однобоко трактувала діяльність антиімперських організацій; носії протилежних думок були позбавлені можливості відповісти на звинувачення через цензурні утиски.

Що ж стосується формальних ознак статті, то публікація Ю. Липи складається з чітко структурованих чотирьох розділів. Перший має назву "Мета і діяльність Союзу", де йдеться про причини появи, особливості діяльності, програму дій та наявність у світовій геополітиці об'єднання, яке відстоює інтереси України. Другий розділ – "Союз Визволення України і Російська Україна" – найкоротший, бо, як визнає сам автор, поширювати самостійницькі в підцензурній Росії ідеї вкрай важко, та й Союз не наголошує саме на такій діяльності. Ю. Липа в цьому розділі просто демонструє внутрішньоімперську агресію, що межує з фарсом, у ставленні до інакодумства. Третя частина праці "Союз Визволення України і європейські держави" присвячена розглядові успішності співпраці СВУ з союзними державами, які нічого не мають проти здобуття Україною незалежності. У четвертому розділі "Союз Визволення України після революції в Росії" автор подає еволюцію поглядів, діяльності та сприйняття СВУ на початку 1917 р.

Притаманними рисами публіцистики Ю. Липи виступають точність, достовірність, документальність, що підтверджує текст його статті "Союз Визволення України". Не випадково перед першим розділом автор зазначає джерела (всього 10), з яких брав інформацію для написання статті. А в чотирьох розділах присутні цитування оригінальних текстів, написаних членами СВУ, а також висловлювання про них. Якщо розглядати подібну структуру з погляду сучасного журналістикознавства, то це втілення класичного підходу до інформаційної журналістики (одне з правил якої свідчить: жоден журналіст не сформулює думку настільки адекватно, наскільки вона була сформульована в джерелі інформації чи ключовою особою).

У своїй статті Ю. Липа добирає для характеристики визначальних понять та образів (екстенсіоналів) дуже яскраві ярлики, чітко розмежовуючи їх на два табори: "позитивні" й "негативні" – на рівні інтенсіональному. Зокрема, якщо мова йде про Росію, то її образ формується "темними і жорстокими солдатами", "найгіршим дрантям російського громадянства", "безалаберним урядом і народною темнотою", "некультурною, шовіністичною пресою" тощо. Україна – це передовсім "культурне огнище Галичини", "робота поміж полоненими Українцями" у національних таборах, "щирі патріоти, що немало жертвують з своїх невеличких коштів на різні громадські справи" і т. п. У публікації присутній і третій – "нейтральний" – інтенсіональний полюс, який має загальне вираження "тимчасові союзники України на шляху до незалежності" (Австрія, Німеччина й Туреччина).

Ю. Липа не сформулював у своєму тексті жодного висновку чи настанови, однак постійно спонукає до певного способу сприйняття, подає солідний доказовий фундамент, аргументи поєднує з визначеними емоційними акцентами. Публіцист не цурався методики контрприйомів, що зокрема виявляється в тих моментах, коли в статті, написаній для українського читача, присутні тексти, адресовані європейцям (власне, фрагменти відозв). Таке поєднання мало підвести до переосмислення життєвих цінностей читача і зростання самосвідомості, бо Ю. Липа особисто знав, як сприймають українці та інші народи Європи ці звернення й відозви.

Проведений аналіз ранньої публіцистики Ю. Липи (на прикладі його статті "Союз Визволення України") свідчить про багаторівневу смислову структуру, національно-державотворчі засади автора, прагнення надати свідомому читачеві точку опори для зміцнення своїх українських переконань і прагнень. Стаття показує наявність у молодого автора вже сформованої віри і творчого потенціалу для творення в майбутньому вагомих публіцистичних виступів. Що, зрештою, і втілилося у трилогії "Чорноморська доктрина", "Призначення України" та "Розподіл Росії".

  1. Барладяну-Берладник В. Геополітичні погляди Юрія Липи // Творчість Юрія Липи в культурно-історичному контексті ХХ століття: Мат. Всеукр. наук. конф. Одеса, 27–28 квіт. 2000 р. – О.: Астропринт, 2000. – С. 7–16.
  2. Белебеха І. Юрій Липа як приклад еволюції політичної думки // Там само. – С. 3–7.
  3. Липа Ю. Союз Визволення України. – Одеса, 1917. – 30 с.
  4. Мейзерська Т. "Призначення України" Юрія Липи: проблема державності і міфологізація історії // Творчість Юрія Липи в культурно-історичному контексті ХХ століття. – С. 16–22.
  5. Семиотика: Собрание научных статей / Под. ред. Ю. С. Степанова. – М.: Радуга, 1983. – 644 с.
  6. Хижняк І. Про концепцію національної ідеї у творчості Юрія Липи // Творчість Юрія Липи в культурно-історичному контексті ХХ століття. – С. 22–28.
  7. Янчук О. Одеський період життя і діяльності Юрія Липи (1900–1918) // Там само. – С. 62–69.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові