Ласкаво просимо

к. філол. н.
УДК 070. 487: 82-7 (477. 64) "1920/1930"

 

У статті досліджуються особливості функціонування сатиричних жанрів у місцевій пресі тоталітарного періоду, лінгвостилістичні прийоми комічного контрасту в малих сатиричних формах газетної публіцистики (на матеріалі запорізької преси 20–30-х рр. ХХ ст.).

Ключові слова: сатирична замітка, сатиричне оповідання, комічний контраст, сміхова культура, тоталітарна журналістика, експресія, поетика.

The article deals on the pecularities of the satiric genres in the regional periodicals of the period of totalitarity regime, as well as stylistical methods of the comic contrasts depicted in the newspaper publicism (meanwhile Zaporizha periodicals of the 1920–1930th) are analized.

Key words: satiric notes, satiric story, comic contrast, totalitarian journalism, expression, poetics.

У сучасній генології публіцистичного тексту відсутні ґрунтовні дослідження жанрово-стилістичної специфіки так званих "малих" сатиричних форм. Пресолінгвістичні розробки подають структурно-генетичну характеристику лише найпоширеніших жанрів сатиричної публіцистики – фейлетону та памфлету. Такі ж форми, як сатирична замітка, репліка, байка, гумореска (гумористичне та сатиричне оповідання, жарт), пародія (пародійна хроніка), епіграма, усмішка, анекдот, сатиричний афоризм, до цього часу не знаходять належної науково-лінгвістичної інтерпретації. Усі ці аспекти зумовлюють актуальність дослідження. Крім того, незважаючи на тривалу історію пресолінгвістики, різнорідність наукових напрямів і методологічних засад дослідження мови преси, до цього часу у вітчизняному мовознавстві не вироблено чіткої методики лінгвостилістичного й жанрово-стильового аналізу розвитку газетно-публіцистичного стилю у зв'язку із соціально-культурним контекстом певної епохи.

Мета статті – дослідити особливості функціонування сатиричних жанрів, зокрема сатиричного оповідання, у пресі Запорізького реґіону тоталітарного періоду; виявити специфіку експлікації сміхової культури українського народу в газетній публіцистиці зазначеного періоду.

Художньо-сатирична група жанрів запорізької преси зазначеного періоду представлена лише кількома формами – сатиричною заміткою й гуморескою (порівняймо, у сучасній сатиричній публіцистиці налічується близько п'ятнадцяти її жанрових різновидів [6, 292]). Кількісна та якісна незадовільність функціонування сатиричних жанрів посилювалася й незначними хронологічними рамками та обмеженими типологічними сферами їх побутування. По суті, такі форми активізувалися лише в єдиному типі преси реґіону – селянській газеті "Селянське життя" ("Степова комуна") у період 20-х – початку 30-х рр. ХХ ст. У місцевих масових виданнях подальших років майже не трапляються зразки сатиричних жанрів. Пояснення такого явища знаходимо перш за все в несприятливих соціокультурних умовах, адже, починаючи з 30-х рр. відбувається інтенсивний розвиток тоталітарної моделі журналістики й, відповідно, специфічної лінгвальної системи – тоталітарної мови, основна функція якої – "утвердження офіційних ідіологем та міфів" [2, 7].

Сатиричні жанри публіцистики, в основі яких – комічне відображення ненормативних явищ дійсності (з погляду морально-етичних позицій суспільства) і відкрите висміювання їх, перебували поза межами тоталітарної культури. Апелюємо до висновків Л. Кройчика: "Чим вищий рівень розвитку суспільства (перш за все рівень його духовного розвитку), тим вища його сміхова культура" [1, 12]. Розгортаючи логіку цього судження, вчений звертається до цікавої й важливої для нас ідеї Д. Лихачова: "Світ сміху – це своєрідний світ "антикультури", що протистоїть пануючій офіційності, штучному соціальному змертвлінню" [1, 12].

Близькою є концепція Н. Купіної. Дослідниця розглядає певні сатиричні жанри (загальнонародний політичний анекдот, сатиру М. Зощенка) як специфічні "мовні опори" тоталітарній мовній системі. На думку вченої, лінгвальний опір відбувається внаслідок дії двох типів мовленнєвих реакцій: перший, коли конкретний мовець намагається вирватися з "лещат ідеологічних стандартів, подолати обмеженість тоталітарного світогляду"; другий тип спостерігається в тому випадку, коли носій мови "відчуджується від системи ідеологем і міфологем" [2, 6–7].

Стилістичні норми сатиричних форм публіцистики, у жанрову природу яких закладений комічний контраст, вимагають "зруйнування загальноприйнятих мовних норм вираження думки й почуття" [5, 182], а отже, посиленої інтенсифікації їх лінгвальних засобів. Зрозуміло, така жанрово-стилістична специфіка мінімізувала функціонування сатиричних текстів у період тоталітарної журналістики.

Саме цією обставиною пояснюємо відсутність у жанровій парадигмі місцевої преси 30–40-х рр. фейлетону, в якому, у порівнянні з іншими сатиричними творами, виявлення комічного досягає найгостріших форм. Створення сатиричних образів у фейлетоні здійснюється (поряд із засобами комічної типізації) за допомогою експресивних засобів ("засобів загострення" [1, 14]) – гротеску, гіперболи, пародіювання, окарикатурювання, літоти.

Гумористичне / сатиричне оповідання й сатирична замітка, як правило, мають дещо знижені, "пом'якшені" форми мовностилістичного й семантико-стильового контрасту, та максималізована експресивність їх текстів досягалася широким залученням розмовно-просторічних конструкцій. Актуалізація таких лінгвальних елементів у структурі публіцистичного тексту визначалася передусім типологічними характеристиками газетного видання, в якому вони функціонували. Міжстильовий контраст усно-розмовних та книжних форм визначаємо у такому художньо-сатиричному різновиді місцевої публіцистики 20-х рр., як сатиричне/гумористичне оповідання. Початки побутування такої жанрової форми припадають на 1926 р., саме в цей час у "Селянському житті" з'являється постійна рубрика "Малий фейлетон", яка проіснувала до кінця 1930 р.

Невеликий обсяг творів цієї рубрики, а також одиничний факт, покладений у їх сюжетну основу (у фейлетоні, як відомо, певний, часто умовний, факт, "розчиняється" в розмаїтті порушених проблем), динамічний сюжет та відсутність деталізованої характеристики персонажа дозволяють розглядати цю публіцистичну форму як сатиричне/гумористичне оповідання. До того ж, за свідченнями більшості пресознавців, фейлетон виділився в окремий жанр лише наприкінці 30-х рр.; тобто аналізуватимемо сатиричну форму, яка передувала фейлетонній. І хоча сатиричне оповідання 20-х рр. ще тяжіло до художньо-літературних жанрових відповідників, саме в цей період відбувається "кристалізація" фейлетонних ознак у його мовленнєвій структурі: алогізація викладу, пародіювання, введення персоніфікованих образів, тенденція до експресивного контрастування лінгвальних одиниць, метафоричне використання фразеологічних одиниць, вживання пейоративної лексики для створення комічних порівнянь. Проте слід зазначити, що лексичною й експресивною домінантою мовної картини сатиричних оповідань виступали розмовно-просторічні, розмовно-побутові елементи.

Розглянемо специфіку інтенсифікованої виразності мовних засобів одного з перших сатиричних оповідань під назвою "Рожество твоє…", опублікованому в газеті "Селянське життя" (1926. – 27 січ.). Твір починається зі своєрідного епіграфа: "Голова місцькому радслужбовців с. Комишувахи, Жеребецького р-ну Санько Тяглий та член правління споживчого т-ва Гладун Іван Семенович під різдво набрали собі "кумпанію", взяли гармошку, бубон, пару пляшок та й пішли "рожествувати" (з допису селькора). Різдво, що й говорити, – подія неабияка… І от же ж треба знати, як його одсвяткувати. Бо не всякий зуміє. Головним чином, який матеріял використати, щоб богові догодити і людей не оганьбити. Отут то й треба голови. Та неабиякої, а такої голови, такої голови як от приміром голова Комишуваських радслужбовців, Санько Тяглий… Мало одного взвару, ковбаси чи там горілки. Сила не в цьому. Сам нічого не вдієш… Тут колектив – перше діло. А як кооперація є діло колективне, то й вирішив він справу організувати на колективних підставах разом з членом правління кооперативу Гладуном Іваном Семеновичем".

Висловлювання зачинової структури оповідання побудовані за принципом мовностилістичного протиставлення. У контрастні відношення вступають офіційно-ділові та розмовно-просторічні форми. Неважко помітити, що епіграф твору містить елемент пародіювання: його мовлення та синтаксична організація іронічно імітують тексти офіційно-ділового стилю. Та введення в контекст розмовної й позалітературної просторічної лексики (кумпанія, рожествувати), а також суфікс здрібнілості в антропонімі Санько (подібні словотвірні засоби використовуються переважно в описах дітей) надають мовленню особливих зневажливих, сатиричних відтінків; така експресивність тексту допомагає довести поведінку зображених постатей до абсурду.

Тип контрасту "високе офіційно-ділове – усно-розмовне" виявляємо й у такій частині тексту (вона протиставлена всьому подальшому мовленнєвому матеріалу оповідання): "Тут колектив – перше діло. А як кооперація є діло колективне, то й вирішив він справу організувати на колективних підставах разом з членом правління кооперативу Гладуном Іваном Семеновичем". Цікаво, що канцелярські штампи, які не володіють узуальною експресією, набувають у цьому неприродному для них контексті особливої інтенсифікованої виразності й передають нікчемність дійових осіб.

Не мають додаткових конотативних оцінок у мові й власні імена. Але в сатиричних жанрах вони набувають особливого змісту. Так, у цьому творі автор, висміюючи глупоту й недоумкуватість головних героїв, називає їх виключно на прізвище, ім'я та по батькові – Гладун Іван Семенович. Взяти хоча б цю фразу: "А Гладун Іван Семенович сидів верхом на воротях і з натхненням пророка повторював: Всякоє вервіє імєєть конець". Як бачимо, у цьому фраґменті комічний ефект й абсурдність ситуації підкреслюються міжстильовим контрастом: відбувається зіткнення розмовних одиниць із урочистими поетичними (натхнення пророка) та архаїчними зворотами (всякоє вервіє імєєть конець).

Особливу експресивну функцію в цьому сатиричному оповіданні виконують цитати фольклорних творів – колядок та жартівливих пісень: урочистість першої народнопоетичної форми та невимушеність другої створюють, з одного боку, виразний семантико-стильовий контраст, з іншого – змінюють аспект зображення дійових осіб і передають емоційно-настроєву картину ситуації: "Дістали гармошку, бубон – і "кумпанія" готова. Вирішили всі "собча" йти христославити. Почали з першої хати… Санько високими голосом хватив: "Рожество твоє, христе, боже наш…". А Гладун ревів: "світ роз-ма-із звіздою учахався". А потім шкварнули веселішої:

Од села до села

Танці та музики,

Курку, яйця продала,

Куплю черевики.

Сашко не витримав. Бухнув шапку об землю – й навприсядки. Тільки гуде:

Іх ех-ох-оха-ха-ха,

Укусила блоха…

Ех чуки, чуки,

Крамарчуки

Істребиловці!

Ну як вихор мотається! А Іван Семенович, як на цимбалах, вибивав у чарочки.

– Із Різдвом поздоровляємо, і всього желаємо!" (1926. – 27 січ.).

Репрезентантами емоцій персонажів у наведеному фраґменті виступають лексико-граматичні засоби, насамперед це усно-розмовні форми: дієслова хватив, ревів, шкварнули, бухнув, гуде, мотається.

У системі образних засобів сатиричних оповідань запорізької преси 20-х рр. досить поширеним тропом виступала персоніфікація. Метафоричне наділення неживих предметів людськими якостями ("антропоморфна метафоризація") та комічне відображення їх експресіонізували мовлення цієї сатиричної форми, адже "все мертве, механічне, шаблонне, що видає себе за живе, природне, органічне, завжди викликає відчуття комічності" [3, 368].

Так, у сатиричному оповіданні "Пильнуйте мишей" (вбачаємо в заголовку елемент інтриги, своєрідної "шифровки" оцінної інформації) головний "оживлений" персонаж – заява, образ якої у творі деформується: читач отримує трохи викривлене зображення звичного предмета: "Щоб скористуватися пільгами по сільгосподатку подав громадянин Шевченко С. Р. (9.Х.25) заяву до свого Василівського райвику через свою Василівську сільраду…

Заява та із сельради помандрувала до райвику.

Бо сільрада у Василівці отут, а райвик ототамо.

Ходила та заява по райвику, ходила, тинялась, вешталась, дибала, шкандибала, шкутильгала, швендяла, тюпала, чимчикувала і, нарешті, за № 3909 припленталась назад до сільради, і притягла за собою "об'явлєніє".

Та яке?

Сім раз контужене, поїдене й занужене. І пише сільрада Василівська до свого ж райвику Василівського: так і так, шановний, не можемо вручити вашого "об'явлєнія" тому, що зміст останнього виїла канцелярська миша. І одночасно ухвалила: "Прохати РВК вжити до такого шкідника самих сурових заходів" (№ 42, від 6.І.25).

А й справді! Вживайте, товариші, заходів! Розводьте котів! Пильнуйте мишей! Бо можуть вони вам не то що папери чи галіфе, а й вуха об'їсти" (1926. – 17 берез.).

Як бачимо, події в цьому сатиричному оповіданні утрируються, подаються з перебільшенням тих сторін, що підкреслюють комічну безглуздість ситуації. Особливу роль у створенні відповідної емоційно-експресивної тональності тексту відіграють синоніми на позначення дій персоніфікованого образу (виділені нами графічно). У цьому фраґменті синонімія не лише максималізує експресивність висловлення, а й синтаксично увиразнює його: поряд із стилістично нейтральним словом ходила розмовні синонімічні елементи розташовуються в міру наростання їхніх семантичних та емоційно-експресивних якостей, утворюючи таку інтенсифіковано виразну фігуру, як висхідна градація.

Розповідь і цього сатиричного твору побудована за принципом контрастування його композиційних частин та мовностилістичних одиниць; численні семантико-стильові парадоксальні висловлення – основні елементи комізму тексту (Вживайте, товариші, заходів! Розводьте котів! Пильнуйте мишей! Бо можуть вам не то що папери чи галіфе, а й вуха об'їсти!). У цьому епізоді неважко помітити іронічну імітацію стилю поширених тоді гасел та закликів.

Зачин оповідання – це також пародіювання стилю канцелярських паперів – зберігає властиві офіційному мовленню риси: мовні штампи, синтаксичну структуру оформлення документа, їх чітку нумерацію. Зрозуміло, що ця композиційна частина протиставляється загальному розмовно-побутовому контекстові оповіді. Кульмінаційний фраґмент твору створений за принципом "нагнітання парадоксального змісту": "І пише сільрада Василівська до свого ж райвику Василівського: так і так, шановний, не можемо вручити вашого "об'явлєнія" тому, що зміст останнього виїла канцелярська миша. І одноголосно ухвалила: "Прохати РВК вжити до такого шкідника самих сурових заходів".

У цьому невеликому епізоді інтенсифікація комічної невідповідності відбувається на основі зіткнення різнопланових змістовно-смислових й формально-стилістичних елементів. Синтаксична й лексична (мовні штампи) організація висловлювання притаманна офіційно-діловому стилю, а також відповідна його тональність контрастує із розмовно-просторічними конструкціями (так і так, "об'явлєніє"). Комічно оцінює діяльність бюрократичної системи й вислів "канцелярська миша" – так "паспортизовано" (вказівка канцелярська) за всіма правилами діловодства "суб'єкта" неприємної ситуації. Остання фраза фраґмента підкреслює абсурдність зображеного факту.

Крім персоніфікованих образів, у сатиричне оповідання місцевої преси 20-х рр. уводилося й алегоричне (іномовне) відображення дійсності. Так, в основу твору "Лист бугая Сірого до свого товариша" покладено алегоричний образ вола, який традиційно уособлює витривалість та покору. Засіб пародіювання – наслідування "високого" стилю епістолографічних жанрів, зумовлює комічну характеристику події: "Дорогий мій товаришу Мурий! І пишу тобі листа. І ще кланяюсь тобі гострими рогами до сирої землі. Як ти є справжній мій друг, бо ще з телячого віку стукалися ми лобами, то послухай про пригоду мою нещасливу й дай відповідь на мого листа. Іще кланяюсь тобі од свого бугаячого лиця до сирої землі. Цілую в теплі, вохкі губи. Не знала й не відала моя бугаяча голова ніякого лиха, жив я, як усі бугаї, у двохного хазяїна. Лихо впало на мене саме тоді, коли земельна громада другої частини Оріхова на сході клекотом заклекотіла:

– Купити племінного бугая! Купити! В людей он і радіо, й електрика, а в нас 300 корів і бугая путнього нема! Телята від нашого бугая, мов ті цуценята дрібні.

Іще кланяюся, що послала громада шукати племінного двохногих: члена сільради Гашенка І. та Дудку – спеца товарячого…

Іще кланяюся, що купивши мене, пили двохногі якусь смердючу воду, що й наш брат бугай не пив би її…" (1928. – 5 квіт.).

Отже, структура цього сатиричного оповідання витримана в дусі пародійованої форми. У ньому наявні всі канонічні компоненти класичного листа: привітання, домагання прихильності (архаїчна форма звертання "Іще кланяюся тобі…", неодноразове повторення якої утворює рефрен, що посилює експресивність тексту), розповідь, закінчення-прощання (До побачення! Вибач, що погано написав. Ратиці такі в мене побиті, що й ручки не вдержу. Твій товариш бугай Сірий). Урочиста тональність і пишномовність сатиричного оповідання, зрозуміло, суперечать буденній, звичній суті відтвореної ситуації та нормативному уявленню читача про предмет зображення.

Такий семантико-стильовий контраст, що підкреслює комічність події, спричиняє відповідне лінгвостилістичне оформлення: книжні, урочисті звороти контрастують з розмовно-побутовими одиницями; відбувається своєрідне зіткнення, що зумовлює експресію потужної сили (бугаяче лице, бугаяча голова, телячого віку). Для цього оповідання характерне поєднання в одній мікроструктурі й кількох стильових планів – художньо-белетристичного, офіційно-ділового й розмовно-просторічного: "Лихо впало на мене саме тоді, коли земельна громада другої частини Оріхова на сході клекотом-заклекотіла: – Купити племінного бугая! Купити! В людей он і радіо, й електрика, а в нас 300 корів і бугая путнього нема! Телята від нашого бугая, мов ті цуценята дрібні". У цій частині, крім стилістичного контрастування, експресивними засобами виступають такі комічні засоби оціннювання, як літота (Телята від нашого бугая, мов ті цуценята дрібні) та гіпербола (клекотом-заклекотіла).

Отже, лінгвостилістичний аналіз сатиричних оповідань запорізької преси 20-х рр. вказує на подібність експресивних засобів художньо-белетристичного й публіцистичного стилів: це й побудова викладу за принципом мовностилістичного й семантико-стильового контрасту, широке залучення в структуру тексту численних стилістичних фігур та елементів тропеїчної образності, активізація розмовно-просторічних конструкцій, оригінальність композиції. Специфічною ознакою сатиричних жанрів зазначеного періоду є наслідування фольклорних форм. Вкраплення народнопоетичних стильових компонентів у публіцистичний текст (через літературну цитату, стилізацію) зумовлювало своєрідну поліфонічність газетного мовлення, а отже, максималізувало його експресивність.

Значний вплив художнього мовлення на публіцистичне в цей часовий проміжок, зокрема на парадигму сатиричних жанрових форм, пояснюємо рядом внутрішньомовних й екстралінгвальних причин. По-перше, жанрові норми сатиричних творів вимагають моделювання світу: конкретна подія в таких текстах зазнає значної деформації, порушуються звичні форми реалії, факт подається в несподіваному комічному ракурсі. Як правило, така особливість спричиняє функціонування відповідних художніх засобів експресії (гіперболи, літоти, порівняння, каламбуру, пародіювання, шаржу, антитези, алегорії) та літературних прийомів (домислу й вимислу).

По-друге, в період 20-х рр. відбувалася еволюція сатиричних жанрів газети; вони, як і художньо-публіцистичні твори (нарис), тяжіли до художньо-белетристичних форм, наслідуючи, відповідно, їх мовностилістичну специфіку. Лише на кінець 30-х рр. ХХ ст. сатиричні жанри набули "чисто" публіцистичних рис, а отже, художньо-літературні експресивні "вкраплення" в їх структурі починають "дозуватися", адже "ознакою гарного стилю є почуття міри при введенні художньо-публіцистичних елементів, умотивованість та обґрунтованість уживання їх" [4, 179], – зазначає О. Пономарів.

Жанри сатиричної/гумористичної замітки й сатиричного/гумористичного оповідання становили в системі місцевої преси оригінальну та яскраву за мовностилістичними показниками форму. Та ліквідація селянського типу видання, в якому вони побутували, і несприятливі соціокультурні умови вилучили ці твори із жанрової парадигми запорізької періодики подальших років.