Ласкаво просимо

УДК821.161.2- 92 "19"

 

У статті досліджено процес формування державницьких поглядів В. Ґренджі-Донського та утвердження ідей державності й соборності через журналістську діяльність та творчість.

Ключові слова: державність, соборність, світогляд, публіцистика.

In the article the authors investigate the ideas of statebuilding in the publicist activity of V. Grendza-Donskyj and its implementation in his journalist and creative work.

Key words: Statehood, Unity outlook, publicism.

Проблема державності й соборності в публіцистиці В. Ґренджі-Донського посідає одне з чільних місць. Це зазначають дослідники Б. Романенчук, О. Мишанич, І. Жигуц, В. Барчан, Н. Ференц та ін. у контексті розгляду громадської, літературної, журналістської діяльності письменника й публіциста. Однак ґрунтовне дослідження публіцистики В. Ґренджі-Донського досі відсутнє. На наш погляд, саме в статтях, репортажах, інших матеріалах публіцистичного жанру чи не найкраще простежуються його світоглядні засади, суспільно-політична, громадянська позиція, що, відповідно, знайшло відбиток і в художній творчості. Зробимо спробу простежити це на матеріалі публіцистики В. Ґренджі-Донського.

Публіцист не брав участі у визвольних змаганнях 1918–1921 рр., але він належав до того молодого покоління закарпатських українців, яке було свідком української державності. Цей дух надихав нове покоління і змушував шукати нових шляхів і нових форм діяльності. Зрозуміло, що в умовах Закарпаття цей процес відбувався по-іншому. Питання формування державницьких поглядів В. Ґренджі-Донського має кілька важливих аспектів. Першорядним аспектом є утвердження державницьких поглядів у його публіцистиці, формування державницької позиції тих друкованих видань, що їх редагував В. Ґренджа-Донський. Першим таким виданням був журнал "Наша земля". Дослідник А. Штефан вважав цей часопис радикально-соціалістичним і націоналістичним. Б. Романенчук висловлював думку про "засадничо національно-соборницькі позиції" журналу [3, ХVІІІ].

В. Ґренджа-Донський згуртував навколо місячника (а це був тип літературного і суспільно-політичного видання) прозаїків, поетів, одне слово, інтелігенцію. Дописували до нього й анонімно. Журнал мав великий вплив на молодь. У "Нашій землі" з'являлися серйозні критичні статті, спрямовані проти політики чеського уряду на Закарпатті, були й публікації про життя на інших окупованих українських землях. В. Ґренджа-Донський вміщував тут статті на літературні теми (про Т. Шевченка, І. Франка, С. Черкасенка, О. Кобилянську), низку публікацій фейлетонного, а іноді й памфлетного звучання, присвячених шкільній політиці ("Наша шкільна політика", "Шімек і його шкільна політика", "Наслідки шімеківської шкільної політики" і т. д.). Тут надруковано його подорожні нариси, в яких публіцист писав про знедолене село, виступав проти чехізації. Це й етнографічні матеріали, а також поезія і проза. За творчим доробком читач завжди бачив свідомого патріота і громадського діяча.

В. Ґренджу-Донського неодноразово звинувачували у прокомуністичних чи радянофільських поглядах. Мотиви своєї діяльності в "Нашій землі", свої погляди публіцист відстоював у відкритому листі до редакційного комітету (1928. – Ч. 12 ): "Не робив я це з інтересу (тобто для особистої матеріяльної користі. – Авт.),.. ту працю диктувала мені любов до свого, до рідного. Мій нещасний народ чекав того. Скора українізація українського Закарпаття – це було моєю метою, національне освідомлення – було моєю ціллю. Я бачив, що "русинізм" ми повинні знищити, ще поки він не закорінився, бо інакше заслонить він нам небесне світло рідної української культури. Я бачив, що сепаратистичний "русинізм" веде нас до нашої національної смерти, і ми, коли хочемо жити, повинні всі як один проповідувати і здійснювати культурну єдність свого великого українського народу". Далі він писав: "У "наших" – большевик, у комуністів – я фашист...". А закінчив В. Ґренджа-Донський так: "Нехай живе наша рідна українська культура! Нехай живе українізація Закарпаття для знищення чехізації!" [2, 3–4].

У відкритому листі до редакційного комітету В. Ґренджа-Донський згадує про безглузді статті проти нього в "паршивому", як він пише, органі соціал-демократії "Вперед", де опублікована звинувачувальна стаття "На службі в комуни", в якій публіциста запідозрили у зв'язках із комуністами. У спростуванні письменник відповів, що він служить не комуні, а народові, що "Наша земля" – не комуністичний орган, а незалежний безпартійний журнал, що боронить інтереси "цілого українського працюючого народу в ЧСР без огляду на партійну чи релігійну приналежність" [2]. Автор заперечував не лише особисті стосунки з комуністами, а й те, що Москва фінансує "Нашу правду", що "Наша земля" перебрала на себе функції забороненої "Карпатської правди", газети комуністів.

Поряд із листом до редакції тижневика "Вперед" і зверненням до редакційного комітету "Нашої землі" колегія подала невеликий коментар публіциста, в якому він вважав за потрібне ще раз заявити: "Моє минуле – відкрита книжка. Хоч чую себе письменником-оборонцем покривджених, комуністом я ніколи не був і не є, а є я українцем, по переконанню радикальним націоналістом і як син селянина ношу на серці долю того пригнобленого селянства, що віками гинуло в ярмі. Отже, прошу мене вважати націоналістом, не большевиком...". Щоправда, це категоричне ствердження своїх "націоналістичних" поглядів автор продовжує освідченням у любові до рідної, дорогої йому України, "хоч би вона звалася навіть і радянською!" [2].

Дослідження журналістської діяльності В. Ґренджі-Донського у "Нашій землі" та аналіз конфлікту з його опонентами дає змогу зробити висновки про політичні погляди публіциста, зокрема про їх еволюцію. Завдяки виступам у тижневику письменник здійснював національне виховання, що в умовах Карпатської України кінця 20-х рр. означало дуже багато, адже було одним із етапів шляху до державницької ідеї, до здобуття державності.

Що ж до звинувачень у зв'язках із комуністами, то можна припустити, що, певно, якісь контакти були, оскільки у Харкові вийшла у світ поетична збірка закарпатця. Можливо, в українізацію В. Ґренджа-Донський теж вірив. До речі, у своїх публікаціях він досить часто вживав термін "українізація", застосовуючи його до місцевих умов і маючи на увазі "національне виховання". На нашу думку, конфлікт із опонентами (звинувачення у зв'язках із комуністами) не зробив його, звичайно, націоналістом (на той час), але він посприяв його політичному визначенню, становленню політичних поглядів. Так, уже незабаром після заборони "Нашої землі" публікації В. Ґренджі-Донського почали з'являтися на сторінках "Свободи" (друкований орган Християнської народної партії, редагував А. Волошин). У статті "Конгрес народної молоді Підкарпаття" (1929. – 11, 17 лип.) публіцист часто послуговується поняттями "національна свідомість", "національна гордість", "національне почуття"; пише про святу ідею і клич "незабутнього, великого пророка Т. Шевченка: "Борітеся – поборете!..". Привертають увагу такі думки: "Армія молодих борців стоїть напоготові! Народ, що має армію національно-свідомої молоді, доб'ється нарешті до своєї Волі, до своєї національно-господарської незалежності". У цій статті В. Ґренджа-Донський ще раз заманіфестував свою відданість ідеї соборності, заявивши, що закарпатські українці – це частина великого українського народу, що живе за Карпатами. Важлива обставина: В. Ґренджа-Донський проголошував ідею незалежності й посилався на досвід чехів, які скинули чуже ярмо через триста років, а конгрес молоді в ухвалі проголошував лояльність "до нашої республіки і до чехо-словацького народу", однак вимагав лояльності до закарпатських українців із боку влади.

Процес становлення державницьких поглядів В. Ґренджі-Донського тривав і надалі, зокрема під час його співпраці у газеті "Українське слово" (позапартійний суспільно-політичний часопис, що виходив за редакцією М. Бращайка), гаслом якого було: "Пора вже, щоб щезло українофільство, москвофільство, а щоб усі пізнали, що ми є один український нарід". Журналістський доробок публіциста тут кількісно значно більший, ніж у "Нашій землі" і більш зрілий, він не дає підстав сумніватися у характері політичних поглядів автора і напрямі їх еволюції.

Тематична палітра публікацій майже не зазнала змін. Переважає соціальна проблематика: "Як допомогти голодуючій волівській Верховині" (1933. – Ч. 10), "Чому дорога кукурудза?" (1934. – Ч. 12), "Нечуваний голод на Волівщині" (1934. – Ч. 29), "Готель "Солома" (1935. – Ч. 14), "Вилучіть з монополю кукурудзу!" (1935. – Ч. 30); культурницька – "Український театр" (1932. – Ч. 5), "Вистава підкарпатського малярського мистецтва" (1933. – Ч. 2), "Мачушині діти" (1933. – Ч. 6), "Квадратура кола" (1935. – Ч. 4), "Барон Кіммель" (1935. – Ч. 21), "Двадцята річниця смерти другого генія нашого народу – Івана Франка" (1936. – Ч. 19), "Справи нашого українського театру" (1938. – Ч. 49); звіти і статті з конгресів і з'їздів українських учителів, жінок, молоді, із всепросвітянського з'їзду та просвітянських зборів; численні матеріали, спрямовані проти москвофільського руху.

Аналіз публікацій В. Ґренджі-Донського дає змогу зробити висновок, що публіцист упродовж громадсько-політичної діяльності стояв на соборницьких позиціях, і це помітно передусім в його публікаціях на сторінках "Українського слова", хоча поступово формувався його характер, міцніли державницькі погляди й віра в досягнення своїх ідеалів.

Зазначимо, що ідея соборності в українській політичній думці з'явилася раніше, ніж ідея державності. Українська революція після краху російського самодержавства сколихнула й закарпатських українців, які, за висловом П. Стерча, "з запалом кинулися до державного будівництва" [4, 17]. Присутність Січових стрільців прискорила пробудження національної свідомості, згодом ще більшою мірою цьому сприяло проголошення незалежної УНР у Києві і ЗУНР у Львові. 21 січня 1919 р. на всенародних зборах делегатів від міст і сіл Закарпаття 420 делегатів "однодушно проголосили злуку всього Закарпаття, включно з Пряшівщиною, з Українською Соборною Державою"[4, 17]. Цю подію В. Ґренджа-Донський, разом із іншими громадсько-політичними діячами Карпатської України, називав історичною. Це не вплинуло на міжнародно-правовий статус Карпатської України. Під тиском обставин закарпатські українці змушені були приєднатися до Чехо-Словаччини, оскільки приєднання до Угорщини лише продовжило б агонію й означало б національну смерть. І хоч проголошення єдності з УНР 21 січня 1919 р. мало ілюзорні правові наслідки, та в політичному плані воно все-таки давало можливість українським діячам заявити про єдність із усім українським народом, що сприяло національному самовизначенню, допомагало захищати мову, культуру, духовність, традиції не просто якогось незначного за кількістю "русинського" племені, а частини західної гілки українства від імені великого сорокамільйонного слов'янського народу.

Це розуміли українські діячі Закарпаття, до цього аргументу постійно вдавався публіцист В. Ґренджа-Донський. У статті "Тарас Шевченко" він писав про генія нашого народу: "Нас, підкарпатських українців, покривали чорні хмари й мало знали ми про Тараса Шевченка. Але пізнавши його золоті слова, ми також відчули ще, що він є наш, що пам'ять його дорога нам, живе і житиме серед нас... Він найбільший син того самого народу, котрого й ми є нероздільною частиною..." (1927. – Ч. 2). Подібні думки висловлював закарпатський письменник про І. Франка з Галичини, О. Кобилянську з Буковини, М. Садовського, М. Аркаса, С. Черкасенка з Наддніпрянщини.

Проголошення єдності з українським народом потрібне було для того, щоб врятувати українців Закарпаття від денаціоналізації, протистояти "москалізації" (вислів автора), щоб відбивати спроби "сфабрикувати" з закарпатських українців "якесь окремішнє плем'я і тим відірвати нас національно від матірнього пня". Ці ідеї виразно висловлені у статті "Мадярські магнати опікуються нами", опублікованій у "Нашій культурі" (1928. – Ч. 11), та матеріалі "Конгрес народної молоді Підкарпаття", що побачив світ на шпальтах "Свободи" (1929. – 11, 17 лип.). Ідея соборності чітко звучить у звіті "Величний всеукраїнський з'їзд в Ужгороді дня 17.Х. 1937", надрукованому "Українським словом" (1937. – Ч. 39) та інших публікаціях.

В. Ґренджа-Донський використовував ідею соборності не лише як політичне гасло; вона була своєрідною методологічною засадою захисту української літературної мови. Це той випадок, коли публіцист і громадський діяч не лише на словах, а й на практиці, на ділі дотримується проголошених ідей і гасел, адже він першим серед українських літераторів перейшов на фонетичний правопис. Це давало йому підстави дорікати тим, хто займав у цьому відношенні непослідовну або й лицемірну позицію. А питання було справді важливе і принципове. Скажімо, закарпатські комуністи (керівництво місцевим комуністичним рухом, як пише Я. Грицак, здійснювали мадяри і євреї, які раніше підтримували угорський радянський режим у квітні 1919 р. [1, 169]) свої партійні органи видавали суржиком, сумішшю місцевих діалектів і російської мови. "Але починаючи з 1926 р., місцева комуністична партія перейшла на українські позиції і своє завдання вбачала в тому, щоб прищеплювати місцевому населенню почуття української національної самобутності", – вважає Я. Грицак [1, 169]. Річ у тім, що закарпатські комуністи теж перейшли у своїх виданнях на фонетичний правопис. (Очевидно, що й авторитет В. Ґренджі-Донського хотіли вони тоді використати, як і авторитет тижневика "Наша земля".) Проте помилково вважати, що комуністи перейшли на укра-їнофільські позиції, оскільки Я. Грицак мав би сказати "на радянські позиції". Помилковим є його твердження про те, що місцеві комуністи були байдужими до національного питання. Насправді, місцеві комуністи (мадяри і євреї) були байдужі до української справи, бо називалися "інтернаціоналістами" і служили Комінтернові, який перебував у Москві. (Зрештою, Я. Грицак висловив одну парадоксальну думку – ідею української соборності остаточно реалізували... більшовики.)

В. Ґренджа-Донський прагнув волі й незалежності для України, хоча це бажання не спиралося на революційні методи боротьби. Так, у листопаді 1937 р. публіцист як прес-референт Першої Центральної Руської (Української) Народної Ради підготував комюніке про її реорганізацію. Тоді її головою було обрано А. Волошина, його заступниками Ю. Ревая і С. Клочурака. У своєму статуті ЦРНР заявляла, що виступає за неподільну демократичну ЧСР, що підкарпатський український народ має можливість повного політичного, культурного і господарського розвитку, що вона свідомо відокремлює державно-політичну проблему від культурної; ЦРНР відкидала звинувачення в антидержавних тенденціях, закликала українську суспільність до дисципліни, щоб продемонструвати зрілість і свідомість, рішуче заперечувала всякі провокаційні наміри, які можна було побачити в тодішній національно-культурній боротьбі. Як бачимо, тут задекларовано свідчення лояльності до влади, хоча, можливо, й зроблене з тактичних міркувань. У всякому разі, в Галичині, де українсько-польське протистояння було означене чітко і безкомпромісно, де державність була головною метою, історичним імперативом, а революційні, збройні методи боротьби єдино можливими і виправданими, таку позицію інакше як угодовською не назвали б, хоча й тут парламентські, політичні методи боротьби сповідували УНДО, УПСР, ФНЄ, УСДП, УНО тощо. Але разом із зростанням рівня національної свідомості, національної консолідації закарпатських українців зростала і набирала ваги і державницька ідея, і готовність до боротьби.

Переломним моментом, що ознаменував новий етап у формуванні національної свідомості закарпатських українців, був, на нашу думку, Всепросвітянський з'їзд в Ужгороді, що відбувся 17 жовтня 1937 р. Розповідь про цей з'їзд (жанрову належність цієї публікації визначити важко, зважаючи на різноманітність способів відтворення) В. Ґренджа-Донський умістив у двох подачах на сторінках "Українського слова" (1937. – 21, 28 жовт.). Автор відзначав високе емоційне піднесення делегатів з'їзду, які стверджували, що будуть боротися до останнього за рідну мову і культуру. У розповіді про з'їзд зафіксовано основні тези виступів: бути господарем на рідній землі; закарпатські українці – один народ, одна мова; москвофільство – запеклий ворог українців; вимога реформ у шкільництві; заклик до єдності в обороні рідної мови і культури. Проте з цензурних міркувань журналіст не виклав змісту промови С. Росохи, який заявив: "Дотепер ми боролися за автономію Закарпаття, але тепер ми вже не хочемо автономії від чехів, бо ми хочемо Самостійну і Соборну Українську Державу, за яку будемо боротися до останньої краплі крові!" [6]. Зауважимо, що Українська Соборна Самостійна Держава – це термін із програми ОУН, а С. Росоха на той час був членом ОУН і одним із редакторів журналу "Пробоєм" (Прага), органу української націоналістичної молоді Закарпаття.

У цьому контексті цікава стаття В. Ґренджі-Донського "Доки ще нам чекати?" в "Українському слові" (1937. – Ч. 47, 48; 1938. – Ч. 5). У примітці редакція зазначила дискусійність порушених проблем. Автор закликає до національної єдності й у зв'язку з тим, що через два роки мають відбутися вибори до парламенту, агітує закарпатських українців вийти зі складу чеських партій і створити "свою, щиро народну партію", бо саме таким чином, на його думку, можна здобути не один, а кілька мандатів у парламент. Публіцист виступає за необхідність узгодження різноманітних економічних і соціальних інтересів, наполягає на створенні однієї української незалежної партії: "Та переживаємо переломні часи, нам наші національні інтереси, коли "бути чи не бути" понад усе важніше і ми повинні відложити всі свої дрібнички, щоб спільними силами рятувати те, що нам найважливіше: НАШУ НАЦІОНАЛЬНІСТЬ. Не забуваймо, що Підкарпаття – це малий клаптик землі і коли партійна, чи краще кажучи, соціяльна диференціація – це наша загуба. Можу я бути соціялістом, але мені дорожчий той український священик, ніж соціяліст чужої нації, хоч би клясово й ближче стояв до мене; можу я бути, наприклад, найрадикальнішим націоналістом або фашистом, але той український комуніст мені дорожчий, чим націоналіст або фашист чужої нації, що мені чужий як по крові, так і по мові, і по культурі" (1937. – Ч. 47). Це нова теза у публіцистиці В. Ґренджі-Донського, адже, по суті, він утверджує головну ідею націоналізму – "нація понад усе!".

У другій подачі цієї статті автор висловлює погляди на партійне будівництво, зокрема моделює майбутнє Всенародної Української Партії (таку назву пропонує публіцист). Він неодноразово наголошує: досить українцям "валятися" у передпокоях чеських, москвофільських чи мадярських партій. Стаття справді викликала неоднозначні обговорення. Третю подачу В. Ґренджа-Донський підготував аж на початку лютого 1938 р., полемізуючи з лідерами інших партій. Його основні тези: нова партія повинна виробити зрозумілу програму; треба вірити у власні сили; русина спочатку слід виховати у національному дусі, а вже тоді, як він стане свідомим українцем, ділити на класи... Згодом В. Ґренджа-Донський знову повернувся до цієї теми на шпальтах "Українського слова". У статті "Вдарила дванадцята година (Чи дійдемо згоди?)" він пропонує "заложити "об'єднання" всіх українських партій на Підкарпатській Русі. Це об'єднання гуртувало б УСІХ УКРАЇНЦІВ НА ПІДКАРПАТСЬКІЙ РУСІ, НАДАЮЧИ ЇХНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОГРАМУ – УКРАЇНСЬКУ ПРОГРАМУ, що випливала б із потреб і конечностей нашого українського життя" (1938. – Ч. 20).

Варто зазначити, що на початку 30-х рр. у політичний і публіцистичний лексикон щораз більше починають проникати з Галичини ідеї і гасла українського націоналістичного руху. На думку Ю. Химинця як провідника Крайової екзекутиви ОУН у 1932–1940 рр., націоналістичний рух вперше виступив відкрито у липні 1934 р. на II з'їзді молоді в Мукачеві [5, 68]. Популярним серед молоді був місячник "Пробоєм", орган націоналістичної думки, який видавав у Празі спочатку М. Лелекач (1933), а згодом С. Росоха (1934–1943). Навколо журналу згуртувалися українські студенти, вихідці з Закарпаття, що навчалися у Празі. У серпні 1938 р. на з'їзді в Рахові делегати вперше в історії Закарпаття заспівали гімн "Ще не вмерла Україна", а С. Росоха завершив промову гаслом українських націоналістів "Слава Україні!". І все ж, на нашу думку, зміцнення самостійницьких прагнень закарпатських українців було результатом не стільки імпортованих ідей українських націоналістів (хоча і цей чинник був важливим і його не можна не брати до уваги), скільки зростання національної свідомості українського суспільства, а також розвитку міжнародної ситуації.

Велика роль у цих процесах належала пресі. 15 червня 1938 р. газету "Свобода" перейменовано на "Нову Свободу", нове видання стало щоденним. В. Ґренджа-Донський був активним автором "Нової Свободи". 18 січня 1939 р. засновано єдину політичну партію закарпатських українців – Українське національне об'єднання. Тоді ж президія УНО вирішила перетворити газету в свій орган, а В. Ґренджу-Донського призначити головним редактором. Цей період його діяльності – найяскравіша сторінка життя публіциста, який водночас був і прес-референтом президії УНО. Віднині дещо змінюється стиль публікацій В. Ґренджі-Донського – вони набувають директивного характеру, стають закличними, емоційними (поєднання святковості, піднесення, урочистості й буденних банальних думок про щоденні проблеми). У статті "Карпатська Січ і вибори" публіцист пише про виборчі завдання; в публікації "Впали маски" він різкий і категоричний в оцінці політичних противників – чеських шовіністів, мадяронів, русофілів. Редактор вимагає унеможливити доступ ворожих газет, які продовжували підривну діяльність проти українства за часів Карпатської України.

Отже, формування політичного світогляду публіциста – складний шлях від патріотизму до державницького світогляду, про що свідчить як його журналістська і громадська діяльність.